Постанова
від 06.09.2022 по справі 910/8949/21
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2022 р. Справа№ 910/8949/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Попікової О.В.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.

за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Лентюгова Андрія Вячеславовича на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021, повний текст складено 17.01.2022

у справі № 910/8949/21 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Лентюгова Андрія В`ячеславовича

до 1. Головного управління Національної поліції у м. Києві

2. Київської міської прокуратури

3. Головного управління Національної поліції в Київській області

4. Київської обласної прокуратури

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:

Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області,

про визнання договору недійсним та відшкодування 3 715 303,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Фізична особа-підприємець Лентюгов Андрій Вячеславович (далі-позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до 1. Головного управління Національної поліції у м. Києві (далі - відповідач-1); 2. Київської міської прокуратури (далі - відповідач-2), 3. Головного управління Національної поліції в Київській області (далі-відповідач-3) та 4. Київської обласної прокуратури (далі - відповідач-4) у яких просив суд:

1. Визнати недійсним договір зберігання №1006 від 04.11.2017 укладений від імені Київської місцевої прокуратури прокурором Київської місцевої прокуратури № 1 Бондаренком Миколою Віталійовичем з ТОВ "ТК "Топ Логістік Плюс" та акт передачі майна до Договору №1006 від 04.11.2017;

2. Стягнути солідарно з Головного управління Національної поліції у місті Києві, Київської міської прокуратури, Головного управління Національної поліції в Київській області та Київської обласної прокуратури на користь фізичної особи - підприємця Лентюгова Андрія Вячеславовича грошові кошти в якості відшкодування завданої матеріальної шкоди, а саме:

- витрати вартості робіт по здійсненню судово - товарознавчого дослідження з визначення матеріального збитку в сумі 5 000,00 грн;

- загальної ринкової вартості неповернутої алкогольної продукції, вилученої під час обшуку від 19.05.2017 в сумі 3 610 303,00 грн;

- відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані завданням відповідачами шкоди внаслідок неповернення майна позивача (алкогольної продукції), яке був вилучене відповідачами та передано на зберігання в межах відповідного кримінального провадження.

Правовою підставою позовних вимог про стягнення коштів позивачем визначено приписи статей 1166, 1167, 1172, 1173, 1174, 1176, 1192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 47, 225, 227 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 98, 100, 160-166, 170-174 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року № 1104 (далі - Порядок № 1104).

В частині вимог про визнання недійсним договору позивач посилається на те, що вказаний договір вимогам ч.ч.1, 2 ст. 203, ч.1 ст. 215, ст. 238, ст. 241, ст. 92 Цивільного кодексу України, оскільки його укладено з перевищенням повноважень.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 у справі №910/8949/21 у позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволення позову в частині стягнення грошових коштів суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення майнової та моральної шкоди заявлені до неналежних відповідачів. За висновком суду визначений нормами ст.ст.1173, 1174 Цивільного кодексу України суб`єктний склад відповідальних осіб за шкоду, завдану юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, вказує на безпідставність позовних вимог про стягнення шкоди солідарно з органів, неправомірними діями яких, на думку позивача, відповідну шкоду завдано.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору зберігання № 1006 від 04.11.2017 та акту передачі майна до Договору № 1006 від 04.11.2017 суд також відмовив, оскільки виходячи з предмету та підстав позовних вимог, у даному випадку застосування обраного позивачем способу захисту не призведе до ефективного захисту та дійсного відновлення прав заявника у спірних правовідносинах.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Лентюгов Андрій Вячеславович звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 у справі №910/8949/21 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.02.2022, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Попікова О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/8949/21 та невідкладено надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи №910/8949/21. Копію даної ухвали направлено до Господарського суду міста Києва.

23.02.2022 матеріали справи №910/8949/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено воєнний стан в Україні, та продовжено строк дії воєнного стану в Україні (Указ Президента України № 133/2022 від 14.03.2022).

Наказом Північного апеляційного господарського суду № 1 від 03.03.2022 тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом. Наказом Північного апеляційного господарського суду № 11 від 31.03.2022 відновлено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2022 поновлено пропущений строк на подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Лентюгова Андрія В`ячеславовича на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 у справі №910/12655/21. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 04.07.2022 о 14:20 год. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 29.06.2022. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 29.06.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2022 оголошено перерву в судовому засіданні за розглядом апеляційної скарги у справі № 910/8949/21 до 03.08.2022 на 14:00 год.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 клопотання Фізичної особи-підприємця Лентюгова Андрія В`ячеславовича задоволено та залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області. Призначено розгляд справи на 07.09.2022 о 15:00 год. Зобов`язано Фізичну особу-підприємця Лентюгова Андрія Вячеславовича у найкоротший строк направити Головному управлінню Державної казначейської служби України у місті Києві та Головному управлінню Державної казначейської служби України у Київській області копію позовної заяви з додатками та копію апеляційної скарги з додатками, докази чого надати до суду. Роз`яснено Головному управлінню Державної казначейської служби України у місті Києві та Головному управлінню Державної казначейської служби України у Київській області право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі у строк до 31.08.2022. Встановлено Головному управлінню Державної казначейської служби України у місті Києві та Головному управлінню Державної казначейської служби України у Київській області строк для надання письмових пояснень по суті спору в письмовій формі до 31.08.2022.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просив апеляційну скаргу відхилити, та оскаржене судове рішення залишити без змін, як правильне та обґрунтоване.

Відповідач-1, відповідач-3, відповідач-4, третя особа-1, -2 у відзивах просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення без змін.

Відповідач-2 не використав свого права на подачу відзиву.

Явка представників сторін.

В судове засідання від 07.09.2022 з`явилися представники усіх учасників справи.

Межі та строк розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Частиною 1 ст. 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі

Водночас суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного апеляційного перегляду справи, розгляд скарги здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу задовольнити частково, оскаржене рішення у даній справі скасувати з прийняттям нового про часткове задоволення позову, виходячи з такого.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок неправомірних дій прокурора Київської місцевої прокуратури № 1 Бондаренка М.В. під час кримінального провадження № 42017101010000078 від 22.03.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 1 ст. 199 КК України, яке в подальшому закрито за відсутності складів відповідних кримінальних правопорушень, вилучена під час обшуку від 19.05.2017 алкогольна продукція не повернута позивачу, внаслідок чого ФОП Лентюгову А.В. завдано матеріальної шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

23.03.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017101010000078 внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 199 КК України за фактом розповсюдження ФОП Лентюговим А.В. за адресою: АДРЕСА_1 , алкогольних виробів з підробленими акцизними марками.

Згідно з постановою про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні від 23.03.2017 прокурора Київської містцевої прокуратури №1 Бондаренка М.В. призначено прокурором, який здійснюватиме процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №42017101010000078.

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 18.05.2017 по справі № 752/6984/17 в рамках зазначеного кримінального провадження № 42017101010000078 від 23.03.2017 надано дозвіл на проведення обшуку за місцем здійснення ФОП Лентюговим А.В. підприємницької діяльності за адресою: Київська обл., м.Біла Церква, вул. Сквирське шосе, 192 - Б з метою відшукання та вилучення незаконно виготовлених алкогольних напоїв, грошових коштів, здобутих в результаті реалізації незаконного виготовлених алкогольних напоїв, бухгалтерської документації, чорнових записів тощо. (т. 1 а.с. 51)

На підставі доручення №43-1366вих-17 від 18.05.2017 прокурором Київської місцевої прокуратури №1 Бондаренком М.В. доручено співробітникам Білоцерківського МРВ ГУ СБУ у м. Києві та Київської області виконати ухвалу суду щодо здійснення обшуку за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Сквирське шосе, буд. 192-Б, а також встановити та допитати свідків й очевидців. (т. 1 а.с. 53)

Під час проведення обшуку прокурором Київської місцевої прокуратури № 1 Бондаренком М.В. виявлено та вилучено у ФОП Лентюгова А.В. наступне майно: алкогольну продукцію у кількості 54 275 пляшки горілчаної продукції, грошові кошти в сумі 425 450,00 грн та 95 625,00 грн, що належать позивачу та документи. Зазначена обставина підтверджується протоколом обшуку від 19.05.2017 та додатком до нього. (т. 1 а.с. 54-62)

Прокурором Київської місцевої прокуратури № 1 Бондаренком М.В. передано директору філії «СЄ» ТОВ «Білозерський» (код ЄДРПОУ 38188680) ОСОБА_1 вилучену під час обшуку у позивача алкогольну продукцію для подальшого зберігання, що підтверджується відповідною розпискою від 19.05.2017. (т. 1 а.с. 64)

ТОВ «Білозерський» (код ЄДРПОУ 38188680) має площу 200 кв.м, яку внесено до місць зберігання оптових партій алкогольних напоїв про що свідчить Довідка про внесення місця зберігання до Єдиного державного реєстру АП №227580. (т. 1 а.с. 68)

Прокурором Київської місцевої прокуратури № 1 Бондаренком М.В. відповідно до постанови призначено у відповідному кримінальному провадженні судову експертизу та скеровано зразки алкогольної продукції (17 об`єктів) до Київського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України для проведення судового фізико - хімічного дослідження та технічного досліджень. (т. 1 а.с. 72-73)

Так, згідно з п. 1 висновку експерта № 11-1/312 від 09.06.2017 надані на дослідження зразки рідин у скляних пляшках із написами «Улюблена ПШЕНИЧНА ГОРІЛКА Класична» (об`єкт 14), «Улюблена ПШЕНИЧНА ГОРІЛКА Класична» (об`єкт 16) не відповідають вимогам діючого державного стандарту на даний вид алкогольної продукції - ДСТУ 4256:2003 «Горілки і горілки особливі. Технічні умови», зокрема, у ході визначення міцності. Згідно отриманих результатів зразки рідин (об`єкти 14 та 16) не відповідають вимогам нормативних документів щодо вмісту етилового спирту, % обороті - 34,9 градуси. (т. 1 а.с. 75-79)

Відповідно до постанови слідчого СВ Голосіївського УП ГУНП в м. Києві Кузьменка М.Л. від 24.07.2017 у вказаному кримінальному провадженні призначено судово - технічну експертизу марок акцизного податку та скеровано відповідні зразки для здійснення експертного дослідження. (т. 1 а.с. 90)

Висновком експерта від 28.07.2017 №8-4/1580 серед іншого встановлено, що за результатами технічної експертизи документи ознак підробки марок акцизного збору не виявлено. (т. 1 а.с. 93-97)

01.11.2017 листом керівника Філії «СЄ» ТОВ «Білозерський» Сосюри С.С. від 01.11.2017 повідомлено прокурора Київської місцевої прокуратури №1 Бондаренка М.В., що у підприємства немає можливості продовжувати подальше зберігання вилученої у ході обшуку у ФОП Лентюгова А.В. алкогольної продукції та про необхідність вирішення питання стосовно передачі відповідної продукції до іншого місця відповідального зберігання. (т. 1 а.с. 98)

У зв`язку з цим, прокурором Київської місцевої прокуратури №1 Бондаренком М.В. укладено з TOB «ТК «Топ Логістік Плюс» договір зберігання № 1006 від 04.11.2017, на підставі якого передано зазначеному підприємству відповідно до акту передачі майна до Договору № 1006 від 04.11.2017 вилучену алкогольну у ФОП Лентюгова А.В. продукцію на відповідальне зберігання, згідно з додатком до договору «протоколу». (т. 1 а.с. 99, 101)

04.11.2017 прокурором Київської місцевої прокуратури № 1 Бондаренком М.В. у кримінальному провадженні № 42017101010000078 від 04.11.2017 винесено постанову № 4200078вих-17 про належність, допустимість та приєднання до кримінального провадження речових доказів - вилученої у позивача алкогольної продукції. Пунктом 2 зазначеної постанови також визначено про передачу вилучених товарів на відповідальне зберігання директору TOB «ТК «Топ Логістік Плюс» Ройтбурд Мар`яні Миколаївні, (код ЄДРПОУ 38482464, юридична адреса м. Київ, вул. Героїв Севастополя, 23-В). (т. 1 а.с. 102-103)

26.04.2018 прокурором Київської місцевої прокуратури № 1 Бондаренком М.В. внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей за №42018101010000078 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК України та розпочато досудове розслідування.

25.09.2018 постановою Київської місцевої прокуратури № 1 Бондаренком М.В. про об`єднання матеріалів досудового розслідування матеріали досудових розслідувань у кримінальних провадженнях № 42017101010000078 від 22.03.2017 за ч. 1 ст. 199 КК України та № 42018101010000078 від 25.08.2018 за ч. 1 ст. 204 КК України об`єднані в одне кримінальне провадження, яким присвоєно єдиний номер № 42017101010000078 від 22.03.2017. (т. 1 а.с. 107)

26.09.2018 постановою прокурора Київської місцевої прокуратури №1 Бондаренка М.В. підслідність зазначеного кримінального провадження №42017101010000078 від 23.03.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 1 ст. 199 КК України, визначено за Білоцерківським ВП ГУНП у Київській області та передано матеріали для проведення подальшого досудового розслідування до вказаного органу.

Листом Київської місцевої прокуратури №1 від 05.10.2018 № 2393вих-18 за підписом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №1 старшого радника юстиції О. Даркачі матеріали кримінального провадження №42017101010000078 від 23.03.2017 за ч. 1 ст. 204, ч. 1 ст. 199 КК України направлено за підслідністю до Білоцерківського ВП ГУНП у Київській області.

У вказаному листі також зазначено, що речові докази у даному кримінальному провадженні передано на відповідальне зберігання TOB «ТК «Топ Логістік Плюс». (т. 1 а.с. 109)

18.10.2018 за наслідками вивчення отриманих матеріалів кримінального провадження № 42017101010000078 від 23.03.2017 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 1 ст. 199 КК України, слідчим СВ Білоцерківського ВП ГУНП у Київській області на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України прийнято рішення про його закриття в частині кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 199 КК України, оскільки відповідно до висновку експерту № 8-4/1580 від 28.07.2017 за результатами технічної експертизи документів ознак підробки марок акцизного збору не виявлено. (т. 1 а.с. 110)

Матеріали справи свідчать, що позивач неодноразово звертався до Білоцерківського ВП ГУНП у Київській області та Білоцерківської місцевої прокуратури з проханням про повернення вилученої під час обшуку алкогольної продукції.

Так, зокрема, 14.02.2018 представник позивача звернувся до Білоцерківського ВП ГУНП у Київській області з клопотанням № 24/19 про повернення вилученої під час обшуку алкогольної продукції у кількості 54 275 пляшки додаток. (т. 1 а.с. 114)

20.02.2018 за наслідками розгляду зазначеного клопотання Білоцерківським ВП ГУНП у Київській області винесено Постанову про відмову у задоволенні клопотання № 24/19, з посиланням на те, що у Білоцерківського ВП ГУНП у Київській області відсутня зазначена алкогольна продукція, а питання про їх повернення буде вирішено після їх отримання / передачі. (т. 1 а.с. 116)

У вказаній постанові також повідомлено, що з метою встановлення місця зберігання речових доказів та проведення їх огляду Білоцерківським ВП ГУНП у Київській області слідчим неодноразово здійснено дзвінки за телефонним номером ТОВ «ТК «Топ Логістік Плюс» НОМЕР_1 , який постійно знаходився у вимкненому режимі. З огляду на це, слідчим здійснено виїзд за юридичною адресою ТОВ «ТК «Топ Логістік Плюс» (м. Київ, вул. Героїв Севастополя, буд. 23-В) та встановлено, що зазначене підприємство відсутнє за вказаною адресою. Вказані обставини підтверджено відповідним протоколом огляду від 08.11.2018 та рапортом слідчого. (т. 1 а.с. 117-122)

24.10.2018 представником позивача до Білоцерківського ВП ГУНП у Київській області було скеровано клопотання №96/18, №100/18 від 26.10.2018 про зазначення статусу вилученого майна, повернення вилученої алкогольної продукції, яка зазначена у додатку протоколу обшуку від 19.05.2017 тощо (т. 1 а.с. 111).

29.10.2018 листом Білоцерківського ВП ГУНП у Київській області № 20557, вказано, що алкогольна продукція вилучена у ФОП Лентюгова А.В. 19.05.2017 нежитлового приміщення за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Сквирське шосе, 192-Б, перебуває у статусі речового доказу у кримінальному провадженні № 42017101010000078 від 23.03.2017. Зазначено, що питання щодо повернення вилученого майна буде вирішено після встановлення місця та вилученого майна. Також повідомлено, що алкогольна продукція вилучена 19.05.2017 під час обшуку нежитлового приміщення згідно матеріалів кримінального провадження передано на відповідальне зберігання ТОВ «ТК Топ Логістік Плюс». (т. 1 а.с. 113)

Крім того, 19.12.2018 Білоцерківською місцевою прокуратурою з метою отримання відомостей стосовно фактичного зберігання зазначеної алкогольної продукції скеровано до TOB «ТК «Топ Логістік Плюс» запит № 33-0078вих-18 щодо переліку майна, переданого відповідно до договору зберігання №1006 та акту передачі майна від 04.11.2017, а також фактичного його місця зберігання станом на 23.11.2018. Жодної відповіді до Білоцерківської місцевої прокуратури від TOB «ТК «Топ Логістік Плюс» не надійшло. (т. 1 а.с. 122)

Надалі, позивачем скеровано адвокатський запит № 27/19 від 21.02.2019 з метою встановлення місцезнаходження вилученої алкогольної продукції та належного оформлення речового доказу відповідно до вимог Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) до Голосіївського УП ГУНП у м. Києві, як первинного органу досудового розслідування. Однак такий ззалишено без відповіді. Відтак, до Голосіївського УП ГУНП у м. Києві повторно скеровано зкатський запит № 134/19 від 21.08.2019, який вкотре залишено без реагування.

У запитах серед іншого адвокат просив надати книгу обліку речових доказів, вказати відповідальну особу якою ведеться книга обліку речових доказів, чи проводилась слідчими дії щодо проведення огляду вилученого під час обшуку майна; при передачі матеріалів кримінальної справи від одного слідчого до іншого чи проводився огляд вилученого та переданого на зберігання майна; чи наявні документи в підтвердження факту передачі речових доказів у вказаному кримінальному провадженні тощо. (т. 1 а.с. 123; 126)

Через відсутність реагування, 21.08.2019 представником позивача відповідний адвокатський запит № 135/19 скеровано до Київської місцевої прокуратури №1, оскільки уповноваженою особою відповідної прокуратури прокурором Бондаренком М.В. здійснювався нагляд за додержанням законів у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальному провадженні № 42017101010000078 від 23.03.2017. (т. 1 а.с. 130)

25.09.2019 у відповідь на адвокатський запит листом Київської місцевої прокуратури № 1 №1031-43-959вих-19 повідомлено, що за результатами досудового розслідування прокурором у кримінальному провадженні відповідно до вимог ст. 218 КПК України визначено територіальну підслідність за Білоцерківським ВП ГУНП Київській області та матеріали кримінального провадження скеровано до означеного органу досудового розслідування. (т. 1 а.с. 132)

27.01.2020 до Білоцерківської місцевої прокуратури скеровано клопотання №11/20 від про стан досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017101010000078 від 23.03.2017, знаходження відповідних матеріалів досудового розслідування та чи передавались речові докази. (т. 1 а.с. 142)

Листом Білоцерківської місцевої прокуратури №33-1758вих-20 від 31.01.2020 повідомлено, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №42017101010000078 від 23.03.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК України триває. При направленні матеріалів вказаного кримінального провадження з Київської місцевої прокуратури № 1 до Білоцерківської місцевої прокуратури будь - які речові докази в межах провадження не передавались. (т. 1 а.с. 143)

Враховуючи, що з грудня 2018 року у кримінальному провадженні №42017101010000078 від 23.03.2017 взагалі не проводилось жодних слідчих дій до Білоцерківської місцевої прокуратури скеровано адвокатський запит № 85/20 від 24.04.2020 щодо стану досудового розслідування у відповідному кримінальному провадженні. (т. 1 а.с. 144)

Листом Білоцерківської місцевої прокуратури № 33-9976вих-20 від 29.04.2020 повідомлено, що 22.04.2020 на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України винесено постанову про закриття кримінального провадження №42017101010000078 від 13.03.2017.

Так, постановою старшого слідчого Білоцерківського ВП ТУ НП в Київській області від 22.04.2020 закрито кримінальне провадження №42017101010000078 від 23.03.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК України за встановленої відсутності в діях ФОП Лентюгова А.В. складу цього кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК України, а саме незаконного виготовлення, зберігання, збуту підакцизних товарів, на підставі п. 2, ч. 1, ст. 284 КПК України. (т. 1 а.с. 148)

Оскільки у зазначеній постанові про закриття кримінального провадження слідчим/прокурором не вирішено питання про речові докази, як цього вимагає п. 6 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності і тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 №1104, до Білоцерківської місцевої прокуратури скеровано адвокатський запит № 160/20 від 19.06.2020. (т. 1 а.с. 149)

25.06.2020 листом Білоцерківської місцевої прокуратури №39-1550вих-20 повідомлено, що відповідно до матеріалів кримінального провадження №42017101010000078 від 23.03.2017 прокурором Київської місцевої прокуратури Бондаренком М.В. відповідно до акту передачі майна від 04.11.2017 передано ТОВ «ТК «Топ Логістік Плюс» вилучену у ФОП Лентюгова А.В. алкогольну продукцію. Під час здійснення процесуального керівництва Білоцерківською місцевою прокуратурою місце знаходження речових доказів встановити не вдалось можливим, доступу до речових доказів прокуратура не мала, арешт не накладала. Прокуратурою вживались всі можливі заходи щодо встановлення місця знаходження речових доказів, які виявились безрезультатними. Таким чином, Київська місцева прокуратура №1 фактично передала матеріали кримінального провадження за підслідністю без наявних речових доказів. (т. 1 а.с. 150)

З метою встановлення місцезнаходження вилученої алкогольної продукції, а також не отримання відповіді на попередні запити №№ 27/19, № 134/19 до Голосіївського УП ГУНП у м. Києві було повтороно направлено адвокатські запити № 276/20 від 02.09.2020 та № 295/20 від 28.09.2020. (т. 1 а.с. 133, 137)

Голосіївським УП ГУНП у м. Києві надано відповідь № 13921/1251/47/2020 від 08.10.2020 якою повідомлено, що матеріали кримінального провадження № 42017101010000078 від 23.03.2017 передано до Білоцерківського ВП ГУНП у Київській області. (т. 1 а.с. 138)

Крім того, як стверджує позивач, внаслідок вищезазначених обставин та протиправних дій прокурора Київської місцевої прокуратури, щодо безпідставного вилучення, передання на відповідальне зберігання та неповернення спірного майна, позивачем було подано заяву в порядку ст. 214 КПК України до Територіального бюро розслідувань про вчинення злочину та притягнення винних осіб до відповідальності.

Державним бюро розслідувань було внесено відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 365 КК України за №62019100000000308. В подальшому позивача було повідомлено, що 14.09.2020 прийнято рішення про закриття кримінального провадження №62019100000000308 за ознаками кримінального правопорушення ч.3 ст. 365 КК України на підставі п.2 ч.1 ст. 282 КК України.

Звертаючись із даним позовом позивач стверджує, що внаслідок незаконних дій відповідачів 1, 2, 3 та 4, враховуючи те, що вилучена алкогольна продукція під час обшуку 19.05.2017 в порушення вимог чинного законодавства не повернута позивачу, то Фізичній особі-підприємцю Лентюгову Андрію В`ячеславовичу було завдано матеріальної шкоди в сумі яка підлягає відшкодуванню.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Предметом спору у даній справі є солідарне стягнення з відповідачів -1, -2,-3,-4 шкоди, заподіяної неправомірними діями посадових осіб, яка завдана неповерненням алкогольної продукції, вилученої в ході обшуку, у кількості 54 275 пляшки горілчаної продукції, ринковою вартістю в сумі 3 610 303,00 грн; відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн, витрати вартості робіт по здійсненню судово - товарознавчого дослідження з визначення матеріального збитку в сумі 5 000,00 грн, а також вимога про визнання недійсним договору зберігання №1006 від 04.11.2017.

Щодо позовних вимог про стягнення 3 610 303,00 грн шкоди, у вигляді загальної ринкової вартості неповернутої алкогольної продукції, вилученої під час обшуку від 19.05.2017 суд встановив наступне.

Згідно ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 22 ЦКУкраїни, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 920/715/17 від 12.03.2019.

Дії (бездіяльність) відповідачів, внаслідок яких було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (статті 11 ЦК України).

Отже, відповідальність органів державної влади, за шкоду, яка завдана позивачу може наставати за одночасної наявності таких умов: факту незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу, наявності шкоди, завданої позивачу; причинно-наслідкового зв`язку між рішенням, дією чи бездіяльністю та завданою шкодою.

Так, у цьому випадку позивач неодноразово наполягав на тому, що протиправність поведінки відповідачів полягає у невиконанні прямого припису закону і неповерненні всупереч вимог ст. 169 Кримінального процесуального кодексу України тимчасово вилученого у позивача майна.

Статтею 16 КПК України визначено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ст. 100 КПК України, визначено, що речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього Кодексу. Речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов`язана зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду. Зберігання речових доказів стороною обвинувачення здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. (ч.ч. 1, 2)

Питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу. (ч. 9)

Обов`язок уповноваженої службової особи забезпечити схоронність тимчасово вилученого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, визначений частиною четвертою статті 168 КПК України.

За статтею 169 КПК України тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: 1) за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; 2) за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; 3) у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 171, частиною шостою статті 173 цього Кодексу; 4) у разі скасування арешту; 5) за вироком суду в кримінальному провадженні щодо кримінального проступку.

Порядком № 1104 визначені правила зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, та схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.

Відповідно до пункту 27 Порядку № 1104 схоронність тимчасово вилученого майна до повернення майна власнику у зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановлення слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно, забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку.

Пунктом 6 Порядку № 1104 визначено, що у разі закриття слідчим, дізнавачем, прокурором кримінального провадження питання про речові докази вирішується у відповідній постанові слідчого, дізнавача, прокурора.

Отже, обов`язок належно зберігати тимчасово вилучене майно та негайно повернути тимчасово вилучене майно після скасування відповідної ухвали про вилучення чи накладення арешту на майно прямо передбачений чинним законодавством.

Матеріали справи свідчать, що 18.10.2018 слідчим СВ Білоцерківського ВП ГУНП у Київській області В.В. Друзь на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України прийнято рішення про його закриття в частині кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 199 КК України; постановою старшого слідчого Білоцерківського ВП ТУ НП в Київській області І.І. Ткачем 22.04.2020 закрито кримінальне провадження №42017101010000078 від 23.03.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204 КК України.

Після закриття кримінального провадження, виходячи із вищенаведених норм кримінально процесуального законодавства та Порядку № 1104 слідчим або прокурором мало бути вирішене питання щодо повернення вилученого майна. Матеріали справи не містять доказів того, що органи прокуратури чи слідчі органи вчиняли визначені законом дії щодо його повернення (звернення до суду з клопотанням тощо).

Позивач зазначив, що неодноразово після закриття кримінального провадження звертався із листами/запитами до відповідачів з метою повернення речових доказів, з`ясування місця їх знаходження тощо.

- 19.11.2012 №1104 представник позивача звернувся до Білоцерківської місцевої прокуратури із адвокатським запитом № 160/20 від 19.06.2020 щодо надання інформації / причин не вирішення питання повернення речових доказів за наслідками закриття кримінального провадження (т. 1 а.с. 149);

- 25.06.2020 у відповідь листом Білоцерківської місцевої прокуратури №39-1550вих-20 прокурором Ю. Корнієнко повідомлено, що відповідно до матеріалів кримінального провадження №42017101010000078 від 23.03.2017 прокурором Київської місцевої прокуратури №1 Бондаренком М.В. відповідно до акту передачі майна від 04.11.2017 передано ТОВ «ТК «Топ Логістік Плюс» вилучену у ФОП Лентюгова А.В. алкогольну продукцію. Під час здійснення процесуального керівництва Білоцерківською місцевою прокуратурою місце знаходження речових доказів встановити не вдалось можливим, доступу до речових доказів прокуратура не мала, арешт не накладала. Прокуратурою вживались всі можливі заходи щодо встановлення місця знаходження речових доказів, які виявились безрезультатними. Таким чином, Київська місцева прокуратура №1 фактично передала матеріали кримінального провадження за підслідністю без наявних речових доказів. (т. 1 а.с. 150)

Надалі, у зв`язку із викладеним з метою встановлення місцезнаходження вилученої алкогольної продукції представник позивача звернувся до Голосіївського УП ГУНП у м. Києві із адвокатськими запитами № 276/20 від 02.09.2020 та № 295/20 від 28.09.2020. (т. 1 а.с. 133, 137)

В свою чергу, Голосіївським УП ГУНП у м. Києві в особі начальника В. Іщенка надано відповідь № 13921/1251/47/2020 від 08.10.2020 якою повідомлено, що матеріали кримінального провадження № 42017101010000078 від 23.03.2017 передано до Білоцерківського ВП ГУНП у Київській області. (т. 1 а.с. 141)

Отже, наведенне листування сторін свідчить про те, що майно його власнику не повернуто, незважаючи на неодноразові звернення власника майна про його повернення. При цьому, слід звернути увагу на те, що відповідач -1, -2 стверджує, що ним матеріали кримінального провадження передано до відповідача -3, -4. А відповідачі -3, -4 наполягають, що вилучене майно при передачі кримінального провадження їм відповідачем -1, -2 не передавалось.

Відповідачі заперечуючи проти позовних вимог зазначали, що ними будь-які протиправні дії не вчинялись. Однак слід відмітити, що протиправною може бути не тільки дія, а й бездіяльність. Наразі має місце протиправна бездіяльність відповідачів -3, -4, як кінцевого органу у провадженні якого перебувала кримінальна справа, що виявилася у невиконанні приписів ст. 169 Кримінального процесуального кодексу України, п. 6 Порядку № 1104, а саме у неповерненні майна його законному власнику.

Зі змісту ст. 169 Кримінального процесуального кодексу України в контексті і взаємозв`язку з іншими нормами цього Кодексу вбачається, що обов`язок повернути майно покладається на той орган досудового розслідування, який здійснює відповідне досудове розслідування, в даному випадку це відповідач -3, -4.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що має місце протиправна бездіяльність відповідачів -3, -4, яка виразилась у неповерненні вилученого майна після закриття кримінального провадження, що складає перший елемент складу цивільного правопорушення.

Щодо бездіяльності відповідача-1, -2.

Заперечуючи проти позовних вимог та вимог апеляційної скарги, відповідачі -3, -4 зазначають, що останні є неналежними відповідачами у даній справі, їх вина чи бездіяльність відсутня, оскільки належне позивачу майно було вилучено саме Київською місцевою прокуратурою №1 прокурором Бондаренко М.В. (відповідач-2) та Голосіївським УП ГУНП у м. Києві (відповідач-1), договорів на зберігання цього майна ГУНП У Київській області не укладало, речові докази не передано відповідачу-3, -4 разом з матеріалами кримінального провадження.

Щодо цих тверджень суд апеляційної інстанції зауважує, що позивачу завдано шкоду не з факту не передання майна від одного правоохоронного органу до іншого, а з факту неповернення майна органом, на який покладено такий обов`язок законом (відповідач-3, -4). При цьому, з яких причин відповідачі -3, -4 не можуть виконати приписи ст. 169 Кримінального процесуального кодексу України, а також дотриматись п. 6 Порядку № 1104 не має жодного значення для вирішення даної справи, оскільки такі причини можуть тільки свідчити про наявність або відсутність вини завдавача шкоди, встановлення якої для даної справи не вимагається.

Отже, самі по собі посилання на те, що речові докази не було передано разом із кримінальним провадженням не звільняє відповідачів -3, -4 від обов`язку їх повернути, забезпечувати їх схоронність, здійснювати перевірку стану та умов зберігання, в тому числі і наявність речових доказів. Ці аргументи є безпідставними та недоречними.

