Рішення

від 27.09.2022 по справі 761/45497/21

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/45497/21

Провадження № 2/761/6797/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2022 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Осаулова А.А.

за участю секретаря судових засідань: Путрі Д.В.,

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Дасюка В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в приміщенні суду у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Приватний загальноосвітній навчальний заклад» гімназія «Престиж» про визнання договору недійсним, стягнення коштів за навчання та стягнення коштів моральної шкоди, -

встановив:

В грудні 2021 р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Приватний загальноосвітній навчальний заклад» гімназія «Престиж» про визнання договору недійсним, стягнення коштів за навчання та стягнення коштів моральної шкоди, в якому просив визнати недійсним з моменту укладення договір від 13.12.2019 р., який укладений з відповідачем, застосувати наслідки недійсності договору та стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 18000,00 грн, моральну шкоду в сумі 2000,00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що між сторонами укладено договір від 13.12.2019 р., за яким виконавець забезпечує за рахунок батьків організаційні заходи щодо забезпечення умов навчання ОСОБА_3 (здобувача освіти/дочка позивача) у Приватному підприємстві «Приватний загальноосвітній навчальний заклад» гімназія «Престиж».

03.12.2019 р. позивач у виконання договору сплатив 18000,00 грн за послуги за серпень 2020 р. Через зміну істотних обставин, які пов`язані з пандемією корона вірусної хвороби, позивач в червні 2020 р. повідомив відповідача про намір відмовитись від договору та повернення коштів в розмірі 18000,00 грн.

Між тим відповідач кошти не повернув з посиланням на умови договору від 13.12.2019 р.

Позивач вважає, що умови договору суперечать закону України «Про захист прав споживачів», договір містить несправедливі умови, а саме:

- п. 6.3 договору, який передбачає, що при достроковому припиненні дії цього договору внесені замовником кошти за навчання та на розвиток матеріально-технічної бази закладу поверненню не підлягають. Вказана умова, на думку позивача, є несправедливою, оскільки позбавляє його можливості отримати кошти, що були сплачені ним за неотримані послуги;

- п. 6.2 договору про дострокове, без попередження, припинення договору за ініціативою виконавця;

- п. 10 додатку №1 до договору, який визначає, що невиконання будь-якого правила призводить за рішенням виконавця до штрафу в розмірі щомісячної плати за кожне порушення або відрахування з гімназії;

- п.3 додатку №3 до договору, який визначає право виконавця нараховувати штраф в розмірі 2 % від суми навчання за затримку дитини в гімназії після 18 години.

Вказані умови договору ставлять у вигідне становище виконавця та порушують права позивача.

Враховуючи що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, просить застосувати наслідки недійсності правочину у вигляді стягнення коштів з відповідача в сумі 18000,00 грн.

Крім цього, вказаним діями відповідача позивачу заподіяно моральну шкоду, внаслідок ігнорування звернення позивача, неможливість повернення власних коштів, чим було порушено звичайний спосіб життя. Моральну шкоду оцінює в 2000,00 грн.

Вказане стало підставою для звернення до суду.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив його задовольнити.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення позову, зазначив, що при підписанні договору позивач своїх зауважень не вносив. Порушень Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні договору від 13.12.2019 р. не було, несправедливі умови в договір не включені. Звертає увагу, що до позивача штрафи, які передбачені умовами договору, не застосовувались, права позивача не порушені.

За приписами ч. 1 ст. 211 ЦПК України, розгляд справи відбувається в судовому засіданні.

Ухвалою судді від 17.01.2022 р. відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання.

Суд, вислухавши пояснення присутніх представників сторін, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13.12.2019 р. між ОСОБА_2 та Приватним підприємством «Приватний загальноосвітній навчальний заклад» гімназія «Престиж» укладено договір, за яким відповідач, як виконавець, забезпечує за рахунок батьків організаційні заходи щодо забезпечення умов навчання ОСОБА_3 (здобувача освіти/дочка позивача) у Приватному підприємстві «Приватний загальноосвітній навчальний заклад» гімназія «Престиж», а саме: отримання дитиною освіти відповідно до її віку та згідно х державними стандартами освітнього рівня; розвитку природних позитивних нахилів, здібностей, розвитку світогляду, вміння самовдосконалюватись; реалізація творчих потреб; проведення додаткових, факультативних та інших занять, спрямованих на задоволення освітніх потреб здобувача (згідно з затвердженим графіком)

У виконання договору 13.12.2019 р. позивач сплатив 18000,00 грн за послуги за серпень 2020 року, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору від 13.12.2019 р. недійсним з моменту укладення, оскільки вважає, що п. 6.3, п. 6.2, п. 10 додатку №1 до договору, п.3 додатку №3 до договору, є несправедливими, суперечать Закону України «Про захист прав споживачів».

Умовами договору від 13.12.2019 р. та додатками для нього дійсно передбачено, що при достроковому припиненні дії цього договору внесені замовником кошти за навчання та на розвиток матеріально-технічної бази закладу поверненню не підлягають (п. 6.3 договору); припинення цього договору відбувається у таких випадках: достроково, без попередження, припинення договору за ініціативою виконавця (п. 6.2 договору); невиконання будь-якого пункту цих правил призводить за рішенням засновника до штрафу в розмірі щомісячної плати за кожне порушення або відрахування з гімназії п. 10 додатку №1 до договору); при затримці дитини у гімназії після 18:00 год. батьки сплачують штраф у розмірі 2 % від суми навчання. ( п.3 додатку №3 до договору).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

Тягар спростування презумпції правомірності правочину (або окремих його умов) покладається саме на позивача.

За ч.ч.1, 3 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Принцип свободи договору як один із загальних засад цивільного законодавства декларується у статті 3 ЦК України.

Згідно зі ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Як встановлено судом, договір від 13.12.2019 р. та додатки до нього підписані позивачем без жодних зауважень.

Відповідно до ч.1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За ч.1 статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативними актами.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до положень ч.ч.1, 2 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як вбачається зі змісту оспорюваного договору, ОСОБА_2 самостійно обрав навчальний заклад, тип закладу, форму здобуття дитиною освіти, в укладеному договорі та додатках сторонами визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, зазначено ціну послуг та порядок розрахунків, строк договорів і умови їх припинення. Договір з додатками підписані ОСОБА_2 без жодних зауважень, що свідчить про його згоду з усіма їх умовами, в тому числі з що п. 6.3, п. 6.2, п. 10 додатку №1 до договору, п.3 додатку №3 до договору, позивач погодився на укладення договору з додатками саме такого змісту, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Аналогічні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 19 травня 2021 року у справі № 359/3055/15-ц (провадження № 61-19559св19) та від 12 грудня 2018 року в справі № 444/484/15-ц (провадження № 61-10156св18).

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Проте, в ході розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про несправедливість умов договору від 13.12.2019 р., оскільки доводи позивача в цій частині ґрунтуються виключно на припущеннях і спростовуються змістом договору, та діями відповідача, які пов`язані з виконанням умов договору, в тому числі сплати 18000,00 грн згідно квитанції.

На підтвердження своїх вимог позивач надав лише лист відповідача від 20.07.2021 р., за результатами розгляду заяви-вимоги №1 від 25.06.2021 р.

При цьому, вказаної заяви-вимоги №1 від 25.06.2021 р. надано не було, так і не було надано інших належних та допустимих доказів звернення позивача до відповідача у період з 13.12.2019 р. (з моменту укладення договору) до 20.12.2021р. (звернення до суду) щодо незгоди з умовами договору, розірвання/ припинення дії договору.

Крім цього, статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України та частини першої статті 4 ЦПК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Обраний позивачем спосіб захисту не відповідає характеру порушень, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги.

Права позивача умовами оспорюваного договору, а саме: п. 6.2, п. 10 додатку №1 до договору, п.3 додатку №3 до договору, не порушені, оскільки жодних доказів застосування до позивача штрафу або припинення цього договору достроково, без попередження, за ініціативою виконавця не надано.

Відтак, під час розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили про невідповідність умов договору від 13.12.2019 р. вимогам законодавства та про несправедливість його умов.

Позовні вимоги про застосування наслідків недійсності договору та стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 18000,00 грн, моральної шкоди в сумі 2000,00 грн. є похідними від вимоги про визнання договору недійсним, яка задоволенню не підлягають, а тому в цій частині потрібно також залишити позов без задоволення.

Варто також зазначити, що за загальним правилом, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).

У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Стаття 1167 ЦК України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (постанова Верховного Суду від 21.04.2021 р. у справі № 308/3695/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що, виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому, як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з положеннями частини другої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом.

Однак, позивачем не доведено належними доказами, що якими саме діями відповідача було завдано немайнову шкоду та в чому вона полягає, не надано суду належних доказів того, що йому було заподіяну моральну шкоду, яку ОСОБА_2 оцінив у розмірі 2000,00 грн., що унеможливлює задоволення позову у цій частині.

При вирішенні справи, судом враховано, що за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог суд у своєму рішенні має зробити висновок про порушення чи не порушення прав особи, а також її охоронюваних законом інтересів, які випливають безпосередньо зі змісту права. Якщо ж за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову (постанова Верховного Суду від 03.02.2021 р. у справі № 914/197/19).

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене вище, а також те, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ЦПК України обставин, на які він посилається, підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору від 13.12.2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПП «Приватний загальноосвітній навчальний заклад» гімназія «Престиж» про визнання договору недійсним, стягнення коштів за навчання та стягнення коштів моральної шкоди, суд не вбачає.

Враховуючи наведене, керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 6, 23, 204, 215, 626, 628, 901, 903, 905, 1167 ЦК України, ст.ст 12, 76, 77, 78, 79, 81, 89, 265 , 268, 273, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

відмовити в повному обсязі у задовленні позову ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Приватний загальноосвітній навчальний заклад» гімназія «Престиж» про визнання недійсним договору від 13.12.2019 року, укладеного між ОСОБА_2 та ПП «Приватний загальноосвітній навчальний заклад» гімназія «Престиж» про визнання договору недійсним, стягнення коштів за навчання та стягнення коштів моральної шкоди.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

Позивач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Приватне підприємство «Приватний загальноосвітній навчальний заклад» гімназія «Престиж», код ЄДРПОУ 32212162, адреса м.Київ, вул.Блюхера, 3-А.

Повне рішення виготовлено 27.09.2022 р.

Суддя: Андрій Анатолійович Осаулов