Постанова

від 27.09.2022 по справі 320/10894/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/10894/21 Суддя першої інстанції: Балаклицький А. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2022 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Собків Я.М.,

при секретарі - Ткаченко В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Київській області до Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат", Товариства з обмеженою відповідальністю "Обухівське" про визнання недійсним договору дарування, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення в дохід держави об`єкту нерухомого майна,

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2021 року позивач - Головне управління ДПС у Київській області звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат", Товариства з обмеженою відповідальністю "Обухівське" про визнання недійсним договору дарування, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення в дохід держави об`єкту нерухомого майна, в якому просив:

- визнати недійсним договір дарування від 07.07.2021 року №461, укладений між Товариством з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" (код ЄДРПОУ 00372536) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Обухівське" (код ЄДРПОУ 43008254);

- застосувати наслідки, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України, та стягнути в дохід держави об`єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 91904532204), який розташований за адресою: Київська область, Білоцерківський район, м. Узин, вул. Жовтнева (Незалежності), буд. 74.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач - Головне управління Державної податкової служби у Київській області звернувся із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити повністю.

25 серпня 2022 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 34549, від представника відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого, відповідач повністю заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою, наголошує, що договір дарування № 461 від 07.07.2021 року укладений у повній відповідності до норм чинного законодавства, більше того, звертає увагу, що на даний час договір дарування є припиненим, фактично сторонами не виконаний, а тому він не може бути визнаний недійсним із застосуванням наслідків, передбачених ч.3 ст. 228 ЦК України.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в рамках адміністративної справи №320/8042/21 оскаржуються податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 31.03.2020 року №0003873201, №0003863201, №0003853201, №0003843201, №0003833201, таким чином, відповідно до положень пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України грошові зобов`язання, визначені у вищезазначених податкових повідомленнях-рішеннях, в силу закону вважаються неузгодженими та, відповідно, не набули статусу податкового боргу, таким чином, у податкового органу не настало право на стягнення податкового боргу, що унеможливлює і дії податкового органу по погашенню податкового боргу за рахунок майна платника податків, тому стверджувати про суперечність договору дарування нежитлового приміщення при недотриманні передбаченої законодавством процедури стягнення податкового боргу є передчасним.

Колегія суддів, враховуючи доводи апеляційної скарги, вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з виписки з матеріалів справи, Товариство з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» (ідентифікаційний код: 00372536, місцезнаходження: 09161, Київська область, Білоцерківський район, м. Узин, вул. В. Симиренка, буд. 2) з 20.10.2003 року зареєстровано як юридична особа, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як зазначив контролюючий орган, 05.07.2021 року грошові зобов`язання, визначені Товариству з додатковою відповідальністю «Узинський цукровий комбінат» на підставі прийнятих Головним управлінням ДПС у Київській області податкових повідомлень-рішень від 31.03.2020 №0003873201, №0003863201, №0003853201, №0003843201, №0003833201 на загальну суму 172 562 939,45 грн., набули статус узгоджених у зв`язку з прийняттям Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду постанови від 05.07.2021 року у справі №320/3824/20 про відмову у задоволенні позовних вимог ТДВ «Узинський цукровий комбінат» про скасування вказаних податкових повідомлень-рішень.

Також вказав, що відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, станом на 05.07.2021 року за ТДВ "Узинський цукровий комбінат" було зареєстровано право власності, зокрема на об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер №91904532204, який розташований за адресою: Київська область, Білоцерківський район, м. Узин, вул. Жовтнева (Незалежності), буд. 74.

Втім, 07.07.2021 року Товариством з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" (дарувальник) укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю "Обухівське" (обдаровуваний) договір дарування нежитлового приміщення, за умовами якого дарувальник передає безоплатно у власність, а обдаровуваний приймає як дарунок нежитлове приміщення комплекс нежитлових будівель: літ. "А", "Б", "В", "Г", "Д", "Ж", "З" та споруди, яке знаходиться за адресою: Київська область, Білоцерківський район, місто Узин, вулиця Жовтнева (Незалежності), будинок 74.

Вважаючи, що укладення вказаного договору та відчуження активів нерухомого майна здійснено виключно з метою ухилення від сплати узгоджених грошових зобов`язань за згаданими податковими повідомленнями-рішеннями, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, контролюючий орган звернувся до суду про визнання його недійсним та стягнення на користь держави всього отриманого Товариством з обмеженою відповідальністю «Обухівське» за договором.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до п. 191.1 ст. 191 Податкового кодексу України контролюючі органи виконують такі функції: здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів, у тому числі проводять відповідно до законодавства перевірки та звірки платників податків (п.п.191.1.1.); звертаються до суду у випадках, передбачених законодавством (п.п.191.1.45.).

За змістом п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючому органу, серед іншого, надається право: для здійснення функцій, визначених законом, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (п.п.20.1.4.); у разі виявлення порушення вимог податкового чи іншого законодавства України, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, надсилати платникам податків письмові запити щодо надання засвідчених належним чином копій документів (п.п.20.1.14.); визначати у порядку, встановленому цим Кодексом, суми податкових та грошових зобов`язань платників податків (п.п.20.1.18.); застосовувати до платників податків передбачені законом фінансові (штрафні) санкції (штрафи) за порушення податкового чи іншого законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи; стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов`язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України (п.п.20.1.19.).

Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1. статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Правовою підставою позову контролюючим органом вказано статтю 215 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (далі - Постанова Пленуму) зазначено, що нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Відповідно до пункту 7 Постанови Пленуму виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК.

Для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України (254к/96-ВР); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як встановлено частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків.

Згідно з частиною 3 статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вона (вони), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Встановлюючи правовий наслідок правочину, який вчинено без додержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, частина третя статті 208 Цивільного кодексу України, так само, як і інші правові норми, не визначають ознаки такого правочину. До кола таких правочинів належать, зокрема правочини, які вчинені з метою ухилення від оподаткування, отримання незаконної податкової вигоди.

Доводячи, що правочин між ТДВ "Узинський цукровий комбінат" та ТОВ "Обухівське" вчинено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, позивач покликається на те, що укладаючи договір дарування та передаючи основні активи підприємства, при цьому маючи податковий борг на суму 172562939,45 грн., посадові особи ТДВ "Узинський цукровий комбінат" завідомо умисно вчинили дані дії, ухиляючись від сплати грошових зобов`язань з подальшою метою їх невиконання.

Позивачем наголошено щодо існування податкового боргу Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" на суму 172562939,45 грн. згідно податкових повідомлень-рішень від 31.03.2020 року №0003873201, №0003863201, №0003853201, №0003843201, №0003833201, після винесення Верховним Судом постанови від 05.07.2021 року, проте станом на дату розгляду справи в суді першої інстанції такі твердження контролюючого органу не відповідали дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Так, згідно з положеннями підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов`язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України передбачено, що у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 робочих днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов`язання платник податків зобов`язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 робочих днів, наступних за днем такого узгодження.

Відповідно до підпункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Таким чином, у разі незгоди з податковим повідомленням-рішенням, яким платнику податків визначено грошове зобов`язання, останній має право оскаржити таке податкове повідомлення-рішення в адміністративному чи судовому порядку. Протягом строку оскарження грошове зобов`язання вважається неузгодженим.

Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДПС у Київській області проведено фактичну перевірку Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" за результатами якої прийнято податкові повідомлення-рішення №0003873201 від 31.03.2020 року; №0003863201 від 31.03.2020 року; №0003853201 від 31.03.2020 року; №0003843201 від 31.03.2020 року; №0003833201 від 31.03.2020 року.

Товариство з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" скористалося своїм правом на оскарження вказаних податкових повідомлень-рішень у судовому порядку.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10.07.2020 року у справі №320/3824/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2020 року, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Київській області №0003873201 від 31.03.2020 року, №0003863201 від 31.03.2020 року, №0003853201 від 31.03.2020 року, №0003843201 від 31.03.2020 року, №0003833201 від 31.03.2020 року.

Постановою Верховного Суду від 05.07.2021 року у справі №320/3824/20 касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області задоволено, рішення Київського окружного адміністративного суду від 10.07.2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2020 року у справі №320/3824/20 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено повністю.

Статтею 359 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Відповідно до зазначеної норми, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05.07.2021 року у справі №320/3824/20 набрала законної сили 05.07.2021 року.

Таким чином, враховуючи положення пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України грошові зобов`язання ТДВ "Узинський цукровий комбінат" на суму 172562939,45 грн., визначені зазначеними вище податковими повідомленнями-рішеннями, мали бути сплачені протягом десяти робочих днів, тобто до 19.07.2021 року включно, за інакших обставин з 20.07.2021 року грошові зобов`язання набувають статусу податкового боргу.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що Товариство з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" скористалося своїм правом на повторне звернення до суду щодо оскарження податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС у Київській області від 31.03.2020 року №0003873201, №0003863201, №0003853201, №0003843201, №0003833201 з інших підстав та 06.07.2021 року ухвалою Київського окружного адміністративного суду було відкрито провадження в адміністративній справі №320/8042/21.

Таким чином, відповідно до положень пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України грошові зобов`язання, визначені у вищезазначених податкових повідомленнях-рішеннях, в силу закону вважаються неузгодженими та, відповідно, не набули статусу податкового боргу.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо необґрунтованості покликань позивача на те, що грошові зобов`язання Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" на суму 172562939,45 грн. набули статусу податкового боргу 19.07.2021 року, адже вказане спростовується встановленими вище обставинами.

Відповідно до п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно з пунктом 59.3 статті 59 Податкового кодексу України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання.

Пунктом 95.1 статті 95 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (п. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що станом на дату розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем не подано позов про стягнення з ТДВ "Узинський цукровий комбінат" податкового боргу на суму 172562939,45 грн.

Також, станом на час звернення до суду із даним позовом (07.09.2021 року) позивачем навіть не розпочато процедуру стягнення податкового боргу на суму 172562939,45 грн., хоча за твердженням позивача укладання спірного договору дарування використовується для унеможливлення стягнення такого боргу за рахунок майна платника податків.

Таким чином, як вірно зауважено судом першої інстанції, у податкового органу не настало право на стягнення податкового боргу, що унеможливлює і дії податкового органу по погашенню податкового боргу за рахунок майна платника податків, тому стверджувати про суперечність договору дарування земельної ділянки при недотриманні передбаченої законодавством процедури стягнення податкового боргу є передчасним.

Крім того, відповідно до матеріалів справи, згідно рішення №6 єдиного Учасника Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" від 02.07.2021 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фьєра Лорена" (країна резиденства Хорватія) надано дозвіл Товариству з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" на дарування та укладення договорів дарування нерухомого майна, зокрема й щодо об`єкту нерухомого майна з реєстраційним номером №91904532204, який розташований за адресою: Київська область, Білоцерківський район, м. Узин, вул. Жовтнева (Незалежності), буд. 74, з Товариством з обмеженою відповідальністю "Обухівське".

Справжність підпису Ченіч Ольги, єдиного Учасника Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фьєра Лорена" на рішенні №6 від 02.07.2021 засвідчено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Заставенко А.В., реєстровий номер 450.

Наявність рішення єдиного Учасника Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фьєра Лорена" №6 від 02.07.2021, прийнятого до ухвалення Верховним Судом постанови від 05.07.2021 у справі №320/3824/20, спростовує твердження податкового органу про наявність умислу у Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" на укладення правочину, який суперечить інтересам держави і суспільства.

До того ж право на укладення такого договору дарування передбачено Статутом Товариства з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" (затверджено рішенням №1 Учасника ТДВ "Узинський цукровий комбінат" 01.12.2020), у пункті 9.3 якого вказано, що для виконання завдань та досягнення цілей, передбачених Статутом, Товариство має право передавати юридичним та фізичним особам, в тому числі безкоштовно, продавати, обмінювати, здавати в оренду, надавати у тимчасове користування споруди, обладнання, транспортні засоби та інші матеріальні цінності, що є на балансі.

Колегія суддів вважає недоцільними доводи апелянта про те, що ТДВ "Узинський цукровий комбінат" відчужило об`єкт нерухомого майна, а саме нежитлове приміщення реєстраційний номер №91904532204, який розташований за адресою: Київська область, Білоцерківський район, м. Узин, вул. Жовтнева (Незалежності), буд. 74 спершу на користь ТОВ "Роза-Л", з огляду на те, що як зазначено самим апелянтом, такі реєстраційні дії були відмінені, а об`єкти нерухомого майна повернуті у власність ТДВ «Узинський цукровий комбінат».

Що стосується доводів апелянта про відчуження нежитлового приміщення реєстраційний номер №91904532204, який розташований за адресою: Київська область, Білоцерківський район, м. Узин, вул. Жовтнева (Незалежності), буд. 74, на користь ТОВ "Обухівське", варто наголосити, що пунктом 8 договору дарування нежитлового приміщення від 07.07.2021 передбачено, що обдаровуваний набуває право власності на нежитлове приміщення з моменту прийняття дарунку, підписання цього договору, його нотаріального посвідчення та державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Однак, належних та допустимих доказів, зокрема актів прийому-передачі, які б вказували на факт передачі ТОВ "Обухівське" нежитлового приміщення реєстраційний номер №91904532204, який розташований за адресою: Київська область, Білоцерківський район, м. Узин, вул. Жовтнева (Незалежності), буд. 74, позивачем не надано ані до суду першої ані до суду апеляційної інстанції.

Більше того, з матеріалів справи вбачається, що 19.11.2021 року між Товариством з додатковою відповідальністю "Узинський цукровий комбінат" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Обухівське" укладено договір про розірвання договору дарування нежитлового приміщення реєстраційний номер №91904532204, який розташований за адресою: Київська область, Білоцерківський район, м. Узин, вул. Жовтнева (Незалежності), буд. 74, відповідно до якого сторони відмовилися від договору дарування приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Заставенко А.В., зареєстрованим в реєстрі за номером 461 від 07.07.2021 на підставі цього договору відмови від правочину за взаємною згодою сторін у порядку статті 214 Цивільного кодексу України.

Враховуючи встановлені обставини справи, судом першої інстанції вірно наголошено, що оскільки договір дарування приміщення від 07.07.2021 року є розірваним, він не створює жодних правових наслідків, зобов`язання за ним є припиненим, що виключає можливість застосування наслідків, передбачених ч.3 ст. 228 ЦК України.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (номер інформаційної довідки 285896076, сформованої 22.11.2021 року) наявні відомості про реєстрацію за ТДВ "Узинський цукровий комбінат" права власності на нежитлове приміщення реєстраційний номер №91904532204, який розташований за адресою: Київська область, Білоцерківський район, м. Узин, вул. Жовтнева (Незалежності), буд. 74.

Щодо решти аргументів сторін, суд звертає увагу, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року - без змін.

Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя: Я.Б.Глущенко

Я.М.Собків

Повний текст виготовлено 27 вересня 2022 року.