Рішення

від 22.09.2022 по справі 905/1661/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

22.09.2022 Справа № 905/1661/21

Суддя - Говорун О.В.

Секретар судового засідання Блохіна Ю.В.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Зе Технолоджи».

Відповідач 1 Товариство з обмеженою відповідальністю «Веста Кар Батери».

Відповідач 2 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпротекс».

Про визнання недійсним договору переведення боргу.

Представники учасників справи:

від позивача - не з`явився;

від відповідача 1 - не з`явився;

від відповідача 2 не з`явився.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Зе Технолоджи» (далі позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Веста Кар Батери» (далі відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпротекс» (далі відповідач 2) про визнання недійсним договору переведення боргу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що директор позивача, укладаючи спірний договір не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки діяв в порушення п. 3.2 Положення про директора товариства. Договір про переведення боргу не був погоджений з учасником ТОВ «Зе Технолоджи». Крім того, спірний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Станом на дату укладання договору позивач перебував у скрутному фінансовому становищі, не мав запасу платоспроможності, а тому брати на себе борг третьої особи не мав жодного сенсу, ділової мети та економічної вигоди, а отже є нерозумним. Спірний правочин, в порушення вимог ст.3 ЦК України та ст.40 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», укладений не в інтересах товариства. Також, позивач зазначає, внаслідок укладання спірного договору відповідач 2 двічі звертався до суду з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ «Зе Технолоджи». Позивач зазначає, що ним не укладався спірний договір, спірний договір є недійсний з підстав дефекту волі. Підпис колишнього директора виконаний невідомою особою.

26.11.2021 від позивача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначає, що кредиторська заборгованість в розмірі 1,2 млн у фінансовій звітності за 2017-2019 роки не відображена. Спірний договір має всі ознаки фіктивного правочину. Також, зазначає, що з травня 2020 року і по теперішній час стосовно позивача вчиняються дії щодо рейдерського захоплення підприємства, зокрема з боку відповідача 2.

Відповідачами відзив на позов до суду наданий не був.

В судових засідання представник відповідача 2 заперечував щодо задоволення позову з наступних підстав.

У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Жодних обмежень керівника позивача на вчинення правочинів станом на дату укладання спірного договору в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містилось. Отже, відповідач 2 не знав та не міг знати про можливе обмеження прав директора позивача щодо укладання відповідних договорів. Позивач посилається на внутрішній локальний акт Положення про директора. В той же час, копія такого положення позивачем не надана. Відповідач 2 скористався своїм правом застосування щодо боржника процедур передбачених КУПБ для задоволення своїх кредиторських вимог. Статутом позивача не встановлено, що загальні збори повноважні ухвалювати рішення щодо укладання товариством договорів про переведення боргу.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, подала до суду письмову промову в судових дебатах в якій просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки не повідомив.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, подав до суду письмову промову в судових дебатах в якій просив відмовити в задоволенні позову.

Суд, дослідивши докази у справі, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

28.11.2018 між позивачем та відповідачами був укладений договір переведення боргу, відповідно до п.1.1. якого в порядку та у мовах, визначених цим договором відповідач 1 переводить на позивача борг у сумі 1200584,4 грн, що виник на підставі договору поставки №01-10/17 від 01.10.2017, який був укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 (т.1 а.с.21).

01.10.2017 між відповідачем 1 та відповідачем 2 був укладений договір поставки №01-10/17 (т.2 а.с.4-6).

На підтвердження виконання відповідачами договору від 01.10.2017 та здійснення за вказаним договором розрахунків, до суду надані відповідні видаткові накладні та виписки банку (т.2 а.с.7-137).

Відповідно до звіту про фінансові результати позивача за 2015 рік, чистий збиток склав 326400 грн (т.1 а.с.29).

Відповідно до звіту про фінансові результати позивача за 2016 рік, чистий збиток склав 1940900 грн (т.1 а.с.16).

Відповідно до звіту про фінансові результати позивача за 2017 рік, чистий прибуток склав 684600 грн (т.1 а.с.13).

Відповідно до звіту про фінансові результати позивача за 2018 рік, чистий збиток склав 497600 грн (т.1 а.с.12).

Відповідно до ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 11.08.2020 у справі №904/2498/20 відмовлено у відкритті провадження у справі про банкрутство ТОВ «Зе Технолоджи» за заявою ТОВ «Дніпротекс», поданої на підставі договору переведення боргу від 28.11.2018.

28.09.2021 Господарським судом Львівської області відмовлено у відкритті провадження у справі про банкрутство ТОВ «Зе Технолоджи» за заявою ТОВ «Дніпротекс», поданої на підставі договору переведення боргу від 28.11.2018 (№914/1820/21). Вказана ухвала 01.06.2022 залишена без змін апеляційною інстанцією.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 28.11.2018, з 14.01.2014 ОСОБА_1 , який діяв як керівник позивача без обмежень (т.1 а.с.33).

За положеннями частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до частин першої та другої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 ЦК України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина перша статті 92 ЦК України).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на приписи статті 237 ЦК України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Дефекти в компетенції, обсязі повноважень виконавчого органу товариства, коли цей орган вступає в правовідносини із третіми особами, можуть залежати від дефектів реалізації учасниками товариства корпоративних прав. У такому випадку дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства.

З огляду на таке, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Однак закон враховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт вчинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці третьої особи несе юридична особа.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №910/12786/18.

Дослідивши відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на дату укладання договору переведення боргу, приймаючи до уваги, що позивачем не надано положення про директора, а також доказів з його ознайомленням відповідачами перед укладанням спірного договору, суд дійшов висновку, про недоведеність існування як обмежень повноважень директора щодо укладання договорів від імені позивача, так і про те, що відповідачі достеменно знали або повинні були знати про існування таких обмежень, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

14.12.2021 відповідачем 2 була подана заява свідка ОСОБА_1 , який перебував на посаді директора ТОВ «Зе Технолоджи» станом на дату підписання договору та яким підписаний вказаний правочин (т.1 а.с.139-140).

В підготовчому засіданні представник позивача заявив клопотання про допит свідка ОСОБА_1 в судовому засіданні. Вказане клопотання судом задоволено.

18.08.2022 свідок ОСОБА_1 був допитаний в судовому засіданні проведеному в режимі відеоконференції.

Суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.87 ГПК України, на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Свідок ОСОБА_1 зазначив, що ним власноручно був підписаний спірний договір. Ним, як керівником позивача, було прийнято рішення про обрання нового напрямку діяльності підприємства стати дилером виробника акумуляторних батарей ТОВ «Веста Кар Батери», зокрема з метою їх подальшого експорту. ТОВ «Зе Технолоджи» мало б отримувати акумуляторні батареї за ціною від виробника - відповідача 1. Саме цим і було обумовлено прийняття позивачем боргу відповідача 1, який у нього існував перед відповідачем 2. Однак, внаслідок різкої зміни кон`юнктури на ринку акумуляторних батарей впровадження попередніх домовленостей між позивачем та відповідачем 1 не відбулось.

Суд не приймає до уваги показання свідка в частині мети укладання договору переведення боргу виходячи з того, що показання свідка спростовуються іншими доказами у справі, а обставини, які були зазначені свідком під час допиту не підтверджені будь-якими іншими даними, на підставі яких можливо встановити наявність або відсутність фактів вказаних свідком та які зазвичай вчиняються сторонами у господарських відносинах.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Так, виходячи зі змісту договору переведення боргу, ані позивачем, ані відповідачем 1 не зазначалось у зв`язку з чим позивач безоплатно приймає на себе борг відповідача 1 у розмірі 1200584,4 грн.

Жодних доказів, які б переконливо свідчили про досягнення між позивачем та відповідачем 1 будь-яких домовленостей щодо отримання позивачем акумуляторних батарей за ціною від виробника відповідача 1 (дилерського договору, попереднього договору, листування з цих обставин тощо), суду надано не було.

Надано не було і дослідження ринку акумуляторних батарей до укладання договору переведення боргу та після такого укладання, для того, щоб дійти висновку про достовірність показань ОСОБА_1 щодо зміни кон`юнктури ринку акумуляторних батарей після укладання договору переведення боргу, що як зазначає сідок стало підставою для відмови в подальшій співпраці позивача та відповідача 1.

Судом враховано, що жодних дій спрямованих на зміну умов договору переведення боргу та врегулювання з відповідачем 1 відносин пов`язаних з прийнятим боргом, після зміни кон`юнктури ринку батарей, свідком, як керівником позивача, не вчинялось.

Також, суд приймає до уваги, що виходячи з відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на дату укладання договору переведення боргу, до видів економічної діяльності позивача було віднесено: комп`ютерне програмування (основний); виробництво електронних компонентів; виробництво змонтованих електронних плат; виробництво комп`ютерів і периферійного устаткування; виробництво обладнання зв`язку; видання іншого програмного забезпечення.

Отже, економічна діяльність позивача (основна та інші види діяльності) була пов`язана з комп`ютерний програмуванням, програмним забезпеченням та вказаним вище виробництвом.

Відповідно до п.9.3.1 статуту позивача, до компетенції зборів учасників товариства віднесено визначення основних напрямків діяльності Товариства (т.1 а.с.9 зворотній бік).

Враховуючи, що директором позивача укладений договір, за змістом якого позивач приймає на себе борг іншого підприємства в розмірі 1200584,4 грн та, як зазначає директор, основною метою якого було подальша співпраця з відповідачем 1 в межах дилерського договору щодо реалізації акумуляторних батарей, що вочевидь змінювало звичайну господарську діяльність позивача, директор, діючи добросовісно та розумно, мав би повідомити збори учасників товариства про вказані обставини.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для безпідставного виникнення боргу у особи, що має наслідком позбавлення його майна.

Укладаючи спірний договір, внаслідок чого борг перед кредитором переведений на іншу особу, за звичайних умов кредитор пересвідчується у фінансовій спроможності новим боржником виконати зобов`язання зі сплати коштів за попереднього боржника.

В той же час, виходячи із звітів про фінансові результати позивача за 2015-2016 року, діяльність була збитковою, які становили 326400 грн та 1940900 грн відповідно. За 2017 рік (рік перед укладанням спірного договору) чистий прибуток позивача склав 684600 грн, що майже вдвічі менше ніж сума боргу, яка була прийнята позивачем. В 2018 році діяльність позивача знов була збитковою, чистий збиток склав 497600 грн.

Вказані обставини переконливо свідчать, що позивач перед укладанням договору переведення боргу не мав міцної фінансової стійкості та запасу платоспроможності для виконання зобов`язання з оплати заборгованості в розмірі 1200584,4 грн.

Вказані обставини також підтверджуються і показаннями свідка ОСОБА_1 , який в заяві свідка зазначив, що в 2018 році ТОВ «Зе Технолоджи» виробничої діяльності не вело.

Суд не приймає до уваги можливість виконання зобов`язань за наслідками можливої діяльності позивача як дилера відповідача 1, оскільки доказів як організації цих відносин так і реальної діяльності надано не було. В той же час, претензія вимога про сплату заборгованості була надана та отримана директором- Фісуненко 04.12.2018, тобто на шостий день після укладання договору переведення боргу (т.1 а.с.149).

Судом враховано, що у відповіді на вказану претензію, директором - ОСОБА_1 також не зазначається ані про обставини, які, як він зазначає, стали підставою для прийняття боргу, ані про зміни кон`юнктури ринку акумуляторних батарей, у зв`язку з чим, виходячи з показань свідка ОСОБА_1 , позивач не почав здійснювати діяльність з продажу таких батарей як дилер відповідача 1.

Доказів звернення відповідача 2 як безпосередньо до позивача так і до суду з вимогою про стягнення заборгованості починаючи з 12.12.2018 (після спливу строку для виконання вимоги про погашення заборгованості) до 14.05.2020, тобто протягом більше ніж 17 місяців, надано не було, хоча виходячи зі змісту претензії від 04.12.2018 вимагав сплати заборгованості у семиденний строк.

Судом взято до уваги, що в травні 2020 року та в червні 2021 року відповідач 2 двічі звертався до господарських судів Дніпропетровської та Львівської областей із заявами про відкриття провадження у справі про банкрутство позивача. У відкритті проваджень було відмолено.

Погоджуючись з доводами відповідача 2 щодо самостійного обрання способу захисту порушених майнових прав особи, суд зазначає, що обрання однієї з процедур передбаченої КУПБ для задоволення кредиторських вимог вочевидь значно триваліша та більш юридично навантажена в порівнянні зі зверненням до суду в порядку загального позовного провадження з вимогою про стягнення заборгованості.

Вказані обставини в сукупності з тим, що відносно позивача вчинялись реєстраційні дії щодо зміни керівника, учасників та статуту Товариства, які були визнані протиправними та скасовані відповідно до Наказу Міністра Юстиції України №1755/5 від 22.05.2020 (т.1 а.с.26-28), а відносно нерухомого майна позивача було ухвалено рішення про державну реєстрацію припинення записів про обтяження та іпотеки, яке прийнято з грубим порушенням законодавства, у зв`язку з чим скасовано згідно з Наказом Міністра Юстиції України №4154/3 від 30.11.2020 (т.1 а.с.102-103) можуть свідчити про здійснення дій, спрямованих на протиправне позбавлення майна позивача.

Сторони під час укладання оспорюваного договору діяли очевидно недобросовісно та зловживали своїми правами, оскільки безпідставним та безоплатним покладенням на позивача боргу третьої особи були порушені майнові права позивача, а єдиним наслідком вчиненого правочину стало виникнення у позивача заборгованості та подальші звернення кредитора із заявами про відкриття проваджень у справі про банкрутство.

Отже правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на позбавлення майна особи, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Аналогічний за змістом висновок викладений в Постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц.

За змістом ч.3 ст.92 ЦК України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 статті 40 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» члени наглядової ради товариства та члени виконавчого органу товариства повинні діяти добросовісно і розумно в інтересах товариства.

За договором позивач безоплатно прийняв на себе значну суму заборгованості іншої особи, договір був позбавлений економічного змісту і мав вочевидь невигідний характер для позивача, чого не могли не розуміти всі сторони вчиненого правочину.

Відтак очевидно, що вказаний договір був укладений не в інтересах позивача, оскільки за звичайних умов ведення господарської діяльності прийняття боргу іншої особи не може відбуватись безоплатно, виходячи з загальної мети ведення такої діяльності отримання підприємством прибутку.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

У справах господарської юрисдикції Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що при оцінці достатності доказів діють спеціальні правила - стандарти доказування, якими має керуватися суд при вирішенні справи. Суд наголошував, що стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність (постанови Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 922/1163/18; від 29.08.2018 у справі № 909/105/15; від 29.08.2018 у справі № 910/23428/17; від 31.01.2018 у справі № 910/8763/17).

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише "про людське око", знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Основними ознаками фіктивного правочину є введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

У разі оскарження правочину заінтересованою особою необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

Таким чином, суд, з`ясовуючи питання щодо фіктивності договору, як укладеного всупереч інтересам позивача, має з`ясувати дійсні наміри сторін, тобто чи була мета укладення договору іншою, аніж це випливає зі змісту договору.

Вказані висновки викладені в постанові Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №927/889/18.

На думку заявника, умисел відповідачів при укладанні договору переведення боргу полягав в штучному створенні заборгованості позивача перед відповідачем 2 з метою подальшого заволодіння майном позивача, отже, між сторонами був укладений фіктивний правочин, який в силу положень ст. 234 Цивільного кодексу України створено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином.

Дослідивши обставини справи на підставі наданих учасниками пояснень і доказів, суд дійшов висновку, з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів, укладання договору переведення боргу було спрямовано на створення у позивача заборгованості перед відповідачем 2 з метою подальшого звернення до суду з заявою про відкриття у справі про банкрутство позивача та позбавлення його майна.

Отже, враховуючи, що договір переведення боргу вочевидь був укладений не в інтересах позивача, дії сторін щодо укладання цього договору не можуть вважатись добросовісними, був спрямований не на створення саме тих правових наслідків, які притаманні таким видам господарських правочинів, цілі цього правочину інші, ніж ті, що ним передбачені, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та визнання договору переведння боргу недійсним.

Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.9 ст. 129 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій сторін цього договору, зокрема і позивача, від імені якого діяв його колишній директор ОСОБА_1 , суд покладає судові витрати на всі сторони договору переведення боргу в рівних частинах.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 129, 236-238 ГПК України, господарський суд

В И Р I Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір переведення боргу від 28.11.2018, укладений між Товариством з обмежено відповідальністю «Зе Технолоджи» (ідентифікаційний код юридичної особи 38198547), Товариством з обмежено відповідальністю «Веста Кар Батери» (ідентифікаційний код юридичної особи 38361919) та Товариством з обмежено відповідальністю «Дніпротекс» (ідентифікаційний код юридичної особи 402196991).

Стягнути з Товариства з обмежено відповідальністю «Веста Кар Батери» (Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Курганна, будинок 7-А, ідентифікаційний код юридичної особи 38361919) на користь Товариства з обмежено відповідальністю «Зе Технолоджи» (Львівська область, Жовківський район, село Малехів, вулиця Київська, будинок 18, ідентифікаційний код юридичної особи 38198547) витрати з оплати судового збору в розмірі 756 (сімсот п`ятдесят шість) грн 67 коп.

Стягнути з Товариства з обмежено відповідальністю «Дніпротекс» (Донецька область, місто Маріуполь, вулиця Макара Мазая, будинок 8-А, ідентифікаційний код юридичної особи 38361919) на користь Товариства з обмежено відповідальністю «Зе Технолоджи» (Львівська область, Жовківський район, село Малехів, вулиця Київська, будинок 18, ідентифікаційний код юридичної особи 38198547) витрати з оплати судового збору в розмірі 756 (сімсот п`ятдесят шість) грн 67 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 28.09.2022.

Суддя О.В. Говорун