Постанова

від 21.09.2022 по справі 405/5723/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 405/5723/18

провадження № 61-7659св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «АПТЕКАР-ГРУП»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 березня 2021 року у складі колегії суддів: Дуковського О. Л., Дьомич Л. М., Письменного О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АПТЕКАР -ГРУП» (далі - ТОВ «АПТЕКАР-ГРУП») про стягнення коштів.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 2013 року до 2018 року вона працювала у ТОВ «АПТЕКАР-ГРУП» на посаді бухгалтера.

У серпні 2017 року до неї звернулася директор ТОВ «АПТЕКАР-ГРУП» Заболотна В. М. з проханням надати товариству позику у розмірі - 28 500,00 грн для поповнення оборотних коштів, на що вона (позивачка) погодилась.

Вказувала, що ОСОБА_3 запевнила її, що договір позики у письмовій формі буде підготовлено найближчим часом і на виконання зазначеної домовленості 10 серпня 2017 року вона особисто внесла в касу відділення АТ «Приватбанк» на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 28 321,65 грн з призначенням платежу «фінансова допомога на зворотній основі від ОСОБА_1 ».

Вважала, що між сторонами укладено договір позики, реалізація якого підтверджується відповідною квитанцією, незалежно від відсутності його письмової формі.

Зазначала, що у період з жовтня 2017 року до червня 2018 року між сторонами було укладено ще вісім окремих договорів позики, що підтверджується відповідними квитанціями на загальну суму 542 819,15 грн.

Відповідач отримані позики не повернув, у зв`язку з чим 17 липня 2018 року вона направила відповідачу листа з вимогою про повернення позики, яку він отримав 18 липня 2018 року.

Посилалася на те, що якщо договором позики не встановлено строк її повернення, то позика повинна бути повернена позичальником протягом 30 днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, а тому відповідач повинен був повернути позику до 18 серпня 2018 року, однак цього не зробив.

Вважала, що має право на одержання від позичальника відсотків від суми позики.

У зв`язку з наведеним просила стягнути із відповідача на її користь заборгованість за договором позики у розмірі 542 819,15 грн та відсотки від суми позики у розмірі 44 814,20 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 19 серпня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «АПТЕКАР-ГРУП» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 542 819,15 грн.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції вказав, що:

- на підтвердження укладення сторонами договору позики позивачка надала відповідні банківські квитанції, згідно з якими вона перерахувала ТОВ «АПТЕКАР-ГРУП» грошові кошти у розмірі 542 891,15 грн у якості фінансової допомоги на зворотній основі. Разом з тим банківська квитанція не є договором позики, відповідно до якого виникають у сторін певні права та обов`язки, а є лише тим касовим документом, на підставі якого грошові кошти надходять на рахунок підприємства. Більш того з неї не вбачається сам факт отримання в борг отримувачем коштів певної грошової суми, оскільки реквізит квитанції «призначення платежу» заповнюється особою-клієнтом самостійно;

- відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, на яку посилається позивачка у позові, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Однак, ураховуючи, що поворотна фінансова допомога не передбачає нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та оскільки банківська квитанція не є договором позики, то у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів від суми позики належить відмовити;

- з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Оскільки саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію правовідносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначення, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, і самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не суперечить положенням цивільного процесуального законодавства;

- судом встановлено, що відповідач одержав від позивачки 542 819,15 грн, що підтверджується відповідними банківськими квитанціями. Факт отримання відповідачем указаних коштів ним не заперечується;

- твердження відповідача про те, що грошові кошти у розмірі 542 819,15 грн, які були внесені позивачкою на його рахунок, належать третім особами та повинні були внесеними в якості виручки ТОВ «АПТЕКАР-ГРУП», належними доказами не підтверджені. Пояснення свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не можуть підтверджувати цей факт, оскільки стосуються обставин укладання договорів про надання безповоротної фінансової допомоги між ними та ТОВ «АПТЕКАР-ГРУП», а не між позивачкою та відповідачем;

- будь-яких документів, які б підтверджували передачу грошових коштів ОСОБА_1 в якості виручки товариства, відповідачем не надано. В свою чергу позивачка надала пояснення щодо джерел походження даних коштів;

- оскільки відповідачем заперечується факт наявності договорів про фінансову допомогу на зворотній основі, укладених між сторонами, а позивачкою не доведено факт їх укладання, то факт отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 542 819,15 грн у сукупності з тим, що відповідач відмовляється їх повертати, але при цьому не довів наявність інших правових підстав їх отримання, свідчить про те, що відповідач набув зазначені грошові кошти без достатньої правової підстави;

- аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, зважаючи на те, що відповідач добровільно не бажає повернути позивачці перераховані нею грошові кошти, які зберігає у себе без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки грошові кошти в розмірі 542 819,15 грн.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 15 березня 2021 року апеляційну скаргу ТОВ «АПТЕКАР-ГРУП» задоволено.

Рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 19 серпня 2020 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Апеляційний суд зазначив, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції неправильно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини в частині вирішення спору, про задоволення позовних вимог.

Матеріали справи не містять доказів попередньої домовленості сторін щодо майбутньої угоди про позику, на яку посилається позивачка.

Крім того, позика як будь-який двосторонній правочин згідно зі статтею 202 ЦК України за своїм змістом створює для його учасників певний обсяг прав та обов`язків.

ОСОБА_7 вважає, що формулювання нею переказу грошових коштів, вказане в платіжному документі, створило для відповідача обов`язок їх повернення саме як позики, але, на думку колегії суддів, зазначене твердження є помилковим і не підтверджується належними і допустимими доказами.

Чинним законодавством, а саме статтями 207, 1047 ЦК України передбачено письмову вимогу укладання таких договорів, де зазначаються, як підстави отримання коштів, так і порядок і строки їх повернення, чого в цьому випадку зроблено не було.

Таким чином, ОСОБА_1 обрала неефективний спосіб захисту порушеного права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення у справі про відмову у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У травні 2021 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій її представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 зазначає, що:

- права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна;

- суд першої інстанції, установивши, що відповідач набув грошові кошти без достатніх правових підстав та не повернув їх позивачці, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення цих коштів за статтею 1212 ЦК України;

- переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції неповно дослідив наявні у справі докази і не надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив незаконне та необгрунтоване рішення.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з постановою апеляційного суду, якою скасовано рішення суду першої інстанції про стягнення з відповідача коштів у розмірі 542 819,15 грн, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України судові рішення в іншій частині позовних вимог (стягнення відсотків у розмірі 44 814,20 грн) касаційному перегляду не підлягають.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц, від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 643/822/17.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що з 18 березня 2013 року ОСОБА_1 працювала у ТОВ «АПТЕКАР-ГРУП» на посаді бухгалтера.

Згідно з банківською квитанцією від 10 серпня 2017 року № 0.0.824544823.1 10 серпня 2017 року ОСОБА_1 перерахувала на рахунок ТОВ «АПТЕКАР-ГРУП» грошові кошти у розмірі 28 321,65 грн, призначення платежу «фінансова допомога на зворотній основі від ОСОБА_1 ».

Відповідно до банківських квитанцій та виписки ПАТ КБ «Приватбанк» по поточному рахунку ТОВ «АПТЕКАР-ГРУП» за період з 01 грудня 2017 року до 01 грудня 2017 року ОСОБА_1 також вносила грошові кошти на рахунок ТОВ «АПТЕКАР-ГРУП», а саме:

- 03 жовтня 2017 року, квитанція № 0.0.862789476.1, сума - 11 000,00 грн, призначення платежу «фінансова допомога на зворотній основі від ОСОБА_1 » (т. 1, а. с. 17);

- 19 жовтня 2017 року, квитанція № 98194401, сума - 150 000,00 грн, призначення платежу «внесення зворотньої фінансової допомоги через ОСОБА_1 » (т. 1, а. с. 18);

- 01 грудня 2017 року, квитанція № 0.0.906689460.1, сума - 26 923,00 грн, призначення платежу «фінансова допомога на зворотній основі від ОСОБА_1 » (т. 1, а. с. 19);

- 01 грудня 2017 року, квитанція № 0.0.907050934.1, сума - 14 985,00 грн, призначення платежу «фінансова допомога на зворотній основі від ОСОБА_1 » (т. 1, а. с. 22);

- 29 січня 2018 року, квитанція № 0.0.0951731924.1, сума - 90 900,00 грн, призначення платежу «фінансова допомога на зворотній основі від ОСОБА_1 » (т. 1, а. с. 24);

- 02 лютого 2018 року, квитанція № 0.0.955230421.1, сума - 40 459,50 грн, призначення платежу «фінансова допомога на зворотній основі від ОСОБА_1 » (т. 1, а. с. 16);

- 06 березня 2018 року, квитанція № 0.0.980889128.1, сума - 101 300,00 грн, призначення платежу «фінансова допомога на зворотній основі від ОСОБА_1 » (т. 1, а. с. 23);

- 12 червня 2018 року, квитанція № 0.0.1058001034.1, сума - 69 930,00 грн, призначення платежу «фінансова допомога на зворотній основі від ОСОБА_1 » (т. 1, а. с. 21).

Розмір перерахованих ОСОБА_1 грошових коштів на рахунок ТОВ «АПТЕКАР-ГРУП» становить 542 819,15 грн.

17 липня 2018 року ОСОБА_1 направила до ТОВ «АПТЕКАР-ГРУП» вимогу про повернення фінансової допомоги у розмірі 542 891,15 грн, яка була отримана товариством 18 липня 2018 року (т. 1, а. с. 14-15, 25-26).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за 2016-2017 роки ОСОБА_1 нараховано дохід у розмірі 68 750,00 грн (т. 1, а. с. 110).

Згідно з розпискою ОСОБА_1 від 02 лютого 2018 року вона взяла у ОСОБА_8 6 000,00 доларів США у борг та зобов`язується їх повернути за першою вимогою (т. 1, а. с. 150).

Відповідно до наданої АТ «Державний ощадний банк України» довіреності від 17 квітня 2015 року, виданої директором ТОВ «АПТЕКАР-ГРУП», працівник товариства ОСОБА_1 була уповноважена вносити торгівельну виручку на рахунок відкритий у банку (т. 1, а. с. 159).

Позиція Верховного Суду

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку з цим суд, з`ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

У пункті VII.-2:101 Книги VII Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.

У статті VII-3:101 Книги VII Модельних правил європейського приватного права щодо змісту збагачення зазначено, що особа вважається збагаченою у випадку: a) збільшення доходів або зменшення обов`язків; b) отримання послуги або результатів виконаної роботи; c) користування чужим майном.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зазначено, що «предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «відповідно до частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі. […] суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Проте суд апеляційної інстанції зазначеного не врахував та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову, не застосувавши до спірних правовідносин правову норму, яка підлягає застосуванню».

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У справі, що переглядається:

- заявляючи вимоги про стягнення з ТОВ «АПТЕКАР-ГРУП»542 819,15 грн, позивачка посилалася на те, що протягом 2017-2018 років вона внесла означену суму грошових коштів у касі відділення АТ «ПриватБанк» на розрахунковий рахунок відповідача в якості фінансової поворотної допомоги, а тому, на її переконання, відповідно до положень статті 1047 ЦК України ці кошти мають бути їй повернуті;

- на підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_1 надала квитанції на відповідні суми, у яких вказано призначення платежу «фінансова допомога на зворотній основі від ОСОБА_1 »;

- вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначив, що банківська квитанція не є договором позики, відповідно до якого виникають у сторін певні права та обов`язки, а є лише касовим документом, на підставі якого грошові кошти надходять на рахунок підприємства. Тому між сторонами відсутні договірні зобов`язання, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень статті 1049 ЦК України про обов`язок позичальника повернути позику;

- суд першої інстанції наголосив, що не зважаючи на те, що позивачка послалася не на ті норми права (які регулюють відносини, що виникають з договору позики), що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, а саме положення статті 1212 ЦК України, з урахуванням того, що відповідач визнав факт отримання грошових коштів у сумі, вказаній у квитанціях, наданих позивачкою;

- суд першої інстанції зазначив, що відповідач не надав доказів на підтвердження факту передачі грошових коштів ОСОБА_1 як виручки товариства;

За таких обставин, установивши, що відповідач не повернув отримані за квитанціями грошові кошти, надані позивачкою, досі утримує ці кошти без достатньої правової підстави, суд першої інстанції, правильно застосувавши положення статті 1212 ЦК України до спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача 542 819,15 грн як безпідставно набутих.

Апеляційний суд вищевказаних обставин не врахував і не зважаючи на те, що був установлений факт отримання товариством коштів від ОСОБА_1 та їх неповернення останній, необґрунтовано відмовив у стягненні безпідставно отриманих 542 819,15 грн, формально пославшись на обрання позивачкою неефективного способу захисту порушеного права, який не призводить до відновлення права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Касаційну скаргу належить задовольнити, постанову апеляційного суду в оскарженій частині - скасувати із залишенням у силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

З урахуванням результату розгляду касаційної скарги, з ТОВ «АПТЕКАР-ГРУП» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 11 752,70 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 15 березня 2021 року у частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АПТЕКАР-ГРУП» про стягнення коштів у розмірі 542 819,15 грн скасувати.

Рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 19 серпня 2020 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «АПТЕКАР-ГРУП» про стягнення коштів у розмірі 542 819,15 грн залишити в силі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АПТЕКАР-ГРУП» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 11 752,70 грн.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Кропивницького апеляційного суду від 15 березня 2021 року у скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук