Постанова

від 14.07.2022 по справі 280/2801/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 липня 2022 року м. Дніпросправа № 280/2801/21

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Чабаненко С.В.,

суддів: Чумака С.Ю., Юрко І.В.,

за участю секретаря судового засідання Тарханової А.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року у справі №280/2801/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АП-РАЙТ до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «АП-РАЙТ» звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Запорізькій області, у якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 24.03.2021 №0041690711.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «АП-РАЙТ» з питання дотримання вимог валютного законодавства по зовнішньоекономічному контракту № 03-12/2018 від 03.12.2018, укладеному з нерезидентом ООО ОФ «Западная» (Росія), за період з 07.12.2018 по 15.12.2021, встановлено порушення позивачем вимог пунктів 1 та 3 статті 13 Закону України від 21 червня 2018 року № 2473-VIII «Про валюту і валютні операції» (далі Закон № 2473-VIII) з урахуванням пункту 21 розділу II Положення про заходи та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 02.01.2019 №5 (далі Положення №5) в частині порушення законодавчо встановленого 365-деного строку розрахунків. Позивач вважає такі висновки помилковими та зазначає, що з 07.02.2019 діє Закон № 2473-VIII, відповідно до якого Національному банку України делеговано повноваження встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, а також мінімальні граничні суми операцій з експорту та імпорту товарів, на які поширюються такі строки. Пунктом 22 Положення №5 визначено, що граничні строки розрахунків не поширюються на операцію з експорту, імпорту товарів (уключаючи незавершені розрахунки за операцією), сума якої (в еквіваленті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком на дату здійснення операції) є меншою, ніж розмір, передбачений статтею 20 Закону України від 6 грудня 2019 року № 361-IX «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» (далі Закон № 361-IX). Позивач вважає, що якщо сума незавершених розрахунків за операцією з експорту, імпорту товарів не перевищує таку суму, у разі порушення граничних строків розрахунків за умови відсутності ознак дроблення операцій з експорту товару або дроблення валютних операцій пеня не нараховується. Також зазначає, що перехідні положення Закону №2473-VIII передбачають можливість притягнення до відповідальності на підставі законодавства, яке діяло раніше, тільки за порушення певного переліку нормативно-правових актів. Закон України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі Закон №185/94-ВР ), який діяв до введення в дію Закону №2473-VIII, відсутній у цьому переліку, у той час як саме за порушення строків, визначених статтею 1 цього закону, можливе нарахування пені. Зважаючи на це, після 07.02.2019 пеня за порушення строків зарахування валютної виручки на підставі статті 4 Закону №185/94-ВР нараховуватися не може. Що стосується нарахування пені на підставі частини 5 статті 13 Закону № 2473-VIII, то це можливо у разі порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно саме із цією статтею. Посилаючись на приписи статті 58 Конституції України, позивач стверджує, що ці строки не можуть почати обраховуватися до введення в дію Закону № 2473-VIII, а тому не можуть бути порушені раніше 07.02.2020, відтак нарахування пені на підставі частини 5 статті 13 Закону № 2473-VIII до цієї дати неможливе. Припинення нарахування пені за порушення строків зарахування валютної виручки після 07.02.2019 відповідає меті зміни правового регулювання у цій сфері, якою є лібералізація валютних розрахунків. За відсутності потреби у терміновому надходженні іноземної валюти на рахунки резидентів, така пеня втрачає своє компенсаторне значення. Наведені обставини вважає такими, що доводять протиправність оскаржуваного рішення податкового органу.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду позов ТОВ «АП-РАЙТ» задоволений. Згідно висновків суду, після досягнення сумою незавершених розрахунків за операцією з експорту, імпорту товарів, яка підлягала валютному нагляду, рівня незначної суми, за умови відсутності ознак дроблення операцій з експорту товару або дроблення валютних операцій, неможливо застосування відповідальності до платника податків, оскільки в даному випадку відсутнє податкове правопорушення. Таким чином, судом встановлено, що після часткового повернення передплати та надходження на валютний рахунок позивача валютних коштів в результаті укладення угод про переведення боргу, починаючи з 23.12.2019 сума незавершених розрахунків за контрактом №03-12/2018 від 03.12.2018 є меншою порогової суми, визначеною статтею 20 Закону №361-ІХ. Враховуючи відсутність ознак дроблення операцій з експорту товару або дроблення валютних операцій, суд дійшов висновку, що нарахування пені на суму заборгованості після досягнення цієї межі є протиправним.

Крім того, суд зазначив, що спірні правовідносин між позивачем та його контрагентом-нерезидентом тривали як до, так і після 07.02.2019.

В цьому контексті суд врахував правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 28.05.2021 у справі №1.380.12019.005616, відповідно до якої нарахування пені на підставі частини 5 статті 13 Закону №2473-VІІІ можливо у разі порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно саме із цією статтею.

В силу приписів статті 58 Конституції України ці строки не можуть почати обраховуватися до введення в дію Закону №2473-VІІІ, а тому за окремими виключеннями не можуть бути порушені раніше 7 лютого 2019 року. Відтак, нарахування пені на підставі частини 5 статті 13 Закону № 2473-VІІІ до цієї дати неможливе.

На думку суду, відповідальність за порушення строків зарахування валютної виручки, встановлених Законом №2473-VІІІ, може бути застосована лише у зв`язку з порушенням таких строків, які мали місце починаючи з 07.02.2019, та не може поширюватись на правовідносини, що виникли до цієї дати.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що станом на 23.12.2019 підстави для нарахування пені на підставі частини 5 статті 13 Закону № 2473-VІІІ були відсутні, оскільки не сплило 365 днів від дати введення в дію положень Закону №2473-VІІІ, якими встановлено відповідальність за порушення такого строку.

На рішення суду відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій відповідач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ «АП-РАЙТ», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та нормам чинного законодавства. На думку відповідача, суд безпідставно вказав на неможливість застосування статті 13 Закону № 2473-VІІІ, оскільки в даному випадку, як зазначає відповідач, спірні правовідносини існували на час набрання чинності вказаним законом. Також безпідставними відповідач вважає висновки щодо відсутності з діях позивача ознак інкримінованого правопорушення з посиланням на те, що сума валютної операції не підпадає під валютний контроль, оскільки відповідач вважає, що зменшення суми валютної операції до незначної є підставою для зняття операції з валютного контролю, а не звільнення від відповідальності за порушення граничних строків розрахунків по зовнішньоекономічному контракту.

Позивач в свою чергу подав відзив на апеляційну скаргу, в якій навів власні доводи, що відповідають доводам позовної заяви, та просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, залишивши рішення суду першої інстанції без змін.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні сторонами надані пояснення, аналогічні вище приведеному, та додатково, на вимогу суду апеляційної інстанції, відповідачем надано розрахунок до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, долучений до матеріалів справи.

Заслухавши пояснення учасників процесу та перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів частково погоджується з обгрунтуванням доводів апеляційної скарги з огляду на наступне.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується наявними у справі доказами, що на підставі отриманої інформації Національного банку України про виявлені факти ненадходження в установлені Національним банком України граничні строки розрахунків грошових коштів чи товарів станом на 01.01.2020, у тому числі, щодо позивача, ГУ ДПС у Запорізькій області відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1. статті 20, підпункту 75.1.2. пункту 75.1. статті 75, підпункту 78.1.1. пункту 78.1. статті 78 Податкового кодексу України, на підставі наказу від 12.02.2021 №413-п та направлення від 15.02.2021 №709 проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТОВ «АП-РАЙТ» з питання дотримання вимог валютного законодавства по зовнішньоекономічному контракту №03-12/2018 від 03.12.2018, укладеному з нерезидентом ООО ОФ «Западная» (Росія), за період з 07.12.2018 по 15.12.2021.

За результатом перевірки складено Акт №1618/08-01-07-11/41224090 від 26.02.2021 (далі Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 1 та пункту 3 статті 13 Закону № 2473-VIII, з урахуванням вимог пункту 21 розділу II Положення №5, а саме: по імпортному контракту №03-12/2018 від 03.12.2018, укладеному з нерезидентом ООО ОФ «Западная» (Росія), повернення попередньої оплати в сумі 3200,00 англійських фунтів стерлінгів (267 846,35 руб. РФ), 3000,00 англійських фунтів стерлінгів (251 471,53 руб. РФ), 350000,00 руб. РФ здійснено з порушенням законодавчо встановленого 365-денного строку розрахунків; продукція по імпорту в сумі 346 842,12 руб. РФ не надійшла в законодавчо встановлений 365-денний строк.

На підставі висновків Акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №0041690711 від 24.03.2021, яким позивачу нараховано пеню за порушення строків розрахунку за зовнішньоекономічним контрактом на загальну суму 147314,55 грн.

Судом першої інстанції враховано, що позивачем укладено зовнішньоекономічний контракт №03-12/2018 від 03.12.2018 з нерезидентом ООО ОФ «Западная» (Росія) на поставку вугілля, а також Додатки до контракту №1 від 03.12.2018 та №2 від 10.12.2018, якими узгоджено кількість, вартість та умови поставки окремих партій товару.

На виконання умов контракту №03-12/2018 від 03.12.2018 позивач здійснив попередню оплату товару на користь ООО ОФ «Западная» (Росія) в загальній сумі 1216160,00 руб.РФ, в т.ч. згідно платіжних доручень:

- №5 від 07.12.2018 року в сумі 616860,00 руб.РФ, рахунок на оплату №60 від 06.12.2018;

- №6 від 14.12.2018 року в сумі 599300,00 руб.РФ, рахунок на оплату №61 від 12.12.2018.

У подальшому, між ООО ОФ «Западная» та TOB «АП-РАЙТ» укладено додаткову угоду від 21.03.2019 до контракту №03-12/2018 від 03.12.2018, згідно якої строки поставки товару продовжено 20.11.2020.

За результатами листування позивача з контрагентом-нерезидентом TOB «АП-РАЙТ» відмовилось від отримання товару за контрактом №03-12/2018 від 03.12.2018 та звернулось до ООО ОФ «Западная» з листом №29-11/2019 від 29.11.2019, у якому просило повернути передплату.

24.12.2019 на валютний рахунок позивача ООО ОФ «Западная» здійснено повернення попередньої оплати в сумі 350000,00 руб.РФ.

Крім того, за угодами про переведення боргу від 09.12.2019 та від 10.12.2019, укладеними між позивачем, ООО ОФ «Западная» та Private limited Company BYOC LIMITED (England), на валютний рахунок TOB «АП-РАЙТ» надійшли кошти в загальній сумі 6200,00 англійських фунтів стерлінгів, в т.ч.:

- 19.12.2019 в сумі 3200,00 англійських фунтів стерлінгів (267846,35 руб.РФ), рахунок на оплату №60 від 06.12.2018;

- 23.12.2019 в сумі 3000,00 англійських фунтів стерлінгів (251471,53 руб.РФ), рахунок на оплату №61 від 12.12.2018.

Станом на 15.02.2021 згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку 3712 «Розрахунки за виданими авансами» на TOB «АП-РАЙТ» по контрагенту ООО ОФ «Западная» обліковується дебіторська заборгованість в сумі 346842,12 руб.РФ., що станом на 23.12.2019 становить 129444,95 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що після часткового повернення передплати та надходження на валютний рахунок позивача валютних коштів в результаті укладення угод про переведення боргу, починаючи з 23.12.2019 сума незавершених розрахунків за контрактом №03-12/2018 від 03.12.2018 є меншою порогової суми, визначеною статтею 20 Закону №361-ІХ, а тому, враховуючи відсутність ознак дроблення операцій з експорту товару або дроблення валютних операцій, нарахування пені на суму заборгованості після досягнення цієї межі є протиправним.

Крім того, суд врахував, що оскільки спірні правовідносин між позивачем та його контрагентом-нерезидентом тривали як до, так і після 07.02.2019, тому, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 28.05.2021 у справі №1.380.12019.005616, станом на 23.12.2019 підстави для притягнення до відповідальності та нарахування пені на підставі частини 5 статті 13 Закону № 2473-VІІІ були відсутні, оскільки не сплило 365 днів від дати введення в дію положень Закону №2473-VІІІ, якими встановлено відповідальність за порушення строку розрахунку по імпортних операціях.

В свою чергу, колегією суддів зазначається, що наведений вище висновок суду першої інстанції є помилковим в частині доводів щодо безпідставності застосування податковим органом положень статті 13 Закону № 2473-VІІІ.

Так, виходячи з наявних у справі доказів, обов`язок позивача щодо повернення на валютний рахунок валютних коштів, як передплати за неотриманий товар, за контрактом №03-12/2018 від 03.12.2018 виник: за рахунком на оплату №60 від 06.12.2018 06.12.2019, за рахунком на оплату №61 від 12.12.2018 13.12.2019. Фактично повернення валютних коштів на банківський рахунок позивача відбулось: за рахунком на оплату №60 від 06.12.2018 19 та 24 грудня 2019; за рахунком на оплату № 61 від 12.12.2018 23 та 24 грудня 2019, тобто з порушенням передбаченого п.21 розділу ІІ Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління НБУ від 02.01.2019 №5, граничного строку розрахунку за операціями з імпорту товарів, що становить 365 календарних днів. Таким чином, період виникнення простроченої заборгованості за вказаними рахунками визначено податковим органом з 07 та з 14 грудня 2019. Станом на кінець перевіряємого періоду обліковувалась дебіторська заборгованість по вказаному контракту в валюті.

Правове регулювання строків здійснення розрахунків у зовнішньоекономічній діяльності та відповідальності за їх порушення до 7 лютого 2019 року передбачалось Законом № 185.

Згідно зі статтею 2 цього Закону імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Відповідальність за порушення наведеної вище вимоги Закону №185 передбачена статтею 4 вказаного Закону, яка встановлює, що порушення резидентами, крім суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

З 7 лютого 2019 року набрав чинності та був введений в дію Закон №2473, який замість Закону №185 визначив можливість встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів. Частиною 5 статті 13 цього Закону також передбачене нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).

07.02.2019 набрала чинності постанова Правління НБУ №5 від 02.01.2019, згідно п.21 якої граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів становлять 365 календарних днів.

Таким чином, з урахуванням термінів розрахунків за контрактом №03-12/2018 від 03.12.2018, на час виникнення обов`язку повернення на рахунок позивача валютної виручки діяла норма, що передбачала строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів 365 календарних днів, а відповідно, станом на дату гранічних строків розрахунків набрав чинності та був введений в дію Закон №2473, на підставі якого до позивача була застосована пеня оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням відповідача.

Доводи позивача стосовно можливості застосування передбаченої ст.13 Закону №2473 відповідальності з 07.02.2020 (через 365 календарних днів з дня введення Закону №2473 в дію 07.02.2019) колегія суддів розцінює критично, оскільки ст.16 (прикінцеві та перехідні положення) Закону №2473 відповідних застережень не містить.

Посилання суду першої інстанції на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 28.05.2021 у справі №1.380.12019.005616, колегія суддів вважає помилковими, оскільки у зазначеній справі Верховним Судом надавалась оцінка правильності правового застосування при нарахуванні пені після 07.02.2019 на підставі Закону №185.

Так, у вказаному рішенні було зазначено, що після 7 лютого 2019 року пеня за порушення строків зарахування валютної виручки на підставі статті 4 Закону №185 нараховуватися не може.

Що стосується нарахування пені на підставі частини 5 статті 13 Закону №2743, то воно можливо у разі порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно саме із цією статтею.

В силу приписів статті 58 Конституції України ці строки не можуть почати обраховуватися до введення в дію Закону №2473, а тому за окремими виключеннями не можуть бути порушені раніше 7 лютого 2019 року. Відтак, нарахування пені на підставі частини 5 статті 13 Закону №2743 до цієї дати неможливе.

Під час існування спірних правовідносин Закон №185 втратив чинність без встановлення перехідного періоду, впродовж якого передбачена ним відповідальність може бути застосована. Тому за період після 7 лютого 2019 року нарахування пені на підставі Закону №185 є неправомірним.

Також Верховний Суд звернув увагу, що зазначена у оспорюваному податковому повідомлення-рішенні пеня нарахована за проміжки часу, правове регулювання у яких суттєво відрізняється. При цьому судами попередніх інстанцій не встановлено, яка частина цієї пені нарахована за період дії Закону №185, а яка - після втрати ним чинності.

Таким чином, обставини справи, на висновки у якій послався суд першої інстанції, не співвідносяться з обставинами даної справи, стосовно періодів виникнення певних обов`язків та настання відповідальності за порушення строків їх виконання.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами позивача та відповідними висновками суду першої інстанції щодо безпідставності нарахування пені, передбаченої ч.5 ст.13 Закону №2743 за період з 24.12.2019 по 15.02.2021 з огляду на те, що сума простроченої заборгованості за вказаний період є незначною.

Так, ст.4 Закону №2743 (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) передбачено, що валютні операції здійснюються без обмежень відповідно до законодавства України, крім випадків, встановлених законами України, що регулюють відносини у сферах забезпечення національної безпеки, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, виконання взятих Україною зобов`язань за міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також випадків запровадження Національним банком України відповідно до цього Закону заходів захисту.

Статтею 11 Закону №2743 (в редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) передбачено, що валютний нагляд в Україні здійснюється органами валютного нагляду та агентами валютного нагляду з метою встановлення відповідності здійснюваних валютних операцій валютному законодавству з урахуванням ризик-орієнтованого підходу та без втручання у відповідні валютні операції та діяльність суб`єктів таких операцій, крім випадків запобігання агентами валютного нагляду проведенню валютних операцій, що не відповідають вимогам валютного законодавства.

Органами валютного нагляду відповідно до цього Закону є Національний банк України та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику. Органи валютного нагляду в межах своєї компетенції здійснюють нагляд за дотриманням резидентами та нерезидентами валютного законодавства.

Уповноважені установи є агентами валютного нагляду, підзвітними Національному банку України.

Уповноважені установи під час проведення ними валютних операцій, крім валютних операцій, пов`язаних з експортом та імпортом товару на суму, що є меншою за розмір, установлений для фінансових операцій, що підлягають обов`язковому фінансовому моніторингу згідно із законодавством у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, здійснюють безпосередній нагляд за виконанням вимог валютного законодавства резидентами (крім інших уповноважених установ) та нерезидентами, що здійснюють валютні операції через ці уповноважені установи.

Відповідно до ст. 13 Закону №2743 (у зазначеній вище редакції), Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, а також мінімальні граничні суми операцій з експорту та імпорту товарів, на які поширюються встановлені відповідно до цього Закону граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

У разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати).

Порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (у разі здійснення розрахунків за зовнішньоекономічним договором (контрактом) у національній валюті) або в іноземній валюті, перерахованій у національну валюту за курсом Національного банку України, встановленим на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, за результатами перевірки стягує у встановленому законом порядку з резидентів пеню, передбачену частиною п`ятою цієї статті.

В свою чергу, як зазначалось вище, Постановою Правління НБУ №5 від 02.01.2019, зокрема розділом ІІ, установлено граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів - 365 календарних днів (п.21 Постанови), а також мінімальні граничні суми операцій з експорту та імпорту товарів, на які поширюються встановлені відповідно до цього Закону граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, а саме, передбачено, що граничні строки розрахунків, зазначені в пункті 21 розділу II цього Положення не поширюються на операцію з експорту, імпорту товарів (уключаючи незавершені розрахунки за операцією), сума якої (в еквіваленті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим Національним банком на дату здійснення операції) є меншою, ніж розмір, установлений для фінансових операцій, що підлягають обов`язковому фінансовому моніторингу згідно із законодавством у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму чи фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення (далі в розділі II цього Положення - незначна сума), крім дроблення операцій з експорту товарів або дроблення валютних операцій. (Постанова в редакції від 29.10.2019 № 125)

Статтею 15 Закону України №361-ІХ "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (в редакції від 18.10.2018 №2597-VIII) фінансова операція підлягає обов`язковому фінансовому моніторингу у разі, якщо сума, на яку вона здійснюється, дорівнює чи перевищує 150 000 гривень (для суб`єктів господарювання, які проводять лотереї або проводять та надають можливість доступу до азартних ігор у казино, будь-яких інших азартних ігор, у тому числі електронне (віртуальне) казино, - 30 000 гривень) або дорівнює чи перевищує суму в іноземній валюті, банківських металах, інших активах, еквівалентну 150 000 гривень (для суб`єктів господарювання, які проводять лотереї або проводять та надають можливість доступу до азартних ігор у казино, будь-яких інших азартних ігор, у тому числі електронне (віртуальне) казино, - 30 000 гривень).

Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що передбачена у ст.13 Закону №2743 відповідальність може бути застосована у разі порушення резидентами 365 денного строку розрахунків та сума прострочення має дорівнювати або перевищувати 150 тисяч гривень. При цьому такі застереження стосуються і незавершених розрахунків за операцією.

В спірному випадку, з огляду на наданий відповідачем на вимогу колегії суддів розрахунок пені по імпортному контракту ТОВ «АП-Райт», станом на 07.12.2019 сума простроченої заборгованості складала 257693,27 грн, станом на 14.12.2019 - 252065,58 грн., тобто за кожною фінансовою операцією сума прострочення перевищувала суму фінансової операції, яка підлягає обов`язковому фінансовому моніторингу, а відповідно, податковим органом за період з 07.12.2019 по 24.12.2019 та з 14.12.2019 по 23.12.2019, відповідно, пеня на підставі ч.5 ст.13 Закону №2743 нарахована правомірно.

Проте, у зв`язку з частковим поверненням попередньої оплати на рахунок позивача, з 24.12.2019 по 15.02.2021 сума прострочення не перевищувала суму, яка підлягає обов`язковому фінансовому моніторингу, оскільки дорівнювала 129632,19 грн., у зв`язку з чим установою банку з 24.12.2019 було припинено валютний нагляд, що підтверджено листом Райффайзен Банк Аваль від 31.05.2021 № 24-В86/30-220. Отже, оскільки саме здійснення валютного нагляду, в результаті якого встановлено відповідні порушення, є підставою для застосування передбачених ст. 13 Закону №2743 заходів, у відповідача не існувало підстав для нарахування пені за вказаний період. З огляду на приписи ст.11 Закону №2743, колегія суддів відхиляє доводи відповідача стосовно продовження нарахування пені на підставі ст. 13 цього ж Закону поза межами валютного нагляду.

В свою чергу, суд першої інстанції не з`ясував розмір простроченої заборгованості у гривневому еквіваленті та застосував нормативно-правові акти, зокрема положення Постанови НБУ №5 та Закону №361, в редакціях, що на час існування спірних правовідносин не діяли.

Статтею 317 КАС України передбачені підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, якими є, зокрема: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення у відповідній частині з огляду на те, що судом неповно з`ясовано обставин, що мають значення для справи, а також порушено норми матеріального права, що призвело до помилкових висновків при прийнятті рішення по справі.

Керуючись ст.ст. 243, 315, 317, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області задовольнити частково.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року у справі №280/2801/21 скасувати частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24 березня 2021 року № 0041690711, прийнятого Головним управлінням ДПС у Запорізькій області в частині нарахування пені за порушення строків розрахунку за зовнішньоекономічним контрактом на суму 17661,06 гривень та в цій частині прийняти нове судове рішення про відмову в задоволені позову.

В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року у справі №280/2801/21 - залишити без змін.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий - суддяС.В. Чабаненко

суддяС.Ю. Чумак

суддяІ.В. Юрко