Постанова

від 21.09.2022 по справі 380/8905/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/8905/21 пров. № А/857/9624/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Кушнерика М.П.

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.

за участю секретаря судового засідання Хомича О.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішенняТернопільського окружного адміністративного судувід 24 травня 2022 року, прийняте суддею Дерех Н.В. в м.Тернополі, о 14 годині 25 хвилині, повний текст складено 27 травня 2022,у справі № 380/8905/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: на стороні відповідача: Державний кадастровий реєстратор Носова Наталія Василівна, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування ухвали, скасування державної реєстрації земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

в червні 2021, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівської міської ради, узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Державний кадастровий реєстратор ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , в якому просить визнати протиправною та скасувати в цілому ухвалу Львівської міської ради № 5740 від 10.10.2019 року «Про надання гр. ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 »; визнати протиправним та скасувати в цілому рішення від 22.10.2020 року узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради, прийняте і оформлене відповідно до Протоколу № 116 засідання узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів від 22.10.2020 року (в частині погодження межі між земельними ділянками на АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_2 по лініях Г-Д; Д-А відповідно до акту встановлення і показу меж земельної ділянки на ОСОБА_4 , 5 від 2019 року розробник ФОП ОСОБА_5 ); скасувати державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:04:004:0099, проведену ОСОБА_3 державним кадастровим реєстратором Відділу у Сокирянському районі Міськрайонного управління у Сокирянському районі та м. Новодністровську Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, дата державної реєстрації земельної ділянки - 12.03.2021 року.

Позовні вимоги мотивує тим, що ухвалою Львівської міської ради № 5740 від 10.10.2019 року «Про надання гр. ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 » порушено права та законні інтереси мешканців будинку АДРЕСА_2 , вимоги і положення законодавства України, в тому числі Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", підзаконних нормативних актів, якими керується орган місцевого самоврядування в Україні, а також вимоги ДБН Б.2.2.-12/2019 "Планування та забудова територій" в частині обмеження площі прибудинкової території будинку по АДРЕСА_2 , в розмірах, що суперечить вказаному ДБН. Також порушено право землекористування мешканців багатоквартирного будинку, здійснюваного на законних підставах з 01.10.1954, та вилучено частину прибудинкової території площею 0,0084 га на користь третьої особи ОСОБА_2 - власника суміжної земельної ділянки кадастровий номер 4610137200:04:004:0031, за адресою АДРЕСА_1 . Додатково зазначив, що у ОСОБА_2 відсутнє нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці площею 0,0084 га.

Крім цього, внесення земельної ділянки до Державного земельного кадастру та присвоєння їй кадастрового 4610137200:04:004:0099 має такий же протиправний характер, як і оскаржувана ухвала Львівської міської ради.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року закрито провадження у справі № 380/8905/21 в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування судовим порядком в цілому рішення від 22.10.2020 року узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів Львівської міської ради, що прийняте і оформлене відповідно до Протоколу № 116 засідання узгоджувальної комісії для вирішення земельних спорів від 22.10.2020 року (в частині погодження межі між земельними ділянками на АДРЕСА_1 , та АДРЕСА_2 по лініях Г-Д; Д-А відповідно до акту встановлення і показу меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 від 2019 рокурозробник ФОП ОСОБА_5 ).

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 травня 2022 року, в задоволенні позову відмовлено.

Позивач подав апеляційну скаргу, з підстав неправильного застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права та неповного з`ясування обставин справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано на те, що ухвала Львівської міської ради № 5740 від 10.10.2019 року винесена з грубим порушенням ст. 19 Конституції України, Земельного кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», підзаконних нормативних актів та актів Львівської міської ради (ухвали № 2373 від 14.09.2017 року «Про затвердження інформаційних та технологічних карток адміністративних послуг, які надає Львівська міська рада») та доказами наявними у матеріалах справи.

