Постанова

від 26.07.2022 по справі 927/1038/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" липня 2022 р. м.Київ Справа№ 927/1038/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Тищенко О.В.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Салій І.О.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 26.07.2022

прокурор не з"явився

від позивача: не з`явився;

від відповідача: -1: не з`явився;

від відповідача: -2 : не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогазімпекс"

на рішення Господарського суду Чернігівської області

від 07.04.2021 (повний текст складено та підписано 19.04.2021)

у справі № 927/1038/20 (суддя Фесюра М.В.)

за позовом Керівника Бахмацької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук

до 1) Державного підприємства "Дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України",

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогазімпекс",

про визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Керівником Бахмацької місцевої прокуратури подано позов в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук до співвідповідачів: Державного підприємства "Дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогазімпекс", в якому просить:

-визнати недійсним договір про надання сільськогосподарських послуг з вирощування соняшника за звичайною технологією № 03/2020у від 09.01.2020, укладений між Державним підприємством дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергогазімпекс";

-визнати недійсним договір про надання сільськогосподарських послуг з вирощування кукурудзи за звичайною технологією №02/2020ук від 10.01.2020, укладений між Державним підприємством дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергогазімпекс";

-визнати недійсним форвардний договір поставки сільськогосподарської продукції кукурудзи № 10/01/20К від 10.01.2020, укладений між Державним підприємством дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергогазімпекс";

- визнати недійсним форвардний договір поставки сільськогосподарської продукції соняшнику № 03/03/20С від 03.03.2020, укладений між Державним підприємством дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергогазімпекс";

- стягнути з відповідачів на користь прокуратури Чернігівської області судовий збір у розмірі 8408грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно аналізу оскаржуваних договорів відповідач-1 фактично передав у платне користування (оренду) земельні ділянки відповідачу-2, у зв`язку з чим порушив вимоги ст. 92, 93, 125, 126 Земельного кодексу України, в частині визначення порядку виникнення прав на землю; вимоги ст. 75 Господарського кодексу України щодо обов`язковості отримання погодження від органу управління на укладення господарських договорів. При цьому, воля сторін по спірних договорах була спрямована не на встановлення правовідносин з реалізації державним підприємством продукції, залишків виробництва тощо, а орендних правовідносин, оскільки відбулась передача в користування об`єктів оренди - земельних ділянок площею 431,0 га та 470,0 га. У відповідності до листа № 10.2-12/265 від 01.09.2020 Національної академії аграрних наук України вартість активів підприємства за 2019 рік визначено у сумі 116406 тис. грн., 10 % вартості активів становить 11640,6 тис. грн. В наслідок чого, договори № 03/2020у від 09.01,2020 та № 02/2020ук від 10.01.2020 про надання сільськогосподарських послуг з вирощування та збирання врожаю кукурудзи та соняшнику на суму 13970508,66 грн., а також договори поставки сільськогосподарської продукції соняшнику та кукурудзи № 10/01/20К від 10.01.2020 та № 03/03/20С від 03.03,2020 па суму 14 030 000,00 грн. мали б погоджуватися з органом управління - Національною академією аграрних наук України.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач-1 - ДП "Дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України" та відповідач-2 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергогазімпекс" заперечували проти задоволення позову та просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на те, що:

- між "ДП "ДГ "Іванівка" та ТОВ "Енергогазімпекс" за взаємної згоди, у письмовій формі, як передбачено згідно вимог законодавства, у встановленому порядку було укладено договори про надання сільськогосподарських послуг з вирощування та форвардні договори поставки сільськогосподарської продукції), щодо укладання яких Законодавство України не містить спеціальної заборони;

- такі договори вчинено з метою досягнення позитивних економічних результатів та одержання прибутку, укладення та виконання договорів були спрямовані на реальне настання передбачених їх положеннями правових наслідків, є вчинення дій, які доводять дотримання - сторонами положень договорів та фактичне виконання сторонами взятих на себе зобов`язань;

- реальність оспорюваних договорів підтверджується поданими доказами, ДП "ДГ "Іванівка" ІСГПС КЛАН України не зверталось за погодженням оскаржуваних договорів до органу управління - Національної академії аграрних наук України, так як предмет жодного із оскаржуваних договорів не становить 10 і більше відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, а тому прокурор безпідставно об`єднав суму договорів по послугах та поставках і заявляє про порушення вимог ст. 73-2 Господарського кодексу України;

- прокурором не зазначено, якою нормою законодавства передбачено, що укладення державним підприємством із контрагентом договорів предметом яких є послуги чи поставка, повинні бути-передбачені в одному договорі, і договір повинен бути укладений тільки один, при тому що предмет кожного оскаржуваного договору - є різним.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 07.04.2021 у справі № 927/1038/20 позовні вимоги Керівника Бахмацької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук до 1) Державного підприємства "Дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогазімпекс", про визнання недійсними договорів - задоволено повністю, а саме визнано недійсними договори укладені між Державним підприємством дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергогазімпекс"

- про надання сільськогосподарських послуг з вирощування соняшника за звичайною технологією № 03/2020у від 09.01.2020;

- про надання сільськогосподарських послуг №02/2020ук від 10.01.2020;

- форвардний договір поставки сільськогосподарської продукції № 10/01/20К від 10.01.2020;

- форвардний договір поставки сільськогосподарської продукції соняшника № 03/03/20С від 03.03.2020.

Стягнуто з Державного підприємства "Дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України" на користь Чернігівської обласної прокуратури 4204,00 грн. судового збору. та з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогазімпекс" на користь Чернігівської обласної прокуратури 4204,00 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- між укладенням договорів про надання сільськогосподарських послуг з вирощування соняшника за звичайною технологією № 03/2020у від 09.01.2020 та форвардним договором поставки сільськогосподарської продукції соняшника № 03/03/20С від 03.03.2020 минуло більше 1,5 місяців, а договір про надання сільськогосподарських послуг №02/2020ук з вирощування кукурудзи від 10.01.2020 та форвардний договір поставки сільськогосподарської продукції (кукурудзи) № 10/01/20К від 10.01.2020 укладено в один і той самий день;

- враховуючи сезонність сільськогосподарських робіт їх початок, в силу природних умов, не може бути розпочато раніше березня місяця, суд приходить до висновку, що укладення таких правочинів охоплювалось єдиним умислом - передачі відповідачем-1 в користування відповідача-2 земельних ділянок за плату, та відповідно отримання відповідачем-2 права власності на результати обробки орендованої землі - врожай сільськогосподарських культур;

- положення даного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі;

- доводи відповідача-2 з приводу того, що право оренди за підприємством не реєструвалось, а також посилання на відсутність ознак договору оренди землі, суд першої інстанції до уваги не прийняв, оскільки в даному випадку неналежне оформлення відносин оренди земельної ділянки і є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки;

- сторонами не був дотриманий встановлений нормами земельного законодавства порядок щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки;

- спірні правочини розглядаються судом у сукупності, як такі, що приховують інший правочин - договір оренди землі, а в разі укладення договорів оренди земельної ділянки за результатами аукціону, проведення якого є неможливим без згоди органу управління, отже органом управління буде надано погодження на укладання таких договорів незалежно від того чи перевищить 10% вартості активів сума такого договору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергогазімпекс", звернулось до суду першої інстанції (у відповідності п. 17.5 ч.1 Перехідних положень ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України) з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.04.2021 у справі № 927/1038/20 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що:

- судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення порушено вимоги ст. ст. 627-629, ст. ст. 901, 903 Цивільного кодексу України, п. 2.3 Статуту Державного підприємства "Дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України";

- прокурором не надано доказів, які б безпосередньо підтверджували наявність у сторін умислу на встановлення правовідносин оренди замість правовідносин з надання послуг та поставки сільськогосподарської продукції, як і судом першої інстанції не наведено у оскаржуваному рішенні таких доказів;

- зміст укладених між відповідача ми договорів свідчить про намір сторін встановити між собою саме правовідносини з надання послуг поставки продукції , і ніяк не підтверджують наміри сторін щодо приховування правовідносин з оренди;

- скаржником були надані докази в підтвердження безпосереднього виконання укладених між сторонами 4 договорів, тобто докази про фактичне виконання послуг, докази з оплат послуг, докази поставки с/г продукції та докази оплати поставленої продукції;

- посилання прокурора на фактичні орендні правовідносини сторін не відповідають справжній сутності правовідносин;

- прокурором обрано неефективний спосіб захисту прав.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

02.11.2021 від прокурора через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому прокурор просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи прокурора у відзиві зводяться до того, що:

- усі дії Державного підприємства "Дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України" за оспорюваними договорами зводяться до фактичної передачі у користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Енергогазімпекс" земельних ділянок державної форми власності (право на розпорядження якими підприємство не має) для її використання, що і передбачає саме договір оренди землі;

- договори № 03/2020у від 09.01,2020 та № 02/2020ук від 10.01.2020 про надання сільськогосподарських послуг з вирощування та збирання врожаю кукурудзи та соняшнику на суму 13970508,66 грн., а також договори поставки сільськогосподарської продукції соняшнику та кукурудзи № 10/01/20К від 10.01.2020 та № 03/03/20С від 03.03,2020 па суму 14 030 000,00 грн. мали б погоджуватися з органом управління - Національною академією аграрних наук України.

Також, 29.06.2022 від прокурора через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення по справі, в яких додаткового наголошувалось на тому, що:

- відповідачами виключно з метою приховування відносин із оренди земельної ділянки 2 правочини щодо фактичної оренди земельних ділянок площею 470 та 431 га умисно розподілено на 4 договори: 2 форвардних договори поставки (купівлі-продажу) сільськогосподарської продукції, 2 договори про надання сільськогосподарських послуг;

- вказані правочини за своєю суттю та змістом становлять послідовні етапи вирощування сільськогосподарської продукції, який починається від боронування, внесення мінеральних добрив і закінчується збором урожаю та розпорядження ним, а сторонами оспорюваних договорів є одні й ті ж суб`єкти господарювання та один предмет - земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні державного підприємства;

- суд дійшов вірного висновку щодо дійсної природи виниклих правовідносин, з`ясувавши спосіб вчинення правочину сторонами. З цих же підстав є помилковим твердження Апелянта про суперечність прийнятого рішення суду в частині визнання недійсними 2 та більше правочинів такими, що були вчинені для приховування іншого (одного) правочину, положенням ст. 235 ЦК України.

Крім того, наголошувалось на необхідності врахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені в постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.09.2021, для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогазімпекс", сформовано колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Станіка С.Р., судді: Тищенко О.В., Дикунська С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Енергогазімпекс" пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.04.2021 у справі № 927/1038/20, відкрито апеляційне провадження у справі № 927/1038/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогазімпекс" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.04.2021, розгляд справи призначено на 04.11.2021, зупинено дію оскаржуваного рішення.

Згідно з рішенням Вищої ради правосуддя від 19.10.2021, суддю Північного апеляційного господарського суду Дикунську С.Я. звільнено у відставку, яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, а тому здійснити розгляд справи у визначеному складі - неможливо.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2021, у зв`язку із рішенням Вищої ради правосуддя від 19.10.2021 про звільнення судді Дикунської С.Я., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку відповідно до підпунктів 2.3.25., 2.3.49. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи № 927/1038/20.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 03.11.2021, для розгляду справи № 927/1038/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогазімпекс" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.04.2021 сформовано колегію суддів у складі: Станік С.Р. (головуючий суддя), судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2021 справу № 927/1038/20 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогазімпекс" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.04.2021 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя - Станік С.Р. (суддя-доповідач), судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В. , розгляд справи призначено на 30.11.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.11.2021 розгляд справи відклдено на 03.02.2022.

03.02.2022 розгляд справи не відбувся, у зв`язку з перебуванням судді з колегії суддів Шаптали Є.Ю. на лікарняному з 25.01.2022 по 04.02.2022.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2022 розгляд справи призначено на 24.03.2022.

24.03.2022 розгляд справи не відбувся, у зв`язку із введенням Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" воєнного стану в Україні та загрозою життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів, суддів і працівників апарату суду.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №259/2022 від 18 квітня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119- IX), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години ЗО хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" №341/2022 від 17 травня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, (зі змінами, внесеними Указами від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119- IX, та від 18 квітня 2022 року № 259/2022, затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.

Крім того, керуючись статтею 3 Конституції України, статтями 10, 122 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", статтями 2, 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року №9, рекомендаціями Ради суддів України від 02.03.2022, враховуючи положення Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", розпоряджень Ради оборони міста Києва, прийнятих відповідно до статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", пунктом 1 Наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 03.03.2022 №1 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" наказано тимчасово до усуненння обставин, які зумовили загрозу життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.

Пунктом 1 Наказу Голови Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2022 №11 "Про внесення змін до наказу від 03.03.2022 №10 "Про встановлення особливого режиму роботи Північного апеляційного господарського суду в умовах воєнного стану" відновлено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.

В свою чергу, головуючий суддя Станік С.Р. з 11.04.2022 по 13.05.2022 включно, перебував у відпустці, а судді з колегії суддів: Тищенко О.В. перебувала у відпустці з 14.03.2022 по 12.04.2022, та з 18.04.2022 по 29.04.2022 включно, , з 02.05.2022 по 27.05.2022 включно, а суддя Шаптала Є.Ю. перебував у відпустці з 04.04.2022 по 08.04.2022 включно і вирішення питання стосовно призначення справи здійснюється після виходу суддів з відпусток.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 розгляд справи призначено на 26.07.2022.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 26.07.2022 учасники справи не з`явились.

Ухвала Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 надіслана учасникам справи за офіційними електронними адресами, які наявні в матеріалах справи, у зв`язку із відсутністю фінансування видатків, які передбачені на поштову кореспонденцію у Північному апеляційному господарському суді.

У відповідності до вимог ч. 5 статті 6 Господарського процесуального кодексу України, суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Ч.12 ст.270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи

Суд апеляційної інстанції враховуючи те, що учасники справи про розгляд справи повідомлені належним чином, явка учасників обов`язковою не визнавалась, у зв`язку з чим неявка представників учасників справи, не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги (ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники учасників справи, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких апеляційну скаргу не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги - відсутні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Відповідно до Державних актів на право постійного користування землею ЯЯ № 9376879 від 22.12.2011, ЯЯ № 9374849 від 07.06.2012, ЯЯ № 9374850 від 07.06.2012, ЯЯ № 9374851 від 07.06.2012, ЯЯ № 9374852 від 07.06.2012 (зареєстровані в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №№ 742080003000026, 742080003000046, 742080003000047, 742080003000048, 742080003000049, відповідно) у користуванні ДП ДГ "Іванівка" ІСГ ПС НААН України" знаходяться земельні ділянки загальною площею 4125,4585 га на землях Миколаївської сільської ради Борзнянського району Чернігівської області.

Вищевказані земельні ділянки державної форми власності передані державному підприємству на праві постійного користування для ведення сільського господарства, що узгоджується з мстою його створення та видами діяльності відповідно до статуту (далі - Статут), затвердженого Президентом НААН України 30.01.2018.

Відповідно до п.1.1. Статуту статуту Державного підприємства "Дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України", підприємство засноване на основі державної власності, перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України (далі - Академія), як органу управління державним майном.

