Рішення

від 19.09.2022 по справі 380/9197/22

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/9197/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2022 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Енерготрансрембуд» до Головного управління Держпраці у Львівській області про скасування припису,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Енерготрансрембуд» (Позивач) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (Відповідач), в якому просить:

- скасувати припис про усунення виявлених порушень № ЛВ12673/1355/АВ/П від 16 грудня 2021 року, винесений Головним управлінням Держпраці у Львівській області;

- стягнути суму сплаченого судового збору.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що винесений Головним управлінням Держпраці у Львівській області припис про усунення виявлених порушень № ЛВ12673/1355/АВ/П від 16 грудня 2021 року (далі також оскаржуваний припис) є протиправним та таким, що складений із порушенням норм законодавства про працю, а також порушенням процедури здійснення державного контролю, зважаючи на таке.

Позивач зазначає, що акт допущення позивачем невстановлених осіб до виконання роботи сторожів чи охоронців не підтверджений жодним доказом; зазначені особи інспекторами не ідентифіковані, в акті відсутні будь-які відомості щодо вказаних осіб, пояснення цих осіб та/або пояснення посадових осіб підприємства. Посадовими особами відповідача не доведено допустимими та достатніми доказами те, що громадяни ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які зазначені в акті, приписі, протоколі про адміністративне правопорушення та були присутні за брамою території підприємства, здійснювали функції охоронців, виконували договірні обов`язки, як працівники, найняті директором позивача, а за вчинену ними роботу/послугу отримували відповідну, обіцяну ним, як роботодавцем, та гарантованою державою, як гарантом трудових прав відповідну винагороду. Отже, твердження відповідача, що дії директора Приватного підприємства «Енерготрансрембуд» ОСОБА_3 підпадають та врегульовуються положеннями статті 21 Кодексу законів про працю України є неспроможними. Жодних угод ні трудових, ні цивільно-правових між сторонами не було і не укладалося, жодних платежів не провадилося. Акт, складений інспекторами відповідача про те, що на території Приватного підприємства «Енерготрансрембуд» перебували особи, які здійснювали трудові функції охоронника, однак які не ідентифіковані належним чином, не може вважатися належним та допустимим доказом, оскільки підписаний лише самими лише особами, які здійснювали перевірку, та не засвідчений підписами інших осіб, а тому є суб`єктивною думкою відповідача.

Позивач вказує, що зазначені в акті та в оскаржуваному приписі працівники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були ознайомлені з умовами їх праці на підприємстві, про що свідчать їх розписки на наказах про прийняття на роботу, а також посадові інструкції. Розписки про ознайомлення цих працівників з правилами внутрішнього трудового розпорядку також наявні в Правилах внутрішнього трудового розпорядку. Що стосується описаних в п. 3 оскаржуваного припису порушень законодавства з питань охорони праці, то особи, які здійснювали перевірку, на думку позивача, вийшли за межі предмета інспекційного відвідування, оскільки ці питання стосуються законодавства з питань охорони праці, які не були предметом інспекційного відвідування.

Позивач відзначає, що на підприємстві вимоги статті 31 Кодексу законів про працю України дотримуються, працівників, які виконують роботу не обумовлену трудовим договором, немає. Організаційно-правовий статус бухгалтера ОСОБА_6 , а, власне, її посадові обов`язки, визначені в посадовій інструкції бухгалтера підприємства, затвердженій директором підприємства 01 червня 2014 року. Виконання роботи кадрового діловодства бухгалтером ОСОБА_6 встановлено у п.п. 2.9, 3.27 посадової інструкції бухгалтера підприємства.

Позивач зауважує, що неспроможність оскаржуваного припису та його безпідставність встановлена у судовому порядку під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а саме в постановах Шевченківського районного суду м. Львова від 18 квітня 2022 року у справі № 466/1054/22 та від 29 квітня 2022 року у справі № 466/592/22, провадження в яких щодо притягнення директора Приватного підприємства «Енерготрансрембуд» до адміністративної відповідальності закрито.

Щодо процедурних порушень, вчинених відповідачем під час проведення заходу інспекційного відвідування, позивач звертає увагу на наступне.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 квітня 2021 року у справі № 640/17424/19 визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 «Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю» (далі Порядок № 823). Вказане судове рішення набрало законної сили 14 вересня 2021 року. Таким чином, після скасування Порядку № 823 територіальні органи Держпраці повинні здійснювати перевірки виключно в порядку та обсягах, визначених Законом України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі Закон № 877). У направленні на перевірку № 1867 від 13 грудня 2021 року встановлено, що посадові особи Головного управління Держпраці у Львівській області направляються для проведення позапланового заходу із здійснення державного контролю у формі інспекційного відвідування. Отже, під час прийняття наказу про проведення позапланового заходу зі здійснення державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування не дотримано законодавчо встановлених підстав для прийняття наказу про здійснення позапланового заходу щодо позивача. Відповідач, призначаючи перевірку позивача у формі інспекційного відвідування, вийшов за межі своїх повноважень. З урахуванням зазначеного, перевірка проведена у формі заходу інспекційне відвідування на підставі нечинного Порядку № 823 є незаконною, і прийнятий за його результатами припис є також незаконним.

Позивач зазначає, що у направленні № 1867 від 13 грудня 2021 року визначено, що підставою перевірки є: наказ Головного управління Держпраці у Львівській області від 13 грудня 2021 року № 1876-П; звернення від 19 жовтня 2021 року № Н-1293; погодження Державної служби України з питань праці від 29 жовтня 2021 року вих. № 7384/1/13-21. Проте погодження Державної служби України з питань праці від 29 жовтня 2021 року вих. № 7384/1/13-21 та звернення від 19 жовтня 2021 року № Н-1293 позивачу не були пред`явлені. Крім того, з порушенням встановлених законодавчих вимог питання, перевірка яких стала підставою для здійснення позапланового заходу, з обов`язковим зазначенням цих питань у направленні на проведення заходу державного контролю, не визначені. Натомість інспекційним відвідуванням охоплені всі питання з додержання позивачем вимог законодавства у сфері праці, а також у сфері охорони праці. А в п. 3 припису зазначені порушення законодавства з питань охорони праці, які взагалі не були предметом інспекційного відвідування.

Саме тому позивач просить суд заявлений позов задовольнити повністю скасувати припис про усунення виявлених порушень № ЛВ12673/1355/АВ/П від 16 грудня 2021 року, винесений Головним управлінням Держпраці у Львівській області.

Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву, поданому до суду 25 липня 2022 року. Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечує з наступних підстав.

У Головного управління Держпраці у Львівській області відповідно до приписів частини 1 статті 6 Закону № 877 були наявні правові підстави для проведення інспекційного відвідування позивача. Під час проведення заходу державного контролю у Приватному підприємстві «Енерготрансрембуд» позивачу пред`явлено направлення на проведення позапланової перевірки, в якому вказано вид заходу та його форму. Статтею 15 Конвенції Міжнародної організації праці від 1947 року № 81 «Про інспекцію праці у промисловості та торгівлі», ратифікованої Законом України від 08 вересня 2004 року № 1985-ІV (далі Конвенція № 81), передбачено таку форму заходу контролю як інспекційне відвідування, а відтак Головне управління Держпраці у Львівській області не допустило порушень законодавства України в частині визначення форми заходу контролю, оскільки така передбачена Конвенцією № 81 та Законом № 877. Крім того, у випадку сумнівів у позивача щодо форми заходу контролю він мав змогу захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такого позапланового заходу, проте жодних дій у цій частині не вчинив.

Відповідач вказує, що у направленні на перевірку № 1867 від 13 грудня 2021 року зазначено, що предметом здійснення заходу контролю є додержання вимог законодавства про працю в частині трудового договору. Наведене свідчить про те, що під час проведення перевірки досліджувались лише ті питання, необхідність перевірки яких стала підставою для здійснення цього заходу. Відповідач підсумовує, що Головне управління Держпраці у Львівській області виконало всі вимоги Закону № 877 щодо необхідності погодження з Держпраці проведення спірної перевірки, ознайомило підконтрольного суб`єкта з підставами і предметом такої перевірки, а отже доводи позивача у цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо виявлених порушень законодавства про працю відповідач звертає увагу на наступне.

У процесі проведення заходу державного контролю встановлено фактичний допуск до роботи двох працівників, які представились ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, чим порушено вимоги частини 1 статті 21, частини 4 статті 24 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413. Зауважує, що законом для здійснення охоронної діяльності встановлено укладення суб`єктом господарювання із фізичними особами саме трудового договору, а не цивільно-правового договору.

У процесі проведення заходу державного контролю директором Приватного підприємства «Енерготрансрембуд» не надано посадової інструкції ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , не надано жодних документів, які б свідчили про те, що працівників ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ознайомлено з правилами внутрішнього трудового розпорядку, а також що ОСОБА_5 до початку роботи на посаді електромонтера проінструктовано з техніки безпеки. При вивченні Журналу реєстрації інструктажів з питань охорони праці на робочому місці Приватного підприємства «Енерготрансрембуд» встановлено, що такий носить формальний характер. Крім того, працівники Приватного підприємства «Енерготрансрембуд» залучаються до роботи, яка не обумовлена трудовим договором. В особовій картці типової форми П-2 працівника ОСОБА_9 відсутні відомості про його переведення з посади інженера-енергетика на посаду головного інженера з 01 серпня 2021 року.

На думку відповідача, судові рішення у справах № 466/1054/22 та № 466/592/22, на які покликається позивач, не мають преюдиційного значення для розгляду цієї справи, оскільки такі розглянуті за наслідками порушення норм Кодексу України про адміністративні правопорушення, натомість предметом розгляду у цій справі є припис про усунення порушень, прийнятий на підставі Кодексу законів про працю України, Закону № 877, Конвенції № 81.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, відповідач покликається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 09 липня 2020 року (справа № 818/471/17), від 17 квітня 2018 року (справа № 826/12612/17), від 19 серпня 2020 року (справа № 756/6946/16-а), від 23 квітня 2020 року (справа № 804/1671/17), від 31 липня 2020 року (справа № 440/1933/19), від 09 липня 2020 року (справа № 821/851/17). Також просить суд врахувати правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 12 березня 2019 року (справа № 819/1500/16), від 24 квітня 2018 року (справа № 825/705/17) від 24 грудня 2019 року (справа № 360/403/19, від 13 жовтня 2020 року (справа № 809/1185/16).

З огляду на викладене просить суд в задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

На спростування доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій крім аргументів, наведених у позовній заяві, додатково вказує, що посилання відповідача на міжнародні договори, а саме на Конвенцію № 81 є безпідставним, оскільки її положення передбачають обов`язки для держав-учасниць, а не деталізують процес перевірки. Недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати в залежності від використання особою своїх прав на позасудовий захист. Будь-яких прямих у розумінні статей 72, 73 КАС України доказів того, що позивач дійсно допустив до виконання робіт охоронника осіб без укладення трудового договору і такі особи фізично вчиняли конкретні дії, які за договором повинні були б виконувати, в акті не зазначено та до акта не додано. Чинним законодавством України не передбачено відповідальність за порушення порядку ведення особових карток. Доказів того, що позивачем дійсно допущено порушення вимог трудового законодавства відповідачем не надано.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 04 липня 2022 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідач явки уповноваженого представника у судові засідання, призначені на 28 липня 2022 року, 18 серпня 2022 року, 06 вересня 2022 року не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив.

У судовому засіданні, яке відбулося 06 вересня 2022 року, суд заслухав усні пояснення представника позивача, дослідив докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити.

У цьому ж судовому засіданні суд постановив прийняти рішення у строки, передбачені для справ, розгляд яких здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:

Відповідно до Доповідної записки № 7923/1 від 09 грудня 2021 року начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у м. Львові Н. Климчук висловлено пропозицію провести захід державного контролю за додержанням законодавства про працю у формі інспекційного відвідування у Приватному підприємстві «Енерготрансрембуд» в частині трудового договору.

На підставі вказаної вище Доповідної записки Головним управлінням Держпраці у Львівській області 13 грудня 2021 року винесено наказ № 1876-П «Про проведення позапланового заходу зі здійснення державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування ПП «Енерготрансрембуд», яким, переліченим у ньому інспекторам праці, наказано провести позаплановий захід зі здійснення державного контролю у формі інспекційного відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю в частині трудового договору у Приватному підприємстві «Енерготрансрембуд» (пункт 1); позаплановий захід державного контролю провести з 13 грудня по 24 грудня 2021 року (пункт 2).

13 грудня 2021 року Головним управлінням Держпраці у Львівській області на підставі наказу № 1876-П від 13 грудня 2021 року, звернення від 19 жовтня 2021 року № Н-1293 за погодженням Державної служби України з питань праці від 29 жовтня 2021 року вих. № 7384/1/13-21 видано направлення № 1867 для проведення позапланового заходу здійснення державного контролю у формі інспекційного відвідування у Приватному підприємстві «Енерготрансрембуд». Строк здійснення заходу: з 13 грудня по 24 грудня 2021 року.

З 14 год. 25 хв. 15 грудня 2021 року по 16 год. 30 хв. 16 грудня 2021 року посадовими особами Головного управлінням Держпраці у Львівській області на підставі наказу № 1876-П від 13 грудня 2021 року та направлення № 1867 від 13 грудня 2021 року проведено позаплановий захід зі здійснення державного контролю у формі інспекційного відвідування на предмет додержання вимог законодавства про працю Приватним підприємством «Енерготрансрембуд» в частині трудового договору.

За результатами проведеного позапланового заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування складено акт від 16 грудня 2021 року № ЛВ12673/1355/АВ.

Зазначеним актом встановлено порушення позивачем частини 1 статті 21, частини 4 статті 24, статті 29 статті 31 Кодексу законів про працю України, абзацу першого постановляючої частини Постанови № 413, абзацу першого пункту 2.5 глави 2 Інструкції № 58.

16 грудня 2021 року головним державним інспектором праці Скибою Степаном Володимировичем складено припис про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ЛВ12673/1355/АВ/П.

У вказаному приписі зазначено, що інспектором праці Скибою Степаном Володимировичем відповідно до статті 259 Кодексу законів про працю України, статті 8 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», пункту 5 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823, проведено захід державного контролю у Приватному підприємстві «Енерготрансрембуд», за результатами якого складено акт від 16 грудня 2021 року № 12673/1355/АВ. У зв`язку з цим відповідно до частини першої статті 8 та статті 11 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823, зобов`язано директора Приватного підприємства «Енерготрансрембуд» Лозинського Ростислава Богдановича усунути порушення вимог законодавства про працю, які зафіксовані в акті від 16 грудня 2021 року № 12673/1355/АВ.

Уважаючи такий припис протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності припису про усунення виявлених порушень № ЛВ12673/1355/АВ/П від 16 грудня 2021 року, складеного Головним управлінням Держпраці у Львівській області.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі Положення № 96).

Згідно із пунктом 1 Положення № 96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Згідно із підпунктами 6, 9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, у тому числі, здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що Управління Держпраці наділено контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.

Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05 квітня 2007 року № 877-V визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Відповідно до статті 1 Закону № 877:

- державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища;

- заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 7 Закону № 877 для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові і засвідчується печаткою.

Перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб`єкту господарювання копію посвідчення (направлення) (абзац перший частини п`ятої статті 7 Закону № 877).

Згідно з частиною шостою статті 7 Закону № 877 за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

У разі створення суб`єктом господарювання перешкод органу державного нагляду (контролю) чи його посадовим особам при здійсненні заходів державного нагляду (контролю) в акті обов`язково зазначається опис дій чи бездіяльності, що призвели до створення таких перешкод, з посиланням на відповідні норми закону.

В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.

Якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями.

Зауваження суб`єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід`ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).

У разі відмови суб`єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.

Один примірник акта вручається керівнику чи уповноваженій особі суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичній особі-підприємцю або уповноваженій ним особі в останній день заходу державного нагляду (контролю), а другий зберігається в органі державного нагляду (контролю).

Частиною сьомою статті 7 Закону № 877 передбачено, що у разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п`яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

За змістом частини восьмої статті 7 Закону № 877 припис - обов`язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб`єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Оцінюючи в контексті наведених вище норм законодавства викладені позивачем у позовній заяві аргументи щодо порушення відповідачем процедури проведення заходу державного контролю, а також відсутності у позивача порушень законодавства про працю, описаних в акті інспекційного відвідування, суд зазначає таке.

Верховний Суд у постанові від 19 вересня 2018 року у справі № 804/2956/17 дійшов висновку, що, даючи оцінку рішенню посадової особи територіального органу Держпраці за наслідками перевірки, окрім правомірності, власне вимог цього рішення (з огляду на правовий статус Держпраці та її територіальних органів), важливим є з`ясувати, серед іншого, дотримання процедури проведення цієї позапланової перевірки. У такому контексті слід зважити на те, на якій підставі призначено цю перевірку, що було предметом перевірки, чи оформлено відповідні документи на проведення позапланової перевірки, чи ознайомлений суб`єкт господарювання про проведення позапланової перевірки з її предметом. Тобто, з`ясування дотримання процедури проведення перевірки (інспекційного відвідування) є важливим питанням в аналогічних спорах та передує вирішенню спору по суті встановлених органом Держпраці правопорушень.

Аналогічна правова позиція щодо необхідності з`ясування судом дотримання процедури проведення перевірки (інспекційного відвідування) також підтримана Верховним Судом у постановах від 07 червня 2021 року у справі № 520/1814/19, від 04 серпня 2021 року у справі № 814/409/18 та від 08 грудня 2021 року у справі № 460/718/19.

З огляду на наведене суд насамперед надає правову оцінку доводам позивача щодо порушення відповідачем процедури проведеного заходу державного контролю та перевіряє чи є такі порушення (у разі їх наявності) підставою для визнання такого заходу державного контролю незаконним.

У цій справі захід державного контролю позивача у формі інспекційного відвідування проведено, зокрема, на підставі положень Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 (далі також Постанова № 823), про що прямо зазначено в приписі про усунення виявлених порушень № ЛВ12673/1355/АВ/П від 16 грудня 2021 року, який є предметом оскарження.

Крім того, згідно оскаржуваного припису директора Приватного підприємства «Енерготрансрембуд» ОСОБА_3 зобов`язано усунути порушення вимог законодавства про працю, які зафіксовані в акті від 16 грудня 2021 року № 12673/1355/АВ, відповідно до Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823.

Так, процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (зокрема їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, […] визначав Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823.

Рішенням окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року у справі № 640/17424/19 визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 «Про порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2021 року у справі № 640/17424/21 апеляційні скарги Державної служби України з питань праці та Кабінету Міністрів України залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року без змін.

Відповідно до частини 2 статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Відповідно до частини 1 статті 325 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

В силу приписів частини 2 статті 265 КАС, частини 1 статті 325 КАС України Постанова № 823 втратила чинність з 14 вересня 2021 року.

Проте, незважаючи на вказану обставину, інспекційне відвідування позивача, яке відбулося у грудні 2021 року, проводилось, зокрема, на підставі вже нечинної Постанови № 823.

Також відповідно до нечинної Постанови № 823 складено оскаржуваний припис, а директора Приватного підприємства «Енерготрансрембуд» ОСОБА_3 зобов`язано усунути порушення вимог законодавства про працю, які зафіксовані в акті від 16 грудня 2021 року № 12673/1355/АВ.

Суд уважає, що проведення інспекційного відвідування позивача у грудні 2021 року на підставі положень нечинної Постанови № 823 є неправомірним.

Також неправомірним є складення припису про усунення виявлених порушень, а також зобов`язання усунути порушення вимог законодавства про працю на підставі норм нечинної Постанови № 823.

Покликання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що Головне управління Держпраці у Львівській області не допустило порушень законодавства України в частині визначення форми заходу контролю, оскільки така передбачена Конвенцією № 81 та Законом № 877 суд відхиляє, оскільки вони жодним чином не спростовують факту проведення інспекційного відвідування позивача, а також складення оскаржуваного припису та зобов`язання позивача усунути порушення вимог законодавства на підставі нечинної Постанови № 823.

Доводи відповідача про те, що у випадку сумнівів у позивача щодо форми заходу контролю він мав змогу захищати свої права шляхом недопуску посадових осіб контролюючого органу до такого позапланового заходу, проте жодних дій у цій частині не вчинив суд оцінює критично, позаяк, на переконання суду недопуск посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки є правом, а не обов`язком платника податків, а тому реалізація права на судовий захист своїх прав та інтересів не може перебувати у залежності від використання особою своїх прав на їх позасудовий захист.

Покликання відповідача на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 09 липня 2020 року (справа № 818/471/17), від 17 квітня 2018 року (справа № 826/12612/17), від 19 серпня 2020 року (справа № 756/6946/16-а), від 23 квітня 2020 року (справа № 804/1671/17), від 31 липня 2020 року (справа № 440/1933/19), від 09 липня 2020 року (справа № 821/851/17), від 12 березня 2019 року (справа № 819/1500/16), від 24 квітня 2018 року (справа № 825/705/17) від 24 грудня 2019 року (справа № 360/403/19, від 13 жовтня 2020 року (справа № 809/1185/16) суд до уваги не бере, оскільки з урахуванням фактичних обставин справи, установлених судом, такі правові висновки не є релевантними до цієї справи.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що оскільки інспекційне відвідування проведено, оскаржуваний припис складено, а позивача зобов`язано усунути порушення вимог законодавства про працю на підставі норм нечинної Постанови № 823, то вказане є значним порушенням процедури проведення заходу державного контролю.

За таких обставин оскаржуваний припис не може бути визнаний правомірним та таким, що складений відповідачем на підставі, у межах та у спосіб, встановлений законом.

Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 620/244/20, яку суд враховує в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням встановлених обставин та наведених правових положень суд доходить висновку, що відповідачем не дотримано наведені приписи частини 2 статті 2 КАС України, а тому припис про усунення виявлених порушень № ЛВ12673/1355/АВ/П від 16 грудня 2021 року, складений Головним управлінням Держпраці у Львівській області, є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо інших доводів позивача, які викладені у позовній заяві та відповіді на відзив, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, не вбачається необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені позивачем, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Відповідно до вимог частини 1, пункту 2 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов слід задоволити повністю.

Відповідно до пункту п`ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною другою цієї ж статті передбачено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (абзац перший частини 1 статті 139 КАС України).

Суд встановив, що при зверненні з цим позовом до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 2481,00 грн. Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівської області на користь позивача належить стягнути 2481,00 грн сплаченого судового збору.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у цій справі суд зазначає наступне.

У судовому засіданні 18 серпня 2022 року представник позивача адвокат Чернявська Віра Миколаївна подала заяву про відшкодування судових витрат. У вказаній заяві представник позивача зазначає, зокрема, що за результатами наданої правової допомоги між відповідачем і адвокатом буде підписано акт приймання-виконання наданих правових послуг. Покликаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та постанові Верховного Суду від 09 квітня 2019 року у справі № 826/2689/15 представник позивача зазначає, що розмір оплати правничої допомоги визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом і суд не має права втручатися в ці правовідносини. Процесуальне законодавство не передбачає обов`язку сторони доводити обґрунтованість ринкової вартості витрат на правничу допомогу. Також представник позивача вказує, що «гонорар успіху», передбачений у пункті 4.3 договору про надання правничої допомоги, є складовою частиною винагороди адвоката (постанова Верховного Суду від 12 травня 2021 року у справі № 904/4507/18). Просить суд стягнути з відповідачів суму судових витрат за надану правничу допомогу.

06 вересня 2022 року відповідач подав до суду заперечення на заяву про відшкодування судових витрат. Вказує, що заявлені позивачем до відшкодування витрати на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн не є документально підтвердженими та такі реально не понесені Приватним підприємством «Енерготрансрембуд». Договір про надання правничої допомоги не містить детального розрахунку і опису наданої правничої допомоги. На долученому позивачем «попередньому орієнтовному розрахунку правової допомоги та час надання» відсутній підпис директора Приватного підприємства «Енерготрансрембуд», що свідчить про відсутність між сторонами згоди щодо переліку робіт, які мали бути виконані, та суми витрат за кожну надану послугу. Крім того, відсутній факт сплати позивачем вартості наданих послуг, що ставить під сумнів їх реальне понесення. Також немає правових підстав для стягнення на користь позивача такого виду послуги як «гонорар успіху». Розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу, заявлений до відшкодування, не відповідає критерію розумності та співмірності. Просить суд відмовити в задоволенні заяви про відшкодування судових витрат в повному обсязі.

Відповідно до частин першої другої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правове регулювання витрат на професійну правничу допомогу містить стаття 134 КАС України.

Так, частиною першою цієї статті визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частин другої-п`ятої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд зазначає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Приписами Закону України від 05 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року («East/West Alliance Limited v. Ukraine», заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» («Iatridis v. Greece», заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що за наявності угод, які передбачають «гонорар успіху», ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі «Пакдемірлі проти Туреччини» («Pakdemirli v. Turkey», заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала «гонорар успіху» у сумі 6672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72) (пункт 5.43 постанови).

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) дійшла висновку, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу у цій справі позивач надав суду такі докази:

- договір № 05-25 про надання правових послуг від 25 січня 2022 року, укладений між Приватним підприємством «Енерготрансрембуд» (Замовник) та адвокатом Чернявською Вірою Миколаївною (Виконавець) (далі також Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується надати Замовнику правову допомогу в оскарженні результатів проведеного інспекційного відвідування (акту № ЛВ12673/1355/АВ від 16 грудня 2021 року, припису про усунення виявлених порушень законодавства про працю № ЛВ12673/1355/АВ/П від 16 грудня 2021 року) Головного управління Державної служби праці у Львівській області в адміністративному і судовому порядку.

Вартість послуг Виконавця при наданні правової допомоги становить 20000,00 грн, яку Сторони погодили, і в яку входить гонорар успіху Виконавця (пункт 4.1 Договору).

Замовник оплачує послуги Виконавця шляхом переказу грошових коштів на поточний рахунок Виконавця за актом приймання-виконання наданих правових послуг. Сторонами може бути визначено інший порядок оплати правових послуг на підставі цього Договору (пункт 4.2 Договору).

Здача-приймання виконаних робіт та наданих послуг за цим Договором здійснюється Сторонами відповідно до акту передачі-приймання виконаних робіт за результатами виконаного завдання. Можливі зауваження і заперечення до акта виконаних робіт Замовник зобов`язується надати Виконавцю протягом трьох днів з моменту його одержання, у іншому випадку акт вважається прийнятим і погодженим Сторонами (пункти 6.1, 6.2 Договору).

- попередній орієнтовний розрахунок правової допомоги та час надання згідно з яким вартість правничої допомоги становить 20000,00 грн, в яку включено також гонорар успіху в сумі 2000,00 грн.

Разом з тим суд відзначає, що представником позивача не надано акта приймання-передачі наданих послуг.

В той же час пунктом 6.1 договору № 05-25 про надання правових послуг від 25 січня 2022 року чітко визначено, що здача-приймання виконаних робіт та наданих послуг за цим Договором здійснюється Сторонами відповідно до акту передачі-приймання виконаних робіт за результатами виконаного завдання.

У заяві про відшкодування судових витрат від 18 серпня 2022 року представник позивача також вказує, що за результатами наданої правової допомоги між відповідачем і адвокатом буде підписано акт приймання-виконання наданих правових послуг.

Відсутність акта приймання-передачі наданих послуг не дає суду можливості встановити дійсну згоду сторін щодо переліку робіт (послуг), які мали бути виконані (надані) адвокатом, а також щодо суми витрат за кожну виконану (надану) роботу (послугу).

Більше того, саме з наявністю акта приймання-передачі наданих послуг договір № 05-25 про надання правових послуг від 25 січня 2022 року пов`язує можливість Виконавця подати відповідні зауваження та заперечення до нього.

Щодо наданого представником позивача попереднього орієнтовного розрахунку правової допомоги та часу надання суд відзначає, що по-перше: такий розрахунок є попереднім; по-друге: він є орієнтовним; по третє: не містить підпису Виконавця, а відтак не може підтверджувати дійсну згоду обох сторін щодо переліку робіт (послуг), які мали бути виконані (надані) адвокатом, а також щодо суми витрат за кожну виконану (надану) роботу (послугу), про що вже зазначено вище.

Таким чином, суд зазначає, що за наявності правових підстав для відшкодування витрат на правничу допомогу, позивачем не надано до суду належних документів, які підтверджують суму витрат на правничу допомогу, що унеможливлює вирішення питання про відшкодування таких витрат на користь позивача.

З огляду на викладене суд відмовляє у задоволенні заяви представника позивача про відшкодування судових витрат за надання послуг з правничої допомоги у суді першої інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 580/3324/19.

Разом з тим суд відхиляє доводи відповідача про те, що відсутність факту сплати позивачем вартості наданої правничої допомоги ставить під сумнів її реальне понесення, оскільки норма статті 134 КАС України передбачає можливість здійснювати розподіл судових витрат на правничу допомогу адвоката, які підлягають сплаті, тобто, ще не сплачені стороною.

Правова позиція з цього питання викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі № 280/2635/20, у якій Суд заначив про те, що «КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

На переконання колегії суддів, зазначені норми (ст.ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції».

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов Приватного підприємства «Енерготрансрембуд» (вул. Збоїща, 15, м. Львів, 79037) до Головного управління Держпраці у Львівській області (пл. Міцкевича, 8, м. Львів, 79005) про скасування припису задоволити повністю.

Визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень № ЛВ12673/1355/АВ/П від 16 грудня 2021 року, складений Головним управлінням Держпраці у Львівській області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області (пл. Міцкевича, 8, м. Львів, 79005, код ЄДРПОУ 39778297) на користь Приватного підприємства «Енерготрансрембуд» (вул. Збоїща, 15, м. Львів, 79037, код ЄДРПОУ 38579652) 2481,00 грн сплаченого судового збору.

У задоволенні заяви представника позивача від 18 серпня 2022 року про відшкодування судових витрат за надання послуг з правничої допомоги у суді першої інстанції відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.

Повне рішення складено 22 вересня 2022 року.

Суддя Клименко О.М.