Рішення

від 28.09.2022 по справі 640/8469/21

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 вересня 2022 року м. Київ № 640/8469/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтероко» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, як відокремлений підрозділ у складі Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтероко» з позовом до Офісу великих платників податків Державної податкової служби, у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000420501 та № 0000430703 в частині донарахування податкових зобов`язань з ПДВ на суму 96236 грн. та штрафних санкцій у розмірі 24058,89 грн. від 02.11.2020.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, товариство вважає, що прийняті податковим органом податкові повідомлення-рішення № 0000420501 та № 0000430703 в частині донарахування податкових зобов`язань з ПДВ на суму 96236 грн. та штрафних санкцій у розмірі 24058,89 грн. від 02.11.2020 є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки товариство відображало для цілей бухгалтерського і податкового обліку суми роялті за використання торгівельних марок ЛЮКСОПТИКА у розмірі 1,65% від товарообороту мережі та формувало відповідні витрати, оскільки господарська діяльність та весь товарооборот товариства пов`язані з використанням ТМ ЛЮКСОПТИКА, а діяльність товариства з продажу оптики та надання послуг з підбору оптики, маркетингова діяльність відбувалися під ТМ ЛЮКСОПТИКА. Господарські операції товариства щодо здійснення компенсації за спожиті комунальні послуг в межах договорів оренди є реальними, підтверджені достатніми та належно оформленими первинними документами (акти надання послуг), а тому, товариство правомірно сформувало витрати для цілей податку на прибуток.

Висновки про заниження товариством податкових зобов`язань з ПДВ на суму 96236 грн. не відповідають дійсності, оскільки станом на 25.09.2020, товариство зареєструвало відповідну податкову накладну та відкоригувало зазначені показники податкового кредиту при списанні дебіторської заборгованості з позабалансу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.04.2021 відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

09.06.2021 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник податкового органу наголошує, що прийняті податкові повідомлення-рішення, що є предметом даного спору, є законними та не підлягають скасуванню. Так, контролюючим органом було зроблено висновок про те, що періоді ТОВ «Ай Кью Оптика» реалізацію ліцензійної продукції під ТМ ЛЮКСОПТИКА, ТМ ЛюксОптика, TM LUXOPTICA здійснено не було, у зв`язку з чим, база роялті за «методом роялті» - відсутня та дорівнює нулю. Розрахунок бази для нарахування роялті не може містити у собі будь-які показники господарської діяльності, які не пов`язані з реалізацією, виробництвом, розповсюдженням, зберіганням ліцензійної продукції. У період з 01.04.2019 по 30.06.2020 ТОВ «Ай Кью і Оптика» безпідставно було відображало у складі витрат суми роялті по ліцензійному договору від 01.04.2018 № 01/04/2018-АКО-ЛО, укладеному з ТОВ ЛЮКСОПТИКА ХОЛДИНГ» у розмірі 14234 171,36 гривень. Також, під час перевірки було встановлено, що ТОВ «Ай Кью Оптика» завищено витрати в наслідок відсутності первинних документів (квитанцій щодо кількісних показників використаних кубів води, газу, кВт світла), які б підтвердили комунальні послуги сплачені ФОП - орендодавцям майна на загальну суму 1304683,0 гривень. до перевірки ТОВ «Ай Кью Оптика» не надано первинні документи, які б підтвердили витрати на комунальні послуги (розрахунки щодо кількісних показників використаної кубів води, газу, кВ світла, квитанції, копії квитанцій).

18.05.2021 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтероко» надійшла заява про збільшення позовних вимог та залучення співвідповідача, однак, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2021 залишено без розгляду заяву про збільшення позовних вимог та залучення співвідповідача, у зв`язку із надходженням від позивача відповідної заяви.

25.06.2021 до суду від сторони позивача надійшла відповідь на відзив.

08.11.2021 ТОВ «Інтероко» до суду подано узагальнюючі письмові пояснення у справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2021 задоволено заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРОКО» та Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків. Замінено первинного відповідача - Офіс великих платників податків Державної податкової служби його правонаступником - Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, як відокремлений підрозділ у складі Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ 44082145, адреса: 04119, місто Київ, вул. Дегтярівська, будинок 11Г).

23.06.2022 до суду від позивача надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, Офіс великих платників податків Державної податкової служби провів документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «АЙ КЬЮ ОПТИКА» (правонаступник з 01.10.2020 р. - ТОВ «ІНТЕРОКО»), код ЄДРПОУ 32382074 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2018 по 30.06.2020, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2018 по 30.06.2020.