Згідно із п. 2.2, 3.1. статуту основними напрямами та видами діяльності підприємства с активне сприяння науковій установі, якій воно підпорядковане, а також іншим науковим установам в роботі по проведенню наукових дослідів, виробничої перевірки і впровадженню науково-технічних розробок; сприяння на взаємовигідній основі науковим установам в їх діяльності по поширенню серед державних підприємств та організацій, а також інших господарюючих суб`єктів досягнень науки, техніки і передового досвіду у виробництво; виробництво оригінального, елітного та репродукційного насіння сільськогосподарських культур, розведення великої рогатої худоби, розведення свиней, допоміжна діяльність у рослинництві, допоміжна діяльність у тваринництві, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах; вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння, олійних культур; розведення великої рогатої худоби молочних порід; розведення свиней; змішане сільське господарство; допоміжна діяльність у рослинництві; допоміжна діяльність у тваринництві; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами, а також є унітарним підприємством, що діє на основі державної форми власності, як самостійний суб`єкт господарювання.

Правові основи управління об`єктами державної власності закріплені Законом України "Про управління об`єктами державної власності".

Пунктом 8 частини 1 ст. 3 наведеного Закону (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) визначено, що об`єктами управління державної власності, зокрема, є державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук.

Відповідно до п.4.3. Статуту, 4.3. Підприємство користується землею і іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства.

09.01.2020 між Державним підприємством дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України (як замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергогазімпекс" (як виконавцем) укладено договір № 03/2020у про надання сільськогосподарських послуг з вирощування соняшника за звичайною технологією відповідно до умов якого виконавець зобов`язується надати комплексні сільськогосподарські послуги з вирощування та збирання врожаю снояшнику, в тому числі виконати усі необхідні види агротехнологічних робіт власними силами із застосування власних матеріалів, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх.

Місце надання послуг: земельні угіддя (рілля - 431.0 га). розміщені на території: с. Миколаївка та с. Іванівка Борзнянського району, власником незавершеного виробництва та майбутнього врожаю (2020 року є замовник, строк виконання: квітень-жовтень 2020 року (п. 1.3-1.5. Договору).

Орієнтовна вартість робіт (послуг) із врахуванням вартості матеріалів становить 6 589 502,28 грн в тому числі 1 098 250,38 грн ПДВ (п.4.1. Договору).

До обов`язків замовника (розділ 2 Договору) сторони віднесли погодження із виконавцем дати початку здійснення робіт, надання поля в стані, придатному для виконання сільськогосподарських робіт за даним Договором; забезпечення безперешкодного доступу техніки та працівників виконавця до земельних угідь (ріллі), зазначених у п. 1.3. Договору, забезпечити місце стоянки техніки виконавця у неробочий час тощо.

10.01.2020 між Державним підприємством дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергогазімпекс" (виконавець) укладено договір №02/2020ук про надання сільськогосподарських послуг з вирощування кукурудзи за звичайною технологією відповідно до умов якого виконавець зобов`язується надати комплексні сільськогосподарські послуги з вирощування та збирання врожаю кукурудзи, в тому числі виконати усі необхідні види агротехнологічних робіт власними силами із застосування власних матеріалів, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити їх.

Місце надання послуг: земельні угіддя (рілля - 470.0 га). розміщені на території: с.Миколаївка, власником незавершеного виробництва та майбутнього врожаю (2020 року є замовник, строк виконання: квітень-листопад 2020 року (п. 1.3-1.5. Договору).

Орієнтовна вартість робіт (послуг) із врахуванням вартості матеріалів становить 7 381 006,38 грн в тому числі 1 230 167,73 грн ПДВ (п.4.1. Договору).

До обов`язків замовника (розділ 2 Договору) сторони віднесли погодження із виконавцем дати початку здійснення робіт, надання поля в стані, придатному для виконання сільськогосподарських робіт за даним Договором; забезпечення безперешкодного доступу техніки та працівників виконавця до земельних угідь (ріллі), зазначених у п. 1.3. Договору, забезпечити місце стоянки техніки виконавця у неробочий час тощо.

Разом із тим, 10.01.2020 між Державним підприємством дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України (як постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергогазімпекс" (як покупцем) укладено форвардний договір № 10/01/20К поставки сільськогосподарської продукції за умовами якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити сільськогосподарську продукцію українського походження, врожаю 2020 року - Кукурудзу (надалі - "Товар") на умовах СРТ (в редакції "Інкотермс 2000" за адресою: Чернігівська область Борзнянський район, с. Велика Доч, вул. Привокзальна, 45 (п.1.1. Договору).

Загальна кількість Товару становить орієнтовно 1800,0т в заліковій вазі елеватора; загальна орієнтовна вартість договору становить 7 380 000,00 грн; остаточна вартість товару може визначатись сторонами додатками до даного Договору, заявками покупця на поставку чи видатковими накладними по факту поставки товару; строк поставки визначено - не пізніше 15 листопада 2020 року (п.2.1., 4.1., 4.2., 6.1. Договору).

03.03.2020 між Державним підприємством дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України (як постачальником) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергогазімпекс" (як покупцем) укладено форвардний договір поставки сільськогосподарської продукції соняшника № 03/03/20С за умовами якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити сільськогосподарську продукцію українського походження, врожаю 2020 року - Кукурудзу (надалі - "Товар") на умовах СРТ (в редакції "Інкотермс 2000" за адресою: Чернігівська область Борзнянський район, с. Велика Доч, вул. Привокзальна, 45 (п.1.1. Договору).

Загальна кількість Товару становить орієнтовно 700,0т в заліковій вазі елеватора; загальна орієнтовна вартість договору становить 6 650 000,00 грн; остаточна вартість товару може визначатись сторонами додатками до даного Договору, заявками покупця на поставку чи видатковими накладними по факту поставки товару; строк поставки визначено - не пізніше 15 жовтня 2020 року (п.2.1., 4.1., 4.2., 6.1. Договору).

