Рішення

від 15.09.2022 по справі 910/21351/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.09.2022Справа № 910/21351/21

Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Державного космічного агентства України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВЦ "Інфозахист"

про стягнення 1 890 000,00 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Семенюк Н.М. (самопредставництво);

від відповідача: Покровська О.Ю. (дов. б/н від 01.10.2021).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне космічне агентство України (надалі за текстом також - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВЦ "Інфозахист" (надалі за текстом також - відповідач) про стягнення 1 890 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Державним контрактом на виконання дослідно - конструкторської роботи за державним оборонним замовленням № 3-13/18 від 22.12.2018 в частині строків виконання робіт.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2021 відкрито провадження у справі № 910/21351/21, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.02.2022.

25.01.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та заява про застосування строків позовної давності. Відповідно до поданого відзиву, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

01.02.2022 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

03.02.2022 розгляд підготовче засідання відкладено на 01.03.2022.

15.02.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Судове засідання, призначене на 01.03.2022, не відбулося.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2022 розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на 16.06.2022.

У судовому засіданні 16.06.2022 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 21.07.2022.

Розгляд справи у судовому засіданні 21.07.2022 відкладено на 01.09.2022.

Розгляд справи у судовому засіданні 01.09.2022 відкладено на 15.09.2022.

У судовому засіданні 15.09.2022 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

22.12.2018 між Державним космічним агентством України, як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю "НВЦ "Інфозахист", як виконавцем укладений Державний контракт на виконання дослідно - конструкторської роботи за державним оборонним замовленням № 3-13/18 (надалі за текстом також - Контракт), згідно пункту 1 якого, виконавець був зобов`язаний виконати роботу з розроблення спеціальної техніки за державним оборонним замовленням (далі - робота), шифр "Одисей", та передати замовнику науково-технічну продукцію, передбачену відомістю виконання робіт та отриману за результатами виконання роботи в цілому, вчинити інші дії, передбачені цим Контрактом, а замовник - прийняти роботу та оплатити її.

Вартість роботи визначена у пункті 7 Контракту з урахуванням погодженої сторонами під час проведення переговорів щодо укладення Контракту та зафіксованої у протоколі погодження орієнтовної (попередньої) ціни на виконання робіт за державним оборонним замовленням у розмірі 27 000 000,00 грн.

Відповідно до пункту 12 Контракту, передача виконавцем та прийняття замовником науково-технічної продукції оформляється актом приймання-передачі.

Датою виконання роботи в цілому є дата підписання замовником акта приймання-передачі (пункт 16 Контракту).

У пункті 19 Контракту сторони узгодили, що після приймання-передачі науково-технічної продукції виконавець проводить за участю замовника інвентаризацію матеріальних цінностей, які залишилися, зокрема у співвиконавців та складає акт інвентаризації матеріальних цінностей згідно з додатками до нього. Виконавець, крім того, надає замовнику звітну калькуляцію за прийняті та виконані роботи за минулий рік до 20 лютого наступного за завітним роком. Рішення щодо подальшого використання матеріальних цінностей, які залишилися після виконання робіт (послуг) приймає замовник.

Відповідно до підпункту 5 пункту 38 Контракту, виконавець, за порушення термінів надання звітних матеріалів за рік (пункт 19 цього Контракту) сплачує штраф у розмірі одного відсотка за кожний день прострочення, але не більше семи відсотків від вартості робіт.

Згідно пунктів 22 та 23 Контракту, строк виконання роботи в цілому визначається в календарному графіку. Строк виконання роботи може змінюватися за домовленістю сторін, що оформляється шляхом внесення відповідних змін до Контракту.

Контракт набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2019 року або до повного виконання сторонами передбачених ним зобов`язань (пункт 48 Контракту).

Відповідно до пунктів 50 та 51 Контракту, зміни до Контракту можуть бути внесені за взаємною згодою сторін шляхом оформлення додаткової угоди до Контракту. Питання щодо внесення змін до Контракту може вирішуватися сторонами не пізніше, ніж за два дні до закінчення його строку.

Додаткові угоди до Контракту укладаються у письмовій формі та підписуються сторонами або уповноваженими на те їх представниками і є його невід`ємними частинами.

На підставі акта приймання-передачі від 25.09.2019 №1, роботи, передбачені Календарним планом в повному обсязі у відповідності з умовами Контракту, здані виконавцем та прийняті замовником.

Відповідно до пункту 3 акта приймання-передачі від 25.09.2019 №1, продукція, визначена відомістю створеної продукції, прийнята на відповідальне зберігання виконавцем.

Позивач вважає, що між сторонами був укладений договір зберігання, про що вказано у пункті 3 акта приймання-передачі від 25.09.2019 №1, а тому між сторонами продовжують існувати договірні правовідносини.

Позивач вказує, що відповідач не надав до 20.02.2021 (включно) передбачені пунктом 19 Контракту звітні матеріали за минулий рік (2020 рік), а тому, відповідно до підпункту 5 пункту 38 Контракту, відповідач повинен сплатити штраф у розмірі семи відсотків від вартості робіт, у зв`язку з чим звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 890 000,00 грн (27 000 000,00 грн x 7%/100 = 1 890 000,00 грн).

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Водночас, статтею 174 Господарського кодексу України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами Контракт, за своєю правовою природою є договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт.

Згідно з статтею 892 Цивільного кодексу України, за договором на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт підрядник (виконавець) зобов`язується провести за завданням замовника наукові дослідження, розробити зразок нового виробу та конструкторську документацію на нього, нову технологію тощо, а замовник зобов`язується прийняти виконану роботу та оплатити її. Договір може охоплювати весь цикл проведення наукових досліджень, розроблення та виготовлення зразків або його окремі етапи.

Частиною першою статті 894 Цивільного кодексу України визначено, що виконавець зобов`язаний передати, а замовник прийняти та оплатити повністю завершені науково-дослідні або дослідно-конструкторські та технологічні роботи. Договором можуть бути передбачені прийняття та оплата окремих етапів робіт або інший спосіб оплати.

Згідно частини першої статті 900 Цивільного кодексу України, виконавець відповідає перед замовником за порушення договору на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт, якщо не доведе, що порушення договору сталося не з його вини.

На підставі наявних у справі матеріалів суд встановив, що виконавець належним чином виконав взяті на себе згідно Контракту зобов`язання з виконання робіт, які передбачені пунктом 1 Контракту, підтвердженням чого є підписаний сторонами акт приймання-передачі від 25.09.2019 №1.

Суд також встановив, що згідно умов укладеного Контракту, виконавець, зобов`язується надати замовнику звітну калькуляцію за прийняті та виконані роботи за минулий рік до 20 лютого наступного за завітним роком (пункт 19 Контракту).

У поданому до суду позові, позивач вказує, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання із надання звітності, згідно пункту 19 Контракту, саме за 2020 рік, які повинні були бути виконані у термін до 20.02.2021 (включно).

Аналогічний термін порушення (20.02.2021) був вказаний позивачем і в наявній в матеріалах справи претензії щодо невиконання умов Контракту № 4570-5.2. від 30.08.2021, яка була надіслана на адресу відповідача.

Таким чином, позивач визначив період порушення зобов`язання відповідачем починаючи з 21.02.2021 по 27.02.2021, а розмір штрафу за невиконання договірного зобов`язання протягом семи днів у розмірі 1 890 000,00 грн. (27 000 000,00 грн x 7%/100 = 1 890 000,00 грн.).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Підпунктом 5 пункту 38 Контракту визначено, що виконавець, за порушення термінів надання звітних матеріалів за рік (п. 19 цього Контракту) сплачує штраф у розмірі одного відсотка за кожний день прострочення, але не більше семи відсотків від вартості робіт.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Частиною першою статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суд встановив, що оскільки зобов`язання із виконання робіт згідно Контракту були виконанні відповідачем у 2019 році, що підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі від 25.09.2019 №1, то початок порушення строку виконання зобов`язання передбаченого пунктом 19 Контракту щодо надання звітності, починається з 21 лютого 2020 року.

Таким чином, строк порушення відповідачем зобов`язання (з 21.02.2021 по 27.02.2021) визначений позивачем поза межами, встановленими договором та законом.

Оскільки строк виконання зобов`язання передбаченого пунктом 19 Контракту починається з 21.02.2020 та обмежується згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України терміном у шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, вимоги позивача про стягнення штрафу у розмірі 1 890 000,00 грн. за період з 21.02.2021 по 27.02.2021 не підлягають задоволенню.

Передача продукції на відповідальне зберігання відповідачу, не свідчить про продовження строків виконання робіт у 2020 році та не спростовує прийняття робіт у повному обсязі згідно з Контрактом замовником у 2019 році, що підтверджується п.1 Акту приймання-передачі №1 від 25.09.2019.

Суд також зазначає, що позовна давність застосовується лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Якщо право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Оскільки підставою для відмови у позові є необґрунтованість позовних вимог, суд не розглядає заяву відповідача щодо застосування строків позовної давності.

Крім того, суд звертає увагу сторін, що відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Згідно статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

З огляду на викладене, суд на підставі власної оцінки матеріалів справи та представлених сторонами доказів дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача штрафу за порушення пункту 19 Контракту за період з 21.02.2021 по 27.02.2021 у розмірі 1 890 000,00 грн.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

Керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У позові Державного космічного агентства України до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВЦ "Інфозахист" про стягнення 1 890 000,00 грн. - відмовити повністю.

2.Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 28.09.2022.

Суддя С. В. Стасюк