Постанова

від 26.09.2022 по справі 500/2302/19

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5778/22

Справа № 500/2302/19

Головуючий у першій інстанції Пащенко Т. П.

Доповідач Дришлюк А. І.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомарецького М.М., Громіка Р.Д.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 листопада 2021 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області з позовом до про стягнення боргу за договором позики від 18.10.2017 року в розмірі 4000 доларів США, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 18.10.2017 року між нею та відповідачем був укладений договір позики, згідно якого позивачка передала відповідачу грошові кошти в сумі 4000 доларів США, терміном до 18.10.2018 року. На підтвердження даного договору відповідачем була складена розписка про те, що він отримав грошові кошти від позивачки. Однак, відповідач в термін, зазначений в розписці, не повернув позивачці борг, на неодноразові вимоги не реагує, у зв`язку із чим позивачка просить стягнути з відповідача суму боргу за договором позики у розмірі 4000 доларів США, станом на день прийняття судового рішення у сумі 109025,20 грн (а.с. 2-7)

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 листопада 2021 року позовні вимоги вирішено задовольнити (а.с. 155-157).

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму грошових коштів у розмірі 50000,0 грн. В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що судом першої інстанції фактично встановивши, що кошти було взято відповідачем в борг в період шлюбу та в інтересах сім`ї, неправильно було застосовано норми ст. 65 СК України, дійшовши до висновку, що дружина не зобов`язано повертати грошові кошти у зв`язку із відсутністю письмової згоди на укладення договору позики, оскільки даний договір створює обов`язки для іншого з подружжя лише у разі, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Апелянт також стверджує, що суд встановивши справжню природу правовідносин, саме те, що договір позики фактично укладено в гривні, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про стягнення з відповідача грошових коштів саме в доларах США, що станом на день звернення із позовною заявою становило 109025,20 грн (а.с. 161-165).

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14 лютого 2022 року було відкрито апеляційне провадження та вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с. 174-175).

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши наявні матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що 18.10.2017 року ОСОБА_1 було складено розписку, зі змісту якою вбачається, що ОСОБА_2 надала останньому в борг грошові кошти у розмірі 4000,0 доларів США. Строком повернення вказаних грошових коштів було встановлено 18.10.2018 року. Окрім того, зазначена розписка також містить відомості щодо отримання відповідачем зазначених грошових коштів. Вищевказані грошові кошти були надані ОСОБА_2 відповідачу та ОСОБА_3 для придбання квартири АДРЕСА_1 , що в свою чергу підтверджується поясненнями свідків, наданих безпосередньо в судових засіданнях в суді першої інстанції, та не спростовуються сторонами по справі. В матеріалах справи також наявна копія розписки, згідно якої ОСОБА_4 було отримано від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 16500,0 доларів США в якості завдатка за вищенаведену квартиру та відповідно останній зобов`язається до 31.12.2015 року здійснити повний розрахунок за вказану квартиру. З пояснень учасників справи, в тому числі свідків, вбачається, що зазначена в розписці сума складається в тому числі з 4000,0 дол. США, наданих позивачем. Однак, покупка зазначеної квартири не відбулася, оскільки відповідачем не було внесено у встановлений строк різницю між повною вартість квартири та вже наданими грошовими коштами, у зв`язку із чим зазначену в розписці суму у розмір 16500,0 дол. США було повернено безпосередньо лише відповідачу в повному розмірі, про що також було складено розписку, копія якої наявна в матеріалах справи. Таким чином суд першої інстанції, зробив висновок, що отриманні грошові кошти у розмірі 4000,0 дол. США в кінцевому результаті не було використано в інтересах сім`ї, у зв`язку із чим, з метою забезпечення повернення отриманих відповідачем в позику коштів, 18.10.2017 року було складено розписку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинне виконуватися належним чином у відповідності з умовами договору.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Стаття 1047ЦК Українизакріплює положеннящодо формидоговору позики,згідно зякою договірпозики укладаєтьсяу письмовійформі,якщо йогосума неменш яку десятьразів перевищуєвстановлений закономрозмір неоподатковуваногомінімуму доходівгромадян,а увипадках,коли позикодавцемє юридичнаособа,-незалежно відсуми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Зазначені положенням ст. 1047 ЦК України узгоджуються в свою чергу із правовою позицією, викладеною в постанові від 23 жовтня 2019 року по справі № 123/304/16, згідно якої, розписка за своєю суттю є документом, який боржник видає кредитору за договором, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, та відповідно засвідчуючи отримання певної грошової суми, та відповідно до постанови від 12 листопада 2020 року по справі № 154/3443/18 розписка позичальника є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог. Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що оригінал розписки від 18.10.2017 року знаходиться в позивача, що підтверджує, в свою чергу, невиконання відповідачем в повній мірі своїх зобов`язань щодо повернення позики, тому грошові кошти підлягають поверненню.

Також слід зазначити, що в провадженні Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області перебувала цивільна справа № 500/1990/18 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про повернення грошових коштів, переданих відповідачу за вищезазначеною розпискою у розмірі 16500,0 дол. США та рішенням від 27.06.2019 року в задоволенні позовних вимог вирішено відмовити. Однак зазначене рішення не набрало законної сили, оскільки оскаржується в апеляційному порядку. Разом з тим, походження та зміст вищенаведеної розписки щодо повернення зазначених грошових коштів ОСОБА_1 не спростовується відповідачем та не оскаржується в судовому порядку.

Доводи апелянта також зводяться до неправильного застосування судом першої інстанції положень ст. 65 СК України та посилається на перебування на момент отримання грошових коштів у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 . Апеляційний суд, в свою чергу, вважає за необхідне зазначити, що за положенням ч. 4 ст. СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тобто з аналізу наведеної статті вбачається, що лише у випадку використання зазначених у розписці грошових коштів в інтересах сім`ї, у ОСОБА_3 повинен виникнути обов`язок щодо повернення зазначених грошових коштів як іншого з подружжя. Однак, як вбачається з матеріалів справи, вищезазначену квартиру, на придбання якої було надано позивачем 4000,0 дол. США, сторонами куплено не було, у зв`язку із чим всю суму, згідно копії розписки наявної в матеріалах справи, було повернено безпосередньо ОСОБА_1 (відповідачу по справі), в тому числі й надані позивачем 4000,0 дол. США, що в свою чергу не спростовується відповідачем. Тобто, в даному випадку, враховуючи наведене, доводи апелянта щодо наявності в ОСОБА_3 обов`язку на повернення половини зазначеної в розписці суми не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Окрім того, зі змісту наданої позивачем розписки вбачається, що грошові кошти були надані саме в доларах США у розмірі 4000,0, котра підписана безпосередньо відповідачем, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо повернення боргу саме в іноземній валюті.

Жодних інших доводів, які б підтверджували порушення судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення, норм матеріального та процесуального права, що є безумовною підставою для скасування рішення суду, апелянтом на адресу суду не надано та безпосередньо судом не встановлено.

Таким чином, враховуючи вищенаведене в сукупності, оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних по суті висновків суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу та залишає оскаржуване рішення без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з моменту її підписання та подальшому оскарженню не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький