Рішення

від 22.09.2022 по справі 242/4006/21

СЕЛИДІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 242/4006/21

Провадження № 2/242/436/22

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

22 вересня 2022 року Селидівський міський суд Донецької області в складі: головуючого судді - Хацько Н.О., за участю секретаря судового засідання Клименко А.В., позивача ОСОБА_1 , представників відповідача Черногора М. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Селидівський завод залізобетонних конструкцій» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, -

В с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Селидівський завод залізобетонних конструкцій» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку, моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він перебував у трудових відносинах з відповідачем. Звільнився з підприємства 25 травня 2021 року за згодою сторін. Зазначив, що при звільненні з позивачем не було проведено повного розрахунку, а саме не було виплачено заборгованість по заробітній платі, не сплачено компенсацію за невикористану відпустку. Вказав, що за час перебування у трудових відносинах з відповідачем позивач брав безпроцентну позику у відповідача в розмірі 10 000,00 грн. Звернув увагу, що при обчислення нарахованої заробітної плати відповідачем було здійснено невірно зокрема, за грудень 2020 року, квітень та травень 2021 року. Крім того, вказав, що з нього неправомірно та в більшому розмірі були здійснені стягнення в погашення заборгованості по позиці, а саме на 3000 грн. більше. Крім того, внаслідок того, що були порушені строки виплати заробітної плати, позивач вважає, що з відповідача слід стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку. Крім того, внаслідок того, що відповідачем не було здійснено відрахувань податку та інших обов`язкових платежів були порушені його права на соціальний захист як особи, яка залишилася без роботи, внаслідок чого йому були спричинена моральна шкода.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 6 740,36 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 26 травня 2021 року по день ухвалення рішення суду, а також моральну шкоду в розмірі 25 000,00 грн.

В судовому засіданні позивач пред`явлені вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представником відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнані в повному обсязі, надано письмовий відзив на позовну заяву, згідно з яким з 19 грудня 2020 року по 31 березня 2021 року позивач фактично не працював через оголошення на території України карантину, спричиненого поширенням коронавірусної інфекції. Таким чином, за вказаний період часу заробітна плата не нараховувалась, та, відповідно, відрахування податків та інших обов`язкових платежів не здійснювалось. 25 травня 2021 року позивач звільнився з підприємства за згодою сторін в день звільнення йому була нарахована заробітна плата в розмірі 3 302,03 грн. , і дана сума була стягнута з позивача в рахунок погашення позики, яку позивач отримував на підприємстві. Крім того, 25 травня 2021 року позивачу була нарахована сума грошових коштів за невикористану відпустку в розмірі 4 870,19 грн., частина з якої також була утримана в рахунок погашення позики, а інша частина була утримання за виконавчими листами. Зауважив, що на даний час за ОСОБА_1 є борг перед підприємством в сумі 562,82 грн.

Позивачем ОСОБА_1 була надано заперечення на відзив, згідно з яким не погоджується з розміром середньоденної заробітної плати в сумі 162,02 грн., та вважає її більшою.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працював в ТОВ « Селидівський завод залізобетонних конструкцій» з 22 липня 2020 року по 25 травня 2021 року. Звільнений 25 травня 2021 року у відповідності до п. 1 ст. 36 КЗпП України за згодою сторін.

Частиною 1 ст. 94 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

У відповідності до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

За змістом позовної заяви при звільненні позивача відповідач не виплатив належну йому заробітну плату.

Так, зокрема, позивач зазначив, що йому не доплачено суму заробітної плати за грудень 2020 року в сумі 2 983,20 грн., за квітень 2021 року в розмірі 1 491,60 грн., а також за травень в сумі 4 870,17 грн.

Дані суми взяті із власного розрахунку позивача.

Для перевірки даних доводів судом було витребувано табелі обліку робочого часу позивача, а також копії документів, які підтверджують встановлення певного окладу або тарифної ставки, що використовується для оплати його праці. Так, відповідачем надано, зокрема, копія штатного розкладу ТОВ «Селидівський завод залізобетонних конструкцій», згідно з яким посада електрогазозварювальника, на якій працював позивач, затверджена із окладом в розмірі 8 500,00 грн. на місяць.

Згідно з табелями обліку робочого часу позивач за спірні періоди не перебував у відпустках та на лікарняних. Крім того, дані табелі не відображають будь-яких фактів роботу понад встановлений робочий час або у вихідні чи святкові дні.

Так, за змістом довідок за формою ОК-7, за грудень місяць 2021 року позивачу було нараховано заробітну плату в розмірі 12 678,60 грн., за квітень 2021 року - 14 170,20 грн., за травень 2021 року - 9 322,50 грн.

Разом з тим, суд зауважує, що будь-яких розрахунків та підстав, чому за вказані періоди позивачем повинно бути нарахована більша заробітна плата, позивачем не зазначено. Так, уточнення до позову містить лише посилання на те, що такі суми відображені за власними розрахунками позивача, проте будь-яких обґрунтувань зазначених розрахунків або посилання на конкретні обставини чи документи, які є підставою для нарахування саме такої заробітної плати, таке уточнення не містить.

Суд звертає увагу, що у відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Проте в порушення зазначеної норми закону, позивачем не доведено правомірність та обґрунтованість нарахування саме тієї суми, яку визначив він сам, та вважає, що в даному контексті це є припущенням.

Стосовно доводів щодо надмірного стягнення сум позики, суд приходить до наступного.

Матеріали містять копію власноруч написаної ОСОБА_1 заяви на ім`я директора ТОВ «Селидівський завод залізобетонних конструкцій» з проханням надати йому безвідсоткову позику в розмірі 10 000,00 грн. Заява містить зазначення того, що вказану суму позичальник зобов`язується повернути за 4 місяці.

Дана сума була перерахована на банківський рахунок позивача, що підтверджується копією виписки з руху коштів на рахунку позивача.

Так, за підрахунками позивача відповідачем було стягнень суму позики в розмірі 13 000,00 грн., тобто на 3 000,00 грн. більше.

Для перевірки правильності стягнень за даною позикою судом було витребувано копію договору позики, укладеного між ТОВ «Селидівський завод залізобетонних конструкцій» та ОСОБА_1 , а також детальний розрахунок стягнень за даним договором позики.

Проте представником відповідача надано відповідь, що вищевказаний договір позики був втрачений з невідомих причин, а детальний розрахунок стягнень за ним не надано.

Вказане унеможливлює перевірити умови, за якими повинно було відбуватися стягнення.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відносини щодо порядку стягнення заборгованості за позикою, наданою відповідачем, а саме з нарахованої заробітної плати, сторонами не оспорювалися, тобто в даному випадку суд порушень не вбачає.

Крім того, матеріали справи містять копію оборотно-сальдової відомості по рахунку 6851, у відповідності до якого стягнення за договором позики з ОСОБА_1 за період його роботи на підприємстві були проведені в лютому в розмірі 2 997,00 грн., в березні - в сумі 1 000,00 грн., в квітні в сумі 1 000,00 грн., а також в травні в розмірі 1 000,00 грн.

Крім того, згідно з наданими представником відповідача табуляграмами, в рахунок погашення позики з ОСОБА_1 були додатково стягнуті суми: в травні 3 302,03 грн., а також в червні 700,97 грн.

Загалом дана сума становить 10 000,00 грн.

За таких обставин, суд приходить до висновку про невідповідність доводів позивача щодо зайвого стягнення за договором позики.

При перевірці доводів щодо недоплати позивачеві заробітної платив розмірі 3 000,00 грн. за грудень 2020 року та квітень 2021 року, суд встановив наступне.

Так, згідно з відомостями, що містяться в ОК-7, за грудень 2020 року ОСОБА_1 нараховано заробітну плату в сумі 12 678, 60 грн. Сума податків та інших обов`язкових платежів в даному випадку становить 2 472,33 грн. ( 18,00% ПДФО+1,5% військовий збір, 12678,60х19,5%=2 472,33 грн.) за вирахуванням ПДФО та військового збору сума до сплати повинна становити 10 206, 27 грн., виходячи з розрахунку : 12 678,60-2 472,33. Разом з тим, з виписки по особовому банківському рахунку ОСОБА_1 вбачається, що за першу половину грудня йому виплачено 5 604,06 грн., за другу половину грудня - 2 602,21 грн., що разом за грудень становить 8 206,27 грн. Таким чином, різниця між сумою, яка підлягала виплаті, та сумою, яка була виплачена позивачеві, становила 2 000,00 грн. Разом з тим, з виписки по банківському рахунку вбачається, що позивачу від підприємства було нараховано 2 001,80 грн. 09 квітня 2021 року із позначкою «виплата за 2 половину березня». Разом з тим, згідно із поясненнями представника відповідача в березні 2021 року позивач не працював. Таким чином, суд розцінює дану виплату як погашення заборгованості за грудень 2020 року.

Крім того, з відомостей, що містяться у формі ОК-7, позивачу нараховано в квітні 2021 року відповідачем заробітну плату в загальному розмірі 14 170,20 грн. Сума податків ( 18, 00% ПДФО +1,5% військовий збір) від даного розміру становить 2 763,19 грн. ( 14 170,20х19%). Крім того, суд приймає до уваги, що в квітні 2021 року з ОСОБА_1 було стягнуто 1 000,00 грн. в рахунок заборгованості за позикою, наданою підприємством. Таким чином, сума, що підлягає виплаті позивачу, становить 10 407,01 грн. разом з тим, з виписки по особовому банківському рахунку вбачається, що за першу половину квітня позивачу виплачено 3 802,95 грн., за другу половину квітня - 5 604,06 грн., що разом становить 9 407,01 грн. Різниця між сумою, яка підлягала сплаті, та фактично сплаченою сумою заробітної плати, становила 1 000,00 грн. Разом з тим, представником відповідача надано детальну відомість про нарахування заробітної плати, зокрема, за квітень 2021 року, в які зазначено, що за договором позики стягнено 2 000,00 грн.

Таким чином, судом не встановлено будь-яких порушень щодо виплати заробітної плати за вказані періоди.

Разом з тим, судом при перевірці наявності заборгованості по заробітній платі встановлено наступне.

Так, матеріалами справи документальне підтверджено, що позивач звільнився з підприємства 25 травня 2021 року.

Разом з тим, матеріали справи містять табуляграму за червень 2021 року, тобто вже після звільнення позивача. Так, за вказаним розрахунковим листком позивачу нараховано заробітну плату, яка за змістом відзиву на позов, є компенсацією за невикористану відпустку, в сумі 4 870,17 грн.

Крім того, представником відповідача також надана детальний розрахунок наявних нарахувань позивачу, в якому зазначено, що в червні 2021 року останньому було нараховано, як зазначено в даному документі, «розрахункові».

Таким чином, відповідачем було самостійно підтверджено, що дана виплата є компенсацією за невикористану відпустку.

Крім того, як вже було встановлено в судовому засіданні, заборгованості щодо оплати роботи позивача за фактом виконаної роботи відповідач не має.

За змістом ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Тобто дана виплата за своєю правовою природою є компенсаційною.

У відповідності до ч. 1 ст. 129 КЗпП України не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення.

Таким чином, з виплати, яка нарахована позивачеві в червні 2021 року, було заборонено стягувати, зокрема, залишок заборгованості по позиці, а також здійснювати стягнення за виконавчим листом.

Що стосується відрахування податків, суд зазначає, що в даному випадку порушень немає, оскільки дохід у вигляді суми компенсації за невикористану відпустку включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу працівника та оподатковується податковим агентом ПДФО та військовим збором на загальних підставах.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність заборгованості відповідача перед позивачем по заробітні платі в розмірі 3 920,49 грн., виходячи із розрахунку 4 870,17 грн. ( нарахована виплата) -876,63грн. ( сума ПДФО) -73,06 грн. ( військовий збір).

Крім того, в зв`язку із тим, що остаточний розрахунок з позивачем по заробітній платі не проведений, є підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Так, у відповідності до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги, що повний розрахунок з позивачем не був здійснений по день розгляду справи, середній заробіток за час затримки розрахунку слід обчислювати з 26 травня 2021 року по 22 вересня 2022 року.

Кількість робочих днів за вказаний період становить 342 робочих дні.

Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку обчислюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати».

Так, середній заробіток за час затримки розрахунку в даному випадку повинен обчислюватися множенням кількості робочих днів затримки розрахунку на середньоденну заробітну плату. Згідно з наданою відповідачем довідкою, розмір середньоденної заробітної плати позивача складає 162,02 грн.

З даною сумою позивач не згоден та вважає, що розмір середньоденної заробітної плати є більшим.

У відповідності до п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з абз. 3 п.2 Порядку у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

У відповідності до абз. 6 п. 2 Порядку час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

З матеріалів справи вбачається, що в період з січня по квітень 2021 року позивач не працював та йому не нараховувалася заробітна плата.

З відомостями, які вбачаються з довідки форми ОК-7, за грудень 2021 року позивачу нараховано заробітну плату в розмірі 12 678,50 грн., за квітень 2021 року - 14 170,20 грн.

З письмового відзиву представника відповідача вбачається, що в грудні 2020 року позивач не працював з 19 числа. За таких обставин, кількість робочих днів у грудні 2020 року становить 14 днів. Крім того, в квітні 2021 року згідно табелю обліку робочого часу позивача кількість робочих днів становить 22 робочі дні.

За таких обставин, розмір середньоденного заробітку позивача становить:

(12 678,50+14170,20)/(14+22)=745,79 грн.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку становить:

745,79х 342=255 060,18 грн.

Разом з тим, надаючи оцінку встановленій сумі середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 255 060,18 грн., суд доходить до висновку про непропорційнійсть і неспівмірність вказаної суми, що має надкомпенсаційний характер відповідальності роботодавця, у порівнянні із орієнтовним розміром майнових втрат позивача, в призмі недоотриманої ним при звільненні заробітної плати.

Як наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц: встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (п.п. 71-72).

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. […] оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач (п.п. 81, 86). […] зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (п.п. 91, 91.1-91.4).

Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (п. 89).

За таких обставин, приймаючи до уваги розмір заборгованості по заробітній платі, період її затримки, а також враховуючи тривалість розгляду даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що в даному випадку розумним та співмірним буде зменшення середнього заробітку за час затримки розрахунку до 50 000,00 грн.

Вказана сума, на переконання суду, відповідатиме меті відшкодування, передбаченій ст. 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, та ґрунтуватися на задекларованих п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальних засадах цивільного законодавства, як от справедливість, добросовісність та розумність.

Вирішуючи питання щодо стягнення моральної шкоди, суд приходить до наступного.

У відповідності до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

За вимогами, встановленими в ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Як зазначив позивач у своїй заяві, внаслідок протиправний дій відповідача він відчував душевні стражданнях через те, що він позбавлений своїх соціальних прав, йому завдано шкоду його честі і гідності та діловій репутації.

Суд, з урахування зазначених обставин, погоджується про те, що наявні підстави для відшкодування моральної шкоди. Разом з тим, суд вважає заявлену суму - 25 000,00 грн. завищеною та такою, що не відповідає тим моральним стражданням, які пережив позивач в зв`язку із порушенням його прав відповідачем. Тому з урахуванням принципів справедливості та розумності, приймаючи до уваги розмір заборгованості по заробітній платі, та період, протягом якого існує заборгованість, суд приходить до висновку про визначення розміру моральної шкоди в розмірі 2 000,00 грн.

Крім того, у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В судовому засіданні встановлено, що при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 1 816,00 грн. ( 908,00 грн. за вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та 908,00 грн. за вимогу про відшкодування моральної шкоди). За вимогу щодо стягнення заборгованості по заробітній платі позивач є в силу ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільненим від його сплати.

Крім того, за вимогами, встановленими в ст.. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання фізичною особою позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З урахуванням того, що суд дійшов про часткове задоволення позовних вимог щодо стягнення суми заборгованості по заробітній платі, на 58%, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним вимогам, 58% від 908.00 грн. становить 526,64 грн.

З урахуванням суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка була присуджена позивачу, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 908,00 грн.

Крім того, з урахуванням того, що суд дійшов до висновку про часткове задоволення вимог про стягнення моральної шкоди, на 8% , з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам, 8% від 908,00 грн. становить 72,64 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.. ст.. 116,117 КЗпП України, ст.. 22 ЦК України, ст.ст. 259, 264, 265 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Селидівський завод залізобетонних конструкцій» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Селидівський завод залізобетонних конструкцій» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 3 920 ( три тисячі дев`ятсот двадцять) грн. 49 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Селидівський завод залізобетонних конструкцій» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 26 травня 2021 року по 22 вересня 2022 року в розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Селидівський завод металевих конструкцій» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 2 000 ( дві тисячі) грн. 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Селидівський завод залізобетонних конструкцій» на користь держави судовий збір в сумі 526 ( п`ятсот двадцять шість) грн. 64 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Селидівський завод залізобетонних конструкцій» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 980 ( дев`ятсот вісімдесят) грн. 64 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Селидівський завод залізобетонних конструкцій», код ЄДРПОУ 43401764, Донецька область, м. Селидове, вул.. Миру, 1.

Повний текст рішення складено 27 вересня 2022 року.

Суддя Н. О. Хацько