Рішення

від 19.09.2022 по справі 727/12315/21

ЗАЛІЗНИЧНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 727/12315/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

19 вересня 2022 року Залізничний районний суд м. Львова

в складі: головуючої-судді - Гедз Б. М.,

за участю секретарясудових засідань Ясниської В. Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залісуду вмісті Львовіцивільну справу запозовомОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МС Імперіал Буд» про повернення забезпечувального платежу, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернулась до суду із позовом до ТзОВ «МС Імперіал Буд», в якому, із врахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить стягнути з відповідача на її користь забезпечувальний платіж, сплачений нею відповідно до умов, передбачених у попередньому договорі № А_361 у сумі 848773,56 грн., стягнути з відповідача інфляційні втрати у сумі 309214,13 грн., 3% річних у сумі 72134,13 грн., штраф у розмірі 5% від загальної вартості об`єкта нерухомості, який становить 42438,68 грн, моральну шкоду у сумі 50000,00 грн та судові витрати. Заявлені позовні вимоги обгрунтовує тим, що 21.12.2017 року між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «МС Імперіал Буд» було укладено попередній договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до умов даного договору ТОВ «МС Імперіал Буд» зобов`язувалось продати позивачу, а позивач зобов`язувалась придбати у термін до кінця ІІІ кварталу 2019 року квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 63,88 кв.м., житловою площею 30,48 кв.м. Строк прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до кінця ІІ кварталу 2019 року, вартість об`єкта нерухомості складала орієнтовно 848773, 56 грн. Згідно п. 2.5 попереднього договору в якості оплати (частини оплати) за об`єкт нерухомості квартиру буде зараховуватись забезпечувальний платіж, здійснений ОСОБА_1 у розмірі 848773,56 грн, сплачений у порядку 27000,00 грн до 27.12.2017 року включно та 821773,56 грн до 27.01.2018 року включно. Натомість ТОВ «МС Імперіал Буд» за договором зобов`язався віддати об`єкт будівництва в експлуатацію до кінця ІІ квартлау 2019 року, укласти із позивачем основний договір купівлі-продажу та продати позивачу у термін до кінця ІІІ кварталу 2019 року квартиру АДРЕСА_2 . На виконання погоджених сторонами умов договору ОСОБА_1 було перераховано на розрахуковий рахунок ТОВ «МС Імперіал Буд» грошові кошти, а саме: 27000,00 грн за платіжним дорученням № 1 від 21.12.2017 року та 821773,56 грн за платіжним дорученням № 1 від 04.01.2018 року, всього на суму 848773,56 грн. Однак відповідачем після перерахування на його платіжний рахунок грошових коштів не було вчинено жодних взятих на себе зобов`язань, визначених попереднім договором купівлі-продажу, основного письмового договору купівлі-продажу квартири між сторонами так і не було укладено, а сплачені позивачем грошові кошти у сумі 848773,56 грн не повернуті. Просить позов задоволити та стягнути з відповідача 848773,56 грн, сплачених позивачем в якості забезпечувального платежу та у зв`язку із невиконанням зобов`язання, інфляційні втрати у сумі 309214,13 грн 3% річних у сумі 72134,13 грн грн., штраф у розмірі 5%, який становить 42438,68 грн. моральну шкоду у сумі 50000,00 грн та судові витрати.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 24.12.2021 позовну заяву

ОСОБА_1 про повернення забезпечувального платежу передано на розгляд за підсудністю до Личаківського районного суду м. Львова.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 24.01.2022 справу за позовом

ОСОБА_1 про повернення забезпечувального платежу передано за територіальною підсудністю на розгляд Залізничному районному суду м. Львова.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Залізничного районного суду м. Львова матеріали справи за позовом ОСОБА_1 про повернення забезпечувального платежу передано для розгляду судді Гедз Б. М.

Ухвалою судді від 26.04.2022 року відкрито загальне позовне провадження та на виконання вимог ст. 189 ЦПК України призначено у справі підготовче засідання.

Ухвалою суду від 09.08.2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено судовий розгляд справи по суті.

Позивач та її представник у судове засідання не з`явились, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, при цьому представник позивача адвокат Якобишена Т. Д. подала на електронну пошту суду письмову заяву, в якій заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила позов задоволити, а розгляд справи провести за їх відсутності. Проти винесення заочного рішення у справі у випадку неявки в судове засідання відповідача не заперечила.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи зокрема шляхом поміщення оголошення на офіційному веб-порталі «Судова влада України», всудове засіданняявку повноважногопредставника повторноне забезпечено,про причининеявки судне повідомлено, заяви про розгляд справи за їх відсутності до суду не подано. У визначений судом відповідачу п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву, такого не подано, про поважність причин не подання відзиву суд не повідомлено, заява про поновлення строку для подання відзиву до суду також не надходила.

За таких обставин, відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, враховуючи відсутність заперечень сторони позивача проти заочного розгляду справи, суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 21.12.2017 року між юридичною особою - Товариством з обмженою відповідальністю «МС Імперіал Буд» з однієї сторони та ОСОБА_1 з другої сторони бло укладено у простій письмовій формі попередній договір № А_361.

Згідно п. 1 договору сторона 1 - Товариство з обмеженою відповідальністю «МС Імперіал Буд» зобов`язується продати стороні 2 - ОСОБА_1 , а ОСОБА_1 зобов`язується купити в термін до кінця ІІІ кварталу 2019 року квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 63,88 кв.м., житловою площею 30,48 кв.м., відповідно до умов, що визначені даним попереднім договором та укладеним у майбутньому договором купівлі-продажу (Основним договром).

Пунктом 2.2. попереднього договору визначено, що сторона 2 зобов`язується сплатити стороні 1 на момент підписання Основного договору, до моменту його нотаріального посвідчення, повну вартість Об`єкта нерухомості, орієнтовно складає 848 773,56 грн.

В якості оплати за об`єкт нерухомостіквартири, буде зараховуватись забезпечувальний платіж, здійснений стороною -2, відповідно до п.4 попереднього договору (п.2.5).

Пунктом ч. 4 договору передбачено, що сторона-2 на забезпечення виконання зобов`язання за цим договором сплачує стороні-1 забезпечувальний платіж у розмірі 848 773,56 грн. Забезпечувальний платіж не є авансом чи поворотною фінансовою допомогою. Сторони встановили, що передбачені в цьому пункті забезпечувальні платежі є «іншим видом забезпечення виконання зобов`язання» згідно ст. 546 ЦК України та не є неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Оплата забезпечувального платежу проводиться шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок сторони 1 в наступному порядку: 27000,00 грн до 27.12.2017 року включно та 821773,56 грн до 27.01.2018 року включно.

Пунктами 8-14 попереднього договору сторонами погоджено відповідальність у раз порушення сторонами договору його умов.

У пунктах 21, 22 договору сторони погодили, що зобов`язання сторін щодо підписання основного договору, встановлені цим попереднім договором, припиняються у випадку, якщо основний договір не укладено протягом терміну, встановленого попереднім договором. Цей договір є попереднім договором, закріплює зобов`язання сторін укласти основний договір та не є правовстановлюючим документом на об`єкт нерухомості та не підтверджує право власності сторони-2 на такий об`єкт.

Вказаний попередній договір № А_361 сторонами нотаріально не оформлявся.

Як вбачається із платіжного доручення № 1 від 21.12.2017 року на суму 27 000 грн та платіжного доручення № 1 від 04.01.2018 року на суму 821 773, 56 грн на забезпечення виконання зобов`язання за попереднім договором ОСОБА_1 перераховано на користь ТОВ «МС Імперіал Буд» грошові кошти на загальну суму 848 773,56 грн.

Згідно Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ст. 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Згідно ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами (далі - розрахунковий документ).

Правова позиція Верховного суду України, викладена в Узагальненні судової практики з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів від 01.02.2013 року визначає, що незалежно від виду укладених громадянами договорів на придбання нерухомості в споруджуваних будинках, їх зміст - це угода про послугу та виконання робіт з будівництва житла.

Згідно норм ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1, 2 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 635 ЦК України, попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення (частина третя стаття).

За змістом ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, при укладенні попереднього договору має бути дотримана така ж форма договору, яка є аналогічною основному договору у досліджуваних правовідносинах, тобто договору купівлі-продажу нерухомого майна.

Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

За змістом ст. 215 Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Пленум Верховного Суду України у пункті 4 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснив, що судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його недійсним судом.

Відтак, з аналізу наведених норм, вбачається, що оскільки відповідно вимог чинного законодавства, договір купівлі-продажу, окрім укладення у письмовому вигляді підлягає також нотаріальному оформленню, відповідно і попередній договір купівлі-продажу укладається сторонами у тій же формі, що передбачена для основного договору.

Позивач, звертаючись до суду із позовом, із покликанням на ст. 625 ЦК України, заявила позовні вимоги про стягнення з відповідача, у зв`язку із порушенням та невиконанням ним умов попереднього договору № А_361, інфляційних втрат, 3 % річних від простроченої суми та штраф у розмірі 5 % від загальної вартості об`єкта нерухомості, передбачений п. 13 договору у випадку, якщо основний договір не буде укладено у термін, визначений договором.

Як встановлено в ході судового розгляду попередній договір № А_361 між Товариством з обмеженою відповідальністю «МС Імперіал Буд» та ОСОБА_1 щодо питання купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 укладено у письмовій формі, однак нотаріально не посвідчувався, тобто не відповідає вимогам, встановленим законом до основного договору та є недійсним.

Стаття 216 ЦК України вказує, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Аналогічного змісту правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 521/17654/15-ц (провадження № 61-2858св18).

Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

На підставі ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до положень статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, за змістом цієї норми права зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

В ході судового розгляду даної справи встановлено, що укладений 21.12.2017 року сторонами попередній договір № А_361 не відповідає вимогам закону щодо обов`язкового нотаріального посвідчення такого договору, тобто в силу закону є недійсним, відтак із такого договору не виникають жодні зобов`язання сторін, у зв`язку із чим суд приходить до переконання про відсутність законних підстав для задоволення позову в частині заявлених позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат, 3% річних у порядку ст. 625 ЦК України та штрафу у розмірі 5 %.

Поруч з цим, ч. 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Системне тлумачення абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України та пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України свідчить, що законодавець не передбачив можливість здійснення односторонньої реституції; правила абзацу 1 частини першої статті 216 ЦК України застосовуються тоді, коли відбувається саме двостороння реституція; в тому разі, коли тільки одна із сторін недійсного правочину здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК України.

Наведені висновки, викладено у постановах Верховного суду від 08.09.2021 року у справі №522/22915/15 та від 22.12.2021 року у справі № 465/5790/17.

Згідно платіжних доручень від 21.12.2017 року та від 04.01.2018 року на виконання умов попереднього договору № А_361 із ОСОБА_1 , який є нікчемним, оскільки за формою укладення не відповідав вимогам закону до основного договору, було сплачено відповідачу грошові кошти на загальну суму 848773, 56 грн.

Відповідно до частини першої статті 631ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

У частині першій статті 530ЦК України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Основний договір купівлі-продажу сторонами попереднього договору так і не було не укладено, заява-претензія позивача щодо повернення, сплачених грошових коштів, залишена відповідачем без виконання, відтак, суд приходить до переконання, що оскільки кошти у сумі 848773, 56, які були перераховані на рахунок утримуються відповідачем за відсутності будь-яких правових підстав, тому підлягають поверненню ОСОБА_1 як стороні недійсного договору, яка виконала такий.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).

Згідно з частинами першою та другою статті 23ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 611ЦК України моральна шкода підлягає відшкодуванню у разі порушення зобов`язання, якщо таке відшкодування встановлено договором або законом. Тобто законодавець указує на два випадки компенсації моральної шкоди - вони визначені умовами договору або випливають із положень законодавства (зокрема статті 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України«Про захистправ споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд погоджується із обґрунтуванням позивача щодо наявності факту заподіяння їй моральної шкоди у зв`язку із порушенням відповідачем строків здачі будівництва в експлуатацію, крім того позивач вказує, що для вчасного виконання умов попереднього договору щодо сплати забезпечувального платежу була змушена позичати грошові кошти, однак як наслідок договір купівлі-продажу квартири, у якій вона планувала проживати із малолітньою дитиною так і не було укладено, протягом тривалого часу проживає в орендованому тимчасовому житлі, що спричинило зміну звичного ритму життя, крім того зазнає дискомфорту та душевного хвилювання у зв`язку із необхідністю повернення боргових зобов`язань та при цьому відсутності свого житла.

Однак, при цьому суд бере також до уваги те, що немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу фізичного, душевного болю, страждань, тому при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, суд повинен враховувати вимоги розумності та справедливості, а сам розмір відшкодування, що присуджується, не може бути надмірним та має кореспондувати глибині та силі страждань, які мав потерпілий у зв`язку із порушенням його прав, а також відповідати поведінці завдавача шкоди.

Тому, враховуючи засади виваженості, добросовісності та розумності, а також співмірності грошового відшкодування із заподіяною шкодою, суд приходить до висновку про доцільність стягнення із відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 25000,00 грн.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з пунктом 9 частини першоїстатті 1Закону Українивід 05липня 2012року №5076-VI«Про адвокатурута адвокатськудіяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першоїстатті 1 Закону

№ 5076-VI).

Відповідно достатті 19 Закону № 5076-VIвидами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно з положеннями частин першої-четвертоїстатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьоїстатті 141 ЦПК Українипри вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8ст.141 ЦПК Українивизначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до висновку Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду Верховного Суду викладеного у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Так, в матеріалах справи міститься ордер від 15.12.2021 року, виданий адвокатом Жар Ю. Г. на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 317 Жар Ю. Г., попередній розрахунок судових витрат у розмірі 29900,00 грн, згідно якого у заявлену позивачем суму понесених витрат, пов`язаних з розглядом справи на правничу допомогу включено: консультування клієнта та підписання договору про надання правової допомоги на суму 2600 грн, опрацювання законодавчої бази, формування та узгодження правової позиції з клієнтом та збір доказів 5200 грн, написання заяви про забезпечення позову 2600 грн, написання позовної заяви, формування пакету додатків для суду та сторін по справі 6500 грн, представництво інтересів у Шевченківському районному суді

м. Чернівці 13000 грн.

Згідно довідки від 15 грудня 2021 року ОСОБА_1 сплачено адвокату Жар Ю. Г. 29000 грн за надання правової допомоги згідно із попереднім орієнтовним розрахунком судових витрат.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», «Данілов проти України»).

Так, суд звертає увагу на те, що заявляючи вимогу про стягнення з відповідача 29900,00 грн, понесених витрат на правничу (правову) допомогу позивачем у вказану суму враховано згідно попереднього (орієнтовного) розрахунку також послуги представництва її інтересів адвокатом Жар Ю. Г. у Шевченківському районному суді м. Чернівці на суму 13000 грн (10 год.).

Разом з тим, згідно матеріалів справи, ухвалою Шевченківського районного суду

м. Чернівці від 24.12.2021 року матеріали позовної заяви передано на розгляд за підсудністю до Личаківського районного суду м. Львова, надалі ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 12.04.2022 року матеріали справи передано за територіальною підсудністю на розгляд Залізничного районного суду м. Львова, жодних судових засідань ні у Шевченківському районному суді м. Чернівці, ні у Личаківському районному суді м. Львова не проводилось. Участі у судових засіданнях під час розгляду справи у Залізничному районному суді м. Львова адвокат Жар Ю. Г. не брала.

Відтак, суд приходить до переконання про безпідставність заявлених вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу в частині надання послуг представництва інтересів у суді на суму 13 000 грн.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню та з відповідача слід стягнути 848773, 56 грн, сплачених позиввачем в рахунок забезпечувального платежу, 25000 грн моральної шкоди та 16900 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, звертаючись до суду із позовом у порядку Закону України «Про захист прав споживачів» позивачем помилково сплачено згідно фіскального чеку DY, платіж № 1017953542, отримувач: Чернівецьке ГУК, ЄДРПОУ: 37836095 судовий збір у сумі 10703,00 грн.

Відповідно до п.5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 10 від 17 жовтня 2014 року питання щодо повернення сплаченого судового збору в разі помилкової його сплати вирішується згідно з Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів, затвердженимнаказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182.

Питання щодо повернення сплаченої суми судового збору в будь-якому разі вирішується судом, який вирішував питання, пов`язані з відкриттям провадження у справі, чи розглядав справу, навіть якщо таку сплату помилково здійснено не за місцем розгляду справи (п.44 Постанови).

За наведеного, помилково сплачений ОСОБА_1 судовий збір підлягає поверненню з державного бюджету.

На підставі наведеного та керуючись ст. 525, 526, 530, 549, 610, 611, 693,712 ЦК України, ст. 4, 12, 13, 76-83, 130, 131, 141, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МС Імперіал Буд» про повернення забезпечувального платежу задоволити частково.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «МС Імперіал Буд» на користь ОСОБА_1 грошові кошти, сплачені нею в рахунок забезпечувального платежу, у розмірі 848773 (вісімсот сорок вісім тисяч сімсот сімдесят три) гривні 56 копійок та 25000 (двадцять п`ять тисяч) гривень моральної шкоди, що разом становить 873773 (вісімсот сімдесят три тисячі сімсот сімдесят три) гривні 56 копійок.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «МС Імперіал Буд» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16900 (шістнадцять тисяч дев`ятсот) гривень.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету сплачений нею судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 10703 (десять тисяч сімсот три) гривень.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне рішення складено 27.09.2022.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає: АДРЕСА_3 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «МС Імперіал Буд», код ЄДРПОУ 38764435, юридична адреса місцезнаходження: м. Львів, вул. Садова, 2-а.

Суддя: (підпис) Б. М. Гедз

З оригіналом згідно.

Оригінал рішення знаходиться у справі № 727/12315/21.

Суддя: Б.М.Гедз