Рішення

від 14.09.2022 по справі 910/3682/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.09.2022Справа № 910/3682/22Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31, корп. 2, код ЄДРПОУ 34926981)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольфсон" (69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, 3, код ЄДРПОУ 39582451)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Департамент муніципальної безпеки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (04074, м. Київ, вул. Вишгородська, 21)

про зобов`язання вчинити дії та стягнення 500,00 грн,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: Бишовець В.А.

Від відповідача: не з`явився

Від третьої особи: Суткович М.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Департамент міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольфсон" про зобов`язання відповідача повернути позивачу дизельне паливо в кількості 28 460 літрів та бензин А-95 у кількості 31 680 літрів та стягнення 500 грн штрафу.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 19.05.2022 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у встановлений спосіб.

02.06.2022 від позивача засобами поштового зв`язку через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшли матеріали на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи № 910/3682/22 здійснювати у порядку загального позовного провадження, залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Департамент муніципальної безпеки виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та призначено підготовче засідання на 06.07.2022.

05.07.2022 через систему "Електронний суд" представником третьої особи подано клопотання про відкладення судового засідання та про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів через ЄСІТС.

Заява третьої особи про відкладення розгляду справи та про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції мотивована тим, що представнику третьої особи та третій особі не надходила копія позовної заяви з додатками, у зв`язку з чим представнику довелось клопотати про ознайомлення з матеріалами справи, які були надані тільки 05.07.2022, через що представник третьої особи не мав змоги направити суду письмові пояснення та не встиг сформулювати правову позицію на 06.07.2022. також через масштабні воєнні дії, що точаться на території України, ракетні обстріли міста Києва, представник третьої особи була змушена евакуюватись через загрозу життю та здоров`ю. Наразі та до моменту зникнення загрози ракетних обстрілів міста Києва представник третьої особи вимушено знаходиться за межами міста Києва та не зможе прибути на судове засідання в місто Київ.

У засідання суду 06.07.2022 з`явився представник позивача, заперечень проти відкладення розгляду справи не навів та заперечив проти клопотання щодо участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції посилаючись на те, що третьою особою не додержано порядку подачі даного клопотання, зокрема, не надано суду належних та допустимих доказів направлення даного клопотання на адреси інших учасників судового процесу.

Враховуючи, що третя особа не обмежена у виборі повноважного представника для участі в судовому засіданні, а також те, що третя особа у своїй заяві не наводить жодних належних та допустимих доказів наявності об`єктивних причин, за яких позбавлена можливості приймати участь у засіданнях по справі № 910/3682/22 у Господарському суді міста Києва, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні клопотання третьої особи про відкладення розгляду справи та про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

При цьому, судом зазначено, що в разі неможливості направити уповноваженого представника до Господарського суду міста Києва, заявник не позбавлений права направити письмові пояснення, в яких викласти свою правову позицію, разом з клопотанням про розгляд справи за відсутності його представника.

Відповідач та третя особа участь своїх представників у засідання суду 06.07.2022 не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомлялися належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 відкладено підготовче засідання на 03.08.2022.

13.07.2022 через систему "Електронний суд" від третьої особи надійшли письмові пояснення на позовну заяву з клопотанням про визнання поважними причин пропуску строку на подання письмових пояснень третьої особи, продовження даного строку, які судом прийнято до розгляду.

Також 18.07.2022 від позивача засобами поштового зв`язку надійшла заява про долучення доказів.

У підготовчому засіданні 03.08.2022 присутніми представниками учасників судового процесу надано усні пояснення щодо можливості закриття підготовчого провадження та про призначення справи до розгляду по суті.

Відповідач участь свого представника у засідання суду 03.08.2022 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.08.2022.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2022 відкладено розгляд справи на 14.09.2022.

Представник позивача у судовому засіданні 14.09.2022 підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач участь свого представника у засідання суду 14.09.2022 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

14.09.2022 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У зв`язку з перебуванням судді Андреїшиної І.О. у період з 19.09.2022 року до 23.09.2022 року включно у відпустці, повний текст рішення складено, відповідно до статті 252 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки - 26.09.2022 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оглянувши оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

30.07.2015 між Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХОЙЛ РІТЕЙЛ» (далі - Учасник) було укладено договір № 63 про закупівлю товарів за державні кошти (далі - договір).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2020 у справі № 910/9894/20 позов задоволено повністю; замінено в договорі № 63 від 30.07.2015 про закупівлю товарів за державні кошти, укладеному між Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХОЙЛ РІТЕЙЛ», сторону замовника з Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) на Управління з питань цивільного захисту виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та назву і юридичну адресу учасника по договору з ТОВ «ТЕХОЙЛ РІТЕЙЛ» на ТОВ «Вольфсон».

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.21 по справі №910/9894/20 рішення Господарського суду міста Києва від 30.10.2020 у справі №910/9894/20 - скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Верховного суду у складі Касаційного господарського суду від 24.06.21 по справі №910/9894/20 касаційну скаргу Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) залишено без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 у справі №910/9894/20 - без змін.

Відповідно до п.1.1. договору учасник зобов`язується у 2015 році в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі на свій ризик, власними силами поставити замовнику «товар», зазначений у специфікації (додаток № 1) до цього договору, який є його невід`ємною частиною, а замовник прийняти і оплатити товар.

Найменування товарів: дизельне пальне та бензин А-95 (п. 1.2. договору).

Договором встановлено, що місце передачі палива - на АЗС учасника, які розташовані у м. Києві (п. 5.1.1. договору).

Згідно з п. 7.5. договору закріплено, що за кожне порушення учасником строків повідомлення замовника про зміну свого місцезнаходження учасник сплачує на користь замовника штраф у розмірі 500 грн.

Відповідно до п. 10.1 договору, в частині видачі товару на АЗС, він діє до повного використання замовником отриманих від учасника «безстрокових талонів».

Департаментом було отримано «безстрокові талони» ТОВ «Вольфсон» на бензин А-95 у кількості 32500 літрів та на дизельне пальне у кількості 32500 літрів на загальну суму 1 234 350,00 грн, також було отримано два примірники видаткової накладної № ТР-0001072 від 19.08.2015 та рахунок-фактуру № ТС-0002544 від 19.08.2015.

На виконання умов договору позивачем здійснено оплату товару за договором № 63 від 30.07.2015 про закупівлю товарів за державні кошти у сумі 1234350,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1106 від 27.08.2015 та випискою по рахунках від 02.09.2015.

Департаментом було отримано «безстрокові талони» ТОВ «Вольфсон» на бензин А-95 у кількості 32500 літрів та на дизельне пальне у кількості 32500 літрів.

Позивач у позовній заяві зазначає, що до 2018 року Департамент використовував «безстрокові талони» у відповідності до умов договору. Однак, в подальшому, на визначених у додатку 2 до договору № 63 від 30.07.2015 про закупівлю товарів за державні кошти, АЗС відмовлялися відпускати паливо за наданими учасником «безстроковими талонами».

Разом з тим, АЗС, перелік яких міститься в додатку № 2 до договору та, які, відповідно є місцем передачі товару, відповідно до п.п. 5.1.1 договору, відмовляються здійснювати передачу товару за наявними «безстроковими талонами», про що свідчать акти про відмову відпуску бензину А-95 на АЗС після пред`явлення «безстрокового талону» та про відмову відпуску бензину А-95 на АЗС після пред`явлення «безстрокового талону». Причиною відмови вказано відсутність домовленості між АЗС «КЛО» та ТОВ «Вольфсон» про відпуск бензину та дизельного пального за «безстроковим талоном».

Обґрунтовуючи позов позивач зазначає, що фактично поставка пального відбулась в іншій кількості, аніж позивачем замовлено, а саме залишок пального, згідно з талонами складає: для отримання дизельного палива - 28 460 літрів, та для бензину - 31 680 літрів.

30.10.2019 позивачем на адресу відповідача надіслано лист № 064-6193 від 30.10.2019 з вимогою надати перелік автозаправних станцій, на яких здійснюється відпуск товару по талонах за договором № 63 від 30.07.2015 та запропоновано вирішити питання щодо заміни сторони в договорі.

Оскільки, відповіді отримано не було, 02.04.2020 року Департаментом повторно надіслано лист № 064-1503 від 27.03.2020 на адресу ТОВ «Вольфсон» з аналогічними вимогами. Згідно інформації про відстеження відправлення з офіційного сайту Укрпошта, 07.04.2020 відправлення вручено за довіреністю. Відповіді на листи позивача надано не було.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що відповідач свій обов`язок щодо видачі (передачі) Департаменту дизельного палива в кількості 28460 літрів та бензину у кількості 31680 літрів, відповідно до виданих ним талонів - не здійснив, чим порушив умови договору № 63 від 30.07.2015 про закупівлю товарів за державні кошти.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 500,00 грн штрафу на підставі п. 7.5. договору, оскільки на адресу позивача не надходило жодних повідомлень ні від ТОВ «ТЕХОЙЛ РІТЕЙЛ», ні від ТОВ «Вольфсон» про зміну найменування та адреси юридичної особи.

Зокрема, позивач зазначав, що при перевірці даних про ТОВ «ТЕХОЙЛ РІТЕЙЛ» виявилося, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за ідентифікаційним кодом ТОВ «ТЕХОЙЛ РІТЕЙЛ» 39582451, зазначеним у договорі, значиться Товариство з обмеженою відповідальністю «Вольфсон». Державну реєстрацію змін до установчих документів, зміну повного та скороченого найменування, зміну місцезнаходження товариства проведено 29.05.2019.

Також, відповідно до п.1 Рішення Київської міської ради від 22.03.2018 №374/4438 «Про деякі питання діяльності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) утворено Управління з питань цивільного захисту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) шляхом виділу управління з питань надзвичайних ситуацій з Департаменту міського благоустрію виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Пунктом 2 зазначеного рішення встановлено, що Управління з питань цивільного захисту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) є правонаступником Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в частині відповідного майна, прав та обов`язків.

Пунктами 3.2 та 3.3 вказаного рішення визначено Виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) утворити комісію з виділу управління з питань надзвичайних ситуацій з департаменту міського благоустрію виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердити розподільчий баланс у встановленому порядку.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №2213 від 05.12.2018 «Про організаційно-правові заходи щодо виконання рішення Київської міської ради від 22.03.2018 №374/4438» утворено комісію з виділу управління з питань надзвичайних ситуацій з департаменту міського благоустрію виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Пунктом 2.3 на комісію покладено завдання щодо складання розподільчого балансу, яким визначити всі права та обов`язки, майно департаменту міського благоустрію виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що переходить до Управління з питань цивільного захисту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), та забезпечити його подання та затвердження виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації). Також комісії доручено вжити заходів щодо інвентаризації майна Департаменту міського благоустрію виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Аналогічні положення містить і ст. 173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

На підставі зібраних у матеріалах справи доказів, виходячи із встановлених обставин спору суд дійшов висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами, ґрунтуються на договорі № 63 від 30.07.2015, який за своєю правовою природою є поставки.

Відповідно п.2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Частинами 1, 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем здійснено оплату товару за договором № 63 від 30.07.2015 про закупівлю товарів за державні кошти у сумі 1234350,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 1106 від 27.08.2015 та випискою по рахунках від 02.09.2015.

Департаментом було отримано «безстрокові талони» ТОВ «ТЕХОЙЛ РІТЕЙЛ» на бензин А-95 у кількості 32500 літрів та на дизельне пальне у кількості 32500 літрів.

Враховуючи вищезазначене, Департамент виконав умови договору належним чином та у визначені строки, здійснивши оплату в розмірі 1 234 350,00 грн та прийнявши «безстрокові талони» від ТОВ «ТЕХОЙЛ РІТЕЙЛ».

Разом з тим, судом встановлено, що в подальшому, на визначених у додатку 2 до договору № 63 від 30.07.2015 про закупівлю товарів за державні кошти, АЗС відмовлялися відпускати позивачу паливо за наданими відповідачем «безстроковими талонами», що підтверджується актами про відмову відпуску бензину А-95 на АЗС після пред`явлення «безстрокового талону». Причиною відмови вказано відсутність домовленості між АЗС «КЛО» та ТОВ «ТЕХОЙЛ РІТЕЙЛ» про відпуск бензину та дизельного пального за «безстроковим талоном».

Отже, судом встановлено, що фактично поставка пального відбулась в іншій кількості, аніж позивачем замовлено, а саме залишок пального, згідно з талонами складає: для отримання дизельного палива - 28 460 літрів, та для бензину - 31 680 літрів.

Виходячи з умов пунктів 5.1, 5.3, 10.1 договору № 63 від 30.07.2015 про закупівлю товарів за державні кошти відповідач зобов`язаний відпускати товар позивачу цілодобово за «безстроковими талонами» через АЗС, починаючи з моменту передачі талонів на товар до моменту використання всіх «безстрокових талонів» Департаментом.

Відповідач свій обовязок щодо видачі (передачі) товару покупцю в повному обсязі не виконав.

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов`язання, та факт не видачі товару є доведеним. Доказів передачі товару на вимогу позивача відповідачем суду не надано.

Відповідно до ст. 193 ГК України господарські зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні приписи містить стаття 193 ГК України.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Станом на момент розгляду справи, відповідачем суду не надано жодного доказу який би свідчив про належне виконання ним умов договору щодо видачі (передачі) позивачу дизельного палива в кількості 28460 літрів та бензину у кількості 31680 літрів, відповідно до виданих ним талонів.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 500,00 грн штрафу на підставі п. 7.5. договору, оскільки на адресу позивача не надходило жодних повідомлень ні від ТОВ «ТЕХОЙЛ РІТЕЙЛ», ні від ТОВ «Вольфсон» про зміну найменування та адреси юридичної особи.

Відповідно до п.7.5. договору за кожне порушення учасником строків повідомлення замовника про зміну свого місцезнаходження учасник сплачує на користь замовника штраф у розмірі 500 грн.

Позивач у позовній заяві зазначає, що при перевірці даних про ТОВ «ТЕХОЙЛ РІТЕЙЛ» виявилося, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за ідентифікаційним кодом ТОВ «ТЕХОЙЛ РІТЕЙЛ» 39582451, зазначеним у договорі, значиться Товариство з обмеженою відповідальністю «Вольфсон».

З наявних у справі матеріалів вбачається, що рішенням Господарського суду міста Києва від 30.10.2020 у справі № 910/9894/20 встановлено, що державну реєстрацію змін до установчих документів, зміну повного та скороченого найменування, зміну місцезнаходження товариства проведено 29.05.2019.

Крім того, судом встановлено, що зазначеними вище рішеннями Департаменту міського благоустрою відмовлено в заміні сторони правонаступником, а отже, процесуальне право вимоги про зобов`язання відповідача повернути дизельне пальне належить Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Також судом враховується, що оплату за отримані безстрокові талони у сумі 1 234 350,00 грн здійснено саме Департаментом міського благоустрою, зі свого розрахункового рахунку, що підтверджується платіжним дорученням №1106 від 27.08.2015.

Отже, підсумовуючи викладене вище, вимоги позивача визнаються судом повністю обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Вольфсон" (69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, 3, код ЄДРПОУ 39582451) повернути на користь Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31, корп. 2, код ЄДРПОУ 34926981) дизельне паливо в кількості 28 460 літрів та бензин А-95 у кількості 31680 літрів.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольфсон" (69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, 3, код ЄДРПОУ 39582451) на користь Департаменту міського благоустрою виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31, корп. 2, код ЄДРПОУ 34926981) штраф у розмірі 500 (п`ятсот) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 4 962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) грн 00 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 26.09.2022

Суддя І.О. Андреїшина