Постанова

від 22.09.2022 по справі 341/1933/21

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 341/1933/21

Провадження № 22-ц/4808/923/22

Головуючий у 1 інстанції МЕРГЕЛЬ М. Р.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О.В.

суддів: Бойчука І.В., Девляшевського В.А.

з участю секретаря Шандалович В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду від 01 червня 2022 року, у складі судді Мергеля М.Р., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів і визнання протиправними дій,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до АТ «Альфа-Банк» в якому просив: визнати протиправними дії АТ «Альфа-Банк» щодо нарахування боргу за кредитним договором від 10 грудня 2007 року № 604 в розмірі 57294,89 доларів США за період з 01 листопада 2014 року до 03 червня 2020 року; щодо зарахування погашення боргу на суму 641000,0 гривень в результаті реєстрації права власності на предмет іпотеки в порядку, встановленому пунктом 3.8 кредитного договору від 10 грудня 2007 року № 604 та

щодо включення анульованої ОСОБА_1 основної суми кредитної заборгованості в розмірі 1078199,93 гривень у вигляді додаткового блага до податкової звітності АТ «Альфа-Банк» форми 1 ДФ.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Банк протиправно нарахував борг за кредитним договором від 10 грудня 2007 року № 604 у розмірі 57 294,89 доларів США за період з 01 листопада 2014 року до 03 червня 2020 року, оскільки відповідач скористався правом дострокового стягнення заборгованості і рішенням суду від 25.11.2015 року у справі № 341/2754/14-ц з ОСОБА_1 стягнуто всю суму заборгованості за вказаним кредитним договором, яка станом на 01.11.2014 становила 372489,64 грн. Після цього банк не мав права нараховувати заборгованість за договором поза межами його дії, зобов`язання за яким вважається припиненим.

Позивач вважав неправомірним зарахування погашення боргу на суму саме 641000,00 грн в результаті реєстрації права власності на предмет іпотеки у порядку, який визначений у пункті 3.8 кредитного договору. Вважав, що Банк за рахунок предмета іпотеки мав задовольнити свої вимоги на суму заборгованості в розмірі 372489,64 грн, стягнуту за рішенням суду, а залишок коштів відповідач повинен був повернути іпотекодавцю.

Також зазначив, що відповідач неправомірно включив анульовану ОСОБА_1 суму кредитної заборгованості у розмірі 1078199,93 грн у вигляді додаткового блага до податкової звітності Банку форми 1 ДФ. Зважаючи, що ринкова вартість майна у розмірі 641000,00 грн повністю перекриває суму боргу, визначену судовим рішенням. Вважав протиправними дії Банку щодо прощення (анулювання) залишку заборгованості в розмірі 1078199,93 грн, у результаті чого позивач зобов`язаний включити такий анульований залишок у вигляді додаткового блага до податкової звітності і сплатити відповідні податки та військовий збір.

Рішенням Галицького районного суду від 01 червня 2022 року у позові ОСОБА_1 до АТ «Альфа-Банк» про захист прав споживачів і визнання протиправними дій відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на те, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Вважає, що відповідач безпідставно поза межами дії кредитного договору нарахував позивачу борг в розмірі 57294,89 доларів США за період з 01.11.2014 по 03.06.2020 року, оскільки кредитором було реалізовано право на дострокове стягнення всієї заборгованості згідно договору про іпотечний кредит №604 від 10.07.2007 року та стягнуто її з боржника шляхом подання позову до суду.

Після звернення з вимогою про дострокове погашення всієї заборгованості, що встановлено рішенням Галицького районного суду від 25 листопада 2015 року у справі 341/2754/14-ц, та стягнення суми заборгованості в судовому порядку, договір про іпотечний кредит припинив свою дію та кредитор втратив можливість нараховувати та стягувати з позивача відсотки за кредитним договором, оскільки стягнення таких поза строком дії кредитного договору не передбачено.

Відповідач як іпотекодержатель скористався та зареєстрував за собою право власності на іпотечне майно, тобто має місце припинення зобов`язання шляхом зарахування передбачене ст. 600 ЦК України, а не прощення. Рішенням Галицького районного суду від 25 листопада 2015 року стягнуто заборгованість в розмірі 372489,64 грн, а згідно висновку суб`єкта оціночної діяльності ринкова вартість майна зазначена на рівні 641000 грн.

Зазначає, що відповідач зарахував на погашення неправомірно нарахованого боргу за кредитним договором по прострочених процентах і інших платежах, які були нараховані ним на момент такого погашення (зарахування) в порядку п. 3.8 кредитного договору, а залишок простив (анулював). Такі дії банку є неправомірними, оскільки кредитний договір припинив свою дію у зв`язку з реалізацією кредитором права на дострокове повернення кредиту. Кошти повинні були бути зараховані на погашення заборгованості, яка встановлена рішенням суду, а залишок мав бути повернений іпотекавцю.

Апелянт вважає безпідставними висновки суду щодо обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав, та те, що належною позовною вимогою має бути позов про припинення правовідносин. Звертає увагу, що ні боржнику, ні суду банк не надав розрахунку про підстави, періоди та види нарахувань, що склали заборгованість 57284,89 доларів США, тобто відповідачем не обґрунтовано суму нарахованого боргу. Так, незаконно та безпідставно нарахована заборгованість та вимога про сплату такої заборгованості є дією, що порушує права боржника в момент її здійснення та тягне за собою ряд інших наслідків, які теж порушують права позивача. Тому, заявлені позивачем вимоги є єдиним найбільш ефективним способом захисту для боржника, крім того судом буде встановлено факти незаконного нарахування боргу, що в подальшому спростить боржнику процедуру доказування порушення своїх прав, якщо банк вчинить такі дії знову.

Зазначає, що законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, прощені (анульовані) кредитором. Позивач не отримував прощення (анулювання) суми боргу відповідачем, оскільки визначальною ознакою доходу платника податку, в тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі. Враховуючи, що ринкова вартість майна в розмірі 641000 грн повністю перекриває суму боргу згідно рішення Галицького районного суду від 25 листопада 2015 року в розмірі 372489,64 грн в тому числі і тіло кредиту, то відповідач не мав жодних підстав для прощення (анулювання) залишку заборгованості в розмірі 1078199,93 грн та включення такого анульованого залишку у вигляді додаткового блага до податкової звітності форми 1ДФ.

Тому незаконним є твердження суду, що відображення банком тим чи ти іншим способом своєї податкової звітності не породжує жодних обов`язків у самого позивача як платника податку.

Просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги з наведених в ній мотивів.

Представник АТ «Альфа-Банк» Матвійчук М.З. заперечив доводи апеляційної скарги, вважає рішення суду законним та обґрунтованим.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно достатті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідає вищезазначеним вимогам.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1 обрав неналежні способи захисту, а задоволення вказаних позовних вимог жодним чином не захистить порушених, на його думку, прав.

Судом встановлено, що 10 грудня 2007 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 укладено Договір про іпотечний кредит № 604, за умовами якого позивач отримав кредит у розмірі 50000,0 доларів США зі сплатою за користування кредитними коштами 12,5 % річних та кінцевим терміном повернення кредиту та процентів за ним не пізніше 04 грудня 2017 року.

В якості забезпечення виконання ОСОБА_1 взятих на себе за кредитним договором зобов`язань, 10 грудня 2007 року між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Галицького районного нотаріального округу Дирдою Н. А. та зареєстрований в реєстрі за № 3336, відповідно до умов якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю таке нерухоме майно: земельна ділянка, площею 0,2500 га, кадастровий номер: 2621281301:01:001:0127, для будівництва та обслуговування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок, житловою площею 73,9 м2, загальною площею 174,1 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Сторони цього договору оцінюють предмет іпотеки у розмірі 330000,0 грн.

10 жовтня 2008 року та 28 квітня 2011 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ОСОБА_1 укладено Договіри про внесення змін та доповнень до договору про іпотечний кредит від 10 грудня 2007 року № 604.

17 грудня 2012 року між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та АТ «Альфа-Банк» укладено договір про передачу прав за договорами забезпечення та договір про відступлення прав вимоги. Внаслідок укладення вказаних договорів відбулася заміна кредитора за вище вказаними Кредитним та Іпотечним договорами.

Відповідно до рішення Галицького районного суду від 25 листопада 2015 року у справі 341/2754/14-ц позов ПАТ «Альфа-Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за Кредитним договором у розмірі 372489,64 грн.

Відповідач звертався до позивача із вимогами про погашення заборгованості за Кредитним договором на суму 57294,89 доларів США. Проте вимоги виконані не були. Тому АТ «Альфа-Банк» звернувся до державного реєстратора із заявою щодо реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.

Згідно з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12 листопада 2020 року, індексний номер витягів 232282125 та 232280273, підтверджується, що державний реєстратор ОСОБА_3 зареєструвала 10 листопада 2020 року право власності на будинковолодіння житловою площею 73,9 м2, загальною площею 174,1 м2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та 12 листопада 2020 року право власності на земельну ділянку, площею 0,25 га, кадастровий номер: 2621281301:01:001:0127, за АТ «Альфа-Банк».

Відповідно до змісту довідки про отриманий дохід у вигляді прощеного боргу від 24 грудня 2020 року № 2007 АТ «Альфа-Банк» повідомило позивача про те, що згідно з висновком суб`єкта оціночної діяльності ринкова вартість предмета іпотеки визначена на рівні 641000,00 грн. Таким чином, після здобуття Банком права власності на предмет іпотеки, залишок заборгованості за Кредитним договором від 10 грудня 2007 року (за основною сумою, процентами, пенею та штрафними санкціями) за офіційним курсом НБУ станом на 12 листопада 2020 року склав 1078199,93 грн. У зв`язку із задоволенням вимог іпотекодержателя в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» на дату державної реєстрації Банком права власності на нерухомість ОСОБА_1 прощено (анульовано) залишок заборгованості за Кредитним договором. Відповідно до вимог Податкового кодексу України до складу річного доходу ОСОБА_1 за 2020 рік включається дохід у вигляді основної суми прощеного (анульованого) боргу у розмірі 713919,93 грн. Отриманий ОСОБА_1 дохід у вигляді основної суми прощеного (анульованого) боргу підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб за ставкою 18 % та військовим збором за ставкою 1,5 %, які ОСОБА_1 самостійно повинен сплатити до Державного бюджету України.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (стаття 1054 ЦК України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина 1 статті 546 ЦК України в редакції, що діяла на момент укладення договору іпотеки).

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина перша статті 598, стаття 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (абзац 2 частина перша стаття 1 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частинами першою і третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власностінапредмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2022 року у справі № 947/25785/19 (провадження № 61-3732св22) зроблено висновок, що: «за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року у справі № 757/21099/18-ц (провадження № 61-15190св19) зазначено: «кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов`язання повністю або частково таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом припинення правовідношення повністю або частково на підставі пункту 7 частини 2 статті 16 ЦК України. Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта. Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині не зарахування сплати, зобов`язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов`язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитним договором, зобов`язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги. Нарахування позивачу пені (штрафу тощо) є лише попередньою фіксацією факту порушення цивільно-правових зобов`язань, яка безпосередньо не впливає на права позивача. Відповідний розрахунок може бути письмовим доказом, який у разі виникнення спору між сторонами повинен оцінюватися судом відповідно до вимог процесуального законодавства».

У справі, що переглядається, встановлено, що умовами кредитного договору передбачено, що у випадку прострочення позичальником виконання зобов`язання щодо поверненню Банку суми боргу за цим Договором він зобов`язаний відповідно до статті 625 ЦК України сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу.

ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за кредитним договором, рішенням Галицького районного суду від 25 листопада 2015 року у справі 341/2754/14-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за Кредитним договором у розмірі 372489,64 грн. Однак позивачем рішення суду не виконано, тому 10 листопада 2020 року АТ «Альфа-Банк»» скористався своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу права власності на предмет іпотеки. Тобто іпотекодержатель самостійно обрав спосіб захисту свого порушеного права - звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 10 грудня 2007 року, зареєструвавши за собою право власності на предмет іпотеки житловий будинок.

Апелянт вважає, що кредитний договір припинив свою дію у зв`язку із реалізацією кредитором свого права на дострокове повернення кредиту згідно рішення суду від 25 листопада 2015 року у справі № 341/2754/14-ц.

Згідно висновків Верховного Суду, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов`язання повністю або частково таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом припинення правовідношення повністю або частково на підставі пункту 7 частини 2 статті 16 ЦК України.

Крім того, в судовому засіданні апеляційного суду сторони зазначили, що ОСОБА_1 подав до Галицького районного суду позов до державного реєстратора Лисецької селищної ради Дем`янек Іванни Антонівни, Акціонерного товариства «Альфа-банк» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності та запису про право власності на нерухоме майно житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

Таким чином позивач ОСОБА_1 оспорює правомірність набуття АТ «Альфа-банк» права власності на предмет іпотеки, у своїй позовній заяві заперечує правильність нарахування заборгованості за кредитним договором за період з 01.11.2014 року по 03.06.2020 року, однак не подає суду будь-яких доказів щодо правильної, на його переконання, суми заборгованості за кредитним договором №604 від 10.12.2007 р. станом на 03.06.2020 року.

За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними дій Банку в частині нарахування боргу за Кредитним договором в розмірі 57294,89 доларів США за період з 01.11.2014 до 03.06.2020 та зарахування погашення боргу на суму 641000,0 грн в результаті реєстрації права власності на предмет іпотеки, оскільки такі вимоги не є ефективним способом захисту права та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги.

Відповідно до статті 605 ЦК України зобов`язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов`язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Аналіз статті 605 ЦК свідчить, що під прощенням боргу розуміють звільнення кредитором боржника від виконання обов`язку, що на ньому лежить, повністю або частково. За загальним правилом, прощенням боргу втілюється в односторонньому правочині.

За умови звернення ОСОБА_1 з позовом до суду про скасування рішення про державну реєстрацію права власності та запису про право власності на нерухоме майно житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 за АТ «АльфаБанк», з огляду на встановлені судом фактичні обставини по справі щодо визначення суми заборгованості за кредитним договором, пред`явлення позивачем вимоги про визнання неправомірними дій АТ «Альфа-Банк» щодо включення анульованої йому основної суми кредитної заборгованості в розмірі 1078199,93 грн у вигляді додаткового блага до податкової звітності АТ «Альфа-Банк» форми 1ДФ не є ефективним способом захисту права.

Отже, доводи апеляційної скаргищодо належного способу захисту є безпідставними.

Участинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на зазначене не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що відповідачем не надано розрахунку заборгованості, оскільки позивач не заявляв клопотання про витребування розрахунку заборгованості в банку та не надав суду свого розрахунку.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті та ухвалив судове рішення з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду від 01 червня 2022 року без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 29 вересня 2022 року.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: І.В. Бойчук

В.А. Девляшевський