Постанова

від 12.09.2022 по справі 2-1696/11

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-1696/11 Головуючий у 1 інстанції: Невойт П.С.

Провадження № 22-ц/811/535/22 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Мікуш Ю.Р.

Суддів:Приколоти Т.І.,Савуляка Р.В.

Секретар: Іванова О.О.

З участю: прокурора Сенів О.П., представника ЛМР Наумець А.Г., представника відповідачів адвоката Батьків В.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Львовіцивільну справу№ 2-1696/11 за апеляційноюскаргою Львівської обласної прокуратури на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 08 грудня 2021 року у справі за позовом Галицької окружної прокуратури м.Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_1 в її інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за участі органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про витребування майна від недобросовісного набувача та зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 в її інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Львівської міської ради про визнання добросовісним набувачем,-

в с т а н о в и в:

19 квітня 2011 року прокурор в інтересах держави в особі Брюховицької селищної ради звернувся в суд із позовом до ОСОБА_4 про витребування майна (земельної ділянки) з незаконного володіння, яку в подальшому 16.05.2012 уточнив та просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05.11.2005 року зареєстрований в реєстрі за №7972, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 щодо передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,4000 га кадастровий номер 4610166300:06:002:0017, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , визнати недійсним Державний акт на права власності на земельну ділянку видані ОСОБА_4 серії ЯБ№345563 від 10.11.2005 року /том 1 арк.спр.1-4, 89-90/.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач покликається на те, що рішеннями Шевченківського районного суду м. Львова від 22.06.2010 та 21.12.2009 справи №2-179/10, 2-187/10, 2-184/10, 2-942/10 визнано недійсними та скасовано державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №342805, ЯБ №342809, ЯБ №342801, ЯБ №3428012 кадастровий номер 4610166300:06:002:0008, 4610166300:06:002:0007, 4610166300:06:002:0006, 4610166300:06:002:0005 площею 0,1000га кожна розташовані в АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , видані 26.10.2005 на ім`я ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 відповідно, визнано недійсними договори купівлі-продажу зазначених вище ділянок, укладені 28.10.2015 між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_5 , ОСОБА_8 та ОСОБА_5 , ОСОБА_9 та ОСОБА_5 .

Зазначає, що на підставі зазначених вище договорів купівлі-продажу спірних ділянок, ОСОБА_5 03.11.2005 року оформлено Державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4610166300:06:002:0017 площею 0,4000 га розташованої в АДРЕСА_1 .

Зазначає, що 05.11.2005 ОСОБА_5 відчужила земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:06:002:0017 площею 0,4000 га, розташованої в АДРЕСА_1 ОСОБА_4 згідно Договору договір купівлі-продажу від 05.11.2005.

При прийнятті рішень про підставність позовних вимог прокурора останнім було встановлено, що на момент укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок такі перебували у державній власності, рішення Брюховицької селищної ради про надання спірних ділянок у приватну власність відсутнє, а тому підстав для реєстрації права власності у вищезазначених осіб не було, відповідач набула право власності на земельну ділянку від особи, яка не мала права її відчужувати, а тому позов підлягає задоволенню.

Наведене є підставою для звернення прокурора до суду із даним позовом з метою захисту інтересів держави як власника земельної ділянки в особі уповноваженого органу Брюховицької селищної ради.

В квітні 2012 ОСОБА_4 подала зустрічну позовну заяву та просить суд визнати її добросовісним набувачем земельної ділянки 4160166300:06:0026:0017, право власності на яку набуто за договором купівлі-продажу від 05.11.2005.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 05.11.2005 вона придбала земельну ділянку, жодних заборон чи обмежень, які б перешкоджали посвідченню договору купівлі-продажу не встановлено та перевірялось нотаріусом. Вважає, що вона на законних підставах набула право власності на земельну ділянку, просить у первісному позові відмовити, а зустрічний задовольнити

Рішенням Шевченківського районногосуду м.Львовавід 08грудня 2021рокув позовах відмовлено.

Рішення суду оскаржила Львівська обласна прокуратура.

В апеляційнійскарзі зазначає,що рішення судує незаконнимв частинівідмови взадоволенні первісногопозову,з підставнеправильного застосуваннясудом нормматеріального правата порушеннянорм процесуальногоправа.Вважає,що судомвстановлено фактнезаконності набуттяу володіннявідповідачами спірноїземельної ділянки,однак судженняпро пропускпрокурором строківпозовної давностіє помилковимта необґрунтованим.Зазначає,що при зверненні прокурором до суду із позовами (про визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки та визнання недійсними правочинів) 15.12.2008 у справах №2-179/10, №2-187/10, №2-184/10, №2-942/10 прокурор просив поновити строк звернення до суду та такий судом поновлено. Рішення за вказаними справами набрали законної сили.

Після отримання позитивних судових рішень першої та апеляційної інстанцій (впродовж 2009-2010 років) за вказаними позовами, прокурор, будучи послідовним 19.04.2011 звернувся до Шевченківського районного суду м.Львова із позовом (про витребування майна із незаконного володіння, визнання недійсним договору правочину та державного акту на право власності на земельну ділянку). Підставою для звернення до суду були саме ці рішення.

Відтак, прокурор не пропустив строк звернення до суду. Вважає, що Брюховицька селищна рада, як позивач, дізналася про вказаний факт лише в 2009-2010 роках.

Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Представник відповідачки ОСОБА_1 -адвокат Батьков В.В. в порядку ст.360 ЦПК України подав відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві зазначає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. Вважає, що прокурор свідомо вводить суд в оману щодо результатів розгляду чотирьох спорів на які він посилається у позовній заяві, оскільки у двох справах у задоволенні прозову прокурора відмовлено. Щодо строку позовної давності зазначає, що судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачу і прокурору про порушення їх права стало відомо ще у 2005-2007 роках. Твердження апелянта про те, що позов не було подано у зв`язку з очікуванням на прийняття рішення у інших чотирьох справах є безпідставним, оскільки такі рішення ухвалені у 2015-2016 роках. Стверджує, що прокурор мав звернутись з позовом в межах позовної давності, однак просити суд зупинити провадження у справі до ухвалення рішень у попередніх чотирьох справах на які посилається у позовній заяві.

Заслухавши пояснення представника прокуратури-прокурора Сеніва О.П. та представника ЛМР Наумець А.Г. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу представника відповідача-адвоката Батьківа В.В., перевіривши матеріали справи, законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Відповідно до частин 1,2 ст.367 ЦПК Україхи суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України встановлено, що в разі, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з`ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Отже, право власності на майно, яке було передано за угодами щодо його відчуження поза волею власника, не набувається, у тому числі й добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване.

Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, у випадку якщо майно вибуло з володіння законного власника поза його волею, останній може розраховувати на повернення такого майна, незважаючи на добросовісність та відплатність його набуття сторонніми особами, і має право звернутися до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (подібний за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Разом з тим, статтєю 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності згідно з ч.1 ст.261 Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, тому, у даному випадку, перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Даний висновок повністю узгоджується із висновками, викладеними у постановах ВП ВС від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц, 20 червня 2018 року у справі №697/2751/14-ц, 17 жовтня 2018 року у справі №362/44/17.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції встановив, що право позивача є порушеним, однак з врахуванням того, що позов поданий з пропуском строку позовної давності про яку заявив відповідач такий до задоволення не підлягає.

Апеляційний суд повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції .

Судом встановлено такі обставини.

24.10.2007 року прокуратурою Шевченківського району м.Львова порушено кримінальну справу №183-0220 стосовно службових осіб Брюховицької селищної ради, які зловживаючи службовим становищем, в період 26-27 жовтня 2005 року на підставі рішення №514, 16 сесії 24 скликання Брюховицької селищної ради видали акти на право приватної власності на земельні ділянки. Відповідно до протоколу вилучення від 07.12.2007 року, в приміщенні Брюховицької селищної ради вилучено копію рішення №514 від 29.09.2005 року 16-ї сесії 24 скликання без підпису селищного голови ОСОБА_10 .

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 22.06.2010 справа №2-179/10 визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №342805 кадастровий номер 4610166300:06:002:0008, площею 0,1000га розташована в АДРЕСА_2 , виданий 26.10.2005 на ім`я ОСОБА_6 , визнано недійсним договір купівлі-продажу зазначеної вище ділянки укладений 28.10.2005 між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 .

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 07.10.2010 апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду від 22.06.2010 залишено без розгляду /том 2 арк.спр.93-96/.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 22.06.2010 справа №2-187/10 визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №342809 кадастровий номер 4610166300:06:002:0007, площею 0,1000га розташована в АДРЕСА_3 , виданий 26.10.2005 на ім`я ОСОБА_7 , визнано недійсним договір купівлі-продажу зазначеної вище ділянки укладений 28.10.2005 між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 .

Рішенням колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області від 22.11.2016 року рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 22.06.2010 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено /том 2 арк.спр.117-122/.

Постановою Верховного суду від 24.10.2018 рішення апеляційного суду Львівської області від 22 листопада 2016 року скасовано, рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 22 червня 2010 року залишено в силі / том 2 арк.спр. 123-126/.

Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 24.12.2012 справа №2-942/09 визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №342812 кадастровий номер 4610166300:06:002:0005, площею 0,1000га розташована в АДРЕСА_5 , виданий 26.10.2005 на ім`я ОСОБА_9 , визнано недійсним договір купівлі-продажу зазначеної вище ділянки укладений 28.10.2005 між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 .

Ухвалою колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 11.05.2010 рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 24.12.2009 залишено без змін / том 2 арк.спр.112-116/.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 22.06.2010 справа №2-184/10 визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №342809 кадастровий номер 4610166300:06:002:0006, площею 0,1000га розташована в АДРЕСА_5 , виданий 26.10.2005 на ім`я ОСОБА_8 , визнано недійсним договір купівлі-продажу зазначеної вище ділянки укладений 31.10.2005 між ОСОБА_8 та ОСОБА_5 .

Рішенням колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області від 24.05.2016 року рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 22.06.2010 року скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позову відмовлено /том 2 арк.спр.97-108/. Рішення до ВС України в касаційному порядку не оскаржувалося

Ухвалюючи зазначені рішення судами встановлено, що необхідною умовою надання у власність земельної ділянки, яка перебуває у державній чи комунальній власності є наявність рішення відповідного органу, до виключної компетенції якого віднесено такі повноваження, право власності на земельну ділянку виникає з моменту прийняття такого рішення. Такі рішення про передачу зазначених вище ділянок відсутні.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Наведеними рішеннями суду, які набрали законної сили встановлено, що Брюховицькою селищною радою не приймалося рішення №514 - 16 сесією 24 скликання щодо передачі у приватну власність земельних ділянок площею 0,1000га розташована в АДРЕСА_1 ім`я ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 .

Разом з тим ОСОБА_5 03.11.2005 року оформлено державний акт на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 4610166300:06:002:0017 площею 0,4000 га розташованої в АДРЕСА_1 /том 1 арк.спр.33/.

05.11.2005 ОСОБА_5 відчужила земельну ділянку кадастровий номер 4610166300:06:002:0017 площею 0,4000 га розташованої в АДРЕСА_1 ОСОБА_4 згідно договору купівлі-продажу від 05.11.2005, про що зазначено в Державному акті на право власності на земельну ділянку серія ЯБ №345563 від 10.11.2005 року /том 1 арк.спр.35/.

Тобто на час подачі прокурором позовів у грудні 2008 року у справах №2-179/10,2-187/10,2-184/10 та 2-942/09, власником земельної ділянки,яка є предметом даного позову вже була ОСОБА_4 , про що прокурору було достеменно відомо, оскільки така була залучена до участі у даних справах в якості третьої особи.

На час звернення до суду у грудні 2008 року оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки від 05.11.2005 року зареєстрований в реєстрі за №7972, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 щодо передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,4 га кадастровий номер 4610166300:06:002:0017 існував. Земельній ділянці присвоєний кадастровий номер і така була зареєстрована у встановленому законом порядку.

Відтак, оскільки ОСОБА_4 набула право власності на земельну ділянку в листопаді 2005 року, а прокурор звернувся до суду з позовом лише 19.04.2011 року, суд першої інстанції обгрунтовано прийняв до уваги подану 24.02.2020 представником ОСОБА_1 - адвокатом Батьковим В.В. заяву про застосування строків позовної давності /том 1 арк.спр.79, 216-217/.

Частиною третьою та четвертою статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули право власності на спірну земельну ділянку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_4 , видане 27.12.2008 року П`ятою Львівською нотаріальною конторою.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що власниками по 1/3 частин кожен земельної ділянки кадастровий номер 4610166300:06:002:0017 площею 0,4000 га є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 /том 1 арк.спр.184-186/.

Отже, зазначена земельна ділянка набута за відплатним договором (а в подальшому в порядку спадкування) особою, яка не знала і не могла знати (добросовісний набувач), що продавець не мав права її відчужувати.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Доводи апеляційної скарги про те, що прокурор звернувся до суду після отримання позитивних рішень у наведених вище справах не заслуговують на увагу та не спростовують висновків суду першої інстанції про те, що станом на грудень 2008 року позивачу було відомо про те, що власником земельної ділянки кадстровий номер 4610166300:06:002:0017 є ОСОБА_4 , однак з позовом у межах строку позовної давності до суду останній не звернувся .

Щодо рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, то в цій частині рішення прокуратурою не оскаржується, а тому апеляційний суд не має підстав для його перегляду в цій частині.

Враховуючи наведене , апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права, а тому відповідно ст.375 ЦПК України залишає таке без змін.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 383, 384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Львівської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 08 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 22 вересня 2022 року.

Головуючий суддя Ю.Р.Мікуш

Судді Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк