Рішення

від 21.09.2022 по справі 916/921/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,

e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"21" вересня 2022 р.м. Одеса Справа № 916/921/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.

при секретарі судового засідання Ващенко О.В.

Розглянувши матеріали справи №916/921/22

За позовом: Державного агентства лісових ресурсів України (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9а, код ЄДРПОУ 37507901)

До відповідачів: Фізичної особи-підприємця Меліхова Дмитра Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), Державного підприємства „Володимирівське лісове господарство" (56065, Миколаївська обл., Казанківський район, с. Володимирівка, вул. Центральна, 108; код ЄДРПОУ 00152603)

За участю у справі в якості третьої особи, яка на заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Державне підприємство „Баштанське лісове господарство" (56101, Миколаївська обл., Баштанський район, м. Баштанка, вул. Полтавська, 10; код ЄДРПОУ 00992542)

про визнання договору недійсним

Представники:

від позивача - Діжевська В.О., самопредставництво

від відповідача Фізичної особи-підприємця Меліхова Дмитра Миколайовича - Сафронов Ю.І., адвокат за ордером

від відповідача Державного підприємства „Володимирівське лісове господарство" - не з`явився

від третьої особи Державного підприємства „Баштанське лісове господарство": не з`явився

Встановив: Державне агентство лісових ресурсів України звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Меліхова Дмитра Миколайовича, Державного підприємства „Володимирівське лісове господарство", у якій просить суд визнати недійсним договір про спільну діяльність від 07.10.2019р. №58, укладений між відповідачами.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 30.05.2022р. прийнято позовну заяву Державного агентства лісових ресурсів України до розгляду та відкрито провадження у справі №916/921/22. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка на заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Державне підприємство „Баштанське лісове господарство". Підготовче засідання у справі призначено на "27" червня 2022 р. о 10:40 год. Запропоновано відповідачам підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві та третій особі відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Запропоновано залученій третій особі, відповідно до ст. 168 ГПК України надати пояснення щодо позову протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 27.06.2022р. о 10:40.

22.06.2022р. до суду відповідачем - Державним підприємством „Володимирівське лісове господарство" було подано заяву про визнання позову.

22.06.2022р. до суду від Державного підприємства „Баштанське лісове господарство" надійшли пояснення.

27.06.2022р. у судовому засіданні було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 27.07.2022р. о 12:20.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.06.2022р. повідомлено учасників по справі №916/921/22: Фізичну особу-підприємця Меліхова Дмитра Миколайовича, Державне підприємство „Володимирівське лісове господарство" та Державне підприємство „Баштанське лісове господарство" про судове засідання, яке відбудеться "27" липня 2022р. о 12:20.

26.07.2022р. до суду відповідачем - Фізичною особою-підприємцем Меліховим Дмитром Миколайовичем було надано клопотання про надання додаткового часу для підготовки відзиву та відкладення у підготовчому засіданні.

27.07.2022р. у судовому засіданні було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 15.08.2022р. о 10:00.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 27.07.2022р. повідомлено учасників по справі №916/921/22: Фізичну особу-підприємця Меліхова Дмитра Миколайовича, Державне підприємство „Володимирівське лісове господарство" та Державне підприємство „Баштанське лісове господарство" про судове засідання, яке відбудеться "15" серпня 2022р. о 10:00.

10.08.2022р. до суду позивачем були надані додаткові пояснення.

15.08.2022р. у судовому засіданні було оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 31.08.2022р. о 12:40.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 15.08.2022р. повідомлено учасників справи №916/921/22: Фізичну особу-підприємця Меліхова Дмитра Миколайовича, Державне підприємство „Володимирівське лісове господарство" та Державне підприємство „Баштанське лісове господарство" про судове засідання, яке відбудеться "31" серпня 2022р. о 12:40.

31.08.2022р. до суду відповідачем - Фізичною особою-підприємцем Меліховим Дмитром Миколайовичем було надано відзив на позовну заяву. А також відповідач просив суд поновити строк для подання відзиву.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 31.08.2022р. закрито підготовче провадження у справі № 916/921/22. Призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на "14" вересня 2022 р. о 11:00. Викликано учасників справи у судове засідання, призначене на 14.09.2022р. о 11:00.

14.09.2022р. до суду відповідачем - Фізичною особою-підприємцем Меліховим Дмитром Миколайовичем було надано клопотання про відкладення розгляду справи.

14.09.2022р. у судовому засіданні було оголошено перерву до 21.09.2022р. о 09:20.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.09.2022р. повідомлено учасників справи №916/921/22: Фізичну особу-підприємця Меліхова Дмитра Миколайовича, Державне підприємство „Володимирівське лісове господарство", Державне підприємство „Баштанське лісове господарство" про судове засідання, яке відбудеться "21" вересня 2022 р. о 09:20.

21.09.2022р. до суду відповідачем - Фізичною особою-підприємця Меліховим Дмитром Миколайовичем було надано клопотання про долучення доказів.

Судом було поновлено строк відповідачу та залучено до матеріалів справи документи.

Позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Державне підприємство „Володимирівське лісове господарство" визнає заявлені позовні вимоги позивача, у зв`язку з чим було подано заяву, в порядку ст. 191 ГПК України, про визнання позову. Також відповідач просив суд здійснювати розгляд справи без його участі.

Фізична особу-підприємця Меліхов Дмитро Миколайович заперечує проти позовних вимог, з підстав, що було зазначено у поданому відзиві.

Державним підприємством „Баштанське лісове господарство", відповідно до наданих пояснень було зазначено суду, що третя особа підтримує поданий позов. Також третя особа просила суд здійснювати розгляд справи без участі повноважного представника.

У судовому засіданні 21.09.2022 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 30.09.2022р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Державного агентства лісових ресурсів України та Фізичної особи-підприємця Меліхова Дмитра Миколайовича за час розгляду справи, суд встановив.

Подаючи позов до Фізичної особи-підприємця Меліхова Дмитра Миколайовича та Державного підприємства „Володимирівське лісове господарство" про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 07.10.2019р. №58, позивачем було зазначено суду, що відповідно до Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 №521 Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства.

Держлісагентство у своїй діяльностікерується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Згідно з пунктом 3 Положення, основними завданнями Держлісагентства є зокрема реалізація державної політики у сфері лісового та мисливського господарства. Відповідно до п. п. 18 п. 11 Положення, Голова Держлісагентства утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи організації, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників, виконує в межах повноважень, передбачених законом, інші функції з управління об`єктами державної власності, що належать до сфери управління Держлісагентства.

Відповідно до п. п. 5 п. 4 Положення, Держлісагентство відповідно до покладених на нього завдань, здійснює державне управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління.

Згідно п. п. 30 п. 4 Положення, Держлісагентство відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління об`єктами державної власності, які належать до сфери управління Держлісагентства.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 6 Закону України „Про управління об`єктами державної власності" уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань ведуть облік об`єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів.

Позивачем було зазначено суду, що Державному підприємству „Володимирівське лісове господарство" на підставі розпорядження Казанківської районної державної адміністрації від 04.08.2009 р. № 395-р було видано акт від 19.08.2010р. серії ЯЯ № 193690 на право постійного користування земельними ділянками площею 655,16 га в межах території Володимирівської сільської Ради Казанківського району Миколаївської області та акт від 19.08.2010р. серія ЯЯ №193689 на право постійного користування земельними ділянками площею 536,41 га в межах території Володимирівської сільської Ради Казанківського району Миколаївської області (а.с. 22, 23, т.1).

07.10.2019 року між Державним підприємством „Володимирівське лісове господарство" (далі Сторона -1) та Фізичної особою-підприємцем Меліховим Дмитром Миколайовичем (далі Сторона-2) було укладено Договір про спільну діяльність № 58. (а.с. 15, т.1).

Відповідно до п. 1.2. Договору, сторони домовились здійснювати спільні дії по виконанню наступних проектів: організація реконструкція існуючих та створення нових лісових доріг на землях Державного підприємства „Володимирівське лісове господарство"; організація розвитку лісового та мисливського господарства та його інфраструктури; організація покращення життєвого середовища фауни; створювати кормові і захисні ділянки, здійснювати інші заходи із покращення навколишнього середовища фауни; організація забезпечення спільних програм іншими інвестиціями за замовленням Сторони 1; впровадження інноваційних проектів в галузях лісового та мисливського господарства.

Згідно до п. 2.1. Договору, Сторона 1 для виконання предмету цього договору бере на себе зобов`язання: здійснювати письмове повідомлення на отримання грошових внесків від Сторона 2 для виконання мети цього договору; надати Стороні 2 схему розташування наявних кормових ділянок в межах угідь, згідно додатку №2; надавати Стороні 2 інформацію та рекомендації щодо необхідного раціону фауни; спільно зі Стороною 2 вирощувати сільськогосподарську продукцію (в т.ч. кормові культури), на земельних ділянках, що належать Стороні 1 на праві постійного користування виключно з метою ведення лісового господарства; сприяти Стороні 2 у виділенні земельних ділянок для будівництва та ремонту кормових ділянок, інших необхідних для покращення споруд, вирощування кормових культур та здійсненні інших заходів, пов`язаних з веденням лісового та мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок; за потреби надавати техніку для обробітку угідь (земельних ділянок), що використовуються для потреб даного договору; виконувати інші обов`язки щодо охорони і використання об`єктів господарства відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до п. 2.2. Договору, Сторона 2 для виконання предмету цього договору бере на себе зобов`язання: на протязі строку дії договору на підставі письмових повідомлень Сторони 1 здійснювати фінансування спільних проектів, в межах частки врожаю Сторони 1, за рахунок власних та залучених ресурсів; надавати техніку для обробки угідь (земельних ділянок), що використовуються для потреб даного договору; здійснювати консультаційну підтримку для вирощування сільськогосподарської продукції у відведених Стороною 1 місцях, згідно додатку №1; здійснювати годівлю фауни, шляхом забезпечення відповідною сільськогосподарською продукцією для заповнення наявних кормових ділянок та створених в майбутньому; сприяти Стороні 1 у будівництві та ремонті кормових ділянок, інших необхідних для покращення споруд, вирощуванні кормових культур та здійснення інших заходів, пов`язаних з веденням лісового та мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок; спільно з Стороню 1 вирощувати сільськогосподарську продукцію (в т.ч.. коморі культури) на земельних ділянках, що належать Стороні 1 на праві постійного користування виключно з метою ведення лісового господарства; виконувати інші обов`язки в межах повноважень відповідно до чинного законодавства.

Умовами п. 4.1. Договору визначено, що у разі невиконання умов цього договору сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

Відповідно до п. 6.1. Договору, цей Договорів набуває чинності з 18 листопада 2019 року і діє до 2029 року, якщо за тридцять днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін не вимагатиме припинення або перегляду умов договору, договір вважається продовженим на той же строк і на тих самих умовах.

Згідно до п. 6.4. Договору, сторони домовились, що Сторона 2 самостійно обирає вид посіву та визначає потребу в залученні для обробітку землі техніки Сторони 1 та інших ресурсів (матеріалів); Сторона 2 самостійно здійснює збирання врожаю та його зберігання у належному їй приміщенні; Сторона 2 самостійно за вирахуванням витрат обох сторін розподіляє врожай пропорційно понесеним витратам, але в будь-якому випадку враховуючи інтереси держави, частка врожаю Сторони 1 не може становити менше ніж (1177110,00) грн.

Відповідно до п. 6.11. Договору, додатки до цього Договору є його невід`ємною частиною та Додаток 1 - „Схема розташування та характеристика земельних ділянок, що задіяні Стороною 1 для виконання спільної мети цього Договору" (п. 611.1. Договору).

Зазначеною Схемою передбачено, що земельні ділянки загальною площею 356,7 га, на яких виконуються роботи за Договором, використовуються Державним підприємством „Володимирівське лісове господарство" на підставі державних актів на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 193689 та ЯЯ № 193690 відносяться до земель лісогосподарського призначення, нелісових земель, сільськогосподарських угідь, рілля, цільове призначення для ведення лісового господарства.

Вказані земельні ділянки розташовані на території Володимирівської сільської ради Казанківського району та входять в межі Лісового лісництва Державного підприємства „Володимирівське лісове господарство", зокрема земельна ділянка - квартал 19 виділ 2 площа 61 га, квартал 2 виділ 5 площа 54 га, квартал 1 виділ 3 площа 29 га, квартал 2 виділ 3 площа 61,4 га, квартал 21 виділ 3 площа 53,5 га, квартал 1 виділ 3 площа 29,2 га, квартал 21 виділ 1 площа 68,6 га.

В обґрунтування підстав для визнання укладеного договору про спільну діяльність недійсним, позивачем було зазначено суду, що аналіз договору свідчить про те, що він не є договором про спільну діяльність, а є прихованим договором оренди землі, його зміст суперечить вимогам Цивільного кодексу України, Закону України „Про оренду землі", не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а тому є законні та обґрунтовані підстави для визнання його недійсним.

Відповідно до Порядку укладання державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління майном, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 296 суб`єкт господарювання, що виявив намір укласти договір, подає центральному органові виконавчої влади, до сфери управління якого він належить, іншому суб`єкту управління об`єктами державної власності, зокрема Національній або галузевій академії наук (далі - орган управління), звернення щодо погодження укладення договору разом з визначеним переліком документів.

Орган управління готує протягом місяця з дня надходження від суб`єкта господарювання звернення щодо погодження укладення договору за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном, Фондом державного майна та Мін`юстом відповідний проект рішення Кабінету Міністрів України.

Зазначений проект повинен, зокрема, містити істотні умови договору, укладення якого пропонується погодити, щодо забезпечення підвищення ефективності використання державного майна, захисту майнових інтересів держави, унеможливлення відчуження державного майна, а також залежно від виду договору - розмір часток учасників, строк дії договору, порядок розподілу прибутку, покриття витрат та внесення додаткових вкладів

У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження укладення договору орган управління здійснює заходи щодо забезпечення його укладення суб`єктом господарювання відповідно до вимог законодавства.

Зміни до укладених договорів у частині істотних умов вносяться в порядку, передбаченому цим Порядком для їх укладення.

Проте, як вказує позивач, Державне підприємство „Володимирівське лісове господарство" не зверталося до Держлісагентства із зверненням щодо погодження укладення оскаржуваного договору разом з визначеним переліком документів.

Позивач посилався на ст. 2, ст. 15, ч. 2., ч. 4 ст. 21 Закону України „Про оренду землі", ст. 1130, ст. 1131 Цивільного кодексу України та зазначав, що порівняльний аналіз положень договорів з положеннями як глави 77 Цивільного кодексу України, так і частини 1 статті 15 Закону України „Про оренду землі", в частині визначення його умов, дає підстави стверджувати, що між відповідачами в даній справі фактично був укладений договір оренди земельних ділянок.

Як стверджує позивач, в Договорі №58 від 07.10.2019р. зазначено об`єкт оренди (додаток до договору), строк дії договору (п. 6.1 договору), а також дані щодо орендної плати, строків і порядку її внесення (п.6.4 договору), визначена відповідальність за невиконання умов договору (п. 4.1 договору).

На виконання умов договору №58 від 07.10.2019р. сторонами підписувалися акти прийому-передачі земельних ділянок.

Разом із тим, за посиланням позивача, оспорюваний договір взагалі не містить в собі елементів координації або ведення спільних справ контрагентами, формальних обов`язків державного підприємства щодо підготовки земель для виконання сільськогосподарських робіт; обов`язків державного підприємства щодо здійснення господарської діяльності на спірних земельних ділянках з вирощування сільськогосподарських культур або ведення лісомисливського господарства; не визначає правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій, тощо.

Позивач посилався на ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, ст. 235, ч. 1 ст.215 Цивільного кодексу України та вказував на те, що основні положення оскаржуваного договору стосуються умов платного використання Фізичної особи-підприємця Меліховим Дмитром Миколайовичем земельних ділянок з метою вирощування врожаю сільськогосподарської продукції, що по своїй суті є договором оренди землі. Виходячи з наведених умов договору та обставин, фактично Державне підприємство „Володимирівське лісове господарство" за спірним договором передало Фізичній особі-підприємцю Меліхову Дмитру Миколайовичу у платне користування земельні ділянки для виробництва сільськогосподарської продукції, при цьому не уклавши договір оренди земельної ділянки у відповідності до вимог Земельного кодексу України та статей 4, 15 Закону України „Про оренду землі".

Також, посилаючись на ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, ст. 4 Закону України „Про оренду землі", ч. 8 ст. 122, ст. 149 Земельного кодексу України, ч. 2 ст. 8 Лісового кодексу України та на п. 2 ч. 1 ст. 20 Закону України „Про Кабінет міністрів України", позивач зазначав, що в даному випадку Кабінет Міністрів України не приймав відповідних рішень (постанов або розпоряджень) стосовно передачі Фізичній особі-підприємцю Меліхову Дмитру Миколайовичу земельної ділянки у використання для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель сільськогосподарського призначення (ріллі), які перебувають в постійному користуванні Державного підприємства „Володимирівське лісове господарство", у зв`язку з чим договір від 07.10.2019 № 58 про спільну діяльність не погоджений належним чином. Отже, Державне підприємство „Володимирівське лісове господарство" не мало відповідних повноважень для укладання оскаржуваного договору.

За переконанням позивача, дії відповідачів суперечать вимогам чинного законодавства і фактично спрямовані на незаконне заволодіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу земля, надра, інші природні ресурси (ст. ст. 14, 15 Конституції України).

Посилаючись на ч. 3 ст. 207, ч. 1 ст. 73-2 Господарського кодексу України, п. 4-2 ч. 1 ст. 6 Закону України „Про управління об`єктами державної власності", позивач зазначав, що Державне підприємство „Володимирівське лісове господарство" не зверталося до Державного агентства лісових ресурсів України щодо надання погодження на укладання такого господарського договору.

Державним підприємством „Володимирівське лісове господарство" за час розгляду справи було визнано позовні вимоги Державного агентства лісових ресурсів України та подано заяву в порядку ст. 191 ГПК України.

Надаючи відзив на позовну заяву відповідачем - Фізичною особою-підприємцем Меліховим Дмитром Миколайовичем було зазначено суду, що позивачем не було вказано які права та його інтереси в даному випадку порушує укладений договір.

Відповідач вказував, що позовна заява мотивована, зокрема, положеннями Закону України „Про управління об`єктами державної власності", та Постанови КМУ №296 від 11 04.2012 „Про затвердження Порядку укладення державними підприємствами, установами, організаціями, а також господарськими товариствами, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 відсотків, договорів про спільну діяльність, договорів комісії, доручення та управління Майном", та зазначав, що згаданий Порядок затверджений відповідно до приписів статті 5 Закону України „Про управління об`єктами державної власності". Цим законом визначено правові основи управління об`єктами державної власності, до яких, статтею 3 цього закону віднесено зокрема майно, яке передане казенним підприємствам в оперативне управління; майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; державне майно, передане в оренду, лізинг, концесію; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій; державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук; безхазяйне та конфісковане майно, що переходить у державну власність за рішенням суду.

Відповідач вказував, що наголошуючи на необхідності погодження з Державним агентством лісових ресурсів розпорядження спірною земельною ділянкою, позивач у позовній заяві посилався також на п.п. 5,30 п.4 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України затвердженого постановою КМУ№521 від 08.10.2014р. (далі - Положення). Приписами цих пунктів до повноважень Держлісагентсва належать зокрема державне управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління а також управління об`єктами державної власності. Тобто фактично тим майном, яке було передано позивачу на праві оперативного управління. Але ж позивач не надав доказів того що спірна земельна ділянка є територією природно-заповідного фонду, яка передана йому державою на праві оперативного управління. Навпаки, зазначену земельну ділянку у постійне користування на підставі розпорядження Казанківської районної державної адміністрації від 04.08.2009р. №395-р отримало Державне підприємство „Володимирівське лісове господарство".

Як стверджує відповідач, жодним пунктом Положення не визначено повноважень позивача щодо погоджень укладання будь-яких договорів підприємствами що входять до сфери його управління. У відповідності до п.4.6 Статуту Державного підприємства „Володимирівське лісове господарство", затвердженого Наказом Держкомліспгоспу України від 20.08.2007р. за №471, Підприємство має право укладати угоди, набувати майнові та особисті немайнові права, нести обов`язки, бути позивачем та відповідачем в загальному господарському та третейському судах. Аналогічно п.7 4.4 Статуту, визначено повноваження директора Підприємства на укладання договорів без будь-яких погоджень.

За переконанням відповідача, позивачами в даній категорії справ можуть бути тільки органи державної влади та місцевого самоврядування, а не профільні міністерства чи відомства.

Органи розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності визначені у статті 122 Земельного кодексу України та ними є, зокрема, місцеві ради, місцеві державні адміністрації, Держгеокадастр і Кабінет міністрів України. Нормативно-правові акти, які регулюють діяльність цих органів, не передбачають їх право звертатися до суду із позовами про визнання недійсними договорів, у тому числі й товариства про спільну діяльність

На практиці до суду із позовами про визнання недійсними договорів про спільну діяльність звертаються прокурори, керуючись при цьому пунктом 1 частини 6 статті 23 Закону України „Про прокуратуру", та прокурор може подавати такі позови, лише обґрунтувавши порушення інтересів держави та винятково в особі органів, перелічених у статті 122 ЗК.

В спірних правовідносинах власником земельної ділянки залишається держава в особі Кабінету Міністрів України, а не Державне агентство лісових ресурсів України, що останнім не заперечується. А за такого права останнього не можуть бути порушеними, що є самостійною підставою для відмов в задоволенні даного позову.

Щодо аналізу спірного договору, то посилаючись на ст. 628, ст. 1130, ст. 1131 Цивільного кодексу України, відповідачем було зазначено суду, що зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети та якщо дослідити оскаржуваний Договір, то в ньому містяться усі істотні умови договору про спільну діяльність. При цьому Розділом 2 Договору визначаються конкретні дії сторін по досягненню мети договору, а саме обов`язки сторін.

Як вказував відповідач, виходячи з мети Договору та спільних дій сторін, направлених на її досягнення, вирощування сільськогосподарської продукції є допоміжною дією сторін, направленою в першу чергу на забезпечення лісових тварин кормами, що не може ототожнюватися і обробітком землі на умовах договору оренди для досягнення прибутку. Про це зокрема свідчить п.6.5. Договору, в якому сторони узгодили обов`язок сторони-2 незалежно від обраного виду посіву забезпечити кормом фауну згідно з їх раціоном. При цьому ні за умовами Договору, ні в інших документах до Договору сторона-1 не передавала земельну ділянку стороні-2 та/або не вносила її в якості вкладу в спільну діяльність. Тобто істотні умови оскаржуваного Договору та його мета укладення, а також дії Сторін свідчать про наявність саме спільної діяльності, а не оренди землі.

Відповідачем було зазначено суду, що на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі. При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки) на власний розсуд.

За переконанням відповідача, спірний договір не містить визначених Законом України „Про оренду землі" істотних умов договору оренди землі щодо кадастрового номеру земельної ділянки, місце її розташування, індексації орендної плати, відповідальності за її несплату. Окрім того, факту передачі земельної ділянки не відбулося, оскільки акт приймання-передачі сторонами договору не складався, що спростовує доводи позивача про укладення між відповідачами саме договору оренди землі.

З урахуванням наведеного, відповідачем було зазначено суду, що позивач, в порушення вимог ст. 74 ГПК України не довів існування обставин, за яких спірний договір є недійсним на підставі ст. 235 Цивільного кодексу України.

Відповідно до наданих пояснень Державним підприємством „Баштанське лісове господарство" було зазначено суду, що третя особа підтримує в повному обсязі позовну заяву Державного агентства лісових ресурсів України та просить суд її задовольнити.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Державного агентства лісових ресурсів України та Фізичної особи-підприємця Меліхова Дмитра Миколайовича за час розгляду справи, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про судоустрій та статус суддів", суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. (ст. 4 ГПК України).

Частиною 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У своєму Рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 року Конституційний суд України визначив основні ознаки охоронюваного законом інтересу, як правового феномену, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. А також дав його дефініцію: охоронюваний законом інтерес - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Зважаючи на викладене, охоронюваний законом інтерес характеризується такими ознаками: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; пов`язаний із конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним, у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі (позивачу); суб`єктом порушення позивач вважає відповідача.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Тобто інтерес позивача (у даному випадку стосовно його вимог про визнання недійсним Договору №58 про спільну діяльність від 07.10.2019р.) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного рішення Конституційного Суду України.

Приймаючи до уваги, що Державне агентство лісових ресурсів України, відповідно до Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2014 № 521, є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, суд вважає за можливе розцінювати вимоги позивача як обґрунтовані наявністю у останнього права оскаржувати Договір №58 про спільну діяльність від 07.10.2019р.).

Надаючи оцінку доводам позивача та обґрунтуванням позовних вимог, викладеним Державним агентством лісових ресурсів України в позовній заяві, та направленим, на визнання недійсним Договору №58 про спільну діяльність від 07.10.2019р., укладеного між Державним підприємством „Володимирівське лісове господарство" та Фізичною особою-підприємцем Меліховим Дмитром Миколайовичем, суд зазначає наступне.

Як з`ясовано судом, на підставі розпорядження Казанківської районної державної адміністрації від 04.08.2009 р. №395-р Державному підприємству „Володимирівське лісове господарство" було видано акт від 19.08.2010р. серії ЯЯ № 193690 на право постійного користування земельними ділянками площею 655,16 га в межах території Володимирівської сільської Ради Казанківського району Миколаївської області та акт від 19.08.2010р. серія ЯЯ №193689 на право постійного користування земельними ділянками площею 536,41 га в межах території Володимирівської сільської Ради Казанківського району Миколаївської області

07.10.2019 року між Державним підприємством „Володимирівське лісове господарство" (далі Сторона -1) та Фізичною особою-підприємцем Меліховим Дмитром Миколайовичем (далі Сторона-2) було укладено Договір про спільну діяльність №58.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу

Отже, саме невідповідність змісту правочину Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства є однією з необхідних умов визнання його недійсним.

Відповідно до ст. 235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Як вбачається судом, на підставі спірного Договору сторони домовились здійснювати спільні дії по виконанню проектів, що визначені у п. 1.2. такого Договору. Пунктом 2.1. Договору для виконання предмету договору визначено зобов`язання Державного підприємства „Володимирівське лісове господарство" та п. 2.2. - зобов`язання Фізичної особи-підприємця Меліхова Дмитра Миколайовича.

Відповідно до ст. 1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Згідно до ст. 1131 Цивільного кодексу України, договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про оренду землі" ( в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин), оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно до ст. 2 Закону України „Про оренду землі" (в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин), відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Відносини, пов`язані з орендою земельних ділянок, на яких розташовані цілісні майнові комплекси підприємств, установ і організацій державної або комунальної власності, а також заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим, та їх структурних підрозділів, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ст. 13 Закону України „Про оренду землі" (в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин), договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно до ст. 15 Закону України „Про оренду землі" (в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин), істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Проаналізувавши зміст спірного договору про спільну діяльність та приписи Закону України „Про оренду землі", суд приходить до висновку, що оскаржуваний договір містить ознаки договору оренди землі.

На думку суду, в оспорюваному договорі наявні усі основні умови договору оренди землі, а саме об`єкт оренди - додаток №1 до договору „Схема розташування та характеристики земельних ділянок", де визначено, що земельні ділянки загальною площею 356 га, на яких виконуються роботи за Договором, використовуються Державним підприємством „Володимирівське лісове господарство" на підставі акту від 19.08.2010р. серії ЯЯ № 193690 та від 19.08.2010р. серія ЯЯ №193689 в межах території Володимирівської сільської Ради Казанківського району Миколаївської області; строк договору, так як п. 6.1. визначено, що Договір набуває чинності з 18 листопада 2019 року і діє до 2029 року, якщо за тридцять днів до закінчення строку дії договору жодна із сторін не вимагатиме припинення або перегляду умов договору, договір вважається продовженим на той же строк і на тих самих умовах, умови щодо орендної плати, строки та порядок її внесення, оскільки п. 6.4 узгоджено, зокрема, що Сторона 2 самостійно за вирахуванням витрат обох сторін розподіляє врожай пропорційно понесеним витратам, але в будь-якому випадку враховуючи інтереси держави, частка врожаю Сторони 1 не може становити менше ніж (1177110,00) грн. та відповідальністю сторін - п. 4.1. Договору, за яким визначено, що у разі невиконання умов цього договору сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України (в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин), земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною 2 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування та в оренду врегульовано ст. 123 та ст. 124 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою. Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

Умови і строки розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Типовий договір на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджується Кабінетом Міністрів України.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Відповідно до ч. 8 ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин), Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у випадках, визначених статтею 149 цього Кодексу, та земельні ділянки дна територіального моря, а також у користування земельні ділянки зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з п. 2 ст. 20 Закону України „Про Кабінет Міністрів України", Кабінет міністрів України здійснює в межах своїх повноважень державне управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів.

Як вже встановлено судом, Державному підприємству „Володимирівське лісове господарство" було видано акт від 19.08.2010р. серії ЯЯ № 193690 на право постійного користування земельними ділянками площею 655,16 га в межах території Володимирівської сільської Ради Казанківського району Миколаївської області та акт від 19.08.2010р. серія ЯЯ №193689 на право постійного користування земельними ділянками площею 536,41 га в межах території Володимирівської сільської Ради Казанківського району Миколаївської області, цільове призначення земельної ділянки для ведення лісового господарства.

Відповідно до ст. 5 Лісового кодексу України, до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.

Згідно до ч. 1 ст. 55 Земельного кодексу України (в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин), до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Аналізуючи умови спірного договору та враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що фактично Державне підприємство „Володимирівське лісове господарство" за спірним договором передало Фізичній особі-підприємцю Меліхову Дмитру Миколайовичу у платне користування земельні ділянки для виробництва та реалізації сільськогосподарської продукції, при цьому не уклавши договір оренди земельної ділянки у відповідності до вимог Земельного кодексу України та положень Закону України „Про оренду землі".

Згідно до ч. 7 ст. 20 Земельного кодексу України (в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин), зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Лісового кодексу України, право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно до ст. 96 Земельного кодексу України (в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин), визначено, зокрема, що землекористувачі зобов`язані: забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Положеннями ст. 19 Лісового кодексу України визначено, що постійні лісокористувачі зобов`язані дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель.

Згідно з п. б ст. 21 Земельного кодексу України (в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин), порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, Кабінет Міністрів України не приймав рішення щодо передачі Фізичній особі-підприємцю Меліхову Дмитру Миколайовичу земельної ділянки у використання для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель сільськогосподарського призначення (ріллі), які перебувають у постійному користуванні Державного підприємства „Володимирівське лісове господарство" та рішень щодо зміни цільового призначення цих земель.

Також суд зазначає, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Так, власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками, а постійні користувачі такої можливості позбавлені. У постійного користувача відсутні повноваження на розпорядження земельною ділянкою, у вигляді надання її в оренду.

Приймаючи до уваги, що надання земельних ділянок державної форми власності лісогосподарського призначення у користування Фізичній особі-підприємцю Меліхову Дмитру Миколайовичу шляхом укладення спірного договору суперечить вимогам законодавства, оскільки вчинене за відсутності у Державного підприємства „Володимирівське лісове господарство" необхідного обсягу цивільної дієздатності, оспорюваний договір про спільну діяльність підлягає визнанню недійсним

Відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо наданого з боку відповідача висновку науково-правової експертизи №10003 з питань щодо відповідності вимогам законодавства, встановленого для договорів про спільну діяльність, Договору 58 про спільну діяльність від 07.10.2019р. та наявності у Договорі №58 про спільну діяльність від 07.10.2019р. ознак договору оренди, складеного 19.09.2022р. Незалежним інститутом судових експертиз, то суд зазначає, що такий висновок не є доказом, а має допоміжний характер і не є обов`язковим для суду та суд має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань, як то передбачено ст. 109 ГПК України.

Тобто висновок експерта з питань права не є доказом, а його прийняття та врахування є правом, а не обов`язком суду.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Державного агентства лісових ресурсів України до Фізичної особи-підприємця Меліхова Дмитра Миколайовича та Державного підприємства „Володимирівське лісове господарство" про визнання договору недійсним відповідністю фактичним обставинам справи, вимогам чинного законодавства, є доведеними та обґрунтованими, у зв`язку з чим підлягають задоволенню судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 ГПК У країни, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

За заявлені позовні вимоги позивача судовий збір становить - 2481,00 грн. На підставі викладеного, на відповідача Державне підприємство „Володимирівське лісове господарство", яким було визнано позовні вимоги, покладаються судові витрати у розмірі у розмірі 620,25 грн., у зв`язку з задоволенням позовних вимог та визнанням заявлених позовних вимог відповідачем та на Фізичну особу-підприємця Меліхова Дмитра Миколайовича покладається судковий збір у розмірі 1240,50 грн.

У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову ( ч. 3 ст. 7 Закону України „Про судовий збір").

При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, господарський суд виходить з того, що відповідно до положень п.5 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Суд зазначає позивачу, що питання про повернення судового збору у розмірі 620,25грн. з державного бюджету України буде вирішено судом, після подання позивачем відповідного клопотання.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 130, ч.1, 2, 4 ст.191, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України , суд

ВИРІШИВ:

1.Позовну заяву Державного агентства лісових ресурсів України до Фізичної особи-підприємця Меліхова Дмитра Миколайовича та Державного підприємства „Володимирівське лісове господарство" про визнання договору недійсним - задовольнити повністю.

2.Визнати недійсним договір №58 про спільну діяльність від 07.10.2019р. укладений між Державним підприємством „Володимирівське лісове господарство" (56065, Миколаївська обл., Казанківський район, с. Володимирівка, вул. Центральна, 108; код ЄДРПОУ 00152603) та Фізичною особою-підприємцем Меліховим Дмитром Миколайовичем ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

3.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Меліхова Дмитра Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Державного агентства лісових ресурсів України (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9а, код ЄДРПОУ 37507901) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1240 (одна тисяча двісті сорок) грн. 50 коп.

4.Стягнути з Державного підприємства „Володимирівське лісове господарство" (56065, Миколаївська обл., Казанківський район, с. Володимирівка, вул. Центральна, 108; код ЄДРПОУ 00152603) на користь Державного агентства лісових ресурсів України (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9а, код ЄДРПОУ 37507901) витрати по сплаті судового збору у розмірі 620 (шістсот двадцять) грн. 25 коп.

Повний текст рішення складено 30 вересня 2022 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д`яченко