Ухвала

від 28.09.2022 по справі 640/15676/22

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

28 вересня 2022 рокум. Київ№ 640/15676/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами

за позовомОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції у м. Києві, Державної екологічної інспекції Столичного округупро визнання протиправною бездіяльності, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної екологічної інспекції у м. Києві (04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, буд. 4, ЄДРПОУ 37975277), Державної екологічної інспекції Столичного округу (03035, м. Київ, вул. Солом`янська, 1, ЄДРПОУ 42163667), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державної екологічної інспекції у м. Києві (код ЄДРПОУ 37975277, адреса реєстрації: 04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 4, фактична адреса: 03035, м. Київ, вул. Солом`янська, 1, поверх 8) щодо затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2020 року № 640/117/19, в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста юрисконсульта;

- стягнути з відповідача Державної екологічної інспекції Столичного округу (код ЄДРПОУ, адреса реєстрації: 03035, м. Київ, вул. Солом`янська, 1, поверх 8) яка є правонаступником Державної екологічної інспекції у м. Києві (код ЄДРПОУ 37975277, адреса реєстрації: 04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 4, фактична адреса: 03035. м. Київ, вул. Солом`янська, 1, поверх 8) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) заробітну плату за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2020року № 640/117/19 про поновлення на роботі з 11 березня 2020 року по 16 лютого 2021 року - фактичну дату поновлення на посаді, без врахування податків та зборів - в розмірі 100542, 78 грн. (сто тисяч п`ятсот сорок дві грн. 78 коп.) втому числі включаючи рівень інфляції.

Відповідно до п.п. 3 та 5 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу та чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Ознайомившись із позовною заявою позивача, суд встановив, що вона не відповідає вимогам ст. 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

В порушення вимог вказаної норми позивачем не надано суду доказів сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі. Також не надано суду документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Разом з тим, у позовній заяві зазначено, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір, як позивача у справі про стягнення заробітної плати.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Разом з тим, суд зауважує, що предметом позову у даній справі є не стягнення заробітної плати, а визнання протиправною бездіяльності щодо затримки виконання рішення суду та стягнення заробтіної плати за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення.

Відтак, підстави для звільнення позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір відсутні.

Разом з тим, позивачем заявлено вимоги немайнового характеру та вимогу майнового характеру на суму 100542,78 грн.

Згідно ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України Про судовий збір за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем збір становить - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу .

Відповідно до норм Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік, установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 01.01.2022 2481,00 грн.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем заявлено одну позовну вимогу немайнового характеру та одну позовну вимогу майнового характеру на суму 100 542,78 грн. Таким чином, сума сплати судового збору становить 992,40 грн. за вимоги немайнового характеру та 1 005,43 грн. за вимоги майнового характеру. Отже, за звернення до суду з даним позовом позивачу слід сплатити судовий збір за позовну вимогу у загальному розмірі 1997,83 грн.

Крім того, за змістом положень статті 236 Кодексу законів про працю України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) негайно після проголошення судового рішення наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин.

Частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За змістом частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.

Згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30.06.1961, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (частина перша статті 24 Кодексу законів про працю України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (частина третя статті 24 Кодексу законів про працю України).

Припинення, розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.

З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем.

До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.

Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника.

Отже, строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

В той же час відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час звернення позивача до суду) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналізуючи наведені положення законодавства, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в справі № 240/532/20 (постанова від 11.02.2021) за схожих фактичних обставин сформулював такі висновки: «Установлений у частині першій статті 233 Кодексу законів про працю України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору. Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців. Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо яких виник спір. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як і в даному випадку, охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України».

Ухвалюючи таке рішення (постанова від 11.02.2021 у справі № 240/532/20), Верховний Суд одночасно відступив від висновку щодо застосування частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в його постановах, а також погодився з висновком щодо застосування частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України у подібних правовідносинах, викладеному в інших його постановах, зокрема, від 04.12.2019 (справа № 815/2681/17) і від 22.01.2020 (справа № 620/1982/19).

Відтак, враховуючи те, що середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тому строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеного заробітку обмежується місячним строком з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, тобто з часу видачі наказу про поновлення на роботі (частина п`ята статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах у справі №380/2355/20 від 28.05.2021, від 14.07.2021 у справі №1340/439318.

Як вбачається з матеріалів справи, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2020 року у справі №640/117/19 зобов`язано Державну екологічну інспекцію у м. Києві територіальний орган Державної екологічної інспекції України поновити ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста юрисконсульта. Рішення суду в цій частині допущено до негайного виконання.

Наказом Державної екологічної інспекції у м. Києві від 17 лютого 2021 року на виконання вказаного вище рішення суду скасовано наказ Державної екологічної інспекції у м. Києві від 05 грудня 2018 року №96-О «Про звільнення у зв`язку з ліквідацією установи ОСОБА_1 » та наказано вважати таким, що ОСОБА_1 , поновлений на посаді головного спеціаліста юрисконсульта юридичного сектору Державної екологічної інспекції у м. Києві з 05 грудня 2018 року.

На переконання позивача, відповідач має сплатити йому середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 11 березня 2020 року по 16 лютого 2021 року.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, а також зважаючи на те, що позивача поновлено на посаді відповідним наказом від 17 лютого 2021 року, строк звернення до суду з цим позовом сплинув 17 березня 2021 року, при цьому, позивач звернувся до суду лише 19 вересня 2021 року, тобто, з пропуском місячного строку для такого звернення.

Водночас, позивачем додано до позову заяву про поновлення строку зі змісту якої вбачається, що про порушення права на виплату середнього заробітку позивач начебто дізнався у лютому 2021 року, при цьому ним у липні 2021 року уже подавався аналогічний позов з такими ж вимогами, який було залишено без розгляду, також зазанчає,що відбувається збройна агресія збоку РФ проти України, що свідчить про наявність підстав для поновлення йому строку звернення до суду.

Суд зазначає, що позивач з липня 2020 року був обізнаний про невиконання рішення суду, а з лютого 2021 року про факт не виплати йому середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду. Також, стягнення середнього заробітку за чс затримки виконання рішення суду було предметом спору у справі 640/18997/21, тобто позивач знав про порушення свого права і вживав заходів щодо його захисту в судовому порядку.

Крім того, в цих правовідносинах закон не встановлює обов`язкового порядку досудового вирішення спору, тому, будучи обізнаним про невиплату коштів і про зміст рішення суду від 11.03.2020 року у справі №640/117/19, ніщо позивачу не перешкоджало звернутись до суду з цим позовом. Листування з відповідачем й лист останнього від 20.04.2021 року не зупиняє і не перериває обчислення строку звернення, але позов подано після закінчення тримісячного строку, навіть з моменту надання відповідачем відповіді.

Водночас, введення на території України правового режиму воєнного стану здійснено згідно з указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022, тобто після закінчення місячного строку визначеного для звернення з цим позовом та свідчить лише про наявність підстав для поновлення процесуального строку лише з 24.02.2022 року на строк дії правового режиму воєнного стану.

Враховуючи викладенні обставини та обізнаність ОСОБА_2 про порушення його прав, подана позивачем заява про поновлення пропущеного строку та докази на підтвердження викладених в ній обставин, на думку суду не свідчить про наявність об`єктивно незалежних від позивача причин, що перешкоджали його зверненню до суду.

Відповідно до ч.1 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно ч.2 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Враховуючи вищевикладене, позовна заява підлягає залишенню без руху із встановленням позивачу строку для усунення недоліків шляхом подання до суду із супровідним листом:

- доказів сплати судового збору;

- заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.

З огляду на зазначене та керуючись ст.160, ст.161, ч.1 ст.169, ст.243, ст.248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

У Х В А Л И В:

1. Позовну заяву залишити без руху.

2. Встановити позивачу п`ятиденний строк з дня одержання даної ухвали для усунення недоліків.

3. Попередити позивача про те, що у випадку неусунення недоліків позовної заяви позовна заява буде повернута йому відповідно до п.1 ч.4 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України.

4. Копію ухвали невідкладно надіслати особам, що звернулися із позовною заявою.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили відповідно до ч.1 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко