Постанова

від 28.09.2022 по справі 918/1064/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2022 року Справа № 918/1064/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Ільчук Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фірма "ДАН" на рішення Господарського суду Рівненської області від 14.06.2022 р. у справі №918/1064/21 (суддя Пашкевич І.О., повний текст рішення складено 22.06.2022 р.)

за позовом Закладу загальної середньої освіти "Харалузька початкова школа" Корецької міської ради (попередня назва - Харалузька загальноосвітня школа I-II ступенів Корецької міської ради Рівненської області)

до Приватного підприємства "Фірма "ДАН"

про визнання договору недійсним та стягнення коштів в сумі 199 953, 60 грн

за участю представників сторін:

позивача - Курганська О.В.;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2021 року Харалузька загальноосвітня школа I-II ступенів Корецької міської ради (змінено найменування на Заклад загальної середньої освіти "Харалузька початкова школа" Корецької міської ради) (далі - позивач) звернулася до Господарського суду Рівненської області із позовом до Приватного підприємства "Фірма "ДАН" (далі - відповідач) про визнання договору поставки мережевого обладнання № 36 від 24.12.2019 р. недійсним та стягнення коштів в сумі 199 953, 60 грн.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач з метою отримання надприбутку умисно ввів в оману позивача та завищив ціну товару за договором поставки № 36 від 24.12.2019 р., визначена ціна у договорі не відповідає державним інтересам, а позивач, як замовник і розпорядник бюджетними коштами, не зацікавлений в придбанні товару за завищеною ціною, що є підставою для визнання вказаного договору поставки недійсним та стягнення коштів, які були отримані за договором.

Правовими підставами позову є положення ст. ст. 203, 215, 228, 229, 230, ст. ст. 1, 2 Закону України "Про публічні закупівлі".

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 14.06.2022 р. у справі №918/1064/21 позов задоволено. Визнано недійсним договір поставки мережевого обладнання № 36 від 24.12.2019р., укладений між Харалузькою загальноосвітньою школою I-II ступенів Корецької міської ради Рівненської області та Приватним підприємством "Фірма "ДАН". Стягнуто з відповідача на користь позивача кошти в сумі 199 953, 60 грн, судовий збір в сумі 5 269, 30 грн та 1 500 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Приймаючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про недійсність спірного договору з підстав його невідповідності положенням ст. ст. 203, 228 ЦК України, оскільки даний правочин є таким, який вчинено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства та наявністю умислу у відповідача на вчинення такого правочину та відсутності у позивача необхідного обсягу цивільної дієздатності на його вчинення. Також суд першої інстанції, враховуючи положення ст. ст. 228, 216 ЦК України дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів в сумі 199 953, 60 грн обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство "Фірма "ДАН" звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що договір суперечить інтересам держави і застосував ч. 3 ст. 228 ЦК України; у суду були відсутні підстави для визнання недійсним оскаржуваного договору на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України, оскільки позивач не є особою, яка в силу закону наділена повноваженнями на звернення з позовом в інтересах держави посилаючись на висновки Верховного Суду у постановах від 08.07.2020 р. у справі № 910/13840/18, від 08.07.2020 р. у справі № 910/12608/18, від 12.12.2019 р. у справі № 910/13266/18, від 10.12.2019 р. у справі №910/13891/18, від 05.11.2019 р. у справі № 910/14113/18 та від 23.10.2019 р. у справі №910/13263/18;

- відсутні докази наміру відповідача саме на укладення протиправного договору, мета якого суперечила би інтересам держави і суспільства, що свідчить про недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. Відтак, будь-які правові підстави для визнання оскаржуваного договору недійсним - відсутні, а висновок суду щодо підставності позову є помилковим;

- обставини які досліджуються в даній справі (щодо повноважень службових осіб замовника, їх дій та ін.) в даний час перевіряються в межах кримінального провадження та службовій особі/службовим особам позивача вручено підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 367 КК України. Наведене дає підстави вважати, що позов було ініційовано з метою, відмінною від зазначеної в прохальній частині позовної заяви, а саме з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у кримінальному провадженні.

Листом від 25.07.2022 р. витребувано матеріали справи № 918/1064/21 з Господарського суду Рівненської області.

28.07.2022 р. до суду надійшли матеріали справи № 918/1064/21.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2022 р. апелянту поновлено пропущений строк на апеляційне оскарження рішення суду, відкрито провадження за апеляційною скаргою, зупинено дію рішення суду та призначено розгляд апеляційної скарги на 28.09.2022 р. об 14:30 год.

Харалузька загальноосвітня школа I-II ступенів Корецької міської ради (змінено найменування на Заклад загальної середньої освіти "Харалузька початкова школа" Корецької міської ради) надіслала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач зазначає, що до правовідносин, що виникли на підставі оспорюваного договору застосовуються положення щодо обов`язкового погодження договору з Генеральним державним замовником. Щодо виконання сторонами умов договору та відсутності зауважень під час прийняття товару, а також ненадходження до відповідача зауважень Генерального державного замовника, то вони не свідчать про відповідність договору вимогам закону, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання встановлених вимог закону в момент вчинення правочину, а не після його виконання.

При цьому, як вказує позивач, оскільки порушення вимог закону він не міг встановити під час укладення договору, що пов`язано із тим, що підключення до мережі Інтернет є специфічною галуззю, а тому заклад, підписуючи договір, як і управління казначейства, яке в подальшому проводило його оплату, не знав реальної вартості товару. Якщо б заклад знав реальну вартість товару, то не уклав би такий невигідний договір, який безперечно суперечить інтересам держави і суспільства.

Посилання апелянта в обґрунтування доводів апеляційної скарги на постанови Верховного Суду від 08.07.2020 р. у справі № 910/13840/18, від 08.07.2020 р. у справі № 910/12608/18, від 12.12.2019 р. у справі № 910/13266/18, від 10.12.2019 р. у справі № 910/13891/18, від 05.11.2019 р. у справі № 910/14113/18 та від 23.10.2019 р. у справі № 910/13263/18 - безпідставні, оскільки у вказаних справах інші обставини. З позовом у даних справах зверталися суб`єкти, які не були ні сторонами оспорюваного договору, ні уповноваженим державним органом. При цьому, у цій справі позивачем є правонаступник сторони оспорюваного договору - заклад комунальної власності, який є належним позивачем у справі, так як відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України оспорювати правочин із будь-яких підстав його недійсності можуть його сторони або інші заінтересовані особи. У даному випадку у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави в суді, оскільки навчальний заклад як сторона оспорюваного договору самостійно звернувся із позовом до суду.

Позивач звертає увагу суду на те, що умисне суттєве завищення відповідачем ціни товару у оспорюваному договорі суперечить інтересам держави і суспільства. Заклад освіти як сторона договору розпоряджався не власними коштами, а коштами держави, коштами платників податків, а отже укладений із завищеною вартістю договір здійснено на шкоду інтересам держави та всіх платників податків до бюджету. Тому умисел на укладання оспорюваного правочину на умовах завищення вартості обладнання був саме у відповідача, адже лише із висновків наявних у справі судових експертиз позивачу стало відомо, що відповідач умисно не поінформував навчальний заклад щодо реальної вартості обладнання та схилив до укладення договору, який суперечить інтересам держави та суспільства.

Відтак, зважаючи на наявність умислу на отримання надприбутків за рахунок коштів державного бюджету лише у відповідача, неповідомлення ним реальної ціни мережевого обладнання позивачу, який би при наявності інформації про дійсну ціну товару, ніколи б не уклав договору на таких умовах, позивач вважає, що судом вірно встановлено наявність умислу лише у відповідача, який не спростував належними, допустимими та достатніми доказами цієї обставини.

На думку позивача, вказаний позов подано з метою захисту інтересів держави, а не з метою оцінки обставин у кримінальному провадженні, хоч саме з матеріалів кримінального провадження закладу стало відомо про наявні порушення та продаж товару відповідачем за значно завищеними цінами. При цьому, надані суду акти перевірки та висновки експертиз є належними доказами у цій справі, виходячи із правової позиції Верховного Суду від 01.03.2021 р. у справі № 927/375/19.

Позивач повідомляє, що у зв`язку із апеляційним розглядом справи він несе витрати по оплаті послуг на правову допомогу адвоката в розмірі 600 грн за 1 годину роботи адвоката.

Адвокат позивача - Курганська О.В. подала до суду клопотання, в якому просить замінити найменування позивача - Харалузька загальноосвітня школа I-II ступенів Корецької міської ради Рівненської області на Заклад загальної середньої освіти "Харалузька початкова школа" Корецької міської ради. До клопотання також додано акт виконаних робіт від 27.09.2022 р., складений між позивачем та адвокатом Курганською О.В. згідно якого позивачу надані правничі послуги в суді апеляційної інстанції на суму 1 800 грн.

Розглянувши клопотання позивача про заміну найменування сторони у справі, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

В обґрунтування поданого клопотання заявник посилається на рішення Корецької міської ради від 12.08.2022 р. № 3156, яким змінено тип та найменування Харалузької загальноосвітньої школи I-II ступенів Корецької міської ради Рівненської області на Заклад загальної середньої освіти "Харалузька початкова школа" Корецької міської ради.

Також в підтвердження зміни найменування позивача до справи додано копію виписки із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 16.08.2022 р. щодо Закладу загальної середньої освіти "Харалузька початкова школа" Корецької міської ради та виписку, з якої вбачається те, що ідентифікаційний код юридичної особи залишився незмінним.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку замінити найменування позивача по даній справі з Харалузької загальноосвітньої школи I-II ступенів Корецької міської ради Рівненської області на Заклад загальної середньої освіти "Харалузька початкова школа" Корецької міської ради.

В судовому засіданні 28.09.2022 р. представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін; просить також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Відповідач не забезпечив явку повноважного представника в судове засідання 28.09.2022 р., про день, час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому порядку, причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що судом вчинено необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, відповідач причини неявки в судове засіданні не повідомив, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши в судовому засіданні представника позивача, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як встановлено апеляційним судом, за змістом п. 1.1. статуту Харалузької загальноосвітньої школи I-II ступенів Корецької міської ради Рівненської області (нова редакція) затвердженого рішенням Корецької міської ради № 148 від 15.01.2021 р., Харалузька загальноосвітня школа I-II ступенів Корецької міської ради Рівненської області знаходиться у власності Корецької територіальної громади в особі Корецької міської ради і є правонаступником майна, прав, обов`язків та трудових відносин Харалузької загальноосвітньої школи I-II ступенів Корецької районної ради Рівненської області.

24.12.2019 р. між Харалузькою загальноосвітньою школою I-II ступенів Корецької районної ради Рівненської області (замовник) та Приватним підприємством "Фірма "ДАН" (постачальник) укладено договір поставки мережевого обладнання № 36.

Відповідно до п. 1.1. - п. 1.3. договору, постачальник зобов`язується забезпечити постачання замовнику відповідно до договору ДК 021:2015 - 32420000-3 "Мережеве обладнання" (далі - "товар"), а замовник прийняти і оплатити такий товар, на умовах, викладених у договорі. Найменування (номенклатура, асортимент), кількість товару визначена сторонами додатку 1 до договору, який є його невід`ємною частиною. Комплектація, опис та технічні характеристики складових товару наведено в додатку 1 до договору, який є його невід`ємною частиною.

Пунктом 2.1. договору передбачено, що постачальник повинен поставити товар, якість якого повинна відповідати необхідним технічним, якісним та кількісним характеристикам предмета закупівлі.

Згідно з п. 3.1., 3.2. договору, ціна (сума) договору становить 199 953 грн, у тому числі ПДВ 33325,60 грн. Ціна одиниці товару визначена сторонами в додатку 1 до договору, який є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 4.1. - 4.4. договору, усі розрахунки за договором здійснюються у національній валюті України. Замовник здійснює оплату товару на підставі накладної на товар, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника. Оплата товару замовником здійснюється протягом 7 (семи) банківських днів з дати підписання належним чином оформленої накладної на товар. Допускається поетапна оплата суми договору відповідно до поставленого товару, засвідченого накладними на товар. Джерело фінансування - кошти субвенції з державного бюджету.

Строк постачання товару - з моменту підписання договору обома сторонами до 25.12.2019р. Постачання товару постачальником здійснюється партіями, кожна з яких поставляється за заявкою замовника. Місце постачання товару: Україна, Рівненська обл., вул. Нова, 2, с. Харалуг.

Датою поставки товару вважається дата доставки, підключення (монтажу) та перевірки працездатності товару представниками постачальника у приміщенні (приміщеннях) місця (місць) постачання та підписання належним чином оформлених накладних на товар. Факт поставки товару підтверджується підписанням належним чином оформлених накладних на товар (п. 5.1. - п. 5.2. договору).

Цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2019 р., а частині розрахунків до повного їх виконання. Договір може бути достроково розірваний у таких випадках: за взаємною згодою сторін; відсутності потреби у закупівлі товару; за рішенням суду; ліквідації (визнання банкрутом, реорганізації) однієї (обох) сторін за договором; з ініціативи замовника у випадках, передбачених п. 6.2.8. договору; в інших випадках, передбачених чинним законодавством України (п. 10.1. - п. 10.2. договору).

Договір № 36 від 24.12.2019 р. зареєстровано та взято на облік в управлінні Державної казначейської служби України у Корецькому районі Рівненської області 26.12.2019 р.

Відповідно до додатку 1 до договору № 36 від 24.12.2019 р. (специфікація, опис та технічні характеристики складових товару) сторонами досягнуто згоди, що ціна (сума договору становить: 199 953 грн, у тому числі ПДВ 33 325, 60 грн.

Як вбачається із матеріалів справи, ПП "Фірма "ДАН"" відповідно до видаткової накладної № РН-000014 від 16.12.2019 р. поставлено товар (оптичний мережевий термінал GEPON NGpon Е 104 - 1 шт., за ціною 6 000 грн на суму 6000 грн; кабель оптичний ОКТ-Д(1,0)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 - 120 м за ціною 1 316 грн на загальну суму 157 920 грн; анкерний затискач Ho3(F) - 4 шт. за ціною 290 грн на суму 1 160 грн; пигтейл SC 1,5 m - 2 шт. за ціною 196 грн на суму 392 грн; кабель КПП-ВП (100) 2х2х0,50 (UTP - кат.5) - 0,005 км за ціною 6 000 грн на суму 30 грн; конектор RJ 45 STP (P88U-C) 5E-C1) - 2 шт. за ціною 9 грн на суму 18 грн; бокс - міні FOR-02 - 1 шт. за ціною 960 грн на суму 960 грн; роз`єм оптичний Fast connector SC/UPC FTTH-02 - 1 шт. за ціною 116 грн на суму 116 грн Харалузькій загальноосвітній школі I-II ступенів Корецької районної ради Рівненської області на загальну суму 199 953, 60 грн.

