Постанова

від 22.09.2022 по справі 343/1456/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 343/1456/20

Провадження № 22-ц/4808/608/22

Головуючий у 1 інстанції Тураш В. А.

Суддя-доповідач Фединяк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач)

суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.

секретаря Мельник О.В.

з участю ОСОБА_1 її представника адвоката Бойка А.І.

Костур Т.Б. його представника адвоката Коцковича Р.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду від 08 лютого 2022 року, ухвалене в складі судді Тураш В.А. в м. Долина, повний текст складено 18 лютого 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , гаражного кооперативу №1 «Нафтовик», третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування заповіту ОСОБА_5 від 25.07.2009 року та визнання за нею, ОСОБА_1 права власності на гараж № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1 , визнання недійсним та скасування свідоцтво про право на спадщину за законом та визнання за нею Ѕ простих іменних акцій ВАТ «Укрнафта» номінальною вартістю 0,25 грн в кількості 483 шт., зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 гаражного кооперативу №1 "Нафтовик", ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на 1/2 спадкового майна ОСОБА_5 ,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась в судз позовомдо ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,гаражного кооперативу№1«Нафтовик» провизнання недійснимта скасуваннязаповіту ОСОБА_5 від 25.07.2009року тавизнання занею, ОСОБА_1 прававласності нагараж № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1 , визнаннянедійсним таскасування свідоцтвопро правона спадщинуза закономта визнанняза неюЅ простихіменних акційВАТ «Укрнафта»номінальною вартістю0,25грн вкількості 483шт.

Позовні вимогиз врахуваннямзбільшених тауточнених позовнихвимог мотивованітим, що вона з 28.11.1964 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 . В шлюбі за спільні кошти побудували гараж на території гаражного кооперативу №1 «Нафтовик», тому цей гараж є спільною сумісною власністю. Після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина у вигляді 1/2 гаража № НОМЕР_1 , розташованого на території гаражного кооперативу «Нафтовик» по вул. Пушкіна 14а м.Долина Івано-Франківської області. Чоловік був членом кооперативу з моменту його створення, та користувався гаражем. Всі платежі були виплачені в повному обсязі, проте документи про право власності на вказаний кооперативний гараж не були оформлені. Після смерті чоловіка за нею залишилося Ѕ власності гаража, а також вона є спадкоємцем і має право як спадкоємець першої черги на спадщину, а саме на Ѕ частину майна, яка належала чоловікові. До спадкового майна покійного належали прості іменні акції ВАТ «Укрнафта» номінальною вартістю 0.25 грн в кількості 483 шт., що належали йому на підставі Сертифікату акцій серія А № 7905 ВАТ «Укрнафта», виданого 04.12.2002 ВАТ «Фінансова компанія «Укрнафтогаз» та після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 приватний нотаріус Тимків Н.В. видала його сину ОСОБА_2 свідоцтво про право власності за законом, а саме на акції ВАТ « Укрнафта» не врахувавши того, що вона, ОСОБА_1 як дружина ОСОБА_5 відповідно до ст.1241 ЦК України має право на обов`язкову частку у спадщині і не відмовлялась від спадкового майна свого чоловіка ОСОБА_5 . Вказує, що ОСОБА_2 , разом із секретарем Надіївської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області Л.Шегеда підробили заповіт її чоловіка, ОСОБА_5 від 25.07.2009 року, згідно якого все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося, і взагалі все те на що він за законом матиме право і що буде належати йому на момент смерті, заповів ОСОБА_2 . Відповідно до висновку експерта Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру від 08.12.2017 року № 1.1 -302.17 вказано , що в графі підпису заповідача від 25.07.2009 року виконані не гр. ОСОБА_5 , а іншою особою.

Просила визнати недійсним та скасувати заповіт від 25 липня 2009 року ОСОБА_5 , посвідченого секретарем Надіївської сільської ради Долинського району, визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом по спадковій справі №10/09 зареєстрованій в реєстрі за реєстровим номером №118 від 16 березня 2010 року, визнати за нею, ОСОБА_1 право власності на гараж № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1 та Ѕ простих іменних акцій ВАТ «Укрнафта» номінальною вартістю 0,25 грн в кількості 483 шт, що належали її покійному чоловіку ОСОБА_5 на підставі сертифікату акцій серії А №7905 ВАТ «Укрнафта», виданого 04.12.2002.

У жовтні 2020 року ОСОБА_3 звернувся в суд з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 гаражного кооперативу №1 "Нафтовик", ОСОБА_4 , про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на 1/2 спадкового майна ОСОБА_5 .

Позовні вимогимотивовані тим,що він, ОСОБА_3 , є сином померлого ОСОБА_5 та його спадкоємцем, оскільки він на момент відкриття спадщини проживав за місцем реєстрації спадкодавця, то вважається таким, що прийняв спадщину. Від спадщини не відмовлявся і відмову не писав. Після смерті батька, ОСОБА_5 , залишилась спадщина, що складається з: 1) простих іменних акції ВАТ «Укрнафта» номінальною вартістю 0.25 грн в кількості 483 (чотириста вісімдесят три) шт., що належали йому на підставі Сертифікату акцій серія А № 7905 ВАТ «Укрнафта», виданого 04.12.2002 р. ВАТ «Фінансова компанія «Укрнафтогаз»; гаражу № НОМЕР_1 в гаражно-будівельному кооперативі № 1 «Нафтовик»; земельної ділянки площею 0,063 га в садово-городньому товаристві «Нафтовик-1». Просив визнати за ним право власності на 1/2 спадкового майна ОСОБА_5 , що складається з: 1) простих іменних акції ВАТ «Укрнафта» номінальною вартістю 0.25 грн в кількості 483 (чотириста вісімдесят три) шт., що належали йому на підставі Сертифікату акцій серії А № 7905 ВАТ «Укрнафта», виданого 04.12.2002 ВАТ «Фінансова компанія «Укрнафтогаз», 2) гаража № НОМЕР_1 в гаражно-будівельному кооперативі №1 «Нафтовик»; 3) земельної ділянки площею 0,063 га в садово-городньому товаристві «Нафтовик-1».

Ухвалою Долинського районного суду від 20 листопада 2020 року об`єднано в одне провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , гаражного кооперативу №1 «Нафтовик», третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування заповіту ОСОБА_5 від 25.07.2009 року та визнання за нею, ОСОБА_1 права власності на гараж № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1 із зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 гаражного кооперативу №1 "Нафтовик", ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на 1/2 спадкового майна ОСОБА_5 .

Ухвалою Долинського районного суду від 26 січня 2021 року залучено до участі у розгляді справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , гаражного кооперативу №1 «Нафтовик», третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування заповіту ОСОБА_5 від 25.07.2009 року та визнання за нею, ОСОБА_1 права власності на гараж № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1 , визнання недійсним за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 гаражного кооперативу №1 "Нафтовик" про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на 1/2 спадкового майна ОСОБА_5 в якості співвідповідача ОСОБА_4 .

Рішенням Долинського районного суду від 08 лютого 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , гаражного кооперативу №1 «Нафтовик», третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування заповіту ОСОБА_5 від 25.07.2009 року та визнання за нею, ОСОБА_1 права власності на гараж № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1 відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 гаражного кооперативу №1 "Нафтовик", ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на 1/2 спадкового майна ОСОБА_5 - відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про задоволення позову, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує на те, що вона, перебуваючи з покійним ОСОБА_5 в шлюбі, за спільні кошти побудували гараж на території гаражного кооперативу №1 «Нафтовик». Таким чином, вона є власником Ѕ частини гаражу у даному кооперативі. Вказує, що після смерті чоловіка їй, як дружині, належить право на Ѕ даного гаражу. Однак, її син, ОСОБА_2 підробив заповіт від імені ОСОБА_5 та оформив на підставі заповіту право власності на вказаний гараж в кооперативі «Нафтовик». Крім того, вона має право на спадкове майно ОСОБА_5 , тобто акції ВАТ «Укрнафта» оскільки не відмовлялась у встановлений строк від спадкового майна та вважається такою, що прийняла спадщину.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник апеляційну скаргу підтримала, просить задовольнити цю скаргу.

ОСОБА_2 та його представник апеляційну скаргу визнали, не заперечують щодо задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що документальних відомостей, які б підтверджували, що спадкодавцем ОСОБА_5 було внесено на рахунок гаражного кооперативу пайові внески в повному розмірі, та довідки про розмір паю в матеріалах даної справи немає, тому за первісним позовом ОСОБА_1 не надано достатніх, допустимих, належних та достовірних доказів, що б могли підтвердити набуття спадкодавцем ОСОБА_5 за свого життя право власності на гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться по АДРЕСА_1 . Доказів повної сплати спадкодавцем ОСОБА_5 пайових внесків за відповідний гараж суду не надано. Щодо позовної вимоги про визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, то суд першої інстанції виходив з того, що свідоцтво не має правочинного характеру, воно не може визнаватися недійсним із посиланням на ст. ст. 203, 215 ЦК, на які посилається позивач ОСОБА_3 .

Ухвалене судом першої інстанції рішення суду в оскаржуваній частині відповідає вимогам закону і матеріалам справи.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не оскаржується, а тому не переглядається.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, що 8 листопада 1964 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстровано шлюб, про що в книзі реєстрації шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 87, що підтверджується копією повторного свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 23 травня 2005року відділом реєстрації актів цивільного стану Долинського районного управління юстиції Івано-Франківської області ( а.с.19 т.1).

Згідно довідки № 1499 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, гаражний кооператив № 1 «Нафтовик» зареєстровано 05.10.2000 року виконавчим комітетом Долинської міської ради Івано-Франківської області.

ОСОБА_5 був членом ГК № 1 «Нафтовик» та мав пай у вигляді гаража № НОМЕР_1 .

Згідно довідки Івано-Франківської обласної бюро технічної інвертиризації реєстрація права власності на гараж № НОМЕР_1 в гаражно-будівельному кооперативі по АДРЕСА_1 не проводилась. (а.с.88 Т.1)

Згідно копії технічного паспорту на гараж № НОМЕР_1 в гаражно-будівельному кооперативі по АДРЕСА_1 нерухоме майно складається з гаражу 1973 року спорудження , загальною площею 16,7 кв. м. ( а.с.8-10 т.1)

Згідно з положеннями пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Відповідно до статті 112 ЦК УРСР майно може належати на праві спільної власності двом або кільком громадянам.

Статтею 16 Закону України «Про власність», який діяв на час внесення пайових внесків, встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і КпШС України.

При цьому, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Згідно зі статтею 15 Закону УРСР від 07 лютого 1991 року № 697-XII «Про власність» (набрав чинності з 15 квітня 1991 року, втратив чинність згідно із Законом України від 27 квітня 2007 року N 997-V) член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Відповідно довідки гаражного кооперативу «Нафтовик» від 28 травня 2016 року власником гаража № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 в період з 1972 року по 2016 року був ОСОБА_5 (а.с.74,Т.2).

Згідно копії свідоцтва про смерть від 03 серпня 2009 року, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1261 ЦК України передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який пережив, та батьки.

Згідно з частиною першою статті 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Приписамич.1ст.1269ЦК Українивстановлено,що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Згідно зч.1ст.1270ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно із статтею 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до частин першої та другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації; реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Положеннями частини другої статті 331 ЦК України передбачено, що у разі, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з частиною четвертою статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Установлено,що згідно ч.1ст. 1270ЦК Українишестимісячний строк прийняття, який починається з часу відкриття спадщини ОСОБА_1 не подала нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Щодо визнання недійним заповіту від 25 липня 2009 року, посвідченого секретарем Надіївської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області, слід виходити з наступного.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 1233 ЦК України визначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Встановлено, що після смерті заповідача, його син ОСОБА_2 , на якого було складане заповіт, прийняв спадщину після смерті батька за законом та йому видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 16 березня 2010 року, спадкова справа №10/09 , зареєстровано в реєстрі №118.

Таким чином, ОСОБА_2 , на якого було складено оспорюваний заповіт від 25 липня 2009 року, прийняв спадщину не на підставі заповіту, тому заповіт від 25 липня 2009 року, посвідчений секретарем Надіївської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області не виконаний та цивільні права та інтереси ОСОБА_1 не порушує.

Крім того, вирішення питання про визнання недійсность вказаного заповіту було предметом розгляду у справі №343/800/17, за результатом розгляду якої постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18 квітня 2018 року відмовлено в задоволенні позову про визнання заповіту недійсним складеного ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 , посвідченого 25 липня 2009 року секретарем виконкому Надіївської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області зареєстрованого в реєстрі №29 за спливом позовної давності та залишено без змін постановою Верховного Суду від 15 січня 2020 року.

Ураховуючи наведене,суд першої інстанціїдійшов правильного висновку відмовивши ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , гаражного кооперативу №1 «Нафтовик», третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсним та скасування заповіту ОСОБА_5 від 25.07.2009 року за спливом позовної давності, оскільки про наявність заповіту їй було відомо з часу відкриття спадщини, та звернувшись до суду 17.08.2020 року, тобто через одинадцять років нею без поважних причин пропущено позовну давність про застосуванняякої заявленостороною успорі та відповідає ч.4ст. 267 ЦК України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відтак, правильним є також висновок суду, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання права власності на гараж № НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1 , оскільки нею не подано достатніх та допустимих доказів, що спадкодавець за життя сплатив пайові внески за вказаний гараж, які належали подружжю. Вказаний гараж не зареєстрований ОБП «Івано-Франківське ОБТІ»,тому суд правомірно дійшов висновку, що цей гараж не входить у склад спадщини спадкодавця, яка відкрилась ІНФОРМАЦІЯ_3 після смерті ОСОБА_5 .

Крім цього, згідно рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області від 02 лютого 2017 року , яке залишено без зміни постановою Верховного Суду від 10 квітня 2019 року, ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання права власності у порядку спадкування на вказаний гараж відмовлено.

Згідно протоколу №9 засідання правління гаражно-будівельного кооперативу №1 «Нафтовик», м.Долина Івано-Франківської області від 20.11.2010 року ОСОБА_2 прийнято у члени зазначеного кооперативу та видано довідку про право власності на спірний гараж.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 грудня 2020 року, яка набула законної сили, ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову про скасування рішення гаражно-будівельного кооперативу №1 «Нафтовик» ,м.Долина про прийняття у члени коперетиву ОСОБА_2 та визнання за ним права на вступ у члени кооперативу відмовлено ( Т.1,а.с.166-170).

Статтею 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними (стаття 1278 ЦК України).

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1280 ЦК України встановлено якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними. Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.

Згідно зі статтею 1296 ЦК України спадкоємці як за законом, так і за заповітом мають право звернутись до нотаріуса за видачею їм свідоцтва про право на спадщину.

Відомості про видачу свідоцтва про право на спадщину вносяться нотаріусом до Спадкового реєстру (підпункт 2.2.3 пункту 2.2 Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 липня 2011 року № 1810/5).

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову щодо визнання недійсним та скасування свідоцтво про право на спадщину за законом та визнання за нею Ѕ простих іменних акцій ВАТ «Укрнафта» номінальною вартістю 0,25 грн в кількості 483 шт., суд першої інстанції виходив з того, що визнання раніше виданого свідоцтва про прийняття спадщини недійсним можливе за умови, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Оскільки ОСОБА_2 мав право на спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 батька ОСОБА_5 , питання щодо внесення змін виданого свідоцтва про право на спадщину за законом позивачкою не ставиться, то й відсутні підстави про визнання раніше виданого свідоцтва недійсним.

Такий висновок суду першої інстанції є правильни з огляду на таке.

Порядок визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину врегульовано статтею 1301 ЦК України, якою передбачено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину передбачено статтею 1300 ЦК України.

Так, за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.

На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину.

У випадках, встановлених частинами першою і другою цієї статті, нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Отже, застосування цього правила є можливим у випадку, коли після видачі свідоцтв про право на спадщину з`являться інші спадкоємці.

У разі настання підстав для внесення змін до свідоцтва про право на спадщину законом не обумовлюється, що зміни до нього повинні вноситись внаслідок визнання попереднього свідоцтва недійсним.

У такому випадку нотаріус повинен вилучити у спадкоємців раніше видані свідоцтва та замість них видати нові, з актуальною інформацією.

За таких обставин, передбачений статтею 1300 ЦК України порядок внесення змін до свідоцтва про право на спадщину є самостійним способом захисту прав спадкоємців.

Суд відхиляє доводи апеляційної скарги, оскільки такі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Долинського районного суду від 08 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 28 вересня 2022 року.

Судді: В.Д.Фединяк

Л.В.Василишин

І.О.Максюта