Рішення

від 27.09.2022 по справі 826/12664/16

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 вересня 2022 року 12:16№ 826/12664/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомДочірнього підприємства «Лакталіс-Україна»

доЦентрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участі представників сторін:

від позивача - Кондрашова А.В.,

від відповідача Норець В.М.

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство Лакталіс-Україна звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міжрегіонального головного управління ДФС Центрального офісу з обслуговування великих платників, в якому просило суд просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення від 18 травня 2016 року № 0000334102, № 0000344102, № 0000354102, № 0000364102.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що висновки акту № 541/28-10-41-02/25593656 від 27 квітня 2016 року «Про результати позапланової виїзної перевірки Дочірнього підприємства Лакталіс-Україна з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП Орім за періоди з 01 жовтня 2014 року по 31 грудня 2014 року та з 01 лютого 2015 року по 31 грудня 2015 року» є безпідставними та спростовуються наявними матеріалами.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2017 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року, позов Дочірнього підприємства Лакталіс-Україна задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби-Центрального офісу з обслуговування великих платників від 18 травня 2016 року № 0000334102, № 0000344102, № 0000354102, № 0000364102.

Постановою Верховного Суду від 05 серпня 2021 року скасовано вказані вище постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 вересня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2021 року справу прийнято до провадження та призначено підготовче засідання.

Відповідач у відзиві на позов вказує на відсутність економічної доцільності придбання позивачем маркетингових послуг у ПП «Орім». Крім того відповідач наголошує, що первинні бухгалтерські документи оформлені з порушенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» оскільки не містять інформацію про адреси, за якими проводилось дослідження, кількість опитаних споживачів, не вказано кількісні та вартісні показники здійснених досліджень та повний зміст проведених робіт та одиниці виміру господарських операцій.

У відповіді на відзив позивач наголошує на тому, що маркетингові послуги не відносяться до послуг з регульованими цінами, отже їх вартість визначається за згодою сторін та не потребує додаткового обґрунтування.

У підготовчому засіданні 18 січня 2022 року без виходу до нарадчої кімнати ухвалено про відмову у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у розгляді справи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору.

Також, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 18 січня 2022 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

В судовому засіданні 27 вересня 2022 року представник позивача наполягала на задоволенні позову, представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Міжрегіональним головним управлінням ДФС Центральним офісом з обслуговування великих платників проведено документальну позапланову виїзну перевірку Дочірнього підприємства «Лакталіс-Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП «Орім» за періоди з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року та з 01 лютого 2015 року по 31 грудня 2015 року по деклараціях з податку на додану вартість та деклараціях з податку на прибуток, за результатами якої складено акт № 541/28-10-41-02/25593656 від 27 квітня 2016 року (далі акт перевірки)

Так, перевіркою встановлено порушення позивачем:

- підпункту 134.1.1. пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, підпункту «б» пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено об`єкт оподаткування податком на прибуток у розмірі 7 823 408 грн.;

- пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до порушення пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань і сумою податкового кредиту на загальну суму 1 555 975 грн.;

- пунктів 200.1, 200.2, статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження нарахування ПДВ на суму 2 727100, 00 грн.;

- пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування на суму 1 537 462 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 18 травня 2016 року:

- № 0000334102, яким зменшено позивачу суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 7 823 408 грн;

- № 0000344102, яким зменшено позивачу суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 1 537 462 грн та нараховано штрафні санкції у розмірі 768 731 грн;

- № 0000354102, яким зменшено позивачу суму від`ємного значення ПДВ у розмірі 1 555 975 грн;

- №0000364102, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 4 900 650 грн. (за основним платежем 2 727 100,0 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 1 363 550,0 грн.).

Рішенням Державної фіскальної служби України від 25 липня 2016 року № 15957/6/99-99-11-01-02-25 податкове повідомлення-рішення № 0000334102 від 18 травня 2016 року скасовано в частині донарахувань по операціях за період 2015 року, а в іншій частині зазначене рішення, а також інші оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишені без змін. Незгода позивача із вказаним вище податковим повідомленням-рішенням зумовила звернення до суду з даним позовом.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатись зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

За визначенням, наведеним в підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції, що діяла на момент здійснення позивачем спірних господарських операцій), господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (підпункт 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість підлягає з`ясуванню, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

За правилами підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів та послуг.

У відповідності до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з абзацами 1-3 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При цьому згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до положень статей 183 та 184 Податкового кодексу України особа як платник ПДВ підлягає реєстрації шляхом внесення відповідного запису до реєстру платників; реєстрація особи як платника ПДВ діє до дати її анулювання.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення до податкового кредиту сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість є факт їх придбання з метою використання в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем (замовник) та ПП «Орім» (виконавець) були укладені договори про надання маркетингових послуг від 01 вересня 2014 року № 296 (т. 1 а.с. 145-153) та від 01 січня 2015 року № 296 (т. 1 а.с. 154-160), відповідно до яких виконавець надає замовнику послуги, зазначені у Додатку 1, а замовник зобов`язується їх прийняти та оплатити.

Згідно з Додатком 1 до зазначених договорів виконавець надає замовнику наступні послуги:

-визначення обсягу продажу товарів торговельних точках, що приймали участь у дослідженні, у кількісному виразі;

-визначення обсягу продажу товарів в торговельних точках, що приймали участь у дослідженні, у грошовому виразі;

-визначення залишків продукції в магазинах, що приймали участь у дослідженні;

-визначення відносної динаміки продажу продукції у торговельній мережі;

-визначення середньоденних продажів продукції замовника через одну торгівельну точку; надання інформації по кожній окремій торговельній точці;

-проведення кількісного маркетингового дослідження у форматі польового анкетування (закриті питання);

-проведення кількісного маркетингового дослідження у форматі польового анкетування (відкриті питання);

-проведення телефонного опитування респондентів;

-проведення телефонного опитування респондентів;

-проведення моніторингу по визначенню кількості фейсів товарної позиції у розрізі торговельних точок;

-обробка результатів маркетингового дослідження та надання звіту;

-проведення фокус-груп;

-надання інформації щодо роздрібних цін у роздрібних цін у роздрібних торговельних точках;

-дослідження ставлення споживачів до видів реклами різних товарних груп;

-дослідження факторів вибору торговельної точки для придбання різних товарних груп;

-дослідження ставлення споживачів до найменування торгових марок;

-дослідження ставлення споживачів до упаковки товару;

-он-лайн опитування споживачів на основі розробленої анкети з фіксованою кількістю запитань;

-САРІ-опитування з використанням анкети з фіксованою кількістю питань.На виконання умов зазначених договорів сторонами складено акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) (т. 1 а.с. 161-186), податкові накладні (т. 1 а.с. 187-207). На підтвердження факту оплати послуг позивачем надано копії платіжних доручень (т. 1 а.с. 208-217).

Згідно з підпунктом 14.1.108 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України маркетингові послуги (маркетинг) - послуги, що забезпечують функціонування діяльності платника податків у сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг), політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та після продажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків. До маркетингових послуг належать, у тому числі: послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Для здійснення маркетингової діяльності підприємство повинно проводити комплексні дослідження ринку здійснювати аналіз ринку, сегментувати ринок, позиціонувати товар, розробляти маркетинг-мікс (маркетинговий комплекс) тощо.

Головною умовою для врахування у складі податкових витрат на проведення маркетингових послуг є їх документальне підтвердження та зв`язок таких витрат з господарською діяльністю платника податку.

Підтвердженням зв`язку витрат на маркетингові послуги з господарською діяльністю суб`єкта господарювання можуть бути наказ по підприємству на необхідність проведення таких маркетингових досліджень, час проведення, територію, межі тощо, договір на проведення маркетингових досліджень, із зазначенням виду маркетингових досліджень, мету їх проведення тощо.

В підтвердження фактичного отримання маркетингових послуг можуть бути надані акт приймання-передачі послуг або інший документ, що підтверджує фактичне надання таких послуг, звіт про проведення маркетингових досліджень, у якому мають бути викладені результати таких досліджень і надані рекомендації замовнику.

З урахуванням приписів пункту 2 частини 9 Закону №996-ХІV акт приймання-передачі послуг повинен мати всі обов`язкові реквізити первинних документів, а саме: назву документа (форми), дату і місце складання, найменування підприємства, від імені якого складено документ, зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у господарській операції.

В актах виконаних робіт мають бути конкретний перелік наданих послуг, місце і дата їх надання, а також зазначено, в чому виражено їх результат.

У звіті про проведення маркетингових досліджень повинна міститися інформація, зокрема, про аналіз конкуренції між найбільшими виробниками на оптовому та роздрібному ринках продажу і оцінку рівня конкуренції, основні тенденції розвитку ринку, динаміку зміни цін, асортимент продукції (товару), політику ціноутворення, аналіз імпорту й експорту продукції (товарів) та їх вплив на ринок, потенційних споживачів і кількісні показники (місткість ринку) планованого продажу, прогнозний план продажу, оцінку ризиків, фінансовий план, аналіз ефективності проекту, прогнозний рівень рентабельності, термін окупності проекту, висновки та рекомендації за результатами проведеного дослідження.

Таким чином, лише при дотриманні вищезазначених умов платники податку мають право віднести витрати на маркетингові послуги до складу податкового кредиту.

Так, позивач наполягає на належному підтвердженні первинними документами надання йому маркетингових послуг наведеним вище суб`єктом господарювання.

Проте, надані позивачем суду первинні документи носять лише інформаційний характер і не містять жодних результатів та рекомендацій, які дали б змогу замовнику використати їх в своїй господарській діяльності для стимулювання збуту продукції, зростання обсягів реалізації та збільшення доходу підприємства.

Суд наголошує, що у позивача відсутні документи, що дали б змогу чітко відстежити результат замовлених робіт (послуг). Будь-яких документів на підтвердження спрямованості спірних послуг на досягнення конкретних цілей у діяльності платника не представлено. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що виконавці за відсутності звітів взагалі вивчали, досліджували та аналізували споживчий попит на ринку, на якому здійснює свою діяльність позивач; у справі відсутні докази того, яким чином надавалися маркетингові послуги, який практичний результат їх використання позивачем.

Зокрема, позивачем не надано ні до перевірки, ні під час розгляду справи звіти про виконання маркетингових послуг.

Крім того позивачем не зазначено, які саме дані були отримані за результатом маркетингових послуг та як саме отримані внаслідок проведених маркетингових досліджень виконавцем послуг дані вплинули на господарську діяльність позивача.

Будь-яких документів на підтвердження спрямованості спірних послуг на досягнення конкретних цілей у діяльності позивача останнім не представлено.

Щодо посилання позивача на договір від 01 вересня 2014 року №68259, укладений Товариством з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» та ПП «Орім», в рамках якого останньому було надано інформацію щодо обсягу продажів товарів, які виробляються позивачем, суд зауважує, що предметом дослідження даної справи є виконання договорів, укладених саме позивачем з ПП «Орім».

Щодо листа Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» (т.1 а.с. 221), яким підтверджено надання ПП «Орім» інформації про товари, що постачались позивачем, суд зауважує, що позивач як постачальник товару не може не володіти інформацією в розрізі найменування, кількості та контрагентів -покупців товару, який він виробляє.

Суд звертає увагу, що за певних інших обставин подані позивачем документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов`язань та власного капіталу суб`єкта господарювання. Водночас, потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В іншому випадку, первинні документи не можуть вважатися юридично значимими документами для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

Оскільки позивачем документально не підтверджено фактичне виконання господарських операцій та обґрунтованість економічної та ділової доцільності придбання вказаних послуг, не надано підтвердження використання отриманих послуг в безпосередній господарській діяльності позивача, суд дійшов висновку про відсутність належних доказів підтвердження господарських взаємовідносин позивача з ПП «Орім» та, як наслідок про правомірність податкових повідомлень-рішень від 18 травня 2016 року № 0000334102, № 0000344102, № 0000354102, № 0000364102.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування виконано та доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Зважаючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, а іншими учасниками справи судові витрати не понесені, судові витрати не підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 72-77, 132, 134, 139, 143, 241-243, 252 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Дочірнього підприємства «Лакталіс-Україна» відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко

Повний текст рішення виготовлено 29 вересня 2022 року