Постанова

від 29.09.2022 по справі 613/163/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2022 року

м. Валки

справа № 613/163/19

провадження № 22ц/818/2728/22

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючогосудді Тичкової О.Ю.

суддівМаміної О.В., Котелевець А.В.

за участю секретаря судового засідання Каплаух Н.Б.,

учасники справи:

позивач Богодухівська окружна прокуратура Харківської області,

відповідачі головне управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромислова фірма «Зоряне»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Валки Харківської області апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 24 грудня 2021 року ухваленого у складі судді Подмаркової Ю.М. ,-

УСТАНОВИВ:

27 лютого 2019 року Дергачівська місцева прокуратура звернулася до суду з позовом про визнанання незаконними та скасування наказів головного управління Держгеокадастру в Харківські області №2227-СГ від 06.04.2018 та №4069-СГ від 01.06.2018 про надання дозволу, на затвердження проекту землеустрою та передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га, кадастровий номер 6320810100:03:003:0139 із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Богодухівської міської ради Харківської області ( надалі Земельна ділянка), скасування записів про право власності №26577641 та №26837139 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на Земельну ділянку за ОСОБА_1 та за ОСОБА_2 ; визнання недійсним договору оренди Зеиельної ділянки від 24.09.2018 укладеного між ТОВ «Агропромислова фірма « Зоряне» та ОСОБА_2 та скасування його державної реєстрації ( номер запису про інше речове право: 28414089), витребуваня з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру в Харківській області Земельної ділянки.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що наказом головного управління Держгеокадастру у Харківській області ( надалі ГУ) №2227-СГ від 06.04.2018 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність Земельної ділянки Наказом ГУ №4069-СГ від 01.06.2018 затверджено проект землеустрою та надано ОСОБА_1 у власність Земельну ділянку. Відомості про право власності ОСОБА_1 на Земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.07.2018 за №27127391.

Крім того, ОСОБА_1 на підставі наказу ГУ №3255-СГ від 14.05.2018 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення ( відновлення) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості) та передано у власність земельну ділянку площею 1,7030 га, в тому числі рілля площею 1,7030 га , кадастровий номер 6322886500:04:000:0988, із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану за межами населених пунктів на території Левківської сільської ради Ізюмського району Харківської області. Тобто, ОСОБА_1 на час отримання Земельної ділянки ( накази ГУ №2227-СГ від 06.04.2018 та №4069-СГ від 01.06.2018) вдруге використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання ( наказ ГУ №3255-СГ від 14.05.2018).

Отже земельна ділянка площею 2,0000 га, в тому числі ріллі площею 2,0000 га кадастровий номер 6320810100:03:003:0139, вибула із державної власності внаслідок незаконного використання ОСОБА_1 права на повторну безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, останній при зверненні до ГУ не повідомив, що вже скористався своїм правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, тобто ОСОБА_1 порушив інтереси держави у вигляді раціонального та ефективного використання земельних ресурсів, які є власністю народу України.

Після опрацювання інформації, розміщеної в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно встановлено, що на даний час власником Земельної ділянки на підставі договору купівлі продажу від 27.06.2018 є ОСОБА_2 .

Також, встановлено, що у подальшому ОСОБА_3 на підставі договору оренди землі від 24.09.2018, надала Земельну ділянку в оренду ТОВ «Агропромислова фірма «Зоря».

Оскільки первісний набувач ОСОБА_1 зловживаючи своїми правами набув Земельну ділянку у власність внаслідок вчинення неправомірних дій, він не мав права її відчужувати, а ОСОБА_3 передавати її в оренду. Тому укладений між останньою та ТОВ «Агропромислова фірма «Зоря» договрі оренди є недісним, а Земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_2 , як добросовісного набувача.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 08 грудня 2021 року, до участі у справі залучено Богодухівську окружну прокуратуру Харківської області, як правонаступника первісного позивача.

Рішенням Богодухівського районного суду Харківської області від 24 грудня 2021 року позов задоволено, визнано незаконними та скасовані накази Головного управління Держгеокадастру в Харківській області №2227-СГ від 06 квітня 2018 року « Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою» та №4069-СГ від 01 червня 2018 року « Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність»; скасувано запис про право власності №26577641 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку площею 2,0000 га кадастровий номер 6320810100:03:003:0139, розташовану за межами населених пунктів на території Богодухівської міської ради Харківської області , зареєстровану за ОСОБА_1 . Скасувано запис про право власності №26837139 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку площею 2,0000 га кадастровий номер 6320810100:03:003:0139, розташовану за межами населених пунктів на території Богодухівської міської ради Харківської області , зареєстровану за ОСОБА_2 . Визнано недійсним договір оренди землі від 24 вересня 2018 року, площею 2,0000 га кадастровий номер 6320810100:03:003:0139, розташовану за межами населених пунктів на території Богодухівської міської ради Харківської області, укладений між ТОВ «Агропромислова фірма « Зоряне» та ОСОБА_2 та скасувано його державну реєстрацію ( номер запису про інше речове право: 28414089). Зобов`язано ОСОБА_2 повернути Державі земельну ділянку кадастровий номер 6320810100:03:003:0139, площею 2,0000 га., яка розташована за межами населених пунктів на території Богодухівського району Харківської області.

Не погодившись з рішенням суду Головне управління Держгеокадастру в Харківській області звернулося з апеляційною скаргою. Посилається на порушення судом норм матеріального та професуального права. Просить рішення суду скасувати та у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд не преревірив наявніть у прокурора підстав для предтавництва інтересів держави при зверненні до суду з дійсним позвом. У позові прокурор зазначає, що у спірних правовідносинах відсутній орган уповноважений реагувати на порушення закону у сфері розпорядження земельними ділянками державної форми власності, проте органами, які уповноважені перевіряти законність та обґрунтованість актів Головного управління як територіального органу Держгеокадастру, є відповідно Держгеокадастр та Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. В матеріалах справи відсутні відомості щодо виконання прокурором вимог ч.4 ст. 23 Закону України « Про прокуратуру» стосовно направлення відомостей зазначеним суб`єктам владних повноважень з приводу необхідності звернення до суду в інтересах держави з метою скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області.

Крім цього, суд помилково вважав, що оспорювані накази та провочини суперечасть вимогам закону. ОСОБА_1 звернуся 02 квітня 2018 року до ГУ з заявою в якій зазначив, що своїм правом на отримання земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства у межах норм, визначених ст. 121 ЗК України, не скористався. ГУ не може вимагати додаткові матеріали та документи не передбачені статтею 118 ЗК України. Підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів , затверджених у встановленому законом порядку. За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , 06 квітня 2018 року ГУ Держгеокадастру у Харківській області видало наказ №2227-СГ , а в подальшому і наказ №4069-СГ від 01 червня 2018 року. При цьому, наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області №975-СГ від 27 лютого 2018 року ОСОБА_1 вже було надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості), для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Левківської сільської ради Ізюмського району Харківської області. Наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області №3255-СГ від 14 травня 2018 року затверджено технічну документацію та передано ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1,7030 га, (кадастровий номер 6322886500:04:000:0988) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, для ведення особистого селянського господарства , розташованої за межами населених пунктів на території Левківської сільської ради Ізюмського району Харківської області. Відповідно до відомостей із Поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 6320810100:03:003:0139, право власності за ОСОБА_1 зареєстровано 12 червня 2018 року, у подальшому право власності на вищевказану земельну ділянку , на підставі договору купівлі продажу від 27 червня 2018 року , було зареєстровано за ОСОБА_2 , яка 10 жовтня 2018 року передала земельну ділянку в оренду ТОВ « Агропромислова фірма « Зоря». В той же час, відповідно до відомості із Поземельної книги на земельну ділянку з кадастровим номером 6322886500:04:000:0988, право власності за ОСОБА_1 зареєстровано 17 липня 2018 року, у подальшому право власності на вищевказану земельну ділянку , на підставі договору купівлі продажу від 17 серпня 2018 року , було зареєстровано за ОСОБА_4 . Тобто, позивач просить скасувати накази ГУ Держгеокадастру у Харківській області видані на земельну ділянку з кадастровим номером 6320810100:03:003:0139, яка була зареєстрована за ОСОБА_1 раніше, ніж земельна ділянка з кадастровим номером 6322886500:04:000:0988, що суперечить ст.ст. 125, 126 ЗК України, згідно яких право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

При винесенні рішення судом не враховано, що ОСОБА_1 12 червня 2018 року, правомірно набув право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6320810100:03:003:0139, тому вимоги позивача щодо визнання незаконними та скасування наказів ГУ Держгеокадастру у Харківській області №2227-СГ від 06.04.2018 та №4069-СГ від 01.06.2018 є необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства. Отже спірні накази прийнято ГУ ввідповдно до вимог закону та умежах компетенції. Наведені судом мотиви щодо наявності у ГУ обов`язку перевіряти достовірність наданї заявниками інформації не відповідають вимогам закону. Крім цього, рішення суду про повернення земельної ділянки державі не відповідає вимогам закону № 1423 ІХ від 24.04.21 ( набрав чинності 27.05.2021) відпоовідно до п.58 якого розпорядження землями державної власності, розташованими за межами населених пунктів у межах територіальниї громад не відноситься до компетенції ГУ.

Відзиву на апеляційну скаргу не надано.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд керується ст. 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.

Відповідно до ст. 375 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами що ОСОБА_1 02 квітня 2018 року звернувся із заявою до ГУ Держгеокадастру у Харківській області з проханням надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення , яка розташована за межами населених пунктів на території Богодухівської міської ради, з метою подальшого надання у власність. Своє право на отримання земельної ділянки в порядку безоплатної приватизації в межах норм, визначених статтю 121 Земельного кодексу України, не використав (Т.1 а.с. 13)

Згідно наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області №2227-СГ від 06 квітня 2018 року « Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою», ОСОБА_5 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Богодухівської міської ради Харківської області. Орієнтовний розмір земельної ділянки 2,0000 га, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства ( Т.1 а.с. 12).

Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області №3255-СГ від 14 травня 2018 року « Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність», затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення ( відновлення) меж земельної ділянки в натурі ( на місцевості), для ведення особистого селянського господарства , розташованої за межами населених пунктів на території Левківської сільської ради Ізюмського району Харківської області, передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 1,7030 га, в тому числі рілля площею 1,7030 га , (кадастровий номер 6322886500:04:000:0988) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, для ведення особистого селянського господарства , розташованої за межами населених пунктів на території Левківської сільської ради Ізюмського району Харківської області. ( Т.1 а.с. 11).

Згідно наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області №4069-СГ від 01 червня 2018 року « Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність» , затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Богодухівської міської ради Харківської області, передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі рілля площею 2,0000 га (кадастровий номер 6320810100:03:003:0139) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства розташовану за межами населених пунктів на території Богодухівської міської ради. ( Т.1 а.с. 14).

Відповідно до висновку спеціаліста ПП « Перспектива Земля» про вартість земельної ділянки, вартість однієї земельної ділянки, площею 2,0000 га, розташованої на території Богодухівської міської ради Харківської області, становить 557591 грн. ( Т.1 а.с. 15).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, актуальна інформація про об`єкт нерухомого майна: земельна ділянка кадастровий номер 6320810100:03:003:0139, площею 2 га. рілля, зареєстрована Відділом у Богодухівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області 30 травня 2018 року, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, розташована за межами населених пунктів на території Богодухівської міської ради. Деталізована інформація про право власності: 12.06.2018 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області №4069-СГ від 01 червня 2018 року « Про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність» та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, власником вищевказаної ділянки виступає ОСОБА_1 , його право власності на земельну ділянку припинено 27 червня 2018 року. Актуальна інформація про право власності: 27 червня 2018 року, на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки серії та номер 1458 виданого 27 червня 2018 року, власником вищевказаної земельної ділянки є ОСОБА_2 . Актуальна інформація про державну реєстрацію іншого речового права: 10 жовтня 2018 року на підставі договору оренди землі від 24 вересня 2018 року, ОСОБА_2 передала в оренду ТОВ « Агропромислова фірма «Зоря» земельну ділянку площею 2,00 га. ( Т.1 а.с. 16-17)

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, актуальна інформація про об`єкт нерухомого майна: земельна ділянка кадастровий номер 6322886500:04:000:0988, площею 1,703 га. рілля, зареєстрована міськрайонним управлінням в Ізюмському районі та м. Ізюмі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області 19 травня 2017 року, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, землі сільськогосподарського призначення. Деталізована інформація про право власності: 17 липня 2018 року на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Харківській області №3255-СГ від 14 травня 2018 року та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, власником вищевказаної ділянки виступає ОСОБА_1 , його право власності на земельну ділянку припинено 17 серпня 2018 року. Актуальна інформація про право власності: 17 серпня 2018 року, на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки серії та номер 1076 виданого 17 серпня 2018 року, власником вищевказаної земельної ділянки є ОСОБА_4 ( Т.1 а.с. 218-219)

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групидоказів).

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Стаття 80 ЗК України закріплюєсуб`єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб`єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб`єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб`єктом права власності на землі державної власності.

Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі, відповідно, державної чи комунальної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно із частинами першою - четвертою статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 , на час отримання Земельної ділянки ( накази ГУ №2227-СГ від 06.04.2018 та №4069-СГ від 01.06.2018) вдруге використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок для даного виду використання ( наказ ГУ №3255-СГ від 14.05.2018).

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Положенням частини третьої статті 152 ЗК України визначено, що захист прав на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсним рішень, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, застосування інших, передбачених законом способів.

Приймаючи спірний наказ ГУ Держгеокадастру порушило вимоги земельного законодавства, що призвело до безпідставного вибуття землі із державної власності, а тому наказ ГУ Держгеокадастру про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність особи, яка таке право вже використала, як і наказ про передачу такої ділянки у власність, є незаконним.

Отже, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що відповідач ОСОБА_1 повторно отримав у власність земельну ділянку, а тому вказана передача земельної ділянки у приватну власність не відповідає законодавству. Вказане є підставою для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про затвердження проекту землеустрою.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від27 жовтня 2020 року у справі № 381/375/19 (провадження № 61-6706св20).

Згідно із статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України, випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Вказаний правовий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 85, 86), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 38) та від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 74).

Встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності без достатньої правової підстави, поза волею власника - Українського народу. Видача ГУ Держгеокадастру спірного наказу не свідчить про наявність у держави, яка діє від імені Українського народу, волі на вибуття вказаної землі з державної власності з огляду на неправомірність дій органу виконавчої влади по передачі цієї землі у власність.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанцій дійшов до обґрунтованого висновку про те, що земельна ділянка вибула з державної власності поза волею власника - Українського народу, оскільки наказ ГУ Держгеокадастру, який став підставою для вилучення зазначеної земельної ділянки із державної власності, прийнятий незаконно, тому спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у ОСОБА_2 на підставі положень статті 388 ЦК України.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постановах Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 700/460/17 та від 04 листопада 2020 року у справі № 363/2301/17,від яких колегія суддів Верховного Суду не вбачає підстав для відступу.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_2 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Аналогічні правові висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц (провадження № 14-76цс18).

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) вказано, що під час розгляду цієї справи кінцевий набувач розпорядився його процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування земельної ділянки, що не позбавляє кінцевого набувача права заявити такий позов у разі ініціювання повернення земельної ділянки власникові. Навіть у випадку повернення земельної ділянки від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право,зокрема, пред`явивши вимогу до проміжної набувачки, в якої придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України. Відповідно до частини першої цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжна набувачка до первинного набувача.

Враховуючи вищезазначене ОСОБА_2 не позбавлена права звернутися з вимогою про відшкодування завданих збитків до продавця земельної ділянки.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення суду першої інстанцій, та зводиться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність у прокурора повноважень на звернення до суду з позовом в інтересах держави Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала у судових рішеннях, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції (пункти 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, пункти 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Відповідно до ст.131-1КонституціїУкраїни на органи прокуратурі покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключні: випадках і в порядку, що визначені законом.

Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Відповідно до ч. 3 ст.23ЗаконуУкраїни«Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно ч.4 ст. 56ЦПКУкраїни прокурор, який звертається до суду в інтересах держави,в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до рішення КонституційногосудуУкраїнивід 08.04.1999№3-рп/9 (п.2, 3 Резолютивної частини):

- під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», зазначеним у частині другій статті 2 Господарського процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади;

- під представництвом прокуратурою України інтересів держави в господарському суді за змістом ст.131-1КонституціїУкраїни та ст.56ЦПКУкраїни треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави.

Ці дії включають подання прокурором до суду загальної юрисдикції позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави.

Згідно ст. 1ЗаконуУкраїни«Про основинаціональноїбезпекиУкраїни» до національних інтересів відносяться життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток. Суб`єктами забезпечення національної безпеки є також органи прокуратури України.

За приписами ст.ст. 13, 14КонституціїУкраїни та ст.1ЗемельногокодексуУкраїни земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв`язку з чим захист інтересів держави у сфері земельних правовідносин є одним із пріоритетних напрямів представницької діяльності прокурорів. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Отже, в основі інтересу держави (національного, суспільного інтересу) лежить потреба у здійсненні дій, спрямованих на охорону землі як національного багатства.

Статтею 19КонституціїУкраїни встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Поряд із цим, інтерес держави (національний, суспільний інтерес) у вказаній сфері суспільних відносин полягає у дотриманні розпорядником та суб`єктом господарювання відповідно конституційних обов`язків здійснювати повноваження щодо реалізації прав на землю Українського народу та користуватися природними об`єктами права власності народу виключне відповідно до вимог Закону.

Відповідно до п. 4 ст.10ЦПКУкраїни суд застосовує при розгляді справ Конвенцію прозахистправлюдини іосновоположнихсвобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції прозахистправлюдини іосновоположнихсвобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересам суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено у статті 1, зокрема вказано на необхідність дотримання обґрунтованої пропорційності між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення.

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов`язок визначальної оцінки шодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, ст.324ЦКУкраїни право власності на землю реалізується виключно відповідно до закону.

Повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

У спірних правовідносинах органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції є ГУ Держгеокадастру у Харківській області. Проте, як встановлено в судовому засіданні, вказаний орган є стороною спірних правовідносин, сам допустив порушення вимог законодавства, внаслідок чого є відповідачем у даній справі, тобто не здійснює захист інтересів держави відповідно до покладених на нього повноважень, а враховуючи подані заперечення на позовну заяву, здійснювати захист порушених інтересів держави і не збирався. За таких обставин, суд вважає, що прокурором обґрунтовано необхідність захисту інтересів держави, а відтак прокурор є належним позивачем у справі.

Окрім того, суспільний інтерес, який полягає у поверненні у розпорядження держави земельної ділянки, що є умовою реалізації функцій держави з забезпечення громадян правом власності на земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, забезпечення рівності можливостей всіх громадян використати своє право на землю, явно переважає приватний інтерес у неправомірному отриманні ОСОБА_1 спірної земельної ділянки, який свідомо порушуючи закон набув право власності на неї.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у цивільній справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104 цс 19.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (Проніна проти України, № 63566/00, пр. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

За таких обставин судова колегія вважає, що суд повно встановив обставини у справі, дав належну оцінку доказам на їх підтвердження та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - залишити без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат відповідно достатті 141 ЦПК УкраїнитаЗакону України «Про судовий збір»не вирішувалося.

Керуючись ст. ст.367,п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст.381 - 384,389 ЦПК України

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Богодухівського районного суду Харківської області від 24 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених частиною 3статті 389 ЦПК України.

Повний тескт постанови складено 29 вересня 2022 року.

Головуючий О. Ю. Тичкова

Судді О.В. Маміна

А.В. Котелевець