Постанова

від 21.09.2022 по справі 826/26667/15

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/26667/15 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Келеберда В.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2021 року (розглянута у порядку спрощеного позовного провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у м. Києві, Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, Солом`янського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу від 06.11.2015№1019 о/с в частині звільнення позивача; поновлення на посаді; виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу; відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2015 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної поліції України у м. Києві (далі - відповідач-1), Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач-2), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві (далі - відповідач-3), Солом`янського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві (далі - відповідач-4),у якому (з урахуванням зміни та уточнених позовних вимог (а.с 106-109 т.1), просить суд:

- скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві №1019/о/с від 06.11.2015 у частині звільнення ОСОБА_1 зі служби за скороченням штату;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції України у м. Києві поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора чергової частини управління поліції Солом`янського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві з 07.11.2015;

- стягнути з Головного управління Національної поліції України у м. Києві на користь ОСОБА_1 грошове утримання (середній заробіток) за час вимушеного прогулу, починаючи з 07.11.2015 і до моменту фактичного поновлення на публічній службі, виходячи з середнього грошового утримання (заробітної плати) в сумі 4847,19 грн. на місяць;

- при неможливості поновити ОСОБА_1 на посаді зобов`язати Солом`янське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, а в разі його ліквідації Міністерство внутрішніх справ України виплатити позивачу грошове утримання (заробітну плату) за весь час вимушеного прогулу виходячи з середнього грошового утримання (заробітної плати) в сумі 4847,19 грн. на місяць;

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України відшкодувати ОСОБА_1 моральну шкоду та стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача за завдану моральну шкоду грошові кошти в сумі 144 000,00 грн.

- зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України виділити бюджетні кошти га виконання пунктів 3, 4 та 5 позовних вимог

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що йому не було запропоновано жодної посади та не обґрунтовано відсутність можливості подальшого проходження служби позивача в поліції, отже оскаржуваний наказ є протиправним.

Також, позивач вказує на те, що у період проходження служби сумлінно виконував посадові обов`язки, його не було попереджено про звільнення у встановленому трудовим законодавством порядку, а також те, що позивач звертався до керівництва з приводу бажання надалі працювати в органах поліції.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2016, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного від 15.11.2016, в задоволені позову відмовлено в повному обсязі.

Постановою Верховного Суду від 13.04.2018 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2016 у справі №826/26667/15, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просять скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким позов задоволити.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві від 06.11.2015 №1019 о/с майора міліції ОСОБА_1 старшого інспектора-чергового чергової частини штабу Солом`янського районного управління звільнено з 06.11.2015 згідно з п. 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ в запас Збройних сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів).

Позивач, не погоджуючись з такими діями відповідача, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон № 580-VIII), який набрав чинності 07.11.2015.

Відповідно до пункту 1 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Вказаний Закон опублікований в офіційному виданні «Голос України» 06.08.2015, а відтак набрав чинності 07.11.2015 року окрім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набрали чинності 07.08.2015 року.

Відтак, оскільки саме приписами пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» визначено особливості перехідного періоду реформування органів внутрішніх справ та процедуру звільнення працівників міліції, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме наведені норми.

Суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що у трудових спорах пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню лише у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано відповідні спірні правовідносини.

Відповідно до пунктом восьмим розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Пунктом дев`ятим розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №580-VIII закріплено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Тобто, положеннями Закону закріплено право працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, відповідають вимогам до поліцейських, а також упродовж трьох місяців з дня опублікування Закону могли бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Водночас, в силу пункту десятого розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 13.04.2018 виходив з того, що: «судами першої та апеляційної інстанції, при розгляді даної справи, для достатнього з`ясування та перевірки обставин, що мають значення, особова справа ОСОБА_1 не витребовувалась та не оглядалася, представником відповідача, для огляду в судовому засіданні, не надавалася.».

Відповідно до частини п`ятої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2018 суд зобов`язував Солом`янське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві у строк до 07.06.2018 надати суду належним чином засвідченні копії матеріалів особової справи ОСОБА_1

Солом`янським районним управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у місті Києві 27.02.2019 було подана суду належним чином засвідчені копії матеріалів особової справи ОСОБА_1 .

Як вбачається з матеріалів особової справи ОСОБА_1 , в них відсутні заява, рапорт або будь-яке інше звернення ОСОБА_1 про бажання проходити подальшу службу в лавах Національної поліції.

В матеріалах справи також відсутні докази подання позивачем у визначений Законом України «Про Національну поліцію» період рапорту про подальше проходження служби у поліції.

Отже, Законом України «Про Національну поліцію» передбачено право осіб, які проходили службу в органах внутрішніх справ (міліції) і відповідають вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, за їх бажанням (згодою) бути прийнятими на службу до поліції.

Поміж тим, за Законом N580-VIII передумовою видання наказу про призначення особи на посаду в поліцію в першу чергу, окрім іншого, є волевиявлення особи на проходження служби в поліції.

Проте як матеріали справи особової справи ОСОБА_1 , так і матеріали справи не містять доказів на підтвердження доводів позивача щодо подання ним відповідного рапорту чи то будь-які інші докази його волевиявлення на проходження служби в поліції.

Таким чином, враховуючи, що питання щодо подальшого проходження позивачем служби органах національної поліції не було вирішено в порядку п. 9-10 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію», суд приходить до висновку, що при прийнятті оскаржуваного наказу №1019/о/с від 06.11.2015 у частині звільнення ОСОБА_1 зі служби за скороченням штату Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві діяло відповідно до згадуваних норм Закону України «Про Національну поліцію».

Стосовно доводів позивача, що його не було персонально повідомлено про наступне вивільнення суд зазначає наступне.

02.07.2015 прийнято Закон України «Про Національну поліцію», який опубліковано 06.08.2015 та набрав чинності 07.11.2015.

Відповідно до пунктів 8-11 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Таким чином, відповідно до згадуваних вище норм Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Щодо посилання позивача на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.08.2018, із змінами внесеними постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2020 у справі № 826/1785/16, де, на думку позивача встановлено факт виконання ним службових обов`язків та доводить те, що позивач мав та висловлював керівництву бажання проходити службу в поліції та фактично був прийнятий на службу до поліції, колегія суддів зазначає наступне.

З вказаних судових рішень, які наявні в Єдиному державному реєстрі судових рішень по справі № 826/1785/16, вбачається, що предметом розгляду вказаної справи було стягнення: - всіх суми грошових коштів, які належать при звільненні з органів внутрішніх справ відповідно до наказу від 06.11.2015 №1019 о/с; - грошові кошти недоплачені позивачу суму за невикористану чергову відпустку; - відшкодування за час затримки виплати неоспорюваної частини грошових сум; - грошові кошти за відпрацьований робочий час за 07.11.2015 в сумі 157,97 грн.; моральна шкода в сумі 24 000,00 грн.

Натомість в рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.08.2018 та в постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.01.2020 у справі № 826/1785/16 не було встановлено факт звернення ОСОБА_1 до відповідачів з відповідним рапортом про подальше проходження служби у поліції.

Отже вказані доводи відповідача є необґрунтованими та безпідставними.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди суд зазначає, що ця позовна вимога є похідною від основних та задоволенню не підлягає у зв`язку з відсутністю підстав для задоволення основних позовних вимог.

Отже, під час судового розгляду справи позовні вимоги не знайшли свого нормативного та документального підтвердження.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено обставини справи на підставі яких суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак

М.І. Кобаль