Також, у відзиві на апеляційну скаргу обласна прокуратура зауважила, що місцевою прокуратурою речові докази у їх розпорядження передано не було, однак, матеріали справи свідчать про те, що їх було передано відповідачем-2 на відповідальне зберігання ТОВ «ТК «ТОП Логістік Плюс» у відповідності до договору та акту приймання-передачі, який і повинен був забезпечити схоронність майна.

Відповідач-1, -2 взагалі не наводять жодних аргументів з цього приводу, не заперечують того факту, що ними не було передано речові докази відповідачу -3, -4.

Виходячи із цих аргументів та поведінки учасників справи, колегія суддів вважає справедливим, розумним та законним надати правову оцінку діям/бездіяльності усіх органів у даній справі. Тобто слід брати до уваги не тільки бездіяльність відповідачів -3, -4, яка виразилась у неповерненні вилученого майна після закриття кримінального провадження, а і звернути увагу на бездіяльність (дії) відповідачів -1, -2, як орагнів якими було здійснено безпосередньо вилучення майна.

У контексті зазначеного, перш за все слід звернути увагу на визначену законом процедуру передачі речових доказів під час передачі матеріалів кримінального провадження від одного слідчого органу до іншого.

Так, оцінивши наявне у справі листування між позивачем та відповідачами ще до закриття кримінального провадження, вбачається те, що речових доказів у розпорядженні відповідачів -3, -4 не було, оскільки Київська місцева прокуратура №1, якою було вилучено майно передала матеріали кримінального провадження відповідачам -3, -4 за підслідністю без наявних речових доказів. Зазначене випливає з листів Білоцерківської місцевої прокуратури №33-1758вих-20 від 31.01.2020, 25.06.2020 №39-1550вих-20 (т. 1 а.с. 143, 150), листа Київської місцевої прокуратури № 1 від 05.10.2018 № 2393вих-18 (т. 1 а.с. 109), Постанови слідчого СВ Білоцерківського ВП ГУНП у Київській області про відмову у задоволенні клопотання щодо повернення майна (т. 1 а.с. 116).

Натомість, як було зазначено, відповідачі -1, -2 з цього приводу взагалі не наводять аргументів, не заперечують факту не передання речових доказів відповідачам -3, -4 разом з кримінальним провадженням. З цього приводу будь-яких аргументованих пояснень суду не подано.

Колегією суддів встановлено, що прокурором Київської місцевої прокуратури №1 Бондаренком М.В. здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017101010000078, в ході якого, на підставі ухвали слідчого судді, було, зокрема, здійснено обшук та вилучено, серед іншого належну позивачу - алкогольну продукцію у кількості 54 275 пляшки горілчаної продукції. Зазначена обставина підтверджується протоколом обшуку від 19.05.2017 та додатком до нього. (т. 1 а.с. 54-62)

Вилучене майно відповідачем-2 було передано на зберігання ТОВ «Білозерський», що підтверджується відповідною розпискою від 19.05.2017 (т. 1 а.с. 64). Зазначене товариство має площу 200 кв.м, яку внесено до місць зберігання оптових партій алкогольних напоїв про що свідчить Довідка про внесення місця зберігання до Єдиного державного реєстру АП №227580.

В подальшому, у зв`язку із повідомленням керівником Філії «СЄ» ТОВ «Білозерський» Сосюри С.С. про можливість продовжувати подальше зберігання вилученої у ході обшуку у ФОП Лентюгова А.В. алкогольної продукції (т. 1 а.с. 98), прокурором Київської місцевої прокуратури №1 Бондаренком М.В. укладено з TOB «ТК «Топ Логістік Плюс» договір зберігання № 1006 від 04.11.2017, на підставі якого передано зазначеному підприємству відповідно до акту передачі майна до Договору № 1006 від 04.11.2017 вилучену алкогольну у ФОП Лентюгова А.В. продукцію на відповідальне зберігання, згідно з додатком до договору «протоколу». (т. 1 а.с. 99, 101)

Вищезазначені обставини учасниками справи не заперечені. Доказів протилежного не надано.

У зв`язку із зміною підслідності кримінального провадження (26.09.2018), Київською місцевою прокуратурою №1 прокурором Бондаренком М.В. (відповідачем-2) у відповідності до постанови було передано матеріали кримінального провадження №42017101010000078 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 204, ч. 1 ст. 199 КК України, для подальшого досудового розслідування Білоцерківським ВП ГУНП у Київській області через Білоцерківську місцеву прокуратуру. (т. 1 а.с. 108)

При цьому, у листі Київської місцевої прокуратури №1 від 05.10.2018 № 2393вих-18 за підписом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури №1 старшого радника юстиції О. Даркачі також зазначено, що речові докази у даному кримінальному провадженні залишились на зберіганні у TOB «ТК «Топ Логістік Плюс». (т. 1 а.с. 109)

Таким чином наведені вище фактичні обставини свідчать, що вилучені алкогольна продукція у кількості 54 275 пляшки горілчаної продукції були розміщені на зберігання Київською місцевою прокуратурою №1 прокурором Бондаренком М.В. (відповідачем-2) TOB «ТК «Топ Логістік Плюс». Доказів переміщення вищенаведених речових доказів в інше місце зберігання, здійснення їх огляду при передачі до іншого слідчого органу до матеріалів справи не надано, учасниками спору не наведено.

Про зазначене також свідчить наявне у справі листування представника позивача у вигляді поданих адвокатських запитів почергово до усіх відповідачів та їх відповіді.

Виходячи із встановлених фактичних обставин, враховуючи твердження обласної прокуратури, заперечення апеляційної скарги ГУНП у Київській області щодо не передання їм речових дкоазів, колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на визначену законом процедуру передачі речових доказів під час передачі матеріалів кримінального провадження від одного слідчого органу до іншого.

Так, обов`язок уповноваженої службової особи забезпечити схоронність тимчасово вилученого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, визначений частиною четвертою статті 168 КПК України.

Порядком зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1104 від 19.11.2012 визначені правила зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, та схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження.

Так, у відповідності до п. 5 Порядку № 1104 умовою зберігання речових доказів повинне бути забезпечення збереження їх істотних ознак та властивостей. Забороняється зберігання речових доказів в умовах, що можуть призвести до їх знищення чи псування.

Також, у відповідності до пунктів 13, 14 Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду від 27.08.2010 речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації, про що складається протокол. Відповідальною за зберігання речових доказів, приєднаних до справи, є особа, яка проводить дізнання, слідчий, в суді - суддя, відповідальний працівник апарату суду або керівник апарату суду, а в експертній установі - співробітник експертної установи, у віданні якого речові докази перебувають у відповідний період, або керівник експертної установи.

Пунктом 14 Порядку №1104 визначено, що під час передачі матеріалів кримінального провадження від одного слідчого, дізнавача іншому слідчому, дізнавачу ними у присутності відповідальної особи проводиться перевірка цілісності упаковки чи бирки, прикріпленої до речових доказів, переданих на зберігання до обладнаного приміщення чи спеціального сейфу, і відповідність упаковки чи бирки вимогам, визначеним у пункті 3 цього Порядку. У разі відсутності слідчого, дізнавача, від якого передаються матеріали кримінального провадження, перевірка проводиться за участю керівника слідчого підрозділу, підрозділу дізнання.

Результати перевірки засвідчуються підписами осіб, що проводили перевірку, у книзі обліку.

У разі наявності порушення цілісності упаковки чи бирки або встановлення їх невідповідності вимогам, визначеним у пункті 3 цього Порядку, слідчий, дізнавач, якому передаються матеріали кримінального провадження, у присутності прокурора, керівника слідчого підрозділу, підрозділу дізнання, відповідальної особи та слідчого, дізнавача, від якого передаються матеріали кримінального провадження, проводить огляд речових доказів та упаковує їх з дотриманням вимог, визначених у пункті 3 цього Порядку. Про проведення огляду складається протокол.

Якщо в результаті огляду речових доказів встановлено їх невідповідність відомостям про такі речові докази, що містяться у відповідній квитанції, складається також акт у двох примірниках, який засвідчується підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду.

До матеріалів кримінального провадження долучаються протокол огляду та один примірник акта у разі його складення. Другий примірник акта передається відповідальній особі.

