Постанова

від 13.09.2022 по справі 914/3564/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2022 р. Справа №914/3564/21

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кравчук Н.М.

суддів Марко Р.І.

Плотніцький Б.Д.

секретар судового засідання Гавриляк І.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Міст Експрес" за вих№8042022/2 від 08.04.2022 (вх. № ЗАГС 01-05/819/22 від 12.04.2022)

на рішення Господарського суду Львівської області від 18.02.2022 (суддя У.І. Ділай, повний текст складено 14.03.2022)

у справі № 914/3564/21

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Логістик Груп"</a> (надалі ТзОВ "Смарт Логістик Груп"), м.Херсон

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Міст Експрес" (надалі ТзОВ "ТД "Міст Експрес"), м.Львів

про стягнення боргу в розмірі 257377,72 грн

за участю учасників справи:

від позивача: Мусулевський А.А. - адвокат

від відповідача: Бардецька Н.І. - адвокат

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ "Смарт Логістик Груп" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ "ТД "Міст Експрес" про стягнення боргу в розмірі 257 377,72 грн за договором перевезення №ЦОП-45 від 03.12.2019.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.02.2022 у справі № 914/3564/21 позов задоволено. Стягнуто з ТзОВ "ТД "Міст Експрес" на користь ТзОВ "Смарт Логістик Груп" 240061,39 грн основного боргу, 12 225,71 грн інфляційних втрат, 5090,62 грн 3% річних, 24 000,00грн витрат на професійну правничу допомогу та 3 860,67 грн судового збору.

Приймаючи вказане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що факт виконання позивачем своїх зобов`язань за договором підтверджується долученими до матеріалів справи документами на суму 1 669 161,39 грн, однак відповідач свої обов`язки щодо оплати вартості товару виконав не в повному обсязі, здійснивши часткову оплату. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем доведено заборгованість відповідача у розмірі 240 061,39 грн. Також місцевим господарським судом визнано обґрунтованим нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних. Окрім того, місцевим господарським судом було досліджено та оцінено докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, взято до уваги характер спірних правовідносин, значення справи для сторін, категорію складності справи, за результатами чого суд визнав заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу обґрунтованим, співрозмірним із предметом спору, та в порядку ст. 129 ГПК України дійшов висновку про задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ТзОВ "ТД "Міст Експрес" подало апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги та не досліджено п. 3.4. Договору перевезення № ЦОП-45 від 03.12.2019 року, в якому зазначено, що розрахунки за послуги здійснюються по факту виконаних робіт, що підтверджується підписаними сторонами актами виконаних робіт (наданих послуг) в розмірі згідно п. 3.1 Договору. Долучений позивачем до матеріалів справи акт приймання-передачі виконаних робіт № 652 від 01.05.2020 не погоджений та не підписаний ТзОВ «ТД «Міст Експрес». Вважає, що твердження позивача про те, що вказаний акт був надісланий поштовою кореспонденцією не заслуговує на увагу, оскільки позивачем не долучено на підтвердження факту отримання відповідачем ні повідомлення про вручення поштового відправлення №7301101813598, ні трекінгу ПАТ «Укрпошти» про рух вказаного відправлення. Окрім того, вважає, що місцевим господарським судом не взято до уваги факту неналежного виконання позивачем умов договору перевезення № ЦОП-45 від 03.12.2019, оскільки перевізник, виконуючи рейс відповідно до ТТН №КЖ0046960 від 23.04.2020, не забезпечив схоронність вантажу, що зумовило частково його втрату та пошкодження. Також апелянт стверджує, що сума боргу була ним зарахована на підставі п. 4.4.2 Договору шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.04.2022 справу № 914/3564/21 розподілено до розгляду судді-доповідачу Кравчук Н.М., склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. - головуючий суддя, судді: Кордюк Г.Т. та Плотніцький Б.Д.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 16.05.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТзОВ "ТД "Міст Експрес" на рішення Господарського суду Львівської області від 18.02.2022 у справі № 914/3564/21, розгляд справи призначено на 14.06.2022.

В судовому засіданні 14.06.2022 було оголошено перерву до 05.07.2022.

В судовому засіданні 05.07.2022 було оголошено перерву до 02.08.2022.

В судовому засіданні 02.08.2022 було оголошено перерву до 13.09.2022.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2022, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю судді Кордюк Г.Т., справу № 921/604/20 розподілено до розгляду судді Марку Р.І., в зв`язку з чим склад колегії сформовано з суддів: Кравчук Н.М. головуючий суддя, судді Марко Р.І. та Плотніцький Б.Д.

В судових засіданнях представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримував в повному обсязі.

В судових засіданні представник позивача проти доводів скаржника заперечив з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та додаткових поясненнях, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції у відповідності до ст. 269 ГПК України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши учасників справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційної інстанції встановила таке.

03.12.2019 між ТзОВ "ТД "Міст Експрес" (замовник) та ТзОВ "Смарт Логістик Груп" (перевізник) було укладено договір перевезення ЦОП-45, відповідно до п. 1.1. якого позивач зобов`язався доставити довірений йому відповідачем вантаж до пункту призначення та видати його уповноваженій замовником особі, а відповідач зобов`язався сплатити за перевезення вантажу встановлену цим плату.

03.12.2019 між сторонами укладено додаткову угоду до договору перевезення №ЦОП-45 від 03.12.2019 (а.с. 21-22 т.1), відповідно до п. 1 якої позивач та відповідач дійшли згоди доповнити зміст договору положеннями щодо можливості використання сторонами факсимільного підпису (факсиміле) при підписанні додатків до договору, а також документів, що складаються на виконання договору, у тому числі заявки на перевезення вантажів, акти про надання послуг (виконання робіт) з перевезення вантажів, акти звірки взаєморозрахунків сторін Договору та інші документи, пов`язанні з його виконанням.

Відповідно до п. 2.2.6. договору замовник зобов`язався здійснювати оплату за надані послуги згідно погоджених сторонами тарифів не пізніше 30 календарних днів з моменту здійснення перевезення згідно додатку №3 до договору.

Відповідно до п. 2.1.9. договору - перевізник зобов`язується керувати та бути присутнім при розміщені вантажу у транспортному засобі. Відмова представника перевізника брати участь у розміщенні вантажу у транспортному засобі не може бути підставою для відмови у проведенні відшкодування збитків, завданих замовнику внаслідок втрати чи пошкодження вантажу. У випадку незабезпечення схоронності вантажу перевізник відшкодовує замовнику завдані збитки в повному обсязі на підставі нього Договору та чинного законодавства України.

Відповідно до п. 2.1.12. договору перевезення ЦОП-45 від 03.12.2019 позивач зобов`язався забезпечувати збереження вантажу наданого замовником до перевезення з моменту його прийняття до моменту вручення уповноваженій особі Замовника в пункті призначення.

Згідно з пп. 2.1.16. договору перевізник зобов`язався про виконану роботу звітувати перед замовником шляхом складання акта виконаних робіт (наданих послуг), до якого повинні бути додані відповідні належним чином оформлені (підписані) ТТН. Порядок актування робіт регулюється додатком №3 до договору. Не рідше одного разу на три місяці проводити звірку взаємних розрахунків із замовником з обов`язковим складанням відповідного Акту, підписаного сторонами.

Відповідно до положень п. 2.1.17. договору у випадку надходження претензії Замовника про відшкодування збитків, завданих втратою чи пошкодженням вантажу, або претензії про сплату штрафних санкцій згідно договору не пізніше 7-ми банківських днів з моменту отримання претензії сплатити відповідну суму шляхом її перерахування на розрахунковий рахунок замовника, а в разі наявності у замовника заборгованості за надані послуги перевезення, зменшити борг замовника шляхом проведення взаємозаліку.

Згідно з п. 2.4.7. Договору замовник має право вимагати від перевізника відшкодування збитків завданих втратою чи пошкодженням вантажів па підставі претензій, отриманих замовником від його клієнтів. У випадку неотримання відшкодування від перевізника в строк визначений п.2.1.17. договору, замовник має право утримати належну суму до відшкодування в порядку згідно п.4.2.2. договору.

Відповідно до п. 3.2. договору за результатами наданих перевізником транспортних послуг, сторони складають та підписують представниками сторін Акт виконаних робіт (наданих послуг), який разом із рахунками перевізника та товаросупровідними документами (ТТН) є підставою для оплати транспортних послуг.

Згідно з додатком №3 до договору від 20.01.2020 (а.с. 23 т.1) сторонами погоджені наступні умови актування:

Перевізник зобов`язується звітувати перед замовником про надані послуги шляхом підписання та подання Акту приймання-здачі наданих послуг по факту наданих послуг. До Акту повинні бути долучені належним чином оформлені підтверджуючі документи. У випадку ненадання та/або надання неналежним чином оформлених узгоджених сторонами підтверджуючих документів до Акту приймання-здачі наданих послуг, замовник має право відмовити у прийнятті послуг згідно такого Акту та їх оплаті, а перевізник зобов`язується усунути виявлені недоліки у поданих документах у розумний строк. Оплата послуг здійснюється замовником виключно по факту прийняття послуг замовником на підставі підписаного двома сторонами Акту приймання-здачі наданих послуг. Акти приймання-здачі наданих послуг виставляються з відтермінуванням оплати на 25 календарних днів.

Відповідно до п. 3.3 договору у випадку, якщо перевізник не надав замовнику належним чином оформлені первинні документи (рахунок, податкова накладна, акт виконаних робіт (наданих послуг), ТТН, та будь-який інший документ, який впливає на зобов`язання замовника щодо оплати) та/або замовником виявлена невідповідність розміру винагороди перевізника фактично наданим ним послугам, або інші недоліки, замовник має право вимагати від перевізника усунути виявлені невідповідності в наданих документах, а перевізник зобов`язаний їх усунути. В такому випадку зобов`язання замовника щодо оплати переносяться на термін усунення перевізником невідповідностей в наданих ним документах.

За положеннями п.п. 3.4., 3.5. договору розрахунки за послуги здійснюються замовником по факту виконаних робіт, що підтверджується підписаним сторонами Актом виконаних робіт (наданих послуг), в розмірі згідно п. 3.1. договору; оплата проводиться замовником в порядку передбаченому додатком №3 до цього договору.

Згідно з п. 4.4.1. договору перевізник відповідає за схоронність усього вантажу, переданого йому до перевезення за договором, і несе за нього повну матеріальну відповідальність в наступних розмірах:

- У разі втрати (нестачі) вантажу - у розмірі фактично заподіяних збитків та оголошеної цінності вантажу. Сума заподіяних збитків визначається замовником виходячи з отриманих претензій від клієнтів та/або облікових даних щодо вартості відправлення задекларованої відправником (оголошеної цінності) та яка підлягає до відшкодування замовником на користь клієнта.

- За псування або пошкодження вантажу - у розмірі вартості пошкодженого вантажу з поверненням ушкодженого вантажу (за домовленістю сторін), але не менше суми відшкодувань, пред`явленої до Замовника клієнтами.

З матеріалів справи вбачається, що за період з 09.12.2019 по 13.11.2020 позивачем надано транспортно-експедиційних послуги за договором в на загальну суму 1 669 161,39 грн.

14.04.2020 позивач направив відповідачу акт виконаних робіт №490 від 31.03.2020. На підтвердження долучено експрес-накладну №20450224266002 з доданим описом №2 (а.с. 4 т.2).

05.05.2020 позивач направив відповідачу акт виконаних робіт №548 від 15.04.2020. На підтвердження долучено експрес-накладну №20450232223860 з доданим описом №3 (а.с. 46 т.2).

22.05.2020 позивач направив відповідачу акт виконаних робіт №652 від 01.05.2020. На підтвердження долучено опис вкладення у цінний лист №7301101813598 (а.с.103-104 т.2).

Заявами від 15.12.2020 та від 22.12.2020 (а.с. 40-41 т.1) позивач звертався до відповідача щодо непідписання вищевказаних актів наданих послуг, актів звіряння взаємних розрахунків та неповернення підписаних документів.

Заява від 15.12.2020 була залишена відповідачем без відповіді.

14.01.2021 позивач направив відповідачу претензію №14/01-2021 (а.с. 46-50 т.1) про сплату заборгованості в сумі 382 061,39 грн за надані транспортно-експедиційні послуги з перевезення вантажів та про підписання актів наданих послуг, актів звіряння взаємних розрахунків та повернення підписаних документів.

У відповіді від 08.02.2021 №08022021/10 (а.с. 43 т.1) на заяву від 22.12.2020 вих. №22/12-2020 відповідач зазначив, що акт звіряння наданих послуг за 2020 рік підписаний сторонами, сума заборгованості становить 266 268,11 грн. Що стосується акту надання послуг №652 від 01.05.2020 на суму 115 793,29 грн, то відповідач заперечив, покликаючись на те, що послуги з перевезення вантажів у звітному періоді, не були надані в повному обсязі і вони не прийняті замовником.

У відповіді № 08022021/11 від 08.02.2021 (а.с. 60 т.1) на претензію №14/01-2021 відповідач зазначив, що акт звіряння наданих послуг за 2020 рік підписаний сторонами, сума заборгованості становить 266 268,11 грн, погашення заборгованості здійснюватиме частинами, починаючи з лютого 2021 року. На підттвердження вказаного, ТзОВ "ТД "Міст Експрес" долучило до вказаного листа копії платіжних доручень про оплату боргу.

22.02.2021 позивач направив відповідачу заяву №22/02-2021, в якій просив підписати акт наданих послуг №652 від 01.05.2020 на суму 115 793,29 грн (з ІІДВ) та примірники перевізника повернути, або надати письмове обґрунтування причин відмови від підписання акту та сплати заборгованості у сумі 115 792,29 грн.

Вказана заява залишена відповідачем без відповіді.

19.03.2021 позивач повторно звернувся до ТзОВ "ТД "Міст Експрес" з листом № 19/03-2021 (а.с. 71 т.1), у якому просив підписати акт наданих послуг №652 від 01.05.2020 на суму 115793,29 грн.

06.04.2022 ТзОВ "Смарт Логістик Груп" звернулося до відповідача з претензією-заявою №06/04-2021 (а.с. 74-76 т.1), у якому просило ТзОВ "ТД "Міст Експрес" оплатити заборгованість в розмірі 240 061,39 грн та підписати акт виконаних робіт №490 від 31.03.2020 на суму 213 183,11 грн, акт виконаних робіт №548 від 15.04.2020 на суму 80 305,50 грн, акт виконаних робіт №652 від 01.05.2020 на суму 115 793,29 грн. Зокрема зі змісту даної заяви вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на січень 2021 року становила 382 061,39 грн, проте за період з 04.02.2021 по 23.02.2021 відповідачем було здійснено часткову оплату на суму 142 000,00 грн, що підтверджується актом звіряння.

Вказана претензія-заява залишена відповідачем без відповіді.

Таким чином, вищевказані обставини стали підставою для звернення ТзОВ "Смарт Логістик Груп" до Господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ "ТД "Міст Експрес" про стягнення 240 061,39 грн основного боргу, 12 225,71 грн інфляційних втрат, 5090,62 грн 3% річних.

ТзОВ «ТД «Міст Експрес» з вказаним позовом не погодилося та зазначило, що на виконання рейсу від 23.04.2020 по маршруту Київ-Жуляни-Кривий Ріг було оформлено ТТН №КЖ0046960 (автомобіль державний номер НОМЕР_1 , водій ОСОБА_1 , пломба №28334062). При прибутті транспортного засобу (автомобіль державний номер НОМЕР_1 , водій ОСОБА_1 , пломба №28334062) на Криворізьке операційне відділення було встановлено відсутність наступних відправлень: №712-0186971; №712-0207401; №712-0207557; №712-0207367; №712-0208498; №712-0196782; №712-0207769; №712-0207611; №712-0207504.

Таким чином, перевізник, виконуючи рейс відповідно до ТТН №КЖ0046960 23.04.2020 по перевезенню вантажу, прийнятого для доставки від замовника за маршрутом Київ-Жуляни-Кривий Ріг, не забезпечив схоронність вантажу, що зумовило частково його втрату та пошкодження. Внаслідок втрати вантажу ТзОВ «ТД «Міст Експрес» отримало претензії:

1) від ОСОБА_2 . Претензію від 07.05.2020 про відшкодування матеріальних збитків - оголошена цінність 23680,00 грн (Стосовно відправлення №712-0186971);

2) від ТОВ «АЛЛО» Претензію №672 від 27.04.2020 про відшкодування матеріальних збитків на суму 13953,60 грн (Стосовно відправлення №712-0207401);

3) від ТОВ «АЛЛО» Претензію №666 від 27.04.2020 про відшкодування матеріальних збитків на суму 57427,53 грн (Стосовно відправлення №712-0207557);

4) від ТОВ «АЛЛО» Претензію №667 від 27.04.2020 про відшкодування матеріальних збитків на суму 17034,38 грн (Стосовно відправлення №712-0207367);

5) від ТОВ «АЛЛО» Претензію №665 від 27.04.2020 про відшкодування матеріальних збитків на суму 39380,21 грн (Стосовно відправлення №712-0208498);

6) від ТОВ «АЛЛО» Претензію №671 від 27.04.2020 про відшкодування матеріальних збитків на суму 73175,78 грн (Стосовно відправлення №712-0196782);

7) від ТОВ «АЛЛО» Претензію №663 від 27.04.2020 про відшкодування матеріальних збитків на суму 503,54 грн (Стосовно відправлення №712-0207769);

8) від ТОВ «АЛЛО» Претензію №662 від 27.04.2020 про відшкодування матеріальних збитків на суму 5419,93 грн (Стосовно відправлення №712-0207611);

9) від ТОВ «АЛЛО» Претензію №664 від 27.04.2020 про відшкодування матеріальних збитків на суму 1822,87 грн (Стосовно відправлення №712-0207504).

Як зазначив відповідач внаслідок втрати поштових відправлень замовнику завдано матеріальних збитків на основі зазначених вище претензій та з урахуванням оголошеної цінності вказаних відправлень на загальну суму 232 379,84 грн.

28.04.2020 відповідач звернувся до Криворізького ВПГУНП в Дніпропетровській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 КК України водієм ОСОБА_3 . Відкрито кримінальне провадження №12020040230000814. Відповідно до Ухвали від 20.10.2021 у справі №216/3191/20 продовжено строк досудового розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12020040230000814 від 28.04.2020 (а.с. 69-73 т.3).

Водночас відповідач звернув увагу, що між відповідачем та ТОВ «Алло» укладено договір №1 про надання транспортно-експедиторських послуг від 07.03.2013, відповідно до п. 2.12 якого ТОВ «Торговий Дім «Міст Експрес» зобов`язаний відшкодувати вартість вантажу ТОВ «Алло» у випадку втрати або пошкодження. У разі часткової втрати вантажу відшкодування відбувається на підставі претензії Замовника, тобто ТОВ «Алло».

На підтвердження відшкодування відповідачем збитків завданих в результаті крадіжки між ТОВ «Алло» та відповідачем підписано протокол зарахування зустрічних однорідних вимог № 38 від 26.05.2020.

23.07.2020 відповідач надіслав позивачу претензію вих. № 09072020/3 від 09.07.2020 (а.с. 77-80 т.3) про відшкодування матеріальних збитків в розмірі 232 379,84 грн за неналежне виконання умов Договору (№ ЦОП-45) із повним описом події, що відбулася 23.04.2020 та є предметом досудового розслідування № 12020040230000814 від 28.04.2020.

У відповіді на претензію за вих. № 26/10-2020 від 26.10.2020 (а.с. 74-76 т.3) позивач повідомив, що відмовляє в її задоволенні.

У відзиві на позовну заяву, апеляційній скарзі ТзОВ «ТД «Міст Експрес» зазначає, що від часу отримання відповіді на претензію відповідач не використовував свого права на звернення до суду для відшкодування завданих збитків, адже такі збитки є предметом досудового розслідування № 12020040230000814 від 28.04.2020, від результату якого залежатиме наявність або відсутність підстав для звернення.

Виходячи із вищенаведеного, відповідач вважає, що звернення позивача із позовними вимогами про стягнення 257 377,72 грн є передчасним, безпідставним та не доведеним в повному обсязі. На думку відповідача, у випадку визнання факту крадіжки товарно-матеріальних цінностей на загальну суму 232379,84 грн послуги на зазначену суму не підлягають відшкодуванню відповідачем, у зв`язку із неналежним виконанням умов Договору позивачем.

Щодо відповіді від 08.02.2021 за вих. № 08022021/10 на заяву позивача № 22/12-2020 від 22.12.2020 відповідач зазначив, що сторони підписали Акт звіряння наданих послуг за 2020 рік на загальну суму заборгованості 266268,11 грн. Акт наданих послуг № 652 від 01.05.2020 на суму 115793,29 грн не підписаний з підстав надання позивачем послуг у неповному обсязі. На думку відповідача, оскільки позивач не надіслав жодної претензії/вимоги/заперечення стосовно непідписання Акту наданих послуг № 652 від 01.05.2020 на суму 115793,29 грн, відтак фактично погодився, застосувавши принцип «мовчазної згоди». Відповіддю від 08.02.2021 за вих. № 08022021/11 відповідач зазначив, що з лютого 2021 року здійснюватиме оплату заборгованості в розмірі 266268,11 грн. частинами - на що позивач, не надіславши жодної претензії/вимоги/заперечення, із чим фактично погодився, застосувавши припини «мовчазної згоди».

При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.

Приписами ст. 11 ЦК України унормовано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначалося вище, між сторонами у справі було укладено договір перевезення ЦОП-45, а відтак, між ними виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання параграфа 1 глави 30 ГК України та параграфів 1 і 3 глави 54 ЦК України.

Частинами 1, 6 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналіз приписів частин першої, другої ст. 307 ГК України дозволяє дійти висновку, що правовідносини щодо організації перевезення вантажу, які виникають між суб`єктами господарювання, опосередковуються укладенням договору перевезення вантажу, за яким одна сторона (перевізник) зобов`язуєтеся доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі, факт укладення такого господарського договору підтверджується складенням перевізного документа відповідно до вимог законодавства.

Предметом даного спору є встановлення наявності чи відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача коштів за транспортно-експедиційні послуги щодо поставки товару.

Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції встановив, що за період з 09.12.2019 по 13.11.2020 позивачем надано транспортно-експедиційних послуг за договором в сумі 1669161,39 грн, оплата відповідачем здійснювалася частково.

Як зазначалося вище, у листі від 08.02.2021 №08022021/10 відповідач зазначив, що сума заборгованості відповідача за 2020 рік перед позивачем становить 266 268,11 грн. Вказане підтверджується актом звіряння наданих послуг за 2020 рік, який підписаний сторонами. З сумою боргу по акту наданих послуг №652 від 01.05.2020 в розмірі 115793,29 грн відповідач не погоджується, посилаючись на те, що послуги з перевезення вантажів у звітному періоді, не були надані в повному обсязі і вони не прийняті замовником.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Водночас акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб`єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб`єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17 та від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18. Зокрема.

Як зазначалося вище, у листі №08022021/11 від 08.02.2021 (а.с. 60 т.1) відповідач зазначив, що погашення заборгованості здійснюватиме частинами, починаючи з лютого 2021 року. На підтвердження вказаного, ТзОВ "ТД "Міст Експрес" долучило до вказаного листа копії платіжних доручень про часткову оплату боргу.

Отже, з аналізу вказаного листа вбачається, що ТзОВ "ТД "Міст Експрес" визнало суму боргу за надані послуги перевезення.

В подальшому в період з 04.02.2021 по 23.02.2021 відповідачем було здійснено часткову оплату на суму 142 000,00 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями платіжних документів.

Відтак, у відповідача залишилася не оплачена сума боргу в розмірі 124 268,11 грн від суми заборгованості з якою він погодився (266 268,11 грн - 142 000,00 грн = 124 268,11 грн).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач заперечує проти позову з огляду на наявність претензій від одержувачів майна, яке втрачено під час перевезення від 23.04.2020, на загальну суму 232379,84 грн (з урахуванням оголошеної цінності відправлень) та понесення відповідачем збитків на зазначену суму, а також про неотримання акту наданих послуг №652 від 01.05.2020 на суму 115793,29 грн.

Проте, з опису вкладення до поштового відправлення від 22.05.2020 вбачається, що позивач надіслав відповідачу акт наданих послуг №652 від 01.05.2020 на суму 115793,29грн. Окрім того, до матеріалів справи долучено фіскальний чек від 22.05.2020, який містить номер поштового відправлення 7301101813598, такий же як в описі від 20.05.2020 з оголошеною цінністю.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що подані позивачем опис вкладення в цінний лист та фіскальний чек є належними доказами надіслання відповідачу відповідного поштового відправлення, в тому числі акту наданих послуг №652 від 01.05.2020. Відтак, позивач належним чином виконав свої зобов`язання щодо скерування відповідачу акту наданих послуг №652 від 01.05.2020 на суму 115793,29 грн.

В свою чергу, відповідач не спростував належними та допустимими доказами факту нездійснення перевезень за вказаним актом, не надав доказів оплати здійснених перевезень, включених в акт наданих послуг №652 від 01.05.2020.

Відтак, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення сума 115793,29грн за здійснені перевезення включені в акт наданих послуг №652 від 01.05.2020.

Стосовно доводів про понесення відповідачем збитків на загальну суму 232379,84грн (з урахуванням оголошеної цінності відправлень) внаслідок втрати довіреного вантажу суд зазначає таке.

Як було зазначено вище, на виконання рейсу від 23.04.2020 по маршруту Київ-Жуляни-Кривий Ріг було оформлено ТТН №КЖ0046960 (автомобіль державний номер НОМЕР_1 , водій ОСОБА_1, пломба №28334062). При прибутті транспортного засобу (автомобіль державний номер НОМЕР_1 , водій ОСОБА_1 , пломба №28334062) на Криворізьке операційне відділення було встановлено відсутність наступних відправлень: №712-0186971; №712-0207401; №712-0207557; №712-0207367; №712-0208498; №712-0196782; №712-0207769; №712-0207611; №712-0207504.

В подальшому 28.04.2020 відповідач звернувся до правоохоронних органів із заявою про крадіжку вантажу, в результаті відкрито кримінальне провадження по цьому факту.

Відповідно до п. 2.2.5 договору відповідач зобов`язався, зокрема, забезпечити своєчасне та повне оформлення у встановленому порядку транспортних документів (ТТН).

Відповідно до п. 11.1. Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 N 363, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та подорожні листи вантажного автомобіля.

Пунктом 11.5 Правил передбачено, що у разі використання товарно-транспортної накладної у паперовій формі перший примірник товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - водій (експедитор) передає вантажоодержувачу, третій примірник, засвідчений підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Згідно з пунктом 72 Статуту автомобільного транспорту УРСР (затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 27.06.1969 N 401) автотранспортне підприємство або організація видає вантаж у пункті призначення вантажоодержувачу, вказаному в товарно-транспортній накладній. Одержання вантажу засвідчується підписом і печаткою (штампом) вантажоодержувача в трьох примірниках товарно-транспортної накладної, два з яких залишаються у шофера-експедитора, а один вручається вантажоодержувачу.

Відповідно до п. 15.6 Правил для засвідчення складання акта на вільному місці зворотного боку товарно-транспортної накладної записується дата складання і про що складений акт.

Відповідно до статті 158 Статуту автомобільного транспорту, підпунктів 15.1, 15.3, 15.6 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 N 363, документами, що підтверджують втрату вантажу, його кількість та вартість є виключно товарно-транспортна накладна з відміткою вантажоотримувача про нестачу/втрату вантажу та акт встановленої форми, що складається в такому випадку.

За приписами статті 158 Статуту автомобільного транспорту лише зазначені документи можуть підтверджувати обставини, які є підставою для застосування матеріально-правової відповідальності в разі втрати вантажу.

Умовами п. 4.4.3.договору сторони визначили, що у випадку виявлення втрати або ушкодження вантажних місць або вантажу під час передачі вантажоодержувачеві, повинен бути складений відповідний акт. Обидві сторони, перевізник, замовник (або представник вантажоодержувача), зобов`язані засвідчити власними підписами складений акт. При відмові однієї із сторін підписати згаданий акт, інша сторона має право залучити для складання і підписання акта третіх осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, останні містять копію ТТН №КЖ0046960 від 23.04.2020, яка не містить підпису вантажоодержувача (відповідача), який також є вантажовідравником (підпис наявний).

При цьому, відповідач не надав суду для огляду оригінал названої товарно-транспортної накладної для встановлення факту про складання акта (на вільному місці зворотного боку), відповідно до п. 4.4.3.договору та п. 15 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 N 363.

Так, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що ТзОВ "ТД "Міст Експрес" не надало жодних доказів складання акту про втрату вантажу. В судових засіданнях представник скаржника стверджувала, що акт про втрату вантажу долучений до матеріалів кримінального провадження, однак доказів на підтвердження вказаного ним долучено не було.

Окрім того, суд звертає увагу, що стягнення збитків за втрачений вантаж не є предметом цього спору. Разом з тим відповідач не подав доказів звернення до суду про відшкодування перевізником понесених витрат за втрачений вантаж.

При цьому суд зазначає, що у випадку доведення правоохоронними органами порушень позивачем по фактах, що стосуються обставин цієї справи, відповідач має право звернутися до Господарського суду Львівської області із заявою про перегляд судового рішення в цій справі за нововиявленими обставинами.

Доводи скаржника про зарахування зустрічних позовних вимог в односторонньому порядку суд не бере до уваги, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, останні не містять належним чином оформленої заяви про зарахування зустрічної однорідної вимоги, доказів її отримання позивачем. Разом з тим, у акті звіряння між сторонами спору (станом на 31.07.2020), який підписаний представником відповідача, також відсутні відомості про проведення зарахування.

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Статтею 602 Цивільного кодексу України унормовано, що не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 3 вказаної статті).

Згідно з частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Таким чином, для припинення зобов`язань зарахуванням необхідна наявність кількох умов. По-перше, зарахування можливе у разі, коли зобов`язання є зустрічним. Для зарахування необхідна наявність двох зобов`язань. При цьому особа, яка виступає кредитором з першого з них, повинна бути боржником з другого, і навпаки - боржник з першого зобов`язання повинен бути кредитором з другого з них. По-друге, вимоги, що підлягають зарахуванню, мають бути однорідними. У зв`язку з цим, як правило, зарахуванню підлягають вимоги за грошовими зобов`язаннями або за будь-якими іншими зобов`язаннями, предмет яких визначений родовими ознаками. Різнорідні зобов`язання зарахуванням припинені бути не можуть. По-третє, для зарахування взаємної вимоги важливе значення має час виконання зобов`язань. Зарахування можливе лише у разі, коли строк виконання зобов`язання настав або не вказаний чи визначений моментом затребування.

Припинення зобов`язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань; наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає про відсутність підстав вважати припиненими зобов`язання відповідача у зв`язку з проведенням зарахування.

Окрім того, дослідивши матеріали справи, суд встановив, що по спірних перевезеннях в матеріалах справи містяться податкові накладні позивача, в яких відображено спірні господарські операції в податковому обліку.

Таким чином, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду викладену в постановах від 11.09.2018 у справі №804/4787/16 та від 24.05.2019 у справі №826/7423/16, відповідно до якої аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було внесено зміни до ГПК України, зокрема змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів", викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 21.12.202 у справі № 16/401/17, від 16.02.2021 у справі № 927/645/19). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

У ч.2 ст. 86 ГПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Водночас, частини 1,3,4 ст. 13 ГПК України регламентують, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Зважаючи на викладене, за результатами дослідження та оцінки за правилами статті 86 ГПК України зібраних у справі доказів та обставин у сукупності, з урахуванням ст.ст. 2, 13, 14 ГПК України, судом апеляційної інстанції встановлено, що позовні вимоги про стягнення з ТзОВ "ТД "Міст Експрес" на користь ТзОВ "Смарт Логістик Груп" 240061,39 грн основного боргу є обґрунтованими, підтвердженими належними і допустимими доказами, в свою чергу відповідачем не спростовані, а відтак правомірно задоволені судом першої інстанції.

Щодо нарахування інфляційних втрат та 3 % річних, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши власний перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду що до стягнення з відповідача підлягають: 12 225,71 грн інфляційних втрат, 5090,62 грн 3% річних.

Приймаючи оскаржуване рішення, Господарський суд Львівської області також стягнув з ТзОВ "ТД "Міст Експрес" на користь ТзОВ "Смарт Логістик Груп" витрати на професійну правничу допомогу у сумі 24 000,00грн.

Частиною 1 ст. 244 ГПК України передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема судом не вирішено питання про судові витрати.

Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.02.2022 від представника позивача надійшла заява, в якій останній просив суд відшкодувати витрати на правову допомогу позивачу в розмірі 24000,00 грн (а.с. 139-160 т.3).

На підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу позивачем було долучено копію договору про надання правової допомоги від 03.07.2020, копію додаткової угоди №3 від 25.10.2021, копію довіреності №1 від 25.07.2021, копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 23.12.2021 №1023259, копію свідоцтва про право на заняття адвокатської діяльності №511 від 09.11.2021, копії платіжних доручень №3520 від 18.11.2021 та №3883 від 18.01.2022, копії актів надання послуг №40 від 30.11.2021 та №3 від 31.01.2022.

У п.2 додаткової угоди №3 від 25.10.2021 до договору про надання правової допомоги від 03.07.2020, укладеного між ТзОВ "Смарт Логістик Груп" та Адвокатським бюро "Мусулевський та партнери", сторони погодили, що за надання правничої допомоги клієнт зобов`язується сплатити адвокатському бюро гонорар у фіксованому розмірі 24000,00грн.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч.8 ст.129 ГПК України).

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст.126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст.126 ГПК України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач звернувся з клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Однак, дослідивши вказане клопотання суд першої інстанції відхилив таке, оскільки позивачем не надано належних доказів необґрунтованості витрат на правову допомогу.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до постанови Верховного Суду в складі об`єднаної палати КГС від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам.

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що представник брав участь у судових засіданнях, знайомився із документами й аналізував законодавство та судову практику, а вартість наданих послуг була погоджена між позивачем та адвокатським об`єднанням у договорі та додаткових угодах.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується з висновком місцевого господарського суду, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу є доведений та документально обґрунтований.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та спростовуються вищенаведеним.

Таким чином, матеріали справи свідчать про те, що, приймаючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв рішення, яке відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшло свого підтвердження, в зв`язку з чим підстави для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення відсутні.

Інші доводи, наведені в апеляційних скаргах не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та спростовуються вищенаведеним.

Водночас, у контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі, суд вважає, що сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Однак, скаржниками всупереч вищенаведеним нормам права, не подано доказів, які б підтвердили доводи викладені в апеляційних скаргах та спростували правомірність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу ТзОВ "ТД "Міст Експрес" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 18.02.2022 у справі № 914/3564/21 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційних скарг залишити за скаржником.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні ст.ст.287-288 ГПК України.

5. Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Головуючий-суддя Н.М. Кравчук

Судді Р.І. Марко

Б.Д. Плотніцький