За результатами перевірки, податковий орган склав акт документальної позапланової виїзної перевірки № 2087/28-10-07-03-02/32382074 від 02.10.2020 р. Відповідно до розділу IV «Висновок» Акту перевірки (стор.44-45), контролюючий орган встановив наступні порушення, вчинені Товариством: п.44.1 ст.44 пп.134.1.1. п.134.1. ст.134 Податкового кодексу України (далі - «ПК України»), п.6 П(С)БО 16 «Витрати», п.15 Національного стандарту №4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток підприємств у розмірі 2796993 грн.; п.п.187.1. ст.187, п.188.1. ст.188, п.198.1, п.198.3, п.198.5, п.198.6 ст.198, п.291.1., п.201.10 ст.201 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість у розмірі 255125 грн.; п.120-1.2 ст.1201 ПК України, яким передбачено застосування штрафних (фінансових) санкцій у разі відсутності реєстрації податкових накладних протягом граничного терміну реєстрації; пп. 164.1.1 п.164.1, пп.168.1.1 п.168.1, п. «г» пп. 164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України, в частині не утримання (не нарахування та не сплати) до бюджету податку на доходи фізичних осіб при виплаті додаткового блага (інших доходів) у грошовій формі на користь фізичних осіб підприємців у сумі 234842,93 грн.; пп. 1.2. п. 16 прим. 1 підрозділу 10 розд. XX ПК України в частині не утримання (не нарахування та не сплати) до бюджету військового збору при виплаті додаткового блага у грошовій формі (інших доходів) на користь фізичних осіб, що призвело до заниження військового збору на суму 19570,24 грн.; пп.119.2 ст.119 ПК України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями та з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків, суми утриманого з них податку, які призвели до зміни платників податків.

Тому, товариство подало заперечення на акт перевірки, які 26.10.2020 р. було розглянуто за участю представників товариства, однак, контролюючий орган за результатами розгляду заперечень залишив висновки акту перевірки без змін.

На підставі вищенаведених висновків акту перевірки, податковий орган прийняв податкові повідомлення-рішення № 0000420502, № 0000430703, № 0000440203, № 0000470501, № 0000480501, № 0000490501 від 02.11.2020.

Товариство, керуючись положеннями п. 56.2, п. 56.3 ст. 56 ПК України, подало скаргу до Державної податкової служби України, в якій вказувало на неправомірність ППР № 0000420502, № 0000470501, № 0000480501, № 0000490501 та ППР № 0000430703 в частині донарахування податкових зобов`язань з ПДВ на суму 96 236 грн. та відповідних штрафних санкцій. Водночас, товариство погодилось з правомірністю винесення ППР № 0000440203 в частині застосування штрафних санкцій відповідно до п. 120-1 ПК України внаслідок не реєстрації податкових накладних на загальну суму 90 191 грн.

Внаслідок розгляду поданої товариством скарги, ДПС України прийняла рішення про результати розгляду скарги, яким її частково задовольнила та скасувала податкові повідомлення-рішення № 0000470501, № 0000480501, №0000490501 від 02.11.2020 р.

Водночас, були залишені без змін ППР № 0000420502 та № 0000430703 в частині донарахування податкових зобов`язань з ПДВ на суму 96236 грн. та відповідних штрафних санкцій у розмірі 24058,89 грн.

Починаючи з 01.10.2020 р. все майно, права та обов`язки ТОВ «АЙ КЬЮ ОПТИКА» (в тому числі і щодо сплати грошових зобов`язань, визначених оскаржуваними ППР), внаслідок реорганізації, шляхом приєднання було передано правонаступнику - ТОВ «ІНТЕРОКО». Тому, саме ТОВ «ІНТЕРОКО» є особою, права якої порушено внаслідок винесення оскаржуваних ППР, процесуальною стороною, позивачем у даному спорі.

Позивач не погоджується з правомірністю винесення ППР № 0000420502 та ППР № 0000430703 в частині донарахування податкових зобов`язань із ПДВ на суму 96236 грн та відповідних штрафних санкцій, вважає їх незаконними, протиправними та таким, що порушують охоронювані законом права та інтереси позивача. Позивач не погоджується з висновками акту перевірки та оскаржуваними ППР, вважає їх такими, що суперечать нормам чинного законодавства України та не відповідають фактичним обставинам справи, що і зумовило на звернення до суду з даним позовом.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України, встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач вказує на те, що товариство відображало для цілей бухгалтерського і податкового обліку суми роялті за використання торгівельних марок ЛЮКСОПТИКА у розмірі 1,65% від товарообороту мережі та формувало відповідні витрати, оскільки господарська діяльність та весь товарооборот товариства пов`язані з використанням ТМ ЛЮКСОПТИКА, а діяльність товариства з продажу оптики та надання послуг з підбору оптики, маркетингова діяльність відбувалися під ТМ ЛЮКСОПТИКА. Господарські операції товариства щодо здійснення компенсації за спожиті комунальні послуг в межах Договорів оренди є реальними, підтверджені достатніми та належно оформленими первинними документами (акти надання послуг), а тому Товариство правомірно сформувало витрати для цілей податку на прибуток. Висновки відповідача про заниження товариством податкових зобов`язань з ПДВ на суму 96236 грн. не відповідають дійсності, оскільки станом на 25.09.2020, товариство зареєструвало відповідну податкову накладну та відкоригувало зазначені показники податкового кредиту при списанні дебіторської заборгованості з позабалансу.

На підставі Ліцензійного договору № 01/04/2018-АКО-ЛО від 01.04.2018, ТОВ «ЛЮКСОПТИКА ХОЛДІНГ» (Ліцензіар) передало у платне користування ТОВ «АЙ КЬЮ ОПТИКА» (Ліцензіат), наступні торгівельні марки: № 143464 - ТМ ЛЮКСОПТИКА, № 18239 - ТМ ЛюксОптика, № 25350 - логотип LUXOPTICS, № 210214 - ТМ LUXOPTICA, № 210288 - логотип LO.

Відповідно до додаткової угоди від 01.10.2018 року до Договору, з 01.10.2018 року за надання права на використання торговельних марок Ліцензіат сплачує Ліцензіару винагороду (роялті) у розмірі 9000,00 (дев`ять тисяч) грн. без ПДВ щомісячно за одну торгову точку.

Згідно з додатковою угодою від 01.04.2019 року до Договору, з 01.04.2019 року Ліцензіат сплачує Ліцензіару винагороду (роялті) у розмірі 1,65% від загального товарообороту, що розраховується на підставі звітності, наданої Ліцензіаром за підсумками кожного місяця.

Відповідач в акті перевірки (стор.7-8) прийшов до висновку, що відповідно до законодавства, розрахунок бази для нарахування роялті не може містити у собі будь-які показники господарської діяльності, які не пов`язані з реалізацією, виробництвом, розповсюдженням, зберіганням ліцензійної продукції, а ТОВ «АЙ КЬЮ ОПТИКА» не здійснювала реалізацію ліцензійної продуту під ТМ ЛЮКСОПТИКА, ТМ ЛюксОптика, ТМ LUXOPTICA, тобто, база роялті за методом «роялті» - відсутня та дорівнює нулю. Фактично, відбувалась реалізація товарів інших торгівельних марок, зокрема: ТМ «AirOptix HydraGlyde», «Acuvue Oasys», «ATor», «Biofinity», «Dailies Total», «ReNu®», «Biotrue», «FEN», «GUCCI», «GUESS», «JAC MARC», «PLD», «Porsche», «Centrostyle» тa інше. Тому, податковий орган прийшов до висновку, що ТОВ «ЛЮКСОПТИКА. ХОЛДІНГ» безпідставно нараховувало роялті за Ліцензійним договором у загальній сумі 14234171,36 грн., а товариство безпідставно відображало дані суми роялті у складі витрат для цілей визначення бази оподаткування податком на прибуток підприємств.

Відповідно до положень ст. 492 Цивільного кодексу України, торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», також передбачає, що торговельна марка - позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від товарів і послуг інших осіб.

Відповідно до норм п. 4.2 ст. 5 Закону, об`єктом торговельної марки може бути будь-яке позначення або - будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі власні імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори, форма товарів або їх пакування, звуки, за умови що такі позначення придатні для відрізнення товарів або послуг одних осіб від товарів або послуг інших осіб, придатні для відображення їх у Реєстрі таким чином, що дає змогу визначити чіткий і точний обсяг правової охорони, що надається.

Відповідно до п. 4.4 ст.16 Закону, використанням торговельної марки визнається: нанесення її на будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ним, етикетку, нашивну, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування її під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої торговельну марку зареєстровано; застосування її в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет.

Тож, основна функція торговельної марки, це її здатність вирізняти товари та послуги та загалом різних суб`єктів господарювання на ринку. Торгова марка може мати різні форми, зокрема як знак компанії, фірмовий слоган, знак для товару, знак для послуги, етикетка товару, упаковка товару тощо. Всі перераховані об`єкти відносяться до позначень і є засобами індивідуалізації учасників цивільного обороту та виробленої ними продукції (товарів, послуг).

Тобто, торгова марка може стосуватися позначень не виключно товарів, а загалом використовуватися як спосіб індивідуалізації окремих компаній (у вигляді знаку для послуг, назви, знаку компанії і т.д.).

При цьому, на переконання суду, безпідставними є доводи сторони відповідача про те, що законодавство чітко регламентує використання торгових марок виключно по господарських операціях, які пов`язані з виготовленням та розповсюдженням товару із зазначеним нанесенням торгової марки, в тому числі, і на вивіску, яка пов`язана з розповсюдженням саме таких товарів, адже жодна норма законодавства у сфері інтелектуальної власності не передбачає подібних обмежень та вимог щодо використання торгової марки виключно для цілей розповсюдження товарів. При цьому, торгова марка за своєю природою може використовуватися не лише для нанесення на товари, а і для позначення послуг чи загалом індивідуалізації суб`єктів господарювання у процесі здійснення господарських операцій. Тому, використання торгових марок для позначення послуг чи відрізнення окремих суб`єктів господарювання є правомірним способом їх використання та не суперечить вимогам законодавства.

У свою чергу, з матеріалів справи та пояснень позивача вбачається, що товариство здійснює діяльність у сфері роздрібної торгівлі оптикою: оправами для окулярів, сонцезахисними окулярами, аксесуарами для окулярів, оптичними лінзами для окулярів та супутніми аксесуарами через мережу магазинів, які продають оптику різних торгових марок. Крім того, товариство у магазинах мережі надає ряд супутніх послуг, зокрема, і щодо діагностики зору, офтальмологічного скринінгу, підбору та виготовлення окулярів, лінз, підбору засобів корекції зору тощо. Мережа магазинів працює під найменуванням та брендом ЛЮКСОПТИКА, що є торговими марками, зареєстрованими ТОВ «Люксоптика Холдінг» та наданими позивачу в користування за Ліцензійним договором. Тобто, за Ліцензійними договорами, позивач отримує право на торговельні марки ЛЮКСОПТИКА для використання при продажу оптики, наданні супутніх послуг, що здійснюється через мережу магазинів під даними торговельними марками.

Таким чином, є обґрунтованими доводи сторони позивача щодо того, що ТМ ЛЮКСОПТИКА, які використовує товариство, є позначенням не товару, а саме бренду з продажу та підбору оптики і відрізняє мережу товариства від інших мереж магазинів, які здійснюють аналогічну діяльність на ринку.

Відповідно до п. 1.2 Ліцензійного договору, використання знаку для товарів і послуг - нанесення її на будь-який товар, для якого вона зареєстрована, упаковку, якій міститься такий товар, вивіску, пов`язану з ними, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування під час пропонування та надання будь-якої послуги для якої торговельна марка зареєстрована; застосування в діловій документації, в рекламі, в тому числі але не виключно, в зовнішній рекламі, в ЗМІ, в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах. Таким чином, п.1.2 Договору в даній редакції, прямо передбачено п.4 ст.16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг».

У той же час, варто зазначити, що в процесі пропонування до продажу товарів, торгівельні марки яких в тому числі зазначено в акті перевірки, весь товар був промаркований бірками (цінник), де серед іншого також було нанесене графічне та словесне зображення ТМ ЛЮКСОПТИКА. ТМ ЛЮКСОПТИКА, право на використання якої є предметом Договору, та її похідні є брендом роздрібної мережі магазинів оптики, що є основним видом діяльності компанії і, відповідно, використовувалися на вивісках магазинів, брендованій символіці (логотипи, бейджі, візитки, формений одяг персоналу, рекламних роздаткових матеріалах), в маркетинговій активності тощо.

При цьому, позивач наголошує на тому, що ТМ ЛЮКСОПТИКА має прямий вплив на дохідність магазинів оптики, загальний товарооборот по всій мережі. Основна маркетингова кампанія позивача базується саме на залученні зацікавлення клієнтів безпосередньо до ТМ ЛЮКСОПТИКА та стимулювання його до придбання продукції.

Таким чином, всі товари в мережі оптики пропонуються до продажу і асоціюються у споживачів саме із ТМ ЛЮКСОПТИКА (брендом мережі магазинів). ТМ ЛЮКСОПТИКА не є позначенням товару (оптичні товари під даною торговою маркою взагалі не виробляються), а є засобом індивідуалізації саме мережі магазинів і послуг товариства позивача з продажу та підбору оптики. Відповідно, використання ТМ ЛЮКСОПТИКА безпосередньо пов`язане з основною господарською діяльністю позивача та має прямий вплив на отримання ним доходу та обсягів такого доходу, оскільки сприяє формуванню та підтримуванню обізнаності споживачів та їх інтересу щодо мережі магазинів товариства, а також стимулюванню збуту продукції та послуг, які реалізуються через дану мережу.

Відповідно, з наведеного слідує, що базою нарахування роялті за Ліцензійним договором сторони визначили загальний товарооборот мережі оптик товариства позивача, що повністю узгоджується з суттю даної господарської операції та вимогами податкового законодавства та П(С)БО 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності».

Відповідно до приписів п. 14.1.225 ПК України, роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторськім та суміжним правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп`ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео-або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо-чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, будь-яким патентом, зареєстрованим знаком на товари і послуги чи торгівельною маркою, дизайном секретним кресленням, моделлю, формулою, процесом, правом на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Відповідно до Національного стандарту № 4 «Оцінка майнових прав інтелектуальної власності», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. № 1185 (далі - «Національний стандарт №4») роялті - ліцензійний платіж у вигляді сум, які сплачуються періодично, залежно від обсягів виробництва або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об`єкта права інтелектуальної власності. Також, Національний стандарт № 4 передбачає, що база роялті - показник господарської діяльності, який використовується для визначення величини роялті.

Відповідно до п. 15 Національного стандарту № 4, метод роялті застосовується за умови, що майнові права інтелектуальної власності надані або можуть бути надані за ліцензійним договором іншій фізичній або юридичній особі. Метод полягає у визначенні суми дисконтованих доходів від ліцензійних платежів. За базу роялті може прийматись виручка від реалізації ліцензійної продукції (товарів, робіт, послуг), обсяг виробленої чи реалізованої ліцензійної продукції (товарів, робіт, послуг) в натуральному виразі, величина доходу (прибутку) від реалізації ліцензійної продукції (товарів, робіт, послуг) та інші показники господарської діяльності. Під час визначення розміру ліцензійних платежів враховуються вид та строк дії ліцензійного договору, кількість ліцензійних договорів, сфера використання об`єкта права інтелектуальної власності, обсяг переданих прав, характеристики об`єкта права інтелектуальної власності, майнові права на який є предметом ліцензійного договору, залишковий строк його корисного використання, строк - освоєння процесу виробництва та/або реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) з використанням об`єкта права інтелектуальної власності, ступінь готовності такого об`єкта до використання за призначенням та інші показники, що можуть вплинути на розмір ліцензійних платежів.

Таким чином, позивач обґрунтовано вказує на те, що в розумінні Національного стандарту № 4, базою роялті може бути не лише виручка чи розмір доходу від реалізації ліцензійної продукції (товарів, робіт, послуг), а й будь-які інші показники господарської діяльності, що пов`язані з отриманням прав на об`єкт інтелектуальної власності, залежно від виду об`єкту інтелектуальної власності, що передається у користування.

Натомість, податковий орган стверджує про те, що розрахунок бази для нарахування роялті не може містити у собі будь-які показники господарської діяльності, які не пов`язані з реалізацією, виробництвом, розповсюдження, зберіганням ліцензійної продукції, що не є обґрунтованим висновком, адже Національний стандарт № 4 прямо передбачає можливість використовувати будь-які показники господарської діяльності для визначення бази роялті і не містить жодних обмежень щодо порядку визначення такої бази.

Тому, показник товарообороту є показником господарської діяльності товариства позивача, що прямо пов`язаний з отриманням і використанням прав на ТМ ЛЮКСОПТИКА. Даний показник не включає будь-які інші доходи, не пов`язані з використанням ТМ ЛЮКСОПТИКА, як проценті доходи.

Доводи відповідача про те, що база роялті є більшою ніж роздрібний товарооборот за період з 01.04.2019 по 30.06.2020, не відповідають фактичним обставинам справи та договірним умовам, адже база роялті за визначалася не з роздрібного, а з усього товарообороту товариства, що прямо передбачено договором.

Суд вважає необґрунтованими доводи контролюючого органу про те, що при проведенні перевірки позивачем не було надано будь-яких первинних документів, в т.ч. звітів, складених Ліцензіаром за підсумками кожного місяця, що передбачені п.7.1. Договору на підставі яких здійснювався розрахунок бази роялті, адже складання таких окремих розрахункових документів не вимагається ні Договором, ні законодавством, а тому не є обов`язковим. Пункт 7.1. Додаткової угоди до Договору, передбачає надання позивачем звітності щодо обсягів товарообороту за місяць, а не оформлення окремого розрахункового документу, що містив би детальний розрахунок суми роялті за відповідний період. За даних обставин, звітністю для отримання відомостей про товарооборот мережі магазинів позивача, є дані з його бухгалтерського обліку та фінансова звітність, а зокрема показник доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у формі № 2 «Звіт про фінансові результати».

Первинними документами, що містять відомості про розраховану суму роялті та загалом зміст господарської операції є акти надання послуг, які є належним чином оформленими первинними документами для цілей бухгалтерського обліку, що підтверджують розрахунок та суму роялті за кожен місяць.

Крім того, безпідставними є доводи відповідача про те, що розраховуючи базу роялті з виручки від реалізації товарів, які позначені іншими всесвітньо відомими брендами, підприємство (по суті господарської операції) отримує доходи, які фактично належать іншим власникам таких брендів, що не відповідає звичайній практиці прозорої підприємницької діяльності та є порушенням Закону про охорону прав на знаки для товарів та послуг. Суть аналізованої господарської операції - отримання товариством прав на використання ТМ ЛЮКСОПТИКА для забезпечення роботи мережі магазинів та отримання доходу, оскільки використання даних ТМ має прямий вплив на загальний товарооборот товариства, а весь проданий товар можна розглядати як реалізований під ТМ ЛЮКСОПТИКА. Торгові марки інших брендів товариство позивача не використовує як об`єкти інтелектуальної власності, оскільки лише продає товари, брендовані відповідними виробниками, але не отримує право на використання об`єкта інтелектуальної власності у вигляді торгової марки.

Отже, суд висновує, що основна господарська діяльність товариства позивача з реалізації оптичних товарів (загальний товарообіг) пов`язана саме з використанням ТМ ЛЮКСОПТИКА, а не з будь-якими іншими торговими марками, а тому, визначення бази роялті з використанням показнику товарообороту товариства, на переконання суду, є правомірним та не суперечить вимогам податкового законодавства.

Право товариства на формування та узгодження суми роялті є складовою його свободи визначення умов договору. Податковий орган не має компетенції втручатися у цю свободу та обмежувати господарську діяльність товариства. Таку позицію висловив Верховний Суд у постанові у справі № 820/5615/14 від 16.04.2019 р., зазначивши, що товариство, як суб`єкт господарювання, реалізує свою господарську компетенцію, висновуючись на принципах господарської діяльності, яка знаходиться за межами контролю податкового органу. Таким чином, товариство укладає з контрагентами господарські договори на власний ризик та керується при цьому власними переконаннями щодо ведення господарської діяльності.

Відповідно до змісту п. п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом, коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток визначаються відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності. Товариство веде свій бухгалтерський облік відповідно до національних стандартів бухгалтерського обліку. Отже, витрати господарської діяльності Товариства повинні визначатися на основі норм національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємств визначаються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», що затверджений Наказом Міністерства фінансів України № 318 від 31.12.1999 р. (далі - «П(С)БО 16»).

Згідно із п. 5 П(С)БО 16, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. При цьому п. 6 П(С)БО 16 встановлено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Отже, єдиною законодавчо визначеною підставою для формування суб`єктом господарювання витрат господарської діяльності є їх фактичне понесений останнім, що призвело до зменшення власного капіталу такого суб`єкта господарювання. Витрати повинні бути підтверджені первинними документами.

При цьому, безпідставним є твердження відповідача про те, що виплачені суми роялті повинні розглядатися не як витрати, а як зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками, адже ТОВ «Люксоптика Холдінг» отримувало роялті в межах договірних відносин від позивача та на підставі належно оформлених первинних документів (актів надання послуг). ТОВ «Люксоптика Холдінг» не вносило до складу статутного капіталу позивача права на ТМ ЛЮКСОПТИКА, так само як і не здійснювало будь-яких дій (не приймало рішень) щодо зменшення статутного капіталу товариства позивача, а тому, і відсутні будь-які підстави для кваліфікації даних виплат роялті, як зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу ТОВ «ЛюксоПтика Холдінг».

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позивач правомірно сформував витрати господарської діяльності у розмірі сум сплаченого роялті. Висновки акту перевірки в цій частині не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, з огляду на що, і нарахування грошових зобов`язань за ними є протиправним.

У частині висновків податкового органу про заниження податку на прибуток, внаслідок віднесення до витрат сум компенсації за комунальні послуги, суд зазначає наступне.

Товариство позивача здійснює роздрібну торгівлю оптикою та надає послуги з підбору оптики через мережу магазинів. Тому, в межах господарської діяльності товариство орендує приміщення у фізичних осіб-підприємців за відповідними договорами оренди та суборенди (копії були надані під час проведення перевірки та додано до позовної заяви). Орендодавці за Договорами зобов`язуються забезпечити об`єкти оренди системами освітлення, опалення, водопостачання та системою вентиляції.

Відповідно, плата за договорами оренди включає не лише плату за оренду приміщення, а також компенсацію за комунальні послуги, які надаються товариству для забезпечення електроенергією, водопостачанням, опаленням тощо. Тобто, компенсація за комунальні послуг зазвичай сплачується окремо на підставі рахунків, виставлених орендодавцями. Така модель співпраці з орендодавцями відповідає звичайній бізнес-практиці при оренді приміщень, а також вимогам чинного цивільного, господарського та податкового законодавства.

Натомість, відповідач в акті перевірки (арк.9) вказує, що товариство на порушення п.44.1 ст.44, пп. 134.1.1. п. 134.1 ст.134 ПК України, завищило витрати внаслідок відсутності первинних документів (квитанцій щодо кількісних показників використаних кубів води, газу, кВт світла), які б підтвердили комунальні послуги, сплачені ФОП - орендодавцям майна на загальну суму 1304683 грн.

Як визначено п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Слід наголосити на тому, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського облік», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Статтею 1 вказаного Закону, визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

При цьому, всі компенсаційні виплати (вартість комунальних та інших експлуатаційних послуг) при оренді за своєю суттю є складовою загальної операції - з надання нерухомості в оренду, - відшкодування витрат на оплату комунальних послуг та енергоносіїв, за своєю суттю є відшкодуванням (компенсацією) окремих елементів витрат, з яких складається вартість послуги з оренди майна. Тобто, відшкодування (компенсація) таких витрат є оплатою частини вартості послуги з оренди майна.

Тому, з наведеного слідує, що товариство та його контрагенти за Договорами оренди на власний розсуд правомірно погодили, що первинним документом, який підтверджує факт здійснення компенсації вартості спожитих комунальних послуг, є акт надання послуг. Контрагенти-орендодавці розраховували суми компенсації за окремими видами комунальних послуг (електроенергія, водопостачання, опалення) та виставляли товариству відповідні рахунки на оплату (копії були надані під час перевірки та додані до позовної заяви).

Суд звертає увагу на те, що факт здійснення такої компенсації за комунальні послуги позивачем за Договорами оренди за кожен період часу підтверджується актами надання послуг, що були надані і під час проведення перевірки у повному обсязі.

З даних актів надання послуг вбачається, що вони складені у паперовій формі, з дотриманням обов`язкових реквізитів, визначених ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Тому, такі акти є належним чином оформленими первинними документами для цілей бухгалтерського обліку, що підтверджують сплату Товариством компенсації вартості спожитих комунальних послуг.

Таким чином, на виконання наведених вище норм ПК України та з метою відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій товариства за Договорами оренди (в тому числі в частині компенсації за комунальні послуги) були оформлені належні первинні бухгалтерські документи, які відображають факт здійснення товариством позивача компенсації за спожиті комунальні послуги - акти надання послуг.

Проте, сторона відповідача стверджує, що позивачем не було надано первинних документів, як то квитанцій щодо кількісних показників використаних кубів води, газу, кВт світла, які б підтвердили вказані комунальні послуги за Договорами оренди.

Суд вважає, що виплати, які здійснювало товариство позивача за договорами оренди на користь ФОП, є саме частиною орендної плати за договорами, а не оплатою за спожиті комунальні послуги на користь постачальника таких послуг, а тому, належним і достатнім первинним документом для документального оформлення такої компенсації є акт надання послуг. За таких обставин, надання квитанцій щодо кількісних показників спожитих комунальних послуг не передбачено ні умовами Договорів оренди, ні законодавством, адже такі документи не є первинними та обов`язковими для підтвердження реальності операції з компенсації вартості комунальних послуг і виникнення у товариства права на відповідні податкові наслідки для цілей податку на прибуток.

Тому, квитанції щодо кількісних показників використаних кубів води, газу, кВт світла не можуть вважатися обов`язковими документами для виникнення у товариства права на витрати. Більше того, такі квитанції не є первинними документами, адже не включають жодних відомостей, які б підтверджували реальний рух активів за операцією чи інші обставини щодо фактичного здійснення господарської операції (отримання комунальних послуг, їх оплати тощо).

Отже, саме складені сторонами акти надання послуг разом із рахунками є належними первинними документами, що підтверджують факт виконання господарської операції, оскільки за своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення. Відтак, господарські операції товариства в частині компенсації за спожиті комунальні послуги, за результатами яких товариство сформувало витрати для цілей бухгалтерського обліку та податку на прибуток, є реальними та підтверджені належним чином.

Відтак, відповідач безпідставно та без належного дослідження фактичних обставин справи кваліфікував платежі за господарськими операціями з оренди по ФОП ОСОБА_1 у розмірі 8312,64 грн. та по ФОП ОСОБА_2 у розмірі 12074,30 грн., саме як відшкодування за комунальні послуги.

Також, суд вважає, що висновок відповідача про те, що реєстрація товариством податкової накладної здійснена поза межами періоду, що перевірявся, а тому, не підлягає врахуванню в ході завершеної перевірки, є неправомірним, оскільки контролюючий орган при винесенні податкового повідомлення-рішення зобов`язаний правильно визначити дійсне податкове зобов`язання товариства зі сплати податку з урахуванням усіх фактичних обставин та поданих документів. Станом на 25.09.2020 р. (тобто до дати винесення ППР № 0000430703 від 02.11.2020), товариство нарахувало та сплатило компенсуючі податкові зобов`язання з ПДВ у розмірі та зареєструвало відповідну податкову накладну. Тобто, станом на 02.11.2020, у позивача було відсутнє несплачене податкове зобов`язання з ПДВ у розмірі 96235,58 грн., яке б могло бути підставою для винесення ППР. За таких обставин ППР № 0000430703, яке прийняв відповіадч, призведе до виникнення обов`язку повторно сплатити вже повністю сплачені податкові зобов`язання з ПДВ. При цьому, товариство, починаючи з 02.10.2020 р. передало всі свої активи та обов`язки правонаступнику ТОВ «ІНТЕРОКО» (в тому числі починаючи з 02.10.2020 р. анульовано його свідоцтво платника ПДВ), а тому, вже не зможе відкоригувати податкові зобов`язання, які вже були сплачені при реєстрації податкової накладної № 7024.

Таким чином, Офіс великих платників податків при складанні акту перевірки неправомірно та безпідставно не врахував дані обставини і зареєстровану податкову накладну, а ППР № 0000430703 підлягає скасуванню в частині нарахування податкових зобов`язань з ПДВ у розмірі 96236 грн. та штрафних санкцій у розмірі 24058,89 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення - скасуванню, з урахуванням того, що під час розгляду даного спору в суді, позивачем було у достатній мірі доведено безпідставність висновків акта перевірки та відповідних донарахувань на його підставі. Натомість, стороною відповідача так і не було спростовано доводів, покладених позивачем в основу позовної заяви та лише відображено висновки податкового органу, викладені в акті перевірки.

Згідно норм ч. 1 ст. 139 КАС України, сплачена позивачем сума судового збору підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача у розмірі 1,5% від ціни заявленого позову (в частині донарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтероко» податкових зобов`язань з ПДВ на суму 96236 грн. та штрафних санкцій у розмірі 24058,89 грн.), що дорівнює 1804,42 грн., але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дорівнює 2270 грн. Інша сума сплаченого судового збору, є надміру сплаченою.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242 - 246, 255, 263 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтероко» до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, як відокремлений підрозділ у складі Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної податкової служби № 0000420501 та № 0000430703 від 02.11.2020 в частині донарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтероко» податкових зобов`язань з ПДВ на суму 96236 грн. та штрафних санкцій у розмірі 24058,89 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, як відокремлений підрозділ у складі Державної податкової служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтероко» сплачений судовий збір у розмірі 2270 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень).

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтероко» (ЄДРПОУ 31905094, 04053, м. Київ, вул.. Воровського, 9-б);

Відповідач: Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, як відокремлений підрозділ у складі Державної податкової служби України (ЄДРПОУ 44082145, адреса: 04119, місто Київ, вул. Дегтярівська, будинок 11Г).

Суддя В.І. Келеберда