Постанова

від 12.09.2022 по справі 925/461/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 925/461/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Багай Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Новікова М. В. (адвокат),

відповідача - Драчевського М. А. (у порядку самопредставництва),

розглянув касаційну скаргу Паланської сільської ради

на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.07.2021 (суддя Чевгуз О.В.) та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 (судді: Шаптала Є. Ю. - головуючий, Грек Б. М., Яковлєв М. Л.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Уманьхімагро"

до Паланської сільської ради

про визнання права власності.

Короткий зміст і підстави позовних вимог

1. У квітні 2021 році Товариство з обмеженою відповідальністю "Уманьхімагро" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Паланської сільської ради (далі - Сільрада), у якому просить суд:

- визнати за Товариством право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 7124386200:02:000:1517;

- скасувати державну реєстрацію права власності Сільради на земельну ділянку, кадастровий номер 7124386200:02:000:1517, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

2. Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач правомірно набув право власності на спірну земельну ділянку, однак у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ця земельна ділянка зареєстрована як власність відповідача.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Черкаської області від 15.07.2021, залишеним без зміни постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022, позовні вимоги задоволено повністю.

4. Суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з того, що будівлі та споруди, розташовані на спірній земельній ділянці, є власністю позивача, а з урахуванням імперативного законодавчого припису, відбувається перехід права на земельну ділянку, розміщену під цим жилим будинком, однак право власності на спірну землю зареєстровано за відповідачем, що підтверджено відомостями про земельну ділянку з Державного земельного кадастру, тому зареєструвавши за собою право власності на земельну ділянку позивача, відповідач тим самим не визнає та порушує право власності позивача на земельну ділянку, що потребує судового захисту. Водночас, суди зазначили, що враховуючи суб`єктний склад учасників справи, цей спір має вирішуватися в порядку господарського судочинства, а позивач звернувся до суду з позовом в межах строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

5. У касаційній скарзі Сільрада просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки, викладені:

- у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 911/1292/18, від 31.08.2021 у справі № 916/1852/20, а саме про те, що перехід земель колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені, до комунальної власності згідно з імперативними вимогами пункту 21 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2019) установлено, що з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні" (тобто з 01.01.2019) землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності. Відповідно до цього Закону відбулась реєстрація права власності на оспорювану земельну ділянку;

- у постанові Верховного Суду від 12.04.2019 у справі № 910/3203/18 щодо застосування положень статті 91 ГПК України;

- у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 911/2817/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 щодо застосування положень статей 256, 261, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Скаржник наголосив на тому, що спірна земельна ділянка була предметом договору оренди від 25.11.2016, укладеним між орендодавцем (Головним управління Держгеокадастру у Черкаській області) та орендарем (Товариством). Тобто, позивач станом на 25.11.2016 володів інформацією про те, що він не є власником земельної ділянки, яка є предметом спору у справі, яка розглядається, тому, на думку скаржника, перебіг строку позовної давності закінчився 25.11.2019.

Сільрада також акцентувала на тому, що оригінал висновку сертифікованого інженера - землевпорядника від 08.04.2020 судом першої інстанції не досліджено, так як позивач відмовився його надавати, що зафіксовано на звукозапис судового засідання, тому, на думку скаржника, цей висновок є недопустимим доказом.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

7. Товариство у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених у оскаржуваних судових рішеннях.

Розгляд справи Верховним Судом

8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.08.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Сільради на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.07.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 у справі № 925/461/21 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 13.09.2022.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

9. Відповідно до Державного акта на право колективної власності на землю від 04.01.2002 серія ЧР 15-50 земельна ділянка, кадастровий номер 7124386200:02:000:1517, входила до складу земель, які були передані у власність Закритого акціонерного товариства "Піківець" (далі - ЗАТ "Піківець"), що підтверджується висновком судового експерта від 02.07.2021 № 0207/21.

10. Відповідно до пункту 1.2 схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) ЗАТ "Піківець" в адміністративних межах Піківецької та Гереженівської сільських рад Уманського району Черкаської області та розрахунку розміру земельної частки в умовних кадастрових гектарах встановлено, згідно з проектом роздержавлення земель та технічної документації з видачі державних актів на право колективної власності на землю, ЗАТ "Піківець" передано у колективну власність 639,3 га земель, в тому числі: ріллі - 595,3, сіножаті - 16,4 га пасовища - 2,5 га та 25,1 га земель, що не підлягають поділу (господарські двори, шляхи, лісовкриті площі тощо). Схемою поділу враховані обмеження, обумовлені технологічними і екологічними особливостями використання земель, пасовища загальною площею 2,5 га, сіножаті - 16,4 га, господарські двори, шляхи та лісовкриті площі - 25,1 га залишаються в землях загального користування.

11. Відповідно до висновків судового експерта від 02.07.2021 № 0207/21 площа земельної ділянки, кадастровий номер 7124386200:02:000:1517, складає: під нежитловими будівлями, розташованими за адресою: вул. Польова, 66 в с. Піківець, Уманського району, Черкаської області, і становить 0,0185 га, а саме: літ. А-1 будівля пасічника з прибудовою 0,0112 га, літ. Б-1, б будівля для зимового зберігання вуликів з прибудовою 0,0073 га та площа земельної ділянки для обслуговування цих будівель становить 0,6381 га. Загальна площа земельної ділянки 0,6566 га. Досліджувана земельна ділянка виділялась під ці нежитлові будівлі відповідно до Державного акта на право колективної власності на землю, від 04.01.2002 серія та номер ЧР 15-50, виданого на підставі рішення Уманської районної ради народних депутатів від 12.10.2001 № 17-18 (ділянка № 2 0,8 га на акті), має сформований кадастровий номер 7124386200:02:000:1517 відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 26.08.2014, розробником документації є Уманський МРВ Черкаської РФ Центру ДЗК. Відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, додаток 4 - Перелік угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь (КВЗУ) угіддя визначені - 013.00 під господарськими будівлями і дворами.

12. Будівлі та споруди, розташовані за адресою: вул. Польова, 66, с. Піківець, Уманського району, Черкаської області є власністю позивача, що підтверджено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 03.08.2015 № 41664175, витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно від 03.08.2015 № 41664348.

Зазначені будівлі та споруди на момент видачі Державного акта на право колективної власності на землю від 04.01.2002 серія та номер ЧР 15-50 були власністю ЗАТ "Піківець", що підтверджено довідкою від 01.04.2021 № 2.

13. У подальшому ЗАТ "Піківець" (ідентифікаційний код: 05281593) було реорганізовано шляхом перетворення у Товариство з обмеженою відповідальністю "Уманьагрохім" (далі - ТОВ "Уманьагрохім") з тим самим ідентифікаційним кодом: 05281593, яке є правонаступником усіх прав та обов`язків ЗАТ "Піківець", що підтверджується витягом з протоколу № 1 загальних зборів акціонерів ЗАТ "Піківець" від 25.01.2012, витягом зі статуту ТОВ "Уманьагрохім", інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

14. Відповідно до Протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Уманьагрохім" від 22.06.2015 № 1 зазначені будівлі та споруди були внесені до статутного фонду позивача.

15. Позивач стверджує, що дізнався про те, що спірна земельна ділянка входила до Державного акта на право колективної власності на землю від 04.01.2002 серія та номер ЧР 15-50 лише з висновку сертифікованого інженера-землевпорядника від 08.04.2020, з цього часу позивач дізнався, що має право власності на спірну землю, до цього часу позивач не знав про наведену обставину.

Згідно з інформацією з Державного земельного кадастру, спірна земельна ділянка зареєстрована за відповідачем 12.03.2021.

Позиція Верховного Суду

16. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

17. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на неї, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, з огляду на таке.

Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України

18. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України мотивовано тим, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки, викладені:

- у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 911/1292/18, від 31.08.2021 у справі № 916/1852/20, а саме про те, що перехід земель колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені, до комунальної власності відбувається згідно з імперативними вимогами пункту 21 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2019);

- у постанові Верховного Суду від 12.04.2019 у справі № 910/3203/18 щодо застосування положень статті 91 Господарського процесуального кодексу України;

- у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 911/2817/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 щодо застосування положень статей 256, 261, 267 ЦК України.

19. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

20. При цьому на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).

21. Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що, на думку позивача, землі, які не підлягали поділу (паюванню) - господарські двори, серед яких і спірна земельна ділянка, залишилися у власності ЗАТ "Піківець", правонаступником якого є позивач, однак відповідач не визнає та порушує право власності позивача на земельну ділянку, зареєструвавши за собою право власності на спірну земельну ділянку.

22. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач не надав суду доказів, що підтверджують правомірність набуття права державної, а згодом комунальної власності на спірну землю, тобто відбулося безпідставне фактичне повернення землі колективної форми власності у власність держави, однак таке повернення у власність держави можливе лише у виключних випадках, передбачених законом, а саме у статті 23 Земельного кодексу 1990 року чи статті 140 Земельного кодексу України 2001 року, а тому, суди дійшли висновку, що у цьому випадку відбулося втручання держави у право колективної власності на землю.

23. Посилання відповідача на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 911/1292/18, від 31.08.2021 у справі № 916/1852/20, що перехід земель колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені, до комунальної власності відбувається згідно з імперативними вимогами пункту 21 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2019), колегія суддів відхиляє, оскільки ЗАТ "Піківець", якому було передано у колективну власність 639,3 га земель, що підтверджується Державним актом на право колективної власності на землю від 04.01.2002 серія ЧР 15-50, не було припинено, а було реорганізовано шляхом перетворення у ТОВ "Уманьагрохім" з тим самим ідентифікаційним кодом: 05281593, яке є правонаступником усіх прав та обов`язків ЗАТ "Піківець".

Отже, застосування пункту 21 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2019) у справі, яка розглядається, є недоречним.

24. Водночас, суди попередніх інстанцій посилаючись на перехід права власності на землю разом з будівлею, без оформлення та державної реєстрації переходу права власності на землю, до нових власників будівлі незалежно від того скільки разів переходило право власності на будівлю, дійшли висновку, що позивач є власником спірної земельної ділянки, оскільки відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Уманьагрохім" від 22.06.2015 № 1 будівлі та споруди, розміщені на спірній земельній ділянці, були внесені до статутного фонду позивача, однак про своє право власності позивач довідався лише з висновку сертифікованого інженера-землевпорядника від 08.04.2020.

25. Такий висновок судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає передчасним, а посилання скаржника про неврахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 911/2817/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 щодо застосування положень статей 256, 261, 267 ЦК України обґрунтованими, з огляду на таке.

26. Колегія суддів, розглянувши доводи скаржника, зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

27. При цьому Верховний Суд неодноразово викладав свої висновки щодо застосування норм права, якими унормовано інститут позовної давності та які є загальними та можуть бути застосовані господарським судом під час вирішення спору по суті у разі подання стороною у спорі відповідної заяви.

28. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), перебіг якої відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

29. При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування судом матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

30. Згідно із частинами 4, 5 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

31. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. При цьому, за змістом зазначеної норми (стаття 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

32. Відповідач подав до суду клопотання про відмову в задоволенні позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності, яке мотивовано тим, що оскільки право власності Товариства на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття із колективної власності, то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли позивач довідався або міг довідатись про порушення його права.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 911/2817/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, за змістом яких визначення початку перебігу позовної давності розпочинається з моменту, коли особа довідалася/або могла довідатися про порушення її права, тобто з моменту вибуття майна із власності або користування.

33. Колегія суддів звертає увагу, що як встановлено судами попередніх інстанцій у цій справі, спірна земельна ділянка була предметом договору оренди від 25.11.2016, укладеного між Головним управління Держгеокадастру у Черкаській області (орендодавець) та Товариством (орендар), зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрації іншого речового майна, тобто позивач станом на 25.11.2016 достеменно володів інформацією про те, що він не є власником спірної земельної ділянки.

34. Отже, суди попередніх інстанцій помилково виходили з того, що позивач дізнався про існування свого права на землю 08.04.2020, а відповідач порушив право власності позивача на землю 12.03.2021, зареєструвавши право власності на спірну земельну ділянку за собою, оскільки станом на час укладення договору оренди від 25.11.2016 спірна земельна ділянка вибула із власності позивача і йому про це було відомо.

35. Тобто суди попередніх інстанцій невірно з`ясували дати початку та спливу перебігу позовної давності, не вирішили питання про наслідки спливу позовної давності, як того вимагають положення статті 267 ЦК України.

36. До того ж, позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого звернені до суду, що повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою ж позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності чи іншого речового права на майно.

Судам необхідно звернути увагу, що автоматичного переходу об`єктів права колективної власності у приватну власність у зв`язку зі змінами законодавства, якими визначено інші форми власності, ніж ті, що існували раніше, відповідне законодавство не передбачало. У контексті зазначеного необхідно враховувати правовий режим права колективної власності та права приватної власності, які є різними з огляду, зокрема на те, що майно у колективному підприємстві належить на праві спільної часткової власності його членам і право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства (статті 7, 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство"), натомість право приватної власності, в цьому випадку юридичної особи здійснюється такою особою за своєю волею, незалежно від волі інших осіб та на власний розсуд (статті 316-319 ЦК України).

При цьому здійснення права колективної власності у спосіб, відмінний від передбаченого статтею 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство", законодавство не містить. Необхідність дотримання передбачених статтею 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство" умов слідує також і з положень Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", які набрали чинності згодом - 01.01.2019. Так, згідно зі статтею 14-1 цього Закону у разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю). Організація розподілу земель, що залишилися у колективній власності, здійснюється сільською, селищною, міською радою, на території якої такі землі розташовані.

Сільськогосподарські угіддя, які підлягали паюванню, однак не були передані до приватної, державної або комунальної власності у порядку, визначеному законом, за рішенням зборів осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), можуть бути розпайовані у порядку, встановленому цим Законом.

За результатами розподілу оформляється протокол, що підписується особами, які брали участь у зборах, головуючим та секретарем зборів.

Після отримання протоколу зборів сільська, селищна, міська рада протягом місяця приймає рішення про затвердження протоколу розподілу земельних ділянок та прийняття у комунальну власність відповідних земель. Це рішення та протокол зборів є підставою для державної реєстрації права власності територіальної громади та/або громадян на відповідні земельні ділянки.

До державної реєстрації права власності на земельні ділянки, що залишилися у колективній власності, сільська, селищна, міська рада може надати такі земельні ділянки в оренду на строк до державної реєстрації права власності на такі земельні ділянки.

Розподіл між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок, має бути здійснений до 1 січня 2025 року.

У разі якщо до 1 січня 2025 року протокол про розподіл земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між особами, визначеними абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділені земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), не оформлений у порядку, визначеному цією статтею, та не поданий на затвердження органу місцевого самоврядування, вважається, що суб`єкти права колективної власності відмовилися від права колективної власності на землю, а зазначені землі (крім невитребуваних часток (паїв) і сформованих за їх рахунок земельних ділянок, а також нерозподілених земельних ділянок) передаються у комунальну власність в порядку визнання майна безхазяйним.

Тобто законодавцем допускалась можливість передання у власність землі, що перебувала у колективній власності неприпиненого сільськогосподарського підприємства, лише у порядку, визначеному законом.

37. Разом з тим, достеменно не з`ясувавши чи доведено позивачем і чи підтверджується матеріалами справи порушене право чи інтерес Товариства на момент звернення до господарського суду, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необхідність захисту порушеного права власності позивачу, не взявши до уваги положення статті 8 Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство".

38. Рішення суду першої інстанції і постанова суду апеляційної інстанції прийняті без належного дослідження обґрунтованості заявлених позовних вимог, дат початку та спливу перебігу позовної давності, з недотриманням висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 911/2817/17 та від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, на які посилається скаржник на обґрунтування пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, з огляду на, що судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки Верховного Суду

39. Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції наведеним критеріям не відповідають.

40. Відповідно до частини 1 статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

41. За змістом частин 3, 4 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

Наведене свідчить про неповне з`ясування фактичних обставин справи та є підставою для передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

42. Ураховуючи підтвердження підстав оскарження щодо неврахування висновків Верховного Суду та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвалену у справі постанову слід скасувати із направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції, а касаційну скаргу задовольнити частково.

43. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене у цій постанові, вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об`єктивного встановлення обставин справи, прав і обов`язків сторін і залежно від встановленого та відповідно до чинного законодавства вирішити спір з належним обґрунтуванням мотивів та підстав такого вирішення у судовому рішенні.

Розподіл судових витрат

44. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Паланської сільської ради задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 15.07.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.06.2022 у справі № 925/461/21 скасувати, справу направити на новий розгляд до Господарського суду Черкаської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді: Т. Б. Дроботова

Н. О. Багай