Постанова

від 07.09.2022 по справі 521/11736/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 521/11736/19

провадження № 61-7680св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І. (суддя-доповідач),

суддів: Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Пророка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малий Олексій Сергійович, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 26 березня 2020 року у складі судді Гуревського В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 22 березня 2021 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Гірняк Л. А., Цюри Т. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого О. С. (далі - приватний нотаріус КМНО Малий О. С.) про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Позов обґрунтований тим, що відповідно до інформаційного витягу з Державного реєстру речових прав позивач є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з постановою від 13 квітня 2016 року державним виконавцем Малиновського ВДВС ОМУЮ було накладено арешт на вищевказану квартиру на підставі виконавчого листа, згідно якого звернуто стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 , вважаючи дії державного виконавця незаконними, звернулася до суду зі скаргою на неправомірні дії державного виконавця, яка Малиновським районним судом м. Одеси 12 листопада 2018 року була задоволена.

Вказана ухвала суду не оскаржувалася та набрала чинності 28 листопада 2018 року.

Однак, 01 липня 2019 року невідомі особи вчинили напад на її квартиру, де на той момент знаходилась вона та її малолітній син. З цього приводу було подано заяву до правоохоронних органів (ЖЕО 18679 від 01 липня 2019 року, однак ніяких дій співробітниками поліції, які б захищали права та інтереси ОСОБА_1 та її сина здійснено не було.

ОСОБА_1 та її син не мають можливості володіти, користуватися і розпоряджатися майном, яке їм належить.

При отримані 02 липня 2019 року виписки з Державного реєстру на об`єкт нерухомості було встановлено, що 17 квітня 2019 року приватний нотаріус КМНО Малий О. С. прийняв рішення про перереєстрацію права власності на невідому особу - рішення про державну прав та їх обтяжень, індексний номер 46605383 від 23 квітня 2019 року.

Вважає рішення приватного нотаріуса протиправним, оскільки приватний нотаріус проігнорував факт того, що в Єдиному реєстрі заборон був наявний реєстраційний запис про заборону відчуження майна.

Позивач просила суд визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса КМНО Малого О. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 46605383 від 23 квітня 2019 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 03 грудня 2019 року до участі у справі в якості співвідповідача був залучений ОСОБА_2 .

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 26 березня 2020 року, яке залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 22 березня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, які застосовані ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 04 липня 2019 року, знято арешт, який накладений на квартиру АДРЕСА_1 , знято заборону будь-яким особом здійснювати будь-які дії по виселенню ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 , знято заборону будь-яким особам здійснювати будь-які дії по забороні володіння і користування ОСОБА_1 квартирою.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що порушень в діях приватного нотаріуса КМНО Малого О. С. не вбачається, також позивач не оскаржив підстави виникнення права власності на квартиру у ТОВ «Юридична група «Пріоритет» (свідоцтво про придбання майна з електронних торгів, що не відбулися, яке видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Міглазовою Ю. О. від 26 грудня 2017 року за реєстровим № 8988) та підстави виникнення права власності на квартиру у ОСОБА_2 (договір купівлі-продажу від 17 квітня 2019 року).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у травні 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі та витребувано її з Малиновського районного суду м. Одеси.

16 серпня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

На підставі ухвали Верховного Суду від 22 серпня 2022 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 02 вересня 2022 року визначено наступний склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Мартєв С. Ю., Петров Є. В., Пророк В. В., Стрільчук В. А.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 686/25616/13-ц та від 10 липня 2019 року у справі № 822/1154/16.

В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не врахували, що документи про реєстрацію права власності були подані до неналежного суб`єкта держреєстрації. Державна реєстрація права власності повинна була бути проведена реєстратором в м. Одесі за місцезнаходженням нерухомого майна.

Суди не надали оцінки тому факту, що державним реєстратором була проведена реєстрація права при наявності підстави для відмови в державній реєстрації прав, а саме зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно, які мали місце на час реєстрації речових прав 17 квітня 2019 року.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що в листопаді 2017 року представник ОСОБА_1 , ОСОБА_3 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси із скаргою на дії (бездіяльність) головного державного виконавця Першого Малиновського відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області Заліпаєва Ю. В.

12 листопада 2018 року Малиновським районним судом м. Одеса у справі № 521/18923/18 була постановлена ухвала, якою скарга ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Першого Малиновського відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області Заліпаєва Ю. В. задоволена.

Визнано протиправною бездіяльність головного державного виконавця Малиновського відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області Заліпаєва Ю. В. щодо відмови в знятті з реалізації об`єкта іпотеки (застави) - квартири АДРЕСА_1 в рамках виконавчого провадження № ВП 44004937.

Зобов`язано головного державного виконавця Першого Малиновського відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області Заліпаєва Ю. В. в рамках виконавчого провадження № ВП 44004937 відповідно до пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернути виконавчий лист стягувачу, про що винести відповідну постанову.

Заборонено головному державному виконавцю Першого Малиновського відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області Заліпаєву Ю. В. реалізацію, передачу у володіння об`єкт іпотеки (застави) - квартиру АДРЕСА_1 в рамках виконавчого провадження № ВП 44004937.

Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Першого Малиновського відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області Заліпаєва Ю. В. від 22 грудня 2017 року ВП № 44004937 про передачу майна стягувачу ТОВ «Юридична група «Пріоритет» за рахунок погашення боргу.

Визнано протиправним та скасовано акт головного державного виконавця Першого Малиновського відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області Заліпаєва Ю. В. від 22 грудня 2017 року ВП № 44004937 про реалізацію предмета іпотеки стягувачу ТОВ «Юридична група «Пріоритет».

Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Першого Малиновського відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області Заліпаєва Ю. В. від 29 листопада 2017 року ВП № 44004937 про зупинення виконавчого провадження.

Визнано незаконними дії головного державного виконавця Першого Малиновського відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області Заліпаєва Ю. В. в рамках виконавчого провадження ВП № 44004937 по невиконанню частини сьомої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження».

Знято арешт на все майно ОСОБА_1 та заборону на його відчуження, який накладений постановою головного державного виконавця Першого Малиновського відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області Заліпаєва Ю. В.

Постановою Одеського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 12 листопада 2018 року скасована та прийнята нова постанова.

Скарга ОСОБА_1 на дії/бездіяльність Головного державного виконавця Першого Малиновського відділу ДВС ГТУЮ в Одеській області Заліпаєва Ю. В. про визнання незаконною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, заборони вчиняти певні дії та скасування актів та постанови державного виконавця залишена без задоволення.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що на примусовому виконанні у відділі ДВС перебувало виконавче провадження в АСВП № 44004937 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Малиновським районним судом м. Одеси 16 червня 2014 року у справі № 521/12708/13-ц, в якому вирішено в рахунок погашення заборгованості ТОВ НВП «Винпродукт» перед ПАТ «УКРІНБАНК» у сумі 1 514 117,77 грн звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру загальною площею 133,1 кв. м, житловою площею 88,5 кв. м, яка складається з 4-х кімнат та підсобних приміщень (1 - коридор, 2 - санвузол, 3, 4, 5, 6 - житлові кімнати, 7 - кухня), яка належить ОСОБА_1 і розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Боржником за виконавчим документом визначено ОСОБА_1 , стягувачем - ПАТ «УКРІНБАНК».

14 серпня 2015 року державним виконавцем описано та арештовано квартиру, про що складено відповідний акт.

Відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», статті 41 Закону України «Про іпотеку» 30 червня 2017 року передано на реалізацію предмет іпотеки - чотирикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що примусово реалізовувалась ДП «СЕТАМ» згідно Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5.

Відповідно до протоколу проведення електронних торгів від 28 серпня 2017 року № 280955, лот № 22946, торги не відбулись у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів. Стартова ціна продажу майна складала 1 894 237,00 грн.

Відповідно до протоколу проведення електронних торгів від 09 жовтня 2017 року № 289420, лот № 238135, торги не відбулись у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів. Стартова ціна продажу майна складала 1 515 389,60 грн.

Відповідно до протоколу проведення електронних торгів від 10 листопада 2017 року № 296101, лот № 243454, торги не відбулись у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів. Стартова ціна продажу майна складала 1 325 965,90 грн.

20 жовтня 2017 року (в період між торгами) між ПАТ «УКРІНБАНК» та ТОВ «Юридична група «Пріоритет» укладено договір № 20/10/2017 про відступлення права вимоги за кредитною угодою № 3 від 30 березня 2011 року, укладеною між ПАТ «УКРІНБАНК» та ТОВ НВП «Винпродукт».

29 листопада 2017 року на адресу відділу ДВС надійшла заява стягувача від 17 листопада 2017 року про зупинення вчинення виконавчих дій у зв`язку із зверненням заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі чого того ж дня прийнято рішення про зупинення вчинення виконавчих дій.

11 грудня 2017 року ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси, що набрала чинності 18 грудня 2017 року, замінено сторону стягувача за рішенням Апеляційного суду Одеської області від 19 лютого 2014 року в цивільній справі за позовом ПАТ «УКРІНБАНК» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, з ПАТ «УКРІНБАНК» на ТОВ «Юридична група «Пріоритет».

21 грудня 2017 року на адресу відділу надійшла заява стягувача про передачу нереалізованого іпотечного майна боржника стягувачу у рахунок погашення боргу.

Відповідно до постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу та акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 22 грудня 2017 року передано стягувачу ТОВ «Юридична група «Пріоритет», в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом Малиновського районного суду м. Одеси від 16 червня 2014 року № 521/12708/13-ц, квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , за ціною третіх електронних торгів, що складає 1 325 965,90 грн.

Також суд установив, що ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу від 17 квітня 2019 року між ТОВ «Юридична Група «Пріоритет» та ОСОБА_2 , про що здійснено відповідний запис у реєстрі речових прав та їх обтяжень від 17 квітня 2019 року № 31307295. Договір посвідчений приватним нотаріусом КМНО Малим О. С., зареєстрованй в реєстрі за № 528.

У пункті 2 договору зазначено, що квартира, що відчужується належить продавцю (ТОВ «Юридична Група «Пріоритет») на підставі свідоцтва про придбання майна з електронних торгів, що не відбулися, виданого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Міглазовою Ю. О. 26 грудня 2017 року за реєстровим № 8988.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі в редакції станом на момент прийняття оспорюваного рішення про державну реєстрацію прав) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката, інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно (частина перша статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

У частині першій статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, зокрема за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці.

Згідно із частиною п`ятою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена.

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Отже, вказаним Законом передумовою для внесення запису про скасування державної реєстрації прав визначалось наявність рішення суду про скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію.

Чинна редакція статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» також передбачає припинення речових прав чи обтяжень у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав чи обтяжень речових прав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 463/5896/14-ц зазначено, що цивільне право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003). При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15).

Державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення прав власності на нерухоме майно або інших речових прав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі-продажу від 17 квітня 2019 року, укладеного з ТОВ «Юридична Група «Пріоритет», про що здійснено відповідний запис у реєстрі речових прав та їх обтяжень від 17 квітня 2019 року № 31307295.

Позивач не оскаржив підстави виникнення права власності на квартиру у ТОВ «Юридична група «Пріоритет» (свідоцтво про придбання майна з електронних торгів, що не відбулися, яке видане приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Міглазовою Ю. О. від 26 грудня 2017 року за реєстровим № 8988) та підстави виникнення права власності на квартиру у ОСОБА_2 (договір купівлі-продажу від 17 квітня 2019 року).

Приватний нотаріус КМНО Малий О. С. здійснив державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 відповідно до абзацу п`ятого частини п`ятої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції на час вчинення реєстраційної дії), яким було передбачено, що державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 (провадження № 14-711цс19) зазначено, що: «пунктом 1 глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення окремих видів нотаріальних дій Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, встановлено можливість посвідчення нотаріусом правочину за місцезнаходженням однієї із сторін, що і було здійснено нотаріусом, яка посвідчила правочин за місцезнаходженням покупця - ТОВ «Каунт-про», який на той час знаходився в м. Дніпрі Дніпропетровської області».

Враховуючи вищезазначене, доводи заявника про те, що документи про реєстрацію права власності були подані до неналежного суб`єкта держреєстрації є необґрунтованими, оскільки договір купівлі-продажу від 17 квітня 2019 року між ТОВ «Юридична Група «Пріоритет» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом КМНО Малим О. С. за місцезнаходженням продавця у м. Києві.

Отже, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок, що у діях приватного нотаріуса КМНО Малого О. С. немає порушень законодавства у сфері державної реєстрації.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо наявності перешкод для реєстрації права власності на спірну квартиру у зв`язку з наявністю обтяження речових прав на нерухоме майно згідно постанови Малиновського ВДВС ОМУЮ від 13 квітня 2016 року, оскільки згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна предметом обтяження є все нерухоме майно ОСОБА_1 , окрім квартири АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 13 - зв.).

Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 686/25616/13-ц та від 10 липня 2019 року у справі № 822/1154/16є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі доводів касаційної скарги судом касаційної інстанції не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 26 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:А. І. Грушицький С. Ю. Мартєв Є. В. Петров В. В. Пророк В. А. Стрільчук