Згідно із платіжним дорученням № 2 від 26.12.2019 р. Харалузькою загальноосвітньою школою I-II ступенів Корецької районної ради Рівненської області перераховано грошові кошти ПП "Фірма "ДАН"" в сумі 199 953, 60 грн, призначення платежу - за мережеве обладнання, зг. з дог. № 36 від 24.12.2019 р. та вид. накл. № РН - 000014 від 16.12.2019 р., ПДВ - 33 325,60.

За зверненням слідчого СУ ГУНП в Рівненській області до Рівненського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України з постановою про доручення проведення судової експертизи та постановою про доручення проведення судової товарознавчої експертизи від 08.04.2020 р. у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31.01.2020 р. № 42020180000000017 було проведено судові експертизи.

Відповідно до висновку експерта № 3.2-458/20 від 15.04.2020 р. Рівненського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України, ринкова вартість нових товарно - матеріальних цінностей з урахуванням податку на додану вартість станом на грудень 2019 р., а саме: кабелю типу ОКТ-Д(0,5)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 за 1 метр, становила - 2,71 грн; кабелю типу ОКТ-Д(1)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 за 1 метр, становила - 4,35 грн; оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon Е 104, становила - 412, 20 грн.

Відповідно до висновку експерта № 3.5-36/20 від 27.05.2020 р. Рівненського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України вбачається, що в матеріалах кримінальної справи наявний акт введення в експлуатацію основних засобів від 26.12.2019 р., що засвідчує зарахування мережевого обладнання, в тому числі оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon Е 104 - 1 шт. та кабелю оптичного ОКТ-Д(1,0)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 - 120 м до складу основних засобів, які придбані Харалузькою загальноосвітньою школою I-II ступенів Корецької районної ради Рівненської області.

Крім того, із висновку експерта № 3.5-36/20 від 27.05.2020 р. Рівненського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України вбачається, що:

- документально підтверджується реалізація кабелю ОКТ-Д(1)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 - в загальній кількості 1398,5 м. та оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon Е 104 в загальній кількості 12 шт. у грудні 2019 ПП "Фірма "ДАН"" (ЄДРПОУ 22555781) наступним закладам освіти, зокрема, 1.10. Харалузькій загальноосвітній школі I-II ступенів Корецької районної ради Рівненської області (код ЄДРПОУ 24171195) відповідно до договору № 36 від 24.12.2019 р. кабелю ОКТ-Д(1)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 в кількості 120 м та оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon Е 104 в кількості 1 шт. на суму 196 704 грн з ПДВ;

- документально підтверджується оплата для ПП "Фірма "ДАН"" (ЄДРПОУ 22555781) мережевого обладнання, а саме кабелю ОКТ-Д(1.0)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 та оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon Е 104 у грудні 2019 р. наступними закладами освіти, зокрема, 2.10. Харалузькою загальноосвітньою школою I-II ступенів Корецької районної ради Рівненської області (код ЄДРПОУ 24171195) відповідно до договору № 36 від 24.12.2019 р. кабелю ОКТ-Д(1)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 в кількості 120 м на суму 189 504 грн з ПДВ та оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon Е 104 в кількості 1 шт. на суму 7200 грн з ПДВ;

- вартість кабелю ОКТ-Д(1.0)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 та оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon El04, з урахуванням висновку товарознавчої експертизи № 3.2-458/20 від 15.04.2020 р., реалізованих ПП "Фірма "ДАН"" (ЄДРПОУ 22555781) у грудні 2019 року наступним закладам освіти завищена, зокрема, 3.10. Харалузькій загальноосвітній школі I-II ступенів Корецької районної ради Рівненської області (код ЄДРПОУ 24171195) відповідно до договору № 36 від 24.12.2019 р. кабелю ОКТ-Д(1)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 в кількості 120 м на суму 188 982 грн з ПДВ та оптичного мережевого терміналу GEPON NGpon Е 104 в кількості 1 шт. на суму 6 787, 80 грн;

- документально підтверджується передача ПП "Фірма "ДАН" (ЄДРПОУ 22555781) для ФОП "Браценюк Т.В." (3090522019) кабелю ОКТ-Д(1)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 - у грудні 2019р., відповідно до договору підряду № 7112019/1 від 07.11.2019 р. по вартості 2,47 грн (без ПДВ) за 1 метр та ПП "Фірма "ДАН"" (ЄДРПОУ 22555781)для ФОП "Маркусь С.П." (2881012014) кабелю ОКТ-Д(1)П-1Е1-0,36Ф3,5/0,22Н18-1 - у грудні 2019 р., відповідно до договору підряду № 7112019/2 від 07.11.2019 р. по вартості 2,47 грн (без ПДВ) за 1 метр;

Згідно акту Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області № 13-17-03-06/11 від 05.04.2021 р. ревізії фінансово - господарської діяльності відділу освіти Корецької районної державної адміністрації за період з 01.01.2017 р. по 31.12.2020 р. вбачається, що Харалузькою загальноосвітньою школою I-II ступенів Корецької районної ради Рівненської області з ПП "Фірма "ДАН" укладено договір поставки мережевого обладнання № 36 від 24.12.2019 р., згідно з яким передбачено поставити товару (ДК 021:2015-32420000-3) на суму 199 953, 60 грн. Директором Харалузької загальноосвітньої школи I-II ступенів Корецької районної ради Рівненської області Усик Г.С. взято бюджетне зобов`язання за договором № 36 від 24.12.2019 р. на оплату мережевого обладнання на суму 199 953,60 грн (сплачено платіжним дорученням № 2 від 26.12.2019 р.) без погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації, чим порушено ч. 1 ст. 48 БК України, п. 13 Положення № 1352, п. 3 Методики від 14.05.2019 р. № 35.

В даному акті ревізії вказано, що закупівлю згідно з договором поставки мережевого обладнання № 36 від 24.12.2019 р. мережевого обладнання (ДК 021:2015-32420000-3) без використання електронної системи закупівель на суму 199 953, 60 грн проведено з недотриманням принципів здійснення публічних закупівель, установлених ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема принципу максимальної економії та ефективності, чим порушено ч. 1 ст. 2 цього Закону. Як наслідок за завищеною вартістю придбано обладнання на загальну суму 195 769, 80 грн, у тому числі без потреби придбано 120 м кабелю типу ОКТ-Д(1.0)П-1Е1- 036Ф3.5/022Н18-1, вартість якого завищено на загальну суму 188 982 грн, 1 оптичний мережевий термінал GEPON NGpon Е 104, вартість якого завищено на суму 6 787,80 грн.

Харалузькою загальноосвітньою школою I-II ступенів Корецької районної ради Рівненської області згідно з договором поставки мережевого обладнання № 36 від 24.12.2019 р. придбано мережевого обладнання на суму 192 614,40 грн, потреби у придбанні якого не було, оскільки умовами договору про надання послуг № 37 від 20.12.2019 р. передбачено надання послуг з доступу до Інтернету з мережевим обладнанням із зазначення у додатку № 1 до цього договору переліку послуг, їх кількості, комплектності та ціни, яке використано підрядником ПП "Фірма "ДАН" ФОП Маркусем С.П. при виконанні замовлення № 5 від 20.12.2019 р. до договору підряду № 7112019/2 від 07.11.2019 р., вартість якого включена у вартість послуг провайдера, та якого під час зустрічної звірки у Великоклецьківському навчально-виховному комплексі "Загальноосвітня школа I-III ступенів-дошкільний навчальний заклад" Корецької районної ради не виявлено в наявності, чим порушено п. 1.2 договору про надання послуг № 37 від 20.12.2019 р., ст. 629 ЦК України.

При цьому закупівлю мережевого обладнання згідно з договором поставки мережевого обладнання № 36 від 24.12.2019 р. та послуг провайдера згідно з договором про надання послуг № 37 від 20.12.2019 р. проведено без погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації, чим порушено ч. 1 ст. 48 БК України, п. 13 Положення № 1352, п. 3 Методики від 14.05.2019 р. № 35, п. 6.1.3 договору про надання послуг № 37 від 20.12.2019 р., ст. 629 ЦК України.

Одночасно, Харалузькою загальноосвітньою школою I-II ступенів Корецької районної ради Рівненської області згідно з договором поставки мережевого обладнання № 36 від 24.12.2019 р. за завищеною вартістю та без потреби придбано 120 м кабелю оптичного ОКТ-Д(1.0)П-1Е1-036Ф3.5/0 22Н18-1 на суму 188 982 грн; за завищеною вартістю на суму 6787,80 грн придбано оптичний мережевий термінал GEPON NGpon El04, чим порушено ч. 1 ст. 2, ст. 3 Закону України "Про публічні закупівлі".

Внаслідок допущених порушень Харалузькій загальноосвітній школі I-II ступенів Корецької районної ради Рівненської області завдано матеріальної шкоди (збитків) на суму 199402, 20 грн.

Рішенням Корецької міської ради від 12.08.2022 р. № 3156, змінено тип та найменування Харалузької загальноосвітньої школи I-II ступенів Корецької міської ради Рівненської області на Заклад загальної середньої освіти "Харалузька початкова школа" Корецької міської ради.

Предметом спору у даній справі є питання про наявність або відсутність підстав для визнання недійсним договору поставки мережевого обладнання № 36 від 24.12.2019 р. та стягнення коштів в сумі 199 953, 60 грн, які були отримані за вказаним договором.

Позов обґрунтовано тим, що відповідач з метою отримання надприбутку умисно ввів в оману позивача та завищив ціну товару за договором поставки № 36 від 24.12.2019 р., визначена ціна у договорі не відповідає державним інтересам, а позивач, як замовник і розпорядник бюджетними коштами, не зацікавлений в придбанні товару за завищеною ціною.

Правовими підставами позову є положення ст. ст. 203, 215, 228, 229, 230, ст. ст. 1, 2 Закону України "Про публічні закупівлі".

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України, положення якої кореспондуються з приписами ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підстави недійсності правочинів визначаються положенням ст. 215 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ст. 203 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Закон України "Про публічні закупівлі" визначає правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад.

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Під час здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, вартість яких є меншою за вартість, що встановлена в абзацах другому і третьому цієї частини, замовники повинні дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель, установлених цим Законом, та можуть використовувати електронну систему закупівель з метою відбору постачальника товару (товарів), надавача послуги (послуг) та виконавця робіт для укладення договору (ч. 1 ст. 2 Закону України "Про публічні закупівлі").

Статтею 3 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що закупівлі здійснюються за такими принципами: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Бюджетним кодексом України визначаються правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 БК України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.

Згідно з п. 13 Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.1998 р. № 1352 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 р. № 582), під час виконання завдань (проектів) Національної програми інформатизації державні замовники беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі за такими завданнями (проектами) після їх погодження з Генеральним державним замовником у разі, коли їх вартість дорівнює або перевищує 500 тис. гривень, а в разі закупівель послуг з підключення закладів соціальної інфраструктури до широкосмугового доступу до Інтернету за кошти субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на реалізацію заходів, спрямованих на підвищення доступності широкосмугового доступу до Інтернету в сільській місцевості, - коли їх вартість перевищує 1 тис. гривень. Погодження завдань (проектів) вартістю меншою, ніж визначена в абзаці першому цього пункту, здійснюється шляхом повідомлення Генерального державного замовника за визначеною ним процедурою.

Пунктом 3 розділу І Методики визначення належності бюджетних програм до сфери інформатизації, затвердженою наказом Державного агентства з питань електронного урядування України від 14.05.2019 р. № 35 передбачено, що органи державної влади та інші розпорядники бюджетних коштів погоджують з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації завдання, проекти (роботи) Національної програми інформатизації, які виконуються в межах бюджетних програм, що належать до сфери інформатизації, та/або контракти (договори) на їх виконання відповідно до ст. 48 БК України та Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації, затвердженого постановою КМ України від 31.08.1998 р. № 1352.

Колегія суддів із врахуванням викладеного зазначає, що матеріали справи не містять доказів погодження позивачем зобов`язань за спірним правочином із Генеральним державним замовником. Оскільки, таке погодження із Генеральним державним замовником позивач не здійснив, спірний договір укладений без додержання вимог законодавства, за відсутності необхідного для укладення такої угоди обсягу цивільної дієздатності.

При цьому використовуючи критерії оцінки доказів, встановлені ст. 86 ГПК України, апеляційний суд виходить із положень ст. ст. 73, 91 ГПК України, враховуючи позиції Верховного Суду щодо оцінки актів ревізії фінансової інспекції, надані зокрема у постанові від 18.02.2020 р. у справі № 910/1784/16, яка полягає у тому, що акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання.

Таким чином, обставини, які встановлюються на підставі даних акту ревізії, суд вважає достовірно і повно встановленими, оскільки оцінює цей доказ у сукупності з іншими доказами у справі.

Як вбачається з акту ревізії від 05.04.2021 р. № 13-17-03-06/11, позивачем укладалось два договори з відповідачем: договір поставки мережевого обладнання № 36 від 24.12.2019 р. та договір про надання послуг № 37 від 20.12.2019 р., згідно якого передбачено надати послуги з доступу до Інтернету з мережевим обладнанням.

Таким чином, укладання цих договорів є взаємопов`язаними діями для досягнення однієї мети, оскільки укладення лише одного з двох договорів не було достатнім для досягнення поставленої мети.

Пункти 6.1., 6.3 договору поставки мережевого обладнання мережевого обладнання № 36 від 24.12.2019 р. прямо вказують на мету укладення обох договорів, оскільки встановлюють обов`язок для постачальника забезпечити поставку, встановлення, підключення (монтаж) та перевірку працездатності товару (п. 6.3.1); провести навчання працівників за місцем постачання щодо експлуатації товару (п. 6.3.5).

Частиною 5 статті 2 Закону України "Про Національну програму інформатизації" встановлює, що програми та проекти (або їх частини), які спрямовані на створення, розвиток та інтеграцію інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій чи передбачають придбання засобів інформатизації з метою забезпечення функціонування державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, організацій, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, виконуються як складові частини Національної програми інформатизації, якщо інше не передбачено законодавством.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 цього Закону до суб`єктів, які беруть участь у відносинах, що регулюються цим Законом, належать замовники робіт з інформатизації, виконавці окремих завдань (проектів) інформатизації, організації, що здійснюють експертизу окремих завдань та проектів інформатизації, користувачі автоматизованих та інших інформаційних систем і засобів інформатизації.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 вказаного Закону, Порядок формування та виконання окремих завдань (проектів) Національної програми інформатизації визначається Положенням про формування та виконання Національної програми інформатизації, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, наведені положення законодавства, зокрема і Положення про формування та виконання Національної програми інформатизації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.1998 р. № 1352 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 1.06.2011 р. № 582), застосовуються до правовідносин, що виникли на підставі оспорюваного договору, серед іншого вимога щодо обов`язкового погодження договору з Генеральним державним замовником.

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Колегія суддів зазначає, що ст. 228 ЦК України об`єднує два види правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (ч. 2 ст. 228 ЦК України) і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (ч. 3 ст. 228 ЦК України).

Приписами ч. 3 ст. 228 ЦК України встановлено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

У законодавстві відсутні визначення поняття "інтерес" та поняття "інтерес держави і суспільства". Законодавство не містить ні орієнтованого переліку сфер, де існують ці державні інтереси, ні критеріїв чи способів їх визначення.

Конституційний Суд України у рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999 р. у справі про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді певною мірою конкретизував, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

У наукових працях зазначається, що поняття "інтереси держави" має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

У ч. 3 ст. 5 ГК України врегульовано, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Таким чином, ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для правильного вирішення спору у справах про визнання правочину таким, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін. Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.01.2022 р. у справі № 908/3736/15.

Зі змісту спірного договору № 36 від 24.12.2019 р. вбачається, що предметом договору є продаж/придбання технічного обладнання за бюджетні кошти, внаслідок чого полягає зв`язок із інтересами держави і суспільства, що випливає з положень ст. 95 Конституції України.

Колегія суддів наголошує, що відповідач як продавець товару не міг не бути обізнаним щодо реальної ринкової вартості переданого позивачу товару, оскільки здійснює господарську діяльність на цьому ринку.

Із висновків експерта № 3.2-458/20 від 15.04.2020 р. та № 3.5-36/20 від 27.05.2020 р. Рівненського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру МВС України встановлено, що вартість товару за договором № 36 від 24.12.2019 р. була суттєво завищена, що виключає випадковий збіг обставин, несвідомі дії або інші причини.

Таким чином, наявність умислу на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, суд вбачає у свідомому завищені відповідачем ціни продажу товару, який мав бути оплачений бюджетними коштами. При цьому вказані висновки експертиз є належними доказами у цій справі, виходячи із правової позиції Верховного Суду від 01.03.2021 р. у справі № 927/375/19.

Отже, метою вчинення правочину із боку відповідача була реалізація технічного обладнання за значно завищеною ціною з метою неправомірного збагачення за рахунок бюджетних коштів.

З огляду на що колегія суддів погоджується із доводами позивача щодо невідповідності спірного договору інтересам держави і суспільства, оскільки відповідач мав свідомий намір заволодіти бюджетними коштами.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції не встановлено наявності умислу зі сторони позивача на вчинення правочину з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки за відсутності у позивача належних повноважень на вчинення правочину (відсутнє погодження із Генеральним державним замовником) наявність наміру у юридичної особи вчинити правочин, який суперечить інтересам держави і суспільства, не може вважатися встановленою.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про недійсність договору поставки мережевого обладнання № 36 від 24.12.2019 р. з підстав його невідповідності положенням ст. 203, ч. 3 ст. 228 ЦК України, оскільки спірний договір є таким, який вчинено з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, вчинено позивачем без необхідного обсягу цивільної дієздатності.

За таких умов мають бути застосовані особливі наслідки недійсності правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що кореспондується з приписами ст. 216 ЦК України.

У ст. 216 ЦК України встановлено правові наслідки недійсності правочину.

В частині 1 цієї статті зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно з ч. 2 ст. 216 ЦК України якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Тлумачення ст. 216 ЦК України свідчить, що слід відмежовувати правові наслідки недійсності правочину і правові наслідки виконання недійсного правочину; до правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Окрім цього, якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною; правові наслідки виконання двостороннього недійсного правочину охоплюють собою двосторонню реституцію; законом можуть бути встановлені особливі умови застосування наслідків визначених в ст. 216 ЦК України або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Отже, наслідками недійсності правочину є поновлення сторін у початковому становищі (двостороння реституція), тобто взаємне повернення переданого за недійсним правочином, яке може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за правочином, залишається у його сторони.

За правилами ч. 3 ст. 228 ЦК України, при наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, в даному випадку, вважає за необхідне застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 199 953, 60 грн, які були отримані за договором поставки мережевого обладнання № 36 від 24.12.2019 р.

Щодо інших підстав позову, які зазначив позивач, а саме тверджень про укладення спірного договору під впливом помилки та під впливом обману, правові наслідки, яких передбачені положеннями статей 229, 230 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

Кваліфікація правочину за статтею 230 ЦК України вимагає доведення, що одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України.

При цьому обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Отже, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.03.2021 р. у справі № 910/15424/19.

З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується із твердженнями позивача щодо вчинення спірного правочину під впливом помилки або внаслідок введення в оману. Наявність помилки щодо якостей або властивостей майна, які значно знижують його цінність, або щодо можливості використання цього майна за цільовим призначенням, не були доведені позивачем. Речі, які були предметом спірного договору, мають звичайну цінність як майно, яке може бути використано за призначенням, і позивач як покупець був обізнаний щодо якостей і фізичного стану цього майна, прийняв його на виконання договору без зауважень. Також не доведено, що продавець діяв під впливом усвідомленого наміру ввести покупця в оману, адже покупець був обізнаний щодо кількості, якості і технічних характеристик придбаного майна.

Доводи скаржника в апеляційної скарги стосовно того, що позивач не є особою, яка уповноважена звертатися до суду в інтересах держави, з огляду на положення ст.131-1 Конституції України, відповідно до якої прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом, колегія суддів вважає безпідставними, враховуючи наступне.

Частина 3 статті 215 ЦК України встановлює, що дійсність правочину може заперечуватись як однією з сторін, так і іншою заінтересованою особою. Одночасно з цим, стаття 228 ЦК України не містить жодних положень, які б встановлювали коло осіб, що можуть звернутись до суду з позовом з визначених нею підстав.

У цій справі позивачем є установа комунальної форми власності, правонаступник сторони оспорюваного договору.

Натомість, відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Відтак, у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави в суді, оскільки навчальний заклад самостійно звернувся з позовом до суду.

Посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 08.07.2020 р. у справі № 910/13840/18, від 08.07.2020 р. у справі № 910/12608/18, від 12.12.2019 р. у справі № 910/13266/18, від 10.12.2019 р. у справі № 910/13891/18, від 05.11.2019 р. у справі № 910/14113/18 та від 23.10.2019 р. у справі №910/13263/18 - безпідставні, так як обставини у даних справах відрізняються від обставин у справі № 918/1064/21, оскільки із позовами у даних справах зверталися суб`єкти, які не були ні сторонами оспорюваного договору, ні уповноваженим державним органом. У цій же справі позивачем є правонаступник сторони оспорюваного договору - заклад комунальної власності, який є належним позивачем у справі, так як відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України оспорювати правочин із будь-яких підстав його недійсності можуть його сторони або інші заінтересовані особи.

Оскільки підставою недійсності правочину визначено ч. 3 ст. 228 ЦК України, а наявними у матеріалах справи висновками експертів, проведених у межах кримінального провадження №42020180000000017 від 31.01.2020 р. підтверджено фактичну вартість мережевого обладнання та суму завищення вартості товару, що не спростовано відповідачем, доводи апелянта про помилкове застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України, не заслуговують на увагу.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Також враховуючи положення ст. ст. 126, 129 ГПК України, умови договору про надання правової допомоги від 20.01.2022 р., укладеного між позивачем та адвокатом Курганською О.В. та акт виконаних робіт від 02.06.2022 р., складений між позивачем та адвокатом Курганською О.В. на суму 1500 грн, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення із відповідача на користь позивача 1 500 грн витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги в суді першої інстанції.

Суд також вважає за необхідне послатися на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) від 10.02.2010 р., в якому зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Господарського суду Рівненської області від 14.06.2022 р. у справі № 918/1064/21 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фірма "ДАН" - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України.

Також суд апеляційної інстанції вказує, що представник позивача в суді апеляційної інстанції просить суд стягнути з відповідача 1 800 грн витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції. У відзиві на апеляційну скаргу позивач повідомляв суд про те, що у зв`язку із апеляційним розглядом цієї справи він несе витрати по оплаті послуг на правову допомогу адвоката в розмірі 600 грн за 1 годину роботи адвоката.

За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Разом із тим згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 р. у справі № 922/445/19. Подібні висновки також викладено в постановах Верховного Суду у справах № 922/3436/20, № 910/7586/19 та № 910/16803/19.

На підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, позивачем було подано договір про надання правової допомоги від 20.01.2022р., згідно із предметом якого позивач у справі доручив адвокату (Курганській О.В.), а адвокат взяла на себе зобов`язання надавати правничу допомогу у справі № 918/1064/21 (далі - договір).

Згідно з умовами п. 2.1. договору про надання правової допомоги, замовник оплачує адвокату за виконану роботу на поточний рахунок адвоката із розрахунку 600 грн за 1 годину роботи адвоката на підставі акту робіт, підписаного сторонами.

Згідно акту виконаних робіт від 27.09.2022 р., складеного між позивачем та адвокатом Курганською О.В. загальна вартість наданих послуг в суді апеляційної інстанції складає 1 800 грн, зокрема адвокатом надано позивачу наступні правничі послуги: ознайомлення із апеляційною скаргою та підготовка відзиву на скаргу - 2 год * 600 грн = 1 200 грн; участь в судовому засіданні 1 год * 600 грн = 600 грн.

Проаналізувавши надані суду докази в підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, суд вважає, що заявником в повній мірі, відповідно до вимог ст. 74 ГПК України, доведено та документально обґрунтовано розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 800 грн.

Беручи до уваги викладене та зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, відсутність клопотання іншої сторони про зменшення таких витрат, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в загальному розмірі 1 800 грн.

Даний розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат з урахуванням складності справи.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фірма "ДАН" на рішення Господарського суду Рівненської області від 14.06.2022 р. у справі № 918/1064/21 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Фірма "ДАН" (33013, м. Рівне, вул. Міцкевича, 10, код ЄДРПОУ 22555781) на користь Закладу загальної середньої освіти "Харалузька початкова школа" Корецької міської ради (34723, Рівненська обл., Рівненський р-н., с. Харалуг, вул. Нова, 2, код ЄДРПОУ 24171195) 1 800 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

4. Справу повернути до Господарського суду Рівненської області.

Повний текст постанови складено 03.10.2022 р.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.