Постанова

від 21.09.2022 по справі 643/13747/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 643/13747/18-ц

провадження № 61-1578св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт кепітал», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: державний реєстратор Філії комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Чугуїв Харківської області Бурдюк Ірина Сергіївна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Олійник Людмила Михайлівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , на рішення Московського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2021 року у складі судді Поліщук Т. В. та постанову Харківського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Бурлака І. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Увересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт кепітал» (далі - ТОВ «ФК «Стандарт кепітал»»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: державний реєстратор Філії комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Чугуїв Харківської області Бурдюк І. С. (далі - державний реєстратор Бурдюк І. С.), приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Олійник Л. М. (далі - приватний нотаріус ХМНО Олійник Л. М.), про скасування рішення та запису про реєстрацію права власності, визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 02 червня 2011 року між нею та ПАТ «АСТРА БАНК» укладений кредитний договір № 400100025500003, за яким для придбання квартири АДРЕСА_1 , надано кредит у розмірі 200 000,00 грн із кінцевим строком погашення 02 червня 2031 року. З метою забезпечення виконання зобов`язання, того ж дня між нею та ПАТ «АСТРА БАНК» укладений іпотечний договір 400100025500003/І, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 .

На день звернення до суду з цим позовом на погашення кредиту сплачено 148 000,00 грн, тобто непогашена сума кредиту становить 52 000,00 грн. У період 2011-2013 роки відповідно до умов кредитного договору вона сплачувала відповідні платежі на користь ПАТ «АСТРА БАНК», а починаючи з 2014 року - на користь АТ «Дельта Банк», яке набуло прав та обов`язків кредитора за кредитним договором.

17 вересня 2018 року ТОВ «ФК «Стандарт кепітал» за договором купівлі-продажу відчужила квартиру ОСОБА_2 . Попередньо товариство набуло право власності на квартиру як новий іпотекодержатель, отримавши право вимоги від попереднього кредитора на підставі укладеного з АТ «Дельта Банк» договору купівлі-продажу майнових прав від 04 червня 2018 року № 583/К.

У порушення вимог частини другої статті 24 Закону України «Про іпотеку» її взагалі не було повідомлено про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов`язанням ТОВ «ФК «Стандарт кепітал». Також вона не отримувала письмової вимоги іпотекодержателя та повідомлення про вручення поштового відправлення, що є невиконанням пункту 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868. Державна реєстрація права власності на квартиру за ТОВ «ФК «Стандарт кепітал» відбулась без дотримання вимог статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статей 33, 37 Закону України «Про іпотеку», а тому рішення про реєстрацію права власності є протиправним та підлягає скасуванню.

Наявність та розмір завданої моральної шкоди позивачка обґрунтовує тим, що вона перенесла значні моральні страждання та нервовий стрес внаслідок незаконного позбавлення її права власності, втратила душевний спокій, змушена витрачати значні зусилля для відновлення її порушеного права, стан її здоров`я погіршився, вона знаходиться у стані постійного стресу.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 із урахуванням уточнених вимог, просила:

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 42763566, яким зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал»; скасувати запис у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису про право власності від 30 серпня 2018 року № 27696165, внесений державним реєстратором Бурдюк І. С. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 42763566 від 30 серпня 2018 року щодо реєстрації права власності на квартиру за ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал»;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , серія та номер НОМЕР_1 , виданий 17 вересня 2018 року приватним нотаріусом ХМНО Олійник Л .М., укладений між ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» та ОСОБА_2 ; скасувати запис із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за номером запису про право власності 27956620 від 17 вересня 2018 року, внесений приватним нотаріусом ХМНО Олійник Л. М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 43046129 від 17 вересня 2018 року щодо реєстрації права власності на квартиру на АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 ;

- витребувати квартиру АДРЕСА_1 з незаконного володіння ОСОБА_3 на її користь.

- стягнути солідарно з ТОВ «ФК «Стандарт кепітал» та ОСОБА_2 на її користь на відшкодування моральної шкоди, заподіяну неправомірним позбавленням її права власності на квартиру, 90 000,00 грн.

У липні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру.

Позов мотивовано тим, що вона є добросовісним набувачем спірної квартири та набула право власності на зазначену кватиру на підставі договору купівлі-продажу квартири від 28 вересня 2018 року, укладеним між нею та ОСОБА_2 . За умовами договору спірна квартира належала ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 17 вересня 2018 року приватним нотаріусом ХМНО Олійник Л. М. за реєстровим № 2550, а 17 вересня 2018 року проведено державну реєстрацію права власності. Пунктом 6 договору купівлі-продажу квартири від 28 вересня 2018 року встановлено, що за даними Єдиних та Державних реєстрів заборона відчуження квартири відсутня. Нотаріусом перевірено відсутність даних про продавця та покупця у переліку осіб, щодо яких застосовані санкції, передбачені статтею 4 Закону України «Про санкції». Відомості щодо покупця та продавця в Єдиному реєстрі боржників були відсутні. Приватним нотаріусом встановлено дієздатність сторін договору, належність ОСОБА_2 відчужуваної квартири. До посвідчення договору купівлі-продажу квартири вона разом із чоловіком оглядали її, в квартирі ніхто не проживав та не був зареєстрований, після оформлення купівлі-продажу квартири вона разом із сім`єю заселилася до неї, зробила ремонт, вони і до цього часу проживають у вказаній квартирі, сплачують комунальні платежі. Колишній власник квартири ОСОБА_1 в ній не проживала, комунальні платежі не сплачувала, що призвело до утворення великої заборгованості.

Враховуючи викладене, ОСОБА_3 просила визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2021 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 належним чином, у встановлений законом порядок і строк відповідно до статей 24, 35 Закону України «Про іпотеку» повідомлена іптекодержателем про перехід права вимоги до ТОВ «ФК «Стандарт кепітал» за кредитним та іпотечним договорами, їй направлена вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Державна реєстрація права власності за ТОВ «ФК «Стандарт кепітал» на спірну квартиру проведена державним реєстратором Бурдюк І. С. на підставі заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ТОВ «ФК Стандарт кепітал» від 28 серпня 2018 року та поданих до неї документів, відповідно до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, що підтверджується витребуваними судом копіями реєстраційної справи № 1632622563101 на квартиру АДРЕСА_1 .

Законність рішення державного реєстратора від 30 серпня 2018 року № 42763566 про проведення державної реєстрації права приватної власності на спірну квартиру за ТОВ «ФК Стандарт кепітал» не спростована стороною позивача належними, достовірними і достатніми доказами.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що на момент розгляду справи спірна квартира зареєстрована у встановленому законом порядку на праві приватної власності за ОСОБА_3 , державна реєстрація права власності не скасована, а отже, підстави для визнання за ОСОБА_3 права власності на зазначену квартиру відсутні.

Постановою Харківського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на день вручення ОСОБА_1 повідомлення про відступлення прав за іпотечним договором і вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, позивачка вважається такою, що виїхала за межі України, але у спірній квартирі проживав її син, з яким вона не втрачала зв`язок. З урахуванням того, що позивач не повідомила кредитора про свій виїзд за межі України, колегія суддів розцінила такі дії боржника як зловживання своїми правами.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У січні 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Московського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року, в якій просить скасувати вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі вказує, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 522/2732/16-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 645/6189/16.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 - скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Оскільки судові рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не оскаржуються, тому судом касаційної інстанції не переглядаються в цій частині.

Обставини, встановлені судами

02 червня 2011 між ПАТ «АСТРА БАНК» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 400100025500003, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 200 000,00 грн на строк із 02 червня 2011 року по 02 червня 2031 року на оплату нерухомого майна - квартиру АДРЕСА_1 , зі сплатою щомісячно процентів за користування кредитом у розмірі 16,9 % річних, які нараховуються та сплачуються, починаючи з дня надання кредиту до повного погашення заборгованості за кредитом.

Із метою забезпечення виконання за кредитним договором № 400100025500003, 02 червня 2011 року між ПАТ «АСТРА БАНК» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 400100025500003/І, відповідно до умов якого ОСОБА_1 (іпотекодавець) зобов`язаний повернути ПАТ «АСТА БАНК (іпотекодержателю) до 02 червня 2031 року включно фактично отримані відповідно до умов кредитного договору кредитні кошти у розмірі 200 000,00 грн; сплачувати щомісячно в порядку, визначеному кредитним договором проценти, а користування кредитними коштами у розмірі 16,9 % річних (а у разі зміни розміру процентів за користування кредитними коштами - у розмірі, визначеному відповідним договором про внесення змін та доповнень до кредитного договору), тощо.

Пунктом 2.10 іпотечного договору визначено, що іпотекодержатель може відступити права за цим договором третій особі без отримання згоди іпотекодавця. Іпотекодержатель у такому випадку зобов`язаний письмово у п`ятиденний строк повідомити іпотекодавця про відступлення прав за цим договором і права вимоги за основним зобов`язанням. Іпотекодержатель набуває право стягнення заборгованості за рахунок предмета іпотеки у випадках, встановлених Законом України «Про іпотеку» та/або неналежного виконання іпотекодавцем кредитного договору, якщо кредит не буде погашений у термін, визначений кредитним договором, не сплачені у термін проценти (або їх частина), штрафні санкції і витрати, пов`язані з його виконанням (пункт 2.12). При частковому виконання іпотекодавцем забезпечених іпотекою зобов`язань, іпотека зберігається у повному обсязі (пункт 2.13).

У випадку невиконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором, іпотекодержатель має право перевести на себе право власності на предмет іпотеки і рахунок виконання основного зобов`язання за кредитним договором або від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, передбаченому розділом V Закону України «Про іпотеку» (пункт 2.15). Пунктом 3.1 іпотечного договору передбачено, що іпотекодержатель має право у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором, виконання яких забезпечено іпотекою за цим договором, звернути стягнення на предмет іпотеки та отримати у повному обсязі задоволення своїх вимог переважно перед іншими кредиторами у порядку та спосіб згідно з цим договором; без письмової згоди іпотекодавця здійснити відступлення прав за цим договором з одночасним відступленням права вимоги за кредитним договором у порядку, встановленому законодавством.

У випадку невиконання (неналежного виконання) іпотекодавцем умов кредитного договору або цього договору, іптекодержатель має право реалізувати предмет іпотеки у прядку, визначеному Законом України «Про іпотеку» (пункт 5.3). Пунктом 5.7 іпотечного договору передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки в разі набуття іпотекодержателя права на таке звернення за вибором іпотекодержателя відбувається, зокрема, за вибором іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом: 1) переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель письмово повідомляє іпотекодавця, з дотриманням вимог, установлених статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; 2) продажу предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві та будь-яким засобам, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку». Правові наслідки переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки регламентуються договором про задоволення вимог Іпотекодержателя, який міститься в цьому іпотечному договорі (пункт 7.5).

Право вимоги за кредитним та іпотечними договорами від ПАТ «АСТРА БАНК» перейшло до АТ «Дельта Банк», яке набуло прав та обов`язків кредитора.

04 червня 2018 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК Стандарт кепітал» укладений договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 02 червня 2011 року № 400100025500003/І, посвідченим приватним нотаріусом ХМНО за реєстровим № 911 та договір № 583/К купівлі-продажу майнових прав від 04 червня 2018 року, відповідно до умов яких до ТОВ «ФК Стандарт кепітал» перейшло право вимоги за іпотечним та кредитним договорами стосовно боржника (іпотекодавця) ОСОБА_1 .

Договір купівлі-продажу майнових прав від 04 червня 2018 року № 583/К укладався за результатами відкритих торгів (аукціону).

Згідно зі звітом про оцінку майна від 10 липня 2018 року № 3361625_10072018_VA-2018-01199 (замовник ТОВ «ФК Стандарт кепітал», ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , становить без ПДВ 315 311,00 грн.

На підставі заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень ТОВ «ФК Стандарт кепітал» від 28 серпня 2018 року та поданих до неї документів, державним реєстратором Бурдюк І. С. 30 серпня 2018 року прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким проведено державну реєстрацію права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Стандарт кепітал».

17 вересня 2018 року між ТОВ «ФК «Стандарт кепітал» та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .

28 вересня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Бистрицькою А. П., реєстровий № 1578, відповідно до якого ОСОБА_3 набула право приватної власності на зазначену квартиру.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 належним чином, у встановлений законом порядок і строк відповідно до статті 35 Закону України «Про іпотеку» була повідомлена іптекодержателем про необхідність виконання порушеного зобов`язання у тридцятиденний строк та попереджена про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Щодо порушення статті 35 Закону України «Про іпотеку»

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Згідно з частинами першою та третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з частиною другою статті 18 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У частині першій статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц).

Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Згідно з пунктом 61 Порядку у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Отже, пунктом 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор у ході її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

Іпотекодержатель на підтвердження факту направлення й отримання іпотекодавцем вимоги про порушення основного зобов`язання та звернення стягнення на предмет іпотеки у силу зазначених норм матеріального права зобов`язаний надати державному реєстратору докази отримання іпотекодавцем такої вимоги разом із заявою про державну реєстрацію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц).

У пункті 3 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам Закону.

Наведені норми спрямовані на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника потрібно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення (аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц).

У постанові від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також потрібно вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов`язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов`язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя.

Водночас, метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

В іншому випадку іпотекодержатель не набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, зокрема не вправі відчужувати предмет іпотеки іншій особі. За таких умов предмет іпотеки, придбаний іншою особою за договором з іпотекодержателем, є майном, придбаним в особи, яка не мала права його відчужувати. При цьому добросовісна особа, яка придбаває майно в особи, яка не є його власником, має пересвідчитися у наявності в останньої права розпоряджатися чужим майном.

Підсумовуючи наведені позиції Великої Палати Верховного Суду, можна зробити висновок про те, що метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

Судом встановлено, що повідомлення про вручення поштового відправлення від ТОВ «ФК «Стандарт кепітал» не могло бути вручене ОСОБА_1 , оскільки згідно з відомостями ГЦОСІ Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 24 квітня 2017 року у пункті пропуску Гоптіка виїхала за межі України.

ТОВ «ФК «Стандарт кепітал», звертаючись до державного реєстратора Бурдюка І. С.із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ТОВ «ФК Стандарт кепітал», на виконання вимог Порядку, надано лист ПАТ «Укрпошта» від 26 липня 2018 року № 21-Б-14251 про те, що реєстрове поштове відправлення «Укрпошта Експрес» за № 6100303876487, в якому ТОВ «ФК «Стандарт кепітал» направляв вимогу ОСОБА_1 про усунення порушень та наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, вручено одержувачу ОСОБА_1 13 червня 2018 року (т. 1, а. с. 173).

Водночас згідно з повідомленням Харківської дирекції АТ «Укрпошта» від 01 квітня 2019 року, відправлення «Укрпошта Експрес» № 6100303876487, яке подано до пересилання 08 червня 2018 року у відділенні поштового зв`язку на ім`я ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_3 , 09 червня 2018 року надійшло до адресного відділення поштового зв`язку Харків 121, повідомлення про надходження відправлення сформовано та доставлено згідно з адресою 09 червня 2018 року та повторно 13 червня 2018 року. Через неявку адресата за одержанням, 25 червня 2018 року відправлення «Укрпошта Експрес» № 6100303876487 повернуто за зворотною адресою відправнику ТОВ «ФК Стандарт кепітал» (т. 2 а.с.39).

У цьому ж листі, Харківська дирекція АТ «Укрпошта» повідомила про те, що інформація, яка наведена в копії листа від 26 липня 2018 року № 21-Б-14251 на адресу керівника ТОВ «Стандарт Кепітал», згідно з даними АС «Звернення громадян» AT «Укрпошта»: запит за зазначеним вхідним реєстраційним номером (№ 21-Б-14251) від ТОВ ФК «Стандарт Кепітал» до Харківської дирекції ПАТ «Укрпошта» не надходив, не реєструвався та, відповідно, відповідь не надавалася (т. 3, а.с.39).

У своїй сукупності наведені докази, які наявні у матеріалах справи, свідчать про те, що висновки судів попередніх інстанції про те, що позивачка, як іпотекодержатель, була належним чином повідомлена відповідно до вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку» через свого сина, який після її виїзду за кордон продовжував проживати у спірній квартирі, - не відповідають дійсності.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про те, що ТОВ «ФК «Стандарт кепітал», звертаючись до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, у порушення вимог закону не надало доказів отримання ОСОБА_1 вимоги про усунення порушень разом із заявою про державну реєстрацію.

Недотримання ТОВ «ФК «Стандарт кепітал» як іпотекодержателем вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання позивачці як іпотекодавцю вимоги про усунення порушень забезпеченого іпотекою основного зобов`язання, унеможливлювало застосовування позасудового порядку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

За відсутності документів, необхідних для державної реєстрації права власності на нерухоме майно за ТОВ «ФК «Стандарт кепітал», така реєстрація проведена з порушенням вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядку.

У касаційній скарзі заявник вказував на те, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 522/2732/16-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 645/6189/16.

Велика Палата Верховного Суду постановою від 04 липня 2018 року у справі № 522/2732/16-ц сформулювала висновки про те, що проведення державної реєстрації за іпотекодержателем права власності на земельну ділянку за неподання для цього передбачених пунктом 46 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, документів, а також без дотримання положень статей 9 та 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», свідчить, що таке рішення про реєстрацію права власності є протиправним.

Отже, доводи касаційної скарги про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, що стали підставою для відкриття касаційного провадження у справі, знайшли своє підтвердження, судами при постановленні оскаржуваних рішень не враховано у повній мірі наведені висновки та не перевірено доводи сторони позивача про те, що вимоги про усунення порушення виконання зобов`язання фактично ні вона, ні її син не отримували.

Водночас висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 645/6189/16, є нерелевантними до правовідносин, у справі, що переглядається, оскільки у цій постанові сформульовано висновок про те, що визначальним при вирішенні спору щодо можливості звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку протягом строку дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», є настання правового наслідку, що в даному конкретному випадку передбачає фактичний перехід до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, без згоди власника майна.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 свої позовні вимоги не обґрунтовувала порушенням іпотекодержателем вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» та ОСОБА_2 та витребування квартири у ОСОБА_3 .

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17).

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Застосування реституції почергово до усіх правочинів відчуження майна іншим особам є неефективним способом захисту.

За таких обставин та з підстав, передбачених наведеними нормами права, Верховний Суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 як власник квартири АДРЕСА_1 , наділена правом витребувати своє майно без визнання за рішенням суду правочину, вчиненого щодо цього майна, недійсним - договору купівлі-продажу, укладеного 17 вересня 2018 року між ТОВ «ФК «Стандарт кепітал» та ОСОБА_2 , оскільки це майно вибуло із володіння ОСОБА_1 не з її волі іншим шляхом, а тому і подальше її відчуження іншим особам також не створюють правових підстав для захисту прав останнього набувача.

Витребування квартири АДРЕСА_1 із незаконного володіння останнього її власника - ОСОБА_3 , є достатнім та ефективним способом захисту прав позивача, оскільки державна реєстрація прав на спірну квартиру за ТОВ «ФК «Стандарт кепітал» вчинена з порушенням закону.

Встановивши, що спірне майно вибуло з володіння ОСОБА_1 поза її волею, Верховний Суд дійшов висновку, що позивачка має право на витребування квартири АДРЕСА_1 , від добросовісного набувача ОСОБА_3 за правилами статті 388 ЦК України.

Щодо вимог про скасування рішення та записів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19), від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)).

Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.

Отже, ані позовна вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу, ані позовна вимога про скасування рішення (запису) про державну реєстрацію права власності не забезпечують у належний спосіб відновлення порушених прав позивачки(близьку за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц).

Таким чином, вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яким зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал»; скасування запису у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ТОВ «ФК «Стандарт Кепітал» та ОСОБА_2 ; скасування запису із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, внесеного приватним нотаріусом ХМНО Олійник Л. М., не призведе до повернення у власність позивача спірного нерухомого майна, а отже, і до поновлення порушених прав.

Належним способом захисту у цій справі є саме вимоги про витребування майна на підставі статей 387, 388 ЦК України, які також були заявлені позивачем у цій справі.

Верховний Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року в справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21), предметом позову у якій були вимоги фізичної особи (іпотекодавця) до банку, державного реєстратора про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності виснувала, що заявлені позивачем вимоги про визнання протиправними рішень про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, скасування записів про державну реєстрацію права власності не впливають і не можуть вплинути на права позивача щодо права на предмет іпотеки. Натомість належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про скасування рішення та записів про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Щодо відшкодування моральної шкоди

Згідно зі статтею 23 ЦК Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

Під моральною шкодою варто розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до положень статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК Українивстановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас ОСОБА_1 не надала жодних доказів, які б підтверджували заявлений нею розмір моральної шкоди.

Сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань, тому Верховний Суд доходить висновку про необґрунтованість позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 412 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Оскільки суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , таке рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частинами першою, другою, тринадцятою статті 141 ЦПК Українисудовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК Українипостанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Перед вирішенням питання про розподіл судових витрат, Верховний Суд перевіряє, чи в повному обсязі ОСОБА_1 сплатили судовий збір.

Згідно частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру судовий збір становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а майнового характеру - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункти 1, 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2018 року встановлено у розмірі 1 762,00 грн.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (частина третя статті 6 Закону України «Про судовий збір»).

Відкриваючи провадження у справі, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 сплатила судовий збір лише за дві вимоги майнового характеру (витребування майна та відшкодування моральної шкоди) - 8 810,00 грн, за дві інші вимоги немайнового характеру судовий збір не сплачено.

Отже, з ОСОБА_1 в дохід держави потрібно стягнути судовий збір за дві позовні вимоги немайнового характеру в розмірі 1 409,60 грн (0,4 * 1 762, 00 грн *2).

Відповідно до підпунктів 6, 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» розмір ставки судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, касаційної скарги - 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Таким чином, з ОСОБА_1 в дохід держави потрібно стягнути судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг 4 933,60 грн (2 114,40 + 2 819,20).

Таким чином сума недоплаченого ОСОБА_1 судового збору при зверненні до судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій становить 6 343,20 грн, які підлягають стягненню з позивачки у дохід лержави.

Зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 39 645,00 грн (8 810,00 + 13 215,00 + 17 620,00) у відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Керуючись статтями 141, 409, 410, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_4 , задовольнити частково.

РішенняМосковського районного суду м. Харкова від 08 лютого 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 15 грудня 2021 року в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт кепітал», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: державний реєстратор Філії комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Чугуїв Харківської області Бурдюк Ірина Сергіївна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Олійник Людмила Михайлівна, про скасування рішення та запису про реєстрацію права власності, визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та відшкодування моральної шкоди, скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Стандарт кепітал», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: державний реєстратор Філії комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Чугуїв Харківської області Бурдюк Ірина Сергіївна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Олійник Людмила Михайлівна, про скасування рішення та запису про реєстрацію права власності, визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 .

У задоволенні іншої частини первісного позову ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) у дохід держави недоплачений судовий збір у розмірі 6 343,20 грн.

Стягнути із ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ) 39 645,00 грн у відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко