Ухвала

від 26.09.2022 по справі 2-1256/2006

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-1256/2006

Провадження № 22-ц/4808/925/22

Головуючий у 1 інстанції Керніцький І.І.

Суддя-доповідач Девляшевський В.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого (суддя-доповідач) Девляшевського В.А.

суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,

секретаря Шандалович В.В.,

з участю представників учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на заочне рішення Долинського районного суду, ухвалене головуючим суддею Керніцьким І.І. 08 листопада 2006 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до Шевченківської сільської ради про визнання права власності на нерухоме майно,

встановив :

У жовтні 2006 року ОСОБА_2 звернулась в суд з позовом до Шевченківської сільської ради Долинського району про визнання за нею права власності на будинковолодіння, яке складається з Ѕ житлового будинку, літньої кухні, вбиральні, стайні, стодоли, шопи, воріт, огорожі та криниці по АДРЕСА_1 .

Позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 , після чого відкрилась спадщина на зазначене будинковолодіння, яке мати заповіла позивачці згідно заповіту від 10.11.1989 року. Крім неї спадкоємців, які можуть претендувати на спадщину, немає. Позивачка вказувала, що на час смерті спадкодавиці постійно з нею проживала, а отже прийняла спадщину, вступивши в управління та володіння спадковим майном. Проте, вона не має можливості отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину за заповітом з причини відсутності правовстановлюючих документів та державної реєстрації права власності на спадкове майно.

Рішенням Долинського районного суду від 08 листопада 2006 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 , яке складаєтья з Ѕ житлового будинку.

Не погодившись із рішенням суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, представник ОСОБА_1 (особи, яка не брала участі в справі), подав апеляційну скаргу. Просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Вважає, що судом не було встановлено дійсних обставин справи та не перевірено доводів ОСОБА_2 щодо її права на спадкове майно. Зазначає, що позивачка умисно не визначила відповідачем власника будинковолодіння ОСОБА_4 . Проте, останій є власником цілого житлового будинку, про що свідчить рішення виконкому Вигодської районної ради від 02.07.1951 №160, банківська квитанція про оплату вартості купленого будинку, довідка Шевченківської сільської ради від 26.03.1956 про те, що він купив житловий будинок в с. Шевченково з номером особового рахунку в погосподарській книзі 498. Натомість Шевченківська сільська рада, яка визначена відповідачем, не мала і не має жодного майнового відношення до спірного будинку.

На думку апелянта, суд не мав підстав для постановлення рішення по суті позову, оскільки позивачка не зверталась в нотаріальну контору про видачу свідоцтва про право на спадщину та не отримувала відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії. Зазначає, що ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Все належне йому майно він заповів дочці заявниці ОСОБА_1 згідно заповітного розпорядження від 29.07.2008 року. Проте за життя ні він, ні його дочка не знали, що позбавлені права власності на Ѕ частину житлового будинку. Натомість позивачка не довела належними засобами доказування, що Ѕ частина будинковолодіння належали її матері ОСОБА_3 .

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 посилається на законність та обгрунтованість судового рішення, а доводи апеляційної скарги вважає такими, що не відповідають обставинам справи. Так, апелянт свідомо приховала від суду інформацію про договір купівлі-продажу від 23.11.1956 року, відповідно до якого ОСОБА_4 купив у виконкому Вигодської районної ради половину спірного домоволодіння. Крім того, 30 березня 2007 року ОСОБА_4 звертався з позовною заявою до неї про виділ в натурі частки із нерухомого майна, що є у спільній частковій власності, а саме спірного будинковолодіння. В результаті розгляду спору ухвалою Долинського районного суду від 06 червня 2007 року між сторонами затверджено мирову угоду. Відтак, батькові апелянта про наявність оскаржуваного рішення було відомо ще під час розгляду названої справи. Зазначає, що ОСОБА_1 було відомо про оскаржуване рішення у 2018 році, оскільки його копія долучалась до позову про визначення порядку користування заїздом. За наведених підстав просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Представник Вигодської селищної ради (правонаступник Шевченківської сільської ради) правом на подання відзиву не скористався.

В засіданні апеляційного суду представник апелянта ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Представники позивача: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 доводів скарги не визнали, посилаючись на законність та обґрунтованість висновків суду.

Представник Вигодської селищної ради Луцький В.Я. також заперечив вимоги апелянта.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційне провадження підлягає закриттю з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_3 , про що свідчить копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Шевченківською сільською радою 23.06.2006 року. Відповідно до довідки №2364 від 02.10.2006 року виконкому Шевченківської сільської ради згідно відомостей погосподарської книги за №3 за ОСОБА_3 рахувалась Ѕ частина будинку та господарських споруд в АДРЕСА_2 (особовий рахунок № НОМЕР_2 ). У заповіті, посвідченому 10.11.1989 року секретарем виконавчого комітету Шевченківської сільської ради народних депутатів Долинського району за реєстровим номером 74, все своє майно померла заповіла доньці ОСОБА_2 . Відповідно до довідки Шевченківської сільської ради №2365 від 02.10.2006 року позивачка на день смерті матері проживала разом з нею.

За встановлених обставин суд першої інстанції прийшов до висновку, що за ОСОБА_2 належить визнати право власності на спадкове майно, а саме на Ѕ частку будинковолодіння по АДРЕСА_2 .

Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, представник ОСОБА_1 послався на те, що судом не враховано, що в спадкодавиці було відсутнє право власності на Ѕ частину спірного будинковолодіння, оскільки вказане будинковолодіння належало в цілому ОСОБА_4 батьку апелянта.

Так, рішенням виконавчого комітету Вигодської районної ради від 02 липня 1951 року №160 «Про продаж держфондівських будинів і надвірних будівель окремим громадянам» вирішено продати ОСОБА_4 переселенцю с. Сенечів будинок бувшого власника Цап в с. Шевченково (а.с. 73). Апелянт посилався на те, що ОСОБА_4 сплатив повну вартість будинку відповідно до копій квитанцій, а довідка №415 від 24.03.1956 року підтверджує покупку житлового будинку в с. Шевченково особовий номер рахунку в погосподарській книзі 498 по АДРЕСА_2 (а.с. 74-75).

Разом з тим, як вбачається з долученої до відзиву копії нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 23.11.1956 року, укладеного на підставі рішення Вигодського райвиконкому №160 від 02 липня 1951 року, ОСОБА_4 придбав у виконкому Вигодської районної ради тільки половину житлового домоволодіння (половину житлового будинку розміром 11х7х2,5) в с. Шевченково Вигодського району (а.с. 106). Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Шевченківською сільською радою 20.11.2006 року, ОСОБА_4 належала Ѕ частка домоволодіння по АДРЕСА_2 (а.с. 113).

Ухвалою Долинського районного суду від 06 червня 2007 року провадження у справі №2-537/2007 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про виділ в натурі частки із нерухомого майна, що є у спільній частковій власності закрито та затверджено мирову угоду, якою здійснено поділ в натурі будинку АДРЕСА_2 , що належало сторонам. Зокрема ОСОБА_4 виділено в натурі із нерухомого майна 16/100 частки спірного домоволодіння, а ОСОБА_2 84/100 частки.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, вищевказаним рішенням спростовуються доводи апелянта про те, що будинок в цілому належав її батьку.

В судовому засіданні апеляційного суду з`ясовано, що відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 19.04.2010 ОСОБА_1 є власником 16/100 частини домоволодіння в АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 17.03.2010.

Під час перегляду справи апеляційним судом представник ОСОБА_2 пояснив, що після ухвалення оскаржуваного рішення внаслідок проведення переобладнання та добудови належна позивачці частина будинку істотно збільшилась у площі і становить на даний час відповідно 84/100 всього будинку.

Відтак, посилання апелянта на відсутність в позивачки права на частину будинковолодіння - безпідставні.

Рішенням Долинського районного суду від 13 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, у справі №342/2422/18 задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа Шевченківська сільська рада, про усунення перешкод в користуванні спільним заїздом та визначення порядку користування земельною ділянкою. Визначено порядок користування присадибною земельною ділянкою площею 0,25 га (а.с. 123-127).

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

А відтак, рішенням Долинського районного суду від 08 листопада 2006 року, яким були захищені права позивачки на 1/2 частину домоволодіння по АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті її матері ОСОБА_3 , не вирішувалися питання про права, свободи та інтереси ОСОБА_1 щодо її спадкового майна.

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Тлумачення наведених норм процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу після спливу річного строку з дня складання повного тексту судового рішення. При цьому, якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.

Такий правовий висновок висловлений Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у постанові від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків останньої, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або містити судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не є підставою для висновку про вирішення судом питань про права та обов`язки цієї особи.

Матеріали справи не містять даних про наявність у апелянта суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу щодо спірної частини будинковолодіння.

Відтак, проаналізувавши предмет та підстави позову, обставини, на які посилається апелянт, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції не вирішувалося питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 .

З огляду на наведене, колегія суддів вважає за необхідне закрити апеляційне провадження на підставі частини 3 статті 362 ЦПК України.

Керуючись статтями 362, 389, 390 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на заочнерішення Долинськогорайонного судувід 08листопада 2006року усправі запозовом ОСОБА_2 до Шевченківськоїсільської радипро визнанняправа власностіна нерухомемайно закрити.

Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: І.В. Бойчук О.В. Пнівчук

Повний текст постанови виготовлено 29 вересня 2022 року.