Постанова

від 29.09.2022 по справі 826/11991/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/11991/17 Суддя (судді) першої інстанції: Арсірій Р.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2022 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого суддіКучми А.Ю.,

суддівАліменка В.О., Безименної Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобіком» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2020 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобіком» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мобіком» звернулося з позовом до суду, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.09.2017 №0007421401 та №0007431401 прийнятих ГУ ДФС у м. Києві.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки податкового органу, що правовідносини позивача з контрагентом Товариство з обмеженою відповідальністю «Базис Основа Зв`язок» не мали реального характеру є необґрунтованими та безпідставними, оскільки спростовуються первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, які були надані позивачем.

Відповідач у відзиві на позовну заяву вказав, що висновки акту перевірки є обґрунтованими, підстав для скасування спірний рішень не вбачається, оскільки, на думку податкового органу, операції по взаємовідносинах між позивачем та його контрагентом не мали реального характеру.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з`ясування обставин у справі. Апелянт вказує, що всі необхідні документи для підтвердження реальності господарської операції були надані під час перевірки. Апелянт звертає увагу, що висновок про нереальність господарської операції перевіряючі зробили через відсутність у контрагента потужності для здійснення фінансового-господарської діяльності, а не у зв`язку з ненаданням первинних документів.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2020 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 11 вересня 2017 року №0007421401 та №0007431401.

Постановою Верховного Суду від 04 серпня 2022 року касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задоволено частково. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2021 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд вказав, що з метою дослідження фактичного придбання активів у межах господарської діяльності необхідно встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання послуг, обсяги і зміст послуг, мету придбання послуг, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій з придбання активів, та оцінювати такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі.

Зазначив, що суд апеляційної інстанції, не перевірив та не дослідив реальність господарських операцій позивача згідно договорів з ТОВ «Базис Основа Зв`язок» про надання телекомунікаційних послуг до мережі Інтернет, надання послуг з забезпечення технічної можливості доступу до Контенту/Контент-послуг з використанням коротких номерів ПрАТ «Київстар» та ПрАТ «МТС Україна».

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині.

Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує його та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до наказу від 13.07.2017 №6406, виданого Головним управлінням ДФС у м. Києві, на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 77, п.82.1 ст. 82 Податкового кодексу України, було проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Мобіком» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2016.

За результатами перевірки посадовими особами Головного управління ДФС у м. Києві 22.08.2017 складено акт №358/26-15-14-01-05/32776335, згідно висновків якого встановлено, у тому числі, такі порушення ТОВ «Мобіком»: пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. у 139.1 ст. 139, Податкового кодексу України, а саме встановлено завищення від`ємного значення об`єкта оподаткування з податку на прибуток у сумі 501 600,00 грн та заниження податку на прибуток у сумі 318 795,00 грн, у тому числі за 2014 рік 318 795,00 грн.

В подальшому, 11.09.2017 ГУ ДФС у м. Києві прийнято спірне податкове повідомлення - рішення №0007421401, відповідно до якого ТОВ «Мобіком» було донараховано суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 398 494,00 грн, в т.ч. за основним платежем 318 795,00 грн та за штрафними санкціями 79 699,00 грн та податкове повідомлення-рішення від 11.09.2017 №0007431401, відповідно до якого ТОВ «Мобіком» було зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 501 600,00 грн.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними, прийнятими з порушенням норм податкового законодавства, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що не надання позивачем первинної документації, по спірному контрагенту, щодо предмету спору, в сукупності з іншими доводами контролюючого органу свідчить про не підтвердження фактичного виконання зобов`язань за договорами між позивачем та таким контрагентом.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

13.09.2022 до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання ТОВ «Мобіком» про відмову від частини позовних вимог, в якому заявник відмовляється від позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.09.2017 №0007431401, відповідно до якого ТОВ «Мобіком» було зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 501 600,00 грн. В іншій частині позовних вимог просить продовжувати розгляд справи.

Перевіривши матеріали справи, доводи клопотання про відмову від частини позовних вимог, колегія суддів вважає необхідним дане клопотання задовольнити, з огляду на наступне.

