Постанова

від 19.09.2022 по справі 906/672/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2022 року Справа №906/672/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Гудак А.В.

суддя Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Стафійчук К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" на рішення Господарського суду Житомирської області від 23.06.2022 та на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 07.07.2022 у справі №906/672/18 (суддя Тимошенко О.М., повний текст рішення складено 04.07.2022, додаткового рішення - 07.07.2022)

за позовом Заступника керівника Житомирської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України

до 1) приватного акціонерного товариство "Укрпрофтур",

2) дочірнього підприємства "Житомиртурист" приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур",

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

1) Житомирська обласна рада;

2) комунальне некомерційне підприємство "Обласний дитячий протитуберкульозний санаторій "Лісовий берег" Житомирської обласної ради;

3) Обласний медичний центр вертебрології і реабілітації Житомирської обласної ради;

4) Виконавчий комітет Житомирської міської ради;

5) державний реєстратор виконавчого комітету Житомирської міської ради Баренко Є.О.;

6) публічне акціонерне товариство "ЕК "Житомиробленерго";

7) Житомирська обласна державна адміністрація

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Федерація професійних спілок України

про скасування державної реєстрації права власності, про витребування майна із чужого незаконного володіння

за участю представників:

прокуратури - Котяй І.В.,

позивача - Беркута Є.В.,

відповідача-1 - Москаля Я.О.,

відповідача-2 - Климця І.О., Марача В.В.,

третьої особи на стороні позивача-1 - не з`явився,

третьої особи на стороні позивача-2 - не з`явився

третьої особи на стороні позивача-3 - не з`явився

третьої особи на стороні позивача-4 - Черниша Є.М.,

третьої особи на стороні позивача-5 - не з`явився

третьої особи на стороні позивача-6 - не з`явився

третьої особи на стороні позивача-7 - не з`явився

третьої особи на стороні відповідачів - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 23.06.2022 року у справі №906/672/18 позов задоволено. Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за дочірнім підприємством "Житомиртурист" приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м.Житомир, Чуднівське шосе, 1, реєстраційний номер нерухомого майна 983889418101, номер запису про право власності 15612426. Витребувано з незаконного володіння дочірнього підприємства "Житомиртурист" приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" вказане нерухоме майно.

Мотивуючи своє рішення та приймаючи до уваги рішення судів у справі №17/5007/98/11 у порядку ч.4 ст.75 ГПК України, суд першої інстанції вказав, що держава стала власником спірного майна, уповноваженим органом від її імені та в інтересах здійснювати право власності на вказане майно є Фонд державного майна України. Оскільки ні власник спірного майна, яким є держава, ні уповноважені державні органи, в тому числі ФДМУ, не приймали будь-яких рішень щодо відчуження спірного майна, тому майно із власності не вибувало, до відповідача не переходило.

Враховуючи викладене, а також те, що рішення виконкому від 21.12.1972, на яке йде посилання в свідоцтві, як на підставу його видачі, не стосується ні спірного майна, ні суб`єкта права власності, а також наявність іншого рішення будь-якого органу, яке б могло бути підставою для видачі свідоцтва, не встановлено, суд вважає, що свідоцтво про право власності є юридично неспроможним, тобто таким, що не тягне за собою юридичних наслідків, та відповідно не спростовує факту державної власності на спірне майно.

Крім того, виходячи з принципу "суд знає закон", господарський суд дійшов висновку, що прокурор заявляючи вимогу про скасування запису мав на меті прийти до такого результату, що після ухвалення рішення у реєстрі буде відсутня актуальна інформація про те, що власником майна є відповідач-2, з огляду на що наявні підстави для ухвалення рішення про скасування державної реєстрації прав.

Суд також дійшов висновку про наявність усіх складових для застосування норми ст.387 ЦК України щодо захисту права власності держави, оскільки держава є власником, відповідач-2 заволодів майном незаконно та без правової підстави, а тому позов в частині витребування майна підлягає задоволенню шляхом витребування цього майна у дочірнього підприємства "Житомиртурист" приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" на користь Фонду державного майна України.

Щодо строку позовної давності суд першої інстанції зазначив, що право позивача порушується фактом невизнання цього права відповідачами, а саме наявністю в державному реєстрі інформації про право власності відповідача-2 на спірне майно, з огляду на що таке порушення права є триваючим, тому позовна давність не застосовується, а строк позовної давності не пропущено.

Додатковим рішенням господарського суду Житомирської області від 07.07.2022 у справі №906/672/18 витребувано з незаконного володіння дочірнього підприємства "Житомиртурист" приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" на користь Фонду державного майна України спірне нерухоме майно; стягнуто з дочірнього підприємства "Житомиртурист" приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" на користь прокуратури Житомирської області судовий збір у розмірі 25969,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ПАТ "Укрпрофтур" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, зокрема, вказує, що суд першої інстанції дійшов до невірного висновку про юридичну неспроможність та відсутність юридичних наслідків свідоцтва, оскільки свідоцтво про право власності на туристичну базу "Лісовий берег" від 10.01.2001 року ніким не скасовано та не визнано недійсним, відповідач-2 є законним власником майна, а його витребування можливе лише у випадку скасування свідоцтва про право власності. З огляду на вказане, для застосування до спірних правовідносин приписів ст.387 ЦК України відсутні будь-які правові підстави, оскільки з віндикаційним позовом до суду може звертатись лише власник майна, однак позивач не довів факту наявності в нього права власності на спірне майно, а тому позовна вимога про витребування майна не підлягає до задоволення.

Крім того, апелянт також звертає увагу на неврахування судом першої інстанції постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 року у справі №17/5007/98/11, яка залишена без змін постановою Касаційного господарського суду від 10.05.2018, у якій суд дійшов висновку, що позивачеві вже на час видачі свідоцтва 10.01.2001 було відомо про місцезнаходження туристичної бази "Лісовий берег" та фактичного суб`єкта користування ним, а тому Фонд державного майна України, належно виконуючи повноваження органу, уповноваженого від імені держави та в її інтересах здійснювати право власності на таке майно, об`єктивно мав можливість своєчасно протягом трьох років звернутись до суду з відповідним позовом.

Враховуючи положення ст.257 ЦК України щодо поширення загальної позовної давності на віндикаційні позови та відповідно предмет позову у даній справі, скаржник вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність триваючого порушення у спірних правовідносинах та не застосування позовної давності. Отже, прокурор в інтересах ФДМУ звернувся з позовом до суду з порушенням строків позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

Щодо підстав скасування додаткового рішення суду апелянт вказує, у рішенні Господарського суду Житомирської області вирішено питання про судові витрати та ухвалено рішення в частині позовних вимог про витребування майна, а тому в суду не було обґрунтованих підстав для ухвалення додаткового рішення.

Позивач, Фонд державного майна України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив оскаржувані рішення залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Вказує, що право власності на спірне майно набула держава Україна після розпаду Союзу PCP та історії реорганізації ПАТ "Укрпрофтур", а тому оскільки на даний час питання щодо суб`єктів права власності (правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP) зазначеного майна на законодавчому рівні не врегульовано, то майно таких організацій є державною власністю і тому здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним. Відтак, реєстрацію права власності на майно за відповідачем здійснено незаконно, оскільки майно належало державі, а тому наявні підстави для скасування запису про реєстрацію права власності на нерухомість та витребування спірного майна із незаконного володіння.

У відповідності до ст.263 ГПК України прокурор також подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що власник - держава в особі Фонду державного майна України має право витребувати майно у відповідача-2, який незаконно ним володіє без належних правових підстав та на підставі протиправного свідоцтва про право власності на майно у зв`язку з тим, що останнє видано без правовстановлюючого документу (рішення органу). Крім того, вказує, що судом вірно встановлено обставини щодо відсутності підстав для застосування строку позовної давності у спірних правовідносинах. Враховуючи викладене, вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння.

Житомирська обласна державна адміністрація подала клопотання, у якому просила розгляд апеляційного провадження проводити за відсутності їх представника. Однак заперечила проти задоволення апеляційної скарги, оскільки вважає, що рішення господарського суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

У судове засідання, призначене на 20.09.2022 року, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та відповідачів не забезпечили явку повноважних представників.

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч.3 ст.202 ГПК України).

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про день, час та місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, відповідності до вимог статті 269 ГПК України.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзиви на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради депутатів трудящих №371 від 14.05.1968 виділено Житомирській обласній раді по туризму земельну ділянку площею 1,5 га для будівництва туристичної бази на 265 місць (т.1, а.с.154).

Побудована у 1972-1973 роках туристична база "Лісовий берег" була передана Житомирській обласній раді по туризму та екскурсіях, що підтверджується актами приймання будинків (споруд).

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради депутатів трудящих №9 від 03.01.1974 затверджено акт державної прийомки комплексу туристської бази - готелю на 275 місць у лісопарковій зоні Корбутівки корисною площею 5775 кв.м. (т.1, а.с.74).

Постановою Президії Центральної Ради по туризму та екскурсіях №8-3 від 27.07.1982 затверджено Положення про Українську республіканську раду по туризму і екскурсіях, відповідно до якого Українська республіканська рада по туризму і екскурсіях являється органом, який здійснює керівництво радами по туризму і екскурсіям, іншими підвідомчими установами, організаціями, підприємствами туристично-екскурсійної системи профспілок на території УРСР. Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях працює під керівництвом Центральної Ради по туризму і екскурсіях Української республіканської ради профспілок (Укрпрофрада) в тісному контакті з обласними радами і республіканськими комітетами профспілок, іншими громадськими організаціями, державними комітетами, міністерствами і відомствами Української РСР.

Президія Федерації незалежних профспілок України постановою №П-7-7 від 23.08.1991 прийняла рішення про перетворення Української республіканської ради з туризму та екскурсій в закрите акціонерне товариство "Укрпрофтур". Рада Федерації незалежних профспілок та Фонд соціального страхування України 04.10.1991 уклали установчий договір і затвердили його статут.

У переліку майна, переданого Федерацією незалежних профспілок України в статутний фонд АТ "Укрпрофтур" значиться туристична база "Лісовий берег", яка введена в експлуатацію у 1973 році, балансовою вартістю 2302 тис. крб., залишковою вартістю 1932 тис. крб.

Постановою Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 у справі №138/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації профспілок України, Фонду соціального страхування України та акціонерного товариства "Укрпрофтур" про визнання недійсними установчого договору та статуту АТ "Укрпрофтур", в позові відмовлено (т.3, а.с.94-95)

Загальними зборами акціонерів українського ЗАТ по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" (протокол від 14.04.1998 №6/6) затверджений статут обласного дочірнього підприємства по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" у новій редакції, зареєстрований виконкомом Житомирської обласної ради 20.11.2000 року.

Згідно із статутом, обласне дочірнє підприємство по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" створене Українським ЗАТ по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" для забезпечення ефективного використання матеріальної бази, організації і надання громадянам та юридичним особам, в тому числі іноземним, комплексних туристсько-екскурсійних та інших послуг з метою одержання відповідного прибутку.

Підприємство є правонаступником Житомирського обласного дочірнього підприємства "Житомиртурист" Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпротур". Підприємство засноване на власності ЗАТ "Укрпрофтур". Майно підприємства становлять основні фонди, оборотні кошти та інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Для забезпечення діяльності підприємства ЗАТ "Укрпрофтур" передає йому у господарське відання майно, проіндексована вартість якого станом на 1 січня 2000 року становила 2925000 грн.

07.02.1997 туристична база "Лісовий берег" була зареєстрована Житомирським обласним державним комунальним підприємством по технічній інвентаризації на праві власності за Житомирським обласним дочірнім підприємством "Житомиртурист", що підтверджується реєстраційним написом на документі про право власності.

10.01.2001 виконавчим комітетом Житомирської міської ради, на підставі рішення виконкому Житомирської міської ради від 21.12.1972 №1045 (т.1, а.с.71-72) обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського ЗАТ по туризму та екскурсіях "Укрпротур" видано свідоцтво про право колективної власності на туристичну базу "Лісовий берег" (т.1, а.с.62).

Як вбачається з рішення виконкому, на яке міститься посилання у свідоцтві, воно не стосується ні спірного майна, ані суб`єкта права власності. Наявність іншого рішення будь-якого органу, яке могло б бути підставою для видачі свідоцтва про право колективної власності на туристичну базу "Лісовий берег" - не встановлено.

Вказані вище обставини справи встановлені Рівненським апеляційним господарським судом у постанові від 21.11.2017 у справі №17/5007/98/11, яка залишена без змін постановою Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 10.05.2018, що відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України не потребують додаткового доказування у даній справі, оскільки спір виник між тими ж сторонами та щодо того ж об`єкта нерухомого майна.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Отже, виходячи з вищевикладеного, судові рішення по справі №17/5007/98/11, які набрали законної сили, мають преюдиціальне значення, а встановлені при їх ухваленні обставини повторного доведення не потребують.

Суди у вказаній справі, виходячи зі змісту нормативних актів, стосовно права власності держави України після розпаду Союзу РСР та історії реорганізації ПАТ "Укрпротур" (Українське акціонерне товариство по туризму та екскурсіях "Укрпротур" є правонаступником Української республіканської ради по туризму та екскурсіях і створено на базі майна засновників Федерації професійних спілок України, яка є правонаступником ради Федерації незалежних профспілок України, Української республіканської Ради профспілок та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності), дійшли висновку, що право власності на спірне майно набула держава Україна.

Відтак, передача спірного майна у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу PCP стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому - Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.

Отже, спірне майно було майном громадської організації колишнього Союзу PCP, розташованим на території України.

За таких обставин, на момент створення Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" спірне майно перебувало у державній власності, а тому могло бути відчужене виключно за згоди власника.

З огляду на викладене, суди апеляційної (постанова від 12.04.2017) та касаційної інстанції (постанова 03.10.2017) при розгляді справи №17/5007/98/11 в частині позову про визнання права власності на нерухоме майно, дійшли висновку про те, що держава стала власником майна, яке перебувало та перебуває у володінні Федерації професійних спілок України та створених нею суб`єктів господарювання, а ФДМУ є органом, уповноваженим від імені держави та в її інтересах здійснювати право власності на таке майно.

Враховуючи визнання факту належності майна державі у судових рішеннях, що набрали законної сили, прокурор звернувся з даним позовом до суду для захисту права власності держави на спірний об`єкт нерухомого майна, зокрема, шляхом витребування майна із незаконного володіння дочірнього підприємства "Житомиртурист" приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" на користь Фонду державного майна України на підставі ст.387 ЦК України.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах, визначених цивільним законодавством.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам.

До позовів про права на нерухоме майно у контексті ст.16 ЦК України, відносяться позови щодо захисту речових прав на нерухоме майно, зокрема, віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст.387 ЦК України); негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (ст.391 ЦК України); про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (ст.392 ЦК України) тощо.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.

Зміст приписів ст.388 ЦК України свідчить, що предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном не власника про повернення індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння. Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні.

Із вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння за правилами як ст.387 так і ст.388 ЦК України, може звертатися лише особа, яка є власником майна, чи належним його володільцем.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги у порядку ч.4 ст.75 ГПК України висновки судів у справі №17/5007/98/11 щодо належності спірного майна державі на праві власності, суд апеляційної інстанції вважає, що поданий прокурором позов у даній справі, відповідає саме визначеному в ст.387, 388 ЦК України способу захисту, тобто за своєю правовою природою є віндикаційним позовом.

Водночас, дочірнім підприємством "Житомиртурист" заявлено про застосування строків позовної давності у даній справі (т.2, а.с.5-9).

Оцінюючи висновки господарського суду в частині відмови застосування строку позовної давності, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За визначенням ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

При прийнятті рішення суд першої інстанції вказав, що право позивача порушується фактом невизнання цього права відповідачами, а саме наявністю в державному реєстрі інформації про право власності відповідача-2 на спірне майно, з огляду на що таке порушення права є триваючим, тому позовна давність не застосовується, тобто суд зробив висновок, що власник може пред`явити позов на захист права власності у будь-який час незалежно від того, коли почалося порушення.

Натомість, колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу, що у цивільному законодавстві закріплені об`єктивні межі застосування позовної давності, зокрема, вони встановлюються: прямо (ст.268 ЦК України) або опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц)

Із аналізу статей 387 і 388 ЦК України вбачається, що вказані норми не містять положень про те, що приписи про позовну давність до правовідносин, які врегульовуються цими нормами права, не застосовуються, а стаття 268 цього кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.

Отже, до позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387, 388 ЦК України, застосовується загальна позовна давність у три роки (правова позиція, викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №362/44/17, від 07.11.2018 у справі №372/1036/15-ц, від 20.11.2018 у справі №907/50/16).

Враховуючи висновки суду касаційної інстанції, приймаючи до уваги положення статей 268, 387, 388 ЦК України, апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна давність не застосовується у даних спірних відносинах.

Крім того, згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Перебіг строку позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Тобто, суд повинен встановити момент не лише, коли особа довідалася, але і коли могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно з постановою Вищого господарського суду України від 03.10.2017 у справі №17/5007/98/11 залишено без змін постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 12.04.2017 в частині висновків щодо відмови у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області про визнання за державою в особі ФДМУ права власності на майновий комплекс "Лісовий берег", розташований за адресою: м. Житомир, Чуднівське шосе, 1, з підстав пропуску позовної давності.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.11.2017 у справі №17/5007/98/11, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 10.05.2018, відмовлено у задоволенні позову заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі ФДМУ в частині визнання незаконним і скасування свідоцтва про право власності на туристичну базу "Лісовий берег", виданого 10.01.2001 обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур", з підстав пропуску позовної давності.

Господарські суди у справі №17/5007/98/11 дійшли висновку про те, що ФДМУ, на який покладено обов`язок з управління державним майном, про порушення права власності держави щодо спірного майна дізнався ще у 1996 році, складаючи перелік установ, організацій і підприємств, які станом на 24.08.1991 знаходилися у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок (колишнього ВЦРПС), до якого було включено туристичну базу "Лісовий берег".

З огляду на що, вже на час видачі свідоцтва 10.01.2001 та на червень 2007 року (підтвердження ЗАТ "Укрпрофтур" в процесі інвентаризації переліків майна, переданого у статутний фонд суб`єктів господарювання у період з 01.01.1994 по 01.01.2007), Фонду було відомо про фактичного суб`єкта користування спірним майном.

Тобто, належно виконуючи обов`язки органу, уповноваженого від імені держави та в її інтересах здійснювати право власності на таке майно, Фонд державного майна України об`єктивно мав можливість дізнатись про існування свідоцтва про право власності на туристичну базу "Лісовий берег" від 10.01.2001 та своєчасно звернутись до суду з відповідним позовом.

Враховуючи викладене, факт пропуску строку позовної давності щодо захисту права власності держави на спірний об`єкт є преюдиціальним у даній справі та не підлягає повторному доведенню в силу ч.4 ст.75 ГПК України, позаяк такі обставини встановлені господарськими судами в межах справи №17/5007/98/11, спір у якій виник між тими ж сторонами та щодо того ж об`єкта нерухомого майна. Відмінністю між вказаними справами є лише обраний позивачем спосіб захисту права власності держави, зокрема, у справі №17/5007/98/11 це визнання права власності у порядку ст.392 ЦК України, у межах даного провадження витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) на підставі ст.387, 388 ЦК України.

Окрім того, судом встановлено, що державна реєстрація на спірний об`єкт нерухомого майна була здійснена 21.06.2006 року.

Апеляційний суд зауважує, що державна реєстрація такого права є засвідченням/визнанням державою вже набутого особою права власності, про що державним реєстратором робиться запис у державному реєстрі. Отже, вчиняючи таку реєстраційну дію та визнаючи право власності на об`єкт нерухомого майна, держава є беззаперечно обізнаною з інформацією щодо належності такого об`єкта нерухомого майна конкретному суб`єкту на праві власності.

Відтак, враховуючи встановлену нормами статті 257 ЦК України загальну позовну давність тривалістю у три роки та факт звернення прокурора 09.08.2018 із вимогами у даній справі, тобто поза межами вказаного трирічного строку, а також приймаючи до уваги у порядку ч.4 чт.75 ГПК України преюдиціальні обставини встановлені господарськими судами у справі №17/5007/98/11, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позову в частині витребування майна із чужого незаконного володіння з підстав пропуску строку позовної давності.

У зв`язку з наявністю підстав для застосування строку позовної давності у даній справі та відповідно відмови у задоволенні позовної вимоги про витребування майна на підставі ст.387 ЦК України як основної вимоги, позовна вимога про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на нерухомість за дочірнім підприємством "Житомиртурист" не підлягає до задоволення як похідна з тих же підстав.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п.51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; п.570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Враховуючи викладене, апеляційна скарга приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" підлягає до задоволення.

Крім того, доводи прокурора щодо наявності постанови від 18.02.2019 року про закриття кримінального провадження у зв`язку із смертю підозрюваного (т.3, а.с.2), зміст якої свідчить про те, що посадова особа підозрюється у незаконному виготовленні та видачі відповідачеві підробленого свідоцтва про право власності, не заслуговують на увагу, оскільки на підставі ст.75 ГПК України лише вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або ухвала суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до п.3, 4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення у відповідній частині є невідповідність висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування строку позовної давності у даній справі, та, як наслідок, дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог, вказане рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Розподіл судових витрат визначений статтею 129 ГПК України, частиною 4 якої передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких відповідно до ч.1 ст.123 цього Кодексу належать витрати зі сплати судового збору), покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Правовий аналіз зазначених норм процесуального законодавства свідчить, що витрати зі сплати судового збору підлягають розподілу між сторонами та у випадку, зокрема, відмови у задоволенні позову, покладаються на позивача.

У справі, що розглядається, за позовом прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України статусу позивача набув саме вказаний орган.

Матеріали справи не містять заперечень позивача щодо подачі цього позову, у поясненнях, запереченнях, відзиві на апеляційну скаргу тощо, таких заперечень не висловлено.

Отже, у розумінні вимог ч.1 ст.123 та п.2 ч.4 ст. 129 ГПК України, а також у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги відповідача-2, витрати пов`язані з розглядом справи, понесені приватним акціонерним товариством "Укрпрофтур" під час розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції, мають покладатися на позивача у справі, а саме на Фонд державного майна України.

Крім того, враховуючи приписи ст.129 ГПК України, колегією суддів, з підстав скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги, скасовано додаткове рішення господарського суду Житомирської області від 07.07.2022, як похідне.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" на рішення Господарського суду Житомирської області від 23.06.2022 та на додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 07.07.2022 у справі №906/672/18 задоволити.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 23.06.2022 у справі №906/672/18 скасувати та прийняти нове рішення.

3. У позові відмовити.

4. Додаткове рішення Господарського суду Житомирської області від 07.07.2022 у справі №906/672/18 скасувати.

5. Стягнути з Фонду Державного майна України (01601, м.Київ, вул.Генерала Алмазова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) на користь приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" (02002, м.Київ, вул.Раїси Окіпної, 2, код ЄДРПОУ 02605473) 38953,5 грн. (тридцять вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят три гривні п`ятдесят копійок) судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

6. Господарському суду Житомирської області видати судовий наказ.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "23" вересня 2022 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.