Ухвала

від 23.09.2022 по справі 547/292/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

23 вересня 2022 року

місто Київ

справа № 547/292/21

провадження № 61-8644ск22

Верховний Суд, який діє у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Пузиківська»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Фермерське господарство «Поділ-Агро»,

третя особа - державний реєстратор Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області Попова Ольга Юріївна,

вирішуючи питання відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 07 грудня 2021 року, ухвалене суддею Харченком В. Ф., та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Кривчун Т. О., Пилипчук Л. І., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Пузиківська»

(далі - ТОВ «АФ «Пузиківська») у 2021 році звернулося до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Поділ-Агро» (далі - ФГ «Поділ-Агро»), третя особа - державний реєстратор Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області Попова О. Ю., про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі в редакції, запропонованій ТОВ «АФ «Пузиківська», визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди землі з одночасним припиненням такого права.

ТОВ «АФ «Пузиківська» 19 листопада 2021 року подало до суду клопотання про залишення позову без розгляду і повернення сплаченого ним судового збору.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою від 24 листопада 2021 року Семенівський районний суд Полтавської області частково задовольнив клопотання ТОВ «АФ «Пузиківська».

Суд залишив без розгляду позов ТОВ «АФ «Пузиківська», відмовив у задоволенні клопотання про повернення судового збору.

ОСОБА_1 01 грудня 2021 року звернулася до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ТОВ «АФ «Пузиківська» нею понесених судових витрат.

Також ФГ «Поділ-Агро» 01 грудня 2021 року направило до суду заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ТОВ «АФ «Пузиківська» понесених витрат на правничу допомогу.

Додатковим рішенням від 07 грудня 2021 року Семенівський районний суд Полтавської області відмовив у стягненні з ТОВ «АФ «Пузиківська» на користь ОСОБА_1 судових витрат у розмірі 36 000, 00 грн, а також відмовив у стягненні з ТОВ «АФ «Пузиківська» на користь ФГ «Поділ-Агро» судових витрат.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що посилання ОСОБА_1 та ФГ «Поділ-Агро» на необґрунтованість позову ТОВ «АФ «Пузиківська» є безпідставними та виключно суб`єктивною оцінкою сторін, яке є неаргументованою. Висновки про необґрунтованість позову можуть бути сформульовані лише за наслідками розгляду справи по суті.

Суд наголосив на тому, що ознак зловживання ТОВ «АФ «Пузиківська» процесуальними правами, передбаченими статтею 44 ЦПК України, у справі не встановлено, а так само і не знайшла підтвердження необґрунтованість дій позивача ТОВ «АФ «Пузиківська» стосовно відповідачів.

Постановою від 05 травня 2022 року Полтавський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_1 та ФГ «Поділ-Агро», додаткове рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 07 грудня 2021 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, що лише за наслідками розгляду справи по суті суд може робити висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог у справі та надавати оцінку відповідним доказам і фактам, що є відмінним від «необґрунтованих дій позивача».

Також суд апеляційної інстанції констатував, що доводи відповідачів про невідповідність положенням чинного законодавства ухвалення додаткового рішення до ухвали від 24 листопада 2021 року, а не до рішення, не заслуговують на увагу. Ухвалення додаткового рішення (а не постановлення ухвали) не суперечить статтям 133, 137, 141, 142, 270 ЦПК України, не спростовує правильність вирішення питання щодо відмови у стягненні витрат на правничу допомогу та не може бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 31 серпня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати додаткове рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 07 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 36 000, 00 грн.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень не врахували правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22), відповідно до яких посилання на те, що нормами ЦПК України не передбачено ухвалення додаткового рішення судом, який постановив ухвалу про закриття апеляційного провадження, не є підставою для відмови у задоволенні вимоги сторони про відшкодування понесених нею судових витрат. Тобто, ОСОБА_1 зазначила, що вона як сторона, яка понесла витрати для розгляду справи, має право на їх відшкодування.

Заявник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій постановили додаткове рішення на ухвалу Семенівського районного суду Полтавської області від 24 листопада 2021 року, незважаючи на те, що чинним законодавством не передбачено можливості ухвалення додаткового рішення до ухвали.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї документи, зробив висновок, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з таких підстав.

Право, застосоване судом

Пунктом 3 частини першої статті 389 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвалу суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За правилом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень Верховний Суд встановив, що касаційна скарга є очевидно необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо його незаконності та неправильності.

Такий висновок Верховний Суд зробив з огляду на таке.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Правилами частини першої статті 44 ЦПК України визначено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною другої статті 44 ЦПК України встановлено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини дев`ятої статті 141 ЦПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Згідно з частиною п`ятою статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Визначаючи підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, ОСОБА_1 навела такий аргумент як неврахування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22). Заявник вважає, що наведені правові висновки суду касаційної інстанції сформульовано у справі із подібними правовідносинами.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах потрібно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, з метою конкретизації висновків, викладених, зокрема у постанові від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16; постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/7, постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16, зазначила, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Якщо ж правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність варто також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Верховний Суд врахував, що у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20, на яку посилається ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження судових рішень, Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання про розподіл судових витрат за результатами закриття апеляційного провадження. Водночас питання застосування частини п`ятої статті 144 ЦПК України Велика Палата Верхового Суду не досліджувала та не викладала правового висновку щодо застосування цієї норми права.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 11 листопада 2020 року у справі № 753/11009/19 (№ 753/21770/14) (провадження № 61-1903св20) правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, який є обов`язковим для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

Верховний Суд наголошує на тому, що у наведеній заявником постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 257/38020, на яку ОСОБА_1 посилається як на підставу касаційного оскарження, не сформульований правовий висновок щодо застосування частини п`ятої статті 142 ЦПК України щодо права відповідача заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача, у випадку залишення позову без розгляду.

Натомість такий правовий висновок наявний у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 148/312/16-ц, від 14 січня 2021 року у справі № 521/3011/18, відповідно до якого у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Зазначене кореспондується з положеннями статті 44 ЦПК України, за змістом якої учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальним правами не допускається. Системний аналіз наведених положень закону дає підстави для висновку, що необґрунтовані дії позивача, як підстава для компенсації здійснених сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, повинні передбачати наявність свідомих недобросовісних дій, які б давали змогу стверджувати про зловживання ними своїми процесуальними правами.

ОСОБА_1 не довела того, які саме необґрунтовані (неправильні, недобросовісні) дії ТОВ «АФ «Пузиківська» були ним здійсненні при зверненні до суду та в чому вони знайшли прояв, а саме: чи діяло воно недобросовісно і пред`явило завідомо необґрунтований позов; чи протидіяло правильному і швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав й інтересів інших сторін; чи були його дії умисними та який ступінь його вини і чим це підтверджується тощо.

Отже, аналіз касаційної скарги та наведених положень закону з урахуванням правових висновків Верховного Суду підтверджує те, що заявник не навела належних доводів на обґрунтування касаційної скарги, як підставу касаційного оскарження навела посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду, яка є не містить тлумачення застосування норми права, які застосовні до правовідносин у досліджуваній справі. Також заявник не довела необґрунтованості дій позивача, а тому Суд вважає за доцільне відмовити у відкритті касаційного провадження.

Врахувавши викладене, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтовані висновки та правомірно відмовили у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про повернення їй судових витрат, оскільки заявник не довела неправомірних дій позивача під час подання позову та заявлення про залишення його без розгляду, на що посилалася як на підставу повернення судових витрат у розмірі 36 000, 00 грн.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що ЦПК України не передбачає ухвалення додаткового рішення до ухвали про залишення позову без розгляду, то Верховний Суд врахував, що такий довід не стосується підстав відмови у розгляді вимоги сторони про відшкодування понесених нею судових витрат.

Загальні висновки

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція); якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини

(далі - ЄСПЛ) визнає легітимними обмеженнями встановленні державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року).

При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення ЄСПЛ у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (§ 42 рішення ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» № 3236/03).

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» ЄСПЛ зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

ЄСПЛ зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1996 року у справі «Леваж Престейшинз Сервісиз проти Франції», рішення ЄСПЛ від 19 грудня 1997 року у справі «Бруалла Гомес де ла Торре проти Іспанії»).

З урахуванням наведеного, Верховний Суд визнає підставним висновок, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга ОСОБА_2 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 02 березня 2022 року є необґрунтованою.

Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України, у разі якщо суд дійде висновку, що подана касаційна скарга є необґрунтованою, суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 3 частини першої, частиною другою статті 389, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Пузиківська» до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Поділ-Агро», третя особа: державний реєстратор Устимівської сільської ради Семенівського району Полтавської області Попова Ольга Юріївна про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі в редакції позивача, визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди землі з одночасним припиненням такого права, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 07 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 05 травня 2022 року, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття судом та оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак