Постанова

від 20.09.2022 по справі 160/1039/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 вересня 2022 року м. Дніпросправа № 160/1039/22

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Шальєвої В.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2022 ( суддя першої інстанції Царікова О.В.) в адміністративній справі №160/1039/22 за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 до пільгового стажу період його роботи з 30.01.1985 по 31.07.1987 на шахті імені Карла Маркса Об`єднання Орджонікідзевугілля;

зобов`язати Рубіжанське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Луганській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу період його роботи з 30.01.1985 по 31.07.1987 на шахті імені Карла Маркса Об`єднання Орджонікідзевугілля;

зобов`язати Рубіжанське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Луганській області здійснити з 27.04.2021 ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії згідно зарахованого пільгового стажу за період його роботи з 30.01.1985 по 31.07.1987 на шахті імені Карла Маркса Об`єднання Орджонікідзе вугілля.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 у справі №160/1039/22 вищезазначену позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу термін для усунення недоліків протягом п`яти днів з дня отримання копії цієї ухвали шляхом надання до суду: належним чином оформленої позовної заяви із уточненням змісту позовних вимог та складу учасників справи; примірників позовної заяви у новій редакції у відповідності до кількості учасників справи; письмового обґрунтування необхідності залучення до справи третьої особи (у разі заявлення такого учасника справи), в якому зазначити на які права чи обов`язки означеної особи та яким чином на останню може вплинути рішення суду у справі; належним чином засвідченої копії заяви (звернення) позивача до пенсійного органу від 27.04.2021.

На виконання вимог ухвали про залишення адміністративного позову без руху від 24.01.2022 представник ОСОБА_1 направив до суду заяву, до якої додано, зокрема, уточнену позовну заяву з додатками в 2-х екземплярах, в якій позовні вимоги звернуто до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якій позивач просить: визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до пільгового стажу період його роботи з 30.01.1985 року по 31.07.1987 на шахті імені Карла Маркса Об`єднання «Орджонікідзевугілля»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області зарахувати ОСОБА_1 , до пільгового стажу, період його роботи з 30.01.1985 року по 31.07.1987 на шахті імені Карла Маркса Об`єднання «Орджонікідзевугілля»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області нарахування та виплату пенсії згідно зарахованого пільгового стажу за період його роботи з 30.01.1985 року по 31.07.1987 на шахті імені Карла Маркса Об`єднання «Орджонікідзе вугілля».

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2022 позов повернуто позивачеві.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в прохальній частині уточної позовної заяви позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, проте, Рубіжанське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Луганській області в уточненій позовній заяві не є стороною по справі. Окрім того, позивач зазначив, що залучаючи Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору позивач виходи з того, що останнє буде виконувати судове рішення щодо нарахування позивачу пенсії, у той же час не визначає Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як відповідача у справі. Таким чином, станом на 25.04.2022 позивач виконав вимоги ухвали суду від 24.01.2022 не в повному обсязі, не надав належним чином оформлену позовну заяву із уточненням змісту позовних вимога та складу учасників справи, клопотання про продовження строків для усунення недоліків до суду не надійшло.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до прийняття незаконного рішення.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Вимогами ст. 5 КАС України встановлені відповідні способи захисту порушених прав при зверненні до суду. Проте, цей перелік не є вичерпним, оскільки частиною 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (ч. 4 ст. 9 КАС України).

Аналіз вищевказаних норм законодавства визначає, що особа, яка вважає, що порушені її права, свободи чи інтереси і яка у зв`язку з цим звертається за їх захистом до адміністративного суду, має зазначити в позовній заяві, який саме суб`єкт владних повноважень порушив її права чи інтереси, яким чином, якими діями (рішенням, бездіяльністю) відбулося втручання в її права, які саме права були порушені, чи належать вони позивачу, які обставини про це свідчать.

Проте, закон не передбачає вимог щодо обсягу, повноти чи слушності доводів позовної заяви, але приписує щонайменше сформулювати суть (зміст) порушення, яким чином воно негативно позначилось на правах особи, яка звертається з позовом, у який спосіб може бути відновлено порушене право.

Зміст та обсяг порушеного права та виклад обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але поряд з цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних із визнанням позовної заяви прийнятною/неприйнятною.

Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 169 КАС України суддя встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161цьогоКодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.

Позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк (п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України).

Судовим розглядом встановлено, що на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем подано заяву про усунення недоліків та уточнену позовну заяву в новій редакції.

Колегія суддів зазначає, що позивачем в уточненій позовній заяві зазначено зміст його позовних вимог і виклад обставин, якими він обґрунтовує такі вимоги, зокрема і надано докази, які за позицією позивача підтверджують здійснення відповідачем владних управлінських функцій у спірних правовідносинах, тобто виконано вимоги недотримання яких судом першої інстанції зазначено як однією з підстав при залишенні позову без руху.

Натомість суд першої інстанції повертаючи позовну заяву на підставі п.1 ч.4 ст. 169 КАС України вказав про те, що позивачем в прохальній частині уточної позовної заяви позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, проте, Рубіжанське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Луганській області в уточненій позовній заяві не є стороною по справі. Окрім того, позивач зазначив, що залучаючи Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору позивач виходи з того, що останнє буде виконувати судове рішення щодо нарахування позивачу пенсії, у той же час не визначає Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як відповідача у справі.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до положень ст. 79 КАС України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.

Отже, зазначеними нормами визначено обов`язок викласти обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, з зазначенням доказів, що їх підтверджують, зазначити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви та клопотання, та надати наявні в нього докази. У разі неможливості подання разом із позовною заявою доказів, позивач письмово повідомляє про це суд з зазначенням причин неможливості їх подання.

Відповідно до ч.2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 КАС України, докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

За правилами п. 5, 7 ч. 2 ст. 180 КАС України у підготовчому засіданні суд: роз`яснює учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом, чи причини їх неподання; пропонує учасникам справи надати суду додаткові докази або пояснення; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових та електронних доказів за їх місцезнаходженням; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання; вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше.

Відповідно до вимог вищевказаних норм, суд може запропонувати особам, які беруть участь у справі надати докази, звернувшись з відповідним клопотанням щодо цього, або витребувати такі докази з власної ініціативи.

При цьому, слід зазначити, що питання щодо витребування доказів суд може вирішити, як на стадії відкриття провадження у справі, так і під час підготовчого засідання шляхом зазначення про це або в ухвалі про відкриття провадження у справі, або в ухвалі про підготовку справи до розгляду.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що чинним законодавством України передбачено подання саме наявних у позивача доказів. Ненадання позивачем доказів, які ним не може бути подано з об`єктивних причин не можуть бути підставою для залишення позовної заяви без руху чи поверненні позову.

Колегія суддів вважає необхідним наголосити, що в адміністративному судочинстві діє принцип офіційного з`ясування усіх обставин справи, отже викликані у суду питання він мав можливість з`ясувати у підготовчому засіданні. Суд першої інстанції не позбавлений можливості витребувати необхідні для розгляду справи докази за власною ініціативою й після відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 підкреслив значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

У Кодексі адміністративного судочинства України конституційне право на звернення до суду конкретизоване в частині першій статті 5, згідно з якою кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці також наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати, як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права. Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховується, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 5 грудня 2018 року у справі №П/9901/736/18 наголосила, що виходячи з норм Конституції України, а також з норм міжнародного права, повернення адміністративного позову з формальних підстав унеможливлює доступ позивача до правосуддя для повного захисту своїх прав та інтересів шляхом судового розгляду справи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зокрема, у рішенні від 4 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто при розгляді справи адміністративний суд повинен установити, що у зв`язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Наявність чи відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу), питання щодо відповідності обраного позивачем способу його захисту, встановлюється при розгляді справи по суті.

Отже, встановлення факту наявності чи відсутності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, підлягає встановленню під час судового розгляду, а не на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем було виконано вимоги ухвали суду про залишення позову без руху, а тому у суду першої інстанції були відсутні процесуальні підстави для повернення позовної заяви.

Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Згідно із частиною третьою статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія судів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні судового рішення допущено порушення норм процесуального права, що призвело до створення перешкоди у реалізації позивачем права на доступ до правосуддя, а тому оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Керуючись статтями 243, 250, 315, 320, 321, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.04.2022 в адміністративній справі №160/1039/22 скасувати.

Справу №160/1039/22 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 23 вересня 2022 року.

Головуючий - суддяН.А. Олефіренко

суддяС.В. Білак

суддяВ.А. Шальєва