Постанова

від 27.09.2022 по справі 380/3263/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 380/3263/22 пров. № А/857/11671/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Гудима Л.Я.,

суддів: Довгополова О.М., Святецького В.В.,

за участю секретаря судового засідання: Приступи Р.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-БАКАЛІЯ» на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2022 року, головуючий суддя Коморний О.І., ухвалене о 10:34 год. у м. Львові, повний текст якого складено 11.07.2022 року, у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-БАКАЛІЯ» до Львівської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування рішень,-

ВС ТА Н О В И В :

В лютому 2022 року позивач ТзОВ «ЄВРО-БАКАЛІЯ» звернулося в суд з позовом до Львівської митниці Державної митної служби України, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.12.2021 року №0000090/7.4-19; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 17.12.2021 року №0000089/7.4-19.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач придбав та ввіз на митну територію України товар Європейського преференційного походження, про що був запевнений продавцем. В силу ст. 43 МКУ преференційне походження підтверджене належними чином.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2022 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ТзОВ «ЄВРО-БАКАЛІЯ» оскаржило його в апеляційному порядку, яке, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, не надано належної правової оцінки наявним доказам, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивачем отримано сертифікати походження якими підтверджено, що зазначені в фактурах товари мають походження із Європейського Союзу. При цьому декларація інвойс є офіційним документом у відповідності до якого настають чітко визначені законом юридичні наслідки, доказів визнання недійсним декларації інвойс, підробленим чи не дійсним матеріали справи не містять.

В судовому засіданні представник позивача підтримав подану апеляційну скаргу, вважає оскаржене рішення суду незаконним та повністю підтримав доводи, зазначені у апеляційній скарзі.

Представник відповідача заперечив проти апеляційної скарги, вважає оскаржене рішення суду законним та обґрунтованим та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Львівською митницею Державної митної служби України в період з 08.11.2021 року по 09.11.2021 року проведено документальну невиїзну перевірку дотримання ТзОВ «ЄВРО-БАКАЛІЯ» (ЄДРПОУ 43302064) вимог законодавства України з питань митної справи щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів за митними деклараціями від 10.04.2020 року №UA209140/2020/032075, від 23.04.2020 року №UA209140/2020/034746, про що 23.11.2021 року складений акт №32/7.4-19/43302064.

За наслідками проведеної перевірки та на підставі складеного акта перевірки №32/7.4-19/43302064 від 23.11.2021 року відповідачем 17.12.2021 року прийнято:

- податкове повідомлення рішення №0000090/7.4-19 про збільшення позивачеві грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання в сумі 8 860,14 грн (7 088,11 грн. основний платіж, 1 772,03 грн. штрафна (фінансова) санкція);

- податкове повідомлення рішення №0000089/7.4-19 про збільшення позивачеві грошового зобов`язання за платежем мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання в сумі 35 440,53 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення прийняті згідно з викладеними у акті перевірки висновками про порушення позивачем:

- статті 15 Доповнення 1 до Регіональної конвенції, частини 2 статті 48, частини 1 статті 257 Митного кодексу України в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті ввізного мита за митними деклараціями від 10.04.2020 року №UA209140/2020/032075, від 23.04.2020 року №UA209140/2020/034746 на загальну суму 35440,53 гривень;

- підпункту в) пункту 185.1 статті 185, пункту 187.8 статті 187, пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податкове зобов`язання по сплаті податку на додану вартість за митними деклараціями від 10.04.2020 року №UA209140/2020/032075, від 23.04.2020 року №UA209140/2020/034746 на загальну суму 7 088,11 гривень.

Таких висновків при проведенні перевірки відповідач дійшов з огляду на не підтвердження преференційного походження ввезених позивачем товарів.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, щотовар, ввезений позивачем на митну територію України не має підтвердження достовірності заявленого походження, а тому були відсутні підстави застосування щодо нього тарифних преференцій.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом та іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору України.

Платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (пп.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) далі ПК України).

Датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення підакцизних товарів (продукції) на митну територію України є дата подання контролюючому органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов`язання контролюючим органом у визначених законодавством випадках (п.216.4 ст.216 ПК України).

Базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів. При визначенні бази оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, перерахунок іноземної валюти у валюту України здійснюється за курсом валюти, визначеним відповідно до статті 39-1 цього Кодексу (ст.190 ПК України).

Датою виникнення податкових зобов`язань з податку на додану вартість у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення (п.187.8 ст.187 ПК України).

Відповідно до ч.1 ст.271 МК України, мито - це загальнодержавний податок, встановлений Податковим кодексом України та цим Кодексом, який нараховується та сплачується відповідно до цього Кодексу, законів України та міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому, одним із видів мита є ввізне мито (п.1 ч.2 ст.271 МК України), яке встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України (ст.272 МК України).

Пунктом першим частини 1 статті 276 МК України визначено, що платниками мита є особа, яка ввозить товари на митну територію України чи вивозить товари з митної території України у порядку та на умовах, встановлених цим Кодексом.

За приписами п.1 ч.1 ст. 279 МК України базою оподаткування митом товарів, що переміщуються через митний кордон України, є зокрема для товарів, на які законом встановлено адвалорні ставки мита, - митна вартість товарів.

Обов`язок із сплати митних платежів виникає, зокрема: у разі ввезення товарів на митну територію України - з моменту фактичного ввезення цих товарів на митну територію України (ч.1 ст.289 МК України).

Відповідно до ч.4 ст.280 МК України, ввізне мито на товари, митне оформлення яких здійснюється в порядку, встановленому для підприємств, нараховується за ставками, встановленими Митним тарифом України.

Ввізне мито є диференційованим щодо товарів, що походять з держав, які спільно з Україною входять до митних союзів або утворюють з нею зони вільної торгівлі. У разі встановлення будь-якого спеціального преференційного митного режиму згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються преференційні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України.

До товарів, що походять з України або з держав - членів Світової організації торгівлі, або з держав, з якими Україна уклала двосторонні або регіональні угоди щодо режиму найбільшого сприяння, застосовуються пільгові ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України, якщо інше не встановлено законом.

До решти товарів застосовуються повні ставки ввізного мита, встановлені Митним тарифом України (ч.5 ст.280 МК України).

Статтею 281 МК України передбачені тарифні пільги (тарифні преференції), зокрема, допускається встановлення тарифних пільг (тарифних преференцій) щодо ставок Митного тарифу України у вигляді звільнення від оподаткування ввізним митом, зниження ставок ввізного мита або встановлення тарифних квот відповідно до законодавства України та для ввезення товарів, що походять з держав, з якими укладено відповідні міжнародні договори (ч.1 ст. 281 МК України).

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 36 МК України країна походження товару визначається з метою оподаткування товарів, що переміщуються через митний кордон України, застосування до них заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, заборон та/або обмежень щодо переміщення через митний кордон України, а також забезпечення обліку цих товарів у статистиці зовнішньої торгівлі.

Країною походження товару вважається країна, в якій товар був повністю вироблений або підданий достатній переробці відповідно до критеріїв, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 6 статті 36 МК України положення цього Кодексу застосовуються для визначення походження товарів, на які при ввезенні їх на митну територію України поширюється режим найбільшого сприяння (непреференційне походження), з метою застосування до таких товарів передбачених законом заходів тарифного та нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Повністю вироблені або піддані достатній переробці товари преференційного походження визначаються на основі законів України, а також міжнародних договорів України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (ч.7 ст. 36 МК України).

Отже, основною умовою для застосування пільгової ставки ввізного мита є підтвердження країни походження товару.

Відповідно до ч.1 ст. 43 МК України документами, що підтверджують країну походження товару, є сертифікат про походження товару, засвідчена декларація про походження товару, декларація про походження товару, сертифікат про регіональне найменування товару.

Країна походження товару заявляється (декларується) митному органу шляхом зазначення назви країни походження товару та відомостей про документи, що підтверджують походження товару, у митній декларації.

Сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару. У разі втрати сертифіката приймається його офіційно завірений дублікат.

Засвідчена декларація про походження товару - це декларація про походження товару, засвідчена державною організацією або компетентним органом, наділеним відповідними повноваженнями.

Декларація про походження товару - це письмова заява про країну походження товару, зроблена у зв`язку з вивезенням товару виробником, продавцем, експортером (постачальником) або іншою компетентною особою на комерційному рахунку чи будь-якому іншому документі, який стосується товару (ч.ч. 2 6 ст. 43 МК України).

Згідно з ч.1 ст. 45 МК України у разі виникнення сумнівів з приводу дійсності документів про походження товару чи достовірності відомостей, що в них містяться, включаючи відомості про країну походження товару, орган доходів і зборів може звернутися до компетентного органу, що видав документ, або до компетентних організацій країни, зазначеної як країна походження товару, із запитом про проведення перевірки цих документів про походження товару чи надання додаткових відомостей.

10.04.2008 року Україна шляхом ратифікації Протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі (далі - СОТ) приєдналася до Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (далі - ГАТТ), чим взяла на себе зобов`язання, серед іншого, дотримуватися положень ГАТТ/СОТ. Згідно з частиною першою статті 8 ГАТТ держави-члени СОТ визнають необхідність скорочення до мінімуму обсягу і складності імпортних та експортних формальностей, а також зменшення і спрощення вимог щодо імпортної та експортної документації.

Відповідно до п.1 ст.29 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони вчиненої 21.03.2014 року та 27.06.2014 року в м.Брюсселі та ратифікованої Законом України № 1678-VII від 16 вересня 2014 року (далі - Угода). Кожна Сторона зменшує або скасовує ввізне мито на товари, що походять з іншої Сторони, відповідно до Графіків, встановлених у Додатку I-A до цієї Угоди (далі - Графіки).

При цьому, частиною 1 статті 16 Протоколу №1 «Щодо визначення концепції «Походження товарів» і методів адміністративного співробітництва» (далі Протоколу №1) вищевказаної Угоди товари, що походять з Європейського Союзу, і товари, що походять з України, після ввезення до України чи Європейського Союзу відповідно підпадають під дію цієї Угоди за умови подання одного з таких документів: сертифікат з перевезення товару EUR.1, зразок якого наведений у Додатку III до цього Протоколу; у випадках, вказаних у статті 22(1) цього Протоколу, - декларація, що надалі іменуватиметься «декларацією інвойс», надана експортером до інвойса, повідомлення про доставку чи будь-якого іншого комерційного документа, який описує розглядувані товари достатньо детально для того, щоб їх можна було ідентифікувати; текст декларації інвойс наведений у Додатку IV до цього Протоколу.

Згідно з ч.5 ст. 334 МК України з метою здійснення митного контролю після випуску товарів митні органи мають право направляти письмові запити та отримувати документи або їх засвідчені копії, інформацію (у тому числі в електронній формі), що стосуються переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, випуску товарів та їх використання на митній території України або за її межами.

Відповідно до Закону України «Про приєднання України до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження» від 08.11.2017 року №2187-VІІІ Україна приєдналася до Регіональної конвенції про пан-євро-середземноморські преференційні правила походження (далі - Регіональна конвенція).

Частиною 2 статті 31 Доповнення І до Регіональної конвенції передбачено, що з метою належного застосування цієї Конвенції Договірні Сторони повинні допомагати один одному, через компетентні митні адміністрації у перевірці достовірності сертифікатів з перевезення товару EUR.1 та EUR-MED, декларацій про походження і декларацій про походження EUR-MED та правильності інформації, що міститься в цих документів.

Подальші перевірки підтверджень походження мають здійснюватися у довільному порядку або тоді, коли митні органи Договірної сторони-імпортера мають обґрунтовані сумніви в достовірності таких документів, статусі походження відповідних товарів або виконанні інших вимог цієї Конвенції (ч. 1 ст. 32 Доповнення І до Регіональної конвенції).

За приписами ч. 5 ст. 32 Доповнення І до Регіональної конвенції митні органи, на запит яких була здійснена перевірка, мають бути якнайшвидше повідомлені про її результати. Ці результати повинні чітко вказувати на те, чи є перевірені документи достовірними та чи розглядувані товари можуть бути визнані такими, що походять з однієї з Договірних Сторін і відповідають іншим вимогам цієї Конвенції.

Згідно з ч. 3 ст. 32 Доповнення І до Регіональної конвенції перевірка має бути здійснена митними органами Договірної сторони - експортера. Для виконання цього завдання вони мають право вимагати будь-яких доказів і здійснювати будь-яку перевірку рахунків експортера та інші перевірки, які вважатимуть належними.

Таким чином, з наведеного слідує, що митним органом імпортера може бути надіслано митному органу Договірної сторони - експортера запит на перевірку достовірності поданих до митного оформлення документів, зокрема декларації - інвойса з метою перевірки, зазначеної в ній інформації та підтвердження походження імпортованого товару. Таку перевірку може бути здійснено як у довільному порядку (вибіркова перевірка) так і за наявності у митного органу обґрунтованих сумнівів у достовірності таких документів.

У даній справі спірні правовідносини виникли у зв`язку із наявністю відповіді від 13.07.2021 року компетентного органу Республіки Польща, що «Митні органи Польщі підтверджують справжність документів, що підтверджують походження товару. Однак ми не можемо підтвердити походження товару, оскільки експортер не надав відповідні документи, які б підтверджували статус походження».

Таким чином, митним органом Республіки, як уповноваженим державним органом країни експортера, не підтверджено преференційне походження з Європейського союзу товарів ввезених позивачем за вказаними вище митними деклараціями.

Апеляційний суд зазначає, що наведені у апеляційній скарзі доводи апелянта про те, що позивач правомірно вказав у митних деклараціях країну походження товарів Європейський Союз (EU) і скористався відповідними преференціями, не спростовують висновків суду, оскільки у даному випадку, суттю цього спору є не підтвердження саме походження товару як такого, а також правильність та наявність документального підтвердження заявленої позивачем митної вартості товарів та її складових, а правомірність надання позивачеві саме преференції, яке встановлюється шляхом перевірки преференційного походження товарів.

Відповідно до ч. 6 ст. 32 Доповнення І до Регіональної конвенції якщо у випадку обґрунтованих сумнівів відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів, митні органи, що подали запит, повинні за відсутності виняткових обставин відмовити у наданні права на преференції.

Разом з тим, митний орган країни імпортера не повинен спростовувати походження товарів не з Європейського Союзу і не повинен доводити інше походження товарів, він лише приймає до уваги відомості уповноваженого органу країни експорту, вивезення та надалі вчиняє дії, передбачені Угодою, а саме - приймає рішення щодо правомірності надання суб`єкту господарювання певної преференції.

Чинним митним законодавством України та міжнародним договором передбачено чіткий алгоритм дій митного органу, у випадку отримання відповіді компетентного органу, за результатами перевірки документів про преференційне походження товару, яка, зокрема, не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів. Митному органу не надається повноважень, права діяти на власний розсуд за вказаних обставин, не надається право перевіряти додатково надану йому інформацію, не надано право здійснювати будь-які інші дії з цього приводу, не надано право оцінювати надану інформацію з будь-якого боку. Вказаний алгоритм дій контролюючого органу не передбачає аналізу ним додаткових доказів (документів), наданих декларантом для підтвердження відомостей про заявлену країну походження товару.

У випадку отримання від вказаних органів відомостей щодо не підтвердження преференційного походження товару з Європейського Союзу, митний орган саме зобов`язаний за відсутності виняткових обставин, а не має права, відмовити у наданні права на преференції. Таке ж рішення він повинен прийняти і у разі, якщо відповідь на запит про перевірку не надійшла протягом десяти місяців з дати подання цього запита, або якщо відповідь не містить достатньої інформації для визначення достовірності розглядуваного документа або справжнього походження товарів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2021 року у справі № 240/7093/19, адміністративне провадження № К/9901/1715/20.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду попередньої інстанції про те, що ввезений позивачем на митну територію України не має підтвердження достовірності заявленого походження, а тому були відсутні підстави застосування щодо нього тарифних преференцій, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1ст. 77 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованогост.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО-БАКАЛІЯ» залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06 липня 2022 року у справі №380/3263/22 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді О. М. Довгополов В. В. Святецький Повний текст постанови складено 28.09.2022 року.

Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду