Рішення

від 14.09.2022 по справі 675/689/21

ІЗЯСЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 675/689/21

Провадження № 2/675/87/2022

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" вересня 2022 р. м. Ізяслав

Ізяславський районний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді - Пашкевича Р. В.,

за участі: секретарів судового засідання - Гедзенюк В. В., Беліци М. О.,

представника позивача - адвоката Бланар В. М.,

представника відповідача - адвоката Головань О. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження у режимі відеоконференції в залі суду м. Ізяслав цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Максимум» про стягнення коштів,

в с т а н о в и в :

В квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 ,третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Максимум» про стягнення коштів.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що з 19.11.2011 року перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який 20.06.2014 року розірвано рішенням Дніпровського районного суду м. Києва.

Також вказує, що під час перебування у шлюбі з відповідачем, 25.04.2013 року, між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» було укладено договір купівлі-продажу заставної (цінного паперу) № 377-13-БВ вартістю 802 389,12 грн. на майнові права на квартиру в житловому будинку АДРЕСА_1 (в подальшому, присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2 ), за номером АДРЕСА_3 (надалі - квартира). Крім того, 25.04.2013 року між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Максимум» укладено попередній договір міни заставної на квартиру.

Відповідач за укладеними договорами мала обов`язок надати документи для оформлення права власності на вказану квартиру, тому позивач 11.08.2014 року звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до відповідача, третя особа ТОВ «Максимум», щодо визнання спільним сумісним майно нажите під час шлюбу, в тому числі на вказану квартиру. Проте, 03.07.2019 року, вже на стадії розгляду справи по суті, коли позивач позбавлений можливості змінювати предмет чи підставу позову, представником третьої особи ТОВ «Максимум» було надано письмові докази, а саме копію нотаріально посвідчено заяви відповідача від 24.05.2017 року, згідно якої повідомлялось, що нею отримано повний розрахунок в сумі 794 030, 90 грн. (ця сума була вирахувана за мінусом комісії в розмірі 1% від цієї суми) за договором від 25.04.2013 року та іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сохнич К.М. та копію платіжного доручення № 8085 від 24.05.2017 року, відповідно до якого вищезазначені кошти були повернуті на її рахунок. Предметом іпотечного договору була квартира АДРЕСА_4 .

Відтак, ОСОБА_1 вважає, що отримані ОСОБА_2 кошти в сумі 794 030, 90 грн. від ТОВ «Максимум», як повернення за договором купівлі - продажу заставної (цінного паперу) № 377-13-БВ, є спільним сумісним майном та Ѕ цих коштів належить позивачу. Відповідна позиція, що придбана заставна (цінний папір) є спільною сумісною власністю позивача та відповідача викладена в постанові Верховного суду від 14.05.2018 року у справі № 755/9688/16-ц, що в силу п. 4 ст. 82 ЦПК України не доказується при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З врахуванням зазначеного, оскільки позивач від відповідача в добровільному порядку Ѕ від суми 794 030, 90 грн. не отримав, тому ОСОБА_1 звертається до суду за стягненням цих коштів в судовому порядку.

Ухвалою судді від 14.05.2021 року відкрито провадження у справі за даним позовом та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, а позивачу відповіді на відзив.

04.06.2021 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначила, що заперечує проти заявлених вимог ОСОБА_1 стверджуючи, що у сторін по справі у спільній власності ніколи не було нерухомості, як такої, так і вищевказаної квартири, безпосередньо. Кошти на придбання цінного паперу заставної для набуття в майбутньому права на житло, які є предметом позову по даній справі, надані відповідачем за рахунок отриманих доходів від власної підприємницької діяльності. Також вказала, що за весь час після розлучення, позивач не доклав жодного зусилля для збереження купівельної спроможності коштів вкладених у цінний папір заставну для набуття в майбутньому права на житло.

Крім того, в поданій заяві від 04.06.2021 року представник відповідача просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності щодо звернення ОСОБА_1 з вказаним позовом, оскільки саме таке право виникло у позивача з моменту проголошення ухвали Апеляційного суду міста Києва від 15.02.2017 року, яка додана ним до позовної заяви. Адже саме цією ухвалою визнано право власності на цінний папір заставну та підтверджено відсутність нерухомості у спільній власності позивача та відповідача.

24.06.2021 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якому остання вказує на той факт, що відповідач жодного разу протягом розгляду справи про поділ майна подружжя, де позовною вимогою серед іншого був поділ спірної квартири АДРЕСА_4 , починаючи з 2014 по 2019 роки, не зазначила про відсутність такого нерухомого майна, при цьому чітко знаючи, що нею уже були повернуті кошти за придбану квартиру в 2017 році.

Щодо позиції відповідача про придбання цінного паперу заставної для набуття в майбутньому права на житло за рахунок власних отриманих доходів посилається на постанову Верховного суду від 14.05.2018 року у справі № 755/9688/16-ц, в якій чітко зазначено, що придбана заставна на спірну квартиру є спільною сумісною власністю позивача та відповідача.

В обґрунтування строків давності щодо звернення ОСОБА_1 з вказаним позовом до суду зазначила, що позивач дізнався про своє порушене право тільки 03.07.2019 року, з моменту надання ТОВ «Максимум» копії заяви про повернення коштів за квартиру відповідачу, у справі про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна. На підтвердження посилається на дві протокольні ухвали суду про відмову в задоволенні клопотання про повернення на стадію з`ясування обставин справи та про відмову в поверненні на стадію підготовчого провадження та зміну предмету позову, оскільки справа перебувала вже на стадії розгляду справи по суті. Якщо б позивачу було відомо про вказаний факт повернення коштів за квартиру відповідачу раніше, предметом позову при розподілі спільного майна подружжя було б відразу стягнення коштів.

Ухвалою суду від 18.11.2021 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю заперечила проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Третя особа - ТОВ «Максимум» повідомлено належним чином про дату та час судового засідання, однак в судове засідання не з`явився. Пояснень на предмет спору до суду не надходило.

Суд, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з`ясувавши їх позицію, перевіривши письмові матеріали справи, приходить до висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

В ході судового розгляду справи встановлено, що позивач та відповідач з 19.11.2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 20.06.2014 року.

25.04.2013 року, між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» було укладено договір купівлі-продажу заставної (цінного паперу) № 377-13-БВ вартістю 802 389,12 грн. на майнові права на квартиру в житловому будинку АДРЕСА_1 (в подальшому, присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_2 ), за номером АДРЕСА_3 (надалі - квартира). Крім того, 25.04.2013 року між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Максимум» укладено попередній договір міни заставної на квартиру

25.04.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сохнич К.М., посвідчено заяву ОСОБА_1 , відповідно до якої останній перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , дає згоду на укладення попереднього договору міни, попереднього договору оренди квартири, яка на момент підписання цієї згоди будується в житловому будинку, який будується на земельній ділянці з кадастровим №8000000000:66:134:0011, розташованій на АДРЕСА_5 за будівельною адресою: АДРЕСА_5 , квартира за умовним № 62, а також правочинів спрямованих на відчуження майнових прав на зазначену квартиру або безпосередньо самої квартири.Також, у цій заяві зазначено, що правочин укладається позивачкою, як його дружиною, в інтересах сім`ї, а він підтвердив, що укладення такого договору відповідає їхньому спільному волевиявленню.

24.05.2017 року ОСОБА_2 отримано повний розрахунок за договором позики від 24.04.2013 року та іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сохнич К.М. від 24.04.2013 року, в розмірі 794030,90 грн., що підтверджується також платіжним дорученням №8085 від 24.05.2017 року.

22.11.2016 року рішенням Дніпровського районного суду м. Києва відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , зокрема, про визнання права особистої приватної власності на цінний папір заставну. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15.02.2017 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 22.11.2016 року залишено без змін. Постановою Верхового Суду від 14.05.2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а вищезазначені рішення суду першої та апеляційної інстанцій без змін.

Зі змісту ухвали Апеляційного суду м. Києва від 15.02.2017 року та постанови Верхового Суду від 14.05.2018 року вбачається, щопосилання ОСОБА_2 на те, що цінний папір заставна є її особистою приватною власністю, яка придбана нею за рахунок коштів, отриманих у дар на підставі договору дарування грошових коштів від 25.04.2013 року, є безпідставними. Позивачкою не надано належних та допустимих доказів того, що цінний папір заставну придбано саме за рахунок коштів, отриманих у дар на підставі вказаного договору. Відповідач згідно з його нотаріально посвідченою заявою від 25.04.2013 року про згоду подружжя на укладення договорів, надав згоду на укладення позивачкою, у тому числі спірного правочину. Також, у цій заяві зазначено, що правочин укладається ОСОБА_2 , як дружиною відповідача, в інтересах сім`ї, а ОСОБА_1 підтвердив, що укладення такого договору відповідає їхньому спільному волевиявленню.

ОСОБА_4 придбала цінний папір заставну для набуття в майбутньому права на житло в інтересах сім`ї, а ОСОБА_1 надав згоду на вчинення нею відповідних дій. При цьому, ні ОСОБА_4 , ні ОСОБА_1 не було заявлено, що кошти, за які купується майно є особистими коштами когось із них, а тому цінний папір заставна серія АА №000822 від 24.04.2013 року є спільним майном подружжя.

Відповідно до п. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, судом визнано доведеним факт, що придбана заставна (цінний папір) серія АА №000822 від 24.04.2013 року є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналогічне положення містить і ст. 368 ЦК України.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

Отже, у сімейному законодавстві діє принцип спільності майна подружжя та частки чоловіка і дружини є рівними.

За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, в такому разі покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, набуття майна за час шлюбу є підставою для виникнення у подружжя права спільної сумісної власності на це майно. У разі коли презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу, не спростовано, за відсутності належних доказів того, що майно набуте за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 757/45050/15-ц, від 07.04.2020 у справі № 199/3645/17, від 29.01.2021 у справі №161/14048/19, від 15.07.2021 у справі №761/31846/14.

Аналізуючи матеріали справи та відповідність їх нормам матеріального права, суд вважає доведеним вимоги позивача про те, що в порядку поділу як спільного майна набутим сторонами у шлюбі підлягає майно, яке є спільною сумісною власністю, а саме: кошти, що були повернуті за придбання квартири, за адресою: АДРЕСА_6 .

Що стосується доводів представника відповідача щодо застосування строків позовної давності слід зазначити наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ч. 1 ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки ( ч.1 ст. 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила ( ч.1 ст. 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові ( ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Верховним Судом 13.02.2020 року у постанові винесеної у справі №320/3072/18 зазначено наступне.

«Статтями 256-257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У ч. 2 ст. 72 СК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Таким чином, для визначення початку перебігу строку позовної давності суду необхідно визначити, з якого самого моменту позивачу стало відомо, або могло бути відомо, про порушення його права на частку у спільній сумісній власності подружжя.

При дослідженні судом рішення Дніпровського районного суду від 22.10.2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 02.02.2021 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна встановлено, що13.11.2018 року протокольною ухвалою суду, зокрема, залучено ТОВ «Максимум» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Крім того, 13.11.2018 року протокольною ухвалою суду підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

03 липня 2019 року представником третьої особи ТОВ «Максимум» було надано до суду першої інстанції копію нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 24.05.2017 року, згідно якої повідомлялось, що нею отримано повний розрахунок в сумі 794 030, 90 грн. (ця сума була вирахувана за мінусом комісії в розмірі 1% від цієї суми) за договором від 25.04.2013 року та іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сохнич К.М. та копія платіжного доручення № 8085 від 24.05.2017 року, відповідно до якого вищезазначені кошти були повернуті на її рахунок. Предметом іпотечного договору була квартира АДРЕСА_4 (постанова Київського апеляційного суду від 02.02.2021 року а. с. 163).

Таким чином, ОСОБА_1 на стадії судового розгляду був позбавлений можливості повернутися на стадію підготовчого розгляду справи або ж змінити предмет позову, про що свідчать посилання в рішенні Дніпровського районного суду від 22.10.2019 року на протокольні ухвали від 22.10.2019 про відмову в задоволенні відповідних клопотань представника ОСОБА_1 .

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що саме з 03 липня 2019 року, тобто з моменту ознайомлення з наданою ТОВ «Максимум» заявою ОСОБА_2 від 24.05.2017 року, згідно якої повідомлялось, що нею отримано повний розрахунок в сумі 794 030, 90 грн., почав перебіг строк позовної давності на захист прав у ОСОБА_1 .

За таких обставин, позовна заява, яка була направлена 13.04.2021 року та надійшла до суду 28.04.2021 року, подана у строк позовної давності.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За встановлених під час розгляду справи судом обставин, з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінених судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , в порядку поділу спільного майна, грошових коштів, що були повернуті за придбання квартири, за адресою: АДРЕСА_6 , в розмірі 397 015,45 грн.

Згідно ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача, у зв`язку з задоволенням позовних вимог, слід стягнути документально підтверджені витрати по сплаті судового збору в розмірі 3970,16 грн.

Керуючись ст.ст. 81, 258-260, 263-265, 315, 319, 354, 355 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

В порядку поділу спільного майна стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти, що були повернуті за придбання квартири, за адресою: АДРЕСА_6 , в розмірі 397 015 (триста дев`яносто сім тисяч п`ятнадцять) грн. 45 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 3 970 (три тисячі дев`ятсот сімдесят) грн. 16 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Хмельницького апеляційного суду Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Максимум», місце знаходження: м. Київ, вул. Московська, 8Б корп. 3 А, код ЄДРПО 32860384.

Повний текст судового рішення складено 26 вересня 2022 року.

Суддя: Р. В. Пашкевич