Рішення

від 22.09.2022 по справі 307/4814/21

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 307/4814/21

Провадження № 2/307/1226/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2022 року Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого

судді Гримут В.І.

за участі: секретаря Ком`яті Н.А.

позивача ОСОБА_1

представників відповідача Хайновський О.О.

Пономаренко В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі суду, в місті Тячів, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Тячівський завод «Зеніт» та Фонду Державного Майна Україна про визнання працівника звільненим з роботи та стягнення заборгованості із заробітної плати,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом у якому просив визнати його звільненим від виконання обов`язків директора Державного підприємства «Тячівський завод «Зеніт», звільненим з посади начальника юридичного відділу цього ж ДП з 30 листопада 2021 року за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, уповноважити його на подання документів до відповідного суб`єкта Державної реєстрації (державного реєстратора та/або нотаріуса) для державної реєстрації змін до відомостей про ДП «Тячівський завод «Зеніт (код ЄДРПОУ - 14307908) щодо виключення ОСОБА_1 з реєстру як керівника вказаного підприємства та внесення змін до відомостей про телефон та адресу електронної пошти цього підприємства, а також стягнути з Державного підприємства «Тячівський завод «Зеніт» на його користь 319818 гривень заборгованості по заробітній платі. Під час судового розгляду ОСОБА_1 зменшив позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати.

Посилається на те, що державне підприємство «Тячівський завод «Зеніт» було засноване у 1993 році Міністерством машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України та належить до державної власності.

З моменту заснування вказане державне підприємство входить до сфери управління Міністерством машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України, після чого підприємство було передано до сфери управління Міністерства Промислової політики України, яке було реорганізоване шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Станом на теперішній час ДП «Тячівський завод «Зеніт» знаходиться у сфері управління Фонду Державного майна України згідно розпоряджання КМУ від 20.11.2019 № 1101 «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду Державного майна».

Наказом директора ДП «Тячівський завод «Зеніт» від 30.03.2014 № 4 його було прийнято на роботу на посаду начальника юридичного відділу держпідприємства.

У зв`язку із звільненням ОСОБА_4 від виконання обов`язків директора ДП «Тячівський завод «Зеніт» згідно наказу Міністерства промислової політики України від 25.06.2014 № 38-Д, на нього було покладене виконання обов`язків Директора цього держпідприємства.

15 листопада 2021 року відповідно до ст. 38 КЗпПУ ним підготовлено та особисто передано на адресу ДП «Тячівський завод «Зеніт» заяву щодо звільнення його за власним бажанням з посади начальника юридичного відділу держпідприємства, а також підготовлено та відправлено поштою на адресу Фонду Державного майна України заяву про звільнення його за власним бажанням від виконання обов`язків директора держпідприємства (підтверджується описом вкладення у цінному листі від 15.11.2021 та службовими чекам від 15.11.2021).

У наведених письмових заявах ним було наголошено про бажання звільнитися з займаних посад 30.11.2021, тобто через два тижні після направлення таких заяв адресатам.

Фонд державного майна України не прийняв своєчасно належне рішення щодо його звільнення від виконання обов`язків директора ДП «Тячівський завод «Зеніт», при цьому безпосередньо на ДП «Тячівський завод «Зеніт» не може бути прийняте належне рішення щодо його звільнення з посади начальника юридичного відділу держпідприємства, оскільки на держпідприємстві він рахується останнім працівником отже не може звільнити сам себе.

Вважає, що ним вчинено вичерпні законні заходи задля власного звільнення з посади начальника юридичного відділу ДП «Тячівський завод «Зеніт» та звільнення від виконання обов`язків директора ДП «Тячівський завод «Зеніт», оскільки 15.11.2021 він подав належні письмові заяви, проте внаслідок незалежних від нього обставин таке звільнення не відбулося у визначений день - 30.11.2021, у зв`язку з чим вбачаються беззаперечні підстави для його звернення до суду для захисту власних трудових прав і законних інтересів. При вирішенні питання щодо його звільнення від виконання обов`язків директора «Тячівський завод «Зеніт», одночасно потребує вирішенню пов`язане питання щодо внесення змін до відомостей про керівника держпідприємства, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємств та громадських формувань. Просить визнати його звільненим з 30.11.2021 з посади начальника юридичного відділу та від виконання обов`язків директора ДП «Тячівський завод «Зеніт» за власним бажанням згідно статті 38 КЗпПУ, уповноважити його на подання до відповідного суб`єкта державної реєстрації для державної реєстрації змін до відомостей про ДП «Тячівський завод «Зеніт» щодо виключення його як керівника та повноважного представника вказаного держпідприємства, для державної реєстрації змін до відомостей про телефон і адресу електронної пошти вказаного держпідприємства.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали.

Розглянувши матеріали справи суд вважає, що позов слід задовольнити виходячи з наступного.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 частин 1-4 цього ж Кодексу цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 13 ч.ч. 1, 2 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтею 42 ч. 1 п. 2 цього ж Кодексу визначено, що учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам.

З приписів ст. 76, ст. 77 ч.ч. 1, 2, ст. 78, 79, 80 ч. 2, ст. 81 ч.ч. 1, 5, 6, ст. 83 ч. 1 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Суд встановив, що наказом в.о. директора ДП «Тячівський завод «Зеніт» № 4 від 30 березня 2014 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду начальника юридичного відділу.

Наказом заступника Міністра промислової політики України № 30 - Д від 25 червня 2014 на нього було покладено обов`язки директора ДП «Тячівський завод «Зеніт».

З листа Міністерства економіки України, у відповідь на заяву ОСОБА_1 про звільнення його від виконання обов`язків директора ДП «Тячівський завод «Зеніт», від 29.09.2021 убачається, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.11.2019 № 1101 «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна», цілісний майновий комплекс ДП «Тячівський завод «Зеніт» передано із сфери управління Мінекономіки до сфери управління Фонду державного майна України. Тому Мінекономіки не має повноважень щодо увільнення його від виконання обов`язків директора ДП «Тячівський завод «Зеніт» та пропонує із зазначеним питанням звернутись до ФДМУ.

Згідно статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Статтею 2 КЗпПУ визначено основні трудові права працівників. Згідно цієї норми громадяни України мають право на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби або реабілітації, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

За правилами статті 36 цього ж кодексу підставами припинення трудового договору в тому числі є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору.

Статтею 38 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Сторонами не оспорюється, що ОСОБА_1 з часу призначення його на посаду директора ДП «Тячівський завод «Зеніт» був єдиним працівником цього підприємства.

15 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Голови Фонду державного майна України в якій просив звільнити його від виконання обов`язків директора Державного підприємства «Тячівський завод «Зеніт» за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України. Разом з цією заявою позивач надіслав відповідачу і заяву адресовану керівнику ДП «Тячівський завод «Зеніт» про звільнення його з посади начальника юридичного відділу з 30 листопада 2021 року за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.

Позивач пояснив, що заяву про звільнення його з посади начальника юридичного відділу він надіслав до ФДМУ, оскільки вважає, що не має повноважень звільняти сам себе.

Наказом в.о. Голови ФДМУ від 21.02.2022 ОСОБА_1 , юрисконсульта ДП «Тячівський завод «Зеніт» було увільнено від виконання обов`язків директора Підприємства.

Виходячи з викладених правових норм та встановлених обставин суд вважає, що право позивача на звільнення з роботи за власним бажанням з дати вказаної в його заяві не суперечить Закону і підлягає захисту. Передбачених Законом підстав у відмові йому з боку відповідача не встановлено.

На думку суду, в зв`язку з тим, що на даний час ОСОБА_1 вже не має можливості звільнити себе з посади начальника юридичного відділу ДП, а також у зв`язку з відсутністю іншої юридично визначеної особи, яка б могла це зробити, його слід визнати звільненим з цієї посади.

Також через відсутність на даний час будь-яких інших працівників на ДП «Тячівський завод «Зеніт» ОСОБА_1 слід уповноважити на подання документів до відповідного суб`єкта Державної реєстрації для реєстрації змін до відомостей про ДП щодо виключення його з реєстру як керівника вказаного підприємства.

Винісши наказ № 302 від 21.02.2021 про увільнення ОСОБА_1 від виконання обов`язків директора Державного підприємства «Тячівський завод «Зеніт» ФДМУ

Тому, керуючись ст.ст. 95 ч. 1, 258, 259, 264, 265 ЦПК України, стст. 36, 38, ЦК України суд, У Х В А Л И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_1 звільненим від виконання обов`язків директора Державного підприємства «Тячівський завод «Зеніт» та з посади начальника юридичного відділу цього ж ДП з 30 листопада 2021 року за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.

Уповноважити ОСОБА_1 на подання документів до відповідного суб`єкта Державної реєстрації (державного реєстратора та/або нотаріуса) для державної реєстрації змін до відомостей про ДП «Тячівський завод «Зеніт (код ЄДРПОУ - 14307908) щодо виключення його ( ОСОБА_1 ) з реєстру як керівника вказаного підприємства та внесення змін до відомостей про телефон та адресу електронної пошти цього підприємства.

Стягнути з Фонду Державного Майна України та ДП «Тячівський завод «Зеніт (код ЄДРПОУ - 14307908) по 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні судового збору на користь держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду через Тячівський районний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повне рішення складено 26.09.2022 року.

Головуючий В.І. Гримут