Постанова

від 04.10.2007 по справі 19/63(18/184)-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

19/63(18/184)-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

04 жовтня 2007 р.                                                                                   № 19/63(18/184)-07  

              Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого      Грейц К.В.,

суддів :Бакуліної С.В.,Глос О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги  Товариства з обмеженою відповідальністю “Олеся”

на постанову від 17.07.2007 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у справі№ 19/63(18/184)-07

господарського суду Дніпропетровської області

за позовомРегіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області

до1.          ТОВ “Олеся”;2.          Відкритого акціонерного товариства     “Дніпровськпромбуд”

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів                                            

                                          - Комунальне підприємство “Дніпропетровське                                     міжміське бюро технічної інвентаризації”

провизнання недійсними договорів та виселення

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від позивача:Зуєва Н.В. (довіреність № 29 від 20.03.2007р.)

від відповідача-1:Овчарук П.П. (довіреність № 56 від 04.10.2007р.);Діброва І.В. –директор

від відповідача-2:третя особа:не з'явилисьне з'явились

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Петренко І.В.) від 23.05.2007 року у справі № 19/63(18/184)-07 в позові відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Голяшкін О.В., судді –Прудніков В.В., Науменко І.М.) від 17.07.2007 року рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2007 року у справі № 19/63(18/184)-07 скасовано; позовні вимоги задоволено частково; визнано недійсним договір оренди нежитлового приміщення від 02.06.1998 року № 107, укладений між ВАТ “Дніпровськпромбуд” та ТОВ “Олеся”, виселено ТОВ “Олеся” з приміщення площею 85,1 кв.м. по вул. Гомельська, 59 у м. Дніпропетровську; стягнуто з ВАТ “Дніпровськпромбуд” та ТОВ “Олеся” солідарно на користь державного бюджету державне мито в сумі 170 грн. та на користь ДП “Судовий інформаційний центр” витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн.; в частині позовних вимог про визнання недійсним укладеного між ВАТ “Дніпровськпромбуд” та ТОВ “Олеся” договору оренди з правом викупу від 02.06.1998 року б/н провадження у справі припинено.

В касаційній скарзі ТОВ “Олеся” просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.07.2007 року та залишити в силі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2007 року, посилаючись на невірне застосування норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п.2, 4 ст.11110, ст.101 ГПК України, ст.48 ЦК УРСР.

У відзиві на касаційну скаргу позивач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представників відповідача-1, які підтримали викладені в ній доводи, заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права в рішенні місцевого господарського суду та в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 02 червня 1998 року між відповідачами - ВАТ “Дніпровськпромбуд” (орендодавець) та ТОВ “Олеся” (орендар) укладений договір оренди з правом викупу приміщення - магазину площею 85,1 кв.м. на 10 років до червня 2008 року (а.с.8 т.1).

Також, 02 червня 1998 року між відповідачами укладений договір № 107 оренди нежитлового приміщення, за умовами якого відповідач-2 - ВАТ “Дніпровськпромбуд” передав відповідачу-1 - ТОВ “Олеся” в оренду нежитлове приміщення в будинку № 59 по вул. Гомельській у м. Дніпропетровську загальною площею 85,1 м.кв. (а.с.64-66 т.1).

В травні 2006 року позивач - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, звернувся до господарського суду з позовом і, з урахуванням доповнень до позовних вимог, просив суд визнати недійсними вищевказані договори оренди приміщення від 02 червня 1998 року б/н і № 107 та виселити відповідача-1 - ТОВ “Олеся”, із займаного приміщення. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ВАТ “Дніпровськпромбуд” не міг виступати орендодавцем державного майна, яке не увійшло до статутного фонду товариства, у зв'язку з чим відповідач-1 користується вказаним приміщенням неправомірно.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої зазначив, що по-перше, позивач просить визнати спірні договори недійсними на підставі ст.ст.215, 236 ЦК України, що є підставою для відмови в позові, оскільки договори укладені в 1998 році і зазначені норми не регулюють правовідносин сторін; по-друге, на даний час є спірним право на спірне майно, тому позивачем не доведено саме його право власності на спірне приміщення.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду та задовольняючи позов, виходив із того, що оскільки спірне майно не увійшло до статутного фонду ВАТ “Дніпровськпромбуд”, то воно залишилось у державній власності.

Касаційна інстанція відзначає, що в силу імперативних приписів процесуального закону судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях, суд має зазначити докази на підставі яких він дійшов певних висновків.

Висновок апеляційного суду про те, що майно є у державній власності зроблено виключно від зворотного ( майно не увійшло до статутного фонду товариства під час його приватизації, а тому є у державній власності). Проте, такий висновок не узгоджується з даними матеріалів справи, яким судом апеляційної інстанції не дано будь-якої оцінки, стосовно перебування спірного майна у комунальній власності (т.2 а.с.66-67). До речі, приписи діючого законодавства, зокрема ст.24 Закону України “Про приватизацію державного майна”, не забороняли передавати майно соціально-побутового призначення (яким є гуртожиток) у комунальну власність за певних обставин. Крім того про невизначеність самого апеляційного суду щодо власника майна, яке є предметом спірних угод, свідчить його висновок, що відповідач-2 міг передати нерухоме майно, що знаходиться на його балансі, лише при наявності дозволу відповідного органу Фонду державного майна або органу місцевого самоврядування (т.2 а.с.122 оборот). Але за умови, що майно є у комунальній власності, право позивача не є порушеним, оскільки не Фонд державного майна України, в силу приписів ст.5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, а органи місцевого самоврядування мають виступати його орендодавцями.

Суд першої інстанції також достовірно не спростував того, що майно не є у державній власності, хоч і послався на матеріали справи стосовно перебування спірного майна у комунальній власності. Проте ним не спростовано доводів ВАТ “Дніпровськпромбуд” стосовно того, що майно, яке є предметом спірних угод, не є ані державним, ані комунальним, оскільки знаходиться у цокольному поверсі, мало визначення А-4 та було передано ВАТ “Дніпровськпромбуд” під час приватизації як будівля тресту (т.2 а.с.29-30). ВАТ “Дніпровськпромбуд” звертав увагу суду і на те, що свідоцтво про право власності  Територіальної громади в особі Дніпровської міської ради від 17.03.1999 року не тільки не має відношення до предмету спірних угод, а і має певні неузгодженості з іншими даними, які суд не перевірив.

З огляду на викладене судами обох інстанцій достовірно не встановлено того, чи мало право ВАТ “Дніпровськпромбуд” укладати спірні угоди, чи є порушеним право позивача, оскільки ними не з'ясовано в якій частині будівлі по вул. Гомельській, 59 у м. Дніпропетровську ( у гуртожитку чи у будівлі тресту) знаходиться приміщення, яке є предметом спірних угод, і у чиїй, відповідно,  власності воно знаходилося на момент укладення спірних угод.

Стосовно того, які норми мають застосовуватись до визнання недійсними угод, укладених до 01 січня 2004 року, то касаційна інстанція погоджується з судом першої інстанції, щодо нерозповсюдження на спірні правовідносини ст.ст.215, 236 ЦК України. Позивач не позбавлений права уточнити правове обґрунтування позову на відповідне законодавство.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст.43 ГПК України та виключає можливість висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судом норм матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з цим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, п. 3 ч. 1 ст. 1119, ч.1 ст. 11110, ст. 11111 Господарського процесуального кодексу України , Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ТОВ “Олеся” від 04.08.2007 року № 1 на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.07.2007 року у справі № 19/63(18/184)-07 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.07.2007 року та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.05.2007 року у справі № 19/63(18/184)-07 –скасувати.

Справу № 19/63(18/184)-07 направити до Господарського суду Дніпропетровської області на новий розгляд.

Головуючий-суддя                                          К.Грейц

С у д д і

С.Бакуліна

О.Глос