Ухвала

від 28.09.2022 по справі 910/8170/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

28.09.2022Справа № 910/8170/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/8170/22

за позовом Приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго" (Україна, 07300, Київська обл., м. Вишгород; ідентифікаційний код: 20588716)

до Державного підприємства "Енергоринок" (Україна, 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27; ідентифікаційний код: 21515381)

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії

Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Укргідроенерго" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Енергоринок" (далі - відповідач), у якому просить:

- визнати бездіяльність відповідача, зокрема, щодо не реєстрації розрахунку коригування кількісних і вартісних показників № 28 від 26.05.2020 до податкової накладної № 1 від 05.09.2019 на суму 173 884 531,31 грн, у т.ч. ПДВ 28 980 755,22 грн - протиправною;

- зобов`язати відповідача здійснити реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування кількісних і вартісних показників № 28 від 26.05.2020 до податкової накладної № 1 від 05.09.2019 на суму 173 884 531,31 грн, у т.ч. ПДВ 28 980 755,22 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що бездіяльність відповідача щодо реєстрації розрахунку коригування до податкової накладної № 1 від 05.09.2019 на суму 173 884 531,31 грн в ЄРПН не дає права позивачу зменшити податкові зобов`язання з ПДВ на суму 28 980 755,22 грн, які були включені до податкових зобов`язань в декларації з ПДВ за вересень 2019 року та сплачені у жовтні 2019 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8170/22, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.09.2022.

16.09.2022 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він, з-поміж іншого, просить закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на непідвідомчість цього спору господарським судам.

У підготовче засідання 28.09.2022 з`явились представники сторін. Представник відповідача подане клопотання про закриття провадження у справі підтримав, просив суд його задовольнити. Представники позивача проти задоволення вказаного клопотання заперечували.

Розглянувши у підготовчому засіданні 28.09.2022 клопотання відповідача про закриття провадження у справі, суд зазначає наступне.

У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ототожнюється з правом на доступ до правосуддя, тобто кожна особа повинна мати можливість ініціювати судовий розгляд справи щодо свої цивільних прав і свобод та отримати справедливий і ефективний судовий захист.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту таких прав та інтересів, відповідно до частини другої наведеної статті, можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У частині другій статті 4 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод особа має право саме на ефективний спосіб захисту прав і це означає, що вона має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У розумінні зазначених норм суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Суд враховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05.06.2018 в справі № 338/180/17, згідно з яким застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Надаючи правову оцінку належності обраного заінтересованою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен враховувати критерії "ефективності" таких засобів захисту та вимоги частин 2 - 5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Обставини справи свідчать про те, що між сторонами існує спір щодо наявності чи відсутності підстав для реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних розрахунку коригування до податкової накладної № 1 від 05.09.2019 на суму 173 884 531,31 грн, у тому числі ПДВ - 28 980 755,22 грн.

За твердженнями позивача, внаслідок невиконання відповідачем вимог Податкового кодексу України щодо складення такого розрахунку коригування та здійснення його реєстрації у Єдиному реєстрі податкових накладних, позивач не може віднести суму сплаченого податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У статті 198 Податкового кодексу України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; права й обов`язки платників податку в сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Згідно з пунктами 198.1, 198.2 цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою; податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, не дає права покупцю на включення сум ПДВ до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов`язку включення суми ПДВ, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період. У разі допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкових накладних/розрахунків коригування, реєстрація яких зупинена згідно з пунктом 201.16 цієї статті) податкової накладної та/або розрахунку коригування покупець/продавець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого продавця/покупця. Таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів, що настають за граничним терміном подання податкової декларації за звітний (податковий) період, у якому не надано податкову накладну або допущено помилки при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушено граничні терміни реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв`язку з придбанням таких товарів/послуг, або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Наразі в Україні діє Система електронного адміністрування податку на додану вартість (СЕА ПДВ). Адміністратором СЕА ПДВ визначено контролюючий орган, а саме центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику - Державну податкову службу України.

Отже, зобов`язання зареєструвати податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних для включення до податкового кредиту суми ПДВ виникає саме з податкового законодавства, а не з договірних відносин, тому є податковим, а не господарським зобов`язанням.

У постанові від 05.06.2019 у справі № 908/1568/18 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок, за яким обов`язок продавця зареєструвати податкову накладну є обов`язком платника податку у публічно-правових відносинах, а не обов`язком перед покупцем, хоча невиконання цього обов`язку може завдати покупцю збитків. Тому позовна вимога покупця про зобов`язання продавця здійснити таку реєстрацію не є способом захисту у господарських правовідносинах, і не підлягає розгляду в суді жодної юрисдикції. Натомість належним способом захисту для позивача може бути звернення до контрагента з позовом про відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення контрагентом за договором обов`язку щодо складення та реєстрації податкових накладних (див. постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 серпня 2018 року у справі № 917/877/17).

Відтак цей спір не підлягає розгляду як у порядку господарського, так і у порядку іншого (ніж господарське) судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що даний спір не підлягає судовому розгляду, у зв`язку з чим провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до частини 3 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

З огляду на вищевикладене, оскільки суд дійшов висновку про необхідність закриття провадження у цій справі у зв`язку з тим, що спір не підлягає розгляду в судах господарської юрисдикції, сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 4 962,00 грн підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 231, 234, 235, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/8170/22 за позовом Приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго" до Державного підприємства "Енергоринок" про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

2. Повернути Приватному акціонерному товариству "Укргідроенерго" (Україна, 07300, Київська обл., м. Вишгород; ідентифікаційний код: 20588716) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 4 962 (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві) грн 00 коп., сплачений на підставі платіжного доручення № 625 від 19 серпня 2022 року, оригінал якого залишається в матеріалах справи № 910/8170/22.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені статтями 254 - 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано 03.10.2022

Суддя О.В. Нечай