Постанова

від 12.09.2022 по справі 760/27598/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2022 року місто Київ.

Справа 760/27598/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/5950/2022

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Желепи О.В.,

суддів: Кравець В.А., Мазурик О.Ф.

за участю секретаря: Вєтчінової О.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2021 року (у складі судді Українця В.В., інформація про дату складання повного тексту відсутня)

в справіза позовомОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Київський машинобудівний завод » про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за вимушений прогул, відшкодування морально шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до АТ «Перший Київський машинобудівний завод» про поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги мотивує тим, що 03 серпня 2015 року він був прийнятий на посаду старшого юрисконсульта юридичного управління АТ «Перший Київський машинобудівний завод».

Після запровадження всеукраїнського карантину з приводу пандемії коронавірусу він перебував вдома на самоізоляції.

26 листопада 2020 року він зателефонував начальнику відділу кадрів АТ «Перший Київський машинобудівний завод» з метою отримання інформації щодо змін у роботі підприємства, проте його повідомили про те, що його було звільнено з роботи.

Вважає таке звільнення незаконним.

Зазначає, що з наказом про звільнення його ознайомлено не було, копію наказу він не отримував, що є порушенням вимог ст. 47 КЗпП України.

Він є членом профспілкового комітету АТ «Перший Київський машинобудівний завод» та погодження на його звільнення має давати профспілковий комітет відповідача за його безпосередньої участі.

В позові позивач просив суд ухвалити рішення, яким:

- поновити його на посаді старшого юрисконсульта АТ «Перший Київський машинобудівний завод» з моменту звільнення;

- стягнути з АТ «Перший Київський машинобудівний завод» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- стягнути з АТ «Перший Київський машинобудівний завод» на його користь моральну шкоду в розмірі 25312 гривень 50 копійок.

Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2021 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший Київський машинобудівний завод» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкодивідмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач безпосереднього до Київського апеляційного суду 28.01. 2022 року подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що оскаржуване рішення не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.

Скаржник зазначає, що 03 серпня 2015 року він був прийнятий на посаду старшого юрисконсульта юридичного управління АТ «Перший Київський машинобудівний завод».

Після запровадження всеукраїнського карантину з приводу пандемії коронавірусу він перебував вдома на самоізоляції.

26 листопада 2020 року йому по телефону начальник відділу кадрів АТ «Перший Київський машинобудівний завод» повідомила, що він звільнений.

Зазначає, що з наказом про звільнення його ознайомлено не було, копію наказу він не отримував, що є порушенням вимог ст. 47 КЗпП України.

Вказує на те, що судом першої інстанції не взято до уваги факт невідповідності надання згоди на звільнення профспілкового органу оскільки на АТ ПКМЗ офіційно діє дві профспілкові організації. Позивач є членом і головою первинної профспілкової організації публічного акціонерного товариства НВП «Більшовик» (АТ ПКМЗ), ідентифікаційний код юридичної особи 40049366), а згоду на звільнення надавала друга профспілкова організація із схожою назвою яка діє на АТ ПКМЗ (ідентифікаційний код юридичної особи 25881326).

23 червня 2022 року АТ «Перший київський машинобудівний завод» подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 .

Відповідач зазначає, що рішення суду є обґрунтованим, фактичні обставини були всебічно досліджені та встановлені судом.

Відповідач вважає, що в діях АТ «ПКМЗ» щодо видання наказу №116/к від 29 вересня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 відсутні ознаки неправомірності, згідно заяви ОСОБА_1 , здійснювалися відрахування із заробітної плати профсоюзних внесків в Первинну профспілкову організацію ПАТ «НВП «Більшовик» (код ЄДРПОУ 25881326) з 31 серпня 2016 року (а.с. 126), до якого дикреція відповідача звернулась з поданням на дачу згоди на звільнення з роботи ОСОБА_1 .

В судові засідання апеляційного суду 05 липня, 09 серпня та 12 вересня 2022 року, сторони не з`явились. Про розгляд справи були повідомлені належним чином. Позивачу роз`яснено його право взґяти участь в судовому засіданні апеляційного суду в режимі відеоконференції з допомогою власних технічних засобів. Позивач таким правом не побажав скористатись . Будучи повідомленим про розгляд справи 12 вересня 2022 року на зазначену ним в клопотанні електронну адресу, не повідомив засоби зв`язку для надання технічної можливості суду провести засідання в режимі відеоконференції, клопотань про відкладення вказаного судового засідання до суду не надіслав. З врахуванням наведеного, та враховуючи, що справа в провадженні Київського апеляційного суду перебуває з січня 2022 року, а також враховуючи, що явка учасників процесу до апеляційного суду не є обов`язковою, колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності сторін.

Заслухавши доповідь головуючого судді, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, перевіривши наявні в справі письмові докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться в пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Верховний Суд у постанові від 17 липня 2019 року у справі №640/14146/16-ц зробив правовий висновок, що крім установлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальною обставиною для вирішення питання про законність звільнення з роботи є встановлення поважності причин відсутності.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд вважав встановленими такі обставини.

Позивач 03 серпня 2015 року був прийнятий на посаду старшого юрисконсульта юридичного управління АТ «Перший Київський машинобудівний завод».

Наказом відповідача від 20 квітня 2020 року було оголошено простій з 27 квітня 2020 року до моменту закінчення карантинних заходів введених урядом і Київською міською радою.

Праціники під час простою були звільнені від обов`язку бути присутніми на робочих місцях з установленням оплати праці 2/3 тарифу, окладу.

Після запровадження карантину з приводу пандемії короновірусу позивач перебував вдома на самоізоляції, так як відноситься до групи підвищеного ризику до захворування з огляду на його вік 63 роки.

У матеріалах справи є лист від 10 липня 2020 року № 11/к-95, адресований позивачу, яким останнього було повідомлено про необхідність повернутися до обов`язків старшого юрисконсульта відділу правової роботи у зв`язку з виробничою необхідністю.

Лист було направлено на адресу: АДРЕСА_1 , проте він повернувся з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання». Зазначена адреса була повідомлена роботодавцю позивачем у особистому листку та автобіографії при прийомі на роботу.

Наказом № 96/к від 31 липня 2020 року ОСОБА_1 було відкликано з вимушеного простою з 03 серпня 2020 року у зв`язку з виробничою необхідністю.

Позивача було повідомлено в телефонному режимі, про таке відкликання, про що було складено акт від 31 липня 2020 року, а копія наказу № 96/к була відправлена ОСОБА_1 через мобільний додаток скріншотом.

В акті від 31 липня 2020 року зазначено, що працівник ОСОБА_2 у присутності начальника відділу кадрів Потьомкіної Л.М. та начальника управління правової роботи ОСОБА_3 здійснила телефонний дзвінок на телефон НОМЕР_1 , що належить позивачу. Розмова тривала під ввімкнений голосовий зв`язок. В розмові позивачу було повідомлено, що керівництво у зв`язку з виробничою необхідністю відкликає його з вимушеного простою з 03 серпня 2020 року, про що виданий наказ, який пересилається позивачу на "вайбер", так як він не отримує пошту. На що позивач відповів, що ознайомиться з наказом і якщо вважатиме за потрібне то вийде на роботу.

Судом встановлено, що з 03 серпня 2020 року ОСОБА_1 на роботу не вийшов, посадові обов`язки не виконував, на дзвінки не відповідав.

04 серпня 2020 року позивачу листом № 11/к-112 було запропоновано найближчим часом з`явитись на роботі та надати документи, на підтвердження поважності причин відсутності на роботі.

Лист направлено поштою та за допомогою мобільного додатку. На телефонний дзвінок адміністрації ОСОБА_1 не відповів.

04 серпня 2020 року було складено акт про повідомлення працівника про необхідність надання пояснень його відсутності на роботі з 03 серпня 2020 року.

31 серпня 2020 року адміністрація АТ «Перший Київський машинобудівний завод» додатково направила за місцем проживання позивача працівника підприємства ОСОБА_4 з наказом № 96/к від 31 липня 2020 року для ознайомлення ОСОБА_1 . Згідно доповідної записки від 31 серпня 2020 року за адресою позивача останній або члени його сім`ї були відсутні.

16 вересня 2020 року ОСОБА_1 за допомогою мобільного додатку було направлено лист з пропозицією виконувати певний об`єм роботи у дистанційному режимі.

АТ «ПКМЗ» вчинило всі можливі дії щодо належного повідомлення ОСОБА_1 про необхідність приступити до роботи та виконання обов`язків в тому числі і в дистанційному режимі.

Судом встановленно, що 28 серпня 2020 року дирекція відповідача звернулась до профспілкового комітету підприємства з поданням про надання згоди на звільнення з роботи ОСОБА_1

24 вересня 2020 року профспілковим комітетом Первинною профспілковою організацією публічного акціонерного товариства НВП "Більшовик" іднтифікаційний код 25581326 була надана згода на звільнення ОСОБА_1

29 вересня 2020 року позивача було звільнено з роботи за прогул.

Оцінивши надані докази, суд встановив, що звільненя позивача відбулосґя без порушень норм трудового законодавства, так як останній був відсутній на роботі з 03 серпня 2020 року по дату звільнення без поважних причин, посадові обов`язки не виконував.

Колегія суддів, дослідивши наявні в справі письмов докази встановила, що вищенаведені обставини справи, які суд вважав встановленими є доведеними. Висновок суду про відсутність правових підстав для поновлення позивача на роботі відповідає таким обставинам та вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивача не було повідомлено про вікликання з простою, та необхідність приступити до роботи, спростовуються, вищенаведеними листами, та актами відповідача, відповідно до яких встановлено, що відповідач і поштою і в телефонному режимі і за допомогою доставлення листа за місцем проживання працівника повідомляв позивача про необхідність приступити до роботи.

Разом з тим, позивач не отримував пошту за адресою місця проживання, яку сам повідомив роботодавцю при прийнятті його на роботу, не знаходився за місцем свого проживання, яке було відомо відповідачу, а також після телефонної розмови, в якій повідомив, що ознайомиться з наказом та вийде на роботу, якщо вважатиме за потрібне, в подальшому на телефонний зв`язок не виходив, до роботи не приступив.

Така поведінка позивача свідчить, про зловживання своїми правами та не бажання продовжувати трудові відносини з відповідачем.

Слід зазначити, що в серпні 2020 року, карантинні заходи в м. Києві вже мали послаблення, здійснював роботу громадський транспорт, працювали державні органи та підприємства. В цей час в м. Києві вже була забезпечена можливість особам, що перебували в групі ризику здійснити вакцинування від короновірусу. Тому, наявність карантинних обмежень в період саме з 03 серпня 2020 року не визнається судом поважною причиною відсутності позивача на роботі.

Відповідно посилання позивача на те, що він був відсутній на роботі, через те, що перебуває в зоні ризику за віком, колегія не прийцмає, та зазначає про те, що останній мав можливість продовжити роботу дистанційно, та виконувати свої посаждові обов`язки юрисконсульта. Ні до суду першої інстанції ні до апеляційного суду позивач не надав жодного доказу про виконання своїх обов`язків з 03 серпня 2020 року по дату звільнення.

Доводи позивача про те, що він є членом не тієї профспілкової організації, яка надавала згоду на його звільнення колегія суддів не приймає, з огляду на те, що в суді першої інстанції позивач на цю обставину в позові не посилався, а зазначав лише про те, що така згода надається в присутності працівника.

Відповідно ч.1 ст.43 КЗпП Українирозірвання трудового договору з підстав, передбачених п.1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), -5, 7 ст.40 і п.п.2 і 3 ст.41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, розглядає у п`ятнадцятиденний термін обґрунтоване письмове подання роботодавця про розірвання трудового договору з працівником.

Так, відповідно до протоколу № 14-20 засідання профспілкового комітету від 24 вересня 2020 року, профспілковий комітет зазначив, що з рекомендацією адміністрації АТ «ПКМЗ» виконувати роботу в дистанційному режимі ОСОБА_1 не погодився, письмової відповіді про причину прогулів та невиконання наказів не надав, прийняти участь у засіданні профспілкового комітету відмовився. Профспілковий комітет при прийнятті рішення на дачу згоди на звільнення ОСОБА_1 з роботи прийняв до уваги, що раніше 27 березня 2020 року адміністрація відповідача вже зверталась до комітету з поданням на дачу згоди на звільнення останнього з роботи за прогули.

Крім того з протоколу № 14-20 засідання профспілкового комітету від 24 вересня 2020 року вбачається, що позивач відмовився взяти участь в такому засіданні.

Також до відзиву до апеляційної скарги відповідачем долучені докази, проведення відрахування з заробітної плати позивача, за його заявою внесків , саме до тієї профспілки, яка і надала згоду на звільнення.

Доводи скаржника, що у зв`язку з розглядом справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, сторона позивача була позбавлена можливості надати свої пояснення щодо певних обставин справи, колегія суддів відхиляє, оскільки:

Враховуючи положення ст. 43 ЦПК України, учасники справи мають право подавати докази, подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

Суд не позбавляв можливості ОСОБА_1 подати всі наявні у нього докази, що мають значення для вирішення справи одночасно з позовною заявою.

Відповідно до ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не було заявлено клопотання про проведення розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін для надання ним особистих пояснень, щодо обставин справи.

Згідно із частиною першою статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 10 ЦПК України 2004 року, частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12, частина перша статті 81 ЦПК України).

Наявні в справі докази не дають підстав для висновку, що відповідач звільнив позивача з порушенням вимог закону.

Позивач мав можливість долучити такі докази до апеляційної скарги, або попросити їх дослідити в апеляційному суді, разом з тим в апеляційній скарзі позивач не просив дослідити нові докази, або витребувати їх на підтвердження своїх доводів та спростування висновків суду.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції не порушив норми матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційних скарг.

Оскільки апеляційна скарга залишаються без задоволення, а рішення не змінюється, то перерозподіл судових витрат в апеляційному суді відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України не проводиться.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 16 вересня 2022 року.

Головуючий: О.В. Желепа

Судді: В.А. Кравець

О.Ф. Мазурик