Відповідно до положень частин першої, шостої статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Суд не приймає відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси.

Згідно зі статтею 314 КАС України, позивач може відмовитися від позову, а сторони можуть примиритися у будь-який час до закінчення апеляційного провадження. У разі відмови від позову або примирення сторін суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу відповідно до вимог статей 189, 190 цього Кодексу, якою одночасно визнає нечинним судове рішення суду першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, та закриває провадження у справі.

Згідно з приписами частини першої статті 189 КАС України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

В силу положень частин п`ятої, шостої статті 189 КАС України, суд не приймає відмови від позову, визнання позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача або відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Відповідно до частини третьої статті 189 КАС України, про прийняття відмови від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі. У разі часткової відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу, якою закриває провадження у справі щодо частини позовних вимог.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Відтак, процесуальним законодавством регламентовано право позивача відмовитися від позову, однак, такі дії позивача не повинні суперечити закону та не повинні порушувати чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Відтак, вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення клопотання про відмову від позову в частині, колегія суддів не встановила наявності обмежень, а також суперечності поданого клопотання закону чи правам, свободам або інтересам інших осіб, при цьому, від відповідача жодних заперечень проти закриття провадження у справі з підстав відмови від позову в частині не надійшло.

Приписами частини другої статті 239 КАС України, встановлено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку про відсутність будь-яких перешкод для реалізації позивачем передбаченого процесуальним законом права особи на відмову від позову в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.09.2017 №0007431401.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.09.2017 №0007421401, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі ПК України), прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 статті 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Крім того, відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Якщо результатом розрахунку об`єкта оподаткування платника податку з числа резидентів за підсумками податкового року є від`ємне значення, то сума такого від`ємного значення підлягає включенню до витрат першого календарного кварталу наступного податкового року. Розрахунок об`єкта оподаткування за наслідками півріччя, трьох кварталів та року здійснюється з урахуванням зазначеного від`ємного значення попереднього року у складі витрат таких податкових періодів наростаючим підсумком до повного погашення такого від`ємного значення (п. 150.1 статті 150 ПК України).

Від`ємне значення як результат розрахунку об`єкта оподаткування, отриманий від ведення діяльності, яка підлягає патентуванню, не враховується для цілей абзацу першого цього пункту та відшкодовується за рахунок доходів, отриманих у майбутніх податкових періодах від такої діяльності.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, формування валових витрат обумовлено придбанням платником податків товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності у платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів.

При цьому згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Таким чином, іншим визначеним законодавством обов`язковим критерієм щодо підтвердження показників податкової звітності платника податків є забезпечення належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій, в тому числі дотримання вимог щодо підстав для здійснення такого обліку, якими можуть бути первинні документи, оформлені згідно з вимогами чинного законодавства. З урахуванням зазначеного право платника на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є також залежним від забезпечення ведення ним належного бухгалтерського обліку відповідних господарських операцій.

Поряд з цим, у бухгалтерському та податковому обліку підприємства враховуються лише ті первинні документи, що складені за наслідками фактично проведеної господарської операції, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою. За таких умов наявність належним чином оформлених первинних документів з приводу проведення певної господарської операції не може розглядатись як безумовне підтвердження наявності у платника податку права на формування витрат, які враховуються при визначенні об`єкта оподаткування податком на прибуток, та податкового кредиту з податку на додану вартість по відповідних господарських операціях.

Отже, правомірність формування платником відповідних показників бухгалтерського та податкового обліку має оцінюватись з урахуванням сукупності умов, визначених законодавством України як підстави для їх формування.

Оцінці суду підлягають наявність належним чином оформлених первинних документів, які стали підставою для формування показників податкової звітності, використання платником податків придбаних товарів (робіт, послуг) в межах господарської діяльності.

Для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами.

Зі змісту наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. У первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

При цьому, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. У первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Мобіком» було створене в 2003 році для побудови власної волоконно-оптичної мережі в м Київ та має статус Local Internet Registry і має в своєму розпорядженні більше десяти тисяч IP-адрес для надання послуг Інтернету своїм споживачам.

Основними напрямками діяльності підприємства є надання в оренду високошвидкісних каналів зв`язку (з ресурсів власної оптоволоконної мережі), передача даних і надання доступу до мережі Інтернет.

Мережі ТОВ «Мобіком» забезпечують можливість використання різноманітних прикладних задач. Зокрема конференц-зв`язок між територіально відокремленими установами або офісами, Інтернет-телефонію, стабільну спільну роботу з віддаленими базами даних, автоматизованими системами управління, бухгалтерськими і складськими програмами.

Позивач зазначає, що станом на момент здійснення взаємовідносин позивача з контрагентом ТОВ «Базис Основа Зв`язок» послугами ТОВ «Мобіком» користувалися провідні банки України, головні телеканали і комерційні організації, які відповідальні за їх технічний супровід, а також численні комерційні організації, тобто мало велику кількість клієнтів, серед інших ПрАТ «Київстар», ПрАТ «МТС».

Саме з метою належного забезпечення позивачем надійної господарської діяльності з надання послуг своїм контрагентам, між позивачем та ТОВ «Базис Основа Зв`язок» були укладені відповідні договори.

Позивач уклав з ТОВ «Базис Основа Зв`язок» договір № 2912/1 від 29 грудня 2011 року.

Відповідно до договору ТОВ «Базис Основа Зв`язок», платник податку на прибуток на загальних умовах згідно з діючим Податковим кодексом України, що іменується надалі «Субконтент-провайдер», в особі Генерального директора Буркацького Т.І., що діє на підставі статуту, з однієї сторони, і ТОВ «Мобіком», платник податку на прибуток на загальних умовах, згідно з діючим Податковим кодексом України, що іменується надалі «Контент-провайдер», в особі Генерального директора Степанова М. А., що діє на підставі Статуту, з іншої сторони, разом іменовані «Сторони», уклали цей договір про нижче наведене.

Відповідно до п. 2.1 договору Субконтент - провайдер надає Контент провайдерові послуги з забезпечення технічної можливості доступу до Контенту/Контент -послуг Користувачам мережі Оператора (за їх запитами), перелік і опис яких наведені в Додатках до цього Договору, з використанням Інтерактивного центру.

В подальшому, протягом 2011-2013 років між ТОВ «Мобіком» (Контент-провайдер) та ТОВ «Базис Основа Зв`язок» (Субконтент-провайдер) було укладено ряд Додаткових угод до Договору про надання послуг №2912/1 від 29.12.2011, предметом яких було надання Контент-послуг Субконтент-провайдером (ТОВ «Базис Основа Зв`язок») різним операторам.

Крім того, позивач уклав з ТОВ «Базис Основа Зв`язок» Договір № 130501 від 30.04.2013 відповідно до якого ТОВ «Мобіком», що в подальшому іменується «Замовник», в особі Генерального директора Степанова М.А., який діє на підставі статуту, з однієї сторони, та ТОВ «Базис Основа Зв`язок», включено до Реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій НКРЗІ за № 3124 згідно рішення № 112 від 28.02.2013, що в подальшому іменується «Виконавець», в особі Генерального директора Буркацького Т.І., який діє на підставі Статуту, з другої сторони, які разом іменуються «Сторони», уклали цей договір про наступне.

За цим договором Виконавець зобов`язується надавати Замовнику обрані останнім телекомунікаційні послуги/послуги до мережі Інтернет, а замовник зобов`язується приймати та оплачувати такі послуги на умовах цього Договору.

В подальшому, Додатками №1 та №2 до Договору про надання послуг №130501 ТОВ «Мобіком» (Замовник) та ТОВ «Базис Основа Зв`язок» (Виконавець) погодили порядок та основні умови надання послуг Виконавцем, а саме організацію Виконавцем каналу зв`язку (із виділенням ір-адрес), забезпечення Виконавцем прийому/передачі інформації Замовником та технічна підтримка Замовника, були погоджені технічні характеристики каналу зв`язку, точку підключення, операційну систему, що використовується Замовником для роботи, та ін.

На підтвердження здійснення господарських операцій позивач надав документи: акти надання послуг №14 від 31.01.201, №32 від 28.02.2014, №90 від 31.05.201, №125 від 31.07.2014 (т.2 а.с.64-67), № 11 від 31.01.2014, №30 від 28.08.2014, № 51 від 31.03.2014, № 91 від 31.05.2014, №102 від 30.06.2014, № 124 від 31.07.2014 (т.2 а.с.76-81), видаткові накладні №69 від 23.05.2014, №142 від 21.08.2014 (т.2 а.с.82-83), оборотньо-сальдову відомість по рахунку 631 за 2014 рік та виписку з рахунку (т.2 а.с.84, 85), банківські виписки щодо безготівкової форми оплати (т.2 а.с.86-114), платіжні доручення.

Колегія суддів звертає увагу, що наявні у матеріалах справи первинні документи по операціям з ТОВ «Базис Основа Зв`язок» оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій, й вказаними документами підтверджується реальність здійснення Позивачем господарських операцій з вищезазначеним контрагентом в частині надання послуг (виконання робіт), що спричинили реальну зміну в його майновому стані.

При цьому колегія суддів зазначає, що під час проведення перевірки податковим органом не було наведено суттєвих зауважень до оформлення вказаних первинних документів, які б ставили під сумнів їх реальність чи не давали з`ясувати їх суть під час проведення господарської операції.

Разом із тим, надані позивачем до суду первинні документи свідчать про фактичне вчинення платником податків господарських операцій, зокрема: договори, акти надання послуг, видаткові накладні, оборотно-сальдові відомості по рахунку 631, аналізи рахунку, звіти по проводкам, виписки по рахункам, квитанції, які у сукупності не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення підприємством господарських операцій з надання послуг чи їх невідповідності з господарською діяльністю позивача, та не свідчить про відсутність у позивача підстав для формування позивачем податкових вигод у вказаному періоді.

З наданих позивачем документів вбачається, що ТОВ «Мобіком» є Інтернет провайдером та придбавало послуги Інтернету у ТОВ «Базис Основа Зв`язок» з метою його подальшої реалізації своїм споживачам, в тому числі «Міжнародна організація сімейного здоров`я», ТОВ «Агромат», Державна телерадіокомпанія «Всесвітня служба «Українське телебачення і радіомовлення», ТОВ «Глобалмані», ТОВ «Делойт Енд Туш Юкрейніан Сервісез Компані», ТОВ «Едіпресс Україна», AT «Єврогазбанк», ТОВ «Ібіс», ТОВ «Інформаційно-технологічна лабораторія», ПрАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд», ТОВ «Київщина-Телеком», ТОВ «Колл-Центр Сервіс», ТОВ «Консалтингова Група Партнери», ПП «Лінк-Сервіс», ІП «Логін», Національний Центр «Мала Академія Наук України», ТОВ «Об`єднані Мережі України», ДП «Поліграфічний Комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів», ТОВ «Рисі», Дочірнє підприємство з 100%-ою іноземною інвестицією «Сіменс Україна», ПрАТ «Телесистеми України», ТОВ «Терабіт», AT «Банк Форвард», ТОВ «Х-Сіту», ТОВ «Хімічна Компанія «Сполука», ТОВ «Телерадіокомпанія «Хокей», ПП ВКФ «Раледа», ТОВ «Європа Арм Спорт», Державний Вищий Навчальний Заклад «Київський Національний Економічний Університет імені Вадима Гетьмана», Державний Заклад «Дніпропетровська Медична Академія Міністерства охорони здоров`я України», ТОВ «ІМК», ТОВ «Укрспецком», ТОВ «Фрінет», ДП «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів», ТОВ «Емплот» та інші.

Апелянтом, враховуючи позицію Верховного Суду викладену у постанові від 04 серпня 2022 року по даній справі, надано до суду апеляційної інстанції підтвердження реалізації послуг отриманих у ТОВ «Базис Основа Зв`язок», а саме:

копії договорів з вищевказаними контрагентами: № 3569-017-S-09 від 19 серпня 2013 року з додатками та додатковими угодами; №141211- NET від 14 грудня 2011 року з додатками та додатковими угодами; № 23 від 28 квітня 2014 року з додатками та додатковою угодою; № XI021D від 01 лютого 2011 року з додатками та додатковими угодами; № Net-091012 від 09 жовтня 2012 року з додатками; № ХІ0715 від 15 липня 2011 року з додатками та додатковими угодами; № ІХ-2812/01-NET від 28 грудня 2009 року з додатками та додатковою угодою; № 1X-2302/1-NET від 23 лютого 2009 року з додатками та додатковими угодами; № ХІ-2404 від 01 квітня 2012 року з додатками та додатковими угодами; № VII-1129/1- NET від 29 листопада 2007 року з додатками та додатковими угодами; № ІХ-03/2- NET від 06 березня 2009 року з додатками та додатковими угодами; № ІНК. 02/2005 від 26 грудня 2005 року з додатками та додатковими угодами; № VIII-3012/01-NET від 30 грудня 2008 року з додатками та додатковими угодами; № XIV012 від 27 грудня 2013 року з додатками; № 01-11-09/01 від 01 листопада 2009 року з додатками та додатковими угодами; № XIV-01 від 25 березня 2014 року з додатками; № ХІІ301 від 01 березня 2012 року з додатками; № 140104/2 від 01 квітня 2014 року з додатками; № 130321 від 21 березня 2013 року з додатками та додатковими угодами; № 130927 від 18 жовтня 2013 року з додатками та додатковими угодами; № DP0101 від 14 лютого 2013 року з додатками та додатковими угодами; № DP0146 від 20 березня 2014 року з додатками та додатковими угодами; № Х-0110/1-NET від 01 жовтня 2010 року з додатками та додатковими угодами; № 185 від 05 вересня 2012 року; № DP-076- NET від 19 жовтня 2009 року з додатками та додатковими угодами; № VIII-0829/1- NET від 29 серпня 2008 року з додатками та додатковими угодами; № Х-1101/1-NET від 01 листопада 2010 року з додатками та додатковими угодами; № 1.2-1 від 23 лютого 2011 року з додатками та додатковою угодою; №130508 від 05 вересня 2008 року з додатками та додатковими угодами; № VII1-0509/1-NET від 05 вересня 2008 року з додатками та додатковими угодами; № ХІІ0417 від 01 квітня 2013 року з додатками; № ІХ-1130/1-NET від 30 листопада 2009 року з додатками та додатковими угодами; № 131011 від 11 жовтня 2013 року з додатками та додатковими угодами; № XIV011 від 02 січня 2014 року з додатками; № 140104 від 01 квітня 2014 року з додатками та додатковими угодами, а також копії актів надання послуг відповідно до вказаних договорів.

Аналізуючи всі подані документи, колегія суддів дійшла висновку, що всі операції позивача з контрагентами є реальними, товарними (мають матеріальний результат, який був використаний в господарській діяльності позивача) та підтверджуються належним чином оформленими первинними та бухгалтерськими документами, які підтверджують заміну структури активів та зобов`язань.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку. За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником-платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 809/1337/17.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі №826/14619/13-а, від 14 серпня 2018 року у справі № 816/2045/17.

Оцінивши наявні в матеріалах справи копії первинних документів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що документи, складені за наслідками господарських операцій між позивачем та його контрагентом не мають дефекту форми, змісту або походження, які в силу ч. 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

При цьому, податковим органом не було спростовано реальності та достовірності наданих первинних документів, не надано доказів, які б вказували, що дані документи складено з порушеннями чи в супереч нормам чинного законодавства.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 05 січня 2021 року у справі № 820/1124/17, висновки про відсутність реальності господарських операцій з огляду на відсутність у контрагентів трудових та матеріально - технічних ресурсів контролюючим органом зроблено виключно на підставі аналізу наданої іншими контролюючими органами податкової інформації та опрацьованої узагальненої податкової інформації наявної в базі даних ДФС, зокрема і щодо неподання контрагентами податкової звітності, проте така податкова інформація, носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, фактично будь - які первинні документи платника податків не використовуються та не аналізуються, а отже така інформація не відповідає критерію юридичної значимості, та не є допустимим та достовірним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов`язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

На момент здійснення правовідносин підприємство-контрагент позивача було зареєстровано як юридична особа та платником податку на додану вартість.

Окрім того, слід зазначити, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у суб`єкта господарювання додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов`язань.

Колегія суддів наголошує, що підстави, які зазначені податковим органом в акті перевірки з урахуванням усіх наданих первинних документів позивачем, не є достатніми та належними для висновку про фіктивність господарських операцій та не узгоджуються з положеннями податкового законодавства.

При цьому, будь-яких зустрічних звірок контрагентів позивача проведено не було, доказів порушення податкового законодавства з їхнього боку не надано.

Вищевикладені пояснення позивача у поєднанні з наданими первинними документами підтверджують реальність господарських операцій по відносинам із ТОВ «Базис Основа Зв`язок» та пов`язаність придбаних послуг із господарською діяльністю підприємства.

Враховуючи викладене, висновки акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України в спірній частині є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

В даному випадку відповідачем не доведено та не надано належних доказів, а судом не встановлено фактів, які б свідчили про узгодженість як дій між позивачем чи його контрагентом та рядом перелічених в акті перевірки товариств, так і дій між позивачем та контрагентом з метою незаконного отримання податкової вигоди або обізнаності позивача з будь-якими протиправними діями свого контрагента в частині ведення бухгалтерського /податкового обліку.

На реальність господарських операцій жодним чином не впливає наявність у контрагента платника податку виробничих, трудових та інших ресурсів, оскільки останній має право їх залучати на підставі цивільно-правових угод. При цьому, орендовані об`єкти нерухомого/рухомого майна не повинні відображатися на балансі юридичних осіб як власні основі засоби. Водночас обставини відсутності у контрагента позивача тих чи інших основних засобів, необхідних для ведення господарської діяльності, мають бути встановлені відповідним контролюючим органом під час документальних перевірок. Проте, в тексті акта перевірки відсутні посилання на обставини проведення та/або неможливості проведення документальних перевірок контрагента позивача.

Крім того, контролюючим органом не надано доказів, щодо наявності кримінальних проваджень в межах яких досліджуються питання щодо контрагента позивача в частині того, що господарські відносини позивача з даним підприємством, які в подальшому і були досліджені під час проведення перевірки податковим органом, є фіктивними чи мають ознаки нереальних.

Між тим, відповідачем не надано жодних доказів того, що позивач діяв без належної обачності і йому мало бути відомо про порушення, які можливо допускаються контрагентами його контрагентів, при цьому, позивач не може нести відповідальність за можливі негативні наслідки господарської діяльності його контрагентів, а тим більше за відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачання товарів.

Під час проведення господарських операцій платник податків може бути і не обізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов`язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Наявна первинна документація та надані платіжні документи щодо оплати по господарським операціями між позивачем та контрагентами податковим органом не спростована та у своїй сукупності є достатньою для підтвердження реальності таких операцій.

Таким чином, дослідивши та проаналізувавши подані представниками сторін до матеріалів справи в обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них документи та матеріали у їх сукупності, колегія суддів дійшла до висновку про не доведення відповідачем належними та достатніми доказами висновків акта перевірки щодо фіктивності операцій між позивачем та контрагентом, тому податкове повідомлення-рішення від 11.09.2017 №0007421401 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Таким чином, враховуючи задоволення позовних вимог в частині, колегія суддів дійшла до висновку про стягнення на користь позивача суму сплаченого судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги відповідно до приписів ч.3 ст.139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобіком» про відмову від позову в частині задовольнити.

Прийняти відмову Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобіком» від позову в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.09.2017 №0007431401.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2020 року визнати нечинним в цій частині.

Провадження у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобіком» до Головного управління Державної податкової служби у м.Києві в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.09.2017 №0007431401 закрити.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобіком» - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 жовтня 2020 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 11.09.2017 №0007421401 та прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобіком» - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11.09.2017 №0007421401.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м.Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 44116011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мобіком» (04116, м. Київ, вул. Бердичівська, 1, код ЄДРПОУ 32776335) сплачений судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 14943,53 грн (чотирнадцять тисяч дев`ятсот сорок три гривні 53 коп.)

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 29.09.2022.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

В.О. Аліменко

Н.В. Безименна