Рішення

від 19.08.2020 по справі 405/5723/18

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КІРОВОГРАДА

Справа № 405/5723/18

2/405/1029/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2020 року м. Кропивницький

Ленінський районний суд м. Кіровограда у складі:

головуючого-судді: Драного В.В.

при секретарі: Дерев`янко А.В., Дятел О.В.

за участю: позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Шаповалова Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю АПТЕКАР-ГРУП про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ТОВ АПТЕКАР-ГРУП про стягнення коштів. В обґрунтування позову вказала, що з 2013 року по 2018 рік вона працювала у ТОВ АПТЕКАР-ГРУП на посаді бухгалтера. У серпні 2017 року до неї звернулася директор Товариства Заболотна В.М. з проханням надати Товариству позику у розмірі 28500 грн. для поповнення оборотних коштів, на що позивач погодилась. При цьому, ОСОБА_3 запевнила позивача, що договір позики у письмовій формі буде підготовлено найближчим часом. На виконання зазначеної домовленості, 10.08.2017 року позивач особисто внесла в касі відділення ПАТ Приватбанк на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 28321,65 грн. з призначенням платежу: фінансова допомога на зворотній основі від ОСОБА_1 . Відтак, вважає, що між сторонами було укладено договір позики, укладення якого підтверджується відповідною квитанцією, незалежно від його підписання у письмовій формі.

Зазначила, що в подальшому, у період з жовтня 2017 року по червень 2018 року між сторонами було укладено ще 8 окремих договорів позики, що підтверджується відповідними квитанціями. Загальна сума позики, яка була перерахована позивачем відповідачу складає 542819,15 грн. Однак відповідач отримані позики не повернув, у зв`язку з чим 17.07.2018 року вона направила листа відповідачу з вимогою про повернення позики, яку він отримав 18.07.2018 року. Вказала, що якщо договором позики не встановлено строк її повернення, то позика повинна бути повернена позичальником протягом 30 днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, а тому відповідач повинен був повернути позику до 18.08.2018 року, однак цього не зробив. Крім того, позивач має право на одержання від відповідача процентів. За таких обставин просить стягнути з відповідача на її користь заборгованість у сумі 542819,15 грн. та проценти від суми позики у розмірі 44814,20 грн.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 16.10.2018 року відкрито провадження у вказаній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 08.05.2019 року підготовче провадження у справі закрито та призначено розгляд справи по суті, витребувано у АТ Ощадбанк копії довіреності, виданої ТОВ АПТЕКА-ГРУП на довірену особу ОСОБА_1 про здійснення господарських операцій по рахунку НОМЕР_1 та витребувано у Кіровоградської ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області довідки про задекларовані, нараховані та отримані доходи гр. ОСОБА_1 протягом 2016-2017 рр.

29.11.2018 року представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав та вказав, що позивач працює у Товаристві бухгалтером з 2013 року. У червні 2018 року керівнику Товариства Заболотній В.М. стало відомо, що отримана Товариством відновлювальна кредитна лінія в ПАТ КБ Приватбанк залишається активною, хоча вона розпорядилася бухгалтеру ОСОБА_1 її закрити ще у травні 2018 року. Позивач як бухгалтер займалася веденням всіх фінансових справ Товариства, у тому числі з правом виконання операцій по поточним рахункам, зокрема внесення готівкових коштів у вигляді виручки на рахунки Товариства. У зв`язку з відсутністю змістовних пояснень ОСОБА_1 директор Товариства ініціювала проведення аудиту, який на час подання відзиву не завершено. При цьому, з 21.06.2018 року позивач перестала з`являтися на роботі та відповідати на телефонні дзвінки. Вказав, що ОСОБА_1 не мала жодних повноважень на внесення на рахунок Товариства готівкових коштів від свого імені у вигляді фінансової допомоги на поворотній або безповоротній основі, оскільки внесення таких коштів повинні були здійснюватися нею виключно за рахунок коштів засновника Товариства ОСОБА_3 , які вона давала ОСОБА_1 , довіряючи їй. Так само ОСОБА_3 вносила кошти на рахунки Товариства через ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 . Зазначив, що ОСОБА_1 будучи бухгалтером могла привласнити собі кошти Товариства у вигляді торгівельної виручки і внести їх на рахунок Товариства з іншим призначенням платежу. При цьому, кілька квитанцій, на які посилається позивач, містять призначення платежу: внесення зворотної фінансової допомоги через ОСОБА_1 , що свідчить про внесення не її особистих грошових коштів, а грошових коштів через неї. Вказав, що жодних доказів вчинення дій щодо укладання письмового договору позики, а так само обізнаності Товариства про внесення позивачем від свого імені грошових коштів у якості фінансової допомоги на поворотній основі позивачем не надано. При цьому, позивач як фізична особа не мала права надавати фінансові послуги у вигляді фінансової допомоги, оскільки це суперечить положенням Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг . За таких обставин просить відмовити у задоволенні позову.

08.02.2019 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив на позовну заяву, в якій вказав, що порушення відповідачем правил здійснення господарської діяльності та ведення бухгалтерського обліку не є підставами для невиконання взятих ним зобов`язань перед позивачем щодо повернення отриманої зворотної фінансової допомоги. Зазначив, що договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей, на його підтвердження може бути надана розписка позичальника або інший документ, що підтверджує передання грошових коштів. Так, позивачем на підтвердження факту передання грошових коштів були надані відповідні квитанції, з яких чітко прослідковується особа платника - ОСОБА_1 , і вказано призначення платежів. В свою чергу, відповідач доказів на підтвердження обставин, викладених у відзиві на позовну заяву не надав. При цьому, Закон України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг поширюється на спеціальних суб`єктів і не регулює відносини позики між юридичними та фізичними особами. За таких обставин, просить позовні вимоги задовольнити.

07.05.2020 року представник відповідача подав до суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких вказав, що сам факт передачі коштів не є доказом укладення саме договору позики, оскільки укладення такого договору пов`язане з безпосередніми попередніми письмовими домовленостями, при цьому позивач підтверджує, що будь-які письмові домовленості щодо позики відсутні. Крім того, позивач належним чином не підтвердила того, що вона дійсно мала 542819,15 грн., які вона в подальшому перерахувала відповідачу.

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити та пояснили, що позивач ОСОБА_1 працювала у ТОВ АПТЕКАР-ГРУП на посаді бухгалтера з 2013 року. У період з 10.08.2017 року по 06.03.2018 року позивач на підставі усної домовленості з директором Товариства ОСОБА_3 , з метою поповнення коштів для погашення кредиту надала Товариству зворотну фінансову допомогу шляхом перерахування своїх особистих коштів на рахунки Товариства. Зазначили, що кредит (овердрафт) лише своєю виручкою Товариство погасити не могло, а тому позивач надала фінансову допомогу для його погашення. Вказали, що відповідачем не надано доказів того, що ці кошти були викрадені чи отримані від засновника Товариства.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що між сторонами не укладалося жодних договорів позики. При цьому, позивач не пояснила джерело походження цих коштів. Вважає, що це скоріше за все, обігові кошти Товариства, оскільки дані кошти вносилися не ОСОБА_1 , а через ОСОБА_1 . Вказав, що інші працівники Товариства укладали відповідні договори. Керівник Товариства ОСОБА_3 також самостійно вносила грошові кошти відповідно до договорів про надання фінансової допомоги. Також позивач не надала оригіналів платіжних доручень та доказів, що підтверджують наявність між сторонами письмового договору позики. За таких обставин просить відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін, допитавши свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 18.03.2013 року працювала у ТОВ АПТЕКАР-ГРУП на посаді бухгалтера (а.с. 66, 67).

Згідно банківської квитанції № 0.0.824544823.1 від 10.08.2017 року ОСОБА_1 10.08.2017 року перерахувала на рахунок ТОВ АПТЕКАР-ГРУП грошові кошти у розмірі 28321,65 грн., призначення платежу: фінансова допомога на зворотній основі від ОСОБА_1 (а.с. 20).

В подальшому, як вбачається із відповідних банківських квитанцій та виписки ПАТ КБ Приватбанк по поточному рахунку ТОВ АПТЕКАР-ГРУП за період з 01.12.2017 року по 01.12.2017 року (а.с. 39-40), ОСОБА_1 також вносила грошові кошти на рахунок ТОВ АПТЕКАР-ГРУП , а саме:

- 03.10.2017 року, квитанція № 0.0.862789476.1, сума - 11000,00 грн., призначення платежу: фінансова допомога на зворотній основі від ОСОБА_1 (а.с. 17);

- 19.10.2017 року, квитанція № 98194401, сума - 150000,00 грн., призначення платежу: внесення зворотньої фінансової допомоги через ОСОБА_1 (а.с. 18);

- 01.12.2017 року, квитанція № 0.0.906689460.1, сума - 26923,00 грн., призначення платежу: фінансова допомога на зворотній основі від ОСОБА_1 (а.с. 19);

- 01.12.2017 року, квитанція № 0.0.907050934.1, сума - 14985,00 грн., призначення платежу: фінансова допомога на зворотній основі від ОСОБА_1 (а.с. 22);

- 29.01.2018 року, квитанція № 0.0.0951731924.1, сума - 90900,00 грн., призначення платежу: фінансова допомога на зворотній основі від ОСОБА_1 (а.с. 24);

- 02.02.2018 року, квитанція № 0.0.955230421.1, сума - 40459,50 грн., призначення платежу: фінансова допомога на зворотній основі від ОСОБА_1 (а.с. 16);

- 06.03.2018 року, квитанція № 0.0.980889128.1, сума - 101300,00 грн., призначення платежу: фінансова допомога на зворотній основі від ОСОБА_1 (а.с. 23);

- 12.06.2018 року, квитанція № 0.0.1058001034.1, сума - 69930,00 грн., призначення платежу: фінансова допомога на зворотній основі від ОСОБА_1 (а.с. 21).

Загальна сума перерахованих ОСОБА_1 грошових коштів на рахунок ТОВ АПТЕКАР-ГРУП склала 542819,15 грн.

17.07.2018 року позивач направила до ТОВ АПТЕКАР-ГРУП вимогу про повернення фінансової допомоги у розмірі 542891,15 грн., яка була отримана Товариством 18.07.2018 року (а.с. 14-15, 25-26).

Як вбачається з Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 за 2016-2017 р.р. нараховано дохід у розмірі 68750,00 грн. (а.с. 110).

Згідно розписки ОСОБА_1 від 02.02.2018 року вона взяла у ОСОБА_8 6000 доларів США у борг та зобов`язується їх повернути за першою вимогою (а.с. 150).

Як вбачається з наданої АТ Державний ощадний банк України довіреності від 17.04.2015 року, виданої директором ТОВ АПТЕКАР-ГРУП , працівник Товариства ОСОБА_1 була уповноважена вносити торгівельну виручку на рахунок відкритий у банку (а.с. 159).

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що вона працює менеджером у ФОП ОСОБА_3 та вносила одноразову грошову допомогу на рахунки ТОВ АПТЕКАР-ГРУП , кошти на яку їй надала ОСОБА_3 . Дана допомога вносилася відповідно до договорів, які укладалися із ОСОБА_3 .

У судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснила, що працює приватним підприємцем. Зазначила, що вона вносила грошові кошти на рахунки ТОВ АПТЕКАР-ГРУП , які були їй надані ОСОБА_3 , про що укладалися відповідні договори.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що вона працювала у ТОВ АПТЕКАР-ГРУП з 21.11.2017 року по 04.01.2018 року на посаді бухгалтера, разом із ОСОБА_1 . За час роботи свідок вносила до банку виручку з аптек сумами до 10000 грн. Банк сам вказував призначення платежу. Будь-яких договорів про надання зворотної фінансової допомоги не укладала.

Свідок ОСОБА_8 пояснила суду, що у лютому 2018 року до неї звернулася її знайома ОСОБА_9 і запитала чи може вона дати в борг ОСОБА_1 грошові кошти, на що свідок погодилася, оскільки ОСОБА_1 є їх спільною знайомою та працювала бухгалтером в ТОВ АПТЕКАР-ГРУП . Свідок дала в боргу позивачу 6000 доларів США, про що остання написала розписку, в якій вказала, що поверне ці кошти, які були взяті для погашення кредиту ТОВ АПТЕКАР-ГРУП , найближчим часом. Дані кошти позивач не повернула.

08.04.2019 року позивач подала до суду заяву в якості свідка, в якій, зокрема, вказала, що джерелом походження коштів, які вона вносила на рахунки відповідача є як власні, так і запозичені від третіх осіб. До власних коштів належить заробітна плата, накопичена більше як за 20 років трудової діяльності та інші фінансові заощадження сім`ї позивача. Також 02.02.2018 року вона позичила у ОСОБА_8 6000 доларів США. Зазначила, що у відповідача встановлено програмне забезпечення Клієнт-Банк , яке дозволяє оперативно відслідковувати будь-які зміни стану рахунків, зокрема надходження грошових коштів, їх призначення та платника. Доступ до такого програмного забезпечення має керівник ТОВ АПТЕКАР-ГРУП .

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

При цьому, згідно підпункту 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов`язковою до повернення.

Порівняння диспозицій наведених норм права дає підстави стверджувати про наявність спільних ознак правових відносин та, відповідно, аналогічне правове регулювання. Окрім цього, необхідно врахувати, що у законодавстві не встановлюється будь-яких обмежень щодо кола осіб, які можуть бути сторонами договору позики. Тому позикодавцем та позичальником можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, як резиденти, так і нерезиденти.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Крім того, відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі , якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої і другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частини перша та друга статті 207 ЦК України передбачають, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

На підтвердження укладення сторонами договору позики позивач надала суду відповідні банківські квитанції, згідно яких вона перерахувала ТОВ АПТЕКАР-ГРУП грошові кошти у загальному розмірі 542891,15 грн. в якості фінансової допомоги на зворотній основі.

Згідно п.п. 1.3, 1.4, 1.22 глави 1 Розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління НБУ від 01.06.2011 року № 174 , у редакції, чинній на час спірних правовідносин, касові документи мають містити такі обов`язкові реквізити: найменування банку, який здійснює касову операцію, дату здійснення операції, зазначення платника та отримувача, суму касової операції, призначення платежу, власноручні підписи або ЕП платника/отримувача та власноручні підписи або ЕЦП працівників банку (філії, відділення), уповноважених здійснювати касову операцію. Клієнт заповнює касові документи від руки чи за допомогою технічних засобів або банк (філія, відділення) за згодою клієнта заповнює касові документи із застосуванням технічних засобів або системи автоматизації банку (далі - САБ). Правильність заповнення банком (філією, відділенням) реквізитів касового документа із застосуванням технічних засобів або САБ клієнт засвідчує своїм власноручним підписом або ЕП. Реквізити касових документів, що формуються із застосуванням платіжних пристроїв за результатами касових операцій, заповнюються як клієнтами, так і в автоматичному режимі платіжного пристрою, які використовують бази даних автоматизованої системи.

Договір позики за своєю юридичною природою є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 року в справі № 757/27533/15-ц.

Тобто, банківська квитанція не є договором позики, відповідно до якого виникають у сторін певні права та обов`язки, а є лише тим касовим документом, на підставі якого грошові кошти надходять на рахунок підприємства. Більш того, з неї не вбачається сам факт отримання в борг отримувачем коштів певної грошової суми, оскільки реквізит квитанції призначення платежу заповнюється особою-клієнтом самостійно.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 1048 ЦК України, на яку посилається позивач у позові, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Однак, враховуючи, що поворотна фінансова допомога не передбачає нарахування відсотків або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та оскільки банківська квитанція не є договором позики, то у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів від суми позики слід відмовити.

Разом з тим, суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Такі дії суд вчиняє згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ), за змістом якого суд уповноважений під час розгляду справи самостійно перевірити доводи сторін щодо порушення їх прав.

Оскільки саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію правовідносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначення, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, і самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не суперечить положенням цивільного процесуального законодавства.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 917/1739/17.

Так, статтею 1212 ЦК України врегульовано випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України ).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави є: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 , ч. ч. 1 та 2 ст. 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановленихст. 11 цього Кодексу .

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною 2 ст. 11 ЦК України .

Частиною 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Набуття однією із сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

Згідно ст. 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на безпосередній вимозі закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду викладеній в постанові від 19.06.2019 року у справі № 643/822/17, провадження № 61-21998св18.

Так, судом встановлено, що відповідач одержав від позивача 542819,15 грн., що підтверджується відповідними банківськими квитанціями, копії яких знаходяться в матеріалах справи. Факт отримання відповідачем вказаних коштів ним не заперечується.

При цьому, твердження відповідача про те, що грошові кошти у розмірі 542819,15 грн., які були внесені позивачем на його рахунок, належать третім особами та повинні були внесеними в якості виручки ТОВ АПТЕКАР-ГРУП , належними доказами не підтверджені. Пояснення свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_7 не можуть підтверджувати даний факт, оскільки стосуються обставин укладання договорів про надання безповоротної фінансової допомоги між ними та ТОВ АПТЕКАР-ГРУП , а не між позивачем та відповідачем.

Будь-яких документів, які б підтверджували передачу даних грошових коштів ОСОБА_1 в якості виручки Товариства відповідачем не надано. В свою чергу, позивач надала пояснення щодо джерел походження даних коштів.

Таким чином, оскільки відповідачем заперечується факт наявності договорів про фінансову допомогу на зворотній основі, укладених між сторонами, а позивачем не доведено факт їх укладання, то факт отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 542819,15 грн. у сукупності з тим, що відповідач відмовляється їх повертати, але при цьому не довів наявність інших правових підстав їх отримання, свідчить про те, що відповідач набув дані грошові кошти без достатньої правової підстави.

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, враховуючи, що відповідач добровільно не бажає повернути позивачу перераховані нею грошові кошти, які зберігає у себе без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 542819,15 грн.

Згідно ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з ордеру на надання правової допомоги серії КР № 023494 від 22.08.2018 року, виданого АО Єрьоменко та партнери , ОСОБА_1 надається правова допомога у Ленінському районному суді м. Кіровограда на підставі договору про надання правової допомоги № 26/06/18 від 26.06.2018 року (а.с. 11).

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано Акт про прийняття-передачі наданий послуг по договору про надання правничої допомоги № 26/06/18 від 26.06.2018 року, згідно якого Адвокатське бюро надало ОСОБА_1 правничу допомогу на загальну суму 5000 грн., а саме: зустріч, консультація клієнта (ознайомлення з матеріалами про стягнення боргу з боржника), узгодження правової позиції - 350 грн.; підготовка вимоги про повернення фінансової допомоги, відправка вимоги на адресу боржника - 700 грн.; аналіз судової практики зі спорів, щодо стягнення боргу за договором позики - 350 грн.; підготовка та подання до Ленінського районного суду м. Кіровограда позовної заяви про стягнення боргу - 500 грн.; орієнтовна кількість судових засідань за позовом про стягнення боргу - 700 грн.

Відповідно до банківської квитанції № 0.0.1071229543.1 від 26.06.2018 року ОСОБА_1 проведено розрахунок згідно договору про надання правничої допомоги № 26/06/18 від 26.06.2018 року в сумі 5000 грн.

При визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката суд виходить з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги складність справи та виконані адвокатом роботи по даній справі, витрачений ним час, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та те, що судові засідання у даній справі проводились, суд приходить до висновку, що розмір заявлених вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу сумі 5000,00 грн. є співмірним, у зв`язку з чим вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь витрат на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню.

Також, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у справі в розмірі 5428,19 грн. пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5000+5428,19=10428,19 грн. судових витрат.

Керуючись ст. ст. 11 - 13, 19, 76-81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю АПТЕКАР-ГРУП про стягнення коштів - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю АПТЕКАР-ГРУП (25006, м. Кропивницький, вул. Пашутінська, 75, код ЄДРПОУ 36904818) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 ) грошові кошти в розмірі 542 819,15 грн. та судові витрати в сумі 10428,19 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Кропивницького апеляційного суду через Ленінський районний суд м. Кіровограда.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 28.08.2020 року.

Суддя Ленінського районного суду

м. Кіровограда В.В. Драний