Рішення

від 15.09.2022 по справі 695/3230/18

ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/3230/18

номер провадження 2/695/73/22

15 вересня 2022 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого - судді Середи Л.В.,

за участю:

секретаря - Оніщенко Н.В., Курченко В.Н.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача, адвоката - Зеленого Ю.В.,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - адвоката Міщенка С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання спільної сумісної власності майна подружжя, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання спільної сумісної власності майна подружжя у якому просить:

- встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2010 по липень 2018р.;

- визнати право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину майна, як на частку у спільній сумісній власності, а саме 1/2 частину незавершеного будівництва із надвірними спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивач мотивує тим, що вона з відповідачем по справі в період з 2010 по липень 2018 р. проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. За час спільного проживання були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, піклувалися один про одного, мали спільний бюджет, купували речі та майно за спільні кошти, разом відпочивали. Крім того, за час спільного проживання 29.07.2013р. сторони придбали у власність недобудований будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , де в подальшому фактично проживали. Позивач наполягає, що вказаний будинок сторони придбали за спільні кошти, зокрема частину коштів позивачу надала її мати ОСОБА_3 продавши свою половину будинку. Оскільки будинок придбано за час спільного проживання, спільними зусиллями сторін по справі, то позивач вважає, що дане житло є спільною сумісною власністю, а оскільки сторони шлюбні відносини фактично припинили, а згоди про добровільний поділ вказаного майна між сторонами досягнуто не було, то позивач, посилаючись на норми ст.,ст. 60-63, 70, 74 СК України звернулася до суду із вказаним позовом.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19.10.2018 р. відкрито провадження по справі, справу призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження.

03.01.2019 р. на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_2 на вказану позовну заяву, в якому відповідач поданий позов просив залишити без задоволення вказуючи на те, що сторони по справі фактично не проживали однією сім`єю як чоловік та дружина, не вели спільне господарство, не мали спільного бюджету. В обґрунтування своїх доводів відповідач зазначає, що дійсно мав інтимні відносини із позивачем, яка періодично проживала у придбаному виключно за його кошти будинку. Такі відносини влаштовували обидві сторони, оскільки він працює водієм далекобійником та за час його відсутності позивач могла пригледіти за його майном. Позивач ніде не працювала, здійснювала догляд за своєю малолітньою дитиною, а тому не мала можливості брати участь у придбанні вказаного будинку чи проведенні в ньому будь-яких ремонтних робіт, оскільки не мала жодних джерел доходу. Будинок був придбаний відповідачем виключно за його особисті кошти для його потреб та не набувався ним як майно для проживання там сім`ї. Лише у 2018 р. йому стало відомо, що позивач зареєструвала своє та своєї дитини місце проживання в «будинковій книзі», при цьому жодних дозволів він на це не надавав та вказував, що позивач могла скористатись його відсутністю, адже на час його від`їзду проживала в його будинку та мала доступ до будинкової книги. Посилання позивача, що її мати надала частину коштів на придбання вказаного будинку є неправдивими, оскільки будинок відповідач придбав раніше ніж мати позивача продала свою частину будинку за яку отримавши кошти, як вказує позивач, передала їх останній для придбання будинку. Додані позивачем квитанції про сплату коштів за будівельні матеріали, придбання товарів та сплату комунальних послуг не свідчать про проживання сторін однією сім`єю, адже із доданих чеків не можливо встановити для яких потреб були придбані такі товари, а із квитанцій за комунальні послуги вбачається, що в будинку проживає лише одна особа. Окрім того звертав увагу, що всі чеки, які подані позивачем, датовані 2014-2018 роками, тобто до придбання зазначеного будинковолодіння, що підтверджує безпідставність вимог позивача.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю та пояснила суду, що вона з відповідачем познайомилась в 2009 р., мала зареєстрований шлюб із ОСОБА_4 , який в подальшому розірвала. Спочатку вона, її дитина від іншого шлюбу та відповідач проживали як сім`я в квартирі останнього. Коли її дитині виповнилось 5 років вирішили збільшити житлову площу, а тому відповідач продав свою квартиру, а мати позивача частину будинку, вони склали кошти та придбали незавершений будівництвом будинок по АДРЕСА_1 , куди згодом переїхали. Будинок був придбаний за 120000 грн. і хоча в договорі купівлі-продажу вказаного будинку вказані умови не зазначені, однак відповідач спочатку надав продавцеві будинку 85000 грн. в якості авансованого платежу, які отримав за продаж своєї квартири, зареєстрував будинок за собою, а решту суми, пізніше, надала позивач, яка в свою чергу отримала їх від своєї матері. Проживали в будинку як чоловік та дружина, мали спільний бюджет, займались господарством. В подальшому відповідач почав вживати алкогольні напої, виникали часті сварки, виганяв її та її дочку на вулицю, що і стало причиною припинення фактичних шлюбних відносин.

У судовому засіданні представник позивача, адвокат Зелений Ю.В. позовні вимоги підтримав повністю та наполягав на їх задоволенні вказуючи при цьому, що стороною позивача суду надано достатньо доказів, що вказують на обґрунтованість заявлених позовних вимог.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав та пояснив суду, що дійсно мав інтимні стосунки з ОСОБА_1 , в тому числі і коли проживав у власній квартирі. У подальшому продав свою квартиру та придбав незакінчений будівництвом будинок, який потрібно було добудовувати. Будівництвом будинку займався він та його батьки, а коли в ньому можна було проживати, то туди приходила ОСОБА_1 із своєю дитиною. Він працює водієм далекобійником, часто їздить у відрядження на тривалий час, а тому дозволив на час його відсутності ОСОБА_1 проживати в будинку, щоб здійснювати нагляд за ним. Факт проживання разом із позивачем як чоловіка та дружини, наявність спільного бюджету, господарства заперечував. ОСОБА_1 ніде не працювала, отримувала соціальну допомогу як мати одиначка. Жодних коштів від ОСОБА_1 на придбання будинку він не отримував, адже будинок купував за свої кошти.

Представник відповідача - адвокат Міщенко С.В. у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, вказуючи на його необґрунтованість. Так, на думку представника відповідача, вказаний будинок був придбаний відповідачем виключно за свої особисті кошти. Позивач подаючи позовну заяву не надала жодних належних та достатніх доказів спільного проживання із відповідачем саме як одна сім`я. Позивач ніде не працює, отримує соціальні допомоги як мати одиначка та малозабезпечена особа. При цьому у відповідних деклараціях на отримання вказаної допомоги позивач не вказувала відповідача як члена своєї сім`ї, не вказувала витрати на придбання чи утримання будинку чи джерела походження таких коштів. Крім того, у зв`язку із отримання соціальної допомоги позивачем, відповідними органами соціального захисту здійснювались перевірки матеріально-побутових умов позивача, про що складались відповідні акти обстеження, копії яких додані до матеріалів справи та із яких вбачається, що місце проживання позивача зазначено зовсім інше, а ніж місце на яке вказує позивач. Таким чином, усі наведені вище обставини свідчать про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 пояснила суду, що вона є сусідкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та вказала, що на час придбання будинку останній був суттєво недобудований, були лише дах та стіни. Спочатку бачила тільки як вказаний будинок тривалий час будувався, потім познайомилась ближче із ОСОБА_1 , яка проживала у вказаному будинку, здійснювала догляд за ним, вела господарство. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 представлялися як чоловік та дружина. ОСОБА_2 часто був у відрядженнях, бачила його рідко.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 пояснила суду, що вона є сусідкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та вказала, що на час придбання будинку останній був недобудований та в занедбаному стані. Сторони переїхали у вказаний будинок в 2014 році, проживали там разом. ОСОБА_1 здійснювала догляд за будинком, наймала робітників для проведення в ньому ремонту, доглядала за ним. ОСОБА_2 часто був у відрядженнях, бачила його рідко.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, їх представників та свідків, приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення із наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує в тому числі і такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

В обґрунтування своїх позовних вимог у своїй позовній заяві позивач вказує, що вона разом із відповідачем проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2010 по липень 2018 року та за цей час за спільні кошти придбали недобудований будинок, який разом добудували, а тому останній належить сторонам на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до договору купівлі-продажу жилого будинку від 29.07.2013 р. ОСОБА_2 придбав незавершений будівництвом будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Золотоніського міського нотаріального округу Співак М.А. та зареєстровано в реєстрі за №469. При цьому, із змісту вказаного договору вбачається, що на момент укладення правочину ОСОБА_2 у шлюбі не перебуває. За умовами вказаного договору продаж будинку здійснюється за 92800 грн., які сплачені покупцем продавцям до підписання цього договору повністю.

Факт належності ОСОБА_2 зазначеного незавершеного будівництвом будинку на підставі вказаного договору купівлі-продажу стверджується також Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 70773857 та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру праві власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за №140121442 від 03.10.2018 р.

Судом встановлено, що вказаний незакінчений будівництвом будинок розташований на земельній ділянці, загальною площею 0.1098га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 7110400000:05:005:0087, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , власником якої є ОСОБА_2 .

Крім того, на підтвердження своїх доводів позивачем до позовної заяви додано:

першу сторінку договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 21.08.2013р., що укладений між ОСОБА_3 , що є матір`ю позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , із умов якого вбачається, що ОСОБА_3 продала 59/100 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель і споруд під АДРЕСА_2 ;

довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні по АДРЕСА_1 , що видані виконавчим комітетом Золотоніської міської ради від 11.12.2014 та 10.08.2015р. та із яких вбачається, що до складу сім`ї ОСОБА_2 входять ОСОБА_1 як співмешканка та ОСОБА_8 , як дочка співмешканки;

копії фотографій позивача та відповідача разом із неповнолітньою дочкою позивача;

копії договору про надання споживчого кредиту ОСОБА_1 , квитанцій про погашення кредитних зобов`язань, товарні чеки та видаткові накладні на придбання товарів, договори-купівлі продажу на придбання дверей, вікон, а також рахунки за комунальні послуги.

Як вбачається із доданого відповідачем договору дарування квартири від 05.07.2005 р., що посвідчений державним нотаріусом Золотоніської міської державної нотаріальної контори Компанієць О.Г., зареєстрованого в реєстрі за №1790, ОСОБА_9 подарувала ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_3 .

Згідно з умовами договору купівлі-продажу квартири від 22.07.2013р. посвідченого приватним нотаріусом Золотоніського міського нотаріального округу Співак М.А., зареєстрованого в реєстрі №414, ОСОБА_2 продав квартиру АДРЕСА_3 за 84000 грн.

Як вбачається з доданої до матеріалів справи копії трудової книжки ОСОБА_2 , останній в період з 23.06.2010 по 31.12.2017р. працював на посаді водія.

Надаючи правову оцінку вказаним відносинам суд зауважує наступне.

Частиною 2 ст. 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з ч. 2 ст. 21 СК України, проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Верховний Суду складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18.05.2022 року по справі №127/1316/20 зазначає,що «Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї») визначено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.

Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

З наведеного випливає ознака подружніх відносин: наявність факту ведення спільного господарства, тобто участь у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім`ї, наявність усталених відносини, що притаманні подружжю, спільне проживання.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

За правилами частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Відповідно до ч. 4 ст. 368 ЦК України, майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Таким чином для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.

При цьому майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету), 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Враховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц зроблено висновок, що вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Обов`язковою умовою для визнання чоловіка та жінки такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що надані позивачем докази не доводять факту проживання сторін однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно.

Так відповідачем до матеріалів справи було надано відомості про перебування ОСОБА_1 на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Золотоніської міської ради.

Відповідно до листа Управлінні праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Золотоніської міської ради від 22.01.2019р. ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні як отримувач державної соціальної допомоги на дітей одиноким матеріям з 01.04.2014 по час написання листа, як отримувач компенсаційної виплати особі, яка здійснює догляд за інвалідом 1-ї групи або особою, яка досягла 80 років та державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям з 20.02.2015 по час написання листа. Також ОСОБА_1 включено до складу домоволодіння ОСОБА_2 , на яке призначається субсидія з 01.12.2014 по час написання листа. Для призначення державних допомоги та компенсаційної виплати ОСОБА_1 подавала відповідні документи, передбачені чинним законодавством.

Так для отримання відповідної державної допомоги ОСОБА_1 подавала відповідні заяви про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій та пільг, а саме заяви від 20.03.2014, 27.08.2014, 20.02.2015, 10.08.2015, 27.01.2016, 18.02.2016, 06.07.2016, 11.08.2016, 20.01.2017, 01.02.2017, 10.07.2017, 01.08.2017, 24.01.2018, 01.02.2018, 18.07.2018 а також декларації про доходи та майновий стан осіб, які звернулись за призначенням усіх видів соціальної допомоги, а саме від 27.08.2014, 20.02.2015, 10.08.2015, 27.01.2016, 18.02.2016, 06.07.2016, 11.08.2016, 20.01.2017, 01.02.2017, 10.07.2017, 01.08.2017, 24.01.2018, 01.02.2018, 18.07.2018 де вказувала, що підприємницькою діяльністю не займається, не одружена, власного житла не має, проживає в будинку рідних, а до членів її сім`ї входить тільки донька ОСОБА_8 .

Згідно з довідками про склад сім`ї ОСОБА_1 від 20.03.2014, 26.08.2014, 20.02.2015, 10.08.2015, 28.01.2016, 18.02.2016, 06.07.2016, 11.08.2016, 23.01.2017, 11.07.2017, 22.1.2018, 16.07.2018, які видані виконавчим комітетом Золотоніської міської ради до складу сім`ї ОСОБА_1 входить дочка ОСОБА_8 .

Отже, починаючи з 2014 по 2018 роки включно ОСОБА_1 при зверненні до відповідних органів особисто не вказувала відповідача членом своєї сім`ї.

Відповідно до акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 04.03.2015 р. під час обстеження по АДРЕСА_4 , було з`ясовано, що ОСОБА_1 доглядає за своєю пристарілою бабусею ОСОБА_10 , 1931 р.н.. При цьому місце проживання ОСОБА_1 вказано саме АДРЕСА_4 .

Крім того, із доданих до матеріалів справи доказів вбачається, що ОСОБА_1 з 2009 року ніде не працювала, що стверджується доданою копією її трудової книжки, офіційних джерел доходу, крім вказаних вище соціальних допомог та виплат, не мала.

Жодного доказу факту спільного проживання однією сім`єю позивача та відповідача в період з 2010 по 2014 матеріали справи взагалі не містять та зводяться лише до пояснень позивача.

При цьому відповідач не заперечує наявність стосунків із позивачем протягом вказаного періоду, однак незважаючи на спільне проживання сторін протягом певного часу, суд не вбачає, що у стосунках останніх були ознаки притаманні саме шлюбним відносинам.

Додані до матеріалів справи докази підтверджують факт реєстрації позивача та її дочки в помешканні, що належить відповідачу, однак така реєстрація та навіть фактичне проживання за вказаною адресою не можуть свідчити про наявність факту проживання саме однією сім`єю без реєстрації шлюбу в розумінні вказаних вище норм СК України.

Що стосується вказаних вище пояснень свідків, то суд критично відноситься до пояснень останніх та вважає такі недостатніми для належного доведення позовних вимог. Так вказані вище свідки стверджують факт переїзду позивача в будинок відповідача в 2014 р., тобто після його фактичного придбання. Їх пояснення зводяться до того, що вони бачили позивача в будинку відповідача, яка там фактично проживала, хоча самі ж вказували, що відповідач протягом тривалих проміжків часу знаходився в рейсах та не перебував дома, що відповідає поясненням відповідача. Вказані свідки не повідомили суду про обставини, які б свідчили про наявність спільного побуту, прав та обов`язків між сторонами, придбання ними за спільні кошти певних речей, утримання будинку, тощо. Наявність працівників, які здійснювали ремонт будинку не вказує про те, що саме обидві сторони замовляли такі послуги та витрачали спільні кошти на такі ремонтні роботи чи матеріали. Свідками спільного проживання сторін виявились тільки сусіди останніх, які самі ж ствердили в судовому засіданні, що спілкувались більше із позивачем та перебувають із нею в дружніх відносинах тоді як відповідача, через його роботу, бачили рідко. Тобто, більше ніж за 8 років сторони не мали спільних друзів, знайомих, які б могли засвідчити факт їх спільного проживання як родини. Позивач не подала клопотань про виклик жодного родича чи спільного знайомого сім`ї в тому числі й зі сторони відповідача, який би міг підтвердити обставини, наведені ним в позові. Натомість у своєму позові позивач вказує, що відповідач проводив спільні свята та відвідував її родичів.

Таким чином показання допитаних за клопотанням позивача свідків щодо відносин сторін не підтверджують наявність у них усталених відносин, які притаманні подружжю.

Суд також зважає і на те, що сторони протягом більше 8 років могли б оформити офіційно свої відносини, у випадку їх наявності, чого не зробили, що свідчить про небажання сторін оформити свої відносини у правовому колі і підтвердити юридично факт створення сім`ї.

Судом не беруться до уваги і оглянуті в судовому засіданні фотографії, оскільки хоча відповідач і впізнав себе на цих фото, але додані фотографії не підтверджують факт проживання сторін саме в період з 2010 по липень 2018 року, а лише можуть підтвердити їх спільний відпочинок та спілкування, що і так не заперечується відповідачем.

Крім того, спільні фотографії не є самостійними та достатніми доказам на підтвердження факту спільного проживання сторін однією сім`єю без державної реєстрації. Надані суду фотографії не містять жодних посилань на дату фотографування, а саме по собі знаходження позивача та відповідача у певній обстановці не презюмує їх проживання однією сім`єю, ведення спільного господарства або наявності спільного бюджету, побуту, тобто вказані докази не можуть бути визначальними у вирішенні даного питання.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.08.2019 року, справа № 588/350/15-ц, де останній зазначив, що навіть факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання іншим із подружжя коштів, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Додані позивачем до матеріалів справи чеки, квитанції та рахунки не спростовують зазначених вище доводів, оскільки не свідчать про спільні витрати та наявність у сторін спільного бюджету, адже більшість квитанцій не містять відомостей про те, хто саме здійснював їх оплату, для яких цілей вони буди вчинені та кому саме купувалося таке майно. Крім того додані договори купівлі-продажу та встановлення вікон і дверей свідчать, що замовником таких послуг був саме ОСОБА_2 та саме він брав на саме обов`язки покупця, жодних відомостей про позивача зазначені докази не містять.

Отже, матеріалами справи, показами сторін та свідків, не доводиться факт ведення спільного господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт. Спільне проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не створює підстав для того, щоб визнати їх відносити таким, що притаманні подружжю у розумінні ст. 74 СК України.

У позовній заяві позивач посилається на придбання спільної сумісної власності подружжя - незавершеного будівництвом будинку із надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за спільні кошти.

Як встановлено судом вище незавершений будівництвом будинок належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , що підтверджується Інформацією з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Сторони зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

Однак, вирішуючи даний спір, суд, з урахуванням принципу диспозитивності цивільного процесу та засад змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов`язана була довести обставини, на які посилалася на підтвердження позову, дійшов висновку про недоведеність факту спільно проживання однією сім`єю сторін без реєстрації шлюбу, а отже і набуття спірного майна (квартири) сторонами під час ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, внаслідок спільної праці або за спільні кошти.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що вказаний незавершений будівництвом будинок був придбаний за рахунок коштів відповідача, які той отримав з продажу власної квартири. Посилання позивача на те, що її мати передала їй кошти, які та в свою чергу передала відповідачу для сплати за вказаний будинок не підтверджується жодними доказами. При цьому вартість зазначеного незавершеного будівництвом будинку стверджується відповідним договором купівлі-продажу, що посвідчений нотаріально та спростовує доводи позивача щодо вартості такого будинку в розмірі 120000 грн.

Матеріали справи не містять доказів участі позивача придбанні вказаного будинку, передачі нею коштів, участі її при укладенні договору купівлі-продажу, тощо.

Відповідно до статей 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Разом з тим належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи вказані норми та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: час набуття такого майна, кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

З матеріалів справи вбачається, що спірне майно, а саме: незавершений будівництвом будинок, було придбано саме відповідачем за його кошти. Належні докази, які б спростовуали вказані доводи матеріали справи не містять.

Оцінивши зібрані у справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено факту придбання спірного незавершеного будівництвом будинку за рахунок спільних коштів з відповідачем, ці обставини спростовуються доказами наданими відповідачем, які підтверджують, що відповідач мав джерело постійного доходу та за рахунок продажу своєї квартири мав можливість придбати вказаний будинок, тобто що відповідач за своїми матеріальними статками спроможний був самостійно придбати коштовне майно.

Крім того, позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставини спільного проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у вказаний нею період, а саме: з 2010 року по липень 2018 року, оскільки встановлені обставини справи та ті підстави, на які позивач посилався в позові не є такими, з якими закон пов`язує правовий статус жінки та чоловіка, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, та на майно яких поширюються положення Сімейного кодексу України про спільність сумісної власності подружжя.

За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави для застосування положень передбачених ст. 74 СК України, у зв`язку з чим не має підстав вважати нерухоме майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.

Така правова позиція викладена також, зокрема, у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2020 року у справі № 369/3338/17.

На підставі викладеного, оскільки вимога про визнання права власності у частці у спільному майні є похідною від вищезазначеної, в задоволенні якої відмовлено, суд приходить до висновку про відмову в позові повністю.

Судом встановлено, що ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 19.10.2018р. заяву позивача про забезпечення позову було задоволено та до вступу в законну силу рішення суду по даній справі накладено арешт на нерухоме майно, а саме: незавершене будівництво, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та заборонено відповідачу ОСОБА_2 відчудження даного нерухомого майна будь-яким способом.

Відповідно до ч.,ч. 9, 10 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Розподіляючи між сторонами судові витрати в частині витрат на оплату судового збору, суд керується ст. 141 ЦПК України відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позову суд відмовив повністю, то витрати позивача на сплату судового збору відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст., ст. 3, 74 СК України, ст., ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-89, 222, 258-259, ст.,ст. 263-265,268, 274 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю, визнання спільної сумісної власності майна подружжя - відмовити повністю.

Заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 23 вересня 2022 року.

Суддя Середа Л.В.