Постанова

від 16.02.2023 по справі 307/4814/21

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 307/4814/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 лютого 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Кожух О.А., Джуги С.Д.

з участю секретаря судового засідання: Чичкало М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Фонду державного майна України на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 вересня 2022 року, ухвалене головуючим суддею Гримутом В.І., за позовом ОСОБА_1 до Державного Підприємства «Тячівський завод «Зеніт» та Фонду державного майна України про визнання працівника звільненим з роботи та уповноваження вчинити певні дії

встановив:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Тячівський завод «Зеніт» та Фонду державного майна України про визнання працівника звільненим з роботи та стягнення заборгованості із заробітної плати.

Позивні вимоги обґрунтовані тим, що державне підприємство «Тячівський завод «Зеніт» було засноване у 1993 році Міністерством машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України та належить до державної власності.

З моменту заснування вказане державне підприємство входить до сфери управління Міністерством машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України, після чого підприємство було передано до сфери управління Міністерства Промислової політики України, яке було реорганізоване шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Станом на теперішній час ДП «Тячівський завод «Зеніт» знаходиться у сфері управління Фонду Державного майна України згідно розпоряджання КМУ від 20.11.2019 № 1101 «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду Державного майна».

Наказом директора ДП «Тячівський завод «Зеніт» від 30.03.2014 № 4 його було прийнято на роботу на посаду начальника юридичного відділу держпідприємства.

У зв`язку із звільненням ОСОБА_2 від виконання обов`язків директора ДП «Тячівський завод «Зеніт» згідно наказу Міністерства промислової політики України від 25.06.2014 № 38-Д, на нього було покладене виконання обов`язків Директора цього держпідприємства.

15 листопада 2021 року відповідно до ст. 38 КЗпПУ ним підготовлено та особисто передано на адресу ДП «Тячівський завод «Зеніт» заяву щодо звільнення його за власним бажанням з посади начальника юридичного відділу держпідприємства, а також підготовлено та відправлено поштою на адресу Фонду Державного майна України заяву про звільнення його за власним бажанням від виконання обов`язків директора держпідприємства. У наведених письмових заявах ним було наголошено про бажання звільнитися із займаних посад з 30.11.2021, тобто через два тижні після направлення таких заяв адресатам.

Фонд державного майна України не прийняв своєчасно належне рішення щодо його звільнення від виконання обов`язків директора ДП «Тячівський завод «Зеніт», при цьому безпосередньо ДП «Тячівський завод «Зеніт» не може бути прийняте належне рішення щодо його звільнення з посади начальника юридичного відділу держпідприємства, оскільки, на держпідприємстві він рахується останнім працівником отже не може звільнити сам себе.

Вважає, що ним вчинено вичерпні законні заходи задля власного звільнення з посади начальника юридичного відділу ДП «Тячівський завод «Зеніт» та звільнення від виконання обов`язків директора ДП «Тячівський завод «Зеніт», оскільки, 15.11.2021 він подав належні письмові заяви, проте внаслідок незалежних від нього обставин таке звільнення не відбулося у визначений день - 30.11.2021, у зв`язку з чим вбачаються беззаперечні підстави для його звернення до суду для захисту власних трудових прав і законних інтересів. При вирішенні питання щодо його звільнення від виконання обов`язків директора «Тячівський завод «Зеніт», одночасно потребує вирішенню пов`язане питання щодо внесення змін до відомостей про керівника держпідприємства, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємств та громадських формувань.

З врахуванням наведеного та уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просив суд визнати його звільненим від виконання обов`язків директора Державного підприємства «Тячівський завод «Зеніт», звільненим з посади начальника юридичного відділу цього ж державного підприємства з 30 листопада 2021 року за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України, уповноважити його на подання документів до відповідного суб`єкта Державної реєстрації (державного реєстратора та/або нотаріуса) для державної реєстрації змін до відомостей про ДП «Тячівський завод «Зеніт (код ЄДРПОУ - 14307908) щодо виключення ОСОБА_1 з реєстру, як керівника вказаного підприємства та внесення змін до відомостей про телефон та адресу електронної пошти цього підприємства.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 вересня 2022 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_1 звільненим від виконання обов`язків директора Державного підприємства «Тячівський завод «Зеніт» та з посади начальника юридичного відділу цього ж державного підприємства із 30 листопада 2021 року за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України.

Уповноважено ОСОБА_1 на подання документів до відповідного суб`єкта Державної реєстрації (державного реєстратора та/або нотаріуса) для державної реєстрації змін до відомостей про ДП «Тячівський завод «Зеніт (код ЄДРПОУ - 14307908) щодо виключення його ( ОСОБА_1 ) з реєстру як керівника вказаного підприємства та внесення змін до відомостей про телефон та адресу електронної пошти цього підприємства.

Стягнуто з Фонду Державного Майна України та ДП «Тячівський завод «Зеніт (код ЄДРПОУ - 14307908) на користь держави по 454 гривень судового збору.

Фонд державного майна України, не погоджуючись із вказаним рішенням суду, подало апеляційну скаргу в якій просить скасувати таке рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Вказує, що відповідності до Статуту ДП «Тячівський завод «Зеніт», підприємство було засноване у 1993 році Міністерством машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України та належить до державної власності. З моменту заснування вказане держпідприємство входило до сфери управління Міністерством машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії України. В подальшому підприємство було передано до сфери управління Міністерства Промислової політики України, яке відповідно до постанови КМУ від 23.03.2014 року № 94 було реорганізоване шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України.

Відповідно до розпорядження КМУ від 20.11.2019 року № 1101 «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду Державного майна» ДП «Тячівський завод «Зеніт» передано із сфери управління Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства до сфери управління Фонду.

Згідно із п. 10 Положення про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482 (зі змінами), право на управління об`єктом передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі. Отже, на цей час, органом управління ДП «Тячівський завод «Зеніт» є Фонд.

Наказом ДП «Тячівський завод «Зеніт» від 30.03.2014 № 4 ОСОБА_1 було прийнято на посаду Начальника юридичного відділу держпідприємства. Відповідно до наказу Мінпромполітики від 25.06.2014 №38-Д та наказом ДП «Тячівський завод «Зеніт» від 02.07.2014 №8 на позивача було покладено виконання обов`язків директора зазначеного підприємства.

У відповідності з приписами ст. 38 Кодексу Законів про працю України 15.11.2021 позивачем, на адресу ДП «Тячівський завод «Зеніт» було подано заяву щодо звільнення позивача за власним бажанням з посади начальника юридичного відділу держпідприємства, а також підготовлено та відправлено на адресу Фонду заяву щодо звільнення позивача за власним бажанням від виконання обов`язків Директора держпідприємства (копія наявна в матеріалах справи).

Процедура звільнення керівника підприємства чітко регламентована Законом України «Про центральні органи виконавчої влади», зокрема шляхом видання наказу про звільнення на підставі рішення уповноваженого органу, заповнення та видача трудової книжки, остаточний розрахунок і т. д., при цьому підстави для звільнення можуть бути різні.

Згідно з ч.ч. 10.7, 10.7.7, 10.7.8 Статуту ДП «Тячівський завод «Зеніт» до виключної компетенції Суб`єкта управління Підприємством відповідно до покладених на нього завдань належить, зокрема, призначення (обрання) та припинення повноважень Директора Підприємства; затвердження умов трудового договору (контракту), що укладатиметься з ним; встановлення розміру його винагороди; призначення (обрання) особи, яка уповноважується на підписання трудового договору (контракту) з Директором Підприємства; здійснення контролю за додержанням вимог трудового договору (контракту); прийняття рішення про відсторонення Директора від здійснення повноважень та призначення (обрання) особи, яка тимчасове здійснюватиме повноваження Директора Підприємства.

Фондом був виданий наказ від 21.02.2022 № 302 «Про увільнення від виконання обов`язків директора ДП «Тячівський завод «Зеніт» Давлатова В.А.», яким позивача було увільнено від виконання обов`язків директора Підприємства з дати його видання.

Враховуючи наведене вбачається, що Позивач, будучи виконуючим обов`язки директора ДП «Тячівський завод «Зеніт», не був позбавлений можливості звільните себе з посади начальника юридичного відділу підприємства, однак, свідомо створив правову колізію, оскільки, після увільнення його від виконання обов`язків директора підприємства та тимчасової відсутності кандидатури, яка б цю посаду зайняла, позивач залишився єдиним працівником підприємства у якості начальника юридичного відділу, на яку позивача було призначено у відповідності з наказом ДП «Тячівський завод «Зеніт» від 30.03.2014 № 4.

Зазначаємо, що у відповідності до п. 6.3 ст. 6 Статуту ДП «Тячівський завод «Зеніт», затвердженому від 05.07.1993 № 490, керівник Підприємства самостійно вирішує питання діяльності Підприємства за винятком тих, що віднесені статутом до компетенції Міністерства та інших органів управління даного підприємства, зокрема, керівник Підприємства: несе повну відповідальність за стан та діяльність Підприємства; діє без довіреності від імені Підприємства, представляє його в усіх установах та організаціях; розпоряджається коштами та майном відповідно до чинного законодавства; заключає договори, видає довіреності, відкриває в установах банку розрахунковий та інші рахунки; несе відповідальність за формування та виконання фінансових планів.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Фонд є суб`єктом управління об`єктами державної власності.

Тому до повноважень Фонду не відноситься проведення розрахунків (виплати заробітної плати та вихідної допомоги) та внесення в трудові книжки записів про звільнення.

Також Фонд не погоджується з тим, що судом уповноважено саме Позивача на подання документів до відповідного суб`єкта Державної реєстрації (державного реєстратора та/або нотаріуса) для державної реєстрації змін до відомостей про Підприємство щодо виключення його ( ОСОБА_1 ) з реєстру як керівника вказаного Підприємства та внесення змін до відомостей про телефон та адресу електронної пошти цього Підприємства, а не уповноважений на це орган управління, яким в даному випадку є Фонд.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає що така задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку з приводу того, що право позивача на звільнення з роботи за власним бажанням з певної дати зазначеної в заяві про звільнення не суперечить трудовому законодавству та підлягає захисту.

Перевіривши дані висновки суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з такими, відповідно до наступних доводів.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

А ч. 1 ст. 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так з приписів ст. 76, ч.ч. 1, 2 ст. 77, ст.ст. 78, 79 і 80, ч.ч. 1, 4 ст. 81 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Протягом судового розгляду встановлено, що наказом в.о. директора ДП «Тячівський завод «Зеніт» № 4 від 30 березня 2014 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду начальника юридичного відділу з 31.03.2014 року.

Та наказом заступника Міністра промислової політики України за №38-Д від 25 червня 2014 на ОСОБА_1 юрисконсульта ДП «Тячівський завод «Зеніт» було покладено виконання обов`язків директора ДП «Тячівський завод «Зеніт» з 02.07.2014 року.

А пунктом 2 наказу в.о. директора ДП «Тячівський завод «Зеніт» від 02.07.2014 року за №8 покладено з 02 липня 2014 року на ОСОБА_1 виконання обов`язків директора ДП «Тячівський завод «Зеніт».

З листа Міністерства економіки України, у відповідь на заяву ОСОБА_1 про звільнення його від виконання обов`язків директора ДП «Тячівський завод «Зеніт», від 29.09.2021 убачається, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.11.2019 № 1101 «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна», цілісний майновий комплекс ДП «Тячівський завод «Зеніт» передано із сфери управління Мінекономіки до сфери управління Фонду державного майна України. Тому Мінекономіки не має повноважень щодо увільнення його від виконання обов`язків директора ДП «Тячівський завод «Зеніт» та пропонує із зазначеним питанням звернутись до Фонду державного майна України.

15 листопада 2021 року відповідно до ст. 38 КЗпП України ОСОБА_1 підготовлено та особисто передано на адресу ДП «Тячівський завод «Зеніт» заяву щодо звільнення його за власним бажанням з посади начальника юридичного відділу держпідприємства, а також підготовлено та відправлено поштою на адресу Фонду Державного майна України заяву про звільнення його за власним бажанням від виконання обов`язків директора держпідприємства. У наведених письмових заявах ним було наголошено про бажання звільнитися із займаних посад з 30.11.2021, тобто через два тижні після направлення таких заяв адресатам.

Матеріалами доводиться та сторонами визнається, що ОСОБА_1 з часу призначення його на посаду виконуючого обов`язки директора ДП «Тячівський завод «Зеніт» був єдиним працівником цього підприємства.

ОСОБА_1 вважав, що Фонд державного майна України має звільнити його також і з посади начальника юридичного відділу ДП «Тячівський завод «Зеніт» у зв`язку з тим, що не має повноважень на звільнення самого себе.

Тож, наказом в.о. Голови Фонду державного майна України від 21.02.2022 за №302 було увільнено ОСОБА_1 , юрисконсульта ДП «Тячівський завод «Зеніт» від виконання обов`язків директора Підприємства з дати видання цього наказу.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як передбачено статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною 1 статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи за наймом.

На сумісника поширюються всі гарантії працівника згідно із законодавством про працю.

Відповідно до статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений термін з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавством.

Порядок оформлення трудових відносин за строковим трудовим договором є таким самим, як і за безстроковим, але при цьому факт укладання трудового договору на певний строк чи на час виконання певної роботи повинен бути відображений, зокрема, у наказі чи розпорядженні роботодавця, яким оформляється цей трудовий договір.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39).

Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України.

Положеннями статті 38 КЗпП України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Працівник, який попередив роботодавця про розірвання на його вимогу трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати таку заяву, за винятком випадків, коли на його місце було запрошено особу в порядку переведення з іншого місця роботи за погодженням між керівництвом двох роботодавців. При цьому, якщо відсутнє усне чи письмове відкликання заяви про звільнення за власним бажанням і після закінчення строку трудового договору його не було розірвано, а працівник не наполягає на звільненні, дія договору вважається продовженою. Винятки становлять випадки розірвання договору з поважних причин, про що зазначає працівник.

Відтак, за змістом статті 38 КЗпП України праву працівника на розірвання трудового договору за власним бажанням кореспондує обов`язок роботодавця звільнити його з роботи з наведеної підстави.

Однак, Фонд державного майна України не звільнив ОСОБА_1 із займаної посади виконуючого обов`язки директора ДП «Тячівський завод «Зеніт» та посади начальника юридичного відділу ДП «Тячівський завод «Зеніт» у відповідності до поданих заяв від 15.11.2021 року після пливу двох тижнів, а саме з 30 листопада 2021 року.

Невиконання Фондом державного майна України вимог статті 38 КЗпП України є свідченням порушення трудових прав ОСОБА_1 , які підлягають захисту в судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається і це підтверджується безпосередньо Фондом державного майна України, що органом управління цілісного майнового комплексу ДП «Тячівський завод «Зеніт» з моменту підписання акту приймання-передачі об`єкту права державної власності згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.11.2019 № 1101 «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна» є саме Фонд державного майна України, який і здійснює управління державним підприємством.

Водночас, наказом в.о. голови Фонду державного майна України від 21.02.2022 за №302 було увільнено від виконання обов`язків директора Підприємства юрисконсульта ДП «Тячівський завод «Зеніт» Давлатова В.А.

Однак за формою та змістом такий не відповідає у повній мірі вимогам трудового законодавства, оскільки увільнивши ОСОБА_1 , Фонд державного майна України не зазначив у розпорядчому документі інші обов`язкові складові, які полягають у призначенні іншої особи на яку покладено виконання обов`язків директора державного підприємства та визначення порядку приймання-передачі справ щодо управління ДП «Тячівський завод «Зеніт».

Як вже раніше зазначалось, ОСОБА_1 на ДП «Тячівський завод «Зеніт» працював одноосібно за відсутності інших будь-яких працівників, а тому був позбавлений правової можливості здійснити звільнення самого себе особисто з посади начальника юридичного відділу ДП «Тячівський завод «Зеніт» через те, що саме наказом заступника Міністра промислової політики України за №38-Д від 25 червня 2014 на юрисконсульта ДП «Тячівський завод «Зеніт» Давлатова В.А. було покладено виконання обов`язків директора ДП «Тячівський завод «Зеніт» з 02.07.2014 року. Зазначене свідчить про те, що у випадку звільнення самого себе з посади начальника юридичного відділу ДП «Тячівський завод «Зеніт», виникла б правова колізія стосовно правомочностей директора підприємства на управління останнім, адже виконання обов`язків директора державного підприємства було покладено тимчасово на юрисконсульта ОСОБА_1 .

Відтак, звільнити ОСОБА_1 з посади начальника юридичного відділу ДП «Тячівський завод «Зеніт» має повноваження новопризначений на посаду директора керівник або Фонд державного майна України, який здійснює управління державним підприємством.

Оскільки, Фонд державного майна України не врегулював даного питання то у ОСОБА_1 виникло право на захист свого права по звільненню з посади в судовому порядку.

Стосовно посилання Фонду державного майна України на норми Законів України «Про центральні органи виконавчої влади», «Про управління об`єктами державної власності» та Статут ДП «Тячівський завод «Зеніт» за виниклих обставин, то таке не є релевантним, позаяк регулюють питання призначення, переведення, звільнення працівника, коли має місце повноцінна робота підприємства з керівним складом за посадами згідно штатного розпису. А у переглядаємій справі ОСОБА_1 являвся єдиною особою, яка працювала на державному підприємстві та на яку було покладено тимчасово ще й виконання обов`язків директора.

Щодо посилання Фонду державного майна України на висновок зазначений у постанові ВС КЦС від 29.04.2020 року в справі № 757/61267/16-ц

У даній постанові ВС йдеться зокрема про те, що працівник, який заміщує тимчасово відсутнього працівника на період замісництва звільняється від виконання обов`язків, обумовлених трудовим договором за основним місцем роботи. Проте у даній постанові не йдеться, що на період замісництва працівник звільняється з посади за основним місцем роботи.

А звідси, Фонд державного майна України неправильно витлумачив висновки постанови ВС, які виникли за інших правовідносин і помилково вважав, що такі є ідентичними та повинні застосовуватись до правовідносин, які виникли у переглядаємій справі.

Щодо уповноваження ОСОБА_1 на подання відповідних документів до суб`єкта Державної реєстрації для здійснення внесення змін стосовно керівника підприємства.

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 пояснив колегії суддів, що не дивлячись на наказ в.о. Голови Фонду державного майна України від 21.02.2022 за №302 про його увільнення від виконання обов`язків директора Підприємства він й надалі у Державному реєстрі підприємств значиться станом на зараз директором ДП «Тячівський завод «Зеніт». Крім цього, бувші працівники підприємства і надалі продовжують звертатись до нього за отриманням довідок з приводу заробітної плати та трудового стажу хоч вже не являється директором підприємства. Тобто, протягом року Фонд державного майна України так і не здійснив обов`язкових дій по виключенню звільненого директора підприємства із запису Державного реєстру підприємств.

За встановлених обставин через бездіяльність Фонду державного майна України, уповноваження ОСОБА_1 на подання відповідних документів до суб`єкта Державної реєстрації для здійснення внесення змін стосовно керівника підприємства і буде становити належний захист прав позивача.

Таким чином, переглянувши справу за наявними в такій доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відтак, наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов`язує можливість скасування чи зміни оскаржуваного рішення, і висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому в задоволенні скарги слід відмовити на підставі ст. 375 ЦПК України, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Враховуючи на ведене та керуючись вимогами статей 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу Фонду державного майна України, залишити без задоволення.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 22 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 17 лютого 2023 року.

Суддя-доповідач:

Судді: