Постанова

від 29.09.2022 по справі 380/3826/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2022 року

м. Київ

справа №380/3826/21

адміністративне провадження № К/9901/36798/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шарапи В. М.,

суддів: Єзерова А. А., Чиркіна С. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 (головуючий суддя Гулкевич І.З.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021 (у складі колегії суддів: Пліша М.А. (суддя-доповідач), Ніколіна В.В., Большакової О.О.) у справі №380/3826/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮР» до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови,-

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЮР» (далі - позивач, ТОВ «ЮР») звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області (далі - відповідач, ГУ Держпраці у Львівській області), в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу №ЛВ26565/1402/АВ/ФС від 21.12.2020 на ТзОВ «ЮР» у розмірі 50000 гривень.

Представник позивача подав до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні ВП №64437066 на підставі постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЛВ26565/1402/АВ/ФС від 21.12.2020 винесену першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Львівській області Зубик А.М., до набрання законної сили рішенням суду у справі.

В обґрунтування вимог заяви ТОВ «ЮР» вказало, що на підставі акта інспекційного відвідування від 26 жовтня 2020 №ЛВ26565/1402/АВ першим заступником начальника Управління Держпраці у Львівській області 21 грудня 2020 прийнято постанову №ЛВ26565/1402/АВ/ФС, якою на ТзОВ «ЮР» накладено штраф у розмірі 50000 гривень. 10.02.2021 головним державним виконавцем Личаківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Сидієм Олегом Володимировичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №64437066. Також іншою постановою від 10.02.2021 головним державним виконавцем Личаківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Сидієм Олегом Володимировичем винесено постанову про арешт коштів боржника. На переконання представника позивача, невжиття заходів забезпечення позову призведе до стягнення коштів за оскаржуваною постановою, що унеможливить ефективний захист порушених прав позивача за захистом яких він звернувся до суду. Окрім того, вказані обставини призведуть до ускладнення поновлення та захисту порушених прав позивача, а також погіршення його стану як суб`єкта господарювання.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22.03.2021, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021, заяву задоволено. Зупинено стягнення у виконавчому провадженні ВП №64437066 на підставі виконавчого документа постанови Головного управління Держпраці у Львівській області № ЛВ26565/1402/АВ/ФС від 21.12.2020 до набрання законної сили судовим рішенням, ухваленим за наслідками розгляду справи №380/3826/21.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що постанова відповідача від 21 грудня 2020 №ЛВ26565/1402/АВ/ФС про накладення на ТОВ «ЮР» оскаржується останнім в судовому порядку, а подання позовної заяви не зупиняє її дію та не є перешкодою для її подальшого виконання, то невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі такого виконавчого документа може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача у випадку задоволення пред`явленого ним позову. Судами обох інстанцій враховано, що на підставі оскаржуваної у цій справі постанови вже відкрито виконавче провадження з примусового стягнення штрафу у межах та накладено арешт на грошові кошти боржника.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Відповідач не погоджуючись із такими судовими рішеннями, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник зазначає, що заявником не надано доказів в підтвердження наявності обґрунтованих підстав вважати, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам заявника. Вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що примусове виконання оскаржуваної постанови про накладення штрафу призведе до застосування до позивача обмежень та стягнення додаткових витрат пов`язаних із проведення виконавчих дій жодними доказами не підтверджені.

Позивач не скористався процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до приписів статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає її розгляду по суті.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статті 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно із Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник обґрунтував необхідність застосування таких заходів тим, що примусове стягнення штрафу в межах виконавчого провадження ВП №64437066, відкритого на підставі оскаржуваної у цій справі постанови про накладення штрафу, може призвести до застосування обмежень і стягнення додаткових витрат, пов`язаних із проведення виконавчих дій. За позицією заявника, без вжиття заходів забезпечення позову буде неможливо усунути негативні наслідки або для цього необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

У цій справі постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 21.12.2020 №ЛВ26565/1402/АВ/ФС прийнята на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України.

Пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за заявою стягувача про примусове виконання рішення виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.

Пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (за текстом - Порядок № 509).

У пункті 9 Порядку №509 передбачено, що штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.

Відповідно до абзацу 4 пункту 11 Порядку №509 не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).

Отже, Порядок №509 встановлює місячний строк на добровільне виконання рішення органу Держпраці та сплату штрафу, у разі несплати штрафу він підлягає стягненню органами державної виконавчої служби.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Частиною першою статті 12 цього Закону передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Отже оскаржувана постанова є самостійним виконавчим документом, примусове виконання якого здійснюється у порядку встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Колегія суддів наголошує, що при розгляді спорів про оскарження постанов органів Держпраці про накладення штрафів, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України може бути виправданим забезпечення позову за певних умов.

Так, Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 01.06.2022 (справа №380/4273/21) уточнила правовий підхід при розгляді питань забезпечення позову у справах про оскарження постанов органів Держпраці, прийнятих на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, зазначивши про таке.

« 47. …суд при розгляді заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постанов Держпраці про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності. Суди мають враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред`явлено постанову Держпраці до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо.

48. Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

49. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

50. Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

51. З аналізу наведених процесуальних норм слідує, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною 2 статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі оскаржуваної у цій справі постанови від 21.12.2020 №ЛВ26565/1402/АВ/ФС 10.02.21 головним державним виконавцем Личаківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Сидієм Олегом Володимировичем відкрито виконавче провадження ВП №64437066, а також винесено постанову про арешт коштів боржника.

За висновками судів попередніх інстанцій, виконання постанови відповідача у примусовому порядку є підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Проте колегія суддів вважає такі висновки судів обох інстанцій хибними, оскільки саме по собі відкриття виконавчого провадження не є беззаперечним свідченням настання тяжких негативних наслідків для позивача.

Водночас судами не наведені обставини, які впливають на співмірність та необхідність забезпечення позову з метою уникнення негативних наслідків які, в свою чергу, можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав позивача.

Зокрема при прийнятті оскаржуваних рішень судами не досліджений фінансовий стан позивача, та його співвідношення із можливими санкціями та наслідками для здійснення господарської діяльності.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням положень частини 2 статті 150 та частини 2 статті 151 КАС, Верховний Суд визнає висновок судів попередніх інстанцій про забезпечення позову помилковим.

Відповідно до частин 1 - 3 статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Викладене свідчить про те, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами з істотним порушенням норм процесуального права, а саме статті 150 КАС України, а тому їх слід скасувати та у задоволенні заяви ТОВ «ЮР» про забезпечення позову відмовити.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 356, 359 КАС України, Суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області задовольнити.

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 22.03.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.09.2021 у справі № 380/3826/21 скасувати.

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮР" про забезпечення позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

Судді В. М. Шарапа

А. А. Єзеров

С. М. Чиркін