Отже, аналізуючи викладені положення порядку Порядку №1104, зокрема п. 14, вбачається, що у даному випадку, при передачі Київською місцевою прокуратурою №1 прокурором Бондаренком М.В. (відповідач-2) матеріалів кримінального провадження №42017101010000078 для подальшого досудового розслідування до Білоцерківського ВП ГУНП у Київській області та Білоцерківської місцевої прокуратури зазначену процедуру визначену п. 14 Порядку №1104, останніми не дотримано. Вилучене майно при передачі матеріалів кримінальної справи жодним із органів не перевірялось. Слідчими органами, як і органами прокуратури не подано доказів стосовно результатів перевірки речових доказів при передачі кримінального провадження за підслідністю одне одному, які мали б засвідчуватись підписами осіб, що проводили перевірку, у книзі обліку, а в разі виявлення порушень щодо зберігання речових доказів/їх відсутність тощо, не надано протоколу огляду та акту.

Таким чином, виходячи із зазначеного усіма відповідачами допущено процедуру передачі речових доказів одне одному, що також свідчить про їх бездільність, яка виразилась у неналежному виконанні службових обов`язків.

Обставина того, що вилучене майно було передано на відповідальне збірагання певному товариству не свідчить про те, що органи досудового розслідування та прокуратура не мають обов`язку забезпечувати схоронність тимчасово вилученого майна до повернення майна власнику, а також не виконувати свої обов`язки щодо перевірки стану збереження речових доказів тощо, в тому числі і при передачі їх одне одному.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що з моменту вилучення майна (у даноум випадку 19.05.2017) по дату його повернення власнику, на слідчих органах та органах лежить також обов`язок здійснювати регулярну перевірку тимчасово вилученого майна. Такі дії в тому числі будуть забезпечувати схоронність майна, яке перебуває на зберіганні у іншої особи.

Так, у відповідності до п. 16 Порядку №1104, перевірка стану та умов зберігання речових доказів, правильності ведення документів щодо їх приймання та обліку проводиться щокварталу керівником слідчого підрозділу, підрозділу дізнання.

Окрім того, відповідно до наказу Генерального прокурора України №4гн від 19.12.2012, (який був діючим на момент вилучення майна), прокурорам було покладено обов`язок за необхідності, але не рідше одного разу на півріччя, перевіряти стан збереження речових доказів і схоронності тимчасово вилученого майна, достовірність та повноту записів у книгах їх обліку. Доручати проведення таких перевірок особисто керівникам органів досудового розслідування. (п. 9.1 наказу)

Наказ № 4гн від 19.12.2012 втратив чинність. 28 березня 2019 року набув чинності Наказ № 51 «Про затвердження Порядку організації діяльності прокурорів і слідчих органів прокуратури у кримінальному провадженні».

Пунктом 2 розділу 4 Наказу № 51, (який був діючим на момент вилучення майна після наказу №4гн), визначено, що керівники прокуратур повинні забезпечити організацію щоквартальної перевірки стану та умов зберігання речових доказів, схоронності вилученого та арештованого майна.

Наказ Генерального прокурора України від 28.03.2019 № 51 втратив чинність. 30.09.2021 набув чинності Наказ Офісу Генерального прокурора №309 «Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні».

У відповідності до п. 9. визначено, що керівникам прокуратур усіх рівнів, їх першим заступникам і заступникам відповідно до розподілу обов`язків та у межах повноважень, передбачених КПК України:

- п. 9.12. організовувати щоквартальні перевірки стану та умов зберігання речових доказів, схоронності вилученого та арештованого майна і документів. При встановленні фактів неналежного зберігання речових доказів, що призвело до їх втрати, незаконного знищення, реалізації, технологічної переробки чи пошкодження, незбереження їх істотних ознак і властивостей, а також у випадках привласнення чи розтрати приймати рішення в порядку, передбаченому статтею 214 КПК України;

- п. 9.13. у разі доручення досудового розслідування кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, зміни прокурора (старшого групи прокурорів) забезпечувати проведення перевірки наявності та належного оформлення речових доказів, інших предметів, грошей, цінностей, документів, вилучених чи наданих у ході досудового розслідування, наявності та належного оформлення матеріалів кримінального провадження, складання акта приймання-передачі, який долучати до наглядового провадження у кримінальному провадженні.

Отже, як органи слідства так і органи прокуратури були зобов`язанні здійснювати регулярні перевірки стану та умов зберігання речових доказів, схоронності вилученого та арештованого майна, в залежності від того у кого перебувала кримінальна справа. Доказів зазначеного матеріали справи не містять, що свідчить про порушення п.16 Порядку №1104 та Наказу № 4гн, Наказу № 51, №309.

Тобто, можна дійти висновку, що якби кожен із органів належним чином виконував свої обов`язки щодо перевірки вилученого майна, то відповідно у подальшому це не призвело би до обставин необхідності встановлення його місцезнаходження, не зумовило би посилань та заперечень кожного із відповідачів з приводу того у розпорядженні кого знаходяться речові докази.

Серед іншого, пунктом 18 Порядку №1104 визначено, що зберігання речових доказів у вигляді спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється у місцях зберігання, відомості про місцезнаходження яких внесені до Єдиного державного реєстру місць зберігання та з дотриманням вимог Порядку обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р. № 1340.

Матеріали справи не містять доказів того, що TOB «ТК «Топ Логістік Плюс» має відповідне місце зберігання, яке внесено до місць зберігання оптових партій алкогольних напоїв, відповідна довідка про внесення місця зберігання до Єдиного державного реєстру відсутня. Як і договір №1006 від 04.11.2017 та акт приймання передачі до нього не містять вказаного місця зберігання майна. Таким чином, Київською місцевою прокуратурою №1 прокурором Бондаренком М.В. також порушено п. 18 Порядку №1104, оскільки при передачі вилученого майна не встановлено належність TOB «ТК «Топ Логістік Плюс» вимогам зберігача, виходячи із специфіки правових відносин щодо зберігання тимчасово вилученого майна.

Таким чином, як підсумок суд зазначає, що з моменту вилучення майна (19.05.2017) до закриття кримінального провадження (18.10.2018, 22.04.2020), органи слідства так і органи прокуратури допустили бездіяльність, яка виразилась у неналежному виконанні ними покладених службових обов`язків передбаченим вищенаведеним законодавством: забезпеченні схороності тимчасово вилученого майна; здійсненні регулярної перевірки стану та умов зберігання речових доказів; а також порушені процедури передачі матеріалів кримінального провадження від одного слідчого органу до іншого тощо.

Таким чином, виходячи із викладеного бездіяльність у даному випадку наявна в діях кожного із відповідачів, оскільки кожен із цих органів виконував певну функцію в межах кримінального провадження і був зобов`язаний дотримуватись визначені законом процедури. Суд враховуює, що обов`язок з повернення вилученого майна настає з моменту закриття кримінального провадження, і відповідальність лежить на тому органу в провадженні якого перебувала справа. Але, виходячи із принципів справедливості, законності, розумності та обов`язків суду, з метою прийняття судового рішення слід враховувати всю сукупність фактичних обставин.

У випадку якби вилучене майно було перевірено на стадії передачі його від одного слідчого органу та прокуратури іншому слідчому органу та прокуратурі та правомірно передано, і взагалі якби здійснювалась регулярна перевірка цього майна, наразі б можливо не виникло питання щодо місцязнаходження цього майна та його неповернення власнику. А відтак, виникла ситуація у якій сукупність дій органів слідства та прокуратури, що виражені у їх бездіяльності протягом майже трьох років призвела до неповернення майна його власнику.

Звідси і посилання обласної прокуратури на те, що вилучене майно їм не було передано при передачі кримінальної справи, тому відсутня їх бездіяльність (вина) не заслуговують на увагу, оскільки на відповідачу- 3, -4, так само лежав обов`язок прийняти це майно і перевірити його, як і на відповідачу-1, -2 його правомірно передати.

Одночасно з цим, посилання обласної прокуратури на норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є необґрунтованим з огляду на те, що вказаний закон не застосовується до спірних правовідносин. Зазначені в законі підстави для відшкодування шкоди у спірних правовідносинах не доведені, що виключає можливість відшкодування шкоди на підставі норм вказаного закону.

