Рішення

від 14.09.2022 по справі 545/1864/20

ПОЛТАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 545/1864/20

Провадження № 2/545/48/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2022 р. Полтавський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Стрюк Л.І.

з участю секретаря - Бережного І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Полтаві цивільну справу за позовом Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

Прокурор звернувся до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи тим, що наказом Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 19.10.2017 року №10737-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для індивідуального садівництва, за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1200 га сіножатей (кадастровий номер 5324081900:00:001:0093) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для індивідуального садівництва на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів. Наказ за №10737-СГ від 19.10.2017 року прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України та відповідно до ст. 84 ЗК України не може передаватись у приватну власність. За цим фактом відкрите кримінальне провадження за ч. 1 ст. 364 КК України, що внесене в ЄРДР від 18.05.2017 року за №42017171010000088, досудове розслідування до цього часу триває. Вважає, що відповідачі не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що ділянка перебуває у межах заплави річки Коломак , а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час набуття земельних ділянок у власність під обґрунтований сумнів.

Підставою представництва прокурором інтересів держави зазначає відсутність у органів Держгеокадастру повноважень на звернення до суду із зазначеним позовом, а також зазначив, що ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, його посадові особи, не вправі самостійно скасувати спірний наказ, оскільки на його підставі надано у власність ОСОБА_1 зазначену земельну ділянку, тому вказане суперечитиме вимогам ч. 1 ст. 154 ЗК України.

Просив визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 19.10.2017 року №10737-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким передано у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва, припинити право приватної власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку, зобов`язати ОСОБА_1 повернути зазначену земельну ділянку у власність Держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області та стягнути з відповідачів на користь прокуратури Полтавської області понесені витрати на сплату судового збору.

Представник Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у відзиві на позов просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю, оскільки під час надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність для ведення садівництва дотримані вимоги чинного законодавства та подані всі необхідні документи для надання дозволу на розробку проекту землеустрою. Зазначали, що водоохоронні зони повинні визначатися за проектами землеустрою, які в цьому випадку відсутні. Відповідно до відомостей публічної кадастрової карти спірна земельна ділянка знаходиться на відстані більш ніж 25 метрів від узрізу води, тобто за межами прибережної захисної смуги. Наданий висновок комплексної земельно-технічної експертизи та експертизи з питань землеустрою від 04.09.2019 року не свідчіть про недобросовісність набувачів, не замінює собою проект землеустрою, а лише констатує місце розташування земельної ділянки. Також зазначив про відсутність у прокурора повноважень для звернення до суду з відповідним позовом.

Прокурор у судовому засіданні позов підтримала та надала пояснення, що за змістом аналогічні тим, які викладені у позовній заяві та у відповіді на відзив, просила позов задовольнити.

Представник співвідповідача - Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області - у судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив.

Представник співвідповідача ОСОБА_1 - адвокат Прохур Н.І. у судовому засіданні просила закрити провадження у справі, посилаючись на те, що вимоги носять майновий характер, у зв`язку з цим позов не може бути задоволений , оскільки судовий збір не сплачений у повному обсязі.

Заслухавши пояснення прокурора, представника співвідповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову з таких підстав.

Судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 19.10.2017 року №10737-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 для індивідуального садівництва, за межами населених пунктів на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,1200 га сіножатей (кадастровий номер 5324081900:00:001:0093) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для індивідуального садівництва на території Ковалівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів (а.с.14).

Відповідно до інформації №214112474 від 26.06.2020 року відсутні відомості про реєстрацію об`єкта нерухомого майна, а саме: земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0093 (а.с. 13).

Прокурор, звертаючись до суду вказав, що спірна земельна ділянка, розташована в заплаві річки Коломак, тому належить до земель водного фонду, що унеможливлює її виділ у приватну власність з цільовим призначенням для ведення індивідуального садівництва.

Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 3 Водного кодексуУкраїни усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд, до якого, серед іншого, належать поверхневі води: водотоки (річки, струмки).

Частиною першою статті 58 Земельного кодексу України та статтею 4 ВК України визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.

Частиною 2 статті 59 ЗК України передбачено, що для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Пунктом д) частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду.

Згідно з пунктом 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 р. №486, розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінекоенерго, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

На підставі положень постанови Ради Міністрів УРСР від 6 вересня 1977 р. №462 «Про затвердження Положення про водоохоронні зони малих річок і водойм Української РСР» (ЗП УРСР, 1977 р., №9, ст. 89) була виготовлена «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области», яка затверджена рішенням Полтавської районної ради народних депутатів №338 від 31 липня 1981 року. У цьому документі міститься план землекористування колгоспу «імені Макаренка», з якого вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0093 знаходиться в водоохоронній зоні річки Коломак (а.с.21-22).

Отже, «Техническая документация по установлению водоохранных зон и прибрежных полос малых рек и водоемов Полтавского района, Полтавской области» є документом, який підтверджує наявність встановленої водоохоронної зони річки Коломак відповідно до вимог законодавства, чинних на момент її розробки

Згідно з ст.1 Водного кодексу України, заплавні землі - прибережна територія, що може бути затоплена чи підтоплена під час повені (паводка).

Відповідно до Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 486, до складу водоохоронних зон обов`язково входять заплава річки, перша надзаплавна тераса, бровки і круті схили берегів, а також прилеглі балки та яри.

Частинами 5, 7 ст. 80 ВК України передбачено, що з метою охорони водності малих річок забороняється розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації та надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва.

Факт розташування земельної ділянки з кадастровим номером 5324081900:00:001:0093 у заплавних землях підтверджується також висновком експертів Київського науково дослідного інституту судових експертиз за № 29639/18-41/24238 -24272/19-41 від 04.09.2019 року (проведеним під час досудового розслідування по кримінальному провадженню № 42017171010000088, зареєстрованому в ЄРДР 18.05.2017 року за ознаками ч.1 ст.364 КК України), відповідно до якого спірна земельна ділянка розташована в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак (а.с. 59-84).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2022 року у справі № 161/6509/20 (провадження № 61-4138св21) вказано, що «суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про допустимість висновку експертизи як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений».

З урахуванням того, що зазначений висновок комплексної земельно-технічної експертизи та з питань землеустрою, проведеної в кримінальному провадженні, містить інформацію щодо предмета доказування в цивільній справі, суд враховує вказаний експертний висновок та оцінює його разом з іншими доказами у справі.

Відповідно до документації, підготовленої Регіональним офісом водних ресурсів у Полтавській області «Нанесення на геодезичні матеріали зон затоплення заплави р. Коломак по матеріалам «Визначення зон можливого затоплення в межах міста Полтава та Полтавського району Полтавської області», що були розроблені у 2003 році відділом комплексного проектування Полтавського обласного виробничого управління водного господарства «Полтававодгосп» - земельна ділянка з кадастровим номером 5324081900:00:001:0093 знаходиться між розрахунковими створами №7 і №8 в правобережній заплаві річки Коломак. Методом інтерполяції між цими створами нанесені зони затоплення різних забезпеченостей. По результатам виконаних робіт встановлено, що затоплення вказаної земельної ділянки спостерігається при рівні 1, 5, 10, 25 та 50% забезпеченості. По результатам вказаних робіт встановлено, що при рівні 50% забезпеченості спостерігається затоплення частини зазначених у листі прокуратури від 11.05.2019 року земельних ділянок, а при рівнях 25% забезпеченості та вище (10,5,1 %) спостерігається (відбуватиметься ) затоплення всіх зазначених ділянок (а.с.48-52).

Отже, спірна земельна ділянка знаходиться в заплаві та водоохоронній зоні річки Коломак, тому наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області про надання її особі для ведення індивідуального садівництва, суперечить приписам статті 80 Водного кодексу України, тому є незаконним та підлягає скасуванню, а земельна ділянка підлягає поверненню у власність держави.

Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Положення частини першої статті 83, частини першої статті 84, статті 122 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14,19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Відповідачі також не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мали б знати про те, що ділянка має ознаки земель водного фонду.

За таких обставин суд вважає, що зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого Протоколу.

Оскільки виділ земельної ділянки органом держгеокадастру відбувся з порушенням вимог Земельного кодексу України та Водного кодексу України, внаслідок чого, незаконно виділена земельна ділянка підлягає поверненню у власність Держави, ОСОБА_1 не реалізував своє законне право на виділ йому земельної ділянки та має право на повторний розгляд вказаного питання.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2022 року в справі № 707/2357/17 (провадження № 61-5391св21) з посиланням на пункти 51, 52, 109 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) зроблено висновок, що «заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95 с18); від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18, пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 96); від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 45) та інших. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України). Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою.

Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження№ 14-452цс18, пункт 71), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18, пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 97), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19, пункт 46) та інші).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)).

Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена.

Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - «суд знає закони» (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що земельні ділянки, що відведені у приватну власність на підставі оспорюваного рішення мають у своєму складі землі водного фонду - прибережну захисну смугу Кременчуцького водосховища. За таких обставин належним способом захисту прав є вимога про зобов`язання відповідачів повернути земельну ділянку у власність територіальної громади».

Вимога про визнання наказу незаконним, його скасування є неефективними способом захисту, оскільки рішення органу державної влади за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване, і незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, суд має самостійно надати правову оцінку рішенню органу державної влади та викласти її у мотивувальній частині судового рішення.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховний Суд від 20 липня 2022 року по справі № 545/1692/19 (провадження № 61-10999св20)

Отже, встановивши, що земельна ділянка, передана у власність відповідача, розташована в межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України, суд приходить до висновку про те, що ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки.

Таким чином, позовна вимога про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 19.10.2017 року №10737-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», яким передано у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га для індивідуального садівництва, не підлягає задоволенню, оскільки є неефективними способом захисту.

Щодо наявності у прокурора підстав для представництва Держави у вказаній справі, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 23 Закону України « Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року №910-р «Питання Державної служби з питань геодезії,картографії та кадастру» Держгеокадастр отримав всі функції та повноваження із здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів, передбачені Законом України від 19 лютого 2003 року «Про державний контроль за використанням та охороною земель.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу (пункт 70 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Тобто, суд самостійно перевіряє, чи справді відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом як заявив прокурор. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Іншими словами, прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини п`ятої статті 56 ЦПК України).

Вказана правова позиція закріплена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 р. по справі №698/119/18.

Відповідно до листа Державної екологічної інспекції України №1858/6/17-20 від 06 березня 2020 року Держекоінспекція повноважна перевіряти лише режим використання земель, відповідно до наявних документів, а встановлювати та перевіряти правомірність видання документів про право власності іншими органами не віднесено до компетенції Держекоінспекції, як і повноваження щодо звернення до суду з позовом про визнання та скасування наказів Держгеокадастру та його територіальних органів (а.с.18-20).

Таким чином, зазначене обґрунтовує відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто, є підставою для представництва інтересів держави прокурором як самостійним позивачем.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка перебуває під особливою охороною держави, а передача її у власність регламентується нормами законодавства, які в такому випадку порушені, та враховуючи, що чинним законодавством визначено орган, уповноважений державою здійснювати функції контролю за використанням та охороною земель, однак саме Держгеокадастр допустив порушення законодавства України та є відповідачем у справі, тому, на думку суду, прокурор правомірно пред`явив вказаний позов до суду в інтересах держави як позивач.

Щодо посилання представника відповідача на те, що позовні вимоги є майнового характеру суд зазначає наступне.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої є благо, що підлягає грошовій оцінці. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.

Водночас, у п. 57 зазначеної вище постанови Великою Палатою Верховного Суду викладено висновок, згідно з яким до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці.

Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої є благо, що не піддається грошовій оцінці.

Предметом позову у даній справі, зокрема, є повернення земельної ділянки, яка вибула з володіння держави через порушення чинного законодавства України.

В свою чергу, позовна заява обґрунтована тим, що на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 19.10.2017 №10737-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» спірна земельна ділянка, яка розташована в межах заплави та водоохоронній зоні річки Коломак, тобто належить до земель водного фонду України, незаконно передана у власність відповідача, тому підлягає поверненню у власність держави.

Враховуючи викладене та з огляду на зміст спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовна вимога прокурора про зобов`язання повернути земельну ділянку у зазначеному випадку має немайновий характер, оскільки є вимогою про виконання обов`язку в натурі (повернення належної державі земельної ділянки), об`єктом вимоги є дія зобов`язаної сторони, що не піддається грошовій (вартісній) оцінці.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02.12.2020 у справі № 905/105/20.

Витребування й повернення майна може мати вартісний, грошовий вираз такої матеріально-правової вимоги, що виражається у вартості спірного майна, і носити характер майнового спору. Проте не завжди такі позовні вимоги носять майнову спрямованість.

Так, у справі, що розглядається, позов прокурором поданий про повернення земельної ділянки державі - власнику майна, у зв`язку з тим, що наказ Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області, на підставі якого ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку, винесено в порушення норм Водного та Земельних кодексів.

За результатами вирішення спору шляхом задоволення позову в даному випадку не відбувається зміна належності спірного майна, а захищаються інтереси власника землі, що проявляються щодо відповідача в зобов`язально-правовій формі, а саме - у формі обов`язку повернути земельну ділянку.

Тобто позов, поданий прокурором у даній справі, є немайновим, оскільки позовні вимоги прокурора не направлені на «збагачення» позивача, яке можна оцінити вартісно.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 21.12.2020 у справі № 905/98/20.

У свою чергу, порядок сплати та розміри ставок судового збору встановлено Законом України "Про судовий збір".

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з підпунктом 1 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору за подання позовної заяви немайнового характеру юридичною особою становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду у липні 2020 року, тому сума судового збору справляється у розмірі з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" встановлено з 1 січня 2020 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 2 102 грн.

Згідно з платіжним дорученням №1361 від 15.07.2020 року прокуратура Полтавської області сплатила судовий збір у розмірі 6306 грн. (2 102 грн. за вимогу немайнового характеру (визнання незаконним та скасування наказу) + 2 102 грн. за вимогу немайнового характеру (припинення права приватної власності) + 2 102 грн. за вимогу немайнового характеру (про повернення земельної ділянки)).

Таким чином, прокурором дотримано вимоги законодавства щодо сплати судового збору за подання позовної заяви у встановленому розмірі.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури в інтересах держави є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Питання по судових витратах суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 258-260 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов Першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави до ОСОБА_1 , Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання незаконним та скасування наказу, припинення права приватної власності, повернення земельної ділянки - задовольнити частково.

Припинити право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0093 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту.

Зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 5324081900:00:001:0093 площею 0,12 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Ковалівської сільської ради Полтавського району за межами населеного пункту, у власність Держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області.

У частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Полтавській області від 19.10.2017 №10737-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність», якою надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,12 га для індивідуального садівництва - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області на користь прокуратури Полтавської області (м. Полтава, вул. 1100 - річчя Полтави, 7, р/р UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄРДПОУ 02910060) понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 4204 грн - по 2102 грн з кожного.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Полтавського апеляційного суду або через Полтавський районний суд Полтавської області протягом 30 днів з дня проголошення.

Суддя: Л. І. Стрюк