Рішення

від 20.09.2022 по справі 909/1077/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20.09.2022 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1077/21

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Матуляк П. Я. , секретар судового засідання Юрчак С. Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю "Фотонік"

про відшкодування завданої майнової шкоди в сумі 18215 грн 03 коп.

за участю:

представники сторін не зявилися

встановив, що Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Фотонік" про відшкодування завданої майнової шкоди в сумі 18 215 грн 03 коп.

Ухвалою суду від 12.11.21 прийнято позовну заяву до розгляду; відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк: у 15 (п`ятнадцять) календарних днів з моменту отримання цієї ухвали для надання суду відзиву на позов, 5 (п`ять) календарних днів з моменту отримання відповіді на відзив для надання суду заперечення; п`ять днів з дня отримання ухвали на подання суду відповідної обґрунтованої заяви (клопотання) у разі наявності у відповідача заперечень проти розгляду справи без повідомлення (виклику) сторін; встановлено сторонам строк на подачу заяв по суті справи протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі; роз"яснено сторонам, що в разі ненадання відповідачем у встановлений судом строк без поважних причин відзиву, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

22.11.21 від відповідача надійшло електронною поштою без ЕЦП та через канцелярію суду клопотання відповідно вх.№18516/21 та вх.№18525/21 про надання відповідачу копії позовної заяви з додатками та продовження строку на подання відзиву.

Разом з тим, суд, враховуючи викладені у позовній заяві обставини, які потребують дослідження (зокрема, дослідження обставин перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ Фотонік на час скоєння ДТП та відсутність у матеріалах справи відповідних доказів на підтвердження цих обставин), ускладнюють справу та роблять неможливим її розгляд у спрощеному позовному провадженні без виклику представників сторін, з метою забезпечення дотримання принципу пропорційності та змагальності сторін, у відповідності до ч. 6 ст. 250 ГПК України, дійшов до висновку про наявність підстав для переходу до розгляду даної справи за правилами загального позовного провадження з ініціативи суду, про що 04.01.22 суд постановив відповідну ухвалу та призначив підготовче засідання на 25.01.22.

25.01.22 підготовче засідання не відбулося у звязку з перебуванням судді Матуляка П.Я. на лікарняному, відтак ухвалою від 31.01.22 призначено підготовче засідання на 22.02.22, за результатами якого суд постановив ухвалу, занесену до відповідного протоколу судового засідання, про продовження строку підготовчого провадження та відкладення підготовчого засідання на 17.03.22.

Водночас, 22.02.22(після судового засідання) від позивача надійшло клопотання вх.№2942/22 про витребування доказів, яке судом задоволено, про що 23.02.22 судом постановлено відповідну ухвалу. На виконання зазначеної ухвали відповідачем 15.03.22 подано витребовувані судом документи.

17.03.22 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 07.04.22, про що постановив ухвалу, занесену до відповідного протоколу судового засідання.

Судові засідання 07.04.22 та 19.07.22( призначене ухвалою суду від 07.06.22), не відбулися у зв"язку із тимчасовою втратою суддею Матуляком П.Я. працездатності у зазначені періоди, відтак ухвалою суду від 25.08.22 суд призначив справу до судового розгляду по суті на 20.09.22.

В судове засідання представники сторін не з"явилися, однак від позивача надійшла заява вх.№12228/22 від 16.09.22 щодо розгляду справи за його відсутності.

Позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог вказує на те, що між Приватним акціонерним товариством Страхова компанія ПЗУ Україна та ТОВ Фотонік укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/151778234, за яким страховик зобов`язався відшкодовувати шкоду, заподіяну страхувальником життю здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме: автомобіля ВАЗ 21051, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Зазначає, що 01.02.2019 року в с. Угринів Івано-Франківської області сталася дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого автомобіля ВАЗ 21051, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля Volkswagen, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 . Звертає увагу, що відповідно до постанови Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 02.05.2019 року у справі №352/419/19 особою, винною в настанні ДТП, внаслідок якої обидва автомобілі отримали механічні пошкодження, визнано ОСОБА_1 та притягнено останнього до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. Окрім того, згідно постанови Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 02.05.2019 року у справі №352/418/19, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки під час скоєння ДТП останній перебував у стані алкогольного сп`яніння. Оскільки ДТП сталось під час виконання ОСОБА_1 своїх трудових обов`язків та перебування у трудових відносинах з ТОВ Фотонік, то, на переконнання позивача, після виплати страхового відшкодування на користь потерпілої особи, у ПрАТ СК ПЗУ Україна виникло право вимоги до відповідача про відшкодування завданої шкоди як до особи, відповідальної за завдання збитків. Позовні вимоги обґрунтовує приписами ст.1166, 1172, 1187 Цивільного кодексу України.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позов не подав, в судові засідання жодного разу не зявився, хоча про дату, час та місце судового розгляду належним чином повідомлявся, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Суд констатує, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.

Верховний Суд у справі №916/3188/16 зазначив, що держава в особі судових органів має забезпечити заінтересованим особам право на використання наявних засобів правового захисту. Заінтересовані особи, в свою чергу, повинні розраховувати на те, що процесуальні норми судочинства будуть застосовані, а неналежне використання своїх прав однією із сторін у судовому процесі не стане перешкодою для іншої сторони в реалізації її права на виконання судового рішення.

Статтею 178 ГПК України передбачене право відповідача подати суду відзив на позовну заяву. Разом з тим, як визначено в ч. 3 цієї статті, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позов не подав.

Згідно з ч.1 ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Між Приватним акціонерним товариством Страхова компанія ПЗУ Україна та ТОВ Фотонік укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/151778234, за яким страховик зобов`язався відшкодовувати шкоду заподіяну страхувальником життю здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, а саме: автомобіля ВАЗ 21051, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

01.02.2019 року о 18:45 в с.Угринів Івано-Франківської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю забезпеченого автомобіля ВАЗ 21051, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під управлінням ОСОБА_1 та автомобіля Volkswagen, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 .

Відповідно до постанови Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 02.05.2019 року у справі №352/419/19 особою, винною в настанні ДТП, внаслідок якої обидва автомобілі отримали механічні пошкодження, визнано ОСОБА_1 та притягнено останнього до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП. Окрім того, згідно постанови Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 02.05.2019 року у справі №352/418/19, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки під час скоєння ДТП останній перебував у стані алкогольного сп`яніння.

ОСОБА_1 згідно наказу №126-К від 09.10.12 прийнятий на роботу у ТОВ Фотонік на посаду налагоджувальника технологічного устаткування(електронна частина) IV розряду з 09.10.12. Згідно табеля робочого часу за лютий 2019 року у день скоєння ДТП - 01.02.2019 року ОСОБА_1 відпрацював 8 годин. Відповідно до п.3.2 правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ Фотонік початок роботи - 8:30, закінчення роботи - 17:00.

Відповідно до аварійного сертифікату №323/05/19 від 22.05.2019 року вартість відновлюваного ремонту пошкодженого автомобіля Volkswagen, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 43203,07грн., а згідно ремонтної калькуляції №209479 - 46646,64грн.

ПрАТ СК ПЗУ Україна сплатило на користь власника пошкодженого транспортного засобу страхове відшкодування в сумі 18215 грн. 03 коп. Виплату страхового відшкодування здійснено ПрАТ СК ПЗУ Україна на підставі страхового акту №UA2019020400040/L01/03 від 18.06.2019 року та розрахунку страхового відшкодування. Факт зазначеної виплати підтверджується платіжним дорученням №31491 від 18.06.2019 року.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Позовні вимоги обґрунтовані приписами ст.1166, 1172, 1187 Цивільного кодексу України. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним під час вирішення судом питання про те, яким законом потрібно керуватися для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).

Поняття добровільного майнового страхування розкривають положення статті 6 Закону України "Про страхування" та статей 979, 982 ЦК України. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страховиком і страхувальником.

Основним призначенням добровільного страхування є майновий захист інтересів страхувальника, що покликаний зменшити шкідливі для власника (володільця) наслідки пошкодження чи знищення його майна.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об`єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.

Статтями 512, 514 ЦК України передбачено, що в установлених законом випадках кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою. Ці норми кореспондуються з положеннями статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування".

Статтею 993 ЦК та статтею 27 Закону України "Про страхування" передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Судом встановлено, що ПрАТ СК ПЗУ Україна сплатило на користь власника пошкодженого транспортного засобу страхове відшкодування в сумі 18215 грн. 03 коп. Виплату страхового відшкодування здійснено ПрАТ СК ПЗУ Україна на підставі страхового акту №UA2019020400040/L01/03 від 18.06.2019 року та розрахунку страхового відшкодування. Факт зазначеної виплати підтверджується платіжним дорученням №31491 від 18.06.2019 року.

При цьому, виплата цього страхового відшкодування здійснена позивачем у зв`язку зі страховою подією та у повній відповідності до умов Договору страхування, який, за висновком суду, є правомірним, оскільки відповідачем належними та допустимими доказами не доведено перед судом, що вказаний договір визнаний судом недійсним, та не спростовано презумпцію правомірності правочину. Більш того, чинність Договору страхування не є предметом спору та доказування у цій справі.

Крім того, суд констатує, що надання оцінки та визначення того, чи є ДТП страховим випадком відповідно до умов Договору страхування, належить до виключної компетенції позивача у цій справі, а саме страховика за вказаним Договором страхування.

Отже, судом встановлено факт виплати позивачем страхового відшкодування, що підтверджено допустимими доказами, відтак страхова компанія має право на компенсацію виплаченої суми страхового відшкодування на підставі статті 993 ЦК та статті 27 Закону України "Про страхування" з особи, відповідальної за завдані збитки.

Згідно частини першої статті 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

За загальними правилом частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду".

Положення статей 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчать про встановлення у цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (у тому числі моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у статті 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у статті 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб`єктного складу відповідальних осіб (коли обов`язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, стаття 1187 ЦК України встановлює особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, зокрема відповідно до частини другої, таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положеннями статті 397 ЦК України передбачено, що володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина перша статті 1172 ЦК України).

Положення частини першої статті 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (частина друга статті 1187 ЦК України).

У такому випадку обов`язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі (провадження) № 6-108цс13.

У постанові Верховного Суду від 19.09.2018 року в справі №910/20622/17 зазначено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну особу або громадянина, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного відання або з інших підстав (договір оренди, довіреність тощо). Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин із володільцем цього джерела. Покласти відповідальність на особу, яка заподіяла шкоду внаслідок користування джерелом підвищеної небезпеки підприємства, з яким перебувала у трудових відносинах на підставі трудового договору (договору підряду), можливо лише в тому разі, якщо буде доведено, що ця особа заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя та четверта статті 1187 ЦК України).

Поряд із цим, за змістом правової позиції викладеної, зокрема, в постанові Верховного Суду від 08.10.2019 року у справі №910/14693/17, відповідно до п 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 року власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб. Отже, за наявності у водія транспортного засобу реєстраційного документа на цей транспортний засіб, законність володіння таким транспортним засобом презюмується.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в постанові «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року №6 з послідуючими змінами, володілець джерела підвищеної небезпеки, не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведене, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини.

ОСОБА_1 згідно наказу №126-К від 09.10.12 прийнятий на роботу у ТОВ Фотонік на посаду налагоджувальника технологічного устаткування(електронна частина) IV розряду з 09.10.12. Згідно табеля робочого часу за лютий 2019 року у день скоєння ДТП - 01.02.2019 року ОСОБА_1 відпрацював 8 годин. Відповідно до п.3.2 правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ Фотонік початок роботи - 8:30, закінчення роботи - 17:00, тоді як ДТП сталася о 18:45.

Відповідно до частини 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових ) обов`язків

Отже відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода заподіяна нею у зв`язку з виконанням трудових (службових) обовязків.

При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника.

Згідно з ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судовими рішеннями встановлено, що дорожньо-транспортна пригода сталася з вини ОСОБА_1 , відтак зазначена обставина не потребує доказування.

На час скоєння ДТП ОСОБА_1 керував автомобілем ВАЗ 21051, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , що перебував у тимчасовому володінні ТОВ Фотонік згідно договору оренди легкового автомобіля від 03.01.19.

Положення частини першої статті 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки.

Покласти відповідальність на особу, яка заподіяла шкоду внаслідок користування джерелом підвищеної небезпеки підприємства, з яким перебувала у трудових відносинах на підставі трудового договору (договору підряду), можливо лише в тому разі, якщо буде доведено, що ця особа заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя та четверта статті 1187 ЦК України).

Наявні в матеріалах справи докази не дають суду можливості встановити чи спростувати той факт, що на час ДТП ОСОБА_1 виконував свої трудові обов"язки, однак зазначена обставина не є вирішальною при вирішенні даного спору, оскільки, як зазначалося вище, фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду. В матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 заволодів транспортним засобом неправовірно.

Судом на підставі належним чином оцінених доказів встановлено, що ОСОБА_1 заволодів транспортним засобом правомірно, власником джерела підвищеної небезпеки є відповідач, відтак позивачем вірно визначено особу, право зворотної вимоги (регресу) до якої має позивач у спірному випадку. Щодо розміру понесених позивачем витрат слід зазначити, що розмір цих витрат відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується документально.

Висновок суду.

З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства відповідно до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі " Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.

В контексті наведеного, позов підлягає до задоволення.

Судові витрати.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні з позовом позивач сплатив судовий збір в розмірі 2270,00 грн. згідно платіжного доручення №57484 від 09.07.21.

Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на задоволення позову у повному обсязі, судові витрати по сплаті судового збору слід покласти на відповідача.

Керуючись статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

задовольнити позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" до Товариства з додатковою відповідальністю "Фотонік" про відшкодування завданої майнової шкоди в сумі 18215 грн 03 коп.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Фотонік»( м.Івано-Франківськ, вул.Галицька, буд.130, код ЄДРЮОФОПГФ 19392020) на користь Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «ПЗУ Україна»( м.Київ, вул.Січових Стрільців, 40, код ЄДРЮОФОПГФ 20782312) завдану майнову шкоду в розмірі 18215,03(вісімнадцять тисяч двісті пятнадцять гривенеь три копійки) та 2270,00(дві тисячі двісті сімдесят гривень) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.09.2022

Суддя П. Я. Матуляк