Також колегія суддів не приймає до уваги посилання обласної прокуратури на необхідність застосування ч. 2 ст. 4 цього Закону, де визначено, що майно, зазначене в п.2 ст. 3 Закону повертається в натурі, а в разі неможливості повернення в натурі його вартість відшкодовується за рахунок тих підприємств, установ, організацій, яким воно передано безоплатно. У разі ліквідації підприємств, установ, організацій, яким майно було передано безоплатно, або недостатності у них коштів для відшкодування шкоди вартість майна (частина вартості) відшкодовується за рахунок державного бюджету.

Ці твердження колегія суддів не приймає до уваги, оскільки як було зазначено у даному випадку цей закон до спірних правових відносин не підлягає застосуванню, водночас вилучене майно було передано товариству на зберігання на платній основі, що випливає із розділу 4 договору зберігання №1006. А ч. 2 ст. 4 закону визначено процедуру відшкодування в разі безоплатної передачі.

Судом взято до уваги також і те, що у спірних правових відносинах протиправність поведінки не має бути встановлена окремим судовим рішенням.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 920/715/17 визначила, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази. (п. 5.30)

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відтак, законодавством не встановлено обов`язок підтверджувати протиправність дій окремим судовим рішенням, ці обставини можуть бути встановлені в даному судовому процесі.

Другим елементом, який підлягає доказуванню у даній справі є наявність шкоди, завданої позивачу.

У даному випадку вищенаведена бездіяльність відповідачів в сукупності призвела до неповернення вилученого майна, яке було вилучене ще у 2017 році. Колегія суддів зазначає, що строк виконання обов`язку повернути майно вже наступив ще 22.04.2020. У спірних правовідносинах відповідачами не надано жодних гарантій повернення майна, не встановлено строку повернення такого майна, колегія суддів констатує, що встановлений законом обов`язок повернення майна не виконаний.

Колегія суддів вважає вірним порядок визначення розміру шкоди, як вартості неповерненого майна - у кількості 54 275 пляшки горілчаної продукції, ринковою вартістю в сумі 3 610 303,00 грн, враховуючи висновок експерта за результатами проведення судово-товарознавчого дослідження №3375/20 від 23.10.2020.

При цьому слід врахувати, що відповідачі означений розмір ринкової вартості вилученого майна не оспрюють, доводів з приводу цього не зазначили, іншого розміру вартості вилученого майна не навели.

Третім елементом доказування є наявність причинно-наслідкового зв`язку між рішенням, дією чи бездіяльністю та завданою шкодою. Наразі позивачем доведено, а матеріалами справи підтверджується прямий причинно-наслідковий зв`язок між бездіяльністю відповідачів, яке полягає у неповерненні майна, а також порушенні інших визначених законом процедур щодо забезпечення схоронності майна, перевірки та його передачі, зі шкодою, яка складається з вартості неповерненого майна.

Статтею 16 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Наразі майно власнику не повернуто, а правові підстави для не повернення спірного майна або зволікання у його поверненні відсутні.

Право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном передбачено статті 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частинами першою, другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відтак, колегія суддів вбачає самостійну підставу для задоволення позову, яка полягає в необхідності захисту права мирного володіння майном, передбаченого ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції зауважив, що шкода у відповідності до ст.ст.1173, 1174, 1176 Цивільного кодексу України стягується саме з Держави Україна (Державного бюджету України), проте, ніяким чином не з відповідних органів, якими у розглядуваній справі визначено Головне управління Національної поліції у м. Києві; Київську міську прокуратуру, Головне управління Національної поліції в Київській області та Київську обласну прокуратуру. Отже, визначений нормами ст.ст.1173, 1174 Цивільного кодексу України суб`єктний склад відповідальних осіб за шкоду, завдану юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, вказує на безпідставність позовних вимог про стягнення шкоди солідарно з органів, неправомірними діями яких, на думку позивача, відповідну шкоду завдано.

Однак, колегія суддів з таким висновком не погоджується, вважає його помилковим. З цього приводу вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до положень статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статті 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Особою, відповідальною перед потерпілим за шкоду, завдану органами державної влади, їх посадовими та службовими особами, відповідно до наведених вище положень ЦК України, є держава, яка набуває і здійснює свої цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Такими органами у цій справі є відповідачі, як особи, відповідальні у спірний період за збереження та повернення тимчасового вилученого майна, та Казначейська служба, яка здійснює списання коштів з державного бюджету на підставі рішення суду.

Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 року у справі №1-36/2001, за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 Закону України Про Державний бюджет України на 2000 рік та статті 25 Закону України Про Державний бюджет України на 2001 рік (справа про відшкодування шкоди державою), також визначено, що шкода, завдана незаконними діями державних органів, відшкодовується за рахунок державного бюджету.

Як встановлено статтею 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

За таких обставин, відшкодування шкоди позивачу підлягає за рахунок Державного бюджету України, розпорядником якого, у спірних правовідносинах, є Головне управління Державної казначейської служби України.

Відтак, визначений законом обов`язок повернути майно не виконаний державними органами, у спірних правовідносинах не надано жодних гарантій повернення майна, не встановлено строку повернення такого майна, в зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з Державного бюджету України заподіяних позивачу збитків.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що позивач належним чином доведено факт порушення його прав у вигляді заподіяння майнової шкоди, а тому позовні вимоги позивача про стягнення шкоди в сумі 3 610 303,00 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Заперечення відповідача-1 про те, що позов пред`явлено до неналежних відповідачів, суд апеляційної інстанції оцінює критично та відхиляє, у цьому зв`язку суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції.

Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу і на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі №761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

З урахуванням того, що саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах,.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц зазначила, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. (п. 43)

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. (п. 44)

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 зроблено висновок, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Відповідачем у цій справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги у даній справі заявлені до неналежних відповідачів є помилковим та необґрунтованим.

Враховуючи викладене, суд зауважує, що саме по собі формулювання позовних вимог про необхідність солідарного стягнення шкоди з відповідачів, без зазначення відповідачем держави, у цьому випадку не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Вказівка суду першої інстанції на неналежний склад відповідачів, при фактичному зазначені у позовній заяві державних органів, які і представляють державу у спірних правовідносинах, є проявом надмірного формалізму. Порушене право особи має бути захищене, у іншому випадку нівелюється функція суду.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) відображено особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Так, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13.12.2007, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11.06.2009).

Таким чином, з урахуванням зазначеної практики ЄСПЛ, поведінка державних органів повинна бути максимально прозорою, відкритою та зрозумілою для всіх учасників правовідносин, а порушення встановлених законами правил та невиконання покладених на державні органи обов`язків матиме наслідком покладення на такі органи відповідальності та спричинить необґрунтовані додаткові витрати. Відтак, державні органи, виконуючи покладені на них обов`язки, повинні здійснювати свою діяльність таким чином, щоб не допускати та уникати ситуацій, внаслідок яких держава нестиме додаткові як матеріальні, так і репутаційні ризики.

Колегія суддів акцентує увагу у цій справі не те, що за відсутності встановлення його вини у кримінальному провадженні, після закриття справи у позивача виникли правомірні очікування та законні сподівання щодо повернення вилученого майна у порядку та строки визначені законодавством. У даному випадку правоохоронні органи допупистили надмірну тривалість порушення його права власності. При цьому такі правомірні очікування, є об`єктом правового захисту згідно зі статтею 1 Першого протоколу 1 до Конвенції та національного законодавства України.

Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 100 000,00 грн.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач, обґрунтовуючи власні доводи на підтвердження завданої йому моральної шкоди, здійснив посилання на положення статей 56, 124 Конституції України, також на положення статей 16, 23, 1167, 1176 ЦК України.

Обгрунтовуючи вимоги в цій частині позивач наполягає, що внаслідок фактичних обставин, які скалались із вилученим майном, останній пережив сильний психологічних стрес; у останнього був порушений звичайний ритм життя; позивачу завдано страждань; підприємницька діяльність зазнала значних втрат тощо. Просить суд врахувати, що між вилученням та неповерненням майна наявний причинний зв`язок, тому просить стягнути моральну шкоду.

Системний аналіз положень статті 56 Конституції України та статей 1167, 1176 ЦК України дає підстави для висновку про те, що положення статті 56 Конституції є загальною нормою, якою встановлено право особи на відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Водночас, положення Глави 82 "Відшкодування шкоди" ЦК України є спеціальними та визначають у передбачених цією главою випадках підстави та порядок відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

У статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема: …..4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно низки факторів, як-то: характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із загальними підставами цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння моральної шкоди позивачеві необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У частині другій зазначеної статті визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з положеннями статті 1176 ЦК України, якою врегульовано питання відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Предмет доказування під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій складають факти, якими сторони обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.

Визначивши характер спірних правовідносин та застосовуючи до них приписи статей 1167, 1173-1174, 1176 ЦК України, суд має встановити, зокрема: кому завдана шкода (фізичній чи юридичній особі з урахуванням суб`єктного складу злочину у відповідності до статті 172 КК України); чим підтверджується заподіяння позивачеві втрат немайнового характеру та в чому конкретно вони полягали/проявились (наприклад: у приниженні ділової репутації юридичної особи, у посяганні на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошення комерційної таємниці, або у вчиненні дій спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності), за яких обставин та якими конкретно рішеннями, діями, бездіяльністю вони заподіяні; невідповідність цих рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади ….чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; факт заподіяння цими рішеннями, діями чи бездіяльністю шкоди саме юридичній особі та її розмір; причино-наслідковий зв`язок між незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду на підставі цих статей саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Разом із тим, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди юридичній особі, завданої органами державної влади саме позивач має довести на підставі належних і допустимих доказів, які втрати немайнового характеру настали у юридичної особи; якими конкретно рішеннями, діями, бездіяльністю вони заподіяні; невідповідність цих рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади …. вимогам закону чи іншого нормативного акта; факт заподіяння цими рішеннями, діями чи бездіяльністю шкоди саме юридичній особі та її розмір; причино-наслідковий зв`язок між незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю та шкодою.

При цьому суд відзначає, що за змістом частини четвертої статті 23 ЦК України при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанцій, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.

Як уже було зазначено вище, вирішуючи спір про відшкодування шкоди у цій справі обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою полягає в тому, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.

Чинне законодавство не містить визначення поняття ділової репутації юридичної особи, оскільки воно є морально-етичною категорією й одночасно особистим немайновим благом, якому закон надає значення самостійного об`єкта судового захисту (стаття 201 ЦК України).

Під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Ділова репутація має свою вартість (гудвіл) та є однією з складових ринкової вартості юридичної особи. Відповідно до пункту 14.1.40 Податкового кодексу України гудвіл визначено як нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між ринковою ціною та балансовою вартістю активів підприємства як цілісного майнового комплексу, що виникає в результаті використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій тощо. При цьому поняття гудвілу та ділової репутації не є тотожними. Гудвіл, на відміну від ділової репутації, є активом, який має вартісне вираження та використовується у бухгалтерському і податковому обліку.

Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації. Способами захисту ділової репутації може бути вимога про відшкодування збитків та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної такими порушеннями юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються відповідно до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди (стаття 94 ЦК України).

При оцінці обгрунтованості вимог позивача у справах про відшкодування моральної шкоди судам необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити і об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно як основний доказ заподіяння моральної шкоди, слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

На підтвердження своїх вимог позивач послався на обставини заподіяння йому моральної шкоди внаслідок неправомірних дій відповідачів, які виразились у їх бездіяльності щодо неповернення останньому вилученого майна тривалий час.

Колегія суддів, враховуючи фактичні обставини справи, а також тривалу бездіяльність відповідачів, вважає такими, що заслуговують на увагу аргументи позивача про те, що останній поніс моральні переживання у зв`язку із порушенням його права власності, так як починаючи із 2017 року він був позбавлений можливості користуватись зазначеним майном у своїй господарській діяльності, в тому числі отримувати прибуток тощо, що негативно відобразилось на його фінансовому стані.

Дії органів державної влади повинні бути прозорими, ясними та чіткими і в свою чергу позивач у спірних правових відносинах також розраховував на вчасне повернення його права власності, натомість був вимушений тривалий час вчиняти дії щодо відновлення його прав, що зумовило моральні страждання та переживання, незручності, які впливали на нормальне здійснення господарської діяльності.

Позивач тривалий час знаходився у стані вимушеної невизначеності щодо продовження прояву негативних немайнових наслідків спричинених бездіяльністю відповідачів.

Отже, суд апеляційної інстанції, вирішуючи питаня щодо стягнення моральної шкоди, враховує, що у цій справі встановлені усі необхідні елементи щодо стягнення моральної шкоди: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача та наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у сумі 100 000,00 грн є доведеними, обґрунтованими, тому підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення витрат вартості робіт по здійсненню судово - товарознавчого дослідження з визначення матеріального збитку в сумі 5 000,00 грн.

Щодо позовних вимог про відшкодування 5000,00 грн, які позивач обґрунтовує понесеними витратами у зв`язку з необхідністю проведення судової екпертизи з метою встановлення реальної ринкової вартості вилученого майна колегія суддів зазначає таке. Ці витрати не є шкодою в розумінні закону. А є судовими витратами в розумінні положень ст. 123 ГПК України, зокрема витратими пов`язаними із розглядом справи (пов`язані із проведенням експертизи).

Розподіл таких витрат здійснються виключно за правилами ст. 129 ГПК України.

Разом з тим, в підтвердження факту понесення цих витрат позивач подав суду звіт про фактичні затрати на проведення експертизи та акт приймання - передачі наданих послуг від 23.10.2020. (т. 1 а.с. 173 -175)

Колегія суддів дійшла висновку відмовити у задовленні вимог про стягнення 5 000,00 грн витрат понесених у зв`язку із проведенням експертизи, оскільки відсутні докази здійснення фактичної іх оплати позивачем.

Шодо вимог про визнання недійсним договору зберігання № 1006 від 04.11.2017 укладеного від імені Київської місцевої прокуратури прокурором Київської місцевої прокуратури № 1 Бондаренком Миколою Віталійовичем з ТОВ "ТК "Топ Логістік Плюс" та акту передачі майна до Договору № 1006 від 04.11.2017, суд зазначає наступне.

За приписами ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. "Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України".

Виходячи з предмету та підстав позовних вимог, у даному випадку застосування обраного позивачем способу захисту, а саме визнання недійсним договору зберігання №1006 від 04.11.2017 укладеного від імені Київської місцевої прокуратури прокурором Київської місцевої прокуратури № 1 Бондаренком Миколою Віталійовичем з ТОВ "ТК "Топ Логістік Плюс" та акту передачі майна до Договору № 1006 від 04.11.2017 ніяким чином не призведе до ефективного захисту та дійсного відновлення прав заявника у спірних правовідносинах.

Вказана позовна вимога направлена, насамперед, на вставлення факту протиправної поведінки, як складової відшкодування шкоди, проте, не може бути самостійною позовною вимогою, що мала відповідним правовим наслідком, у разі її задоволення, захист майнових прав ФОП Лентюгова А.В.

За таких обставин, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Лентюгова Андрія В`ячеславовича в частині визнання недійсним договору зберігання № 1006 від 04.11.2017 та акту передачі майна до Договору № 1006 від 04.11.2017 підлягають залишенню без задоволення.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, за результатом апеляційного перегляду даної справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що при прийнятті оскарженого рішення мало місце неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а тому оскаржене рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Тому апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати.

Розподіл судового збору здійснюється відповідно до ст. 129 ГПК України та з урахуванням особливостей п. 13 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 у справі №910/8949/21 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету україни на користь Фізичної особи - підприємця Лентюгова Андрія В`ячеславовича ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код: НОМЕР_2 ) матеріальну шкоду в сумі 3 610 303 (три мільйони шістсот десять тисяч триста три) грн. 00 коп. та моральну шкоду у сумі 100 000 (сто тисяч) грн 00 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

5. Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови суду складено та підписано - 23.09.2022.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.В. Попікова

О.О. Євсіков


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	06.09.2022
Оприлюднено	26.09.2022
Номер документу	106398077
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань банківської діяльності кредитування забезпечення виконання зобов’язання

Пєсков В.Г.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 06.09.2022 по справі 910/8949/21ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —910/8949/21

Постанова
від 06.09.2022 по справі 910/8949/21
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД