Окрема думка

від 07.09.2022 по справі 910/277/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

08 вересня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/277/21

Судді Верховного Суду Кролевець О. А.

на постанову Верховного Суду від 08.09.2022 за касаційною скаргою Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 у справі № 910/277/21 за позовом Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до 1) Приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Віта»; 2) Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» про розірвання інвестиційного договору №19 від 30.12.1998.

У судовому засіданні 08.09.2022 більшістю голосів колегії суддів Верховного Суду було прийнято постанову, якою: касаційну скаргу Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 у справі № 910/277/21 скасовано. Справу № 910/277/21 передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

При прийнятті зазначеної постанови мною, О. А. Кролевець, було висловлено окрему думку.

Предметом позову у цій справі є вимоги про розірвання інвестиційного договору №19 від 30.12.1998, укладеного між Головним управлінням майном Київської міської державної адміністрації, правонаступником якого є Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), Державним комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація», правонаступником якого є КП «Київжитлоспецексплуатація» та Закритим акціонерним товариством «Авіакомпанія «Віта» (Приватне акціонерне товариство «Авіакомпанія «Віта»).

В обґрунтування позовних вимог позивач у позові вказує на те, що ПрАТ «Авіакомпанія «Віта» істотно порушує умови інвестиційного договору, до реалізації інвестиційного проєкту не приступило, належних дій на виконання договору не вживає, у зв`язку з чим Департамент позбавляється того, на що об`єктивно розраховував при його укладенні.

Судовими рішеннями судів попередніх інстанцій відмовлено позивачеві в задоволенні позовних вимог.

Судові рішення мотивовані тим, що ПрАТ «Авіакомпанія «Віта» вчиняло дії направлені на виконання умов інвестиційного договору, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано позивачем; недоведеністю позивачем наявності істотного порушення умов інвестиційного договору ПрАТ «Авіакомпанія «Віта». Позивачем при зверненні до суду було невірно обрано спосіб захисту, оскільки розірвання в судовому порядку інвестиційного договору не призведене до поновлення права власності Департаменту на спірний нежилий будинок загальною площею 243,1 кв.м, який розташований на вул. Гоголівській, 32 літ «В».

Верховний Суд постановою від 08.09.2022 у справі №910/277/21 скасував судові рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова мотивована: неналежним дослідженням господарськими судами обставин та дійсних підстав звернення Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до господарського суду в межах цієї справи; ненаданням належної правової оцінки доводам позивача щодо строків виконання ПрАТ «Авіакомпанія «Віта» взятих на себе зобов`язань, здійснення ПрАТ «Авіакомпанія «Віта» дій щодо розробки проектної документації, отримання дозволів на нове будівництво, а не реконструкцію існуючої будівлі; не дослідженням обсягу та обов`язків учасників справи.

Не погоджуюсь із зазначеними висновками Верховного Суду з огляду на наступне.

За змістом ст. 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено ст. 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17.

Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, предмет та підстави позову, докази, які, на її думку, підтверджують заявлені вимоги. Обов`язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи покладений на господарський суд.

Положеннями ч.ч. 1 - 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як зазначалося вище, предметом позову у цій справі є вимоги про розірвання інвестиційного договору №19 від 30.12.1998.

За приписами ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Оцінка істотності порушення договору здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені законом.

Надаючи оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір. Проте йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. Суди повинні встановити, чи є насправді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

У постанові від 11.02.2020 у справі № 910/15004/18 Верховний Суд вказав, що істотність порушення договору визначається за об`єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору.

Вирішуючи питання щодо наявності обставин істотного порушення ПрАТ «Авіакомпанія «Віта» зобов`язань за інвестиційним договором, судами попередніх інстанцій встановлено вчинення ПрАТ «Авіакомпанія «Віта» дій, направлених на виконання умов інвестиційного договору та недоведеність істотного порушення останнім інвестиційного договору.

Підставою позову позивач вказує - істотне порушення ПрАТ «Авіакомпанія «Віта» умов інвестиційного договору, позбавлення позивача того, на що останній розраховував при його укладенні та обґрунтовує позов ст. 651 Цивільного кодексу України.

Однак, як вбачається з позовної заяви, Департамент не обґрунтовує та документально не підтверджує настання для позивача будь-яких негативних матеріальних наслідків, з огляду на неналежне виконання ПрАТ «Авіакомпанія «Віта» інвестиційного договору, або щодо понесення позивачем будь-яких збитків, які виникли у зв`язку з порушенням договору з боку ПрАТ «Авіакомпанія «Віта». Позивач не доводить і наявності шкоди, завданої йому ПрАТ «Авіакомпанія «Віта» порушенням умов договору, не доводить істотної різниці між тим, на що розраховував позивач, укладаючи договір, і тим, що в дійсності він міг отримати та наскільки позивач позбавився того, на що розраховував при укладанні інвестиційного договору.

Тобто позивач не обґрунтовує та документально не підтверджує позов критеріями істотного порушення договору, про які зазначено вище.

З огляду на визначені ст. 300 Господарського процесуального кодексу України, межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та враховуючи встановлені судами обставини вчинення ПрАТ «Авіакомпанія «Віта» дій направлених на виконання умов інвестиційного договору, що в свою чергу не спростовано Департаментом, та обставини недоведеності позивачем належними доказами наявності визначених ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України підстав для розірвання договору, я вважаю, правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

До того ж встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Росії») щодо реалізації права на справедливий суд (пункт 1 статті 6 Конвенції): «одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру».

Я вважаю, що у справі, що розглядається, позивачеві надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, та доводи, викладені позивачем у позові, а доводи зазначені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій. Водночас наявність у скаржника іншої точки зору на встановлені судами обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих місцевим та апеляційним судом рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь скаржника.

З огляду на зазначене вище, вважаю, що рішення та постанова судів попередніх інстанцій підлягали залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

Суддя О. Кролевець