Вважає, що ухвалою Львівської міської ради № 5740 від 10.10.2019 року порушено законні права та охоронювані законом інтереси позивача (як і всіх інших мешканців багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2 ), оскільки протиправним винесенням міською радою 10.10.2019 оскарженої ухвали, надано фактично дозвіл на виокремлення частини прибудинкової території пл 0,0084 га з загального користування мешканців будинку (з 1954 року), встановленого рішенням № 1349 від 01.10.1954 року виконкомом Львівської міської ради депутатів трудящих, яке є чинним.

Зазначає, що на виконання ч. 6 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» і Порядку № 501 Узгоджувальна комісія для вирішення земельних спорів Львівської міської ради 12.03.2021 зобов`язана була надати відмову у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки кадастровий номер 4610137200:04:004:0099 пл. 0,0081 га ОСОБА_2 в силу безспірного факту часткового накладення вказаної ділянки на вже зареєстровану ділянку кадастровий номер 4610137200:04:004:0031.

ОСОБА_2 тричі отримував відмову у затвердженні сесією ухвали про передачу йому земельної ділянкикадастровий номер4610137200:04:004:0099 у власність. При цьому, речове право на земельну ділянку кадастровий номер 4610137200:04:004:0099 не зареєстроване, чим порушено вимоги частини десятоїст.24 Закону України "Про Державний земельний кадастр"зокрема, протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника, тобто з 12.03.2021 (дата внесення інформації про сформовану земельну ділянку 4610137200:04:004:0099 у Державному земельному кадастрі).

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою позов задоволити.

Львівською міською радою подано відзив на апеляційну скаргу, в якому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення. Поряд з цим зазначає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а судом першої інстанції повно та об`єктивно з`ясовано всі обставини справи.

Від інших учасників справи відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, який просить задоволити апеляційну скаргу, представника Львівської міської ради, яка просить залишити без змін рішення суду, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що ухвалою Львівської міської ради «Про затвердження інформаційних та технологічних карток адміністративних послуг, які надає Львівська міська рада» від 14.09.2017р. № 2372, визначено перелік необхідних документів, для отримання адміністративної послуги щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: заяву на ім`я Львівського міського голови; план земельної ділянки масштабу 1:500; копії правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності на нерухоме майно (договорів купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, свідоцтво про право на спадщину, рішень судів тощо), копії реєстраційних посвідчень або витягів про реєстрацію права власності, коли право власності не зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (засвідчені нотаріально у поточному році) (при наявності); копія технічного паспорта на житловий будинок, виданого суб`єктами господарювання, у складі яких працює один або більше відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов`язаних зі створенням об`єктів архітектури, які пройшли професійну атестацію, з планом земельної ділянки, експлікацією та відміткою про узаконення самовільного будівництва при наявності такого (засвідчена у поточному році львівським комунальним підприємством, що обслуговує житловий фонд, або суб`єктом господарювання, який видав технічний паспорт) (при наявності); довідка з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями, видана Відділом у місті Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (про наявність зареєстрованих на заявника правовстановлюючих документів на земельні ділянки).

01.08.2019 ОСОБА_2 до Львівської міської ради подано наступні документи: свідоцтво про право власності на житловий будинок № ЛЖ 3024 від 14.09.2009р., видане Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради на підставі наказу від 14.09.2009р. № 2001-Ж-Л; витяг про державну реєстрацію прав щодо реєстрації права власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 за гр. ОСОБА_2 ; Державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 341721 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 01:05:438:02369 у кн. 01-5; технічний паспорт на житловий будинок по АДРЕСА_1 , виданий ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» 14.07.2008р.; план земельної ділянки 1:500; довідки із звітності з кількісного обліку земель про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 15.05.2019р. № 31-13-0.37-4471/169-19 та 15.05.2019р. № 31-13-0.37-4486/169-19; лист від управління архітектури та урбаністики від 10.09.2019р. № 4-2401-1260 щодо відповідності місця розташування земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Ухвалою Львівської міської ради 21 сесії 7-го скликання від 10.10.2019 № 5740 "Про надання гр. ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 ", надано ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,0084 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку за рахунок земель, що не надані у власність або користування, з подальшим їх переведенням до земель житлової та громадської забудови.

У відповідності до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, 12.03.2021 внесено запис до Державного земельного кадастру № 4610137200:04:004:0099 про реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0084 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

З даного витягу вбачається, що інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня.

Не погоджуючись з ухвалою Львівської міської ради, а також вважаючи протиправною державну реєстрацію в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:04:004:0099, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем доведено правомірність ухвали Львівської міської ради № 5740 від 10.10.2019 року «Про надання гр. ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 », виходячи з наступного.

Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правовий статус сільських, селищних, міських рад визначеноЗаконом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997за№ 280/97-ВР(далі Закон № 280/97-ВР із змінами та доповненнями станом на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 10 Закону № 280/97-ВР визначено, що ради є органами місцевого самоврядування, що представляють інтереси відповідних територіальних громад та здійснюють повноваження, визначеніКонституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 частини 1статті 26 Закону № 280/97-ВР, передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, зокрема, належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч.1 ст.122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Земельним кодексом України визначено чіткий алгоритм розгляду заяв громадян про відведення у власність земельних ділянок та вичерпний перелік підстав для відмови особі у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до статті 118 ЗК України, порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: - звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; - розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; - погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 ЗК України; - затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

Тобто, наведеними нормами права встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлені особи звертаються до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Відповідно абз. 1 ч. 3 ст. 123 ЗК України, якою визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Так, згідно з правовою позицією Верховного Суду щодо застосування норм права, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 1640/2594/18, системний аналіз норм статей 22, 116, 118 Земельного кодексу України дає можливість дійти висновку, що законом передбачено певний алгоритм та поетапність процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме: 1) подання зацікавленою особою клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність; 2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні); 3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 Земельного кодексу України; 4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі; 5) подання зацікавленою особою погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у двотижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Отже, отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або у користування є лише першою стадією у процедурі вирішення питання про передачу земельної ділянки зацікавленій особі.

Надання дозволу на розробку проєкту землеустрою не є правовстановлюючим актом і не гарантує особі чи невизначеному колу осіб набуття права власності чи користування на земельну ділянку. Такий висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 380/624/16-ц.

Окрім цього, згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц (провадження № 14-28цс20) у дозволі на виготовлення проекту землеустрою визначається лише приблизна площа земельної ділянки та орієнтовне місцезнаходження (наприклад, земельний масив, у межах якого вона буде знаходитись). Конкретизується ж земельна ділянка у проекті землеустрою. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає інформацію щодо меж земельної ділянки та інформацію, важливу для визначення можливості використання земельної ділянки у той чи інший спосіб, зокрема перелік обмежень у використанні земельних ділянок (меж охоронних зон (наприклад, біля ліній електропередач), зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель); матеріали погодження проєкту землеустрою тощо (стаття 50 Закону України «Про землеустрій»).

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що замовлення та розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки також не зобов`язує орган місцевого самоврядування затвердити даний проект та передати земельну ділянку у власність, якщо будуть законні підстави для відмови у передачі земельної ділянки у приватну власність та не породжує майнових прав для особи.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при прийнятті ухвали Львівської міської ради № 5740 від 10.10.2019 року «Про надання гр. ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на АДРЕСА_1 », Львівська міська рада діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Щодо вимоги про скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:04:004:0099, проведену ОСОБА_3 державним кадастровим реєстратором відділу у Сокирянському районі Міськрайонного управління у Сокирянському районі та м. Новодністровську Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області, дата державної реєстрації земельної ділянки - 12.03.2021 року, то колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що Законом України «Про Державний земельний кадастр» № 3613-VI від 07.07.2011 (далі - Закон № 3613) та Порядком ведення Державного земельного кадастру, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051 (далі-Порядок № 1051) чітко визначено підстави та порядок прийняття Державним кадастровим реєстратором рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру щодо державної реєстрації земельної ділянки.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону (ч.5 ст. 5 Закону № 3613).

Згідно ст. 9 Закону № 3613 внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки. Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об`єднань у діяльність Державного кадастрового реєстратора, пов`язану із здійсненням державної реєстрації земельних ділянок, забороняється.

Відповідно до ч.3-4, 6 ст. 24 Закону № 3613 державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою, серед іншого, особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи. Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Згідно до пункту 67 Порядку внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється виключно на підставі та відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр" та цього Порядку.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 було подано до державного реєстратора заяву про державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0084, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі розробленого ФОП ОСОБА_5 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, цільове призначення 02.01 - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Як вбачається з пояснювальної записки до проекту підставою для розробки проекту є ухвала Львівської міської ради № 5740 від 10.10.2019 "Про надання дозволу гр. ОСОБА_2 дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 ". Також, вказано, що земельна ділянка площею 0,0084 га формується із земель запасу комунальної власності.

Судом першої інстанції вірно взято до уваги, що при перевірці поданого пакету документів державним реєстратором брався до уваги висновок про розгляд документації із землеустрою № 1152/82-21 від 20.01.2021, зроблений експертом державної експертом державної експертизи Захарчук О.М., яким був погоджений відповідний проєкт відведення.

Крім цього, у відповідності до довідки із звітності з кількісного обліку земель про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями № 31-13-0.37-4486/169/19 від 15.05.2019, вказана земельна ділянка відноситься до земель м.Львова, що не надані у власність або користування.

Доказів наявності підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки у спірному випадку судом не здобуто та сторонами не подано, як суду першої, так і апеляційної інстанції.

Колегія суддів приймає до уваги, що у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку щодо земельної ділянки, площею 0,0084 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), зазначено, що інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня.

Щодо покликання представника позивача про часткове накладення земельної ділянки, яка перебуває у власності ОСОБА_2 та новосформованої земельної ділянки № 4610137200:04:004:0099, то суд першої інстанції вірно зазначив, що таке питання носить приватно-правовий характер.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що державна реєстрація в Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 4610137200:04:004:0099 здійснена з дотриманням вимог, передбачених Законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом першої інстанції вірно застосовано судову практику в спірних правовідносинах.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.11.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту <...>.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес», який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

<...> поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати)зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Такий правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду України від 15.12.2015 у справі № 800/206/15.

Порушення прав та інтересів слід відрізняти від порушення закону. Підставою звернення до суду є протиправні рішення (дії чи бездіяльність), які порушують права (свободи чи інтереси) конкретної особи. Саме лише порушення закону, яке не призводить до порушення прав особи, не дає підстав для задоволення позову такої особи.

У контексті вищевказаних мотивів колегія суддів звертає увагу й на висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, викладені у постанові від 13.08.2020 у справі № 369/3756/16-а, де Суд зазначив, що обов`язковою умовою оцінки судом рішення суб`єкта владних повноважень та/або органів місцевого самоврядування є доведеність позивачем порушення таким рішенням його прав та законних інтересів. При цьому таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо певних обставин абстрактно лише тому, що заявник вважає, що спірне рішення начебто впливає на правове становище позивача та третіх осіб. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок.

Отже, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. Для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень та/або органами місцевого самоврядування особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Так, у п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29)

Відтак, апеляційний суд відхиляє решту доводів апелянта, які наведені у поданій апеляційній скарзі, оскільки такі на правильність висновків суду не впливають, а, відтак, не можуть покладатися в основу скасування чи зміни оскарженого судового рішення.

Доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи.

Керуючись ч.3 ст.243, ст.ст.308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішенняТернопільського окружного адміністративного судувід 24 травня 2022 року у справі № 380/8905/21, - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М. П. Кушнерик судді А. Р. Курилець О. І. Мікула Повне судове рішення складено 27.09.22