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор вказував про те, що уклавши вказані договори відповідач-1 фактично передав у платне користування (оренду) земельні ділянки відповідачу-2, у зв`язку з чим було порушено вимоги ст. 92, 93, 125, 126 Земельного кодексу України, в частині визначення порядку виникнення прав на землю та вимог ст. 75 Господарського кодексу України щодо обов`язковості отримання погодження від органу управління на укладення господарських договорів.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30 вересня 2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено статтею 131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру", який набрав чинності 15 липня 2015 року.

Відповідно до частин 1, 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно з частинами 4, 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор дійсно зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду надаючи висновок щодо застосування приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру" вказала, що звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Відповідно до абз. 9 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про управління об`єктами державної власності», Національна академія наук України, галузеві академії наук є суб`єктами управління об`єктами державної власності. Національна академія аграрних наук України є державною науковою організацією, яка заснована на державній власності і користується правами самоврядності. Положеннями пункту 7 Статуту ПЛАН України, затвердженого загальними зборами ПЛАН від 07.04.2016, Академія з метою реалізації покладених на неї завдань здійснює повноваження з управління державним майном, забезпечує його ефективне використання та розпорядження ним у межах, визначених законодавством. Пунктом 90 Статуту передбачено, що Академія, здійснюючи повноваження з управління об`єктами майнового комплексу, забезпечує реалізацію прав держави як власника таких об`єктів, ефективно їх використовує та розпоряджається у межах визначених законодавством.

Згідно Статуту Державного підприємства «Дослідне господарство «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України», затвердженого 30.01.2018 Президентом Національної академії аграрних наук, Національна академія аграрних наук здійснює повноваження з управління державним майном, закріпленим за Підприємством.

Укладення між Державним підприємством «Дослідне господарство «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України`та ТОВ «Енергогазімпекс» договорів № 03/2020у від 09.01.2020 та № 02/2020ук від 10.01.2020 про надання сільськогосподарських послуг з вирощування та збирання врожаю кукурудзи та соняшнику, а також форвардних договорів поставки сільськогосподарської продукції соняшнику та кукурудзи №10/01/20 К від 10.01.2020 та № 03/03/20С від 03.03.2020 всупереч встановленому державою порядку зачіпає інтереси держави у сфері управління об`єктами державної власності та земельних правовідносин, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з позовом.

Зважаючи па вищевикладене, Бахмацька місцева прокуратура звернулась до суду із даним позовом в інтересах. .Національної академії аграрних наук України, оскільки Національна академія аграрних наук України є органом, що здійснює управління об`єктами державної власності шляхом реалізації повноважень власника майна, та не »надавала згоди »на укладення спірного договору, який по своїй суті стосується використання земельних ділянок державної форми власності. Вказаними діями порушено право держави в особі Академії як особи, що реалізує права власника щодо, розпорядження ввіреним їй державою майном.

Подана позовна заява, як захід прокурорського реагування, направлена, насамперед, на захист інтересів держави, оскільки протиправне отримання в користування ТОВ «Енергогазімпекс» земельних ділянок суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені у ст. ст. 14, 19 Конституції України та ст. ст. 1, 5 Земельного кодексу України, що призводить до порушення інтересів держави, які полягають в забезпеченні реалізації в Україні принципів регулювання земельних відносин. Національна академія аграрних наук України жодного разу не вживала заходів цивільно-правового характеру та не зверталась до суду з відповідними позовами про визнання договорів недійсними, що свідчить про бездіяльність органу управління та є підставою для втручання органів прокуратури.

Бахмацькою місцевою прокуратурою на адресу Національної академії аграрних наук України надіслано лист № 7955вих-20 від 18.08.2020. У відповідь на вказаний лист Національна академія аграрних наук України повідомила, що спірні договори Президією НААН України не погоджувалися.

Також, Бахмацькою місцевою прокуратурою на адресу Національної академії аграрних наук України надіслано лист № 66-8264вих20 від 04.09.2020 щодо вжиття заходів представницького реагування за фактом укладення договорів про надання сільськогосподарських послуг з вирощування та збирання врожаю кукурудзи та соняшнику, а також договорів поставки сільськогосподарської продукції соняшнику та кукурудзи Державного підприємства «Дослідне господарство «Іванівка» Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України». В свою чергу, Національною академією аграрних наук 25.09.2020 надіслано відповідь № 10.2-12/311 від 24.09.2020, однак про вжиття заходів представницького реагування в даному листі інформація відсутня, що вказує, на переконання прокурора, на бездіяльність уповноваженого органу.

Отже, як встановлено судом апеляційної інстанції, прокурором правомірно вжито представницькі заходи в даній справі відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо подачі відповідного позову з огляду на те, що прокурор посилався на порушення інтересів держави, оскільки протиправне отримання в користування відповідачем-2 земельних ділянок суперечить принципам регулювання земельних відносин в України, які закріплені у ст. ст. 14. 19 Конституції України та ст. ст. 1, 5 Земельного кодексу Україи, що призводить до порушення інтересів держави , які полягають в забезпеченні реалізації в Україні принципів регулювання змельних відносин.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що правомірність вжиття прокурором представницьких заходів в даній справі відповідно до статті 23 Закону України "Про прокуратуру", свідчить виключно про правомірність подання позову в інтересах держави в особі визначеного позивача, з певними вимогами до відповідачів, а оцінка яких здійснюється під час розгляду справи по суті.

За змістом ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Здійснивши всебічний, повний і об`єктивний розгляд в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що виходячи зі з`ясованих судом обставин справи, підстав позову та позовних вимог, до спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми та приписи чинного законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 ГПК України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас, 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" та з урахуванням в сукупності обставин справи та перевірки їх доказами, як кожного окремо, так і у їх сукупності.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до п. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну припинення цивільних прав та обов`язків. Дво - чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.4 ст. 202 Цивільного кодексу України).

За договором надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Форвардний контракт - це договір, що укладається сторонами про здійснення на поставки у майбутньому на умовах, визначених на момент його укладання.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона-постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні-покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Правило, визначене відповідною нормою, також викладене у ст.712 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно положень ст.664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За приписами ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Тобто, при оренді землі здійснюється обробіток ґрунту, що становить собою форму реалізації права користування земельною ділянкою ї її корисними якостями, внаслідок якого вирощується товарна сільськогосподарська продукція.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції, що правовими наслідками договору оренди землі є: для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

За умовами оскаржуваних договорів про надання сільськогосподарських послуг з вирощування соняшника за звичайною технологією № 03/2020у від 09.01.2020 та надання сільськогосподарських послуг з вирощування кукурудзи за звичайною технологією №02/2020ук від 10.01.2020 договору відповідач 1 не приймає участі в організації та проведенні закупівлі для посівного матеріалу, мінеральних добрив, і як наслідок не здійснює контроль за процесом вирощування сільськогосподарських культур.

В той же час така робота здійснюється без впровадження новітніх знань, в процесі обробки не проводились дослідні роботи, така робота не відповідає критеріям впровадження інноваційних методів та технологій вирощування культур, що не відповідає меті діяльності Дослідного господарства "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України, що фактично свідчить про передачу відповідачем-1 відповідачу-2 на платній основі земельних ділянок, що перебувають у його постійному користуванні.

Разом із тим, як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції, форвардними контрактами № 10/01/20К від 10.01.2020 та № 03/03/20С від 03.03.2020 передбачено поставку відповідачу-2 товару на умовах на умовах СРТ (в редакції "Інкотермс 2000" за адресою: Чернігівська область Борзнянський район, с. Велика Доч, вул. Привокзальна, 45.

Відповідно до Інкотермс, Офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати редакція 2000 року, термін "фрахт/перевезення оплачено до (назва місця призначення)" (CPT CARRIAGE PAID TO (...named place of destination)), згідно умов якого за Договором здійснюється постачання відповідачем-1, означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов`язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення. Це означає, що покупець приймає на себе всі ризики та будь-які інші витрати, що можуть виникнути після здійснення поставки товару у вищезазначений спосіб.

Під словом "перевізник" розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов`язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту.

Продавець зобов`язаний здійснити поставку шляхом надання товару перевізнику, з яким укладено договір перевезення, у відповідності зі статтею А.3, а за наявності декількох перевізників - першому з них, для транспортування товару до узгодженого пункту в межах названого місця у встановлену дату чи в межах узгодженого періоду (ст. А.4.).

Продавець зобов`язаний, з урахуванням положень статті Б.5, нести всі ризики втрати чи пошкодження товару до моменту здійснення його поставки у відповідності з статтею А.4.

Покупець зобов`язаний прийняти поставку товару, як тільки її здійснено у відповідності з статтею А.4, та одержати товар від перевізника в названому місці (ст. Б.4.).

Покупець зобов`язаний нести всі ризики втрати чи пошкодження товару з моменту здійснення його поставки у відповідності зі статтею А.4.(ст. Б.5).

Отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, і з висновками якого погоджується суд апеляційної інстанції, всупереч наведеним умовам договорів та правил Інкотермс, відповідачами не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції станом на момент розгляду справи, належних, допустимих та вірогідних доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України укладення договору із перевізником, передачі такого товару перевізнику, тощо. Також, матеріали справи не містять доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України прийняття врожаю соняшника та кукурудзи на склад, проте містять копії видаткових накладних про отримання відповідачем-2 товару за форвардними контрактами.

Наявні матеріали справи підтверджують, що відповідач-1 фактично передав у власність відповідачу-2 весь зібраний на вказаних земельних ділянках врожай без можливості ним розпоряджатись, тобто фактичного відвантаження зібраного вражаю соняшника і кукурудзи на склад відповідача-1 не здійснювалось. Доказів в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження іншого учасниками справи - не надано. При цьому, складення відповідних актів наданих послуг та документи - є формою приховування реальних правовідносин.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що наведене в сукупності, при тому, що між укладенням договорів про надання сільськогосподарських послуг з вирощування соняшника за звичайною технологією № 03/2020у від 09.01.2020 та форвардним договором поставки сільськогосподарської продукції соняшника № 03/03/20С від 03.03.2020 минуло більше 1,5 місяців, а договір про надання сільськогосподарських послуг №02/2020ук з вирощування кукурудзи від 10.01.2020 та форвардний договір поставки сільськогосподарської продукції (кукурудзи) № 10/01/20К від 10.01.2020 укладено в один і той самий день. Враховуючи сезонність сільськогосподарських робіт їх початок, в силу природних умов, не може бути розпочато раніше березня місяця, укладення таких правочинів охоплювалось єдиним умислом - передачі відповідачем-1 в користування відповідача-2 земельних ділянок за плату, та відповідно отримання відповідачем-2 права власності на результати обробки орендованої землі - врожай сільськогосподарських культур.

Доводи скаржника відносного того, що в матеріалах справи відсутні докази, які безпосередньо підтверджують наявність у сторін умислу на встановлення правовідносин оренди - судом апеляційної інстанції відхиляються з огляду на те, що як вірно встановлено судом першої інстанції за наданими прокурором та учасниками справи доказами, наявність у сторін умислу на приховування відносин оренди випливає зі змісту укладених договорів, оскільки містять істотні умови договору оренди землі.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що положення оспорюваного договору повинні відповідати законодавству, що регулює правовідносини у сфері оренди землі.

При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі проти даного висновку суду першої інстанції - судом апеляційної інстанції відхиляються з огляду на те, що наявні у справі докази, які досліджені судом апеляційної інстанції як кожен окремо, так і у їх сукупності, підтверджують те, що укладені спірні договори за своєю правовою природою та юридичними ознаками є договорами оренди землі, а не договором надання сільськогосподарських послуг, оскільки містить всі істотні умови договору оренди, зокрема, щодо об`єкту оренди яким визначено саме площа земельних ділянок, що становить 431,0 га та 470,0 га; строку дії договору, які набирають чинності з моменту підписання та діють до 31.10.2020 та 30.11.2020; орендної плати із зазначенням її розміру та відповідальності за її несплату.

Доводи відповідача-2 про те, що право оренди за підприємством - не реєструвалось, а також посилання на відсутність ознак договору оренди землі, обгрунтовано відхилені судом першої інстанції, з висновками якого погоджується і суд апеляційної інстанції, оскільки в даному випадку неналежне оформлення відносин оренди земельної ділянки і є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки.

Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Вимогами статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5,6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 235 Цивільного кодексу України встановлено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини 2 статті 235 Цивільного кодексу України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Аналогічні правові висновки наведені в постанові Касаційного господарського суду у справі № 917/2060/17 від 20.02.2019 (п.31.1.)

Відповідно до частин 1, 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі", істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. У разі якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об`єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Таким чином, договір оренди (суборенди) землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.

При цьому, правовими наслідками договору оренди (суборенди) землі є для однієї сторони (суборендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (суборендаря) - використання майна (земельної ділянки).

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції щодо необхідності застосування до даних правовідносин, що склались між сторонами, положень статті 235 Цивільного кодексу України.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 6 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з ч. 1 ст. 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Частиною 1 ст. 92 Земельного кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

За приписами ст. 4 Закону України "Про оренду землі", орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі", укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Згідно із частинами першою, восьмою статті 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Відповідно до статті 95 Земельного кодексу України, постійні землекористувачі мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

Аналогічний висновок наведено у постановах Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №915/166/17, від 17 січня 2019 року у справі №923/241/18, від 21 травня 2019 року у справі №925/550/18, від 06 листопада 2019 року у справі №916/1424/18, від 23 жовтня 2019 року у справі №904/8549/17, від 19 червня 2019 у справі №920/22/18.

Суд апеляційної інстанції вважає правомірним посилання суду першої інстанції на вказані правові висновки як такі, що викладені у подібних правовідносинах, зокрема, що правовий аналіз наведених положень Земельного кодексу України та Закону України "Про оренду землі" дає підстави для висновку, що постійні користувачі не наділені повноваженнями розпоряджатися наданими їм у постійне користування землями державної власності.

При цьому суд враховує конкретизований правовий висновок, викладений у пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) щодо визначення подібності правовідносин, у якому зазначено, що на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями, відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

З огляду на наведену правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо визначення подібності правовідносин, за встановленими судами об`єктивними критеріями (за суб`єктним і об`єктним), суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що земельним законодавством не передбачено право постійного користувача розпоряджатись земельною ділянкою шляхом передачі її іншим особам у платне користування, оскільки таким правом наділений лише власник землі або уповноважена ним особа.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" національні галузеві академії наук надають дозвіл організаціям, що віднесені до відання національних галузевих академій наук, на укладення договорів оренди майна, у тому числі нерухомого, що обліковується на балансах їх організацій.

Доказів погодження із НААН України питання щодо передачі земель державної власності, які перебувають у постійному користуванні відповідача-1, у користування відповідачу-2 для вирощування сільськогосподарської продукції суду не надано, а отже розпорядження землями державної власності відпповідачем-1 здійснено за відсутності повноважень. Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у відповідача-1 як постійного користувача спірними земельними ділянками, відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, оскільки така земельна ділянка залишається у державній власності, і особа, якій земельну ділянку надано у постійне користування із земель державної форми власності наділяється лише правомочностями володіння і користування нею, і зокрема, для проведення наукової та виробничої діяльності, а право розпорядження - виключна компетенція власника.

За таких обставин, встановивши, що оспорювані правочини не є договором про надання послуг, а є прихованим договором оренди землі, який укладено всупереч вимогам Цивільного та Земельного кодексів України, Закону України "Про оренду землі", суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання їх недійсними з посиланням на приписи ст. 235 Цивільного кодексу України.

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Зазначені обставини свідчать про те, що за умовами оспорюваних договорів всі дії відповідача-1 фактично зводяться до передачі земельних ділянок у користування відповідача-2, який здійснював повний цикл обробітку земельних ділянок та догляду за сільськогосподарськими культурами, та отримав у власність вирощений на цих площах урожай, що свідчить про вчинення сторонами оспорюваних правочинів з метою приховати інший правочин - договір оренди землі для здійснення орендарем господарської діяльності.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що сторонами оспорюваних правочинів не був дотриманий встановлений нормами земельного законодавства порядок щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки.

Наведені висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються також з правовими висновками Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені в постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20.

При цьому посилання прокурора на обов`язкове погодження таких договорів із органом управління - Національною академією аграрних наук України, як таких, що перевищують 10% вартості активів - обгрунтовано не прийняті судом першої інстанції, з огляду на те, що таке перевищення не є підставою для визнання договорів удаваними, а є окремою підставою для визнання договорів недійсними.

Отже, оспорювані правочини розглядаються судом апеляційної інстанції також у сукупності, як такі, що приховують інший правочин - договір оренди землі, а в разі укладення договорів оренди земельної ділянки за результатами аукціону, проведення якого є неможливим без згоди органу управління, отже органом управління буде надано погодження на укладання таких договорів незалежно від того чи перевищить 10% вартості активів сума такого договору.

Також, в апеляційній скарзі скаржник наполягає на тому, що власником вирощеного врожаю є, державне підприємство, а не ТОВ «Енергогазімпекс», про свідчать відомості звіту ДП «ДГ «Іванівка» ІСГ ПС НААН України про площі та валові збори сільськогосподарських культур, плодів, ягід і винограду (форма №29-сг). Проте вказане твердження є безпідставним, оскільки забезпечено документом, що не був визнаний доказом по справі. Зокрема, в підготовчому засіданні 09.02.2021 суд першої інстанції задовольнив клопотання ДП «ДГ «Іванівка» про долучення до матеріалів справи, витребуваних судом звітів про фінансовий стан за 2018, 2019 рік та інші додаткові документи частково, долучивши його до матеріалів справи, та повідомив відповідача-1, що інші додані до клопотання документи, крім витребуваних звітів про фінансовий стан за 2018, 2019 рік (у тому числі звіт форми 29-сг) не буде прийнято до уваги під час розгляду справи по суті спору, оскільки строк подання доказів на час надходження клопотання відповідача-1 вже минув. Крім того, суд апеляційної інстанції наголошує також на наступному.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі» (Broniowski v. Poland), заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05).

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).

З урахуванням викладеного, суду необхідно при розгляді справи належним чином дослідити, чи виникли у позивача легітимні очікування щодо позитивного для позивача, з огляду на зміст позовних вимог, а саме визнання бездіяльності незаконною та зобов`язання вчинити дії.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту поновлення порушеного права позивача.

Рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема статтею 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України, який проте є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен ураховувати критерії ефективності таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити реальне поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

При цьому, слід ураховувати і те, що у резолютивній частині судового рішення остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача і судове рішення має бути виконано в процесі виконавчого провадження у справі, адже, як уже зазначалося, ефективний засіб зрештою повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Здійснюючи, судовий розгляд даної справи, апеляційний господарський суд установив, що обраний прокурором спосіб захисту порушеного права, призводить у спірних правовідносинах до реального захисту та відновлення порушених прав держави в особі визначеного позивача та законних сподівань у обраний спосіб. При цьому, визначення судом правової природи спірних правовідносин, як і їх кваліфікація та застосування норми права, яка регулює відповідні відносини - є повноваженнями суду, які реалізуються з метою дотримання засад господарського судочинства, закріплених у ст. 2 ГПК України.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що обраний прокурором спосіб захисту - є ефективним з огляду на вимоги наведених вище положень Цивільного кодексу України та Конвенції з прав людини та основоположних свобод та статті 1 Першого Протоколу до згаданої Конвенції. З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що прокурором обрано неефективний спосіб захисту прав - є необґрунтованими та спростовуються наявними матеріалами та встановленими обставинами справи.

Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким: позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України задоволено, а саме: визнано недійсними договори укладені між Державним підприємством дослідне господарство "Іванівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергогазімпекс": про надання сільськогосподарських послуг з вирощування соняшника за звичайною технологією № 03/2020у від 09.01.2020; про надання сільськогосподарських послуг №02/2020ук від 10.01.2020; форвардний договір поставки сільськогосподарської продукції № 10/01/20К від 10.01.2020; форвардний договір поставки сільськогосподарської продукції соняшника № 03/03/20С від 03.03.2020.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі про задоволення позовних вимог прокурора обраним ним способом захисту.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.04.2021 у справі № 927/1038/20, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Крім того, оскільки ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.10.2021 було зупинено дію оскаржуваного рішення, і за наслідками апеляційного його перегляду, рішення суду першої інстанції залишено без змін, а тому його дія підлягає поновленню

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергогазімпекс" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.04.2021 у справі № 927/1038/20 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.04.2021 у справі № 927/1038/20 - залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.04.2021 у справі № 920/1038/20.

4. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

5. Матеріали справи №927/1038/20 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано: 23.09.2022.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.В. Тищенко

Є.Ю. Шаптала