Ухвала

від 21.09.2022 по справі 924/704/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

УХВАЛА

"22" вересня 2022 р. Справа № 924/704/22

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Димбовського В.В., розглянувши матеріали заяви від 21.09.2022р. про забезпечення позову

за позовом Релігійної громади м.Хмельницького ОСОБА_1 , Надії, Любові та матері їх Софії Хмельницької єпархії УПЦ, м. Хмельницький

до Хмельницької міської ради, м. Хмельницький

про визнання недійсним рішення від 09.09.2022р. №31 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою юридичній особі"

ВСТАНОВИВ:

21.09.2022р. на адресу господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява Релігійної громади м.Хмельницького ОСОБА_1 , Надії, Любові та матері їх Софії Хмельницької єпархії УПЦ до Хмельницької міської ради про визнання недійсним рішення позачергової вісімнадцятої сесії Хмельницької міської ради від 09.09.2022 року № 31 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою юридичній особі", яким Хмельницька міська рада вирішила припинити право постійного користування Релігійній громаді м.Хмельницького Святих Мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, код ЄДРПОУ 36398030, на земельну ділянку площею 2,0 га, кадастровий номер 6810100000:17:004:0016, по вул. Мирного, 16/1 А.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2022р. вказану позовну заяву передано для розгляду судді Димбовському В.В.

Також 21.09.2022р. Релігійною громадою м.Хмельницького Святих Мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії Хмельницької єпархії УПЦ подано до суду заяву про забезпечення позову, у якій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову у справі, а саме:

- зупинити дію рішення позачергової вісімнадцятої сесії Хмельницької міської ради від 09.09.2022 року № 31 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою юридичній особі»;

- заборонити Хмельницькій міській раді вчиняти дії щодо передання земельної ділянки у власність або користування усієї площі або частини площі земельної ділянки із кадастровим номером 6810100000:17:004:0016, по вул. Мирного, 16/1 А, яка була надана у постійне користування Релігійній громаді м. Хмельницького Святих Мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії Хмельницької єпархії Української Православної Церкви на підставі рішення сьомої сесії Хмельницької міської ради від 15.06.2011 року № 32;

- заборонити державним реєстраторам, визначеним Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», вчиняти у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційні дії щодо земельної ділянки із кадастровим номером 6810100000:17:004:0016.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник зазначив, що припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою для задоволення релігійних потреб громадян України, з підстав окреслених у рішенні Хмельницької міської ради № 6 від 17.06.2022р., свідчить про перевищення та зловживання органом місцевого самоврядування своїми повноваженнями та прямо спричиняє протиправні обмеження прав та інтересів релігійної громади та грубо порушує права громадян відправляти релігійні обряди та задовольняти релігійні потреби сповідувати і поширювати віру.

За таких обставин, на думку заявника, ніщо не заважає міській раді передати земельну ділянку третім особам. До прикладу, за час вирішення судового спору земельна ділянка може бути передана суб`єктам господарювання під забудову. Враховуючи правовий принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (п. 8.5.Постанови ВП Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16), спорудження нерухомих об`єктів на земельній ділянці за час судового спору зведе нанівець або суттєво утруднить можливість релігійної громади відновити порушене право.

Заявник зауважив, що передання земельної ділянки, до прикладу, іншим релігійним організаціям призведе до сутичок та конфліктів громадян на релігійному підґрунті. Крім того, прийняття наступних рішень чи вчинення правочинів або дій щодо надання земельної ділянки у власність або користування третім особам, вчинення реєстраційних дій щодо земельної ділянки відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» призведе до необхідності повторного звернення до суду для їх оспорення.

Таким чином, на переконання заявника, своєчасне невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Суд, розглядаючи подану заяву про забезпечення позову, враховує таке.

Порядок забезпечення позову врегульовано положеннями глави 10 розділу І ГПК України.

Відповідно до частини 1 статті 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Згідно зі ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Крім того, судом приймається до уваги, що у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтвердження доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 22.01.2020р. по справі №923/826/19.

Оскільки у даному випадку позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.08.2018р. по справі №910/1040/18, від 07.09.2020р. у справі №904/1766/20, від 26.08.2020р. у справі №907/73/19, від 24.06.2020р. у справі №902/1051/19.

Беручи до уваги наведену позицію та те, що, як убачається зі змісту позову, позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру (визнання недійсним рішення "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою юридичній особі"), суд вважає, що в даному випадку мають застосовуватися та досліджуватися такі підстави вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, так і достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити суду виконання рішення суду.

Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з вищенаведеного, достатньо обґрунтованим для забезпечення як позовних вимог майнового характеру, так і позовних вимог немайнового характеру є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Тобто сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою та з цією метою і з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, подати докази наявності відповідних обставин.

Як вже зазначалось, в обґрунтування заяви заявник зазначав, що своєчасне невжиття наведених ним заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Заявник вважає, що відповідач може передати земельну ділянку третім особам, в тому числі, іншим релігійним організаціям, або під забудову. Крім того, на думку заявника, прийняття наступних рішень чи вчинення правочинів або дій щодо надання земельної ділянки у власність або користування третім особам, вчинення реєстраційних дій щодо земельної ділянки відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" призведе до необхідності повторного звернення до суду для їх оспорення.

З поданих заявником обґрунтувань вбачається, що його припущення про те, що відповідач в подальшому планує вчиняти дії по передачі земельної ділянки третім особам, є недостатніми для того, щоб зробити висновок, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Як не надано обґрунтування, з якого вбачалося б прийняття наступних рішень чи вчинення правочинів або дій щодо надання земельної ділянки у власність або користування третім особам, вчинення реєстраційних дій щодо земельної ділянки.

Відповідно, такі висновки заявника не можуть бути прийняті судом до уваги, як такі, що слідують з припущень заявника та не підтверджені будь-якими доказами.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд приходить до висновку, що заявником не зазначено та не надано будь-яких доказів щодо наявності фактичних обставин, з якими пов`язані заходи забезпечення позову.

Заявником не надано доказів у підтвердження вчинення дій відповідачем, які би свідчили про існування реального наміру відповідача вчиняти будь-які реєстраційні дії, або відчужувати земельну ділянку.

Наявність у відповідача такої можливості самої по собі, а також припущення заявника (позивача) про намір відповідача вчинити певні дії з огляду на наявність спору між сторонами, проте без надання будь-яких доказів реальності відповідних намірів в обґрунтування такого припущення, не може слугувати достатньою підставою на вжиття заявлених заходів забезпечення позову. Тобто забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому.

Додані до заяви документи не містять доказів, які б свідчили про намір відповідача вчиняти наведені у заяві дії.

Потенційна можливість вчинення відповідачем певних дій, без надання відповідних доказів не може свідчити про наявність обставин, які можуть ускладнити захист прав заявника чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення прав та інтересів позивача в контексті вимоги.

Так, у заяві про забезпечення позову містяться лише загальні міркування та припущення заявника стосовно ймовірності дій, які ускладнять захист його прав по цій справі у разі задоволення позову.

Також, питання правомірності або неправомірності прийняття рішення від 09.09.2022р. №31 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою юридичній особі" може бути предметом дослідження позову заявника, однак, не може бути самостійною підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

При цьому, як вже зазначалось, заявник звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, судове рішення у разі задоволення яких не вимагатиме примусового виконання.

Суд зазначає, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 14.06.2018р. по справі №916/10/18.

Беручи до уваги вищенаведені обставини та відсутність доказів на підтвердження припущень заявника, у випадку задоволення заяви про забезпечення позову можливе порушення або безпідставне обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів відповідача.

При цьому ч. 1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, за результатами розгляду заяви про забезпечення позову суд зазначає, що наведені заявником доводи не надають суду можливості дійти беззаперечних стверджувальних висновків про наявність безумовних підстав для застосування заходів забезпечення позову, позаяк подана заява про забезпечення позову за своїм змістом зводиться лише до припущень щодо неможливості чи істотного ускладнення в майбутньому захисту прав та інтересів заявника та не містить належного обґрунтування та надання належних та допустимих доказів саме такої неможливості або істотного ускладнення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів і посилань на докази, на підставі яких суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності вжиття таких заходів, у зв`язку із чим заява є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову не досліджується обґрунтованість позову, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Приписами ч. 6 ст. 140 ГПК України визначено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись ст. ст. 136, 137, 138-140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Релігійної громади м.Хмельницького Святих Мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії Хмельницької єпархії УПЦ від 21.09.2022р. про забезпечення позову відмовити.

Ухвала підписана 22.09.2022р., набирає законної сили відповідно до ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 255-257 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяВ.В. Димбовський

Віддруков. 2 прим:

1 - до справи;

2 - заявнику (вул. Мирного Панаса, 16/1 А, м. Хмельницький, 29027).