Рішення

від 15.09.2022 по справі 530/1354/21

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/1354/21

2/530/42/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А І Н И

15.09.2022 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Стрілець Л.Г., представника позивача СТОВ "Воскобійники", адвоката Любченка О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Зіньків цивільну справу за позовною заявою

Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Воскобійники", місце знаходження: с. Воскобійники, Шишацького району, Полтавської області до ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ОСОБА_2 , адреса реєстрації та місце проживання АДРЕСА_1 ,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Глушенко Вячеслав Васильович, місце знаходження: м.Зіньків, вул.Козацька, 1А, Полтавської області про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації речового права, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Позивач, СТОВ "Воскобійники" звернулося до Зіньківського районного суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ОСОБА_2 , адреса реєстрації та місце проживання АДРЕСА_1 ,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Глушенко Вячеслав Васильович, місце знаходження: м.Зіньків, вул.Козацька, 1А, Полтавської області про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації речового права.

Ухвалою Зіньківського районного суду Полтавської області від 11.10.2021 року відкрито провадження в цивільній справі позовного провадження. Сторонам по справі направлено ухвалу про відкриття провадження, відповідачу разом з копіями позовної заяви та доданими до неї документами та судові повістки про час дату та місце судового засідання, отримані відповідачами.

30.12.2021 року представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Жага Е.Г. подано відзив на позов, у якому зазначено, що 10.10.2020 року було укладено договір про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (договір емфітевзису) на земельну ділянку з кадастровим номером 5321382000:00:019:0020, площею 5,13 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Загрунівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку, згідно відомостей якої вищевказаний правочин зареєстровано в Зіньківському районному нотаріальному окрузі в державному реєстрі прав за номером запису про право 38606688. На момент підписання договору, акту прийому-передачі земельної ділянки, ОСОБА_1 не повідомляла про існуючий договір оренди належної їй земельної ділянки з СТОВ «Воскобійники».

Виходячи з цього, після укладення договору оренди землі між СТОВ «Воскобійники та ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 5321382000:00:019:0020, площею 5,13 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Загрунівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, договір мав бути обов`язково зареєстрованим, шляхом внесення записів про реєстрацію земельних ділянок та прав на них до бази даних державного реєстру земель. У зв`язку з цим договір оренди землі між СТОВ «Воскобійники» та ОСОБА_1 був не зареєстрований та не внесений запис про реєстрацію земельних ділянок та прав на них до бази даних Державного реєстру земель, виходячи з цього даний договір можна вважати фактично не укладеним, у зв`язку з нездійсненням його державної реєстрації.

Тому при перевірці, приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Глушко Вячеславом Васильовичем, відомостей в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва та відомостей з Державного земельного кадастру (відповідно до ст. 46 ЗУ «Про нотаріат») інформації про реєстрацію даного договору не виявлено. Таким чином, договір, між ОСОБА_1 та СТОВ "Воскобійники" на момент його укладення підлягав обов`язковій державній реєстрації. Враховуючи зазначене представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог СТОВ "Воскобійники" повністю ( а.с.81-83).

17.01.2022 у СТОВ "Воскобійники" надало відповідь на відзив в якому зазначило, що із копії договору оренди землі, укладеного між СТОВ «Воскобійники» та гр. ОСОБА_1 01.01.2009 року останній було зареєстровано у Зіньківському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» 11 червня 2010 року за номером 041055501517. Згідно ч. 2 ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди між ОСОБА_1 та СТОВ «Воскобійники»), право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Відповідно до відмітки, яка міститься на сторінці 4 договору оренди землі від 01.01.2009 року, «Договір зареєстровано у Зіньківському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 11.06.2010 року за № 041055501517, підпис посадової особи, яка провела державну реєстрацію». Таким чином, усі чинні на момент укладення договору оренди землі від 01.01.2009 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Воскобійники» законодавчі вимоги та приписи були належним чином виконаними. Просить відхилити відзив представника Відповідача на позовну заяву за безпідставністю та задовольнити позовні вимоги СТОВ «Воскобійники» у повному обсязі (а.с.95-98).

В судовому засіданні представник позивача СТОВ "Воскобійники", адвокат Любченко О.О., та представник за довіреністю ОСОБА_7 позовні вимоги підтримали, просили їх задовільнити.

Відповідач ОСОБА_1 не з`явилася у матеріалах справи мається заява про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Жага Е.Г. не з`явилися, від представника надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача ОСОБА_2 та її представника, проти задоволення позовних вимог заперечували.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Глушенко Вячеслав Васильович не з`явився, надіслав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»,ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервалу часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Суд, заслухавши представника позивача СТОВ "Воскобійники", адвоката Любченко О.О. та представника за довіреністю ОСОБА_7, які підтримали позовні вимоги та просили їх задовільнити, зачитавши заяви та клопотання учасників справи, дослідивши наявні матеріали справи, знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі, що підлягають до задоволення.

24 лютого 2022 року указом Президента України № 64/2022, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

14 березня 2022 року указом Президента України № 133/2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

21 квітня 2022 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 19.04.2022 № 7300, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, до 25 травня 2022 року.

22 травня 2022 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18.05.2022 № 7389, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 25 травня 2022 року строком на 90 діб, до 23 серпня 2022 року.

17 серпня 2022 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12.08.2022 № 7664, за яким воєнний стан в Україні продовжено з 05:30 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, до 21 листопада 2022 року.

Відповідно до рішення Ради Суддів України від 24 лютого 2022 року № 9 щодо вжиття невідкладних заходів для забезпечення сталого функціонування судової влади в Україні Верховна Рада України 24 лютого 2022 року на позачерговому засіданні запровадила воєнний стан через вторгнення Росії в Україну.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінено територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місце знаходження судів.

Рада суддів України вирішила звернути увагу усіх судів України, що навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану робота судів не може бути припинена, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист.

З урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю - рекомендувати зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процессу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов`язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Законом України «Про оренду землі», Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно ст.ст.116, 125 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Відповідно до ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Частиною 1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди є, зокрема: об`єкт оренди; строк дії договору оренди.

За ст.16 Закону України «Про оренду землі» - укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Згідно ст.18 Закону України «Про оренду землі» та ч.2 ст.125 ЗК України, договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації. Стаття 20 Закону України «Про оренду землі» зазначає, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України встановлено: «1. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.»

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено: «1. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Згідно ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 17 Загальної декларації прав людини, передбачено - ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського Суду від 29.11.1991 р. у справі "Пайн Велей Девелопментс ЛТД" проти Ірландії" та у справі від 20.11.1995 року "Прессе Компанія Навієра СА" проти Бельгії", зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю. Зазначені сподівання, тобто те, на що розраховував позивач, відповідачем порушено.

Судом встановлено, що 01 січня 2009 року між СТОВ «Воскобійники» та гр. ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі відповідно до якого орендодавець ( ОСОБА_1 ) надала, а орендар (СТОВ «Воскобійники») прийняв в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 5321382000:00:019:0020, загальною площею 5,13 га, яка знаходиться на території Загрунівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області. Строк дії зазначеного вище договору склав 25 років (п. 8 договору). Договір зареєстрований у Зіньківському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України» 11 червня 2010 року за номером 041055501517.

Порядок зміни умов договору і припинення його дії врегульовано відповідним розділом договору (п.п. 36-39).

Так, згідно п. 36 договору, зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.

Відповідно до п. 37 договору, його дія припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи-орендаря; в інших випадках, передбачених законом.

Згідно п. 38 договору, його дія припиняється шляхом розірвання за: взаємною згодою сторін; рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається (п. 39 договору).

За невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору (п. 41 договору).

Протягом усього строку дії вищезазначеного договору оренди землі СТОВ «Воскобійники» належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконує усі умови договору. Заборгованість по орендній платі відсутня, що підтверджується карткою рахунку по орендодавцеві « ОСОБА_1 ». Орендна плата за поточний 2021 рік теж є наразі повністю сплаченою СТОВ «Воскобійники» достроково згідно заяви Орендодавця від 12.06.2021 р. у повному обсязі, що підтверджуються платіжним дорученням від 14.06.2021 р. №38938.

Договір оренди землі, укладенй 01.01.2009 року між СТОВ "Воскобійники" та ОСОБА_1 на сьогоднішній день є діючим.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Згідно довідки, виданої Відділом у Зіньківському районі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 19.11.2020 року вих. № 203/106-20 право постійного користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5321382000:00:019:0020, площею 5,13 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Загрунівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, згідно договору, укладеного терміном на 25 років між ОСОБА_1 (податковий номер НОМЕР_1 ) та СТОВ «Воскобійники» (податковий номер 03770721), зареєстровано у Зіньківському районному відділі Полтавської регіональної філії ДП «Центр ДЗК при Держкомземі України», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 11.06.2010 р. за № 041055501517.

Жодної із можливих обставин, що передбачені чинним договором оренди, які могли б стати підставою для припинення його дії, наразі не настало. Зі сторони орендодавця також не надходило на адресу орендаря жодних пропозицій щодо зміни та/або припинення дії договору.

Поряд з цим, зі сторони Відповідача ОСОБА_1 наразі вбачаються ознаки невиконання, як орендодавця за договором оренди землі, взятих на себе договірних зобов`язань, що виразилося в наступному.

Так, у ході інвентаризації земельних ділянок в 2021 році реєстраторами СТОВ «Воскобійники» було виявлено, що гр. ОСОБА_1 порушуючи умови укладеного зі СТОВ «Воскобійники» договору оренди землі від 01.01.2009 року, в 2020 році було укладено на цю ж саму земельну ділянку з кадастровим номером 5321382000:00:019:0020 ще один договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) з іншою фізичною особою - ОСОБА_3 (Відповідач 2), що підтверджується інформаційною довідкою з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 05 квітня 2021 року, згідно відомостей якої вищезазначений правочин зареєстровано в Зіньківському районному нотаріальному окрузі в державному реєстрі прав за номером запису про право 38606688.

29.04.2021 року ОСОБА_1 , надано пояснювальну записку з приводу висвітленого вище питання, зміст якої є наступним:

«Я, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , проживаю за адресою: с. Романівка Зіньківського р-ну Полтавської обл.., є власником однієї земельної ділянки (частки паю), площею 5,13 га (кадастровий номер 5321382000:00:019:0020), розташованого на території Загрунівського старостинського округу, який в 2009 р. передала в оренду строком на 25 років Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Воскобійники», від якого регулярно та у повному обсязі отримую кошти на свій особистий картковий рахунок, відкритий у AT «Полтава-банк».

В свою чергу хочу зазначити, не попереджаючи мене, що вищезазначений договір оренди не був розірваний, дали підписати договір емфітевзису з ОСОБА_3 , обманним шляхом забрали у мене державний акт на право власності на земельну ділянку (частку пай). Обіцяні кошти не отримувала.

Хочу повідомити про те, що маю намір розірвати договір емфітевзису з ОСОБА_2 та продовжити договірні відносини зі СТОВ Воскобійники.

З моїх слів записано вірно.

29.04.2021р., підпис» (копія пояснювальної записки надається - додаток № 7).

Зазначена вище пояснювальна записка складена в присутності старости Загрунівського старостинського округу Горбатій Т.Ю., спеціаліста по земельним ресурсам Зіньківської міської ради Півень Г.В., представників СТОВ «Воскобійники» Заяра Т.О., Руденко Т.М .

Згідно Відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.07.2021 р., номер інформаційної довідки 267951571, приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Глушенко Вячеславом Васильовичем 10.10.2020 року, не здійснюючи перевірки наявності інших видів речового права на майно, було посвідчено інший правочин, а саме: договір емфітевзису між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , строком на 50 років, дата закінчення дії: 10.10.2070 р., предметом якого є зазначена вище земельна ділянка площею 5,13 га з кадастровим номером 5321382000:00:019:0020, передана раніше її власником - ОСОБА_1 в оренду СТОВ «Воскобійники» за договором від 01.01.2009 року, який до цього часу є чинним, ніким не розірваний та не визнаний недійсним, по якому орендарем систематично та у повному обсязі сплачується орендодавцеві орендна плата.

Слід відзначити, що згідно Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затв. наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 р. № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 р. за № 282/20595, при вчиненні нотаріальної дії нотаріус відповідно до статті 46 Закону України «Про нотаріат» має право витребувати від фізичних та юридичних осіб будь-які відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій (п. 1 гл. 7 Порядку).

Згідно ж приписів ЗУ «Про нотаріат» (ст. 46 і) під час вчинення нотаріальних дій нотаріус обов`язково використовує відомості єдиних та державних реєстрів шляхом безпосереднього доступу до них (ч. 1 ст. 46 і).

Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва обов`язково використовує також відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру, Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (ч. 1 ст. 46і).

З огляду на той факт, що приватним нотаріусом Глушенко В.В. було посвідчено інший правочин, а саме: договір емфітевзису між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при чинному договорі оренди з іншими землекористувачем, інформація щодо якого (договору) належним чином внесена та міститься в Державному земельному кадастрі (підтверджується довідкою Відділу у Зіньківському районі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 19.11.2020 року вих. № 203/106-20 - додаток № 5 до позовної заяви), нотаріусом при вчиненні вищезазначеної нотаріальної дії відомості з Державного земельного кадастру не перевірялися та, відповідно, не використовувалися, що спричинило, як наслідок, порушення законних прав СТОВ «Воскобійники», як чинного орендаря вищезазначеної земельної ділянки.

Таким чином, на переконання Позивача, вбачаються ознаки порушення зазначеними вище особами (сторонами оспорюваного наразі правочину - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) законних прав СТОВ «Воскобійники» як чинного орендаря земельної ділянки, гарантованих укладеним 01.01.2009 року договором оренди землі, відповідна інформація про який, як вже зазначалося раніше в позовній заяві, внесена належними чином до відомостей державного земельного кадастру, про що у Державному реєстрі земель вчинено відповідний запис від 11.06.2010 р. за № 041055501517 (підтвердження - довідка Відділу у Зіньківському районі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 19.11.2020 року вих. № 203/106-20 ).

При цьому, відомості щодо укладеного в подальшому (2020 рік) між Відповідачами договору про встановлення права користування цією ж самою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), внесені приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Глушенко В.В. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Поряд з цим, відомості про укладений раніше, ще в 2009 році договір між ОСОБА_1 і СТОВ «Воскобійники», в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідно, не містяться, оскільки дію цього реєстру в Україні було розпочато лише з 01.01.2012 року.

За таких обставин, має місце подвійність правочинів щодо одного й того ж об`єкту - земельної ділянки, положення одного з яких виключає можливість безперешкодно реалізовувати права орендаря, передбаченого іншим правочином.

Згідно положень частини 1 статті 407 Цивільного кодексу України, право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і фізичною особою, юридичною особою.

Відповідно до вимог ст. 202 ЦК України, правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Реалізуючи на законних підставах набуте право користування земельними ділянками згідно укладених договорів оренди, у т.ч. і згідно договору від 01.01.2009 р. із орендодавцем ОСОБА_1 , СТОВ «Воскобійники» кожного року здійснює посіви сільськогосподарських культур, після чого проводить збір урожаю, вирощеного на цих землях. Наразі земельна ділянка з кадастровим номером 5321382000:00:019:0020 теж засіяна СТОВ «Воскобійники» люцерною, яка є власністю СТОВ "Воскобійники".

Згідно вимог ч. 1 ст. 25 ЗУ «Про оренду землі» орендар земельної ділянки має право отримувати продукцію і доходи, які, в контексті норм ЦК України (ст.ст. 189, 410) та з урахуванням положень укладеного договору оренди, є вже приватною власністю орендаря - СТОВ «Воскобійники».

За таких обставин, позивач вважає, що укладений 10.10.2020 р. між Відповідачем 1 ( ОСОБА_1 ) та Відповідачем 2 ( ОСОБА_2 ) правочин щодо права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), порушує законні права СТОВ «Воскобійники», як чинного орендаря земельної ділянки згідно раніше укладеного належним чином відповідного договору оренди землі, а тому підлягає визнанню його недійсним

Враховуючи вищевикладене позивач просить суд ухвалити рішення яким визнати правочин щодо права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 10.10.2020 р., кадастровий номер земельної ділянки 5321382000:00:019:0020, загальною площею 5,13 га, яка знаходиться на території Загрунівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області (Загрунівського старостинського округу), укладений між ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3, податковий номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (податковий номер НОМЕР_2 , УНЗР: НОМЕР_4, країна громадянства: Україна), зареєстрований в Зіньківському районному нотаріальному окрузі в державному реєстрі прав за номером запису про право 38606688 від 10.10.2020 р. строком на 50 років, датою закінчення дії: 10.10.2070 р., недійсним. Скасувати державну реєстрацію речового права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), кадастровий номер 5321382000:00:019:0020, загальною площею 5,13 га, яка знаходиться на території Загрунівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області (Загрунівського старостинського округу), згідно правочину щодо права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 10.10.2020 р., укладеного між ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3, податковий номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 (податковий номер НОМЕР_2 , УНЗР: НОМЕР_4, країна громадянства: Україна), зареєстрованого в Зіньківському районному нотаріальному окрузі в державному реєстрі прав за номером запису про право 38606688 від 10.10.2020 р. строком на 50 років, датою закінчення дії: 10.10.2070 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити даному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 1 ст. 1021 ЗК право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 126 ЗК право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Державній реєстрації прав підлягає право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (абз. 3 п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Згідно ст. 3 ЦК кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Ч. 3 ст. 215 ЦК визначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону. Орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об`єднаннями та організаціями (ч. 1, 2 ст. 27 Закону України "Про оренду землі").

За змістом ч.ч. 2, 3 ст. 152 ЗК землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відтак суд робить висновок про наявність достатніх правових підстав для визнання недійсним договору емфітевзису, оскільки його укладено, і відповідне право оренди землі (емфітевзису) зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 , протягом строку дії раніше укладеного між СТОВ Воскобійники та ОСОБА_1 договору оренди землі, який є діючим.

Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Верховний Суд України і Верховний Суд неодноразово висловлювали правову позицію про те, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов`язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації, і що факт чинності попередніх договорів оренди землі унеможливлює державну реєстрацію прав оренди згідно договорів оренди землі, укладених пізніше (постанови ВС України від 29 вересня 2015 року у справі № 802/37191, від 30 березня 2016 року у справі № 21-1434а15, від 15 листопада 2016 року у справі № 825/1287/15-а). Рішення державного реєстратора підлягає скасуванню не лише із підстав недійсності оспорюваного договору оренди, але й з підстав порушення державним реєстратором норм законодавства у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно під час вчинення відповідних реєстраційних дій. Протиправні дії і рішення державного реєстратора призводять до виникнення ситуації з подвійною реєстрацією права користування землею на одну і ту саму земельну ділянку за різними особами.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що "недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

Велика Палата Верховного Суду у п. 74 постанови від 29.05.2019 № 367/2022/15-ц (14-376цс18) звертає увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (див. пункт 5.17 постанови від 4 вересня 2018 року у справі №915/127/18).

Відтак суд приходить до висновку, що спірні реєстраційні дії і рішення третіх осіб, як державних реєстраторів, законодавству не відповідали, оскільки відомості про реєстрацію договору оренди відповідачів-фізичних осіб з позивачем на паперовому носієві мають пріоритет над відсутніми у державному земельному кадастрі відомостями про існуючі у позивача 25-річні права оренди землі.

Згідно ч. 3 ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Державна реєстрація набуття, зміни чи припинення речових прав у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, проводиться без подання відповідної заяви заявником та справляння адміністративного збору на підставі відомостей про речові права, що містилися в Державному реєстрі прав. У разі відсутності таких відомостей про речові права в Державному реєстрі прав заявник подає оригінали документів, необхідних для проведення державної реєстрації набуття, зміни чи припинення речових прав.

Верховний Суд у постанові від 03.09.2020, справа № 914/1201/19, зазначив, що за змістом статей 3, 15, 16 ЦК правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на час прийняття оскарженого рішення приватного нотаріуса) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України №1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України № 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.

Спір у цій справі пов`язаний із вимогами про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки і скасування рішення про державну реєстрацію права цієї земельної ділянки на підставі оспорюваного договору, з тих підстав, зокрема, що спірний договір оренди земельної ділянки укладений до закінчення строку дії раніше укладеного з позивачем договору оренди землі, а оскаржуване рішення зумовило існування "подвійної реєстрації" права на земельну ділянку та порушення прав позивача, який має чинний договір оренди землі.

Враховуючи наведене, визнаючи недійсними спірний договір емфітевзису, суд також скасовує рішення державних реєстраторів про проведену державну реєстрацію відповідного права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з одночасним припиненням права емфітевзису за відповідачем ОСОБА_2 , тому суд приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог СТОВ "Воскобійники".

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно вимог ст.141 ЦПК України в зв`язку з задоволенням позову з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню 2270 грн сплаченого судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19,30,81,141, 210, 228-229, 258, 263-268, 354 ЦПК України, ст.2,3,5,26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень",ст.13,19,27,33 Закону України "Про оренду землі ", ст.124 ЗК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Воскобійники", місце знаходження: с. Воскобійники, Шишацького району, Полтавської області до ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ОСОБА_2 , адреса реєстрації та місця проживання АДРЕСА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Глушенко Вячеслав Васильович, місце знаходження: м. Зіньків, вул. Козацька, 1А, Полтавської області про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації речового права - задоволити.

Визнати правочин щодо права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 10.10.2020 року, кадастровий номер земельної ділянки 5321382000:00:019:0020,загальною площею 5,13 га, яка знаходиться на території Загрунівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області ( Загрунівського старостинського округу), укладений між ОСОБА_1 ( адреса реєстрації: 38134, с. Романівка, Зіньківського району, Полтавської області, податковий номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( податковий номер НОМЕР_2 , УНЗР: НОМЕР_3 , країна громадянства: Україна), зареєстрований в Зіньківському районному нотаріальному окрузі в державному реєстрі прав за номером запису про право 38606688 від 10.10.2020 року ,строком на 50 років, датою закінчення дії: 10.10.2070 року- недійсним.

Скасувати державну реєстрації речового права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), кадастровий номер земельної ділянки 5321382000:00:019:0020, загальною площею 5,13 га, яка знаходиться на території Загрунівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області (Загрунівського старостинського округу), згідно правочину щодо права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб ( емфітевзис) від 10.10.2020 року, укладеного між ОСОБА_1 ( адреса реєстрації: 38134, с. Романівка, Зіньківського району, Полтавської області, податковий номер НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 ( податковий номер НОМЕР_2 , УНЗР: НОМЕР_4,країна громадянства: Україна), зареєстрованого в Зіньківському районному нотаріальному окрузі в державному реєстрі прав за номером запису про право 38606688 від 10.10.2020 року ,строком на 50 років, датою закінчення дії: 10.10.2070 року.

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительки с. Романівка Полтавського району Полтавської області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 жительки АДРЕСА_1 на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Воскобійники", місце знаходження: с. Воскобійники, Шишацького району, Полтавської області, код ЄДРПОУ 03770721- сплачений судовий збір у сумі 2270 ( дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп, тобто по 1135 ( одній тисячі сто тридцять п`ять) грн з кожного.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Написано власноручно.

Повний текст рішення складено 20 вересня 2022 року.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко