Рішення

від 16.09.2022 по справі 916/3967/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" вересня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/3967/21

Господарський суд Одеської області у складі судді Шаратова Ю.А.

при секретарі судового засідання Кастровій М.С.

розглянувши справу за позовом Керівника Малиновської окружної прокуратури м. Одеси (65091, м. Одеса, вул. Головківська, 1, код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691) до Приватного підприємства «КОРАЛЛ-МАГАЗИН» (65091, м. Одеса, вул. Картамишевська, буд. 9-А, код ЄДРПОУ 30254242)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради (65011, м. Одеса, вул. Успенська, буд. 83/85, код ЄДРПОУ 44162529)

про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності без правовстановлюючих документів у розмірі 276 255,62 грн.

Представники:

Прокурор Дичко В.О.;

Від позивача Садардінова І.В. ( в порядку самопредставництва юридичної особи);

Від відповідача Нестерова О.В. (ордер від 13.01.2022 серія ВН № 1096451);

Від третьої особи не з`явився.

Суть спору:

Керівник Малиновської окружної прокуратури м. Одеси звернувся в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі Позивач, ОМР) до Господарського суду Одеської області із позовом до Приватного підприємства «КОРАЛЛ-МАГАЗИН» (далі Відповідач, ПП «КОРАЛЛ-М») з вимогою про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою площею 0,0817 га за адресою: м. Одеса, вулиця Картамишевська, 9-А (кадастровий номер 5110137300:18:011:0015) в сумі 276 255,62 грн.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розглядати її за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 13.01.2022.

Протокольною ухвалою від 13.01.2022 відкладено підготовче засідання на 11.02.2022.

Підготовче засідання призначене протокольною ухвалою від 13.01.2022 на 11.02.2022 не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Шаратова Ю.А. на лікарняному, про що складено відповідну довідку.

Ухвалою суду від 17.02.2022 призначено підготовче засідання на 25.02.2022.

Підготовче засідання призначене на 25.02.2022 не відбулося у зв`язку із зняттям справи з розгляду, про що складено відповідну довідку.

Ухвалою суду від 22.03.2022 призначено підготовче засідання на 29.04.2022.

Ухвалою суду від 29.04.2022 задоволено клопотання Одеської міської ради від 19.04.2022 (вх. № 6627/22) з урахуванням клопотання від 29.04.2022. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради.

Підготовче засідання відкладалося протокольними ухвалами від 29.04.2022 на 23.05.2022, від 23.05.2022 на 08.06.2022, від 08.06.2022 на 22.06.2022, від 22.06.2022 на 08.07.2022, від 08.07.2022 на 15.07.2022.

Протокольною ухвалою від 15.07.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.07.2022.

У судовому засіданні оголошувались перерви протокольними ухвалами від 15.07.2022 на 11.08.2022, від 11.08.2022 на 16.09.2022.

Прокурор та представник Позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили суд задовольнити їх.

Позовні вимоги, із посиланням на статті 179, 190, 1212, частину першу статті 1214 Цивільного кодексу України, статтю 79-1, частини першу, другу статті 83, частину першу статті 93, частину другу статті 120, частину першу статті 124, статті 125, 126, частину першу статті 128, статтю 206 Земельного кодексу України, частину першу статті 6 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV, частину першу статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01.07.2004 № 1952-IV, обґрунтовані наявністю обов`язку у Відповідача з повернення Позивачу безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вулиця Картамишевська, 9-А, (кадастровий номер 5110137300:18:011:0015), на якій знаходиться будівля площею 801,1 кв.м,, власником якої є ПП «КОРАЛЛ-М».

Прокурор зазначає, що ПП «КОРАЛЛ-М» з моменту набуття права власності на вказану нежитлову будівлю використовує земельну ділянку (кадастровий номер 5110137300:18:011:0015) для експлуатації та обслуговування будівлі офісу-складу без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав, а також без сплати за землю в передбаченому законодавством розмірі. А внаслідок цього, Відповідач збільшує вартість власного майна, а територіальна громада міста Одеси в особі представницького органу - Одеської міської ради - втрачає належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження коштів у розмірі орендної плати Відповідачем за рахунок Позивача.

При цьому, Прокурор, із посиланням на підпункти 14.1.72, 14.1.136, 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, а також позицію Верховного Суду викладену у пункті 22 постанови від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19, зазначає, що оскільки Відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, він не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, а єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.

Прокурор, із посиланням на підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288, пункт 289.1 статті 289 Податкового кодексу України, частину першу статті 13, частину другу статті 20, частину третю статті 23 Закону України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 № 1378-IV, зазначає, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування здійснюються на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

При цьому вказує, що відповідно до Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:18:011:0015 площею 0,0817 га, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Картамишевська, 9-А, сформованого головним спеціалістом відділу № 1 управління в Одеському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області 09.09.2021, нормативна грошова оцінка цієї земельної ділянки складає 2 756 627,29 грн.

На підставі зазначеного Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради здійснено відповідний розрахунок безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки по вул. Картамишевська, 9-А у м. Одесі. Відповідно до цього розрахунку за період з 18.12.2018 по 30.09.2021, розмір безпідставно збережених коштів за користування вказаною земельною ділянкою становить 384 223,47 грн. виходячи з місячного розміру оплати у сумі 11 485,95 грн. При цьому, в розрахунку за базу взято нормативну грошову оцінку земельної ділянки та застосовано ставку у розмірі 5 відсотків, затверджену для визначення орендної плати за земельні ділянки ринкової інфраструктури рішенням Одеської міської ради «Про затвердження фіксованих відсотків при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі» від 20.09.2011 № 1267-VI.

Вказану суму безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою зменшено на суму земельного податку сплаченого ПП «КОРАЛЛ-М» протягом періоду з листопада 2020 року по 30.09.2021 у розмірі 96 481,90 грн.

А також, з огляду на норми пункту 52-4 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, в редакціях Законів України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 533-IX і «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX, суму безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою зменшено на суму плати за період з 01.03.2020 по 31.03.2020, а саме, на 11 485,95 грн.

З огляду на наведене, прокурором заявлені позовні вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності без правовстановлюючих документів у розмірі 276 255,62 грн. (384 223,47 - 96 481,90 - 11 485,95 = 276 255,62).

Позивач Одеська міська рада в Письмових поясненнях (вхід. від 31.05.2022 № 9320/22) просила позов задовольнити у повному обсязі.

Позивач, із посиланням на частини першу, другу статті 1212 Цивільного кодексу України, частини першу, другу статті 83, частину першу статті 93, частину другу статті 120, частину першу статті 124, статті 125, 126, частину першу статті 128, статтю 206 Земельного кодексу України, частину п`яту статті 6, частину першу статті 14, частину першу статті 19 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV, зазначає, що ПП «КОРАЛЛ-М», будучи власником об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, користувалось та продовжує користуватись нею без укладеного договору оренди, що має наслідком неотримання її власником доходів у вигляді орендної плати, чим порушено право територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради як її власника.

Заперечуючи проти доводів Відповідача про відсутність можливості укладення договору через тривале листування з виконавчими органами ОМР, Позивач, із посиланням на статті 55, 124 Конституції України, частину першу статті 15, частини першу, другу статті 16 Цивільного кодексу України, зазначає, що для вирішення питання укладення договору оренди землі ПП «КОРАЛЛ-М» не було позбавлено можливості належним чином реалізувати своє суб`єктивне право на вирішення існуючого конфлікту у суді або у досудовому порядку, шляхом оскарження дій та рішень органів місцевого самоврядування або їх уповноважених осіб.

При цьому, ОМР посилається на висновок викладений у пунктах 44, 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, згідно із яким, до спірних правовідносин необхідним є застосування саме приписів статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України, оскільки для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Також, заперечуючи проти доводу Відповідача про не збереження ним коштів за користування земельною ділянкою через наявність в нього статусу платника єдиного податку, Позивач, із посиланням на статтю 125 Земельного кодексу України, підпункти 14.1.72, 14.1.136, 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, а також позицію Верховного Суду викладену у постановах від 25.02.2020 у справі № 922/748/19, від 07.07.2020 у справі № 922/3208/19 та від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, зазначає, що оскільки Відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, він не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, а єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.

У Відповіді на відзив (вхід. від 02.06.2022 № 9459/22) прокурор заперечує проти доводів Відповідача про неможливість стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, наведених з посиланням на вину органу місцевого самоврядування в бездіяльності при оформленні речового права на неї.

При цьому, прокурор вказує на висновки викладені у пунктах 27, 29 постанови Касаційного господарського суду Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19, пунктах 31, 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, згідно із якими, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. А обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Прокурор також посилається на висновки викладені у пунктах 46, 47 постанови Верховного Суду від 02.06.2020 № 922/2417/19, згідно із якими неналежне виконання своїх обов`язків з боку міськради не є підставою для звільнення від обов`язку сплачувати за користування сформованою земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані. В цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18).

Також, прокурор окремо зазначає, що платіжні доручення про сплату земельного податку, що були долучені до відзиву, вираховано з розрахунку, здійсненого ОМР та наданого до суду на підтвердження ціни позову.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечувала проти позову, просила відмовити у його задоволенні.

У Відзиві на позовну заяву (вхід. від 11.02.2022 № 3942/22) ПП «КОРАЛЛ-М», із посиланням на частину першу статті 93 Земельного кодексу України, статтю 13 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV, статтю 288 Податкового кодексу України, зазначає, що грошові кошти у вигляді суми орендної плати за землю в розмірі 276 255,62 грн. за період з 18.12.2018 по 30.09.2021 були б збережені Відповідачем за рахунок Позивача виключно в разі укладення договору оренди землі, відповідно до якого Одеська міська рада набула б право на отримання орендної плати за землю.

Також, Відповідач, із посиланням на частину четверту статті 545, частину першу статті 613 Цивільного кодексу України, частину шосту статті 123 Земельного кодексу України, статтю 7 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 № 161-XIV, зазначає про прострочення кредитора.

При цьому вказує, що протягом трьох років проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки перебував на розгляді Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, але не був переданий на затвердження та укладення договору оренди. Вказані обставини, за твердженням Відповідача, свідчать про те, що не укладення договору оренди відбулося не з вини ПП «КОРАЛЛ-М», а через зловживання правом та бездіяльність самого Позивача, який в земельних відносинах діяв через свої підрозділи, а саме Департамент комунальної власності Одеської міської ради та Юридичний департамент Одеської міської ради.

А відтак, на думку Відповідача, оскільки Позивач не вчинив дій, необхідних для набуття права на отримання орендної плати, не можна стверджувати про те, що ПП «КОРАЛЛ-М» зберегло за рахунок ОМР грошові кошти в вигляді орендної плати.

Відповідач також, із посиланням на статтю 13 Цивільного кодексу України, наголошує на тому, що дії Позивача є зловживанням правом, а задоволення позову, на його думку, порушить засади цивільного законодавства, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності і принцип рівності учасників цивільних відносин.

При цьому зазначає, що відповідно до частин першої, третьої статті 375 Цивільного кодексу України, пункту «ґ» частини першої статті 95, частин першої, другої статті 116, частини першої статті 123 Земельного кодексу України, частини першої статті 25 Закону України «Про оренду землі» право здійснювати будівництво та отримання дозволу на забудову ділянки, оформленого рішенням органу місцевого самоврядування, може здійснюватися виключно на орендованій земельній ділянці. Тобто до моменту укладення договору оренди земельної ділянки із земель комунальної власності здійснення будівництва та реконструкції існуючих будівель є неможливим.

А Позивач, ухиляючись від укладення договору оренди земельної ділянки та при цьому звертаючись із позовом про стягнення сум орендної плати, порушує справедливий баланс інтересів орендодавця та орендаря в відповідних відносинах, і діє, зловживаючи правом.

На думку, Відповідача в разі задоволення позову, ОМР отримає можливість взагалі не укладати з ним договір оренди земельної ділянки, тим самим позбавивши ПП «КОРАЛЛ-М» законних повноважень орендаря. При цьому, Позивач буде систематично звертатись із позовами про стягнення сум орендної плати та отримуватиме їх, чим буде порушено справедливий баланс інтересів сторін, адже ОМР задовольнятиме свої інтереси на базі неукладеного договору оренди, позбавляючи відповідача можливості задовольняти свої інтереси.

Також, Відповідач вважає, що стягнення з нього суми орендної плати, за умови ухилення від укладення договору оренди саме з боку самого Позивача, порушує принцип верховенства права та законних очікувань.

При цьому, із посиланням на статтю 8 Конституції України, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає про необхідність застосування до спірних відносин рішень ЄСПЛ у справах Racke v Hauptzollamt Mainz (1979) та Hauptzollamt Landau (1979) щодо принципу правової певності (визначеності) як складової принципу верховенства права, а також у справі «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства (The Sunday Times v. the United Kingdom (no. 1) від 26.04.1979, у справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and others v. the United Kingdom) від 23.09.1998, у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) від 09.01.2013 щодо доступності та передбачуваності закону, тобто формулювання його з достатньою точністю (чіткістю), щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку.

Окрім того, Відповідач зазначає про необхідність застосування до спірних відносин рішень ЄСПЛ у справах «Лелас проти Хорватії» (заява № 55555/08, від 20.05.2010), «Тошкуце та інші проти Румунії» (заява № 36900/03, від 25.11.2008), «Онерїлдіз проти Туреччини» (заява № 48939/99, від 18.06.2002) щодо втілення принципу «належного урядування», а саме покладення на державні органи обов`язку запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок. А ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. При цьому, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

ПП «КОРАЛЛ-М» зазначає, що має законні очікування того, що після розробки та подання ним на затвердження проекту землеустрою орган місцевого самоврядування виконає свій обов`язок щодо розгляду проекту землеустрою, його затвердження та укладення відповідного договору. Однак, внаслідок невчинення цих передбачених законодавством дій, ОМР не має права на отримання вигоди від своєї протиправної бездіяльності. Такою вигодою, на думку Відповідача, в даному випадку є отримання орендної плати без погодження наданого ПП «КОРАЛЛ-М» проекту землеустрою, без укладення з ним договору оренди, і без надання Відповідачу повного спектру повноважень орендаря земельної ділянки.

Також, Відповідач, із посиланням на пункт 291.2 статті 291, підпункт 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, зазначає, що у період з 07.04.2017 по 01.07.2020 він як платник єдиного податку був звільнений від обов`язку нарахування, сплати за землю в формі земельного податку. А відтак, ПП «КОРАЛЛ-М» вважає, що воно, як фактичний користувач, не зберігало у себе кошти, які мало заплатити за користування земельною ділянкою, адже було звільнено законом від сплати цих грошових коштів.

У Запереченнях (вхід. від 06.07.2022 № 12375/22) ПП «КОРАЛЛ-М» просить суд не враховувати висновки Верховною Суду, на які посилається позивач.

Відповідач звертає увагу на пункти 43, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, у яких із посиланням на пункт 70 рішення Європейського суду з прав людини від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom"), заява № 27238/95, вказано, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він (суд) не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. А причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

ПП «КОРАЛЛ-М» вважає, що застосування у цій справі позицій Верховною Суду, на які посилається позивач, призведе до незбалансованості відносин та є помилковим, із урахуванням фактичних обставин справи.

Окрім того, Відповідач вказує на зміну суспільного контексту, оскільки, за його твердженням, позиції Верховного Суду, на які посилається позивач, формувались під тиском обставин тотальною ухилення від укладення договорів оренди самими землекористувачами земельної ділянки, як інструменту ухилення від плати за користування земельною ділянкою. Однак, вважає, що є виключенням із цієї тенденції, адже він не ухилявся від укладення договору. А також, зазначає, що, на його думку, під час воєнного стану очевидною є необґрунтована орієнтація Верховного Суду на забезпечення наповнення місцевого бюджету за рахунок орендної плати за землю без врахування обставин процесу укладення договорів, і на незбалансований захист лише інтересів органів місцевого самоврядування без врахування принципу рівності сторін цивільних відносин.

Також ПП «КОРАЛЛ-М» вважає, що висновок щодо застосування норми права, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, щодо кондиційних відносин, не може застосовуватися в цій справі, адже Великою Палатою розглядалося виключно питання співвідношення інструментів стягнення шкоди за статтею 1166 Цивільного кодексу України та повернення безпідставно набутого майна за статтею 1212 ЦК України. Тобто, за твердженням Відповідача, висновок про застосування норми права стосується виключно колізії норм права, передбачених статтями 1166 та 1212 Цивільного кодексу України, розмежування правових конструкцій деліктних та кондикційних зобов`язань, і відсутності в кондикційних відносинах вини, як обов`язкового елементу (ознаки). Однак цей висновок не стосується питання одночасного застосування норм статей 13 і 1212 Цивільного кодексу України, тобто існування кондикційних відносин за наявності ознак зловживання правом з боку однієї зі сторін, а у даному випадку, Одеської міської ради.

Відповідач вказує на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2020 у справі № 420/5584/19, якою, зокрема, відмовлено у задоволені адміністративного позову ПП «КОРАЛЛ-М» до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про визнання протиправними та скасування протоколу від 25.07.2019 та припису від 25.07.2019.

При цьому зазначає, що цим судовим рішенням встановлено, проведення ПП «КОРАЛЛ-М» реконструкції двох окремих нежитлових приміщень, тобто відсутність будівлі.

Окрім того, цією постановою визнано законним та обґрунтованим Припис від 25.07.2019, яким Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради зобов`язало ПП «КОРАЛЛ-М» привести самочинно реконструйовані нежитлові приміщення у відповідність до технічного паспорту, виготовленого станом на 10.07.2012 та свідоцтва про право власності від 20.06.2012; технічного паспорту, виготовленого станом на 11.12.2006 та свідоцтва про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 у термін до 25.09.2019. А відповідно до цих документів у власності Відповідача перебували саме нежитлові приміщення, а не будівля.

З огляду на наведене, на думку ПП «КОРАЛЛ-М», відсутні підстави стверджувати, що воно є землекористувачем зазначеної в позові земельної ділянки, адже на відміну від будівлі, як об`єкта безпосередньо пов`язаного із земельною ділянкою, нежитлові приміщення є лише частиною іншого об`єкта нерухомого майна, і безпосередньо з земельною ділянкою не пов`язані.

Третя особа - Департамент земельних ресурсів Одеської міської ради у Поясненнях на позовну заяву від 07.06.2022 (вхід. від 08.06.2022 № 10030/22) зазначає, що Департаментом комунальної власності Одеської міської ради було підготовлено проект рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,0817 га, за адресою: м. Одеса, вул. Картамишевська, 9-А».

Також департаментом на адресу директора ПП «КОРАЛЛ-М» направлено лист від 02.04.2020 № 01-20/606 із зауваженнями юридичного управління департаменту до вказаного проекту рішення, згідно із якими, рекомендовано долучити довідку з адресного реєстру м. Одеси про резервування адреси об`єкта нерухомого майна земельної ділянки відповідно до Положення про Адресний реєстр м. Одеси, затвердженого рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.07.2009 № 809.

Однак, вказані зауваження Відповідачем не були усунуті. А Одеською міською радою не приймалося рішення щодо затвердження зазначеного проекту землеустрою.

Третя особа вказує, що на адресу ПП «КОРАЛЛ-М» було скеровано вимоги Департаменту комунальної власності ОМР від 18.11.2020 № 01-13/4670, від 02.02.2021 № 01-18/4-06 та Департаменту земельних ресурсів від 12.10.2021 № 01-13/984 щодо сплати у місячний термін коштів за користування земельною ділянкою. На ці вимоги ПП «КОРАЛЛ-М» надано відповіді, у яких зазначено, що воно як фактичний землекористувач не зберегло у себе коштів які мало сплатити за користування земельною ділянкою, адже звільнено від сплати земельного податку.

Третя особа, із посиланням на статтю 14 Конституції України, статтю 1212 Цивільного кодексу України, статті 79-1, 206 Земельного кодексу України, підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288, Податкового кодексу України, частину другу статті 20, частину третю статті 23 Закону України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 № 1378-IV, зазначає, що оскільки ПП «КОРАЛЛ-М» з 07.04.2017 є власником об`єкту нерухомого майна, а з 18.12.2018 користується сформованою земельною ділянкою без належного оформлення права користування, було розраховано розмір безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5110137300:18:011:0015, за період з 18.12.2018 по 30.09.2021, яка складає 287 741,57 грн.

Також, третя особа зазначає, що Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Одеській області проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства під час відведення та подальшого використання земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:18:011:0015, площею 0,087 га, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Картамишевська, 9-А. За результатами перевірки складено Акт від 07.08.2020 № 454-ДК/320/АП/09/01/-20, у якому зазначено, що ПП «КОРАЛЛ-М» використовує цю земельну ділянку без правовстановлюючих документів, що є порушенням статей 125, 126 Земельного кодексу України.

Окрім того, третя особа зазначає, що Управлінням самоврядного контролю за використанням та охороною земель Департаменту земельних ресурсів Одеської міської ради складено Акт обстеження земельної ділянки від 16.12.2021 № 22-0007-08. За результатами обстеження встановлено, що на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , розташована двоповерхова нежитлова будівля загальною площею 801 кв.м., яка згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно перебуває у приватній власності ПП «КОРАЛЛ-МАГАЗИН». На першому поверсі зазначеної будівлі розташовані офісні приміщення. Другий поверх не використовується.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши прокурора, представників позивача і відповідача, суд

в с т а н о в и в :

ПП «КОРАЛЛ-МАГАЗИН» на підставі Свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 13.11.2006, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради, належав на праві приватної власності об`єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який в цілому складається з приміщень, загальною площею 656,1 кв.м., відображених в технічному паспорті від 13.02.2006. /т. ІІ а.с. 207-208/.

Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 17.12.2014 № 31177544 на підставі Свідоцтва про право власності від 13.11.2006 до цього реєстру 16.12.2014 внесено запис № 8123153 про реєстрацію права приватної власності ПП «КОРАЛЛ-МАГАЗИН» на 1/1 частки об`єкта нерухомого майна, реєстраційний номер 531798851101, нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 656,1 кв.м. /т. ІІ а.с. 209-210/.

Також, ПП «КОРАЛЛ-МАГАЗИН» на підставі Свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення та підвалу від 20.06.2012, виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради, належав на праві приватної власності об`єкт, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Картамишевська, 9а, який в цілому складається з приміщень, загальною площею 145,0 кв.м., основною площею 46,0 кв.м., відображених в технічному паспорті від 22.03.2010. /т. ІІ а.с. 211-212/.

Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 15.12.2014 № 30999771 на підставі Свідоцтва про право власності від 20.06.2012 до цього реєстру 10.12.2014 внесено запис № 8078157 про реєстрацію права приватної власності ПП «КОРАЛЛ-МАГАЗИН» на 1/1 частки об`єкта нерухомого майна, реєстраційний номер 528682751101, нежитлові приміщення першого поверху та підвалу за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Картамишевська, 9а, загальною площею 145,0 кв.м. /т. ІІ а.с. 213-214/.

22.03.2017 ПП «Коло друзів» на замовлення ПП «КОРАЛЛ-М» було складено Технічний паспорт на нежитлову будівлю загальною площею 801,1 кв.м. за адресою: м. Одеса, вул. Картамишевська, 9-А. /т. І а.с. 41-47/.

07.04.2017 ПП «УКРЕЛТРАНС» складено Висновок № 07-04-01с/2017 щодо можливості об`єднання нежитлових приміщень першого поверху та підвалу за адресою: місто Одеса, вулиця Картамишевська, 9-А. У цьому висновку вказано, що згідно поточної інвентаризації об`єкти нерухомого майна, що належать ПП «КОРАЛЛ-МАГАЗИН» на підставі Свідоцтв про право власності від 13.11.2006 і від 20.06.2012 можуть бути об`єднані та являють між собою нежитлову будівлю загальною площею 801,1 кв.м., що згідно пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 № 127, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.07.2001 за № 582/5773 (зі змінами та доповненнями), перепланування пов`язані зі збільшенням загальної площі, за рахунок площ коридорів та допоміжних приміщень (без порушення несучих стін, несучих конструкцій, опор, балок) не є самочинним та не підлягає здачі в експлуатацію. Загальну площу нежитлової будівлі за адресою: м. Одеса, вулиця Картамишевська, 9-А, слід вважати 801,1 кв.м. /т. І а.с. 49/.

Як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06.09.2021 № 273468609, на підставі технічного паспорту від 22.03.2017 виданого ПП «Коло друзів» та Висновку щодо можливості об`єднання від 07.04.2017 № 07-04-01с/2017, виданого ПП «УКРЕЛТРАНС», а також Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 10.04.2017 № 34712505, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 19906101 про державну реєстрацію 07.04.2017 права приватної власності на 1/1 частки об`єкта нерухомого майна, реєстраційний номер 1221156551101, нежитлова будівля загальною площею 801,1 кв.м. за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Картамишевська (вулиця Раскової Марини), будинок 9-А. /т. І а.с. 26-36/.

14.06.2017 Одеською міською радою прийнято рішення № 2192-VII, згідно із пунктом 1 якого, надано дозвіл ПП «КОРАЛЛ-М» на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,084 га, за адресою: м. Одеса, вул. Картамишевська, 9-А, для експлуатації та обслуговування будівлі офісу-складу. Також, у пункті 2 цього рішення зобов`язано ПП «КОРАЛЛ-М» після формування земельної ділянки надати до виконавчого органу Одеської міської ради щодо забезпечення реалізації повноважень ОМР у галузі земельних відносин розроблений та погоджений у встановленому законом порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. /т. І а.с. 50/.

Як вбачається з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 18.12.2018 № НВ-5107207342018 на підставі Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 21.02.2018, складеного Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , 18.12.2018 здійснено державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0817 га, кадастровий номер 5110137300:18:011:0015, місце розташування: АДРЕСА_1 . Цільове призначення: 03.10 Для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку). Категорія земель землі житлової та громадської забудови. Вид використання земельної ділянки для експлуатації та обслуговування будівлі офісу-складу. /т. І а.с. 39/.

Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною першою статті 179, частиною першою статті 190 Цивільного кодексу України, річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 1 Земельного кодексу України).

Земельна ділянка - частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина перша статті 1 Закону України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 № 1378-IV).

Частиною першою статті 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 79-1 Земельного кодексу України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно із частинами першою, другою статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

За змістом глави 15 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (частина перша статті 93 Земельного кодексу України).

Статями 125, 126 Земельного кодексу України встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV, з наступними змінами та доповненнями, державній реєстрації прав підлягають зокрема: речові права на нерухоме майно, похідні від права власності: право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки (крім права оренди земельної ділянки, переданої в оренду відповідно до пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України, а також права оренди, яке виникло при передачі земельних ділянок в оренду постійним користувачем, емфітевтом у випадках, визначених підпунктом 8 пункту 27 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України).

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (частина друга статті 120 Земельного кодексу України). Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт "е" частини першої статті 141 цього Кодексу).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Аналогічних висновок викладено у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до підпунктів 14.1.72, 14.1.136, 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); орендна плата для цілей розділу XII цього Кодексу - обов`язковий платіж за користування земельною ділянкою державної або комунальної власності на умовах оренди; плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності;

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата» за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Оскільки ПП «КОРАЛЛ-М» не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, він не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, а єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.

Аналогічну позицію викладено у пункті 22 постанови Верховного Суду від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19.

З цих же підстав суд не приймає довід Відповідача про те, що оскільки він як платник єдиного податку був звільнений від обов`язку нарахування та сплати за землю в формі земельного податку, він як фактичний користувач, не зберігав у себе кошти, які мав заплатити за користування земельною ділянкою. Адже він не є платником податку на землю в силу того, що не є ані власником ані постійним землекористувачем незалежно від обраної ним системи оподаткування.

У матеріалах справи відсутні докази належного оформлення ПП «КОРАЛЛ-М» свого права користування земельною ділянкою, площею 0,0817 га, кадастровий номер 5110137300:18:011:0015, місце розташування: Одеська область, м. Одеса, вулиця Картамишевська, 9-А, з моменту її формування - 18.12.2018. А також відсутні й докази здійснення плати за землю у вигляді орендної плати починаючи з вказаної дати.

Згідно із частинами першою, другою статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Частиною першою статті 1214 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.

Суд відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує висновок викладений у пунктах 44, 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, згідно із яким, до спірних правовідносин необхідним є застосування саме приписів статей 1212 - 1214 Цивільного кодексу України, оскільки для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

При цьому, суд не приймає довід Відповідача про неврахування вказаного висновку Великої Палати Верховного Суду і необхідність відступу від нього, з огляду на наступне.

У пунктах 43, 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, наявне посилання на пункт 70 рішення Європейський суд з прав людини від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom"), заява № 27238/95, у якому вказано, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він (суд) не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. А також наголошено, що причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Велика Палата Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання

Як вже зазначалось, ПП «КОРАЛЛ-М» вважає, що застосування у цій справі позицій Верховною Суду, на які посилається позивач, є помилковим та призведе до незбалансованості відносин через врахування лише інтересів органів місцевого самоврядування без врахування принципу рівності сторін цивільних відносин.

Однак, принцип рівності учасників цивільних правовідносин ґрунтується, зокрема, на юридичній рівності (відсутності владної підпорядкованості), майновій самостійності їх учасників, вільному волевиявленні, тобто можливості діяти за власною ініціативою. У даному випадку, територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування бере участь у спірних правовідносинах саме як учасник цивільних правовідносин (частина друга статті 2 Цивільного кодексу України), а не як суб`єкт владних повноважень. При цьому, виникнення обов`язку з повернення Позивачу безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою є результатом власних ініціативи та дій Відповідача з набуття права власності на будівлю. Отже, принцип рівності учасників цивільних відносин у даному випадку не порушується, а застосування висновків Верховного Суду щодо кондикційних правовідносин не призведе до незбалансованості відносин сторін. Окрім того, баланс інтересів сторін дотримується й внаслідок того, що стягується лише те, що Відповідач сплатив би у випадку укладення договору оренди землі, тобто отримання цих коштів не є перевагою ОМР.

Також, на думку суду, зміна суспільного контексту, а саме, введення на території України воєнного стану, на що посилається Відповідач, не обумовлює необхідність відступу (неврахування) позицій Верховного Суду щодо наявності обов`язку з повернення безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою. Адже основою цих висновків є норми земельного законодавства щодо платності використання землі в Україні (частина перша статті 206 Земельного кодексу України), які не змінилися.

Щодо доводу Відповідача, із посиланням на статтю 13 Цивільного кодексу України, про зловживання Позивачем своїм правом, і неможливістю застосування до спірних відносин висновку викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 щодо кондикційних відносин, через те, що він не стосується питання одночасного застосування норм статей 13 і 1212 Цивільного кодексу України, тобто існування кондикційних відносин за наявності ознак зловживання правом з боку однієї зі сторін, слід зазначити наступне.

Відповідно до частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Згідно із частинами другою, третьою, четвертою, п`ятою статті 13 Цивільного кодексу України, при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Суд враховує правову позицію викладену у пунктах 5.3, 5.4, 5.5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 28.04.2021 № 2-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерний комерційний банк «ІНДУСТРІАЛБАНК» щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 Цивільного кодексу України. Згідно із якою, у зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною).

Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку.

Частина третя статті 16 Кодексу надає суду можливість діяти на власний розсуд (дискреційно) щодо відмови в задоволенні позову за результатами розгляду справи по суті, тому цей припис, на думку Конституційного Суду України, не містить перешкод для судового захисту цивільного права та інтересу особи навіть у разі порушення нею частин другої - п`ятої статті 13 Кодексу. З цих міркувань Конституційний Суд України вважає частину третю статті 16 Кодексу домірним засобом досягнення такої мети, як стимулювання учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав.

При розгляді цієї справи, № 916/3967/21, суд виходить з того, що зловживання правом це вольова та усвідомлена діяльність (дії) суб`єкта з недобросовісної реалізації свого суб`єктивного права не за його призначенням, що заподіює шкоду суспільним інтересам та/або особистим інтересам третіх осіб чи створює реальну загрозу її заподіяння при формальній правомірності такої діяльності (дій).

При цьому, уповноважена особа при реалізації свого суб`єктивного права не повинна порушувати ніякої норми права, оскільки в іншому випадку вона вчинятиме правопорушення, тобто особа повинна діяти чітко в межах закону.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із частинами першою, другою статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем не доведено належними й допустимими доказами обставин зловживання правом Одеською міською радою, зокрема, наявність вольової та усвідомленої діяльності (дій) з недобросовісної реалізації свого суб`єктивного права (права власності) не за його призначенням, що заподіює шкоду інтересам (правам) ПП «КОРАЛЛ-М» або створює реальну загрозу її заподіяння при формальній правомірності такої діяльності (дій).

А навпаки, доводи Відповідача про неможливість здійснення будівництва та реконструкції існуючих будівель внаслідок бездіяльності Одеської міської ради зводяться до заподіяння шкоди (збитків) у зв`язку із неправомірними діями (бездіяльністю) Позивача. Тобто, Відповідач вказує на правопорушення з боку Позивача, що не може бути кваліфіковано як зловживання правом.

Суд не приймає довід Відповідача про прострочення кредитора через те, що Позивач не вчинив дій, необхідних для набуття права на отримання орендної плати, а саме, затвердження проекту землеустрою та укладення договору оренди, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частин першої, другої статті 613 Цивільного кодексу України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Тобто, вказаними нормами встановлено правові наслідки прострочення кредитора в існуючому зобов`язанні як правової підстави для вчинення дій кредитора, без яких боржник об`єктивно не в змозі виконати покладені на нього обов`язки. А обов`язок з повернення безпідставно збережених коштів, передбачений частиною першою статті 1212 Цивільного кодексу України, виникає за відсутності достатньої правової підстави. Отже, посилання Відповідача на норми статті 613 Цивільного кодексу України не є релевантним.

При цьому, суд відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує висновки викладені у пунктах 46, 47 постанови Верховного Суду від 02.06.2020 № 922/2417/19, згідно із якими неналежне виконання своїх обов`язків з боку міськради не є підставою для звільнення від обов`язку сплачувати за користування сформованою земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Проте, враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані. В цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18).

Також суд не приймає довід Відповідача про те, що стягнення з нього суми орендної плати без укладення договору порушує принцип верховенства права та законних очікувань, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно із статтею 1 (Захист власності) Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Отже стаття 1 Першого Протоколу містить три окремі норми. Перша норма, яка має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам. Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети.

Для застосування статті 1 Першого Протоколу до Конвенції існує так званий «трискладовий тест» юридична конструкція, яка є засобом для перевірки наявності необхідних умов для обмеження прав, гарантованих Конвенцією. Тест вказує на те, що будь-яке обмеження права має пройти перевірку на відповідність сукупності вказаних трьох умов. Обмеження, яке не відповідає таким умовам, порушує право особи.

Одразу слід зазначити про наявність у цій справі перших двох умов (складових) «трискладового тесту», а саме «майна» у розумінні Конвенції та наявність втручання (позбавлення) в право мирно володіти своїм майном, а саме, стягнення з Відповідача його грошових коштів у якості безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою у розмірі 276 255,62 грн.

Щодо третьої умови (складової) - підстав виправданості втручання, з огляду на наведені Відповідачем конкретні рішення ЕСПЛ, слід вказати на наступне.

Суд, з урахуванням рішень ЄСПЛ у справах Racke v Hauptzollamt Mainz (1979) та Hauptzollamt Landau (1979) щодо принципу правової певності (визначеності) як складової принципу верховенства права, а також у справі «Санді Таймс» проти Сполученого Королівства (The Sunday Times v. the United Kingdom (no. 1) від 26.04.1979, у справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and others v. the United Kingdom) від 23.09.1998, у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) від 09.01.2013, «Церква Бессарабської митрополії та інші проти Молдови» від 13.12.2001 (заява № 45701/99) щодо доступності та передбачуваності закону, тобто формулювання його з достатньою точністю (чіткістю), щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку, констатує, що втручання у даному випадку є законним, оскільки ґрунтується на нормах статті 1212 Цивільного кодексу України, який є доступним (належним чином оприлюдненим), чіткім та передбачуваним. Вказаний закон є якісним, тобто достатньо чітко встановлює обов`язки Відповідача.

Суд враховує рішення ЄСПЛ у справах «Лелас проти Хорватії» (заява № 55555/08, від 20.05.2010), «Тошкуце та інші проти Румунії» (заява № 36900/03, від 25.11.2008), «Онерїлдіз проти Туреччини» (заява № 48939/99, від 18.06.2002), «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, від 20.10.2011) щодо втілення принципу «належного урядування», а саме покладення на державні органи обов`язку запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок. А ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. При цьому, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. При цьому суд зазначає, що у даному випадку не було помилки з боку держави, яку б необхідно було виправляти, оскільки саме з боку Відповідача мало місце невиконання обов`язку прямо встановленого статтею 1212 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає про те, що стягнення грошових коштів (втручання) переслідує легітимну мету, тобто вчиняється в інтересах суспільства, оскільки відповідно до частини третьої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР, матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Судом не встановлено порушення справедливого балансу між вимогами суспільного інтересу та правом на мирне володіння майном. Адже плата за фактичне користування землею безпосередньо пов`язана із реалізацією Відповідачем свого права власності на об`єкт нерухомого майна будівлю. Отже, у випадку стягнення коштів у якості безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, буде дотримано й пропорційність вжитих заходів щодо обмеження права власності ПП «КОРАЛЛ-М» на грошові кошти, і на Відповідача не буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

Отже, обмеження Відповідача у праві мирно володіти своїм майном (праві власності) у зв`язку зі стягненням з нього грошових коштів у якості безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою не порушує його право, встановлене статтею 1 (Захист власності) Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд також відхиляє довід Відповідача, із посиланням на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2020 у справі № 420/5584/19, про відсутність підстав стверджувати, що він є землекористувачем зазначеної в позові земельної ділянки, адже йому належать на праві власності нежитлові приміщення, які є лише частиною іншого об`єкта нерухомого майна, і безпосередньо з земельною ділянкою не пов`язані.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2020 у справі № 420/5584/19 залишено без розгляду адміністративний позов ПП «Коралл-Магазин» до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про визнання протиправною та скасування постанови № 054/19/392 від 08.08.2019. А також, відмовлено у задоволені адміністративного позову ПП «КОРАЛЛ-М» до Управління Державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради про визнання протиправними та скасування протоколу від 25.07.2019 та припису від 25.07.2019.

При цьому, як вбачається зі змісту вказаної постанови, судом встановлено, що ПП «КОРАЛЛ-МАГАЗИН» виконано об`єднання нежитлових приміщень, шляхом реконструкції нежитлового приміщення першого поверху та підвалу (загальною площею - 145,0 кв.м) та нежитлового приміщення (загальною площею - 656,1 кв.м) шляхом утворення додаткових двірних прорізів з втручанням у несучі та огороджувальні конструкції будівлі за адресою: м. Одеса, Малиновський район, вул. Картамишевська, 9-А, без отримання права на виконання будівельних робіт, чим порушено пункт 1 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», абз. 1 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пункт 13 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України за № 466 від 13 квітня 2011 року.

Тобто, у вказаній постанові 21.05.2020 у справі № 420/5584/19 судом встановлено лише обставину проведення реконструкції нежитлових приміщень під час їх об`єднання без отримання права на виконання будівельних робіт. При цьому, адміністративним судом не надавалось оцінки обставинам наявності чи відсутності будівлі на земельній ділянці, як про це зазначає Відповідач.

При розгляді цієї справи, № 916/3967/21, суд у питанні наявності чи відсутності на земельній ділянці будівлі, що належить на праві власності Відповідачу, виходить з відомостей, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, згідно із якими, як вже зазначалося, до нього внесено запис № 19906101 про державну реєстрацію 07.04.2017 права приватної власності ПП «КОРАЛЛ-М» на 1/1 частки об`єкта нерухомого майна, реєстраційний номер 1221156551101, нежитлова будівля загальною площею 801,1 кв.м. за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Картамишевська (вулиця Раскової Марини), будинок 9-А.

Отже, ПП «КОРАЛЛ-М» з моменту набуття права власності на нежитлову будівлю фактично використовує земельну ділянку (кадастровий номер 5110137300:18:011:0015) для експлуатації та обслуговування будівлі офісу-складу без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав, а також без сплати за землю в передбаченому законодавством розмірі. А внаслідок цього, Відповідач збільшує вартість власного майна, а територіальна громада міста Одеси в особі представницького органу - Одеської міської ради - втрачає належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження коштів у розмірі орендної плати Відповідачем за рахунок Позивача. А відтак, ПП «КОРАЛЛ-М» зобов`язано повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. При цьому, відсутність укладення договору оренди землі не впливає на цей обов`язок.

Відповідно до норм підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288, пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України, частини першої статті 13, частини другої статті 20, частину третю статті 23 Закону України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 № 1378-IV, нормативна грошова оцінка земельних ділянок є основою для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

А при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування здійснюються на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 922/902/18, від 08.08.2019 у справі № 922/1276/18, від 01.10.2019 у справі № 922/2082/18, від 06.11.2019 у справі № 922/3607/18.

Відповідно до Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 5110137300:18:011:0015 площею 0,0817 га, яка розташована за адресою: м. Одеса, вул. Картамишевська, 9-А, сформованого головним спеціалістом відділу №1 управління в Одеському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області 09.09.2021, нормативна грошова оцінка цієї земельної ділянки складає 2 756 627,29 грн. /т. І а.с. 40/.

На підставі зазначеного Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Департаментом земельних ресурсів Одеської міської ради здійснено відповідний розрахунок безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки по вул. Картамишевська, 9-А у м. Одесі. Відповідно до цього розрахунку за період з 18.12.2018 по 30.09.2021, розмір безпідставно збережених коштів за користування вказаною земельною ділянкою становить 384 223,47 грн. виходячи з місячного розміру оплати у сумі 11 485,95 грн. При цьому, в розрахунку за базу взято нормативну грошову оцінку земельної ділянки та застосовано ставку у розмірі 5 відсотків, затверджену для визначення орендної плати за земельні ділянки ринкової інфраструктури рішенням Одеської міської ради «Про затвердження фіксованих відсотків при визначенні ставок орендної плати за земельні ділянки в м. Одесі» від 20.09.2011 № 1267-VI.

Вказану суму безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою зменшено на суму земельного податку сплаченого ПП «КОРАЛЛ-М» протягом періоду з листопада 2020 року по 30.09.2021 у розмірі 96 481,90 грн.

А також, з огляду на норми пункту 52-4 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, в редакціях Законів України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.2020 № 533-IX і «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 № 540-IX, суму безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою зменшено на суму плати за період з 01.03.2020 по 31.03.2020, а саме, на 11 485,95 грн.

З огляду на наведене, сума безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки комунальної власності без правовстановлюючих документів становить 276 255,62 грн. (384 223,47 - 96 481,90 - 11 485,95 = 276 255,62).

На підставі викладеного суд дійшов висновку про задоволення позову.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись, частиною першою статті 8 Конституції України, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та статтею 1 Першого протоколу до неї, частино першою, пунктами 1, 4 частини другої статті 11, статтями 13, 15, 16, частиною першою статті 179, частиною першою статті 190, частиною першою статті 610, частинами першою, другою статті 613, частинами першою, другою статті 1212, частиною першою статті 1214 Цивільного кодексу України, частиною першою статті 1, частиною першою, третьою, четвертою статті 79-1, частинами першою, другою статті 83, статями 125, 126, 206 Земельного кодексу України, підпунктами 14.1.72, 14.1.136, 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288, пунктом 289.1 статті 289, пунктом 52-4 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV, частиною першою статті 1, частиною першою статті 13, частиною другою статті 20, частиною третьою статті 23 Закону України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 № 1378-IV, пунктом 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV, статтями 13, 73, 74, 75, 76-80, 86, 123, 124, 126, 129, 236, 237, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного підприємства Коралл-Магазин (65091, м. Одеса, вул. Картамишевська, буд. 9-А, код ЄДРПОУ 30254242) на користь Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691, Банк Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, код ЄДРПОУ 37607526, отримувач коштів ГУК в Од.обл./м.Одеса (Одеська ТГ) номер рахунку (IBAN) UA 278 9999 8031 4080 544 0000 15744, Інші надходження, КБК 24060300) безпідставно збережені кошти за користування земельною ділянкою в розмірі 276 255,62 грн. (двісті сімдесят шість тисяч двісті п`ятдесят п`ять гривень 62 коп.).

3. Стягнути з Приватного підприємства Коралл-Магазин (65091, м. Одеса, вул. Картамишевська, буд. 9-А, код ЄДРПОУ 30254242) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3, р/р UA 808201720343100002000000564 в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, код ЄДРПОУ 03528552) витрати на сплату судового збору в розмірі 4 143,83 грн. (чотири тисячі сто сорок три гривні 83 коп.).

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги в строк встановлений частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 26 вересня 2022 р.

Суддя Ю.А. Шаратов