Постанова

від 01.12.2022 по справі 675/689/21

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2022 року

м. Хмельницький

Справа № 675/689/21

Провадження № 22-ц/4820/1796/22

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,

секретар судового засідання Кошельник В.М.,

з участю представника позивача,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 14 вересня 2022 року, суддя Пашкевич Р.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Максимум» про стягнення коштів,

встановив:

У квітні 2021 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 , третя особа ТОВ «Максимум» про стягнення коштів.

В обґрунтування позову зазначив, що з 19.11.2011 року до 20.06.2014 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , під час якого між бувшою дружиною та ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» 25.04.2013 року було укладено договір купівлі-продажу заставної на майнові права на квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 802389,12 грн.

24.05.2017 року ОСОБА_4 отримано грошові кошти в сумі 794030,90 грн. за вищевказаним договором купівлі - продажу заставної № 377-13-БВ від 25.04.2013 року.

За твердженням ОСОБА_2 , належність придбаної заставної до спільної сумісної власності подружжя підтверджується, зокрема, висновками, викладеним в постанові Верховного суду від 14.05.2018 року у справі №755/9688/16-ц, предметом розгляду якої були вимоги щодо визнання відповідного майна спільною сумісною власністю подружжя.

Посилаючись на те, що вказана грошова сума є спільним сумісним майном подружжя, тому просив суд 1/2 коштів стягнути з відповідача на свою користь.

Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 14.09.2022 року позов задоволено. В порядку поділу спільного майна стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошові кошти, що були повернуті за придбання квартири, за адресою: АДРЕСА_2 , в розмірі 397015,45 грн. Вирішено питання судових витрат.

Задовольняючи позов, суд виходив з доведеності факту придбання заставної серії АА №000822 від 24.04.2013 року за спільні кошти подружжя, що підтверджує належність спірного майна на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Мотивуючи свою позицію щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суд виходив з того, що з 03.07.2019 року, тобто з моменту ознайомлення ОСОБА_2 з наданою ТОВ «Максимум» заявою ОСОБА_4 від 24.05.2017 року про отримання останньою повного розрахунку в сумі 794030, 90 грн., почав перебіг строк позовної давності на захист прав у позивача.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

На думку апелянта, суду при розгляді даної справи належало встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й джерело походження коштів, зокрема спільних сумісних коштів подружжя, чого встановлено не було. В той же час кошти на придбання цінного паперу, заставної, для набуття в майбутньому права на житло, які є предметом позову у даній справі, є особистими коштами апелянта, оскільки отримані нею за рахунок доходів від підприємницької діяльності.

В суд апелянт та її представник не з`явилися, в письмовій заяві просили розгляд справи провести без їх участі, підтримали апеляційну скаргу.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечила, підтримала рішення суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення учасника справи, перевіривши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у задоволенні апеляційної скарги з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що сторони з 19.11.2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20.06.2014 року, що набрав законної сили.

25.04.2013 року між ОСОБА_5 та ТОВ «Компанія з управління активами «Крістал Ессет Менеджмент» було укладено договір купівлі-продажу заставної (цінного паперу) №377-13-БВ вартістю 802389,12 грн., відповідно до якого відповідач отримала майнові права на квартиру в житловому будинку АДРЕСА_3 (в подальшому, присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_4 ), за номером АДРЕСА_5 .

25.04.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу посвідчено заяву ОСОБА_2 , згідно з якою останній, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 , надав згоду на укладення попереднього договору міни, попереднього договору оренди квартири за умовним №62, яка на момент підписання цієї згоди будується в житловому будинку на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:66:134:0011, розташованій по АДРЕСА_6 , а також правочинів, спрямованих на відчуження майнових прав на зазначену квартиру або безпосередньо самої квартири. В даній заяві зазначено, що правочин укладається ОСОБА_4 , як його дружиною, в інтересах сім`ї, а він підтвердив, що укладення такого договору відповідає їхньому спільному волевиявленню.

24.05.2017 року ОСОБА_4 отримано повний розрахунок за договором позики від 24.04.2013 року та іпотечним договором, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сохнич К.М. від 24.04.2013 року, в розмірі 794030,90 грн.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя у судовому порядку у разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 372/504/17, та у постановах Верховного Суду від 02.11.2022 року у справі № 553/2152/19, від 11.08.2022 року у справі № 175/2313/20.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені в статті 57 СК України, в пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю (постанова Верховного Суду від 12.01.2022 року у справі № 646/7463/16-ц).

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі належних та допустимих доказів суд першої інстанцій дійшов вірних висновків про те, що цінний папір, заставна на придбання квартири, за який ТОВ «Максимум» було виплачено ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 794030,90 грн., які є предметом даного спору, був набутий сторонами під час їхнього перебування у шлюбі, відтак доходи від його відчуження, яке було здійснене відповідачем без відома позивача, належать до спільної сумісної власності сторін як колишнього подружжя.

В апеляційній скарзі апелянт посилалася на те, що кошти на придбання заставної для набуття в майбутньому права на житло, були надані нею за рахунок отриманих доходів від здійснення підприємницької діяльності, однак відповідних доказів на підтвердження цих обставин суду не надала, відтак презумпцію спільності права власності на майно, яке набуте нею спільно з колишнім чоловіком в період шлюбу апелянтом не спростовано, в той же час інших доводів апеляційна скарга не містить.

Суд першої інстанції правильно визначився із правовідносинами, які склалися між сторонами, повно, всебічно та об`єктивно з`ясував обставини справи, надав правильну правову оцінку доказам та дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 14 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 02 грудня 2022 року.

Судді: Р.С. Гринчук

А.М. Костенко

Т.В. Спірідонова